Політичний перфоманс та дискурсивна демократія: особливості інтерпретації політичного акціонизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Політичний перфоманс та дискурсивна демократія: особливості інтерпретації політичного акціонизму

Олексій Анатолійович Третяк

доктор політичних наук, професор

завідувач кафедри політології

Анотація

політичний перфоманс дискурсивний демократія

Стаття присвячена з'ясуванню значення політичного перфомансу, який виступає театралізованою комунікаційною акцією, що покликана привернути увагу суспільства до важливих проблем певних соціальних або політичних груп. Мета дослідження - встановити особливості інтерпретації політичного перфомансу в парадигмальних та методологічних вимірах сучасної дискурсивної демократії. Охарактеризовано розвиток політичного перфомансу умовах сучасної російсько-української війни. З'ясовано, що важливим завданням сучасної політичної науки слід вважати ідентифікацію парадигмальних вимірів (або «полюсів») аналітичних суджень відносно оцінки значення політичних перфомансів. Було підкреслено, що політичний перфоманс виступає постмодерною альтернативою реалізації незавершеного проєкту політичного модерну. Проаналізовано значення політичного перформансу для обговорення проблем суспільства на політичному рівні та його залежність від конкретної теми та суб'єктів його застосування. Розкрито значення публічного обговорення та маніфестації як ознак широкого залучення громадян до демократичної політичної діяльності. З'ясовано, що здатність виразити політичній смисли в театралізованій формі перебуває поза межами раціонального планування та організації. Розкрито, що функціональність політичного перформансу випливає з його зв'язку з конкретними соціальними групами. Доведено, що політичні перформанси є формою, що суперечить формальній процедурі волевиявлення та затвердження результатів обговорення. Встановлено, що за умови нормативної підтримки держави дискусії вимагають добровільної участі та значного рівня компетентності. Припущено, що політичний перформанс може надавати певні переваги у політичному змаганні через образність та емоційність політичного послання. Встановлено обмежену придатність перформансу для просування цінностей деліберативної демократії, оскільки багато кейсів застосування перформансів у сучасний період пов'язані з відстоюванням права на свободу слова. Зроблено висновок, що в умовах політичних обговорень значення політичного перфомансу полягає у створенні попередніх умов для політичного діалогу.

Ключові слова: політичний перфоманс, дискурсивна демократія, політичний акціонизм, політичний постмодерн, політична аргументація, політичний ритуал.

Oleksii Anatoliiovych Tretyak, Doctor of Political Sciences, Professor, Head of the Department of Political Science, Oles Honchar Dnipro National University

Political performance and discursive democracy: peculiarities of the political actionism's interpretation

Abstract

The article is devoted to clarifying the significance of a political performance, which acts as a theatrical communication action designed to draw society's attention to the important problems of certain social or political groups. The purpose of the research is to establish the peculiarities of the interpretation of political performance in the paradigmatic and methodological dimensions of modern discursive democracy. The development of political performance under the conditions of the modern Russian-Ukrainian war is characterized. It was found that an important task of modern political science should be considered the identification of paradigmatic dimensions (or “poles”) of analytical judgments regarding the assessment of the significance of political performances. It was emphasized that political performance acts as a postmodern alternative to the realization of the unfinished project ofpolitical modernity. The importance ofpolitical performance for the discussion of society's problems at the political level and its dependence on a specific topic and the subjects of its application are analyzed. The importance ofpublic discussion and manifestation as signs of broad involvement of citizens in democratic political activity is revealed. It was found that the ability to express political meaning in a theatrical form is beyond the limits of rational planning and organization. It is revealed that the functionality ofpolitical performance stems from its connection with specific social groups. It has been proven that political performances are a form that contradicts the formal procedure of expressing the will and approving the results of the discussion. It has been established that, subject to regulatory support from the state, discussions require voluntary participation and a significant level of competence. It is assumed that political performance can provide certain advantages in political competition due to the imagery and emotionality of the political message. The limited suitability ofperformance for promoting the values of deliberative democracy has been established, since many cases of the use ofperformances in the modern period are related to the defense of the right to freedom of speech. It was concluded that in the conditions ofpolitical discussions, the importance of political performance consists in creating preliminary conditions for political dialogue.

Keywords: political performance, discursive democracy, political actionism, political postmodernism, political argumentation, political ritual.

Постановка проблеми

У сучасному світі зростає кількість демонстративних політичних акцій, які мають значення для стану публічної сфери політики та розвитку сучасного медіаполітичного простору. Що більш видовищними є політичні події, то більш більшого поширення вони набувають завдяки існуючим комунікаційним засобам та соціальним мережам.

Для сучасної політичної науки важливим є виявлення вимірів значущості політичної дії. Політичні перфоманси виступають театралізованими комунікаційними акціями, які покликані привернути увагу суспільства до важливих проблем певних соціальних або політичних груп. Ритуалізований або формальний політичний перфоманс є одним з найдавніших способів висловлювання підтримки та легітимації влади. З появою масової демократії політичний перфоманс стає знаряддям масового протесту. В умовах сучасної політичної сфери існують два ключові підходи до з'ясування масштабів та впливу політичної перфомансної дії (акції). Це політичний постмодерн та дискурсивна демократія. В обох випадках політичний перфоманс реалізується як значуща політична дія. Водночас її вплив на суспільство і політичні рішення є діаметрально протилежними. В умовах сучасної російсько-української війни важливим завданням політичної науки слід вважати ідентифікацію парадигмальних вимірів (або «полюсів») аналітичних суджень відносно оцінки значення політичних перфомансів. Причина цього - активне використання перфомансних політичних дій в політичній пропаганді країни-агресора. Відповідно, доцільно звернути увагу на користь або шкоду політичного перфомансу з позиції перспектив сучасного розвитку демократії, її консолідації та посилення спроможності суспільства.

Аналіз публікацій

Підходи до інтерпретації проактивної політичної дії формуються в різних дослідних ареалах зарубіжних і вітчизняних соціальних наук. Зокрема. А. Міллер та О. Лістауг розглядають політичну ефективність та інституційну довіру [Miller, Listhaug, 1999], С.Рай вивчає політичний перфоманс як основу для аналізу демократичної політики [Rai 2015], М. Фуентес пов'язує поняття виступів, політики та протестів [Fuentes 2015], Д. О'Брайен осмислює гендерні детермінанти політичної ефективності і партійного лідерства в парламентських демократіях [O'Brien 2015], М. Селла та Е. Манцоні аналізують гендерні упередження та політичну діяльність жінок [Cella, Manzoni 2023], укарїнські науковці О. Михайлюк та В. Вершина розкривають семіотичний аспект сміху в сучасній культурі [Михайлюк, Вершина 2019]. Разом з тим, важливим завданням є виявлення смислових трендів інтерпретації значення політичного перфомансу в сучасній теорії дискурсивної демократії.

Мета статті - встановити особливості інтерпретації політичного перфомансу в парадигмальних та методологічних вимірах сучасної дискурсивної демократії. Завданням в статті є оцінка евристичного потенціалу поняття політичного парфомансу для поглиблення концептуального змісту дискурсивної демократії.

Основний зміст

Політичний акціонизм як явище політики пов'язаний з причинами і наслідками зміни політичної поведінки. В рамках теорії дискурсивної демократії існує контрфактична позиція щодо оптимальності відкритих та раціональних обговорень. Політичний перфоманс виступає постмодерною альтернативою реалізації незавершеного проєкту політичного модерну. Він позначає собою політичну дію, яка суперечить усталеним формами політичної діяльності. Українська вчена Н. Хома слушно наголошує що політична дія у постмодерній реальності є фрагментарною, провокативною, в її основі лежить гра. «Однією із форм цієї гри є перфоманс, зокрема і його різновид політичний перфоманс. З`ясування його сутності, особливостей, причин інтегрування у політичне поле нове дослідницьке завдання політичної науки. Вивчення політичного перфомансу актуалізується потребою вироблення нових технологій спілкування в системі - влада суспільство, позаяк традиційні технології політичної комунікації, канали впливу втрачають свою силу та потенціал», вказує львівська фахівчиня [Хома 2014: 20].

Можливість політичного перформансу сприяти досягненню цілей конкретних політичних акторів зумовлена нестандартністю та неординарністю політичної дії. Вона не є очікуваною, отже - не може бути передбаченою опонентами. Відповідно, її вплив та ефект є несподіваними. Значення політичного перформансу для обговорення проблем суспільства на політичному рівні залежить від конкретної теми та суб'єктів його застосування. На справедливу думку Н.Хоми, «постмодерністська суспільно-політична реальність відторгує усталені ціннісні орієнтації, нормативність, впорядкованість, суспільну організованість, натомість актуалізуються питання індивідуального саморозвитку й якості життя» [Хома 2014: 21].

Особливим виміром інституалізації дискурсивної демократії слід вважати укріплення інститутів публічної сфери в умовах трансформації суспільства. Публічне обговорення та маніфестації є ознакою широкого залучення громадян до політичної діяльності. Відповідно, окремі кейси політичного перформансу можна розглядати в системі координат політичного представництва як нормативну форму. В. Іванова-Биканова вірно вказує, що «в умовах трансформаційної демократії політична альтернатива як правило слугує ознакою опозиційності до перехідного політичного режиму. Належним чином представити ідейний зміст та значення альтернативних політичних концепцій програм вимог та позицій досить складно, якщо носії альтернативної політичної думки не мають можливості серйозного представництва в медіа-сфері» [Іванова-Биканова 2021: 48].

Суб'єктивна природа політичного акціонизму втілюється в особливій природі взаємозв'язку між конкретними політичними обставинами та творчою складовою. Здатність виразити політичній смисли в театралізованій формі перебуває поза межами раціонального планування та організації. Відповідно і наслідки кожного конкретного кейсу важко оцінити у кількісному вимірі. Згідно з позицією

В. Іванової-Биканової, «ідейний зміст альтернативної політичної позиції має бути досить вагомим та креативним. Він має апелювати до широких верств населення, нести критику дискурсу домінантної соціальної або правлячої групи, набувати характеру сенсаційності тощо. Взаємозв'язок між художнім змістом політико-перформансної дії та її ідейним змістом політичної альтернативи встановлюється на рівні свідомості політичного актора» [Іванова-Биканова 2021: 48].

Масовість політичного перформансу та його звичність для сучасних політичних комунікацій доводить до думки про його закріплення у політико-комунікаційному механізмі. Функціональність політичного перформансу випливає з його зв'язку з конкретними соціальними групами. Але це зв'язок може бути суто уявним або значно перебільшеним. Відповідно, створюється ілюзія політичного представництва. В. Іванова-Биканова вірно зауважує, що «розгляд політичних альтернатив на макрорівні здійснюється владними акторами саме на основі врахування можливих наслідків ухвалених рішень. Якщо соціальні групи або політичні актори здатні створити враження проблемності впроваджуваного політичного курсу, то рішення потребують коригування вже на стадії планування та координації» [Іванова-Биканова 2021: 51].

Дискурсивна демократія як концепт, що описує необмежену участь громадян в обговоренні політичних питань, визначає нормативні вимоги функціонування політичної системи особливого типу. Очевидно, що в цьому проєкті вираз політичних уподобань та позицій має визнаватися як необхідний на певний час. Політичні перформанси є формою, що суперечить формальній процедурі волевиявлення та затвердження результатів обговорення. Т.Андрійчук доречно вказує, що «сучасний досвід застосування інструментів партисипаторної та деліберативної демократії (референдуми, дорадчі органи, онлайн обговорення та ін.) засвідчив, що, будучи засобами врахування інтересів громадян, ці інструменти у політичному дискурсі можуть відігравати й негативну роль - ускладнювати прийняття рішень, дестабілізувати внутрішню і зовнішню політику. Багато в чому це спричинено принципом переваги голосу більш активних громадян, які водночас можуть активізуватися на противагу державним інтересам. Використання референдумів надає змогу «ображеним» громадянам висловити протест уряду, інші ж категорії населення не мають стимулів брати участь у волевиявленнях, у результаті чого і програють» [Андрійчук 2019: 47].

Вітчизняний досвід інституалізації політичної деліберації засвідчив, що основними перешкодами для встановлення політичного ладу відкритих та змістовних обговорень є недостатня інституційна спроможність громадських інституцій. Навіть за умови нормативної підтримки держави дискусії вимагають добровільної участі та значного рівня компетентності. Це також суперечить базовим параметрам політичного перформансу як суб'єктивної політичної дії. Т.Андрійчук встановлює, що «такі інструменти деліберативної демократії, як консультації з громадськістю та громадські ради при органах виконавчої влади були запровадженні урядом у 2004 році. Перед наступними президентськими виборами у 2009р. уряд зробив спробу оновити засади створення громадських рад, передбачивши радше популістичний, ніж раціональний підхід - пропонувалося обирати членів таких рад під час публічних щорічних зборів не менш ніж однієї четвертої від кількості зареєстрованих громадських організацій (це стало складової ідеї всеукраїнських народних зборів на підтримку тодішнього керівника уряду - кандидата на пост Президента України) [Андрійчук 2019: 48].

Реальний політичний дискурс значно відрізняються від нормативних та теоретичних побудов. Мова швидше йде про утворення середовища, в якому певні актори можуть представляти свої інтереси. Політичний перформанс може надавати певні переваги через образність та емоційність політичного послання. Водночас він може і відштовхувати частину аудиторії та особливо політичних опонентів. Це суперечить нормам консенсусності, закладених в теорії дискурсивної демократії. Т.Андрійчук вірно підсумовує, що розвиток партисипаторної та деліберативної демократії «тісно пов'язаний з політичною практикою і в реальному політичному дискурсі супроводжується «емоційним» забарвленням демократичної ідеї, використанням її як символу боротьби за розширення прав та свобод громадян або як засобу «наближення» органів влади до громадян» [Андрійчук 2019: 49].

Політичний акціонізм, який розкривається у перфомансній формі, багато в чому тяжіє до пропагандистських форм політичної комунікації. Попри ціннісну апеляцію до свободи, політичні перфоманс не передбачає діалогу з носіями протилежної точки зору. Він також не витримує аргументованої критики та раціональної реконструкції мотивів. О.Висоцький справедливо наголошує, що «пропагандистський принцип простоти реалізується також через малоформатний різновид тексту, тобто через відання переваги такій формі повідомлення як замітка, що присвячується актуальним новинам міжнародного життя. Для замітки на сайті властива гіпертекстовість та інформаційна стислість. Як правило, замітки розміщуються у вигляді стрічки новин та спеціальних вікон центральних новин» [Висоцький 2018: 55].

Таким чином, сутність та зміст політичного перформансу суперечить ціннісним настановами та прагматичним пріоритетам дискурсивної демократії. Якщо порівнювати зміст перформансної політичного акції з класичною нормативною версією демократії, народженої в рамках філософської комунікативної прагматики, його застосування суперечить навіть інтересам демократичної більшості. Відкритим є питання, наскільки придатним є перформанс для просування цінностей деліберативної демократії, оскільки багато перформансів у сучасний період пов'язані з відстоюванням права на свободу слова. Американський науковець Х.Бакстер стверджує, що цілі Хабермаса в його теорії дискурсивної демократії досить амбітні. Його найбільша мета - примирити класичні протиріччя в політичній теорії, особливо напругу між основними правами та демократією - або, з точки зору американської правової теорії, «контрмажоритарні труднощі». Він стверджує, що, правильно розуміючи, основні індивідуальні права та демократія не суперечать, а фактично взаємно передбачають одне одного. Це примирення є завданням його «системи прав», тобто його опису основних прав, які мають бути визнані, якщо сучасний правовий і політичний порядок має бути легітимним [Baxter 2002].

Таким чином, політичний перформанс у контексті змістових положень дискурсивної демократії суперечить базовим парадигмальним орієнтирам. Політичний перформанс не може бути повною мірою інституалізованим як регулярна практика демократичного волевиявлення. Також його зміст є здебільшого емотивним, а не аргументативним. Водночас ініціативна політична активність є одним з базових показників дієвості всієї системи демократії. Відповідно боротьба альтернативних політичних перформансів може у певному наближенні розглядатися як підґрунтя для демократичного волевиявлення за умови, якщо воно не є умисно організованою на основі маніпулятивних стратегій.

Висновки

Таким чином, сучасний політичний акціонизм виступає досить контроверсійним поняттям в контексті політичного представництва та фундаментальних засад громадянського суспільства. Як феномен дискурсу політичний перфоманс виступає метафоричною формою політичного самовираження. Проте як частина раціональної політичної аргументації він не може вважатися чимось іншим, ніж екстралінгвістичні формою посилення значення політичного послання. Відповідно в умовах політичних обговорень значення політичного перфомансу - створити умови для політичного діалогу.

У вигляді політико-перфомасних дій міноритарні політичні спільноти намагаються формувати політичний порядок денний суспільства. Водночас реальне розв'язання проблем цих спільнот здійснюється в режимі процедурних та інституалізованих дискусій, коли вимоги та потреби необхідно представити у вигляді рекомендацій та пропозиції. Подолання розбіжності між творчою формою та аргументативним політичним змістом буде служити основою для інтеграції політичного перформансу до системи консолідованої демократії. У протилежному випадку значення політичного перфомансу залишиться актуальним для протестної дії або для ритуального «оспівування» квазі-авторитарної влади. В умовах сучасної України політичні перфоманси рідко є відправною точкою для суттєвих політичних дискусій. Водночас вони змогли б зіграти значну роль у представленні проукраїнської позиції на світовому рівні, а також у боротьбі з російською державною пропагандою.

Креативний потенціал політичного перфомансу потребує подальшого вивчення у контексті зв'язку з діяльністю конкретних політичних інститутів та функціонування політичної системи.

Бібліографічні посилання

1. Baxter, H. (2002). Habermas's Discourse Theory of Law and Democracy. Buffalo Law Review 205. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://scholarship.law.bu.edu/faculty scholarship/384 (дата звернення 10.05.23)

2. Cella, M., Manzoni, E. (2023). Gender bias and women's political performance. European Journal of Political Economy, 77, 102-314. DOI: 10.1016/j.ejpoleco.2022.102314.

3. Fuentes, Marcela A. (2015). Performance, Politics, and Protest. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://scalar.usc.edu/nehvectors/wips/performance-politics-and-protest (дата звернення 15.05.23).

4. Miller, A., Listhaug, O. (1999). Political Performance and Institutional Trust, в: Pippa Norris (ed.), Critical Citizens: Global Support for Democratic Government (Oxford, 1999; online edn, Oxford Academic, 1 Nov. 2003). https://doi.org/10.1093/0198295685.003.0010.

5. O'Brien, D.Z. (2015). Rising to the Top: Gender, Political Performance, and Party Leadership in Parliamentary Democracies. American Journal of Political Science, 59(4), 1022-39.

6. Rai, S.M. (2015). Political Performance: A Framework for Analysing Democratic Politics. Political Studies, 63(5), 1179-1197. https://doi.org/10.1111/1467-9248.12154.

7. Андрійчук, Т.С. (2019). Партисипаторна та деліберативна демократія в сучасному політичному дискурсі. Політичне життя, 1, 45-51.

8. Висоцький, О.Ю. (2018) Електронна дипломатія як інструмент пропаганди. Politology bulletin, 81, 5159.

9. Іванова-Биканова, В.Є. (2021). Політичний перфоманс у контексті репрезентації політичних альтернатив. Epistemological studies in philosophy, social and political sciences, 4(2), 46-53.

10. Михайлюк, О., Вершина, В. (2019). Сміх і культура (семіотичний аспект). Докса, 1, 72-81.

11. Хома, Н.М. (2014). Політичний перфоманс як постмодерна форма соціального протесту. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право, 1, 18-22.

References

1. Andriichuk, T.S. (2019). Partysypatorna ta deliberatyvna demokratiia v suchasnomu politychnomu dyskursi [Participatory and deliberative democracy in modern political discourse]. Politychne zhyttia, 1, 45-51. (in Ukrainian).

2. Baxter, H. (2002). Habermass Discourse Theory of Law and Democracy. Buffalo Law Review 205. Retrieved May 10, 2023 from https://scholarship.law.bu.edu/faculty scholarship/384.

3. Cella, M. & Manzoni, E. (2023). Gender bias and womens political performance. European Journal of Political Economy, 77, 102-314. https://doi.org/10.1016/j.ejpoleco.2022.102314.

4. Fuentes, M.A. (2015). Performance, Politics, and Protest. Retrieved May 15, 2023 from https://scalar.usc.edu/nehvectors/wips/performance-politics-and-protest.

5. Ivanova-Bykanova, V.Ye. (2021). Politychnyi perfomans u konteksti reprezentatsii politychnykh alternatyv. [Political performance in the context of the representation of political alternatives]. Epistemological studies in philosophy, social and political sciences, 4(2), 46-53. (in Ukrainian).

6. Khoma, N.M. (2014). Politychnyi perfomans yak postmoderna forma sotsialnoho protestu. [Political performance as a postmodern form of social protest]. VisnykNatsionalnoho tekhnichnoho universytetu Ukrainy “Kyivskyipolitekhnichnyi instytut”. Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo, 1, 18-22. (in Ukrainian) Miller, A. & Listhaug, O. (1999). Political Performance and Institutional Trust, in: PippaNorris (ed.), Critical Citizens: Global Support for Democratic Government (Oxford, 1999; online edn, Oxford Academic, 1 Nov. 2003), https://doi.org/10.1093/0198295685.003.0010.

7. Mykhailiuk, O. & Vershyna, V. (2019). Smikh i kultura (semiotychnyi aspekt) [Laughter and culture (semiotic aspect)]. Doksa, 1, 72-81. (in Ukrainian).

8. O'Brien, D.Z. Rising to the Top: Gender, Political Performance, and Party Leadership in Parliamentary Democracies. American Journal of Political Science, 59(4), 1022-39.

9. Rai, S.M. (2015). Political Performance: A Framework for Analysing Democratic Politics. Political Studies, 63(5), 1179-1197. https://doi.org/10.1111/1467-9248.12154.

10. Vysotskyi, O.Yu. (2018) Elektronna dyplomatiia yak instrument propahandy [Electronic diplomacy as a propaganda tool]. Politology bulletin, 81, 51-59. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru