Воля українців до боротьби у війні в контексті формування політичної нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Воля українців до боротьби у війні в контексті формування політичної нації

Політичною нацією вважається спільнота громадян, які володіють політичною суб'єкті іістю на підставі колективної ідентичності поза інших соціальних відмінностей (етнічних, мовних, регіональних, класових тощо). Йдеться про розуміння нації як співгромадянства, спільноти, яка політично підкорила собі державу. Якраз колективна національна (громадянська) ідентичність, опосередковуючи інституційні норми, регулює міжо- собистісні і міжгрупові взаємодії на основі загальноприйнятих стійких цінностей, важливих для національної єдності.

Протягом років незалежності існували суттєві регіональні, мовні та вікові розбіжності у сприйнятті населенням України свого історичного минулого, національних інтересів та спрямованості загальнонаціонального розвитку в майбутньому. Колективна ідентичність українців тривалий час була нечіткою, множинною. Причиною цього було те, що динамічний процес узгодження цінностей, орієнтацій, переконань, уявлень та цілей національної спільноти наштовхувався на негативний медійно-гуманітарний супровід у поясненнях національно-визвольної боротьби українського народу. Так склалося, що викладання історії в Україні засновувалося на акцентуванні фактів постійної знедоленості простого народу або ж тривалих століть бездержавності українського народу.

Існував певний комплекс меншовартості, коли значна частина населення ретранслювала з покоління у покоління образ історичних невдач у спробах формування сталої української державності. Цьому сприяла тривала інкорпорація місцевих еліт у чужі державні утворення. Успішна соціальна мобільність українців частіше пов'язувалася із прийняттям норм, правил і культури цих держав. Натомість принципове обстоювання власної українськості переважно не схвалювалося. І навіть після проголошення незалежності інерційні механізми цього феномену продовжували впливати на колективну ідентичність. Це було пов'язано з тим, що образ колективного «Я» відштовхується насамперед від сприйняття зовнішньої складової - «Інших». А доволі міцні стереотипи значної частини українського суспільства щодо спорідненості з росіянами та РФ не давали змоги виокремити та увиразнити чітку українську колективну ідентичність.

І лише різка зміна у сприйнятті «Інших» і повсякденної практики внаслідок агресії РФ у 2014 р. колосально вплинули на масову свідомість. А вже після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. відбувається прискорене формування консолідованої колективної ідентичності українців, зумовлене запереченням росіянами існування України та її мешканців як окремої нації. Тотальний опір окупантам свідчить про наявність в українців волі до боротьби як схильності і рішення прийняти бій, продовжувати боротися й перемагати в цій екзистенціальній для їхньої національної ідентичності війні. Крім цього, наявність волі до боротьби свідчить про існування певної політичної згоди населення із вимогами уряду як соціально легітимними, незалежно від їхнього ставлення до політичної влади та оцінки її ефективності. Адже успішні та стабільні демократії значною мірою залежать від того, що громадяни добровільно виконують вимоги, висунуті урядом, без необхідності держави витрачати свої обмежені ресурси на моніторинг і примусове виконання власних директив.

Підґрунтя волі українців до боротьби слід шукати в особливостях формування політичної культури, яка є відмінною від російської. На території України формування влади у часи середньовіччя пройшло через її розділення на релігійну та світську. Більше того, не було єдиного релігійного центру, адже, крім православ'я, тут набули поширення римо-католи- цизм, греко-католицизм, протестантизм, юдаїзм. За цих умов, ставлення до світської влади було подібним до західноєвропейського - переважно утилітарне, коли лояльність людей державі залежала від того, як вона захищає їх та цінує їхню свободу. Саме на теренах Речі Посполитої існували суттєві обмеження абсолютної влади через договірні відносини між правителем і підлеглими через взаємну присягу, що передбачало відповідальність та підзвітність. І хоча це в подальшому не сприяло формуванню власної державності, проте все ж виробило своєрідну політичну культуру українців, які звикли змінювати владу, якщо вона не виконала обіцянки. Водночас, попри критичне ставлення до влади, ця культура заснована на гідності вільних людей, незалежно від сприйняття державних інститутів та їхньої ефективності. Натомість у Московії утвердилася ординська традиція, коли світська та релігійна влади поєдналися в єдину самодержавну владу, що стало вирішальним для формування політичної культури сучасних росіян. Саме це стало вирішальним у консолідації російського суспільства, і тому у випадку десакралізації влади колективна ідентичність традиційно розпадається і починається смута, відтак - зникає воля до боротьби.

Тому була допущена помилка у розрахунку росіян під час повномасштабного вторгнення в Україну, що при зниженні рівня популярності центральної влади українці не чинитимуть опору, оскільки росіяни за аналогією із власним світосприйняттям вважали, що українці повинні бути розгубленими та дезорієнтованими. Однак саме ця традиційна відсторо- неність українців від влади якраз дала змогу в перші дні війни як військовим, так і цивільним не очікувати вказівок влади, а діяти самим. Керівництво РФ повірило у власну пропаганду, що їх нібито тут зустрінуть із квітами, не беручи до уваги соціологічні дослідження останніх років. Адже ще до повномасш- табного вторгнення було всім очевидне зростання показників громадянської ідентичності, підтримки інтеграції України в Європейський Союз і НАТО, що неодмінно стало вирішальним у спробах поневолити чи силою переорієнтувати українців.

Здатність до опору суспільство продемонструвало ще задовго до повномасштабної війни, коли майже вісім років військові формування України стримували ворога на Донбасі. Власне низька підтримка громадянами ідей гібридного плану, який був нав'язаний Мінськими угодами, змушувала українську владу не йти на ганебні поступки. Напередодні російського вторгнення загальнонаціональне опитування методом face- to-face 2001 респондента, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології протягом 1-12 лютого 2022 р. за вибіркою, що репрезентує доросле населення України, вказувало на те, що близько половини населення в тій чи іншій формі готові були чинити опір агресорові (табл. 1).

Таблиця 1Відповіді населення України на запитання «Росія зосереджує свої збройні сили на кордонах України і демонструє готовність здійснити нове вторгнення. Якщо це станеться, якою буде Ваша реакція?», лютий 2022 р.

Звичайно, можна припустити, що така кількість людей, які вербально зголосилися боронити країну, є проявом «соціально бажаної» відповіді. Однак регресійний аналіз виявив чітку диференціацію щодо готовності до певного виду боротьби. Зокрема, вибір варіанта приєднання до ЗСУ був зумовлений належністю до тих, хто підтримує вступ України до НАТО; до чоловічої статі; зниженням віку та збільшенням рівня освіти. Варіант приєднання до добровольчих сил у відповідях респондентів був зумовлений також орієнтацією на Північноатлантичний блок, зазначенням української мови як рідної, належністю до чоловічої статі; зниженням віку та збільшенням рівня матеріального становища. Натомість підтримка варіанта невійськової допомоги була детермінована належністю до жіночої статі, проживанням у Південному регіоні, зростанням рівня освіти та матеріального становища сім'ї, зазначенням української мови як рідної та орієнтацією на ЄС і НАТО.

Проте навіть на тлі зосередження російських військ на українському кордоні це ж опитування показувало, що значна частина населення була готова до певних компромісів заради уникнення війни. Так, 14,5% респондентів погоджувалися на вимогу відмовитися від вступу України до НАТО; 4% - змінити унітарний устрій на федеративний; 4,3% - відновити водопостачання в окупований Крим; 2,7% - визнати Крим части- ною РФ; 8,4% - надати так званим ДНР/ЛНР «особливий статус» у складі України. А третина населення (32,2%) не могла визначитися щодо цього. І лише 42,6% українських громадян не підтримували жодних поступок чи кроків назустріч РФ в обмін на її згоду припинити агресію проти України. Зокрема, навіть у найбільш непоступливих регіонах щодо компромісів з РФ таких респондентів налічувалося близько половини: 55% у Західному регіоні та 44,5% у Центральному регіоні.

Натомість кілька місяців повномасштабної російсько-української війни різко змінило настрої українців, серед яких суттєво зросла кількість тих, хто виступає проти поступок. Так, опитування методом face-to-face 1000 респондентів, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології протягом 7-15 травня 2022 р. за вибіркою, що репрезентує доросле населення Заходу та Центру України, показало, що вже 77,8% респондентів не підтримували жодних поступок. Причому у Центральному регіоні таких виявилося навіть більше (84,3%), ніж у Західному (74,2%). В обмін на згоду РФ припинити агресію проти України лише мізерна частка погоджувалася на поступки: 7,1% респондентів погоджувалося на відмову вступу України до НАТО; 2,3% - на відновлення водопостачання в окупований Крим; 1,6% - на визнання Криму частиною РФ; 1,7% - на визнання незалежності окупованих окремих районів Донецької та Луганської областей.

Російсько-українська війна, наслідки якої безпосередньо зачіпають ледь не кожного громадянина, розвіяла будь-які ілюзії чи невизначеність щодо друзів і ворогів, щодо можливостей України самій протистояти агресії, майбутнього своїх сімей. Цей злам стався не лише як наслідок усвідомлення небезпеки окупації, а й розуміння того, що навіть ті, подеколи навіть недолугі та недосконалі вольності та свободи, що були притаманні для суспільного життя в Україні, можуть бути миттєво знищенні.

У перші дні війни відбулися зміни у повсякденній поведінці українців. Глибока воля до боротьби виявилася не лише серед українських військових, а й цивільних. Крім ЗСУ, до лав яких одразу добровільно залучилися люди з бойовим досвідом, значна кількість громадян узяли участь в інших формах опору. З початком російського вторгнення були масово відтворені з 2014 р. практики волонтерства, допомога армії, біженцям.

Однак цього разу вже з'явився новий вид активності - участь у територіальній обороні (ТРО). Звичайно, ця участь регіонально суттєво відрізнялася змістом і рівнем небезпеки: зокрема, на лінії зіткнення з окупантами територіальна оборона воювала як справжні військовослужбовці. У решті випадків масова залученість до територіальної оборони проявилася через створення фортифікаційних споруд, блокування шляхів, вироблення «коктейлів молотова», патрулювання вулиць, допомогу правоохоронцям, які стали поведінковими зразками зрілості та стійкості громадянського суспільства.

Опитування Фонду «Демократичні ініціативи» у травні 2022 р. також зафіксувало, що більше половини мешканців Заходу і Центру країни (56,9%) були залученні до волонтерської роботи, допомагаючи фізично та фінансово (табл. 2). Причому п'ята частина населення одночасно допомагала як фінансово, так і фізично.

У перші місяці повномасштабної війни проявилися й інші види громадянських практик, особливо у містах, які перебували під облогою. Зокрема, це взаємодія і взаємодопомога мешканців у місцях проживання, в укриттях. Примітно, що нарешті всім довелося перезнайомитися у своїх багатоквартир- них будинках, під'їздах; співмешканці створювали будинкові чати, робили переклички, ділилися продуктами харчування, медикаментами, вночі чергували у під'їздах. Учителі давали безкоштовні онлайн-уроки для дітей. Лікарі безкоштовно консультували людей онлайн. Єдності суспільства сприяло те, що в перші ж дні війни етнічні спільноти України включилися в допомогу заблокованому населенню, ТРО та армії. Взаємна емпатія, відчуття солідарності, підкріплені взаємодією, стали ключовими для цементування колективної ідентичності, важливої для формування політичної нації.

Таблиця 2Відповіді населення Заходу та Центру України на запитання «Чи залучені Ви до волонтерської допомоги армії/ТРО/іншим тимчасово переміщеним особам?», травень 2022 р.

Соцієтальна воля до боротьби за свою країну залежить від багатьох чинників. Зокрема, від ситуації на полі бою, кількості загиблих цивільних у тилу та військових на фронті, від руйнувань житла та інфраструктури. Також ця здатність залежить від тривалості війни, адже постійне почуття тривоги у зв'язку з небезпекою ракетних та артилерійських обстрілів, імовірність ядерного удару РФ по території України, дискомфорт у побуті, неможливість себе реалізувати у професійному житті, проблеми з наданням освіти дітям тощо тримають людей у постійній напрузі.

Попри це, впродовж тривалого часу зберігається високий рівень віри у перемогу та неприйнятність жодних компромісів з ворогом аж до повного визволення української території. В опитуванні 2000 респондентів, яке проводилося Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у 6-20 липня 2022 р. методом телефонних інтерв'ю з використанням комп'ютера, було зафіксовано незламність волі українців до боротьби за територіальну цілісність своєї країни порівняно з травневим опитуванням [Грушецький, 2022]. Було виявлено, що, відповідаючи на запитання щодо можливих компромісів для досягнення миру з РФ, абсолютна більшість населення (84%) підтримала варіант відповіді «за жодних обставин Україна не має відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триватиме довше і будуть загрози збереженню незалежності» (у травні - 82%). Натомість лише 10% респондентів обрали варіант «для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій» (у травні також 10%).

Результати опитування КМІСу показують, що в усіх регіонах України абсолютна більшість населення виступає проти будь- яких територіальних поступок. Характерно, що у травні ще відчувалися певні регіональні відмінності, однак у липні ці відмінності стали меншими. Зокрема, серед мешканців Західного регіону проти поступок у травні - 84% опитаних, у липні - 87%; серед жителів Центру проти поступок у травні - 85%, у липні - 86%; серед мешканців Півдня проти поступок у травні - 83%, у липні - 82%; і характерні зміни на Сході - в період з травня по липень з 68% до 77% стало більше тих, хто проти будь-яких поступок. Хоча й існують певні відмінності за лінгво-етнічни- ми категоріями населення України, все ж в усіх цих групах у липні 2022 р. переважна більшість виступала проти територіальних поступок: серед українськомовних українців - 88% (підтримували поступки - 8%); серед українців-білінгвів - 85% (підтримували - 9%); серед російськомовних українців - 76% (підтримували - 14%); серед російськомовних росіян - 68% (підтримували - 19%).

