Парламентар в особливих умовах воєнного стану: відповідальність і стійкість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парламентар в особливих умовах воєнного стану: відповідальність і стійкість

Дзега Володимир Дмитрович доктор філософії у галузі публічного управління та адміністрування, асистент кафедри, кафедра парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ,

Хромцов Дмитро Олексійович магістрант кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Анотація

У рамках сучасного політичного простору парламент, з одного боку, як обов'язковий елемент органічно вписаний у політичну структуру на будь-якому рівні влади, що дозволяє чітко фіксувати інституційну нішу, яку він займає. З іншого боку, робота парламентаря передбачає публічність, що розширює можливості аналізу різних аспектів і напрямів діяльності депутатів. Проте умови війни росії проти України значно впливають та змінюють роботу вітчизняного парламентаря.

Метою статті є вивчення особливостей здійснення повноважень народними депутатами в умовах воєнного часу. Наразі є різноманітні обмеження діяльності депутатського корпусу на національному рівні. Розкриваються аспекти діяльності народних депутатів, які так чи інакше пов'язані із соціальним середовищем, в якому існує політична система.

Проаналізовано відповідальність в інституті народного депутата України. Підкреслено необхідність розв'язання питання морально-етичної поведінки народного депутата, а також регламентують моральну поведінку парламентаря та відповідальність за порушення моральних норм. Визначено, що чинне законодавство містить велику кількість невирішених питань у сфері регулювання поведінки депутатів, які значно актуалізувалися під час війни. Досліджуються положення проєктів Кодексу депутатської етики, визначено природу цього документа як нормативного акту, обов'язкового для виконання. Обґрунтовується необхідність включення до кодексу правил про те, що депутат зобов'язаний дотримуватися морально-етичних норм не лише у службовий час, а й у повсякденному житті.

Парламент під час війни проявив стійкість та відповідальність, здійснюючи необхідну законотворчу роботу. Автори приходять до висновку, що правила депутатської етики повинні мати обов'язковий характер. У Кодексі депутатської етики мають бути визначено перелік санкцій - від позбавлення права голосу на одному засіданні до штрафів та позбавлення депутатського мандату у разі грубого та систематичного порушення морально-етичних норм (з їх чітким окресленням).

Ключові слова: народний депутат, парламент, публічне управління, стійкість, депутатська відповідальність.

Dzeha Volodymyr Dmytrovych Doctor of Philosophy in the field of public management and administration, assistant professor, department of parliamentarism of the Educational and Scientific Institute of Public Management and Civil Service, Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv,

Khromtsov Dmytro Oleksiyovych Master's student, Department of Parliamentarism, Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv

PARLIAMENT IN SPECIAL CONDITIONS OF MARITAL STATE: RESPONSIBILITY AND STABILITY

Постановка проблеми

Поняття «парламент» складне та багатозначне. Для того, щоб дати розгорнуту характеристику цього інституту та зрозуміти різноманіття значень, у яких він уживається, слід визначити статус народних представників, які формують парламент.

У зв'язку з цим вважаємо обґрунтованим звернутися до теоретичних напрацювань, накопичених для дослідження британського представницького органу - одного з найстаріших у світі. Дослідники держави та права Великобританії виділяють чотири підходи до визначення парламенту через аналіз природи депутатського мандату.

У рамках першого з них депутати діють як «слуги своїх виборців», а парламентарі, навіть народні депутати, розглядаються, насамперед, як представники інтересів своїх виборців. Інший підхід розглядає депутатів як захисників національних інтересів; третій підхід бачить парламентаря як провідника волі політичних партій і розглядає механізм представництва в контексті реалізації партійної платформи. Нарешті, четвертий підхід - парламент як дзеркало суспільства - пов'язує концепцію представництва з ідеєю пропорційного представництва різних верств населення в парламенті. Сучасним критерієм ефективності представницької системи є національний консенсус («національний інтерес») - сукупність індивідуальних і колективних інтересів глави держави, правлячої еліти, торгово-промислових кіл і широких верств населення, що є основою державної політики [1].

Позачергові парламентські вибори відбулися в Україні 21 липня 2019 року, і, згідно з Конституцією, наступні парламентські вибори мали відбутися у 2023 році. Однак 24 лютого 2022 року відбулося широкомасштабне військове вторгнення росії, і того ж дня в Україні було оголошено воєнний стан. Оскільки строк повноважень Верховної Ради України 9 скликання закінчився під час дії воєнного стану, відповідно до статті 83 Конституції України, її повноваження продовжено до першої сесії нового скликання парламенту, обраного після скасування зазначеного правового режиму. Така діяльність вітчизняного парламенту недостатньо відображена у наукових джерелах і потребує аналізу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Парламентарі є суб'єктами публічного управління, адже вони виражають інтереси значних верств населення. При цьому в Україні уряд формується обраною народом Верховною Радою України та несе перед нею політичну відповідальність [2]. Про дуалістичну природу парламентаризму як системи публічного управління та специфічного політичного інституту відзначає Н.О. Максіменцева [3]. Вона також констатувала обмеження парламентаризму внаслідок запровадження правового режиму воєнного стану, проте відзначила, що це відповідає нормам прямої дії Конституції.

О.І. Зозуля обґрунтував необхідність балансування між безпекою та ефективністю роботи парламенту та його відкритістю, відзначив про дотримання встановленого Регламенту роботи Верховної Ради в умовах воєнного стану [4]. Це потребує внесення відповідних змін в процедуру здійснення парламентських процедур.

Сучасні бурхливі події в Україні все більше переконують у тому, що, перефразовуючи думку І. Франка, політичні партії, їх представники як суб'єкти політичної діяльності повинні навчитися відчувати себе українцями, причому не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів. Такий політичний україноцентризм партій має, крім усього іншого, стосуватися їх відповідальності не лише за свою статутну діяльність, а й за використання наданого їм державного фінансування [5].

Отже, робота Верховної Ради України в умовах воєнного стану потребує подальших досліджень, особливо реалізації повноважень народними депутатами. народний депутат парламент публічне управління

Метою статті є вивчення особливостей здійснення повноважень народними депутатами в умовах військового часу.

Виклад основного матеріалу

Вивчаючи статус народного депутата як правового інституту в органах влади, яке визначає політико-нормативну природу депутатського мандату, а також підзвітність та підконтрольність виборцям можна виділити відповідальність трьох основних видів [5]. По- перше, це кримінальна відповідальність, ключовим поняттям якої є кримінальний злочин. Проте парламентарі мали до 2019 року депутатський імунітет й притягнути народного депутата можливо було лише за згоди Верховної Ради України. Так, лише у 2020 році притягнуто до такої відповідальності 90 народних депутатів.

По-друге, політична відповідальність, що лежить в рамках кодового поняття - «програма партії». Політичну відповідальність має сенс простежити як у депутата-партійця, що представляє інтереси народу, дотримуючись при цьому політичної програми партії, так і у депутата - мажоритарника, який орієнтується на представницьку та законодавчу діяльність на реалізацію своїх локальних програмних засад. При цьому слід мати на увазі, що політична відповідальність насамперед націлена на стратегічне планування та вирішення стратегічних завдань (пошук системного вирішення загальнозначущої, загальнолюдської, загальнодержавної, моральної проблеми). Про те, чи відповідальний депутат чи ні, можна вже говорити, оскільки їх обрано 5 років тому. Заради поточного контролю за виконанням представником народу своїх обов'язків слід звертати увагу на те, в яких комісіях він працює, у яких законотворчих ініціатив бере участь, чиї інтереси лобіює, наскільки послідовно відстоює те, що планував у своїх політичних програмах. Політична відповідальність - це відповідальність депутата перед своїми виборцями.

По-третє, відповідальність моральна, що зводиться до поняття «обіцянка». Цей вид відповідальності більшою мірою характеризується як суб'єктивна відповідальність, яка виводиться з особистісних якостей депутата, таких як порядність, розуміння, співчуття та ставлення до проблем населення як до своїх власних. Подібний вид відповідальності простежується відразу ж після обрання депутатом, оскільки тут насамперед вирішуються тактичні завдання, тобто ті конкретні заходи, які застосовує народний обранець, щоб виконати свої обіцянки, дані виборцю (полагодити дах, прокласти дорогу, зробити дитячий майданчик та так далі). Моральна відповідальність депутата - це перед виборцями чи окремими їх групами (людей похилого віку, молоддю, жінками, дітьми тощо).

Притягнути депутата до відповідальності у правовому плані виборцю дуже складно. Механізми відкликання, прописані у вітчизняних нормативних актах ефективно не діють. Низький рівень політизованості, правової культури заважає багатьом громадянам, які страждають від бюрократичного свавілля, правочинно покарати депутата, який дискредитував себе.

Поряд з цим, деякі народні депутати турбуються виключно про відповідальність перед групами інтересів та тиску, які профінансували виборчу кампанію з метою отримання лобістських важелів. Адже на національному політичному полі, фінансово-промислові групи, олігархічні клани, нерідко вкладають відчутні ресурси в окремих осіб, які згодом відпрацьовують специфічні замовлення.

Сутність мандата народного представника за різних варіантів взаємовідносин депутата та виборців визначається як «вільний» або «імперативний» мандат. На перший погляд, може здаватися, що імперативний мандат більшою мірою відповідає суті народовладдя як принципу організації та функціонування публічної влади. Народний представник, який отримує від виборців під час передвиборчої кампанії накази щодо своєї майбутньої діяльності, після обрання виконує волю своїх виборців, а у разі, якщо його роботу буде визнано незадовільною, позбавляється свого мандата. При цьому втрата депутатом свого статусу може статися як за чергових виборів, так і достроково, при відкликанні депутата.

Застосування пропорційної виборчої системи (так звані «вибори за партійними списками») розриває безпосередній зв'язок парламентаря з певною територією - виборчим округом. Тобто, депутат, обраний за такою системою, наділяється саме вільним мандатом. Водночас пропорційна система дозволяє мати представників у парламенті не лише більшості, а й виборцям, які опинилися у меншості.

Мажоритарна система у межах кожного виборчого округу дає представництво лише більшості виборців, абсолютно анулюючи голоси меншості. Отже, з одного боку, мажоритарна виборча система, дозволяє встановити «прямий зв'язок» між народним представником та його виборцями, але з іншого боку, пропорційна система краще відображає у складі представницького органу все різноманіття політичних поглядів, що набули поширення в суспільстві [2].

Дострокові вибори до парламенту України (450 депутатів) відбулися 2019 року за пропорційно-мажоритарною системою наступним чином: 50% - на підставі голосування за виборчими списками кандидатів від політичних партій (пропорційна система), 50% - в одномандатних округах за мажоритарною системою відносною більшістю голосів. До парламенту пройшли, подолавши 5% бар'єр, партії «Слуга народу», «Опозиційна платформа - За життя», «Європейська солідарність», ВО «Батьківщина» та «Голос».

Однією з найважливіших складових парламентської діяльності є її етико-правове регулювання, оскільки:

- діяльність парламентарів зачіпає різні суспільні інтереси й передбачає високий ступінь моральної відповідальності перед своїми виборцями;

- парламентська діяльність - це безперервний процес взаємодії.

Це безперервний процес взаємодії та спілкування з колегами, учасниками законотворчого процесу, виборцями, представниками іноземних делегацій, посадовими особами та засобами масової інформації. Цей процес вимагає психологічної культури спілкування, мовлення, ведення парламентських дебатів та дотримання парламентського етикету;

- професійна парламентська етика ґрунтується як на особистих переконаннях, так і на морально-психологічному впливі з боку інших представників депутатського корпусу. Це пов'язано не лише з морально- психологічним впливом інших представників віце-спікерів, але й з нормами парламентського регламенту;

- характерною рисою діяльності парламентарів та вищих ешелонів державної влади загалом є необхідність трансформації політичних заяв у законодавчі чи інші правові форми. Однак політична діяльність за своєю суттю є соціальною, значною мірою публічною і згуртовуючою, а законотворчість вимагає високого рівня підготовки, професіоналізму, компетентності та наполегливості;

- рівень етичних стандартів має значний вплив на рівень ефективності парламентської діяльності. Це пов'язано з тим, що він показує, наскільки чітко депутати розуміють свої функції, повноваження, свою роль у визначенні політичного курсу держави та відповідальність своєї позиції та дій перед виборцями [3].

Обов'язки парламентарів мають складну структуру. По-перше, до них відноситься здійснення дій, спрямованих на виконання законотворчих функцій Верховної Ради України. Через те, що у своїй діяльності народні представники повинні суворо дотримуватися закону та інших правових актів, то їх дії не можуть йти всупереч з встановленими вимогами. По-друге, в обов'язки депутата входить утримання від скоєння дій, які є обмежувачем неправомірної діяльності депутата, що вказує на неповажне ставлення до своєї країни (певної території, яку він представляє) та до справи, яка здійснюється. В цьому випадку мається на увазі заборона на зайняття діяльністю, не сумісною зі статусом депутата, набуття громадянства іншої держави тощо. По- третє, до обов'язків депутата належить здійснення ним функції представництва тією мірою, яка забезпечена закріпленими повноваженнями. Зловживання депутатськими повноваженнями полягає у використанні своїх прав не за призначенням, зокрема, порушення прав тих осіб, яких народний обранець представляє.

З одного боку, пропуск із неповажних причин засідань, неучасть у роботі комітету чи комісії, куди його обрано, завдання образ з публічної трибуни під час своїх виступів тощо, слід розглядати як дисциплінарні провини, за вчинення яких до народного обранця застосовується покарання, що є внутрішньо парламентською відповідальністю. З іншого боку, всі ці дії в сукупності дають можливість констатувати факт невиконання або неналежного виконання покладених на депутата обов'язків, які є перед виборцями та партією, та необхідність застосування до нього у зв'язку з цим заходів конституційної та внутрішньо корпоративної партійної (дисциплінарної) відповідальності.

Серед вітчизняних парламентаріїв викликають суперечки положення щодо посилення відповідальності за систематичні, грубі порушення норм депутатської етики: починаючи зі штрафних санкцій (вирахування із заробітної плати) до позбавлення депутатського мандата. Однак, законодавче закріплення та уніфікація переліку цих та інших суворих заходів стане головною гарантією їх ефективності.

В Україні щодо відповідальності народних депутатів було розпочату реформу, проте війна поставила це питання на паузу. Так, залишаються невирішеними питання щодо представницького мандата, сумісності депутатської діяльності та іншої роботи, припинення повноважень, в тому числі й дострокового, запитів та звернень народних депутатів та ін.

Не дивлячись на початок російської агресії, повітряні тривоги та небезпеку для керівництва, народних депутатів та роботи Верховної Ради України у Києві, було прийнято рішення щодо відмови від евакуації до іншого міста. Не дивлячись на суттєві ризики й те, що багато органів центральної влади перемішувалися до безпечних місць, парламент відіграв стабілізуючу роль для консолідації суспільства, міжнародних партнерів у перші дні війни та продемонстрував відповідальність, згуртованість та стійкість.

Поряд з цим, через військову агресію відбулося скорочення чисельності парламентарів. Одні народні депутати (представники ОПЗЖ) втекли за кордон, покинувши своїх виборців напризволяше, а депутатські повноваження інших були припинені через проросійську позицію (Абрамовича, Киви, Льовочкіної, Новинського, Королевської, Солода та Волошина (ОПЗЖ), Аксьонова (Порядок)) та внаслідок втрати громадянства України (Медведчука, Козака та Кузьміна). Контроль за роботою парламентарів з боку ЗМІ виявив багато зловживань депутатськими повноваженнями, що призвело до дострокового припинення мандату народного депутата. Та й сам статус народного депутата наразі не дає бажаного уникнення відповідальності, як це було раніше. Зменшення чисельності депутатів триває, зокрема й тимчасово, внаслідок вступу до територіальної оборони Києва - Ар'єв, Гончаренко, Саврасов, Величкович, Бондар, Чейгоз, Княжицький, Павленко).

Поряд з цим, є народні депутати, переважно мажоритарники, які виявили бажання скласти депутатський мандат через втрату ним цінності (для уникнення відповідальності та лобіювання інтересів бізнесу), а також ті, щодо яких можуть бути винесені обвинувальні вироки за рішенням суду (наприклад Дубінській), що призведе до критичної кількості при голосуваннях у парламентській залі. Є й у парламенті підозрювані у державній зраді, 29 народних депутатів у Реєстрі зрадників [6]), з них 10 - у злочинах проти національної безпеки України та 1 вирок суду. Серед них найбільше - представники ОПЗЖ. П'ята колона характеризувалася поширенням російської пропаганди, нехтуванням національними інтересами, розхитуванням ситуації, закликала до повалення конституційного ладу.

10 народних депутатів пішли на фронт, зокрема Костенко, Лозинський, Юраш, Юрченко та ін.

Все це може паралізувати роботу парламенту в такий важливий період її функціонування і є неприпустимим. Адже парламент втрачає свою роль в житті держави, стає неспроможним при прийнятті будь-яких рішень. Тому парламент намагається втримати народних депутатів для виконання ними повноважень. Така ситуація пов'язана із політикою набору до партійних списків провладної партії «Слуга народу», адже до них потрапили абсолютно сторонні від державництва особи.

На майбутнє, необхідно чітко регламентувати роботу парламенту в умовах воєнного часу, оскільки він має працювати, самоуправлятися, передавати владу за зменшеного формату, що залишається наразі великою проблемою при скороченні чисельності народних обранців.

Варто відзначити на тлі цього суттєву допомогу народних депутатів щодо налагодження зв'язків із міжнародними партнерами та задоволення потреб фронту. Щодо законотворчої діяльності у парламенті є 10 депутатів, які зареєстрували 30 законопроєктів (Бакумов, Мазурашу, Федієнко, Бондаренко, Клочко, Горбенко, Кравчук, Мінько, Кузьміних, Мошенець (Мінько - «За майбутнє», решта - «Слуга народу»), одноосібно 20 ініціатив (Бакумов), по 18 (Медяник і Михайлюк), 16 (Іонушас), 14 (Корнієнко).

Станом на кінець 2023 року у парламенті працює 401 народний депутат України (з 450 за Конституцією), з яких 215 було обрано в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі та 186 - в одномандатних виборчих округах [7]. Народні депутати фракції відмовилися від опозиційності, проте залишили місце для конструктивної критики влади. Наразі робота народних депутатів стала більш дієвою, адже монобільшість «Слуга народу» почала прислухатися до опозиції.

У воєнний час Верховна Рада України продовжувала працювати у закритому режимі, без залучення медіа до парламентського процесу й громадян, ведення онлайн-трансляцій. Комітети й далі продовжують працювати, свої засідання проводяться у дистанційній формі, проводяться безперервні пленарні засідання у парламентській залі. Проте парламент обмежив інформування про свою діяльність через необхідність забезпечення безпеки парламентарів. Наразі оприлюднення роботи парламенту відбувається на сайті Верховної Ради, де можна опрацювати стенограми, підсумки голосувань, записи засідань. Останні були необов'язковими у роботі Верховної Ради України, тому було внесено зміни до Закону України від 13.12.2022 № 2849-IX «Про медіа». Для висвітлення своєї роботи та парламенту деякі депутати стали вести стріми та вести зйомки відео для соцмереж із зали Верховної Ради України. Також прийнято за основу законопроєкт №9005 про заборону народним депутатам поширення інформації щодо проведення (продовження) пленарного засідання раніше ніж через одну годину після закриття цього пленарного засідання або оголошення перерви у триваючому пленарному засіданні при дії воєнного стану в Україні. У разі порушення цього, народний депутат усувається на визначений час від пленарних засідань. Поряд з цим, припинилося повноцінне оприлюднення та аналіз роботи Комітетів на сайті Верховної Ради України. Через необхідність безпеки та оборони України актуальним став пошук підходу до висвітлення роботи народних депутатів в комітетах.

В цілому, до яких парламентських груп, комітетів, належать депутати, їх списки, перелік їх помічників, результативність їх роботи, інформація відсутня. Це унеможливлює громадський контроль за обраним депутатом та залучення громадян до законодавчого процесу, незабезпечення якості нормативно-правових актів, які приймає Верховна Рада України.

Як наслідок такої непрозорості роботи парламенту виборці втратили можливість повноцінного моніторингу та контролю за діяльністю народних депутатів. Така непідконтрольність, зокрема за часом, проведеним народним депутатом, поза парламентської зали, призвела до розпоряджання ними своїм робочим часом за власними потребами (поїздки за кордон на відпочинок, зокрема Грішиної та Тищенка, перебування у розважальних закладах («Велюр» тощо)). Такий політичний туризм намагається припинити Президент України, заборонивши виїзд народних депутатів без конкретного цільового призначення в контексті здійснення парламентаризму. Народний обранець Гончаренко, перебуваючи у приватному порядку у Косово, виступив без уповноваження його Верховною Радою України у їх парламенті. Взагалі міжнародні відрядження народних депутатів та їх результати не оприлюднюються. Виборці дізнаються про це із ЗМІ, коли є відмова у пропуску на державному кордоні (Порошенко, Геращенко та ін.). Взагалі дозвіл на відрядження за кордон для народних депутатів перетворилися на інструмент впливу на парламентарів.

Депутатську професію заведено називати вільною. Традиційно вільним професіям суспільство надає більшу автономію, ніж, наприклад, ремеслам чи бізнесу. Це виявляється у тому, що суспільство послаблює свій контроль над діяльністю представників вільних професій, вимагаючи натомість служіння на благо суспільства, здійснення внутрішнього професійного контролю, встановлення більш строгих і вищих у моральному плані стандартів і правил поведінки порівняно з рештою суспільства.

Що означає стосовно професії депутата встановлення вищих у моральному плані норм і правил поведінки? Від депутатів очікують, що вони працюватимуть стільки, скільки вимагають їх професійні обов'язки, а також дотримуватимуться високих стандартів у сфері особистої та професійної поведінки: бути більш дисциплінованими, утримуватися від негідних вчинків і бути зразками етичної поведінки, не розглядати депутатську професію як звичайний бізнес, пов'язаний з отриманням високих доходів та прибутку. Наразі в Україні не ухвалено кодексу депутатської етики, натомість є його лише проєкт, поданий у 2022 році (№8327). Окремі аспекти виписано у Конституції, Законах України «Про статус народного депутата України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про запобігання корупції», Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, Державній антикорупційній програмі на 2023-2025 роки, яка спрямована на виконання Антикорупційної стратегії на 2021-2025 роки.

Верховна Рада України під час війни є доволі результативною, адже у 2022 році ухвалено рекордну кількість - понад 351 закон, що є найбільшим з 2014 р. [8]. Поряд з цим, українській парламент 9 скликання відзначився такими негативними характеристиками, як:

- афілійованість значної кількості народних депутатів (113 народних депутатів зі 100 ФПГ: «Слуга народу» (35 ФПГ), «Платформи за життя та мир» (13 ФПГ), «Батьківщина» (до 12 ФПГ), «Партія «За майбутнє»» (до 11 ФПГ));

- кнопкодавство /пасивне голосування, маніпуляції щодо перебування у залі народних депутатів - «Слуга народу» (237 фактів), «За майбутнє» (115) і «Батьківщина» (85), особливо при голосуваннях за останні законо- проєкти деколонізації топонімів, легалізації медичного канабісу, відновлення декларування, голосування Льовочкіна як «кардхолдера». Це є порушенням чинного законодавства, адже картка народного депутата є персональною й не може голосувати при відсутності народного депутата;

- поправковий спам, зокрема щодо законодавства про землю («Батьківщина»);

- уникнення декларування народними депутатами шляхом перереєстрації майна на родичів, небажання народних депутатів провладної партії (16%) на чолі з головою фракції відкрити реєстр декларування, що відображає неготовність відповідати за можливе збагачення під час війни прикриваючись безпекою та захистом персональних даних. Й це при тому, що добровільна подача декларацій від народних депутатів, за даними руху ЧЕСНО, склала лише 10% [8] за відсутності декларацій керівництва Верховної Ради України!!! При чому декларування для Офісу Президента не було передбачено;

- антикорупційні розслідування щодо народних депутатів (Дубневич, Столар, Ісаєнко, Юрченко, Камельчук, Шол, Кузьміних, Волинець);

- відсторонення за критику на адресу глави Офісу Президента Єрмака від роботи у парламенті, зокрема Лероса;

- репутаційні історії, які негативно вплинули на авторитет Верховної Ради України та парламентську дипломатію (наприклад щодо Арістова, Тищенка, Марченко; Потураєва за підтримку витрачання бюджетних коштів на знімання серіалу; «батальйон Монако»);

- піар-рішення народних депутатів (зміна тексту Державного Гімну) та лобіювання (виробників азбесту і дозвіл на паління в громадських місцях та рекламу тютюнових виробів);

- дисбаланс між відповідальністю і повноваженнями народних депутатів, адже їх депутатські повноваження скорочуються, обмежуються.

Висновки

Результативність роботи Верховної Ради України засвідчує відповідальність й стійкість парламентарів. Здійснення повноважень останніми характеризувалося непрозорістю їх роботи, нехтуванням деякими народними депутатами національних інтересів, активізація роботи комітетів та фракцій, пленарних засідань на тлі постійного скорочення їх чисельності. Організація роботи українського парламенту в умовах воєнного стану стала злагодженою та ефективною.

Правила депутатської етики повинні мати обов'язковий характер, мати розширювальне тлумачення, регламентуючи поведінку депутатів як на службі, так і поза службовою діяльністю. Необхідна розробка та прийняття Кодексу депутатської етики, в якому мають бути відображені питання морально- етичних норм поведінки депутатів, а також відповідальність парламентарів за їх порушення. При цьому суворіші заходи відповідальності є необхідними, а законодавче їх закріплення, уніфікація їх переліку - головними чинниками їх ефективності. Кодекс має містити широкий та чітко визначений перелік санкцій - від позбавлення права голосу на одному засіданні до штрафів та позбавлення депутатського мандату у разі грубого та систематичного порушення морально-етичних норм.

Література:

1. Griffith J.A.G. Parliament: Functions, Practice and Procedures. London : Sweet & Maxwell, 1989. P. 37.

2. Основи вітчизняного парламентаризму : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т. / за заг. ред. В.А. Гошовської, Київ: НАДУ, 2011. Т. 1. 408 с.

3. Максіменцева Н.О. Парламентаризм у публічному управлінні у період воєнного стану (юридичний аспект) Юридичний науковий електронний журнал 2022. № 10 DOI: https://doi .org/10.32782/2524-0374/2022-10/20.

4. Зозуля О.І. Особливості організації роботи Верховної Ради України в умовах воєнного стану Аналітично-порівняльне правознавство 2023. № 4 DOI: https://doi.org/ 10.24144/2788-6018.2023.04.9.

5. Гошовська В.А. Парламентаризм: підручник. 2-ге вид., допов. й розшир. / В.А. Гошовська та ін. Київ: нАдУ, 2019. 704 с.

6. Реанімаційний Пакет Реформ (2023). У 2022 році Верховна Рада ухвалила рекордну кількість законів. URL: https://rpr.org.ua/news/u-2022-rotsi-verkhovna-rada-ukhvalyla- rekordnu-kilkist-zakoniv/ (дата звернення 20.12.2023).

7. Управління кадрів Апарату Верховної Ради України. Статистичні дані. (2023). URL: https://vrkadry.rada.gov.ua/news/dijalnist/kadr_zab_dep/72929.html (дата звернення 20.12.2023).

8. Парламентаризм в Україні та країнах Європи : історико-правова ретроспектива і сучасність: Матеріали 14-тої Всеукраїнської наукової конференції /Наукові конференції історико-правової проблематики. Вип. 14. ДІЛО НУ «Львівська політехніка». Львів: Л-Прес, 2022. 224 с.

9. Рух ЧЕСНО (2023) URL:https://www.chesno.org/post/list/ (дата звернення 20.12.2023).

References:

1. Griffith, J.A.G. (1989). Parliament: Functions, Practice and Procedures. London: Sweet & Maxwell [in English].

2. Goshovska, V.A. (2011). Osnovy vitchyznianoho parlamentaryzmu [Basics of national parliamentarism], sub-book. for students higher education closing. Kyiv. NADU. 1. 408. [in Ukrainian].

3. Maksimentseva, N.O. (2022). Parlamentaryzm u publichnomu upravlinni u period voiennoho stanu (iurydychnyi aspekt) [Parliamentarism in public administration during martial law (legal aspect)], Yurydychnyy naukovyy elektronnyy zhurnal - Legal Scientific Electronic Journal, 10. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2022-10/20.

4. Zozulia, O.I. (2023). Osoblyvosti orhanizatsii roboty Verkhovnoi Rady Ukrainy v umovakh voiennoho stanu [Peculiarities of the organization of the work of the Verkhovna Rada of Ukraine under martial law], Analitychno-porivnyal'ne pravoznavstvo - Analytical and comparative jurisprudence, 4. DOl: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.04.9.

5. Goshovska, V.A. (2019). Parlamentaryzm [Parliamentarianism]: a textbook. 2nd ed., supplement. and extension. Kyiv. NASU, 704 [in Ukrainian].

6. Reanimation Package of Reforms (2023). U 2022 rotsi Verkhovna Rada ukhvalyla rekordnu kilkist zakoniv [In 2022, the Verkhovna Rada adopted a record number of laws] URL: https://rpr.org.ua/news/u-2022-rotsi-verkhovna-rada-ukhvalyla-rekordnu-kilkist-zakoniv/ [in Ukrainian].

7. Statistics, (2023). Upravlinnia kadriv Aparatu Verkhovnoi Rady Ukrainy. [Human Resources Department of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine]. URL: https://vrkadry.rada.gov.ua/ news/dijalnist/kadr_zab_dep/72929.html [in Ukrainian].

8. Terlyuk, I.Ya. (2022). Parlamentaryzm v Ukraini ta krainakh Yevropy : istoryko-pravova retrospektyva i suchasnist [Parliamentarism in Ukraine and European countries: historical-legal retrospective and modernity]: Scientific conferences of historical-legal issues. Vol. 14 / (editing)/ IPPO NU "Lviv Polytechnic". Lviv: L-Press, 224 p. [in Ukrainian].

9. Rukh ChESNO (2023). [CHESNO Movement] URL: https://www.chesno.org/post/list/ [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru