Мікро-поліси: деліберативний вплив на макрополітику

Размещено на http://allbest.ru

Мікро-поліси: деліберативний вплив на макрополітику

Вступ

На думку Г. Сміта, термін «демократичні інновації» має відношення до «інститутів, спеціально створених з метою розширення і поглиблення участі громадян у процесі прийняття політичних рішень» [1]. Зазначена дефініція передбачає, що демократичні інновації доповнюють інші форми громадської участі, у першу чергу голосування на виборах. Такі демократичні нововведення спонукають громадян розглядати нагальні політичні питання, а не пасивно оцінювати програми та ідеологічні платформи партій або окремих кандидатів.

У своєму недавньому звіті за проектом UK POWER, Г. Сміт перераховує 57 новаторських інструментів демократії. Частина з них виступають пропозиціями щодо перегляду виборчої реформи, інші пов'язані з поліпшенням консультативних процедур або електронними ініціативами. Проте їхньою спільною рисою виступає орієнтація на залучення окремих соціальних анклавів до формування національної політики.

Причиною подібного фокусування уваги виступає той факт, що зазвичай інститути представницької демократії дотримуються суворого суверенітету щодо ухвалення та реалізації політичних рішень, надаючи механізмам обговорення на мікрорівні виключно формальний характер. Тобто виникає проблема кореляційного зв'язку між мікро- і макрорівнями у політиці. Коли мова йде про ступінь впливу мікрополітичних тенденцій на макрополітику, міні-соціуми украй рідко самостійно визначають вектори руху держави. Про реальний політичний вплив можна говорити лише через залучення ширшої публічної сфери, традиційних інститутів представницької демократії та встановлених адміністративних процедур.

Крім названого, офіційні інститути влади мають у своєму розпорядженні легальні повноваження визначати остаточні результати фактично будь-якого політичного диспуту завдяки офіційному обранню або призначенню на певні державні посади. На відміну від формально наділених повноваженнями структур, міні-поліси не можуть похвалитися правом участі в прийнятті офіційних макрополітичних рішень. У кращому випадку, їм відводиться політично гарантоване місце в розробці політики з конкретного питання, хоча звичним станом речей постає дефіцит формальної влади або авторитету у межах загального системного контексту. Звіти міні-полісів носять рекомендаційний характер і позбавлені будь-якої передбачуваної законодавчої сили. Таким чином, гостро постає проблема сприйняття представниками макрополітики мікроделібератівного вкладу.

У даній статті ми фокусуємося на участі міні-анклавів, які претендують на репрезентацію нації в цілому шляхом залучення різних соціальних характеристик і множинності вихідних позицій, властивих широкій громадськості, через інструменти дорадчої демократії. Окремий акцент робиться на участі непрофесіоналів і безпартійних у дискусії в обхід знайомих консультативних механізмів, де учасники обираються самостійно або на основі їхніх політичних уподобань.

Виклад основного матеріалу

Інструменти прямої демократії, з позиції Р. Даля [2, c.142], володіють вищим ступенем відкритості. Референдуми та інші форми громадянської активності ґрунтуються на агрегованому погляді на природу демократії, де політична рівність означає, що кожен голос повинен мати однакову вагу при визначенні кінцевих результатів. Така позиція на політичну рівність неодноразово піддавалася критиці з огляду на потенційні ефекти у вигляді тиранії більшості. В академічних колах існує альтернативна точка зору щодо політичної рівності через дорадчий процес зважування та оцінки політичних аргументів. демократія україна мікрополітичний партія

Після появи серед трендів демократичних інновацій категорій колаборації та дорадчості незмінно виникає питання щодо суб'єктів альтернативної форми співпраці.

Інституціоналісти покладають надії на традиційні інститути влади, тоді як прихильники мережевого підходу вказують на реципрокний характер зв'язків у розвиненому громадянському суспільстві або комунікації в соціальних мережах.

Представники деліберативної демократії схиляються до формування та залучення так званих «міні-полісів», або «міні- паблікс» (mini-publics), які, на їхню думку, виступають більш досконалою формою консультування порівняно з іншими видами громадської участі. Йдеться про групи невеликого розміру, які репрезентують різні соціальні когорти, з метою пошуку компромісного вирішення загальної проблеми. Подібні міні-паблік включають в себе дорадчі опитування, конференції з досягнення консенсусу, громадянські журі, групи планування, ін.

Ідея міні-паблік тотожна “міні-полісу” Р. Даля [3, c.202], тобто групі громадян, які представляють весь демос, для обговорення політичних питань. Р. Гудін [ 4] зверталися до категорії міні-паблік задля ідентифікації проектів, спрямованих на максимальну репрезентативність соціуму в політичному циклі. Варто зазначити, що рівень соціальної диверсифікації міні-паблік необов'язково повинен відповідати суворим пропорціям, ідентичним національній вибірці, а члени міні- громадськості не є підзвітними населенню, на відміну від обраних представників.

На думку Р. Даля, такі міні-поліси можуть ранжуватися залежно від складності конкретної ситуації [5, с.253]. Так, один міні-поліс міг би займатися поточними питаннями, тоді як інший - присвятити більшу частину часу стратегічним рішенням. Дискусійні міні-паблік розрізняються з огляду на формат і тривалість обговорення. Наприклад, у дорадчих опитуваннях динаміка думок вимірюється індивідуально, а також відсутня практика ухвалення колективних рішень, тоді як на консенсусних конференціях і громадянських журі результатом обговорення є письмова політична рекомендація.

Міні-паблік має право залучати до консультацій вчених, адміністративний персонал, а також замовляти додаткові дослідження для отримання актуальних даних з проблеми. «Таким чином, - пише Р. Даль, - демократичний процес може успішно адаптуватися до світу» [ 6, с. 291]. Проте вчений заперечує заміну традиційних владних структур міні-паблік, розглядаючи їх виключно як доповнення до політичної системи.

Міні-поліси, нарівні з референдумами, також орієнтовані на інклюзивність участі, хоча сама категорія інклюзивності інтерпретується іншим способом. Так, на референдумах інклюзивність означає, що електорат має рівні права на участь, тоді як для дорадчих міні-спільнот пріоритетним завданням постає формування групи громадян, яка представляє точки зору всіх демосів. До того ж, референдум передбачає більш пасивний рівень активності, що полягає в заповненні відповідного бюлетеня і очікуванні результатів голосування. Консультативна міні-громадськість закликає до участі в обговореннях та аналітичної роботи, неможливих без попередньої ретельної підготовки. Серед найбільш цікавих форм міні-паблік можна виокремити наступні:

- Громадянські журі, функція яких полягає в зборі даних, заслуховуванні аргументів сторін і обговоренні заздалегідь заданого питання. Так, у 2004 р., у Канаді, уряд Онтаріо призначив міністра з питань впровадження демократичних інновацій, який очолив створення громадянських журі за допомогою стратифікованої вибірки, для надання рекомендацій щодо конкретних аспектів бюджету провінції.

- Консенсусні конференції вважаються найкращим інструментом узгодження етичних, правових, екологічних та інших аспектів конкретного питання, а також вирішення складних з технічної та наукової точки зору питань. Процес обговорення завершується формулюванням письмової заяви, яка містить рекомендації щодо майбутнього вектора політики. Проаналізувавши 13 консенсусних конференцій в Данії за 1987-1995 рр., C. Джос виявив, що більшість членів парламенту знайомляться зі звітами консенсусних конференцій, а близько 70% чиновників вважають їх використання корисним для роботи парламенту [ 7, с.14].

- Дорадчі опитування, ініціатором яких вважають Дж. Фішкіна [8], передбачають механізм випадкової вибірки 250-500 громадян, а також відстеження динаміки зміни думок до і після вислуховування експертних свідчень.

- Форуми з національних питань від Фонду Кеттеринга щорічно створюють мережу з більш ніж 3000 спонсорованих на місцевому рівні громадських форумів різного масштабу і процедур відбору для обговорення конкретної проблеми. Фонд збирає відгуки у звіти, які потім розсилаються обраним посадовим особам. Так, на основі форумів напередодні президентських виборів у США 1996 р. були проведені дебати, які транслювалися по PBS і зібрали близько 10 млн. глядачів. Другий дорадчий форум з національних проблем 2003 р. був проведений у співпраці з McNeil-Lehrer Productions і присвячений місцю Америки на світовій арені.

Незважаючи на порівняно невелику кількість учасників, міні-паблік можна розглядати як акумуляцію обізнаної громадської позиції з конкретного питання. На думку розробників дорадчих опитувань, учасники «презентують собою науково сформовану випадкову вибірку, погляди яких відображають позиції громадян у разі поглиблення їх інформованості» [ 9, с.134]. Подібне трактування надає міні-громадськості можливість впливати на формування державної політики у різний спосіб.

Так, функція фактичної розробки політики спрацьовує у випадку, якщо громадянський форум наділений формальними повноваженнями як один із суб'єктів політичного циклу. Відомим прикладом є участь Громадянської асамблеї в реформуванні виборчого законодавства в Британській Колумбії, коли 160 випадково вибраних громадян були уповноважені надати рекомендацію щодо найбільш прийнятною для провінції виборчої системи. Тобто макрополітичне сприйняття думки міні - поліса прирівнювалося до рішень центральної влади, яка відмовилася від ігнорування консультацій громадськості.

Оскільки досить частою практикою виступає наділення міні-полісів виключно рекомендаційними властивостями, іноді організатори форуму заздалегідь запитують у чиновників «гарантії» вагомості громадянського диспуту в процесі прийняття рішень. Наприклад, у Данії, конференції 1980-х рр. вплинули на прийняття закону про обмеження використання генетичного скринінгу під час прийому на роботу та страхування. Звичайно, не можна однозначно довести, що саме конференція зробила вирішальний вплив на зміну політичного курсу уряду, але датські чиновники не звикли діяти в обхід громадянської думки.

Міні-поліси також можна використовувати для тестування певних політичних позицій в контексті їхньої виграшності для макрополітичної системи у цілому. У даному випадку варто навести приклад планування майданчика Всесвітнього торгового центру після терактів 11 вересня. Так, громадянський форум продемонстрував наочний негативний вплив на плани відновлення Нижнього Манхеттена. Одним з основних завдань власника ділянки було швидке реанімування комерційних площ для відновлення річного потоку коштів розміром 120 млн. дол. Корпорація розвитку Нижнього Манхеттена, відповідальна за затвердження планів, хотіла дізнатися оцінку громадськості відповідних змін з метою уникнення політичних хвилювань. У результаті форум рекомендував переглянути 6 планів реконструкції і скоротити кількість комерційних об'єктів, що загальмувало відновлення майданчика і негативно вплинуло на середній і малий бізнес. Щоправда, в наступні роки органи місцевого самоврядування змогли розвернути політику до стандартних комерційних інтересів. Подібне тестування політичного ринку дозволяє оцінити майбутню реформу з точки зору її функціональності і легітимності, при цьому політики уникають втрат напрацьованого політичного капіталу.

Проте, часті випадки, коли політики завчасно відмовлялися давати чіткі відповіді на рекомендації громадян. Так, громадянське журі, скликане і профінансоване урядом Нового Південного Уельсу щодо зміни закону про зберігання відходів, з самого початку розглядалося як потенційне джерело небезпеки з боку представників індустрії напоїв, які заручилися підтримкою прем'єр-міністра Б. Карра. Зокрема, останній заявляв про відсутність наміру вносити зміни до законодавства, незалежно від позиції журі, що істотно похитнуло трикутник «влада - бізнес - соціум».

Використання міні-паблік досі є неінституціоналізованим, що дозволяє органам державної влади звертатися до міні-демосу на разовій основі. Державні органи, які ініціюють консультації з міні-полісами, зазвичай заздалегідь встановлюють порядок денний для подальшого обговорення. Відомо лише кілька прикладів, коли саме представники міні-громадськості визначали майбутній формат роботи. При цьому, мотивація владних структур щодо звернення до міні-анклаву багато в чому схожа з мотивами проведення референдумів. По-перше, міні-громадськість використовується в якості консультативного органу для вирішення складних питань. По-друге, міні-паблік підсилює рівень легітимності конкретного процесу прийняття рішень або вироблення політики для соціуму в цілому. Прикладами останніх слугують дорадчі заходи, спонсоровані ЄС, або програма створення громадянських журі від імені лейбористського уряду Великобританії.

Прихильники деліберативної демократії продовжують відстоювати право громадян на притягнення політиків до публічної відповідальності стосовно реалізації певних позицій. A. Гутман і Д. Томпсон визначають ідею підзвітності у межах дорадчої демократії у наступний спосіб: «Громадяни та посадові особи намагаються виправдати свої рішення перед усіма, хто пов'язаний з ними, і тими, на кого вони впливають» [10, с.128].

Своєю чергою, А. Гутман і Д. Томпсон перераховують низку проблем, обумовлених вимогою дорадчої звітності в репрезентативних системах. Перша проблема походить з диверсифікації деліберативної практики. Наприклад, як громадяни, котрі не беруть участь в обговореннях, можуть зрозуміти обґрунтованість публічних рішень в дорадчих процесах? Також має місце когнітивний дисонанс між мотивами активних учасників нарад і відвертих абсентеїстів.

Друга проблема, згадана дослідниками, обумовлена тим фактом, що в сучасних демократіях представництво зазвичай ґрунтується на виборчих округах. Представники підзвітні своїм виборцям, тоді як деліберативна підзвітність вимагає раціональних обґрунтувань для всіх зацікавлених сторін, задіяних при вирішенні певного питання. Тобто підзвітність виборців і підзвітність в деліберативному сенсі вимагають різних міркувань. Несумісність між зазначеними двома поняттями підзвітності стає очевидною в ситуаціях, коли причини, прийнятні для тристоронніх учасників, повністю відрізняються від мотивації зацікавлених сторін, які очікують негативного впливу ухваленого рішення на їхню діяльність.

Проблеми підзвітності також можуть посилюватися через поляризацію громадської думки у результаті обговорення проблеми в окремих соціальних «анклавах». Як наслідок, люди, що належать до різних соціальних когорт, відмовляються зрозуміти точки зору один одного. Також примітно, що моральне поняття відповідальності в делібератівній демократії передбачає, що певні суспільні рішення повинні бути виправдані для громадян інших країн або представників нового покоління. Тому залишається відкритим питання, якою мірою стандарти дорадчої підзвітності досяжні у нинішніх системах виборчого представництва.

Отже, теорія делібератівної демократії пояснює, чому і як слід використовувати міні-поліси, але не дає реалістичних пояснень щодо причин звернення до міні-громадськості політичних діячів. Дорадчі міні-паблік зазвичай використовувалися нарівні з консультативними референдумами, тобто владою на разовій основі для надання допомоги у вирішенні резонансних проблем і легітимації розробки політики.

Використання дорадчої міні-громадськості можна було б зробити більш інституціоналізованим через обов'язковість звернення до них під час ухвалення певних типів рішень, наприклад, технічно складних питань, поправок до конституції або законів, що регулюють виборчу систему. Така ініціатива стосується і процедур, що дозволяють фізичним або юридичним особами вимагати використання дорадчої міні-громадськості у межах законодавчого процесу щодо спірного питання. Безсумнівно, демократична теорія відводить пріоритетну роль активній участі громадян, хоча невирішеним залишається питання, яке саме практичне значення матимуть громадянські диспути у циклі ухвалення політичних рішень.

Висновки

Деліберативні форми участі міні-полісів дійсно здатні чинити серйозний вплив на макрополітику. Варто відзначити, що сама ідея парламентів як дорадчих форумів у багатьох відношеннях застаріла. Велика частина дорадчої роботи у сучасних політичних системах виконується комітетами експертів та іншими робочими групами. Останні не є репрезентативними з демократичної точки зору, оскільки зазвичай складаються з експертів і зацікавлених сторін. Міні-громадськість пропонує більш демократичний спосіб підготовки політичних пропозицій для розгляду обраними представниками. За умови регулярного використання дорадчих міні-груп можна очікувати підвищення рівня довіри громадян до процесів розробки політики. Деліберативні міні-паблік потенційно вирішують проблеми епістемічної, політичної та моральної складності процесу ухвалення публічних рішень в сучасних суспільствах. Пропорційно тому, як учасники дорадчих міні-полісів взаємодіють з експертами, вони поглиблюють знання стосовно проблеми. Дискусійна обстановка спонукає людей обґрунтовувати власну позицію аргументами, прийнятними для інших, у відповідь на контраргументи опонентів, що збільшує рівень політичної компетентності та довіри до представницьких інститутів демократії. Тобто можна припустити, що дорадча міні-громадськість допоможе знайти розумні рішення комплексних спірних питань.

Участь міні-полісів, якою б символічною вона не була, сприяє легітимації влади. При цьому легітимізуюча сила міні- громадськості зростає пропорційно кількості учасників. Звичайно, відкритим залишається питання, що саме оберуть фігури, які ухвалюють політичні рішення: освічену або неінформовану громадськість? З політичних міркувань перевагу, найімовірніше, може бути віддана останньому варіанту.

Варто відзначити, що міні-поліси не гарантують підтримку владних пропозицій з боку скептично налаштованого соціуму. Причиною таких настроїв може виступати досвід публічних розслідувань, результати яких або заздалегідь визначені, або їх вплив на політичний цикл мінімізовано. Міні- паблік, орієнтована на розгляд актуальності певної політики, має потенціал до свого роду легітимації непокори активістів.

Тобто для опозиційних груп, які відчувають себе зобов'язаними надати системі «останній шанс», міні-громадськість виступає цілком прийнятним компромісним варіантом. У разі відсутності адекватної реакції на рекомендації міні-полісів, опозиція отримує право стверджувати, що громадянські форуми використовуються макрополітичними суб'єктами як інструмент для забовкування проблеми або затягування часу. Подібні висновки супроводжуються вибором більш агресивної форми участі в політичному процесі.

Безсумнівно, діяльність міні-груп була б ефективнішою за наявності де-юре або де-факто права вимагати від державних посадових осіб явки для проведення аналітичної роботи. Успішність такого моніторингу вимагає формування постійних міні-полісів, а не поодиноких обговорень на мікрорівні. Наприклад, американське законодавство акцентує на обов'язковому використанні громадянських журі при розробці політики в галузі нанотехнологій.

Варто відзначити, що стандартні консультативні механізми, які пропонуються владними структурами, через залучення міні-анклавів до спірного питання, можуть призвести до кооптації представників опозиційних сил, відповідно, до втрати легітимності будь-якого громадянського форуму. Крім цього, дискурсивний компонент міні-публіки робить їхню роботу важкою для прогнозування або контролю, отже, непридатною для налагодження співпраці з певними зацікавленими сторонами, які розраховують на отримання позитивних результатів.

Ще однією проблемою мікрорівня виступає той факт, що обговорення міні-громадськості проходять практично непоміченими, отримуючи мало уваги з боку преси або політиків. Наприклад, французька консенсусна конференція феміністських організацій була проведена в червні 1998 р. під час чемпіонату світу з футболу у Франції, що позбавило захід належної освітленості в медіа.

Мають місце ситуації, коли громадську думку складно ідентифікувати через епістемічну структуру питання. У даному випадку дорадчі міні-паблік можуть бути використані для вивчення і формулювання моральних і політичних точок зору, пов'язаних зі складністю ідентифікувати проблему. По-друге, використання міні-паблік здається особливо доречним в ситуаціях анклавного обговорення, коли між різними соціальними сегментами відсутній взаємний обмін інформацією. Використання міні-громадськості допоможе представникам дистанціюватися від поляризованих поглядів своїх виборців і зрозуміти погляди опонентів. Ймовірно, саме зазначена причина була мотивом проведення дорадчих опитувань в Північній Ірландії та ЄС.

Проте, проблеми, що випливають з розширення прав і можливостей міні-громадськості, в основному гіпотетичні, зважаючи на дефіцит випадків, коли висновки міні-спільнот були обов'язковими до виконання. У разі, коли державні органи ініціюють або спонсорують дорадчі міні-групи в якості консультативних органів, слід подбати про встановлення процедур, що визначають, як саме ці рекомендації будуть почуті і як на них варто реагувати чиновникам. Слабкість впливу міні- громадськості викликає глибокі сумніви щодо того, чи дійсно їх використання сприятиме більш широким формам прийняття рішень. Отже, необхідною умовою виступає посилення зв'язку між дорадчою міні-публікою і фактичним ухваленням рішень органами влади. Такий компроміс може бути досягнутий, наприклад, шляхом звернення до міні-громадськості при розробці законопроектів або організації публічних слухань для учасників міні-громадськості в парламентах.

Список використаних джерел

1. Smith G., 2005. Beyond the Ballot: 57 Democratic Innovations from around the World http://www.powerinquiry.org/ publications/index.php

2. Dahl R., 1989. Democracy and Its Critics. New Haven, Conn.: Yale University Press. - 342 p.

3. Ibid*

4. Goodin R., 2009. Innovating Democracy. Democratic Theory and Practice after the Deliberative Turn. Oxford: Oxford University Press. - 356 p.

5. Dahl R., 1989. Democracy and Its Critics. New Haven, Conn.: Yale University Press. - 342 p.

6. Ibid*

7. Joss S., 1998. Danish Consensus Conferences as a Model of Participatory Technology Assessment and Impact Study of Consensus Conference on Danish Parliament and Danish public debate // Science and Public Policy. - 25(1). - P. 2-22.

8. Ackerman B., and Fishkin J. 2002. Deliberation Day // The Journal of Political Philosophy. - 10(2). - P. 129-52.

9. Ibid*

10. Gutmann A., and Thompson D. 1996. Democracy and Disagreement. Cambridge, MA: Belknap Press. - 387 p.

Размещено на Allbest.ru