Подібні результати зафіксовані в загальнонаціональному опитуванні, що проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва із соціологічною службою Центру Ра- зумкова з 5 по 12 серпня 2022 р. Понад 90% опитаних вірять у перемогу України у цій війні (77% - вірять і 15% - скоріше вірять). Лише 4% респондентів не вірять або скоріше не вірять у перемогу. Причому воля до боротьби українців віддзеркалена у їхній рішучості щодо результатів перемоги у цій війні (табл. 3).

Тепер статус-кво, який був до початку повномасштабного вторгнення росіян, вже не задовольняє українців: лише 7,5% опитаних погоджуються на ситуацію, яка була станом на 23 лютого 2022 р. Так само мізерна частка (3,1%) респондентів згідна на припинення війни за рахунок територіальних втрат. Натомість більшість опитаних (55%) вважатимуть перемогою повне відновлення територіальної цілісності (відновлення кордонів станом на січень 2014 р.). А п'ята частина населення взагалі прагне радикального вирішення російської загрози - перемогою у війні для них буде знищення російської армії та сприяння повстанню / розпаду всередині РФ. Характерним і важливим є те, що такі переконання не мають суттєвих розбіж- ностей за регіональним виміром. Й не простежується вагомих відмінностей за мовною ознакою [Фонд «Демократичні ініціативи», 2022].

Таблиця 3Відповіді населення України на запитання «Яку ситуацію Ви особисто розглядатимете як перемогу у війні?», серпень 2022 р., %

Незважаючи на трагічність і драматизм подій, соціологічні опитування фіксують парадоксальне моральне піднесення та громадянську зрілість українців. Ці суттєві зрушення доповнюються відчутним зниженням регіональних відмінностей стосовно ставлення до історичних та геополітичних орієнтацій [Резнік, 2022].

Отже, сучасні національно-визвольні змагання набагато більше впливають на колективну ідентичність, ніж переживання минулих історичних потрясінь. В екстремальних умовах (облоги, окупації, під час обстрілів тощо) люди почали цінувати ті надбання, які їх природно оточували хоча й у небагатій, але у вільній країні. Українці нарешті почали цінувати власну державу, хоча й до того цінували цю територію як свою країну та мали висхідну тенденцію громадянської ідентифікації. Саме цим пояснюється небувало висока оцінка державних інститутів, особливо армії. До того ж й інші інститути, не лише державні, проявили неочікувану стійкість. Зберігаються підстави стверджувати, що нинішні діти, молодь будуть першим поколінням переможців, без меншовартісного бекграун- ду, без тієї «інституційної» пам'яті історичних поразок, коли українство - це щось хоча й героїчне, але все ж трагічне і сумне.

Попри тривогу та відчуття небезпеки, люди наснажені сподіваннями на краще майбутнє країни та своїх сімей. У разі перемоги України над РФ національна ідентичність українців буде наповнена потужним мотиваційним стимулом формування політичної нації. Міжпоколінні історичні травми відходять на другий план - їх заступає надія великої перемоги. Українці не хочуть, щоб їхня гідність була зневажена. Тому таке безкомпромісне ставлення до територіальної цілісності, навіть попри невідомість та майбутні масштабні жертви, дає підстави констатувати про вирішальний вплив волі до боротьби на формування політичної нації.

Джерела

ідентичність українців агресія

Грушецький, А. (2022). Динаміка готовності до територіальних поступок для якнайшвидшого завершення війни: результати телефонного опитування, проведеного 6-20 липня 2022 р. Сайт КМІС. URL: https://www.kiis.com.ua/

Резнік, О. (2022). Євроінтеграційні прагнення українців: від амбівалентності до увиразнення. Сайт Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. 30 серпня 2022 р. URL: https://dif.org.ua/article/ evrointegratsiyni-pragnennya-ukraintsiv-vid-ambivalentnosti-do-uviraznennya

Фонд «Демократичні ініціативи». (2022). День Незалежності України: що об'єднує українців і як ми бачимо перемогу на шостому місяці війни. 22 серпня 2022 р. URL: https://dif.org.ua/article/den-nezalezhnosti- ukraini-shcho-obednue-ukraintsiv-i-yak-mi-bachimo-peremogu-na-shostomu- misyatsi-viyni

Размещено на Allbest.ru