Близькосхідний вимір американо-китайських відносин за президентства Д. Трампа

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Близькосхідний вимір американо- китайських відносин за президентства Д. Трампа

Пархомчук А.Д.,

Вступ

Близькосхідний регіон являє собою один з центрів міжнародної політики та економічних відносин, де стикаються інтереси провідних держав світу, зокрема США та КНР. Його особливе місце в міжнародних відносинах визначається факторами геополітичного, геоекономічного та геокультурного характеру, перш за все енергетичною, стратегічною, безпековою та культурно-релігійною цінністю. Близький Схід грає важливу роль в системі глобальної енергетичної безпеки.

Політика США в Близькосхідному регіоні виступає в якості одного з системоутворюючих елементів міжнародних відносин в цій регіональній системі. а її еволюція прямо впливає на зміни її структурних параметрів, трансформуваючи як відносини між самими елементами системи, так і відносини США з основними елементами регіональної системи, іншими міжнародними акторами, зокрема, такими глобальними гравцями, як КНР. Китай, на відміну від Сполучених Штатів, не визначає загальний напрям геополітичних процесів на Близькому Сході. Політика США виступає в якості головного зовнішнього чинника формування і реалізації зовнішньополітичної стратегії КНР в цьому регіоні, а енергетична безпека Китаю багато в чому залежить і буде залежати від рівня співробітництва і взаєморозуміння з Сполученими Штатами.

Формування системи геополітичних та геоекономічних інтересів Китаю на Близькому Сході обумовлено такими взаємопов'язаними факторами, як економічне та політичне значення регіону , оскільки там знаходяться джерела енергоресурсів та маршрути їх транспортування, важливі для стабільного розвитку Китаю, цей регіон є важливим ринком сбуту китайської продукції. Саме тому активізація дипломатичних, енергетичних і економічних інтересів КНР в цьому регіоні стала однією з найбільш помітних міжнародно- політичних тенденцій ХХІ століття.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена особливим місцем Близькосхідного регіону в міжнародних відносинах, в зовнішній політиці глобальних акторів, зокрема США та КНР, зростанням значення КНР в сучасній системі міжнародних відносин в контексті набуття нею статусу «відповідальної глобальної держави», оскільки Близький Схід виступає в якості одного з найважливіших векторів реалізації цього статусу.

Мета роботи полягає у з'ясуванні характерних рис та особливостей американо-китайських відносин на Близькому Сході за адміністрації Д.Трампа та визначенні їх впливу на розвиток регіональної геополітичної ситуації. Визначено та проаналізовано, як ці проблеми трактуються в експертно- академічному співтоваристві.

Об'єкт нашого дослідження - міжнародні відносини в Близькосхідному регіоні - вивчався як в українській, так і в зарубіжній науковій думці. Серед робіт іноземних авторів варто виділити роботу М.Лінча “Нові арабські війни. Повстання та анархія на Близькому Сході” [1], Г. Кіссінджера “Новий світовий порядок” [2], Ф.Холлідея “Близький Схід в міжнародних відносинах. Влада, політика та ідеологія” [3] та П.Кокберна “Час джихаду. Ісламська держава і Велика Війна за Близький Схід” [4], де аналізуються питання, пов'язані з трансформацією місця регіону в сучасних міжнародних відносинах та роллю зовнірегіональних держав, зокрема США та КНР в цих процесах. Серед робіт українських авторів треба відзначити колективну монографію «Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини та перспективи для України» [5]. Щодо предмету нашого дослідження - американо-китайським відносинам в Близькосхідному регіоні за адміністації Д. Трампа, зазначимо роботи М. Вольфа “Вогонь та ярість”, Б. Вудворда “Страх” та “Ярість” [6]. Однак загалом констатуємо брак публікацій, які б були повністю присвячені вивченню предмету нашого дослідження. Малодослідженим питанням залишається вплив американо-китайських відносин на трансформацію структурних параметрів Близькосхідної регіональної системи та щодо зворотнього впливу динаміки розвитку системи на політику США та КНР в регіоні.

Виклад основного матеріалу

близькосхідний американський геополітичний

Політика Д.Трампа "Америка на першому місці" базувалась на політичних принципах, які відображали бажання США зосередитися на своїх національних інтересах та зміцненні позицій країни на світовій арені. Ця концепція полягала в тому, що США повинні бути на першому місці в усіх аспектах своєї діяльності, включаючи політику, економіку та оборону. Це означало, що США повинні зосередитися на забезпеченні своєї економіки, національної безпеки та геополітичної позиції, щоб зміцнити свою глобальну роль та вплив.

За часів президентства Дональда Трампа відносини між США та Китаєм в Близькосхідному регіоні були напруженими і багатогранними. Китай активно працював над розширенням своїх позицій на Близькому Сході, зосередився на розвитку співпраці з країнами, що експортують нафту, зокрема з Саудівською Аравією та ОАЕ. Китай зосереджував увагу на розвитку інфраструктури на Близькому Сході, включаючи будівництво мостів, тунелів та інших проєктів. Увага КНР до розвитку інфраструктури на Близькому Сході підтверджується результатами досліджень, проведених відомими науковцями. КНР використовувала торговельну війну між США та Китаєм для того, щоб збільшити свою присутність на ринках країн Близького Сходу, що стало можливим завдяки розвитку інфраструктури у цьому регіоні. Згідно з іншим дослідженням, опублікованим у журналі Energy Economics [7], торговельна війна між США та Китаєм привела до збільшення обсягів торгівлі між Китаєм та країнами регіону.

Китай мав інтерес у розширенні своєї геополітичної впливовості на Близькому Сході, особливо через його стратегічне місцезнаходження на морських шляхах. Ініціатива "Один пояс, один шлях"(ВеЕ and Road Initiative, BRI) є масштабним проектом Китаю, спрямованим на створення мережі транспортної, енергетичної та інформаційної інфраструктури, яка пов'язуватиме Китай з різними країнами світу. Ініціатива, оголошена у 2013 році, охоплює більше 60 країн, які знаходяться в Євразії та Африці, більше 60% населення світу та понад 30% світового ВВП. Близькосхідний регіон грає важливу роль у китайській ініціативі, оскільки він знаходиться на транспортних шляхах між Китаєм та Європою. Зокрема, країни Перської затоки, такі як Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран та Кувейт, є важливими партнерами Китаю в реалізації проекту. Ці країни мають великі запаси нафти та газу, що робить їх привабливими для Китаю в контексті забезпечення енергетичної безпеки. Крім того, Близькосхідний регіон має потужний потенціал для розвитку транспортної інфраструктури, зокрема портів, що дасть можливість Китаю отримати доступ до світових ринків через Перську затоку. Проекти BRI, які пов'язані з Близьким Сходом, включають будівництво нових портів, залізничних та автомобільних шляхів, аеропортів та інших об'єктів транспортної інфраструктури, а також співпрацю в галузі енергетики та інформаційних технологій. У цілому, ініціатива BRI дає можливість Китаю зміцнювати свої політичні та економічні зв'язки з державами регіону.

Щодо позиції США, то під час президентства Дональда Трампа вони висловлювали певні зауваження та критику щодо китайської ініціативи "Один пояс, один шлях". Д.Трамп називав її "пасткою для боржників" та стверджував, що Китай використовує цю ініціативу для зміцнення своїх геополітичних позицій. У 2018 році під час саміту Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва Д.Трамп заявив, що США не підтримають "неправильну" торгівельну політику, яку здійснює Китай через ініціативу "Один пояс, один шлях". Він закликав країни регіону до підтримки інфраструктурних проектів, які були більш "чесними" та "транспарентними". Проте, в той же час він заявив, що він і Президент Китаю Сі Цзіньпінь відкрили новий етап відносин між США і Китаєм і досягли домовленостей на торгівельних питаннях [8].

Варто відзначити, що під час свого перебування на посаді президента США Трамп зосереджувався на зниженні впливу Китаю в світі, зокрема в Близькосхідному регіоні, тому його погляди на ініціативу "Один пояс, один шлях" були спрямовані на досягнення цих стратегічних цілей.

Під час президентства Д.Трампа США проводили політику відкритої конфронтації з Китаєм, зокрема на Близькому Сході. Д.Трамп ввів мита на китайські товари та санкції проти китайських компаній, які, як він вважав, порушували американську інтелектуальну власність. Китай відреагував відповідними заходами, що призвело до торговельної війни між двома країнами. Цей конфлікт суттєво позначився на торгівельних зв'язках між Китаєм та країнами Близького Сходу. Були введені санкції проти Китаю, які могли стати причиною зменшення торгівлі між Китаєм та країнами Близького Сходу.

Дослідження щодо впливу санкцій, які були введені президентом Трампом на торгівлю між Китаєм та країнами Близького Сходу, були проведені багатьма науковцями та дослідницькими організаціями. Один з прикладів - дослідження, проведене економістами з Університету Пекіну, про вплив тарифів, введених США на китайські товари, на торгівлю між Китаєм та країнами Близького Сходу[7]. У своїй статті в журналі Journal of International Economics] дослідники зазначають, що зменшення китайського експорту на Близький Схід після введення тарифів США відбувається через зменшення попиту на китайські товари в цьому регіоні. Також, дослідники виявили, що зменшення китайського експорту на Близький Схід також призвело до збільшення експорту інших країн, таких як Японія та Південна Корея. Санкції, які були введені президентом Д.Трампом проти Китаю, значно позначилися на торгівельних зв'язках між Китаєм та країнами Близького Сходу. Зменшення інвестиційної активності Китаю на Близькому Сході призвело до перенесення китайських інвестицій до інших регіонів, наприклад, до Європи та Африки [7.

Серед інших досліджень впливу санкцій США на торгівлю між Китаєм та країнами Близького Сходу, слід згадати статтю "Перенаправлення торгівлі та початок торговельної війни: докази торговельного конфлікту США та Китаю" у журналі “World Development” [9].

В той же час констатуємо наявність певного рівня співробітництва та співпадіння інтересів США та КНР на Близькому Сході, зокрема в питанні боротьби з міжнародним тероризмом. Китай був зацікавлений у зменшенні загрози тероризму на Близькому Сході, особливо через свою власну боротьбу з уйгурськими сепаратистами в Сіньцзяні.

Китай зазвичай віддає перевагу стабільним режимам на Близькому Сході, навіть якщо вони не демократичні. Д. Трамп навпаки висловлював підтримку демократії та правам людини у регіоні, тому часто критикував авторитарні режими, наприклад, в Саудівській Аравії та Ірані.

Китай був однією з країн, які підписали Спільний комплексний план дій (JCPOA) з Іраном в 2015 році, який давав країні послаблення санкцій в обмін на обмеження її ядерної програми. JCPOA був угодою між Іраном, США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Китаєм, яка мала на меті обмежити ядерну програму Ірану в обмін на зняття економічних санкцій. Проте, в травні 2018 року, адміністрація Д.Трампа односторонньо вийшла з JCPOA та ввела нові санкції проти Ірану. Китай продовжив підтримувати угоду та відмовився виконувати нові санкції США проти Ірану, заявляючи, що вони суперечать міжнародному праву.

Позиція Трампа щодо Китаю та іранської ядерної програми полягала в тому, що він критикував Китай за підтримку Ірану та заперечував ефективність спільного плану дій, заявляючи, що він не забезпечує достатньої гарантії того, що Іран не розробляє ядерну зброю. Д.Трамп заявив, що хоче досягти нової угоди з Іраном, яка була би більш жорсткою та включала би більш широкий спектр питань, включаючи регіональну стабільність та людські права.

Проте відносини між США та Іраном погіршилися після виходу США з угоди, і в 2020 році США знову наложили санкції на Іран, в той же час Китай продовжував співпрацювати з Іраном в енергетичній сфері.

В дослідженні "Взаємовідносини Китаю та Ірану та політика США", опублікованому в липні 2021 року Центром зовнішньої політики Брукінгського інституту, увага зосереджується на взаєминах Китаю та Ірану, а також на ролі США в цьому контексті. Розглядається взаємодія між Китаєм та Іраном та її вплив на політику США, розвиток китайсько-іранських відносин, зокрема їхній економічний та стратегічний аспекти, вплив китайської ініціативи "Один пояс, один шлях" на китайсько-іранські відносини. Дослідження також розглядає роль Ірану в китайській зовнішній політиці та відносини між Китаєм та США в контексті китайсько-іранських відносин. Автор робить висновки про те, що Китай має стратегічний інтерес у розвитку відносин з Іраном, але водночас намагається уникнути конфлікту з США. Вона також пропонує рекомендації щодо того, як США можуть підійти до своєї політики відносно Китаю та Ірану в світлі змін у геополітичному середовищі [10].

В статті "Політика Китаю щодо Ірану: China's Iran Policy: економічна, стратегічна та ядерна", опублікованій у 2017 році в журналі “The Washington Quarterly”, розглядаються економічні, стратегічні та ядерні аспекти відносин між Китаєм та Іраном [11]. Китай вважає Іран стратегічним партнером у Перській затоці, який є важливим джерелом енергії та геополітичної впливовості. Однак, Китай також розуміє важливість співпраці зі США та іншими західними країнами.

Важливим питанням американо-китайських відносин на Близькому Сході за часів президентства Дональда Трампа стала сирійська криза, хоча відносини між Китаєм та США з сирійської проблеми не були пріоритетними для американської зовнішньої політики. Китайський уряд виступав за мирне вирішення конфлікту в Сирії та відмови від використання сили як засобу розв'язання конфлікту. Китай пропонував більше дипломатичних зусиль, зокрема, застосування діалогу та переговорів між сторонами конфлікту.У свою чергу, Дональд Трамп вважав, що військове втручання є необхідним для розв'язання конфлікту в Сирії.

Загалом, відносини між Китаєм та Сирією за часів Д.Трампа були в основному визначені інтересами США та головними напрямками американської зовнішньої політики, а не безпосередніми взаєминами між Китаєм та Сирією.

Китай зазвичай виявляв обережність у висловлюваннях щодо арабо-ізраїльського конфлікту і утримується від зайняття сторони в конфлікті. Китай підтримує принцип територіальної цілісності держав і невтручання у внутрішні справи інших країн. Китай підтримує ідею двох держав - Ізраїлю і Палестини - і виступає за мирний діалог між ними,в той же час вважає, що рішення про врегулювання конфлікту повинні прийматися відповідними сторонами на основі міжнародного права і резолюцій ООН.

Позиції Трампа та Китаю з приводу арабо-ізраїльського конфлікту можна розглядати як неспівпадаючі з декількох причин. Д.Трамп підтримував Ізраїль та його право на існування, у той час як Китай підтримує Палестину та її право на створення власної держави. Д.Трамп розглядав Ізраїль як стратегічного союзника у Близькому Сході, що допомагає зберігати вплив США в регіоні. Китай же розглядає Палестину як можливого партнера у своїй ініціативі "Один пояс, один шлях", яка має на меті розширити китайський вплив у різних частинах світу.

Отже, можемо констатувати , що США та Китай мали неспівпадаючі позиції з приводу арабо-ізраїльського конфлікту, що ґрунтуються на різних політичних та геополітичних інтересах.

Висновки

Відносини між Китаєм та США в період президенства Д.Трампа були складними та напруженими. Обидві країни мали різні погляди на багато питань, включаючи міжнародну безпеку, торгівлю та права людини, регіональні конфлікти, зокрема арабо-ізраїльський конфлікт та сирійську кризу. Проте, Китай та США також співпрацювали у деяких сферах, таких як підтримання регіональної безпеки та боротьба з міжнародним тероризмом. Крім того, їхні відносини мали вплив на багато глобальних питань, включаючи ситуацію з Іраном та ядерною угодою. Ключовими питаннями американо- китайських відносин виступали проблеми регіональної безпеки: арабо-ізраїльського врегулювання, сирійська та іранська проблема.

Для реалізації своїх інтересів Китай використовує відповідний інструментарій, який включає до себе економічні, політичні, військово-політичні, культурні та інші методи впливу. Якщо раніше пріоритетними формами співробітництва були економічна, перш за все енергетична, торгівельна і військова сфери, більша увага починає приділятися політичному і соціокультурному напрямам співробітництва. Засобом забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів КНР в регіоні є створення альтернативи впливу інших зовнірегіональних акторів, зокрема США, на основі використання можливостей китайської економіки.

Оскільки Близькосхідний регіон являє собою головне джерело енергоресурсів для КНР, а США посідають особливе місце на цьому ринку, цей фактор буде і в подальшому відігравати особливу роль в китайсько- американських відносинах. США будуть спромагатись зберегти там свою роль, зокрема завдяки контролю над джерелами енергоносіїв та шляхами їх транспортування, здійснювати тиск на країни регіону, які прагнуть до активізації співробітництва з Китаєм. Таким чином політика США виступала в якості головного зовнішнього чинника формування і реалізації там зовнішньополітичної стратегії КНР, а енергетична безпека Китаю багато в чому залежала від рівня співробітництва і взаєморозуміння між КНР та Сполученими Штатами.

Список використаних джерел

Lynch Mark. The new Arab wars. Uprisings and anarchy in the Middle East. Public Affairs. New York, 2016. 284 p.

Кіссінджер Генрі. Світовий порядок. Роздуми про характер націй в історичному контексті. Пер. с англ. Надія Коваль. - К.; Наш формат, 2017. 320 с.

Halliday Fred. The Middle East in International Relations. Power, Politics and Ideology. Cambridge University Press, 2017. 374 p.

Cockburn Patrick. The age of Jihad. Islamic State and the Great War for the Middle East. VERSO. London- New York,

473 р.

Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини та перспективи для України: Монографія / Рада нац.безпеки і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнар. Безпеки; Відп. редактор Б. О. Парахонський. -- К.; ПЦ «Фоліант», 2008. - 591 с.

Michael Wolff. Fire and fury: Inside the Trump White House. Macmillan USA; 1st edition. USA 2018. 338 p.; Woodward, Bob. Fear : Trump in the White House (First Simon & Schuster hardcover ed.). New York, NY: Simon & Schuster.

p. 357. ISBN 978-1501175510. OCLC 1046982157; Woodward, Bob. Rage. New York: Simon & Schuster. 2020. ISBN 978-19821-3173-9. OCLC 1153498447.

Bown, C. P. (2022). China bought none of the extra $200 billion of US exports in Trump's trade deal. Peterson Institute for International Economics. https://www.piie.com/ blogs/ realtime-economic-issues-watch/. Last accessed Feb 10, 2022.

White House. (2018). Statement press secretary regarding presidents working dinner China. https://trumpwhitehouse.archives.gov/ briefings-statements/statement-press-secretary-regarding-presidents- working-dinner-china/

Cai, J., Ju, J., & Liu, X. (2020). Trade diversion and the initiation of trade war: Evidence from the US-China trade conflict. World Development, 126, 1-13.

Whitezel, S. (2021). The China-Iran relationship and U.S. policy. Brookings Institution.

Zhang, Y. (2017). China's Iran Policy: Economic, Strategic, and Nuclear. The Washington Quarterly, 40(4), 115-133.

Размещено на Allbest.ru