Україна в російських доктринальних документах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Україна в російських доктринальних документах

кандидат історичних наук, доцент, завідувач відділу нових незалежних держав,

Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України», Київ

Анотація

Метою даної статті є з'ясування концептуального бачення Росією України, відображене у її доктринальних документах за пострадянське тридцятиліття. Проведене дослідження показало, що основний вектор еволюції концептуального ставлення Росії до України був спрямований від сприйняття України як дружньої країни з якою варто мати добросусідські відносин чи відносин стратегічного партнерства, як це було у 1990 -х рр. за президентства Б. Єльцина, до проголошення території України російськими історичними землями, а самої Української держави загрозою існуванню Російській державі та її суверенітету, як це сталося на четвертому президентському терміні В. Путіна на початку 2020-х рр. Негативне концептуальне осмислення України з боку російської еліти у її стратегічних документах розпочалось у зв'язку з подіями Помаранчевої революцій 2004 р. та Революції Гідності 2013 - 2014 рр., які були вкрай негативно сприйняті в путінській Росії, де запанували імперсько-реваншистські настрої. Злам інтеграційних планів Кремля щодо України Революцією Гідності спричинив кардинальну зміну доктринального ставлення до неї як до джерела нестабільності на російських кордонах, фактично ворожої та ще й нібито штучно створеної країни («анти-Росії»), на яку Москва дивиться крізь призму стратегічного суперництва із Заходом. У 2021 р. В. Путін повернув у публічний вжиток стару імперську концепцію триєдиного народу, який нібито складається з великоросів, малоросів і білорусів, а тому будь-які спроби зміцнення позицій української мови чи культури на території України у цьому контексті сприймаються у Москві як посягання на саме існування російського народу, намагання зменшити його чисельність. З 2022 р. Росія почала у своєму імперському дусі трактувати війну проти України як визвольну, спрямовану на визволення російських історичних територій та «російських людей», які на них проживають.

Ключові слова: Україна, Росія, доктринальні документи.

UKRAINE IN RUSSIAN DOCTRINE DOCUMENTS Andriy Bulvinskyi

Candidate of Historical Sciences, Associate Professor,

Head of the Department of the History of New Independent States,

State Institution «Institute of World History of NAS of Ukraine», Kyiv

Abstract. The purpose of this article is to clarify Russia's conceptual vision of Ukraine, reflected in its doctrinal documents for the post-Soviet thirty years. The conducted research showed that the main vector of the evolution of Russia's conceptual attitude towards Ukraine was directed from the perception of Ukraine as a friendly country with which it is worth having good neighborly relations or relations of strategic partnership, as was the case in the 1990s during B. Yeltsin's presidency, to the declaration of Ukraine's territory as Russian historical lands, and the Ukrainian state itself a threat to the Russian state's existence and its sovereignty, as happened during V. Putin's fourth presidential term in the early 2020s. The negative conceptual understanding of Ukraine by the Russian elite in its strategic documents began in connection with the events of the Orange Revolution of 2004 and the Revolution of Dignity of 2013 - 2014, which were extremely negatively perceived in Putin's Russia, where imperial-revanchist attitudes prevailed. The breakdown of the Kremlin's integration plans for Ukraine by the Revolution of Dignity caused a radical change in the doctrinal attitude towards it as a source of instability on Russia's borders, in fact a hostile and even allegedly artificially created country ("anti-Russia"), which Moscow views through the prism of strategic rivalry with the West. In 2021, V. Putin returned to public use the old imperial concept of a triune nation, which allegedly consists of Great Russians, Little Russians and Belarusians (Velykorosy, Malorosy, Bilorosy), and therefore any attempts to strengthen the position of the Ukrainian language or culture on Ukraine's territory in this context are perceived in Moscow as an encroachment on the very existence of the Russian people, efforts to reduce its number. Since 2022, Russia, in its imperial spirit, began to interpret the war against Ukraine as a war of liberation aimed at the liberation of Russian historical territories and the “Russian people ” who live there.

Key words: Ukraine, Russia, doctrinal documents.

Постановка проблеми

Для більшості громадян країн світу російсько- українська війна (з 2014 р., повноформатна з 24.02.2022 р.) стала великою несподіванкою. Здебільшого не стали виключенням і закордонні політичні еліти, яких вона застала зненацька і які довго не могли зрозуміти чому так сталося. Це велика концептуальна проблема нерозуміння тяглости історичних процесів, хоча для українських істориків усе є зрозумілим [Брехуненко, 2016].

У цій статті ми хочемо проаналізувати один з важливих індикаторів, який можна і потрібно використовувати для прогнозування історичних процесів та розуміння логіки можливих дій керівництва російської держави - доктринальні документи Російської Федерації. Тут ми зосередимось виключно на тому, яким чином у цих документах відображена Україна та ставлення до неї боку російської державної еліти.

Метою статті є є з'ясування концептуального бачення Росією України, відображене у її доктринальних документах за останні тридцять років.

Історіографічний та джерельний огляд

Для з'ясування суті та вектору трансформації ставлення Росії до України після розпаду СРСР нами було проаналізовано тексти російських Концепцій зовнішньої політики (1993, 2000, 2008, 2013, 2016, 2023), Стратегій національної безпеки (1997, 2000, 2009, 2015, 2021), Воєнних доктрин (1993, 2000, 2010, 2014), послання президентів РФ до Федеральних зборів за 1994-2023 рр. та ряд їх програмних виступів.

У більш загальному контексті російські доктринальні документи аналізувались у російській історіографії А. Смірновим [Смирнов, 2013], О. Шкапяком [Шкапяк, 2011], О. Богатуровим [Богатуров, 2007], І. Бургановою [Бурганова, 2016]. У вітчизняній історіографії російські доктринальні документи аналізувались нами для з'ясування доктринальних засад політики Росії щодо пострадянського простору [Бульвінський, 2020, с. 305-336].

Виклад основного матеріалу

Вперше у російських доктринальних документах Україна згадується у єльцинській Концепції зовнішньої політики 1993 р. [Концепция, 1993]. Україну разом із Білоруссю і Казахстаном згадано у зв'язку з необхідністю виводу з її території ядерних сил колишнього СРСР. Водночас у тому ж документі йдеться про те, що «з огляду на важливість взаємин з Україною, Білоруссю, Казахстаном, слід вести справу до вироблення з цими державами повномасштабних політичних договорів у першу чергу».

Б. Єльцин згадував про Україну в усіх своїх посланнях до Федеральних зборів. Незалежно від контексту - у доброзичливому тоні: і коли говорив про ліквідацію стратегічних ядерних озброєнь на українській території [Послание, 1994; Послание, 1995), і коли наголошував на бажаності встановлення добросусідських відносин [Послание, 1995; Послание, 1997] чи відносин стратегічного партнерства [Послание, 1998; Послание, 1999].

На відміну від Б. Єльцина, В. Путін за час двох перших президентських термінів жодного разу не згадав про Україну в посланнях до Федеральних зборів. Д. Медвєдєв зробив це лише один раз [Послание, 2010], і то лише через кому в довгому переліку країн (Китай, Індія, Бразилія, Республіка Корея, Сінгапур, Японія, Канада, Італія, Фінляндія, Україна, Казахстан), з якими Росія має «великий потенціал - у нарощуванні інноваційної складової співпраці». україна росія доктринальний документ

Зникнення України з російських публічних програмних та стратегічних документів свідчило про те, що в Москві зрозуміли безперспективність спроб втягнути Україну до своїх геополітичних чи інтеграційних проектів, хоч на практиці цих спроб не полишали. Про Україну російські стратеги знову згадали тепер у негативному контексті, у зв'язку з подіями двох революцій (Помаранчевої та Революції Гідності), які сприяли дедалі більшому відходу України від Росії та її руху в бік Європейського Союзу.

У першому стратегічному документі, який з'явився після Помаранчевої революції 2004 р. в Україні - Концепції зовнішньої політики 2008 р. [Концепция, 2008], - Україну згадано в контексті негативного ставлення Росії до планів її вступу до НАТО. За кілька місяців до цього Росії вдалося не допустити надання Україні та

Грузії на Бухарестському саміті НАТО 2008 р. Плану дій щодо членства. Надалі в Стратегії національної безпеки [Стратегия, 2009] рр. Україна, поряд із Грузією, Азербайджаном та Казахстаном, згадується в контексті необхідності забезпечення безпеки державного кордону Росії з кожною з них.

Після приходу до влади В. Януковича Україну вперше за тривалий час було згадано в російському доктринальному документі в союзницькому контексті: у Концепції зовнішньої політики 2013 р. ставилося завдання «вибудовувати відносини з Україною як з пріоритетним партнером у СНД, сприяти її підключенню до поглиблених інтеграційних процесів» [Концепция, 2013].

Парафування 2012 р. Угоди про асоціацію між Україною та ЄС й наміри Грузії і Молдови зробити те саме 2013 р. спонукало Москву внести до Концепції застереження, згідно з яким, «поважаючи право партнерів по Співдружності на вибудовування відносин з іншими міжнародними суб'єктами, Росія виступає за всеосяжне виконання державами-учасницями СНД узятих на себе зобов'язань у рамках регіональних інтеграційних структур з російською участю». На практиці це вилилось у політику викручування рук щодо країн, які підписали чи мали намір підписати угоди про асоціацію з ЄС з метою недопущення розвитку учасниками СНД відносин з ЄС у форматах, які Москва вважала для себе небажаними.

Уперше за три свої президентські терміни В. Путін згадав про Україну в посланні до Федеральних Зборів лише в грудні 2013 р., у розпал Євромайдану в Києві, підкресливши, що українські партнери - режим В. Януковича - висловлювали зацікавленість в участі в окремих угодах Митного союзу [Послание, 2013].

Революція Гідності 2013 - 2014 рр. та початок російської збройної агресії проти України, зламавши інтеграційні плани Кремля щодо України, кардинально змінили доктринальне ставлення до неї як до фактично ворожої країни, на яку Москва дивиться крізь призму стратегічного суперництва із Заходом. Зокрема, у Воєнній доктрині 2014 р. явно під впливом подій Революції Гідності з'являється нова зовнішня військова небезпека для Росії: «встановлення в державах, суміжних з Російською Федерацією, режимів, у тому числі в результаті повалення легітимних органів державної влади, політика яких загрожує інтересам Російської Федерації» [Военная доктрина, 2014].

Окрім того, при описі особливостей сучасних військових конфліктів у Доктрині з'являються нові моменти, яких не було в редакції 2010 р., явно навіяні й легалізовані Москвою для себе досвідом російської агресії у Криму й на Донбасі. Йдеться, зокрема, про «комплексне застосування військової сили, політичних, економічних, інформаційних та інших заходів невоєнного характеру, що реалізуються з широким використанням протестного потенціалу населення і сил спеціальних операцій», а також про «використання фінансованих і керованих ззовні політичних сил, громадських рухів».

Політична оцінка подіям Революції Гідності в Україні була дана Москвою в Стратегії національної безпеки 2015 р., де підкреслено, що «підтримка США й Європейським Союзом антиконституційного державного перевороту в Україні призвела до глибокого розколу в українському суспільстві і виникнення збройного конфлікту. Зміцнення ультраправої націоналістичної ідеології, цілеспрямоване формування в українського населення образу ворога в особі Росії, неприкрита ставка на силове вирішення внутрішньодержавних суперечностей, глибока соціально - економічна криза перетворюють Україну на довгострокове вогнище нестабільності в Європі і безпосередньо біля кордонів Росії» [Стратегия, 2015].

У цьому ж документі Росія на доктринальному рівні визнала «кольорові революції», інспіровані, на думку Москви, з-за кордону, загрозою її державній безпеці. Це стало наслідком концептуального неприйняття Москвою низки успішних народних рухів у ряді країн пострадянського простору, які привели до зміни влади в них: Трояндової революції 2003 р. у Грузії, Помаранчевої революції 2004 р. в Україні, Тюльпанової революції 2005 р. у Киргизстані та Революції Гідності 20132014 рр. в Україні. В аналогічному ключі Москва осмислила й невдалі антирежимні акції протесту в Азербайджані (2005), Узбекистані (2005), Білорусі (2006), Вірменії (2008), Молдові (2009).

Цинічно заперечуючи свою збройну агресію проти України, анексію частини її території і розуміючи, що дестабілізувати її не вдалося, Москва під тиском міжнародних санкцій у Концепції зовнішньої політики 2016 р. змінила риторику. У документі зазначається, що РФ «зацікавлена в розвитку всього розмаїття політичних, економічних, культурних і духовних зав'язків з Україною на основі взаємної поваги, побудові партнерських відносин при дотриманні своїх національних інтересів» та «політико-дипломатичному врегулюванні внутрішньо -українського конфлікту» [Концепция, 2016].

Починаючи з 2021 р. у програмних виступах В. Путіна ставлення російського президента до України наочно і суттєво змінюється. Він починає публічно ставити під сумнів сам факт існування окремого українського народу та його держави, не визнавати міжнародну суб'єктність України.

Так у Стратегії національної безпеки Росії, схваленої В. Путіним 2 липня 2021 р. серед цілей російської зовнішньої політики згадується «зміцнення братерських зв'язків між російським, білоруським та українським народами» [Стратегия, 2021]. Однак що саме В. Путін розумів під цими братерськими зв'язками стало зрозуміло з його публіцистичної статті [Об историческом единстве русских и украинцев, 2021], розміщеної на сайті Кремля 12 липня 2021 р. у якій було викладене імперське бачення російсько-українських відносин, ґрунтоване на старій історичній концепції триєдиного народу.

Основні ідеї цього путінського бачення історії України та російсько- українських зав'язків полягали у тому, що росіяни й українці - один народ; Росія і Україна є частинами одного історичного і духовного простору; у часи Давньої Русі слов'янські та інші племена на великій території - від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва і Чернігова - об'єднували одна мова, економічні зв'язки, влада князів династії Рюриковичів і одна православна віра; у Російській імперії проходив активний процес розвитку малоросійської культурної ідентичності в рамках великої російської нації, що об'єднувала великоросів, малоросів і білорусів; у XIX ст. у середовищі польської еліти та частині малоросійської інтелігенції почали поширюватись ідеї про те, що українці є окремим від росіян народом, а потім ідею про окремішність українства нібито підхопила австро-угорська влада; саме радянська національна політика - замість великої російської нації, триєдиного народу, що складався з великоросів, малоросів і білорусів, - закріпила на державному рівні положення про три окремі слов'янські народи: російський, український і білоруський; сучасна Україна - цілком і повністю дітище радянської епохи, яка була значною мірою створена за рахунок історичної Росії, яка фактично виявилась територіально пограбованою; у 1991 р. з утворенням незалежних держав багато російських історичних територій було відірвано від історичної Батьківщини.

У цій своїй статті В. Путін вперше обґрунтував положення про те, що країни Заходу нібито цілеспрямовано перетворювали Україну на бар'єр між Росією і Європою і що у 2014 р. відбувся перехід від концепції «Україна - не Росія» до концепції «Україна - анти-Росія», що Москву категорично не влаштовує. Тут чи не вперше В. Путін заявив, що українська державна політика спрямована на розширення сфери використання української мови і культури в Україні загрожує власне російському народу як такому, адже «курс на насильницьку асиміляцію, на формування етнічно чистої української держави, агресивно налаштованої до Росії, за своїми наслідками можна порівняти із застосуванням проти нас зброї масового ураження. У результаті такого грубого, штучного розриву росіян і українців сукупно російський народ може зменшитися на сотні тисяч, а то й на мільйони». Інакше кажучи, розвиток незалежної української держави у сприйнятті В. Путіна є екзистенційною загрозою для Росії поза контекстом її протистояння із Заходом чи розширення НАТО.

Також у цій статті В. Путін фактично розкрив своє розуміння причин російської збройної агресії проти України у 2014 р. Оскільки проект «анти -Росія», на його думку, відкинули мільйони жителів Криму і Донбасу, то Росія мала їх захистити від страшних «українських неонацистів» і в жодному разі не допустити «щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які там живуть, використовували проти Росії».

Ці підходи були розвинуті у зверненнях В. Путіна напередодні великого вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. Так, 21 лютого 2022 р. він заявив, що «Україна для нас - це не просто сусідня країна. Це невід'ємна частина власної історії, культури, духовного простору... сучасна Україна цілком і повністю створена Росією, точніше більшовицькою,комуністичною...через відокремлення,

відторгнення частини власних історичних територій» Росії і що «Україна, по суті, ніколи не мала стійкої традиції своєї справжньої державності» [Обращение, 21 февраля 2022].

Говорячи про сучасність, В. Путін називає Україну колонією Заходу з маріонетковим режимом, територію якої США і НАТО нібито розпочали освоювати «як театр потенційних військових дій», плануючи швидко наростити тут військове угруповання НАТО, а тому «вступ України до НАТО - це пряма загроза безпеці Росії», бо «багаторазово зросте небезпека саме раптового удару по нашій країні». Як цьому має запобігти оголошене у цьому Зверненні визнання незалежності самопроголошених ДНР та ЛНР, не зрозуміло.

У зверненні від 24 лютого 2022 р. В. Путін повторює тезу про те, що для Росії є неприйнятним подальше «військове освоєння прилеглих до наших кордонів територій, якщо ми дозволимо це зробити,... створюватиме для Росії постійно наростаючу, абсолютно неприйнятну загрозу». Далі В. Путін чесно визнає, що проблема не в НАТО, «проблема в тому, що на прилеглих до нас територіях, - .на наших же історичних територіях, - створюється ворожа нам «анти-Росія», «а для нашої країни - це в підсумку питання життя і смерті, питання нашого історичного майбутнього як народу... Це реальна загроза не просто нашим інтересам, а самому існуванню нашої держави, її суверенітету», адже «Росія не може почуватися в безпеці, розвиватися, існувати з постійною загрозою, яка виходить з території сучасної України...» [Обращение, 24 февраля 2022].

Аналіз путінського звернення від 24 лютого 2022 р. приводить нас до однозначного висновку, для Росії саме існування незалежної сильної України, а не НАТО складає життєву загрозу від якої вони нібито мають захищатись, а тому, як сказав В. Путін, він і ухвалив рішення про проведення спеціальної воєнної операції. Її цілями було оголошено захист людей на Донбасі, а також, що насправді головне, «демілітаризація» та «денацифікація» України, тобто роззброєння України та приведення до керівництва нею людей, які забезпечать панування тут культурно - цивілізаційних стандартів «Російського світу».

Цікавими моментами у зверненні В. Путіна від 21 вересня 2022 р. є обмеження офіційно проголошуваних цілей спеціальної військової операції вже лише звільненням всієї території Донбасу від «неонацистського режиму, який захопив владу в Києві» та поява тези, що це не Росія розпочала війну, а «злі» сили на Заході, які «зробили своєю зброєю тотальну русофобію, зокрема десятиліттями цілеспрямовано плекали ненависть до Росії, насамперед в Україні, якій вони готували долю антиросійського плацдарму, а сам український народ перетворили на гарматне м'ясо й штовхнули на війну з нашою країною, розв'язавши її, цю війну, ще 2014 року...» [Обращение, 21 сентября 2022].

Хоча у своєму зверненні від 24 лютого 2022 р. В. Путін і обіцяв, що у його «плани не входить окупація українських територій», але 30 вересня 2022 р. були підписані договори про прийняття до складу Російської Федерації ДНР, ЛНР, Запорізької та Херсонської обл. У виступі присвяченому юридичному оформленні цієї анексії, В. Путін закликав «київський режим негайно припинити вогонь, усі бойові дії, ту війну, яку він розв'язав ще 2014 року, і повернутися за стіл переговорів. Ми до цього готові... Але вибір народу в Донецьку, Луганську, Запоріжжі та Херсоні обговорювати не будемо, він зроблений». Ці території Путін називає «нашою землею», у захисті яких «велика визвольна місія нашого народу» [Подписание договоров, 30 сентября 2022].

Отже у цьому виступі В. Путін спробував більш чітко закріпити новий наратив щодо російсько-української війни, згідно з яким, це Київ розв'язав війну з росіянами у 2014 р., а Москва не агресор і окупант, а визволитель російських історичних земель від гноблення київського неофашистського режиму.

Під час свого виступу на засіданні міжнародного дискусійного клубу «Валдай» [Заседание, 27 жовтня 2022] В. Путін деталізував російські історичні територіальні претензії до України, заявивши, що «більшовицьке керівництво того часу ухвалило рішення, щоб догодити націоналістично налаштованій частині більшовиків, що походили з України, наділити їх споконвічно російськими історичними територіями, не запитуючи населення, яке проживало на цих територіях. Передали туди всю Малоросію, все Причорномор'я, весь Донбас.», а тому для В. Путіна Україна є штучною державою.

У своєму звернені до Федеральних зборів 2023 р. В. Путін концептуалізував свою тезу про «визвольний», а не загарбницький характер війни з Україною: «Рік тому заради захисту людей на наших історичних землях, для гарантування безпеки нашої країни, для ліквідації загрози, яка виходила від неонацистського режиму, що склався в Україні після перевороту 2014 року, було ухвалено рішення про проведення спеціальної військової операції». Адже нібито «США і НАТО ...готували підвладний їм київський режим, поневолену ними Україну до великої війни ...нагадаю, київський режим ще в 2014 році кинув і артилерію, і танки, і літаки ...Хочу це повторити: це вони розв'язали війну, а ми використовували силу і використовуємо, щоб її зупинити» [Послание, 21 февраля 2023].

Також В. Путін роз'яснює, що це вже не перша спроба Європи ослабити Росію, відірвавши від неї Україну та зробивши із неї «анти-Росію»: «цей проєкт сягає корінням ще XIX століття, його вирощували і в Австро-Угорській імперії, і в Польщі, і в інших країнах з однією метою - відірвати ці історичні території, які сьогодні називаються Україною, від нашої країни». Тому зараз «Захід використовує Україну і як таран проти Росії, і як полігон...».

У своїй Концепції зовнішньої політики 2023 р. Україна згадана у тому контексті, що РФ вжила заходи із захисту «своїх життєво важливих інтересів на українському напрямку», що стало приводом для «загострення багаторічної антиросійської політики» з боку США та їх союзників [Указ, 2023].

Висновки

Проведене дослідження показало, що основний вектор еволюції концептуального ставлення Росії до України за пострадянське тридцятиліття, відображене у її доктринальних чи програмних документах, був спрямований від сприйняття України як дружньої країни з якою варто мати добросусідські відносин чи відносин стратегічного партнерства, як це було у 1990-х рр. за президентства Б. Єльцина, до проголошення території України російськими історичними землями, а самої Української держави загрозою існуванню Російській державі та її суверенітету, як це сталося на четвертому президентському терміні В. Путіна на початку 2020-х рр.

Негативне концептуальне осмислення України з боку російської еліти у її стратегічних документах розпочалось у зв'язку з подіями Помаранчевої революцій 2004 р. та Революції Гідності 2013 - 2014 рр., геополітична сутність яких полягала у концептуальному визначенні українським суспільством євроатлантичного вектору свого розвитку, що було вкрай негативно сприйнято в путінській Росії, де запанували імперсько-реваншистські настрої.

Злам інтеграційних планів Кремля щодо України Революцією Гідності привів до початку російської збройної агресії проти України у 2014 р. та кардинальної зміни доктринального ставлення до неї як до джерела нестабільності на російських кордонах, фактично ворожої та ще й штучно створеної країни («анти -Росії»), на яку Москва дивиться крізь призму стратегічного суперництва із Заходом. З 2022 р. Росія почала цинічно, але у своєму імперському дусі трактувати війну проти України як визвольну, спрямовану на визволення російських історичних територій та «російських людей», які на них проживають.

Список використаних джерел та літератури

1. Богатуров, А., 2007. Три поколения внешнеполитических доктрин России, Международные процессы. Т. 5, № 1, 54-69.

2. Брехуненко, В., Ковальчук, В., Ковальчук, М., Корнієнко, В., 2016. «Братня» навала. Війни Росії проти України ХІІ--ХХІ ст. Київ, 2016.

3. Бульвінський, А. Г., 2020. Доктринальні засади політики Росії щодо пострадянського простору, Інтеграційні виміри трансформації пострадянського простору: монографія / за редакцією кандидата історичних наук, доцента А.Г. Бульвінського. Київ : ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», 305-336.

4. Бурганова, И. Н., 2016. Сравнительный анализ концепции внешней политики РФ в редакции 2000 г. и 2013 г. в оценке вызовов национальной и международной безопасности, Международный научно-исследовательский журнал. № 4, Ч. 7. 90-92 [Електронний ресурс]: https://research- journal.org/wp-content/uploads/2016/04/4-7-46.pdf#page=90

5. Военная доктрина Российской Федерации (утверджена Указом Президента Российской Федерации от 25 декабря 2014 г. №815), 2014. Российская газета - Федеральный выпуск, №6570 (298).

6. Заседание Международного дискуссионного клуба «Валдай», 27 октября 2022 г. [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/events/president/news/69695

7. Концепция внешней политики Российской Федерации, утверждена Распоряжением Президента Российской Федерации Б.Н. Ельцина от 23 апреля 1993 г., 1993. Дипломатический вестник. 1-2. Спецвыпуск. 3-23.

8. Концепция внешней политики Российской Федерации от 12 июля 2008 г. № Пр-1440 [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/acts/news/785

9. Концепция внешней политики Российской Федерации. Утверждена Президентом Российской Федерации В.В. Путиным 12 февраля 2013 г. [Електронний ресурс]: http://archive.mid.ru//brp_4.nsf/0/6d84ddededbf7da644257b160051bf7f

10. Концепция внешней политики Российской Федерации. Утверждена Указом Президента Российской Федерации от 30 ноября 2016 г. №640 [Електронний ресурс]:

11. http://kremlin.ru/acts/bank/41451/page/1

12. «Об историческом единстве русских и украинцев». Статья Владимира Путина, 12 июля 2021 г. [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/events/president/news/66181

13. Обращение Президента Российской Федерации, 21 февраля 2022 г. [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/events/president/news/67828

14. Обращение Президента Российской Федерации, 24 февраля 2022 г. [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/events/president/news/67843

15. Подписание договоров о принятии ДНР, ЛНР, Запорожской и Херсонской областей в состав России, 30 сентября 2022 г. [Електронний ресурс]: http://www.kremlin.ru/events/president/news/69465

16. Послание Президента России Бориса Ельцина Федеральному Собранию РФ: «Об укреплении РоссийскогоГосударства»1994г.[Електроннийресурс]:

17. http://www.intelros.ru/2007/02/04/poslanija_prezidenta_rossii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_199 4_god.html

18. Послание Президента России Бориса Ельцина Федеральному Собранию РФ:«О

19. действенности государственной власти в России», 1995 г. [Електронний ресурс]: http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/72-

20. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_o_dejjstvennosti_gosudarstvennojj_vlast

21. i_v_rossii_1995_god.html

22. Послание Президента России Бориса Ельцина Федеральному Собранию РФ: «Порядок во власти - порядок в стране» 1997 г. [Електронний ресурс]: http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/74-

23. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_porjadok_vo_vlasti__porjadok_v_strane _1997_god.html

24. Послание Президента России Бориса Ельцина Федеральному Собранию РФ: «Общими силами - к подъему России», 1998 г. [Електронний ресурс]: http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/75-

25. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_obshhimi_silami__k_podemu_rossii_19 98_god.html

26. Послание Президента России Бориса Ельцина Федеральному Собранию РФ: «Россия на рубежеэпох»,1999г.[Електроннийресурс]:

27. http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/76-

28. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_rossija_na_rubezhe_jepokh_1999_god.h

29. tml

30. ПосланиеПрезидентаРоссийскойФедерацииФедеральномуСобраниюРоссийской

31. Федерации. (О положении в стране и основных направлениях внутренней и внешней политики государства), 30 ноября 2010 г. [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/acts/bank/33028

32. ПосланиеПрезидентаРоссийскойФедерацииФедеральномуСобраниюРоссийской

33. Федерации, 12 декабря 2013 г. [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/acts/bank/38057

34. Послание Президента Федеральному Собранию, 21 февраля 2023 г. [Електронний ресурс]: http://www.kremlin.ru/events/president/news/70565

35. Смирнов, А. И., 2013. Концепции внешней политики Российской Федерации: сравнительный анализ, Внешняя политика России: теория и практика. Учебное пособие / под общей редакцией С.В. Смульского, О.Д. Абрамовой. Москва.

36. Стратегия национальной безопасности Российской Федерации до 2020 года (утверждена Указом Президента Российской Федерации от 12 мая 2009 г., № 537) [Електронний ресурс]: http://03.mchs.gov.ru/document/1389307

37. Стратегия национальной безопасности Российской Федерации (утверждена Указом Президента Российской Федерации от 31 декабря 2015 г., № 683) [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/acts/bank/40391

38. Стратегия национальной безопасности Российской Федерации. Утверждена Указом Президента Российской Федерации от 2 июля 2021 г. № 400 [Електронний ресурс]: http://www.kremlin.ru/acts/bank/47046

39. Указ об утверждении Концепции внешней политики Российской Федерации, 31 марта 2023 г. [Електронний ресурс]: http://kremlin.ru/acts/news/70811

40. Шкапяк, О., 2011. Концепции внешней политики Российской Федерации 1993, 2000 и 2008 годов: сравнительный анализ, Вестник КазНУ. Серия международные отношения и международное право, 5, 9-13.

References

1. Bogaturov, A., 2007. Tri pokoleniya vneshnepoliticheskikh doktrin Rossii [Three generations of Russia's foreign policy doctrines], Mezhdunarodnyeprotsessy. T. 5, № 1, 54-69. [in Russian].

2. Brekhunenko, V., Kovalchuk, V., Kovalchuk, M., Korniienko, V., 2016. «Bratnia» navala. Viiny Rosii proty Ukrainy XII--XXI st. ["Brotherhood" rush. Wars of Russia against Ukraine of the 12th--21st centuries] Kyiv, 2016. [in Ukrainian].

3. Bulvinskyi, A. H., 2020. Doktrynalni zasady polityky Rosii shchodo postradianskoho prostoru [Doctrinal foundations of Russia's policy in relation to the post-Soviet space], Intehratsiini vymiry transformatsii postradianskoho prostoru: monohrafiia / za redaktsiieiu kandydata istorychnykh nauk, dotsenta A.H. Bulvinskoho. Kyiv : DU «Instytut vsesvitnoi istorii NAN Ukrainy», 305 -336. [in Ukrainian].

4. Burganova, I. N., 2016. Sravnitelnyy analiz kontseptsii vneshney politiki RF v redaktsii 2000 g. i 2013 g. v otsenke vyzovov natsionalnoy i mezhdunarodnoy bezopasnosti [Comparative analysis of the Russian foreign policy concept in the 2000 and 2013 editions in the assessment of national and international security challenges], Mezhdunarodnyy nauchno-issledovatelskiy zhurnal. № 4, Ch. 7. 90-92 Retrieved from: https://research-journal.org/wp-content/uploads/2016/04/4-7-46.pdf#page=90 [in Russian].

5. Voennaya doktrina Rossiyskoy Federatsii [Military Doctrine of the Russian Federation] (utverdzhena Ukazom Prezidenta Rossiyskoy Federatsii ot 25 dekabrya 2014 g. №815), 2014. Rossiyskaya gazeta - Federalnyy vypusk, №6570 (298). [in Russian].

6. Zasedanie Mezhdunarodnogo diskussionnogo kluba «Valday» [Valdai International Discussion Club meeting], 27 oktyabrya 2022 g. Retrieved from: http://kremlin.ru/events/president/news/69695 [in Russian].

7. Kontseptsiya vneshney politiki Rossiyskoy Federatsii, utverzhdena Rasporyazheniem Prezidenta Rossiyskoy Federatsii B.N. Yeltsina ot 23 aprelya 1993 g. [The Concept of Foreign Policy of the Russian Federation, approved by the Order of the President of the Russian Federation B.N. Yeltsin of April 23, 1993], 1993. Diplomaticheskiy vestnik. 1-2. Spetsvypusk. 3-23. [in Russian].

8. Kontseptsiya vneshney politiki Rossiyskoy Federatsii ot 12 iyulya 2008 g. [Concept of Foreign Policy of the Russian Federationdated July 12, 2008] № Pr-1440 Retrieved from:

9. http://kremlin.ru/acts/news/785 [in Russian].

10. Kontseptsiya vneshney politiki Rossiyskoy Federatsii. Utverzhdena Prezidentom Rossiyskoy Federatsii V.V. Putinym 12 fevralya 2013 g. [Concept of Foreign Policy of the Russian Federation.

11. Approved by the President of the Russian Federation V.V. Putin on February 12, 2013. Putin on February 12, 2013] Retrieved from: http://archive.mid.ru//brp_4.nsf/0/6d84ddededbf7da644257b160051bf7f [in Russian].

12. Kontseptsiya vneshney politiki Rossiyskoy Federatsii. Utverzhdena Ukazom Prezidenta Rossiyskoy Federatsii ot 30 noyabrya 2016 g. [Concept of Foreign Policy of the Russian Federation. Approved by the Decree of the President of the Russian Federation dated November 30, 2016] № 640 Retrieved from: http://kremlin.ru/acts/bank/41451/page/1 [in Russian].

13. «Ob istoricheskom edinstve russkikh i ukraintsev». Statya Vladimira Putina, 12 iyulya 2021 g. ["On the historical unity of Russians and Ukrainians". Article by Vladimir Putin, July 12, 2021] Retrieved from: http://kremlin.ru/events/president/news/66181 [in Russian].

14. Obrashchenie Prezidenta Rossiyskoy Federatsii, 21 fevralya 2022 g. [Address by the President of the Russian Federation, February 21, 2022] Retrieved from: http://kremlin.ru/events/president/news/67828 [in Russian].

15. Obrashchenie Prezidenta Rossiyskoy Federatsii, 24 fevralya 2022 g. [Address by the President of the Russian Federation, February 24, 2022] Retrieved from: http://kremlin.ru/events/president/news/67843 [in Russian].

16. Podpisanie dogovorov o prinyatii DNR, LNR, Zaporozhskoy i Khersonskoy oblastey v sostav Rossii, 30 sentyabrya 2022 g. [Signing of agreements on the admission of the DNR, LNR, Zaporizhzhya and Kherson regions to Russia, September 30,2022] Retrieved from:

17. http://www.kremlin.ru/events/president/news/69465 [in Russian].

18. Poslanie Prezidenta Rossii Borisa Yeltsina Federalnomu Sobraniyu RF: «Ob ukreplenii Rossiyskogo Gosudarstva» 1994 g. [Address of the President of Russia Boris Yeltsin to the Federal Assembly of the Russian Federation:"On Strengthening the Russian State" 1994] Retrieved from:

19. http://www.intelros.ru/2007/02/04/poslanija_prezidenta_rossii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_199 4_god.html [in Russian].

20. Poslanie Prezidenta Rossii Borisa Yeltsina Federalnomu Sobraniyu RF: «O deystvennosti gosudarstvennoy vlasti v Rossii», 1995 g. [Address of the President of Russia Boris Yeltsin to the Federal Assembly of the Russian Federation: "On the Effectiveness of State Power in Russia," 1995] Retrieved from: http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/72-

21. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_o_dejjstvennosti_gosudarstvennojj_vlast i_v_rossii_1995_god.html [in Russian].

22. Poslanie Prezidenta Rossii Borisa Yeltsina Federalnomu Sobraniyu RF: «Poryadok vo vlasti - poryadok v strane» 1997 g. [Address of the President of Russia Boris Yeltsin to the Federal Assembly of the Russian Federation: "Order in Power- Order in the Country" 1997] Retrieved from:

23. http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/74-

24. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_porjadok_vo_vlasti__porjadok_v_strane _1997_god.html [in Russian].

25. Poslanie Prezidenta Rossii Borisa Yeltsina Federalnomu Sobraniyu RF: «Obshchimi silami - k podemu Rossii», 1998 g. [Address of the President of Russia Boris Yeltsin to the Federal Assembly of the Russian Federation: "By Common Forces - Toward the Rise of Russia", 1998] Retrieved from: http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/75-

26. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_obshhimi_silami__k_podemu_rossii_19 98_god.html [in Russian].

27. Poslanie Prezidenta Rossii Borisa Yeltsina Federalnomu Sobraniyu RF: «Rossiya na rubezhe epokh», 1999 g. [Address of the President of Russia Boris Yeltsin to the Federal Assembly of the Russian Federation:"Russia at the Turn of the Era," 1999] Retrieved from:

28. http://www.intelros.ru/strategy/gos_rf/psl_prezident_rf_old/76-

29. poslanie_prezidenta_rosii_borisa_elcina_federalnomu_sobraniju_rf_rossija_na_rubezhe_jepokh_1999_god.h tml [in Russian].

30. Poslanie Prezidenta Rossiyskoy Federatsii Federalnomu Sobraniyu Rossiyskoy Federatsii. (O polozhenii v strane i osnovnykh napravleniyakh vnutrenney i vneshney politiki gosudarstva), 30 noyabrya 2010 g. [Presidential Address to the Russian Federation to the Federal Assembly of the Russian Federation. (On the situation in the country and the main directions of domestic and foreign policy of the state), November 30, 2010] Retrieved from: http://kremlin.ru/acts/bank/33028 [in Russian].

31. Poslanie Prezidenta Rossiyskoy Federatsii Federalnomu Sobraniyu Rossiyskoy Federatsii, 12 dekabrya 2013 g. [Presidential Address to the Federal Assembly, February 21, 2023] Retrieved from: http://kremlin.ru/acts/bank/38057 [in Russian].

32. Poslanie Prezidenta Federalnomu Sobraniyu, 21 fevralya 2023 g. [Presidential Address to the Federal Assembly, February 21, 2023] Retrieved from: http://www.kremlin.ru/events/president/news/70565 [in Russian].

33. Smirnov, A. I., 2013. Kontseptsii vneshney politiki Rossiyskoy Federatsii: sravnitelnyy analiz [Concepts of Foreign Policy of the Russian Federation: Comparative Analysis], Vneshnyaya politika Rossii: teoriya i praktika. Uchebnoe posobie / pod obshchey redaktsiey S.V. Smulskogo, O.D. Abramovoy. Moskva. [in Russian].

34. Strategiya natsionalnoy bezopasnosti Rossiyskoy Federatsii do 2020 goda [National Security Strategy of the Russian Federation until 2020] (utverzhdena Ukazom Prezidenta Rossiyskoy Federatsii ot 12 maya 2009 g., № 537) Retrieved from: http://03.mchs.gov.ru/document/1389307 [in Russian].

35. Strategiya natsionalnoy bezopasnosti Rossiyskoy Federatsii (utverzhdena Ukazom Prezidenta Rossiyskoy Federatsii ot 31 dekabrya 2015 g., № 683) [National Security Strategy of the Russian Federation (approved by Presidential Decree No. 683 of December 31,2015)] Retrieved from:

36. http://kremlin.ru/acts/bank/40391 [in Russian].

37. Strategiya natsionalnoy bezopasnosti Rossiyskoy Federatsii. Utverzhdena Ukazom Prezidenta Rossiyskoy Federatsii ot 2 iyulya 2021 g. № 400 [National Security Strategy of the Russian Federation. Approved by Decree of the President of the Russian Federation No. 400 of July 2, 2021] Retrieved from: http://www.kremlin.ru/acts/bank/47046 [in Russian].

38. Ukaz ob utverzhdenii Kontseptsii vneshney politiki Rossiyskoy Federatsii, 31 marta 2023 g. [Decree on Approval of the Concept of Foreign Policy of the Russian Federation, March 31, 2023] Retrieved from: http://kremlin.ru/acts/news/70811 [in Russian].

39. Shkapyak, O., 2011. Kontseptsii vneshney politiki Rossiyskoy Federatsii 1993, 2000 i 2008 godov: sravnitelnyy analiz [Foreign Policy Concepts of the Russian Federation 1993, 2000 and 2008: Comparative Analysis], Vestnik KazNU. Seriya mezhdunarodnye otnosheniya i mezhdunarodnoe pravo, 5, 9-13. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru