Вплив засобів масової інформації на виборчий процес в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив засобів масової інформації на виборчий процес в Україні

Степаненко Микола Іванович

доктор філологічних наук, професор, професор кафедри журналістики та масової комунікації Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Старченкова Анастасія Дмитрівна

магістрантка гуманітарно-педагогічного факультету

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Анотація

Статтю присвячено аналізові впливу засобів масової' інформації на виборчий процес в Україні, яка пережила за останні роки суттєві революційні зміни та політичні реформи; схарактеризовано роль телебачення, радіо, газети, інтернет-ресурсів і соціальних мереж у формуванні виборчих уподобань та поведінки виборців; особливу увагу приділено використанню соціальних мереж як знакового важеля впливу на громадську думку й технологію маніпулювання виборчими настроями; доведено, що сучасне законодавство у сфері агітації' слід модернізувати, аби домогтися забезпечення рівних прав та рівних можливостей для учасників виборчого процесу й цим ефективно протидіяти зловживанням під час виборів та швидкого й результативного реагування на виклики інформаційного суспільства; виокремлено спектр причин, які конституюють методологійні засади процесу еволюції виборчого законодавства: виняткову увагу приділено задекларованому в меті дослідження впливу засобів масової інформації, по- перше, на виборчий процес в Україні й політичні уподобання та поведінку виборців, подруге, на формування громадської думки, політичних агенд та образів кандидатів під час виборчих кампаній, по-третє, на виявлення можливих ризиків медійної маніпуляції і спотворення інформації; зроблено спробу встановлення корелятивних відношень на рівні стратегічної законодавчої бази, яка стосується специфіки організації та проведення виборів.

Ключові слова: засоби масової' інформації, виборчий процес, інформаційний та медійний вплив, медійна маніпуляція, громадська думка, інформаційні ризики. масова інформація виборчий процес

Постановка проблеми

У сучасному інформаційному суспільстві засоби масової інформації - телебачення, радіо, газети, інтернет-ресурси та соціальні мережі - відіграють ключову роль у формуванні громадської думки, вони посутньо впливають на виборчий процес, виявляючи різні тенденції. Україна, що пережила революційні зміни та політичні реформи, не залишається осторонь цих процесів. Однак динаміка трансформацій у суспільстві, зокрема у сфері інформаційного оточення, ставить під загрозу інтегрітет та об'єктивність виборчого процесу (див. про це: [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10]).

Проблемою, що вимагає вдокладненого різновекторного розгляду, є зв'язок між засобами масової інформації та виборчим процесом в Україні: вплив інформаційних потоків на виборчі уподобання та поведінку виборців; існування ризику медійної маніпуляції та спотворення інформації, який може девальвувати об'єктивне уявлення громадян про політичну реальність; механізми забезпечення інформаційної прозорості та критичного мислення як чинників забезпечення чесності виборчого процесу.

У сучасному інформаційному просторі, де комунікації здійснюються з дивовижною швидкістю, засоби масової інформації стають каталізаторами суспільних пертурбацій та визначальними чинниками впливу на наші думки, уявлення і вибори. У цьому контексті винятково актуальним є питання про їхній слід у виборчому процесі в Україні. Він, як ключовий механізм демократії, неодмінно пов'язаний із загальною інформаційною атмосферою, що оточує суспільство під час виборчих кампаній. Політичні погляди, виборчі уподобання та рішення виборців визначальною мірою формують саме ЗМІ. Це потверджує вітчизняний досвід демократичного розвитку та перманентна динаміка змін з виразно задекларованими позитивними тенденціями в політичній сфері України.

Мета пропонованої статті - дослідження впливу засобів масової інформації на виборчий процес в Україні й політичні уподобання та поведінку виборців, на формування громадської думки, політичних агенд та образів кандидатів під час виборчих кампаній, а також на виявлення можливих ризиків медійної маніпуляції і спотворення інформації.

Виклад основного матеріалу дослідження

Європейський суд із прав людини у справі «Боуман проти Сполученого Королівства» підкреслив, що фундаментом будь-якої демократичної системи є змога вільного вибору та вільне висловлення різних поглядів, а політичних передусім. Однак за певних обставин може виникнути конфлікт між цими двома правами. Держави здебільшого обмежують свободу транслювання поглядів під час виборчого процесу, щоб уникнути такого небажаного, навіть небезпечного конфлікту.

У цьому контексті важливу роль відіграють інститути громадянського суспільства, зокрема засоби масової інформації, що тиражують її. З одного боку, їхня діяльність як «громадських сторожів» є важливою для забезпечення свободи висловлення поглядів. З іншого боку, якщо вони не дотримують правил передвиборної агітації, може відбутися серйозний підрив рівності виборчих прав та, зрештою, і вільних виборів.

Питання діяльності медіа у виборчому процесі було та є предметом регулювання виборчого (наприклад, цьому присвячені спеціальні ст. 54-56) та суміжного (ст. 212-9 КУпАП, абз. 2 ч. 1 ст. 12 Закону «Про рекламу», ч. 4 ст. 18 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та ін.) законодавства. Водночас спеціальні норми щодо діяльності медіа й окремих самодостатніх чи залежних їхніх різновидів тривалий час були «розсипані» по різних законах, зокрема таких: «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992, «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993, «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23.09.1997, «Про інформаційні агентства» від 28.02.1995 та ін. Із набранням чинності Закону «Про медіа» від 31 квітня 2023 року згадані нормативні акти втратили легітимність.

Попри суттєві зміни, запроваджені Законом «Про медіа», значну частину його положень, які стосувалися виборів (діяльності медіа у виборчому процесі, здійснення передвиборної агітації та інформаційного забезпечення), вилучили та «делегували» в основу законопроєкту №831 0 від 27.12.2022 «Проект Закону про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо вдосконалення регулювання інформаційного забезпечення виборів та здійснення передвиборної агітації». Зміст цього документа став предметом активних обговорень (критики, пропозицій, дискусій) серед представників громадянського суспільства (неурядових організацій, політичних партій, журналістів) та суб'єктів владних повноважень.

Обґрунтування потреби нагальної зміни виборчого законодавства зумовлене тим, що нині українські ЗМІ обтяжені такими проблемами:

• обмежений доступ до публічних подій, пов'язаних із виборами;

• нечіткі вимоги щодо інформації про перебіг виборчого процесу, яку поширюють ЗМІ, експлуатуючи важливе питання маркування агітаційних матеріалів, що дає змогу ЗМІ використовувати на засадах легітимності виборчу рекламу;

• відсутність чіткого поділу контрольних повноважень між виборчими комісіями та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, що спричиняє безкарність у разі різних можливих порушень, незаконних дій;

• повна відсутність регулювання агітаційних матеріалів в інтернеті та соціальних мережах, яка становить суттєву частину агітаційного контенту.

Ускладнює ситуацію те, що з нещодавно ухваленого Закону «Про медіа» вилучили багато положень щодо виборів, однак незначна їх частина все ж залишилася. Зокрема, у ч. 4 ст. 2 закріплено такий загальний підхід: діяльність медіа щодо агітації та інформування під час виборів і референдумів регулює законодавство про вибори та референдуми. Утім, це не стосується контрольних та наглядових повноважень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Раніше застосування Закону «Про рекламу» могло конфліктувати з виборчим законодавством, але нині є очевидні підстави твердити про пріоритетність останнього.

Важливе нововведення медійного законодавства, яке закладає передумови для налагодження міжнародної співпраці, передбачене в ч. 15 ст. 2. Зокрема, якщо суб'єкт у сфері медіа не підпадає під юрисдикцію України, але його діяльність прямо корелює з правами та інтересами громадян України, Національна рада, Центральна виборча комісія та інші державні органи налагоджують співпрацю з таким суб'єктом, наслідком чого може стати укладання договорів або меморандумів. Така співпраця важлива для організації ефективного голосування за кордоном. Вона набуде виняткової актуальності в післявоєнний період, оскільки чимало виборців перебуватимуть поза межами України. Крім того, Національна рада відповідно до ч. 4 ст. 88 зобов'язана впродовж 3 місяців після дня голосування на виборах чи референдумі оприлюднити звіт про дотримання законодавства суб'єктами у сфері медіа. Це сприятиме покращенню прозорості діяльності ЗМІ у виборчому процесі.

До значних недоліків варто уналежнити порушення вимог законодавства щодо форми, маркування, порядку поширення (розповсюдження), джерел та порядку фінансування агітації, інших обмежень, визначених законодавством для агітації в медіа під час виборів і референдумів та їхнього інформаційного забезпечення. Незначними є лише порушення, які стосуються царини діяльності онлайн-медіа. Підставою для звільнення від відповідальності є поширення інформації, яка дослівно відтворює публічні виступи чи повідомлення кандидатів на виборні посади (п. 4 ч. 1 ст. 117).

Важливо наголосити, що саме через Закон «Про медіа» внесено зміни до інших нормативних актів, зокрема Кодексу адміністративного судочинства України та Закону «Про рекламу». Дія останнього більше не поширюється на передвиборчу агітацію, а дефінітивні рамки поняття «соціальна реклама» конкретизовано, позаяк вона, соціальна реклама, не спонукає виборців голосувати за або проти певного суб'єкта виборчого процесу. Це положення цілком узгоджується із ч. 5 ст. 48 ВК України, згідно з якою на поширення інформаційних матеріалів, що належать до загального інформаційного забезпечення виборів, екстрапольоване законодавство про соціальну рекламу.

Варто, однак, звернути увагу й на те, що із Закону «Про рекламу» вилучено конкретні механізми регулювання політичної реклами. Відповідно до п. 4 абз.

2 ч. 1 ст. 51 чинної редакції ВК України однією з форм передвиборної агітації є оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами. Поняття цього жанру реклами у виборчому процесі тривалий час було сфокусоване в такій важливій і ємній категорії, як «передвиборча агітація». Доречно закцентувати на тому, що законопроєкт №8310, про який уже ішлося, передбачає вилучення поняття політичної реклами з ВК України. Остання може потребувати окремого правового регулювання (наприклад, відповідного маркування/позначення) і в міжвиборчий період, під час якого політичні партії фінансують цей процес та здійснюють свою статутну діяльність.

Єдина зміна до ВК України, передбачена Законом «Про медіа», - це доповнення ст. 57 частиною 19. Відповідно до неї суб'єкти у сфері медіа не несуть відповідальності за зміст передвиборної агітації, розміще ної згідно з договором, укладеним із замовником, крім випадків, передбачених ч. 3 цієї статті. Своєю чергою ч. 3 ст. 59 ВК України забороняє поширювати матеріали із закликами до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропагандою війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. З одного боку, ця зміна покликана зняти з медіа потребу контролювання змісту замовленої агітації, крім найбільш кричущих випадків, а

3 іншого, - дотримання окремих обмежень, зокрема використання державної мови або відсутність експліцитних образливих висловлювань, можна було б ефективно контролювати на етапі укладання угод між ЗМІ та політичними суб'єктами.

Висновки

Більшість норм, що стосуються проведення передвиборної агітації та надання інформаційної підтримки виборам, які визначені у Виборчому кодексі України, входять на правах органічних складників до нього ще на етапі попереднього виборчого законодавства. Зміни, унесені внаслідок прийняття Закону «Про медіа», стосувалися виборів лише частково. Аналіз законопроекту № 8310 про новації у Виборчому кодексові України, що регламентує вдосконалення регулювання інформаційного забезпечення виборів та здійснення передвиборної агітації, дае підстави зробити такий висновок: запропоновані зміни загалом є позитивним кроком у правовому регулюванні передвиборної агітації. Водночас варто покращувати законодавчу техніку, адже деякі запропоновані в законопроєкті зміни до окремих статей не відповідають назвам і самих статей, і розділів, де вони розміщені. Наприклад, ст. 49 пойменовано «Засади участі медіа в інформаційному забезпеченні виборів», але багато її положень послідовно відрефлексовують передвиборну агітацію. Так, ст. 49 розміщено в розділі VII «Інформаційне забезпечення виборів», а передвиборній агітації присвячено наступний розділ VIII. Поширення такої практики може нівелювати мету кодифікації виборчого законодавства та ускладнювати механізм правозастосування.

Отже, законодавство у сфері агітації слід модернізувати, щоб забезпечити рівні права та можливості учасників виборчого процесу, ефективно протидіяти зловживанням під час виборів та швидко реагувати на виклики інформаційного суспільства.

Список використаних джерел:

[1] Бойчук І. В. (2013). Вплив засобів масової інформації (ЗМІ) на участь громадян України у виборчих кампаніях. Держава і право. Юридичні і політичні науки. (59), 546-553.

[2] Загальна декларація прав людини : прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III)

Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015 (дата звернення: 22.07.2023).

[3] Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-

ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

[4] ОПОРА : сайт. URL: https://oporaua.org (дата звернення 02.08.2023).

[5] Aalberg T., Curran J. (2012) Media systems and the political information environment: A

cross-national comparison. International Journal of Press/Politics. 17 (3), 243

265. DOI: https://doi.org/10.1177/1940161210367422

[6] Leshner G., Kaid L. (2014). Political Advertising in the United States. International Encyclopedia of Political Communication. United States. 1561 -1570.

[7] Stromback J. (2008). Four Phases of Mediatization: An Analysis of the Mediatization of

Politics. The International Journal of Press/Politics. 13 (3),

228-246. DOI: https://doi.org/10.1177/1940161208319097

[8] Tsfati Y., Cappella J. N. (2005). Do People Watch What They Do Not Trust? Exploring the Association Between News Media Skepticism and Exposure. Communication Research.

32 (5), 576-618. DOI: https://doi.org/10.1177/0093650203253371

[9] Prior M. (2007). Post-Broadcast Democracy: How Media Choice Increases Inequality in Political Involvement and Polarizes Elections. New York : Cambridge University Press. 615 р. DOI: https://doi.org/10.1017/CBO9781139878425

[10] Esser F., Stromback J. (2014). Mediatization of Politics: Understanding the Transformation of Western Democracies. London : Palgrave Macmillan. 246 р. DOI: https://doi.org/10.1057/9781137275844

Размещено на Allbest.ru