Концептуальні підходи до вивчення неурядових організацій у вітчизняній літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинського національного університету імені Лесі Українки

Концептуальні підходи до вивчення неурядових організацій у вітчизняній літературі

Шваб М.А., кандидат політичних наук, старший викладач кафедри політології та публічного управління

У вітчизняній літературі поняття «громадські організації» розуміють як добровільні формування громадян, створені в результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. Відповідно до Закону України про «Громадські об'єднання» (2013 р.) громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів [2].

Закон України ділить громадські об'єднання за організаційно- правовою формою на громадські організації (громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) котрого є фізичні особи) та громадські спілки (це громадське об'єднання, засновниками котрого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи), що діють та утворюються на принципах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу їх членів (учасників), прозорості, відкритості та публічності тощо [2].

Український учений В. Бех вважає, що сучасний демократичний державний устрій передбачає створення громадських об'єднань, сукупність яких називається громадянським суспільством, метою якого є захист від небажаних дій державної влади в прийнятті того чи іншого політичного, економічного або культурно-національного рішення. Громадське суспільство включає велику кількість організацій, що утворюють його інституціональну інфраструктуру, становлячи важливі рамкові умови для громадянської активності населення країни [1, с. 3].

На його думку, громадські організації мають природне право і природну силу впливу, оскільки вони є колективними носіями індивідуального або приватного інтересу, що посилюється за рахунок колективної взаємоусвідомлення й взаємодії її носіїв [1, с. 36].

Класифікація громадських організацій, у версії українських вчених, може бути найрізноманітнішою залежно від критеріїв, взятих за основу. Громадські організації ділять за способом утворення та формами діяльності, за умовами членства, за кількістю членів, за способом формування і ступенем охоплення мас, за складом, за внутрішньою структурою, за масштабом діяльності (місцеві, поширюються на відповідні адміністративно-територіальні одиниці, загальнодержавні або всеукраїнські, що діють на всій території України, міжнародні (діяльність поширюється на територію України і хоча б ще однієї держави), за соціально-правовим статусом, за способом досягнення мети, за соціальною значимістю для існування й розвитку суспільства [1, с. 36].

Т. Слінько та О. Кушніренко запропонували об'єднати всі громадські організації в такі групи: екологічні, соціально-екологічні, природоохоронні; правозахисні групи та об'єднання; борці за справедливість; робітничий рух; громадсько-культурні, творчі, спортивні (здорового способу життя); жіночі рухи; миротворницькі рухи; історико-патріотичні [7, с. 27-28].

Л. Лойко, з увагою до деталей, класифікувала громадські організації за спрямованістю - професійні (профспілки, асоціації фермерів тощо); економічні (об'єднання підприємців, банкірів, роботодавців та ін.); соціально-демографічні (ветеранські, жіночі, молодіжні); конфесійні (церкви, релігійні общини, об'єднання мирян); культурологічні та просвітницькі; творчі (об'єднання артистів, письменників, художників); спортивно-туристичні та оздоровчі; наукові та науково-технічні; оборонні; національно-культурні; екологічні [5, с. 165].

На думку В. Кравчук більш доцільною є класифікація громадських організацій за напрямками їх діяльності. За цим критерієм вчена групує всі громадські організації та благодійні фонди України у сім блоків: 1) права людини; 2) професійна діяльність; 3) поліпшення соціально- економічного становища країни; 4) сім'я та діти; 5) захист здоров'я населення та навколишнього середовища; 6) освіта; 7) культура [4].

Проаналізувавши й систематизувавши пропозиції щодо класифікації громадських організацій ми зафіксували основні критерії класифікації, що склалися в українській і міжнародній практиці.

За функціями:

організаційна чи інституційна (притаманна внутрішня організаційна структура з фіксованим чи нефіксованим членством) (В. Бех);

неурядова (приватна) (інституційно відокремлена від уряду);

самоврядна (контролює свою власну діяльність);

некомерційна (не отримує прибутків);

волонтерська (має велику ступінь добровільної участі) («Проект некомерційного сектору Джона Хопкінса», Л. Саламан, Х. Анхаєр);

оперативна (немасштабна діяльність, реалізована через проекти);

тиску (лобі) (масштабна діяльність непрямого впливу на систему) (Світовий Банк Розвитку).

За сферами діяльності:

культура і відпочинок;

освіта й наукові дослідження;

охорона здоров'я;

соціальні послуги;

навколишнє середовище;

розвиток та житлове будівництво;

закон, пропаганда, політика;

філантропія, волюнтаризм;

міжнародні;

релігія;

ділові та професійні асоціації й спілки;

ті, що не увійшли в дану класифікацію (Проект Центру досліджень громадянського суспільства «Міжнародна класифікація некомерційних організацій» Університету Дж. Гопкінса (Балтимор, США); Л. Саламан, Х. Анхаєр, Л. Лойко, В. Кравчук).

За рівнем (масштабом) діяльності:

місцеві;

національні;

регіональні;

міжнародні (В. Бех, К. Вільям).

За складом:

професійні, жіночі, молодіжні, етнічні тощо (В. Бех, В. Лойко).

За соціально-правовим статусом - легальні, нелегальні.

За соціальною значимістю - прогресивні, консервативні, реакційні (В. Бех) тощо. добровільний неурядовий місцевий

За останні декілька десятиліть неурядові організації стали основними суб'єктами міжнародної політики. Поштовх стрімкому розвиткові неурядових організацій в ХХ ст. дали процеси глобалізації. Неурядові організації відіграють важливу роль як суб'єкти суспільного розвитку на місцевому, національному та глобальному рівнях. Поза цілями, функціями, завданнями, масштабами діяльності, неурядові організації суспільно активні, їх спільна діяльність генерує динаміку змін.

Список використаних джерел

1. Громадські організації у дискурсі демократизації суспільства : монографія / Мін-во освіти і науки ; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драго- манова ; за наук. ред. В. П. Беха ; редкол. : В. П. Бех (голова), Г. О. Нестеренко (заст. голови) та ін. К. : Вид-во НПУ імені М. П. Дра- гоманова, 2011. 680 с.

2. Закон України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012, № 4572-VI.

3. Закон України «Про молодіжні та дитячі організації від 01.12.1998, № 281-XIV. ВВР. Ст. 2.

4. Кравчук В. Деякі підходи до класифікації громадських організацій в Україні. Вибори та демократія. 2007. № 1(11). С. 48-53.

5. Лойко Л. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність. Київ : Поліграфічний центр «Фоліант», 2005. 633 с.

6. Настільна книга для неприбуткових організацій / за ред. А. Ткачука. 2-ге вид., випр. і допов., адапт. до укр. законодавства станом на 01.08.2005 р. Київ : Ін-т громадян. суспільства: ІКЦ «Леста», 2005. 288 c.

7. Слінько Т. М. Конституційно-правовий статус об'єднань громадян в Україні : навч. посіб. / Т. Слінько, О. Кушніренко. Харків : Арсіс, 1998. 176 с.

Размещено на Allbest.ru