Гуманізаційні компоненти реалізації політичного лідерства як чинника забезпечення успішності державотворчих процесів в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Гуманізаційні компоненти реалізації політичного лідерства як чинника забезпечення успішності державотворчих процесів в сучасній Україні

Олкова-Михницька А.

Вступ

Феномен лідерства все більше набуває зацікавленості у науковому світі. Інтерес науковців закономірний, адже політичне лідерство у сучасній системі відносин слугує не тільки засобом для входження до системи державного, або позадержавного впливу, а й призводить до покращення самих державотворчих процесів.

Людина в управлінні державними і суспільними справами можлива лише в межах політичної системи та її інститутів: партій, суспільних організацій, виробничих блоків, творчих союзів, різних форм суспільної громадської діяльності. Публічна діяльність лідера, завдяки особистісним якостям, може надати можливість нового розвитку в тій чи іншій системі державотворення.

Сучасний етап функціонування Української держави вимагає забезпечення державотворчих процесів. Їх успішність безпосередньо залежить від реалізації політичного лідерства на усіх рівнях політико-управлінської діяльності. Саме тому надзвичайної значимості набуває дослідження механізмів реалізації політичного лідерства у державотворчих процесах України.

Лідерство - це не лише сучасний стиль керівників, це передусім якісніший та продуктивніший спосіб організації та реалізації публічної влади. Оскільки обов'язковою умовою лідерства є володіння владою на усіх управлінських рівнях: загальнодержавному, регіональному та місцевому, в державному управлінні, й в державотворчих процесах в цілому лідерство набуває надзвичайної значимості у контексті модернізації системи державного управління.

Лідерство, будучи соціальним феноменом організації та реалізації політико-управлінської діяльності, нині набуває статусу регулятора в системі міжособистісних відносин в системі публічного управління. Саме тому реалізація вітчизняних державотворчих процесів нині потребує розробки на загальнодержавному рівні нової парадигми управлінської теорії. У цьому контексті поглиблених наукових розвідок потребує дослідження гуманізаційних компонентів реалізації політичного лідерства у сфері публічного управління.

Ми вважаємо, що впровадження лідерства як чинника забезпечення успішності державотворчих процесів покращить якісні складові функціонування системи державного управління. В умовах економічної, екологічної і, на нашу думку, найглибшої, духовної кризи це - пріоритетний виклик. Він потребує ідентифікації факторів, які сприяють спрямуванню суспільства у прогресивне русло. Причому наявний рівень управлінської культури - рівень культури (особистої, духовної, моральної, професійної,) політичних та муніципальних лідерів, належить до спектру причин зазначених вище криз. Саме тому розвиток управлінської культури нині має розумітися однією з передумов не лише виходу держави та суспільства з кризового стану, а й осучаснення політико-управлінської діяльності в цілому.

Саме тому професійна підготовка управлінців-лідерів як основний інструмент розвитку управлінської культури - повинна сьогодні здійснюватися на засадах лідерства - нової управлінської парадигми. Причому саме професійна підготовка управлінців-лідерів, муніципальних лідерів, політичних лідерів має стати пріоритетом для оновлення системи професіоналізації публічних службовців.

Вирішення завдань збалансування державного управління і політичного лідерства, які є невідкладними у забезпеченні ефективності функціонування усіх сфер життєдіяльності українського соціуму, передбачає здійснення аналізу сутності, типології та особливостей становлення й розвитку явища та феномену політичного лідерства в історичній ретроспективі.

Результати

Проведений нами аналіз свідчить про існування у вітчизняній науці кількох основних дослідницьких напрямів наукового осмислення та сучасного обґрунтування феномену політичного лідерства, а саме:

- дослідження, в яких розкривається сутність політичного лідерства крізь призму природи та характеру діяльності соціальної, політичної організації суспільства;

- теоретико-прикладні дослідження, в яких вивчається діяльність політичних лідерів на загальнонаціональному рівні;

- дослідження, спрямовані на визначення базових параметрів і специфіки політичного лідерства в контексті сукупності процесів взаємодії політичної влади і суспільства;

- праці, що містять розгорнуті уявлення про різні форми обумовленості феномену політичного лідерства та спонукальні причини зв'язку між його різними типами;

- дослідження, що фіксують широкий спектр соціальних образів політичного лідерства залежно від характеру середовища та умов існування різних інститутів;

- прикладні дослідження діяльності політичних лідерів на регіональному та місцевому рівнях.

У цьому контексті заслуговують на увагу такі гуманізаційні компоненти реалізації політичного лідерства як чинника забезпечення успішності державотворчих процесів в сучасній Україні, як: обгрунтування ефективних форм діалогової реалізації політичного лідерства.

Стабільність і розвиток держави, яка спирається на засади демократії, неможливі без організації дієвого діалогу між державними органами, урядовцями, чиновниками та організаціями громадянського суспільства й окремими громадянами. Саме участь громадян в управлінських проектах на всіх рівнях (від місцевого до загальнодержавного) і на всіх етапах (від підготовки рішень до їх виконання) дозволяє підвищити ефективність здійснення владних функцій в цілому.

Взаємодія політичного лідера і громадськості, що є різновидом соціальної взаємодії, має нині розумітися як діалогічна за своєю природою, оскільки саме поняття «діалогічна взаємодія» найбільш точно відображує сутність процесу реалізації спільних дій зацікавлених суб'єктів. Проведений нами аналіз взаємодії влади і громадськості свідчить про необхідність визначити взаємодію як інтеракцію, що супроводжується комунікативними і перцептивними процесами. У діалогічному її варіанті вони обумовлюються взаємозацікавленістю задіяних суб'єктів, що володіють відповідними ресурсами, психологічною готовністю та майстерністю ведення діалогової комунікації.

Виділення у аналізі діалогової взаємодії філософського, соціально психологічного та державно-управлінського аспектів дозволяє нам наголосити на тому, що діалог потрібно розглядати як системне соціально психологічне явище, яке має багаторівневу структуру, охоплюючи мотиваційний, емоційний, раціональний- вербальний, рефлексивний та творчий рівні. Для порівняльної характеристики діалогу як комунікативного явища і діалогу як форми влади, що втілює таку комунікативну парадигму, ми вважаємо за доцільно виділили чотири параметри, а саме: симетричність, розуміння, розвиток і автономію. Необхідно наголосити, що ці параметри співпадають з критеріями демократичного процесу [1]. Поділяючи позицію О. Крутія [2], нами досліджено співвіднесення рівнів особистості та параметрів лідерських якостей (табл. 3.2).

Як свідчить проведений аналіз, існуюча в Україні структура взаємодії влади з громадою ще не повною мірою відповідає діалоговому характеру потреб суспільних сучасних відносин. Наразі назріла необхідність застосування діалогу та впровадження нових механізмів діалогової взаємодії політичних лідерів при владі та громадськості.

Таблиця

Параметри та рівні лідерських якостей

гуманізаційний політичне лідерство державотворчий

Така взаємодія має охоплювати систему параметрів, які характеризують учасників процесу взаємодії, сукупність проявів самого процесу комунікування, нормативно-правовий та організаційний простір (ресурси та можливості учасників взаємодії), а також інформаційні потоки та зворотній зв'язок в системі взаємодії органів влади і громадськості [3].

Основу соціально-психологічного механізму складають характеристики особистості як суб'єкта взаємодії та характеристики самого процесу діалогової взаємодії. Характеристика особистості суб'єкта діалогової взаємодії охоплює регулятивні та операціональні компоненти, що спрямовують діяльність суб'єктів діалогової взаємодії та забезпечують використання інструментарію успішного здійснення діалогової взаємодії.

Регулятивна компонента охоплює систему мотивації, яка сприяє успішному здійсненню діалогової взаємодії та систему якостей особистості, які забезпечують спрямування взаємодії в бік діалогічного сценарію її здійснення. Операціональна компонента охоплює систему компетенцій, які забезпечують повноту реалізацію діалогового сценарію взаємодії та систему якостей особистості, що пов'язані з успішним засвоєнням необхідної компетенції [4].

Відмінною рисою більшості досліджень, присвячених вивченню проблематики діалогової взаємодії, є підхід до діалогу як до вміння вести розмову, бесіду між двома (і більше) суб'єктами зазвичай, тобто фактично передбачається і детально аналізується тільки раціонально-вербальний рівень діалогу. Така редукція є епістемологічно некоректною, оскільки ця взаємодія може здійснюватися не тільки за діалоговою стратегією, але й за будь-якою іншою, наприклад, за авторитарною, маніпулятивною, конформною, індиферентною тощо.

Наприклад, програма розвитку ООН в Україні в рамках реалізації Програми ООН з відновлення та розбудови миру проводить конкурс проектних пропозицій щодо створення та підтримки діяльності локальної мережі лідерів/координаторів у громадах-партнерах за напрямом «Громадська безпека і соціальна згуртованість». Участь приймають неурядові громадські організації, які зареєстровані та впроваджують свою діяльність на території реалізації проекту в Луганській / Донецькій області.

Одним із ключових напрямів діяльності ПРООН є об'єднання зусиль громадськості, представників органів державної влади та місцевого самоврядування для виявлення, обговорення та пошуку шляхів вирішення проблем та усунення факторів, що негативно впливають на стан громадської безпеки та соціальної згуртованості. З цією метою у кожній із цільових громад створені та функціонують Робочі групи з громадської безпеки та соціальної згуртованості (далі - Робочі групи) - відкриті діалогові платформи, що об'єднують активних мешканців громади, громадські організації, публічних лідерів органів місцевої влади та самоврядування, поліції та органів правопорядку, соціальних служб, інших зацікавлених сторін. Координацію діяльності Робочих груп, а також постійний зв'язок із фахівцями із мобілізації громад ПРООН здійснюють місцеві лідери в кожній із цільових громад.

Сам проект реалізує головні завдання, а саме: підсилення ролі Робочих груп із громадської безпеки та соціальної згуртованості, створених у громадах-партнерах як відкритих діалогових платформ; покращення координації, взаємодії та обміну досвідом діяльності робочих груп із громадської безпеки і соціальної згуртованості між громадами-партнерами, включно у питаннях прийняття рішень на місцевому рівні та бюджетуванні; створення та розвиток існуючих інформаційних ресурсів (в тому числі у соціальних мережах, он-лайн ресурсів) та забезпечення їх інформаційного наповнення, підтримки та модерації за напрямом «Громадська безпека і соціальна згуртованість»; підтримка лідерства та розвиток людського потенціалу на місцевому рівні шляхом організації системи супроводу діяльності лідерів/координаторів у громадах- партнерах; організація та проведення семінарів/воркшопів із обміну інноваціями та практиками громадянської активності, волонтерства, мережування у сфері громадської безпеки і соціальної згуртованості; консультативні та організаційної підтримки місцевих волонтерських ініціатив, проектів ініціативних груп та громадських організацій у питаннях громадської безпеки та соціальної згуртованості тощо.

На нашу думку, в Україні відбувається процес формування діалогових відносин та впровадження новітніх форм відкритої соціальної політики. Соціальний діалог є надважливою умовою для реалізації лідерських навичок державників усіх рівнів та є дієвим інструментом забезпечення інноваційного розвитку сучасного суспільства. А це - передумова забезпечення успішності державотворчих процесів.

На нашу думку, пріоритетною постає необхідність впровадження партнерських взаємовідносин між владою та громадою: не «зверху-вниз, а «знизу-вверх». Це вимагає обов'язкової наявності у політичного лідера як суб'єкта реалізації державотворчих процесів низки нових дієвих стратегій, а саме:

-Перехід від тактики «говорити нічого» до комунікаційної стратегії створювати впевненість та позитив, що розповсюджується на всю громаду, колектив, команду.

-Відмова від популізму та перехід до дієвих конкретних стратегічних цілей і дій на основі задекларованих, тобто чітких та зрозумілих, принципів і завдань.

-Відхід від застарілої комунікації «лідерство зверху- вниз» та перехід до лідерства «роблю, що обіцяю».

-Відхід від стилю ухвалення рішень «я маю рацію» та перехід до сприйняття інших точок зору.

-Підтримка дієвих кращих практик та залучення до них команди однодумців.

Проведений аналіз дозволив виявити низку тендерних особливостей реалізації політичного лідерства у забезпеченні успішності державотворчих процесів, а саме:

- урізноманітнення форм тендерної демократії в суспільних відносинах на рівні держави, регіонів, громад, що змінює порядок їх життєдіяльності;

- тендеризація політико-управлінської культури;

- надання політичному лідерству на регіональному та місцевому рівнях гендерного змісту;

- включення в начальні програми магістерської підготовки «Публічне управління та адміністрування» гендерно орієнтованих компонентів.

Аналіз свідчить, що органи державної влади залишаються здебільшого сферою діяльності чоловіків, що потребує подальшого реформування в напрямі гендерної збалансованості. Крім цього, проблемою є виявлений нами факт того, що рівень гендерної свідомості як жінок, так і чоловіків залишається недостатнім для реалізації пропорційного представництва в органах державної влади та органах місцевого самоврядування і політичних структурах, тому найефективнішим засобом установлення паритетної демократії в умовах сьогодення є дотримання гендерних квот.

Аналіз співвідношення муніципального і політичного лідерства. Особливим пріоритетом української сучасності постає формування лідерів-професіоналів місцевого самоврядування, готових і здатних свою управлінську діяльність не тільки реалізовувати а й усвідомлювати як процес щоденного служіння українській громаді, державі, країні. У світлі нинішніх реформ саме вони зобов'язані відіграти ключову роль у здійсненні реформ на місцевому рівні і стати головними ініціаторами й зацікавленими суб'єктами демократичних перетворень у місцевому самоврядуванні, ефективними лідерами команд своїх співробітників та об'єднаних територіальних громад.

Українська держава досягла певних успіхів у впровадженні реформи децентралізації державної влади та місцевого самоврядування. Оскільки ці реформи ми вважаємо пріоритетними вітчизняними державотворчими процесами на сучасному етапі, важливого значення набуває не тільки оволодіння керівником сучасними управлінськими знаннями, а й набуття ним лідерських навичок та умінь, які визначають його як організатора колективу підлеглих співробітників. Такі управлінці-лідери, маючи стратегічне бачення та ведучи за собою команду та громаду, сприяють закріпленню досягнутих результатів, удосконаленню стандартів розвитку, підвищенню якості життя жителів і розбудові громади за сучасними світовими стандартами. Крім цього вони працюють над постійним самовдосконаленням і вдосконаленням своєї громади. Саме тому ми поділяємо думку Дж. Джексона, експерта РЄ та головного розробника Академії лідерства, про те, що «Лідерство - це основа доброго врядування. Лідер управляє відносинами та оточенням так, щоб інші хотіли працювати з ним задля спільної мети. Головне завдання лідерства - розвинути лідерський потенціал інших» [5, с. 4].

Як свідчить вітчизняна практика функціонування місцевого самоврядування, фактично усі питання розвитку території перекладені на органи місцевого самоврядування (ОМС). Так, наприклад, ключовим показником ефективності міського голови постає рівень прогресу міста та динаміка його розвитку. Міський голова як лідер виконавчої міської влади є автоматично відповідальним за ефективну роботу всієї структури. Наприклад, згідно з результатами дослідження соцопитування діяльності міських громад Київщини, завдяки програмі «Правоспроможна громада» 2021, ми виявили основні тенденгції, а саме: 1) люди оцінюють роботу міського голови суб'єктивно; 2) більшість людей не звикли розбиратися у сутності повноважень та відповідальності керівництва; 3) люди хочуть приймати активнішу участь у плануванні розвитку громади [6].

На основі даних соцопитування ми вважаємо за доцільне виділити три головні показники оцінювання якості діяльності міського голови як лідера громади: якість життя мешканців, інвестиційна привабливість міста та його інституційна спроможність. Причому особистісна складова керівника-лідера відіграє вирішальну роль, а саме: комунікативність, відкритість, особиста привабливість, впевненість в собі, стратегічне бачення розвитку громади, ораторські здібності.

На нашу думку, інвестиційна привабливість - це здебільшого економічні категорії, які демонструють рівень комфортності міста для інвесторів та підприємців малого і середнього бізнесу, захищеності міською владою їхніх інтересів та створення умов і стимулів для стратегічного розвитку.

Інституційна ж спроможність свідчить, наскільки муніципалітет здатний вести прозору політику розвитку міста, аби податкові надходження можна було інвестувати у підвищення якості життя. Тут уже йдеться про демократичність, прогнозованість, ефективність використання ресурсів, зрозумілу процедуру формування бюджету, наявність стратегії та програми, містобудівної документації. Тобто усе те, що дозволяє громаді бачити та розуміти, що саме і для чого робить муніципалітет, а також долучатися до прийняття важливих рішень.

Наприклад, місто Обухів, Київської області - інвестиційно привабливе місто, з огляду на те, що міська влада створює всі умови і стимули для розвитку малого та середнього бізнесу. А от завдяки частковій закритості та відсутності прозорості політики розвитку міста, недемократичність відносин публічного лідера - очільника міста зменшує інституційну спроможність. Цей фактор, призвів до переобрання у 2020 році керівника міста лише з огляду на відсутність гнучкості та сучасних публічних лідерських якостей.

Зараз міські голови здебільшого намагаються робити помітні привабливі для мешканців проекти, хоча ці цілі не завжди бувають першочергово важливими. Однак мер - політична особа, обрана на посаду очільника міста. Фактично, він стає муніципальним лідером. Тому міський голова завжди зобов'язаний зважати на те, що бачать і думають мешканці, і, як наслідок, вкладати значні ресурси у пріоритетні міські проекти. Наприклад, у місті Українка виділено понад 8 млн. гривень на повну реконструкцію спортивного футбольного стадіону, при загальному бюджету міста - всього 80 млн. грн. При цьому місто налічує понад 13 малих спортивних футбольних площадок як критих так і відкритих. Майбутній спортивний комплекс з полем розрахований для відвідування та проведення тренувань професійних футбольних команд, яких при 15тис. населення малого міста відсутні. При цьому найбільш нагальна потреба у місті - відсутність дитячого садочка. Вже на 2020 рік у електронній черзі муніципалітету зареєстровано понад 367 дітей, які не відвідують дитячий виховний заклад згідно Закону України «Про дошкільне виховання». Також згідно Стратегії розвитку 2017-2021 міста Українка було задекларовано щодо заміни усіх інженерних комунікацій, які працюють понад 50 років [7]. Але тимчасове керівництво міста обрало більш швидке та популярне, на їх погляд в очах електорату, рішення - побудова спортивного відкритого футбольного поля.

На нашу думку, для уникнення таких розбіжностей поміж реальної нагальною потребою розвитку міста та відокремлення суб'єктивної частки прийняття рішення, потрібен індикатор оцінювання таких довготермінових заходів. Це надало б можливості міським головам більш працювати дієво із довготерміновими стратегічними плануваннями розвитку міста та громади без втрати електоральної прихильності.

Треба відмітити той факт, що на початку реформи децентралізації ті громади, що об'єдналися до 2016 року, отримали значні ресурси на розвиток інфраструктури. Як результат, у прогресивних та конструктивних мерів рейтинг почав суттєво зростати.

Разом з тим активізувалася лідерська позиція зацікавленості в життєдіяльності та формуванні завдань розвитку у громади та електорату. Хоча варто відмітити той негативний факт, що, в Україні склалася така політична культура, коли влада, нажаль, сприймає опозиційні до себе команди як джерело загрози, а не як можливість побачити, що можна і треба допрацювати у системі надання послуг. Влада побоюється не бути переобраною. Тому дієвою є одна з тактик і стратегій поведінки - делегітимізація своїх політичних опонентів. Це відбувається і на місцевих рівнях, коли мери роблять те ж саме з опозицією.

Наприклад, у Обухівському районі вже більше 4 років проводиться зміна голів обухівської районної державної адміністрації. Кожен з керівників, при їх призначенні мають чіткі повноваження та завдання. Одне з них - легітимізація видобутку піску у акваторії району, що приведе до збільшення районного бюджету. Оскільки видобуток піску знаходиться у тіньовій бізнесовій структурі, що неодноразово було доведено поліцією у статтях інтернет-ресурсів, а один із засновників бізнесу посідає посаду голови Обухівської районної ради та має більшість у раді - згідно з Законом України «Про діяльність рад» проводиться зняття голови адміністрації, який хоче фактично «зламати» корупційні схеми [8].

Поширене явище в Україні: коли з'являються потужні опозиційні гравці, їхні рейтинги серед виборців опоненти намагаються погіршити. Якщо конкуренти перебувають по різні сторони політичних барикад, відбувається конфронтація. Від цього страждають звичайні громадяни, адже влада зосереджена і увагою, і ресурсами зовсім не на розвитку міста чи країни. Коли міські голови починають бути реальними претендентами на посаду президента, конкуренти починають шукати приводи, аби їхні рейтинги погіршити, а їх самих розкритикувати. Нажаль, це питання більше відноситься до питання культури політичної конкуренції.

Ми вважаємо, що в Україні потрібно запровадити чіткі правила та принципи політичної конкуренції, щоб її учасники не виходили за червоні лінії. Часто таке протистояння стає більш схожим на вуличні чвари, аніж на дебати кандидатів. Бачення розвитку міста має бути продуктом не лише міського голови та провладної більшості, а й усіх зацікавлених сторін, у тому числі й опозиції. Тоді рішення про напрям розвитку було б консенсусним. Ніхто б не сперечався у правильності обраного вектору. Була б дискусія про шляхи досягнення розвитку міста чи громади й динаміку спільного руху згідно стратегії розвитку.

При цьому необхідно наголосити на тому, що міський голова, муніципальний лідер - це в першу чергу велика відповідальність. Це не мета, а засіб для розвитку та якісного удосконалення середовища проживання. Показником для міського голови має розвиток міста, громади, самого себе. Як свідчить проведений аналіз, в Україні є прогресивні мери. Найбільший прогрес завдяки політичному лідерству прослідковується у таких містах, як Львів, Вінниця, Тростянець, Дрогобич. До них приєднуються, згідно з даними державного сайту України «Децентралізація» такі перспективні ОТГ, як Слобожанська, Вербківська, Богданівська, Новоолександрівська, Чортківська та інші. І головний фактор, який відмічають громади, це саме якісна та прозора робота політичного лідера громади. Саме лідерські якості керманичів ОТГ покращують всі показники якості суспільного життя громади, і ця динаміка позитивна.

Як відзначав міський голова м. Українка з 2002 по 2016 рік П. Козирєв, «самоврядування в Україні є справжнім народовладдям, бо раз на чотири роки місцеве самоврядування проходить горнило виборів. Місцеве самоврядування дуже вмотивовано розвивати послуги своїм мешканцям. Саме через те, що послуги добре і якісно надаються, є шанс отримати підтримку в наступних місцевих виборах» [9].

Ми вважаємо, що оптимальний муніципальний лідер - це лідер-візіонер, лідер-стратег. Він має чітке бачення стратегічної перспективи розвитку громади; має стратегію: яким чином зробити місто таким, яким він його бачить; має команду, яку він надихає особистим прикладом самовдосконалення та яка може реалізувати його візію- стратегію; має хороші управлінські навички. Діє в межах логіки відкритих систем, долучаючи мешканців до процесу прийняття рішень, реалізовуючи на практиці відкрите інклюзивне урядування.

Такий міський голова не ставить до відома про ті кроки, які робить, а консультується із зацікавленими сторонами. Кожен мешканець має можливість зрозуміти, як він може долучитися, і бути впевненим, що його думка буде почута. Окрім того, муніципальний лідер - це готовність слухати і чути, бути доступним. Такий міський голова неминуче забезпечить прогрес і при цьому набуде статусу муніципального лідера громади.

Важливо відмітити той факт, що одне із стратегічних завдань як і муніципального так і політичного лідера, постає добір ефективної команди, спрямованої на успіх вирішення поставлених завдань.

Лідер команди - людина з високим авторитетом, яка вміє поставити перед командою стратегічні завдання. Специфічні функції в команді виконують інші її члени - секретар, генератор ідей, скептик-аналітик, організатор, комунікатор - здобувач інформації, душа команди і контролер.

Проведений аналіз муніципального лідерства дозволяє нам зробити висновок про те, що завдяки впровадженню реформи децентралізації через формування сучасних ОТГ прийшло визнання та розуміння того, що в сучасних умовах для успішності державотворчих процесів потрібні не «керманичі-господарники», а передусім лідери територіальних громад, які набувають статусу політичних лідерів- державників.

Причому в контексті розширення повноважень та відповідальності згідно з законам України «Щодо формування об'єднання територіальний громад» муніципальний голова як керманич громади та команди однодумців зобов'язаний стати лідером, управлінцем, державником та менеджером у одній особі. Саме тому ми вважаємо, що настав час офіційного визнання політичного лідерства у реалізації державотворчих процесів в Україні державотворчим лідерством.

Висновки

Таким чином, проведений аналіз обґрунтування ефективних форм діалогової реалізації політичного лідерства та співвідношення муніципального і політичного лідерства дозволяє сформулювати низку висновків, а саме: Використання об'єктивних і суб'єктивних факторів підвищення ефективності діалогової взаємодії лідерів та громадськості має сприяти подальшому вдосконаленню партнерських відносин між суб'єктами через створення гнучкої системи управління замість звичних бюрократичних процедур. Саме на публічних лідерів покладається роль медіаторів та провідників діалогу від влади до громади і від громади до влади. Тільки відкритість та прозорість в діалоговому полі взаємин з командою політичний лідер-державник має можливість максимально донести своє бачення розвитку громади, колективу, країни в цілому.

Нині на часі реалізація низки пріоритетних напрямів:

-забезпечення відкритості політико-управлінської еліти та меритократичних принципів кадрової політики;

- спрямованість кадрової політики і її механізмів на інтереси суспільства;

- забезпечення соціальної мобільності, поповнення політико-управлінської еліти професійно підготовленими і здатними публічними лідерами;

- становлення системи лідерської освіти як освіти найвищого рівня, критерієм якої є таланти, здібності та постійне самовдосконалення.

- політичне лідерство все ще залишається ключовим фактором успіху стратегічних реформ.

Сутність політичного лідерства трансформувалась та набула нового сенсу в контексті реалізації сучасних державотворчих процесів, впровадження реформ децентралізації може забезпечити отримання суспільного ефекту тільки за умови успішності реалізації політичного лідерства.

Саме завдяки реформам збільшується можливість реалізації особистості суб'єкта владних відносин як політичного лідера у своїй громаді. При цьому аналіз стилю керівництва Обухівського району підтвердив нашу тезу про потребу суспільства у державотворчих політичних лідерах, які не лише більш відкриті, а й готові та здатні до взаємозацікавленої взаємодії з громадськістю.

Список використаних джерел

1. Крутій О. М. Діалогова взаємодія органів державної влади та громадськості: монографія / Олена Миколаївна Крутій; Харків. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. 236 с.

2. Якубовський О. П. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії: монографія / О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська; Одес. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. 196 с.

3. Крутій О. М Основні підходи до вивчення діалогу та їх місце в дослідженнях громадянського суспільства / О. М Крутій. Вісник Нац. акад. держ. упр. при Президентові україни. 2006. № 1. С. 278-289.

4. Ветошкин А. В. Диалог как социокультурная основа гражданского общества: автореф. дис. к-та психол. наук: спец. 22.00.06 / А. В. Ветошкин. Москва, 1990. 26 с.

5. Корпус вищих управлінських кадрів центральних органів державної влади: створення системи державної служби вищого рівня у країнах Центральної і Східної Європи / Укр. акад. держ. упр. при Президентові України; Центр дослід. адміністр. реформи; Укр. пер. С. М. Озірська. Київ: Вид-во УАДУ, 2000. 52 с.

6. Демченко М. Либерализм в Украине: за и против / М. Демченко, Д. Нарижный. Альтернатива - региональная политическая газета. 1994. № 3(4)

7. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: монографія / В. М. Бебик; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. Київ: МАУП, 2003. 424 с.

8. Політологічна енциклопедія: навч. посіб. / Уклад: Карасевич А. О., Шачковська Л. С. Умань: ФОП Жовтий О.О., 2016. Кн. 3. 768 с.

9. Сутність і типологія політичних лідерів. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-116.html.

Размещено на Allbest.ru