Полстерський підхід versus соціологічний підхід щодо проведення електоральних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полстерський підхід versus соціологічний підхід щодо проведення електоральних досліджень

Віталій Володимирович Кривошеїн, Доктор політичних наук, професор, в.о. декана факультету суспільних наук і міжнародних відносин, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Анотація

Метою дослідження є розгляд переваг і недоліків полстерського і соціологічного підходів щодо проведення електоральних досліджень. У статті показано, що проведення електоральних досліджень у сучасних виборчих кампаніях відбувається рівною мірою і за полстерськими (у суто політологічних цілях), і за соціологічними (у науково-соціологічних цілях) технологіями. Доведено, що оптимальних результатів можна досягти при поєднанні полстерського і соціологічного підходів щодо проведення електоральних досліджень. Аргументовано, що інтегрування предметних полів електорального полінгу і електорального соціологічного дослідження дозволить більш ефективно і продуктивно використовувати аналітичний потенціал у виборчій кампанії, оскільки така організація патронатної роботи допоможе не лише фіксувати результати електоральних досліджень, але й передбачувати тенденції електорального вибору, перетікання голосів, реакції електоральних груп на конкретні політичні події. Наявність системних уявлень про типи виборців та їхні особистісні профілі допоможе змістовно підійти до розуміння електорату.

Ключові слова: аматорські опитування електоральних намірів; полстерські центри; соціологічні школи електоральних досліджень (Чиказька, Колумбійська, Мічиганська); іпостасі соціологів у виборчій кампанії (полстери, аналітики); електорат; інтегративний підхід щодо проведення електоральних досліджень.

Abstract

Pollster approach versus sociological approach to conducting electoral research

Vitalii Kryvoshein, Doctor of political sciences, professor, Acting Dean of the Faculty of Social Sciences and International Relations, Oles Honchar Dnipro National University

The purpose of the study is to consider the advantages and disadvantages of pollster and sociological approaches to electoral research.

The article shows that conducting electoral research in modern election campaigns is carried out equally by pollster (for purely political purposes) and sociological (for scientific and sociological purposes) technologies. It has been proven that optimal results can be achieved by combining pollster and sociological approaches to electoral research. It was determined that today the organization of an effective election campaign requires equally sociologists-pollsters and sociologists-analysts, the result of whose work is respectively collected empirical data and an analytical product, scientific expertise.

It has been demonstrated that pollster and sociological approaches to conducting electoral research differ not only in the concepts of public opinion and the styles of its research, but also in the subject field. The electorate as a subject of electoral research acquires different content for different approaches. The pollster approach is more likely to understand the electorate as a circle of voters who vote for one or another party or candidate for an elected position and, in fact, are supporters of a certain political force or personality, while representatives of the sociological approach mostly consider the electorate as a collection of all citizens who vested with the right to vote and who exercise or do not exercise it under specially created conditions.

It is argued that the integration of the subject fields of electoral polling and electoral sociological research will allow more effective and productive use of analytical potential in the election campaign, since such an organization ofpatronage work will help not only to record the results of electoral research, but also to predict the trends of electoral choice, the flow ofvotes, the reactions of electoral groups to specific political events. The availability of systematic ideas about the types of voters and their personal profiles will help to meaningfully approach the understanding of the electorate.

Keywords: amateur surveys of electoral intentions; polling centers; sociological schools of electoral studies (Chicago, Columbia, Michigan); hypostases of sociologists in the election campaign (pollsters, analysts); electorate; an integrative approach to electoral research.

Постановка проблеми

Сучасну виборчу кампанію сьогодні неможливо уявити без серйозного соціологічного забезпечення, яке передбачає проведення серії кількісних й якісних електоральних досліджень для розробки стратегії і тактики майбутньої виборчої кампанії, моніторингу результативності електоральних дій власної команди і конкурентного середовища, короткострокового прогнозування результатів виборів (екзіт-пол) та багато інших аспектів організації ефективної діяльності учасників виборчих перегонів та їх груп підтримки. У цьому контексті не вщухають суперечки між прихильниками полстерського і власно соціологічного підходів щодо проведення електоральних досліджень - перші вважають, що для ефективної виборчої кампанії передусім важливі емпіричні дані, які отримано під час масових опитувань, тоді як другі наголошують на екпертно-аналітичних даних, які отримано на основі різноманітних джерел інформації й осмисленні в межах єдиної дослідницької парадигми.

Аналіз досліджень та публікацій

Вищеозначена проблема розглядалася такими українськими авторами, як Олександр Вишняк, Василь Кушерець, Сергій Нуждін, Володимир Оссовський, Наталія Паніна, Володимир Полторак, Олександр Стегній та інші.

Метою дослідження є розгляд переваг і недоліків полстерського і соціологічного підходів щодо проведення електоральних досліджень.

Виклад основного матеріалу

Полстерський і соціологічний підходи щодо проведення електоральних досліджень формувалися паралельно, взаємозбагачуючи один одного. Проте, хронологічно першим почав формуватися саме полстерський підхід і цілком очікувано, що полстерські технології були започатковані у США, де ще з часів проголошення незалежності створювалися виборні інститути влади та громадянського суспільства (остання чверть XVIII ст.).

Перші аматорські спроби опитування електоральних намірів виборців почали проводитись вже на початку XIX ст. - вважається, що перша спроба прогнозування результатів голосування була здійснена в 1824р. Саме тоді співробітники газети «Херрісберг Пенсильванієн» (Harrisburg Pennsylvanian) запропонували своїм читачам взяти участь в опитуванні з метою прогнозу результатів голосування на президентських виборах в межах штату Пенсильванія [Вишняк 2000б: 9]. Автори опитування спрогнозували перемогу Ендрю Джексона, тоді як у реальності переміг Джон Квінсі Адамс. Зрозуміло, що таке опитування не враховувало вимог науково обґрунтованих методів побудови вибірки, методики та інструментарію опитувань, проте, як свідчить В. Кушерець, оскільки результати цього анкетування публікувались у формі азартної гри, вони викликали великий інтерес у читачів [Кушерец 1991: 28].

Практику «солом'яних опитувань» продовжила газета «Бостон глоб» (The Boston Globe), яка в 1883 р. застосувала систему підрахунку голосів у день виборів для прогнозування результатів голосування. У 1900-1902 рр. більш-менш регулярні електоральні опитування проводили репортери газет «Нью- Йорк Геральд» (The New York Herald) та «Коламбус Діспетч» (The Columbus Dispatsch).

Найбільш масштабні дослідження електоральних установок і прогнозування результатів голосування були проведені в 1920-х - початку 1930-х років співробітниками журналу «Літерарі дайджест» (The Literary Digest) - цей часопис ще з 1917 року почав проводити опитування напередодні президентських виборів. Досвід співробітників «Літерарі дайджест» заслуговує на увагу науковців у зв'язку з масштабами, методами, успіхами та прорахунками, які мали місце при організації вибірки та процедури опитування [Вишняк 20006: 10].

У цих дослідження наголос робився на екстенсивному підході, пов'язаному лише з кількісним (без поліпшення якості) збільшенням. Так, у 1920 р. журнал розіслав поштою 11 млн. «бюлетенів» потенційним виборцям тільки шести штатів, відібраних за даними списків власників телефонів з метою виявити ставлення виборців до основних кандидатів на посаду президента. З них було повернуто дослідникам близько 2 млн. У 1924р. було розіслано вже 16,5 млн. «анкет-бюлетенів» власникам телефонів і автомобілів та передбачено перемогу республіканців, з абсолютною похибкою в 5,1% від реальних результатів голосування. В 1928 р. кількість відправлених бюлетенів зросла, прогноз був досить точним, хоча показники кандидата від республіканців знову були переоцінені. У 1932 р. кількість відправлених поштових анкет досягла нового рекордного рівня - 20 млн., з яких повернулось в газету близько 3 млн. І «дослідникам» вдалось спрогнозувати результати виборів з точністю до 1%.

Опитування, що проводилось журналом «Літерарі дайджест», вражали дослідників точністю прогнозів, нечуваною на той час. Хоча рівень наукового обґрунтування цих досліджень навіть на час їх проведення був досить невисоким, бо, незважаючи на величезні обсяги робіт і зібраних «анкет-бюлетенів», їх метод відбору одиниць спостереження за списками власників телефонів і автомобілів був невірним. Хоча США і відзначались в 20-ті рр. найвищим в світі рівнем телефонізації та автомобілізації, більше половини населення і потенційних виборців не мала ні телефону, ні автомобіля, а за типом поселення, рівнем життя й іншими значимими характеристиками структура власників телефонів і автомобілів суттєво відрізнялась від загальної соціально-економічної структури електорату. А більш заможні верстви населення в США завжди більш схильно ставились до Республіканської партії і її кандидатів, ніж до демократів. Цим же була обумовлена і систематична похибка цих досліджень на користь кандидатів від республіканської партії, протягом всіх років опитувань. Особливо виразно цей фактор зміщення вибірки виявився в роки економічної кризи 30-х рр. ХХ ст., коли загострились соціально-економічні і політичні розбіжності між представниками різних верств населення. А тому в 1936р., розповсюдивши 12 млн. бюлетенів (з яких повернулось 2 млн.), журнал «Літерарі дайджест» прогнозував впевнену перемогу республіканця А. Ландона (близько 60%) над демократом Ф.Рузвельтом. Однак Ф.Рузвельт набрав 60,7% голосів, а абсолютна похибка, яку допустив журнал, склала 19,6%.

Журнал орієнтувався тільки на власників телефонів і автомобілів і тим самим повністю ігнорував думки населення з більш низьким рівнем доходів, але справа не тільки в тому, що списки власників автомобілів і телефонів не співпадають за соціально-демографічними та економічними показниками генеральної сукупності виборців, але й у тому, що фактично в опитуванні брали участь добровольці, які побажали відгукнутись на поштове повідомлення дослідників. При такому низькому рівні (20-25%) реалізації вибіркової сукупності в поштовому опитуванні розраховувати на точність прогнозів не доводиться, навіть при правильних розрахунках параметрів вибіркової сукупності [Вишняк 2000б: 10-11].

Провал спроб аматорських колективів прогнозувати результати виборів у США дуже гостро поставив проблему професіоналізації в проведенні електоральних досліджень, він дав поштовх до більш детальної розробки методології та методів опитування населення для визначення тенденцій електоральної поведінки. На тлі занепаду аматорських опитувань почав зростати авторитет дослідницьких центрів, які залучали до своїх досліджень вже не просто репортерів, а професійних соціологів, психологів, політологів, які змогли в 1936р. спрогнозувати перемогу Ф.Д.Рузвельта на виборах президента США [Нуждін 2013: 44].

У цей час почали активно створюватися професійні полстерські центри. Так, у 1928 році була створена Фірма Арчібальда Кросслі, яка вперше запровадила репрезентативні вибірки для масових опитувань та обґрунтувала етичні норми роботи опитувальних центрів. Також у галузі електоральних досліджень плідно працювали служба Л.Гарріса, фірма подружжя К. Уїтейкера та Л. Бекстер та інші спеціалізовані установи, що займалися проведенням опитування, розробкою стратегії і тактики діяльності кандидатів у різних типах виборчих кампаній. Зокрема, фірма К. Уїтейкера та Л. Бекстер була свого роду першою консультативною установою з політичного менеджменту, яка за два десятки років свого існування провела понад 70 політичних кампаній, переважна більшість яких мала позитивний результат.

У міжвоєнний період особливо помітна діяльність двох дослідницьких комерційних центрів - фірми Елмо Роупера «The Fortuna Survey», створеної під егідою журналу «Фортуна» (The Fortuna), і Американського інституту громадської думки Джорджа Геллапа, який при підтримці низки американських газет почав проводити регулярні опитування громадської думки з політичних і соціально-економічних питань. Хоча вищезгадані організації були пов'язані з провідними ЗМІ, однак, на відміну від опитувань репортерів, вони почали залучати до своїх досліджень професійних соціологів, психологів, політологів та інших фахівців.

Формування соціологічного підходу щодо проведення електоральних досліджень обумовлено поширенням в соціально-гуманітарних науках поведінкової методології (біхевіоризму). Основний постулат поведінкової методології базується на принципі, згідно з яким виявлення закономірностей політичного розвитку суспільства може бути здійснено лише в результаті вивчення реальної політичної поведінки. Стосовно до вивчення електорату це означало орієнтацію на виявлення особливостей індивідуальної поведінки виборця як у проміжках між виборами, так і під час голосування, а також встановлення зовнішніх причин, що спонукають робити певний вибір або ж змінити його.

У 1920-х рр. була заснована Чиказька школа досліджень політичної поведінки - її представники Чарльз Мерріам і Гарольд Гознелл основний фокус наукових пошуків спрямували на розгляд «внутрішніх» чинників поведінки виборців, їх мотивації, орієнтації, особливостей ідентифікації з певною партією або кандидатом. Під керівництвом Ч. Мерріама і Г. Гознелла у 1923р. був реалізований перший великий проект у галузі дослідження електоральних установок шести тисяч виборців мера Чикаго. Відбір респондентів був проведений ще до початку застосування випадкової вибірки на основі контрольного квотування, яке дозволяло врахувати характеристики основних демографічних груп населення Чикаго.

У 1927р. Г. Гознелл продовжив дослідження електоральної поведінки виборців, провівши перший в історії політичної соціології експеримент з виявлення впливу на результати голосування цілеспрямованої агітації в ЗМІ (преса, радіо) на федеральних і місцевих виборах. Техніка проведення експерименту була досить добре обґрунтованою: респонденти і в експериментальних, і в контрольних групах проходили соціальний відбір, застосовувались різні стимули для респондентів, отримані результати аналізувались на основі найсучасніших методів математично-статистичного аналізу.

У подальшому дослідження механізмів електоральної поведінки в Чиказькому університеті продовжувалися під керівництвом Гарольда Лассвелла. Зокрема, у своїх дослідженнях він показав, що: політичні мотиви в основному зароджуються в міжособистісних зв'язках, які традиційно вважалися винятково приватними, не політичними; ставлення індивіда до політики зумовлене переважно психологічними механізмами його особистості; для забезпечення політичної стабільності надзвичайно важливо збереження психологічної рівноваги індивіда. Г. Лассвелл вивів доволі точний психологічний портрет прихильника демократії, серед якостей якого виділяються: відкритість особистості, критичність мислення, здатність орієнтуватися на багатьох цінностях одночасно; довіряти оточуючим тощо.

У 1940 р. центр теоретичних електоральних досліджень перемістився в Колумбійський університет. Саме у цей час його співробітники Поль Лазарсфельд і Бернард Берельсон зробили першу спробу використання панельних опитувань виборців для з'ясування механізму формування електоральної поведінки, факторів, які чинять реальний вплив на політичний вибір громадян. На прикладі графства Ері у штаті Огайо дослідники встановили, що за допомогою розробленої ними методики панельних опитувань виборців можна: диференціювати виборців за ступенем стійкості їх електоральної орієнтації на твердих прихильників тієї чи іншої партії та мінливих; виявити причини, що змусили мінливих змінити свої наміри в ході передвиборчої кампанії, напередодні виборів і в самий момент голосування; співвіднести електоральні поведінку і орієнтацію з іншими показниками.

У 1944 р. команда П. Лазарсфельда досліджувала поведінку виборців в умовах політичної конкуренції, враховуючи фактор соціальної стратифікації. Було доведено, що процес голосування є не стільки вільним волевиявленням індивідів, скільки демонстрацією солідарності індивіда з певною соціальною групою. Різні соціальні групи забезпечують різним партіям та кандидатам більш-менш стабільну електоральну базу (постійний електорат). Найбільш стійкими в ієрархії думок є саме електоральні наміри, які майже не піддаються впливу нового досвіду, нових спостережень, нової інформації. Але все ж таки «клімат думок» (чи структура електоральних очікувань) впливає на результати голосування і може додати деяким кандидатам до 3-4% голосів. Цей феномен, з легкої руки П. Лазарсфельда, отримав назву «ефект фургона з оркестром», згідно з яким кожний намагається бути разом з переможцем (детальніше див.: [Кривошеїн 2013]).

Власне початком дійсно наукового (соціологічного) вивчення поведінки виборців стала діяльність Мічиганської школи - її представники Ангус Кемпбелл і Роберт Кан у 1952р. опублікували книгу «Народ обирає президента». В основі теоретичної моделі, запропонованої А. Кемпбеллом, лежить концепція партійної ідентифікації. Тут електоральний вибір пояснюється як емоційна прихильність виборця до тієї чи іншої політичної партії, що і визначає позиції виборця стосовно різних політичних об'єктів. Прихильність до політичних партій формується в процесі політичної соціалізації. Головним агентом формування політичної ідентифікації є сім'я, де відбувається процес ранньої соціалізації і формується партійна лояльність. Вплив соціальних параметрів на політичні уподобання громадян не заперечується, проте воно опосередковується фактором партійної ідентифікації [Нуждін 2013: 45-46].

Експресивна модель електоральної поведінки, представлена в дослідженнях А. Кемпбелла, В. Міллера, Д. Стоукса, Ф. Конверса та ін., фокусує увагу на партійній ідентифікації, яка виступає значущою індивідуальною цінністю, від якої складно відмовитися навіть, якщо цього вимагають реальні інтереси. Тобто виборець віддає перевагу тій самій партії, яку обирали його батьки та, навіть, попередні покоління родичів, приписуючи партіям власні установки та цінності, не аналізуючи їх відповідність дійсності. Тобто об'єктом солідарності виборця тут виступає вже не певна велика соціальна група, а партія [Кривошеїн 2001: 253-254].

Із послабленням партійної ідентичності вади експресивного підходу спробували нівелювати представники раціонально-інструментального підходу, започаткованого у 1957 р. Ентоні Даунсом. У своїй праці «Економічна теорія демократії» він описує виборця як діючого раціонально, свідомо виходячи зі своїх власних інтересів, а не під впливом соціального оточення. Роблячи вибір, виборець орієнтується на найбільш загальні програмні установки партій, які сконцентровані в їх ідеології [Нуждін 2013: 46].

Моріс Фіоріна, продовжуючи дослідження поведінки виборців у традиціях раціонального підходу, у своїх працях переглянув запропоновані Е. Даунсом положення про провідну роль ідеологічних уподобань у формуванні позиції електорату та сформулював концепцію «економічного голосування». Основним положенням теорії М.Фіоріни є те, що між результатами виборів і становищем в економіці країни існує прямий зв'язок - у своїй електоральній поведінці виборці переважно орієнтуються на якість життя за даної влади. Таким чином, якщо якість життя під керівництвом існуючого уряду (влади) влаштовує виборця - то він підтримає діючу владу, якщо ні - опозицію [Жванія 2014: 44].

У цілому, головним недоліком соціологічного підходу щодо проведення електоральних досліджень вважається невраховування поза- соціологічних чинників здійснення електорального вибору, а саме почуття близькості до певної політичної сили та наміри раціонально використати свій голос, поза увагою залишався аналіз передвиборчих дій електоральних акторів, недооцінювався вплив ЗМІ (в т.ч. соціальних медіа) на формування електорального рішення, не аналізувалися мотиви участі в голосуванні різних категорій виборців та динаміка абсентеїзму.

Під час проведення сучасних виборчих кампаній, як зауважує Олександр Стегній, соціологи виступають у двох іпостасях продуцентів соціологічного знання: як аналітики та як полстери - фахівці з опитування громадської думки. Соціолог як аналітик - це передусім науковець, дослідник соціальних проблем, включно з проблемами електоральної соціології. Його соціальний капітал утворюють авторитет наукової кваліфікації, підтвердженої низкою вагомих наукових публікацій у цій царині соціологічного знання. Натомість полстер є фахівцем-технологом проведення масових опитувань. Якщо результатом роботи соціолога є аналітичний продукт, наукова експертиза, то для полстера - зібрані емпіричні дані. Тому переважна більшість політичних соціологів працюють в наукових установах та університетах, тоді як полстери в приватних комерційних організаціях. Звісно, цей поділ доволі умовний, бо серед соціологів можуть бути не тільки теоретики, а й фахівці в царині емпіричної соціології, а серед останніх можуть бути як вузькоспеціалізовані технологи, так і аналітики. Крім того, слід визнати брак фінансових ресурсів у наукових установах та університетах для проведення регулярних оперативних досліджень, а серед комерційних фірм останнім часом з'являються організації, які займаються тільки збиранням даних. Це аутсорсинґові кол-центри, спеціалізовані на проведенні автоматизованих телефонних опитувань, та організації, що проводять масові опитування і мають у своєму розпорядженні реґіональну або національну мережу інтерв'юєрів, окрему мережу контролерів для перевірки якості поля сторонніх організацій [Стегній 2020: 16].

Соціологів можна розглядати також як аґентів електорального процесу, коли до вчених-фахівців в електоральній соціології активно долучаються «самозванці» - люди без належної професійної підготовки та професійних публікацій. Електоральні агенти - професійні групи, корпоративні інтереси яких безпосередньо пов'язані з активним впливом на виборчий процес, зокрема, політичні журналісти, політологи, аналітики, які претендують на статус лідерів громадської думки, «очільників» неформальних соціальних мереж - покликані налагоджувати ефективну комунікацію між електоратом і політиками. Виборцям часто складно розібратися в політичних платформах, програмах і стратегіях, а суб'єктам виборчих перегонів потрібна об'єктивна інформація про потреби потенційного електорату. Відхилення від цієї нормативної моделі діяльності електоральних аґентів відбувається під впливом прагматичних інтересів, зокрема, прагнення особистого збагачення. Зокрема, під час виборчих кампаній влада демонструє специфічну зацікавленість у соціологічному знанні, яка виявляється у ситуативному загостренні інтересу з неминучим його згасанням після зміцнення політичної позиції, концентрацію інтересу на вимірюванні політичних рейтинґів та оприлюдненні результатів електоральних опитувань.

Користуючись значною довірою населення до вчених і науки в цілому, про що свідчать численні емпіричні дані (див., наприклад, періодичні дослідження КМІС [Ставлення до соціології 2004-2022]), «самозванці» в публічному просторі мають низку переваг над соціологами-науковцями. Як зазначає Наталія Паніна, у «самозванців» розвинене відчуття політичної та мас-медійної кон'юнктури, вони використовують лексику і логіку, наближені до запитів широкого загалу, мають чітку прагматичну мотивацію та частіше виходять у мас-медійний простір електоральних комунікацій. Публічні виступи псевдосоціологів не обтяжені науковим обґрунтуванням, поясненням можливих обмежень оголошуваних висновків, що є необхідним у випадку доведення достовірності соціологічного знання, зокрема результатів електоральних досліджень [Панина 2005: 148-149].

Між методологічним арсеналом соціолога-аналітика і соціолога-полстера існує відмінність, зумовлена неоднаковими концепціями громадської опінії та стилями її дослідження [Оссовський 2002: с. 212]. Зокрема, стиль дослідження детермінується його методологією, яка для наукового дослідження в електоральній соціології, перш за все, розуміється як сукупність методологічних принципів, що використовуються в даній сфері соціологічного знання. Серед основних з них можна виокремити такі: принцип системності, принцип діяльності й принцип розвитку [Мельниченко, Акімова 2014: 74-75].

У сучасних виборчих кампаніях доцільно поєднувати полстерський і соціологічний підходи щодо проведення електоральних дослідженнях. Такий інтегрований підхід дозволить акумулювати переваги і мінімізувати недоліки обох підходів. Основою цього є розуміння електорату як ключового предмету електоральних досліджень.

Терміном «електорат» (від лат. elector - виборець) зазвичай позначають сукупність усіх людей, які беруть участь у виборах або коло виборців, які голосують за певного кандидата, партію тощо. Традиційно вживають два визначення електорату - у широкому і вузькому значенні. У широкому значенні, електорат визначають як сукупність усіх громадян, які наділені правом голосу і які реалізують / не реалізують його (право) у спеціально створених для цього умовах, а у вузькому значенні, електорат - це коло виборців, які голосують за ту чи іншу партію або кандидата на виборну посаду; прихильники певної політичної сили [Полторак, Петров 2004: 10-12]. На думку О. Вишняка, ширше визначення електорату більшою мірою притаманне для поведінкових наук, таких як соціологія та психологія, а у вузькому значенні його частіше використовують політичні науки [Вишняк 2000а: 129-135].

У полі соціальних і поведінкових наук електорат розглядається як: сукупність тих, хто має виборче право в певній державі і може брати участь у виборах (соціологія); певне коло виборців, що віддали свої голоси за певну політичну партію чи кандидата на виборах того чи іншого рівня (політологія та правові науки); сукупність людей, які наділені правом голосу на виборах різних ланок влади і реалізують чи не реалізують його (психологія). Тобто в соціологічній традиції в електоральних групах зазвичай виокремлюють їхні особливості за критеріями віку, статі, рівня освіти, регіону проживання, типу поселення, політичної приналежності, електоральних симпатій, стану щодо соціальної стратифікації соціуму, що фіксується в особливостях результатів електоральних досліджень. Отже, йдеться переважно про об'єктивні характеристики та індикатори груп. У контексті політичних і правових наук електоральні групи є близькими до політичних партій за функціями і засобами впливу і формуються на основі усвідомлення людьми необхідності спільної діяльності для реалізації своїх інтересів. Електоральні групи трактуються як добровільні об'єднання громадян, які формуються з метою висловлення і відстоювання своїх політично значущих інтересів, перебувають у взаєминах з державою та з іншими політичними інститутами. У рамках психології електоральні групи розглядаються як цілісні соціально-психологічні явища - тут прагнуть з'ясувати психологічні особливості їхніх окремих учасників. Критеріями для типологізації обирають психічні риси виборців, їхні риси характеру, когнітивні й емоційні вияви у громадян у процесі здійснення ними електорального вибору тощо [Кривошеїн 2020: 321-322].

Електорат як специфічна складно структурована група має підгрупи, зумовлені визначеними для типологізації критеріями, методологічною традицією їхнього вивчення та пояснення. Електорат - це велика, динамічна, тимчасова соціально-політична група, яка структурується та інституціоналізується безпосередньо напередодні виборів, що має вияв у таких індикаторах, як: виникнення прошарку виборців, ідентифікація виборця з тим чи іншим кандидатом чи партією, формальне зарахування до електоральної групи прихильників, вироблення й ухвалення ними так званих електоральних рішень тощо [Безрукова, Траверсе 2022: 5].

Більшість дослідників у типологізації виборців послуговуються, щонайменше, такими підставами, як політичні симпатії й орієнтації виборців. Проте зазначені електоральні симпатії є нестійкою диспозицією для оцінки електорату. Вона уможливлює фіксацію електоральних рейтингів і майже не надає інформації про змістовні особливості електорату [Безрукова, Траверсе 2022: 5].

Проте у соціальних і поведінкових науках з огляду на методологічну традицію втілення наукового пошуку відсутнє узгоджене трактування, визначення поняття «електоральна група». Як велика соціальна група, що має негомогенну ґенезу, електорат складається з підгруп (електоральних груп). Електоральна група - це сукупність людей зі схожими соціально-психологічними ознаками, що є відносно гомогенною. До однієї електоральної групи можуть бути віднесені люди, які мають намір голосувати за різних кандидатів. Віднесення виборців в одну електоральну групу доцільно розглядати як передумову перетікання голосів від одного кандидата до іншого, якщо їх виборці входять до однієї електоральної групи. З огляду на це, Катерина Безрукова і Тетяна Траверсе розглядають електоральну групу як номінальну групу виборців, об'єднану на основі спільності психологічних особливостей, відносно гомогенну та стабільну за складом. Загалом електорат є сукупністю усіх громадян країни, які наділені активним виборчим правом і які реалізують / не реалізують його під час виборів різних рівнів [Безрукова, Траверсе 2022: 6].

Запропонований К. Безруковою і Т. Траверсе інтегративний підхід до дослідження електорату не залежить від поточного новітнього політичного ландшафту та не фіксує індивідуальні особливості виборців, а ґрунтується на пошуку предикторів електорального вибору та тих особливостей виборців, що матимуть прогностичний потенціал, тобто допоможуть не лише фіксувати результати електоральних досліджень, але й передбачувати тенденції електорального вибору, перетікання голосів, реакції електоральних груп на конкретні політичні події. Наявність системних уявлень про типи виборців та їхні особистісні профілі допоможе змістовно підійти до розуміння електорату. Основу такого підходу формують такі соціально-психологічні особливості електорату: особистісні, соціально-демографічні особливості виборців, цінності, потреби, форми політичної участі, рівень політичної культури виборців [Безрукова, Траверсе 2022: 5-6].

Реалізуючи інтегративний підхід, дослідниці виокремили ключові операціональні визначення. Електорат є всією сукупністю виборців країни й охоплює всі електоральні групи. Електоральні групи виокремлюють з електорату на основі соціально-психологічних особливостей виборців. Виборці входять до складу електоральних груп, відповідно до електорату, і мають набір суб'єктивних особливостей - соціально-психологічних і соціально-демографічних. На основі аналізу соціально-психологічних особливостей виборців, які входять до складу однієї електоральної групи, формується соціально-психологічний профіль електоральної групи, що є типовим виборцем, представником конкретної групи [Безрукова, Траверсе 2022: 6].

полстерський соціологічний електорат політичний

Висновки

Таким чином, проведення електоральних досліджень у сучасних виборчих кампаніях відбувається рівною мірою і за полстерськими (у суто політологічних цілях), і за соціологічними (у науково-соціологічних цілях) технологіями. Оптимальних результатів можна досягти при поєднанні полстерського і соціологічного підходів щодо проведення електоральних досліджень. Формування названих підходів припадає на 20-30-ті роки ХХ століття, хоча аматорські спроби робилися і на початку ХІХ століття. Ці процеси відбувалися паралельно, взаємозбагачуючи один одного - під час проведення електоральних досліджень полстерський підхід сприяв вдосконаленню інструментально-технологічного арсеналу польової роботи, а соціологічний підхід - зміцнював теоретико-методологічні засади.

Сьогодні організація ефективної виборчої кампанії потребує рівною мірою соціологів-полстерів і соціологів-аналітиків, результатом роботи яких є відповідно зібрані емпіричні дані й аналітичний продукт, наукова експертиза. І в перший, і в другий своїй іпостасі соціологи можуть виступати як аґенти електорального процесу, які намагаються чинити активний вплив на хід виборчої кампанії і результати голосування (до речі, грунтовний аналіз правової регламентації соціологічної роботи під час виборчої кампанії в сучасній Україні здійснено [Золотар 2019]), що, безумовно, є негативним наслідком аналітичної роботи, руйнує наукову неупередженість авторів електоральних досліджень.

На нашу думку, полстерський і соціологічний підходи щодо проведення електоральних досліджень розрізнюються не лише концепціями громадської опінії та стилями її дослідження, але і предметним полем. Справа в тому, що предметом електоральних досліджень виступає електорат, але змістовне наповнення цього концепту відрізняється в залежності від фокусу його розгляду. Для полстерського підходу більшою мірою притаманне розуміння електорату як коло виборців, які голосують за ту чи іншу партію або кандидата на виборну посаду і, по суті, є прихильниками певної політичної сили або персоналії, а представники соціологічного підходу здебільшого розглядають електорат як сукупність усіх громадян, які наділені правом голосу і які реалізують чи не реалізують його у спеціально створених для цього умовах. У такому широкому розумінні електорат являє собою специфічну складно структуровану групу, яку можна поділити на декілька підгруп (тобто електоральних груп), які характеризуються певними особливостями, що обумовлені, наприклад, віком, статтю, рівнем освіти, регіоном проживання, типом поселення, політичною приналежністю, електоральними симпатіями (й антипатіями) тощо.

Інтегрування предметних полів електорального полінгу і електорального соціологічного дослідження дозволить більш ефективно і продуктивно використовувати аналітичний потенціал у виборчій кампанії, оскільки така організація патронатної роботи допоможе не лише фіксувати результати електоральних досліджень, але й передбачувати тенденції електорального вибору, перетікання голосів, реакції електоральних груп на конкретні політичні події. Наявність системних уявлень про типи виборців та їхні особистісні профілі допоможе змістовно підійти до розуміння електорату.

Бібліографічні посилання

1. Безрукова K., Траверсе Т (2022). Концептуальна й операціональна моделі дослідження соціально-психологічних особливостей електоральних груп України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер.: Психологія, 1(15), 5-9.

2. Вишняк О.І. (2000а). Динаміка ідеологічних орієнтацій і електоральна поведінка населення України (1994-2000 рр.), в: Українське суспільство: моніторинг - 2000р.: інформаційно-аналітичні матеріали. К.: Інститут соціології НАН України, 129-135.

3. Вишняк О. (2000б). Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. К.: Інститут соціології НАН України.

4. Жванія Т.В. (2014). Електоральна поведінка: теоретичні підходи до вивчення. Сучасне суспільство: політичні науки, 39-49.

5. Золотар О.О. (2019). Соціологічні дослідження у виборчому процесі як чинник інформаційної безпеки. Інформація і право, 4(31), 91-97.

6. Кривошеїн В.В. (2001) Електоральна психологія як галузь політико-психологічних досліджень: становлення субдисципліни. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави, 3, 253-255.

7. Кривошеїн В. (2020). Електорат, в: Соціологія права: енциклопедичний словник / за ред. М.П.Требіна. Харків: Право, 321-322.

8. Кривошеїн В.В. (2013). Мікросоціологічна модель електоральної поведінки: сутність та перспективи використання в дослідженнях перехідних суспільств. Грані, 5(97), 107-110.

9. Кушерец В.И. (1991). Опросы и выборы: зарубежная практика. Философская и социологическая мысль, 3, 28-38.

10. Мельниченко А.А., Акімова О.А. (2014). Проблеми і перспективи електоральної соціології в Україні. Вісник НТУУ «КПІ». Сер.: Політологія. Соціологія. Право, 1(21), 73-79.

11. Нуждін С.Є. (2013). Соціологічні традиції в дослідженні електоральної поведінки. Огляд основних моделей електоральної поведінки. Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки, 19, 4250.

12. Оссовський В.Л. (2002). Полінг versus соціологічне дослідження громадської думки. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4, 207-215.

13. Панина Н. (2005). Экзит-полл в Украине 2004 года: социология или политика?, в: Соціологічне знання та влада: суперечливі взаємовідносини соціологічних досліджень і політичної практики / за ред. В.Танчера, В. Степаненко. К.: Стилос; Фоліант, 146-168.

14. Полторак В.А., Петров, О.В. (2004) Избирательные кампании: научный подход к организации. К.: Знания Украины.

15. Ставлення до соціології (2004-2022): прес-релізи та звіти. (2022). Київський міжнародний інститут соціології.

16. Стегній О. (2020). Публічний простір достовірності соціологічного знання: case «електоральні дослідження». Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 3, 13-32.

References

1. Bezrukova K., Traverse T. (2022). Kontseptualna y operatsionalna modeli doslidzhennia sotsialno-psykholohichnykh osoblyvostei elektoralnykh hrup Ukrainy [Conceptual and operational models of the study of socio-psychological features of electoral groups of Ukraine]. VisnykKyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Seriia: Psykholohiia, 1(15), 5-9. (in Ukrainian)

2. Kryvoshein V. (2020). Elektorat [Electorate], in: Sotsiolohiiaprava: entsyklopedychnyi slovnyk / za red. M.P. Trebina. Kharkiv: Pravo, 321-322. (in Ukrainian)

3. Kryvoshein V.V. (2001). Elektoralna psykholohiia yak haluz polityko-psykholohichnykh doslidzhen: stanovlennia subdystsypliny [Electoral psychology as a branch of political-psychological research: the formation of a subdiscipline]. Problemypolitychnoipsykholohii tayii rol u stanovlenni hromadianyna Ukrainskoi derzhavy, 3, 253-255. (in Ukrainian)

4. Kryvoshein V.V. (2013). Mikrosotsiolohichna model elektoralnoi povedinky: sutnist ta perspektyvy vykorystannia v doslidzhenniakh perekhidnykh suspilstv [Microsociological model of electoral behavior: essence and prospects of use in the research of transitional societies]. Hrani, 5(97), 107-110. (in Ukrainian)

5. Kusherets V.I. (1991). Oprosy i vybory: zarubezhnaia praktika [Polls and elections: foreign practice]. Filosofskaia i sotsiologicheskaia mysl, 3, 28-38. (in Russian)

6. Melnychenko A.A., Akimova O.A. (2014). Problemy i perspektyvy elektoralnoi sotsiolohii v Ukraini [Problems and prospects of electoral sociology in Ukraine]. Visnyk NTUU «KPI». Seriia: Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo, 1(21), 73-79. (in Ukrainian)

7. Nuzhdin S.Ye. (2013). Sotsiolohichni tradytsii v doslidzhenni elektoralnoi povedinky. Ohliad osnovnykh modelei elektoralnoi povedinky [Sociological traditions in the study of electoral behavior. Overview of the main models of electoral behavior]. Aktualniproblemy sotsiolohii, psykholohii, pedahohiky, 19, 42-50. (in Ukrainian)

8. Ossovskyi V.L. (2002). Polinh versus sotsiolohichne doslidzhennia hromadskoi dumky (Poling versus sociological research of public opinion). Sotsiolohiia: teoriia, metody, marketynh, 4, 207-215. (in Ukrainian)

9. Panina N. (2005). Ekzit-poll v Ukraine 2004 goda: sotsiologiia ili politika? [Exit poll in Ukraine in 2004: sociology or politics?], in: Sotsiolohichne znannia ta vlada: superechlyvi vzaiemovidnosyny sotsiolohichnykh doslidzhen ipolitychnoipraktyky: za red. V.Tanchera, V.Stepanenko. K.: Stylos; Foliant, 146-168. (in Russian)

10. Poltorak V.A., Petrov O.V. (2004). Izbiratelnye kampanii: nauchnyi podkhod k organizatsii [Election Campaigns: A Scientific Approach to Organization]. K.: Znaniia Ukrainy. (in Russian)

11. Stavlennia do sotsiolohii (2004-2022): pres-relizy ta zvity [Attitudes to Sociology: Press Releases and Reports]. (2022). Kyivskyi mizhnarodnyi instytut sotsiolohii. Retrieved March 9, 2023 (in Ukrainian)

12. Stehnii O. (2020). Publichnyi prostir dostovirnosti sotsiolohichnoho znannia: case «elektoralni doslidzhennia» [Public space of reliability of sociological knowledge: case “electoral studies”]. Sotsiolohiia: teoriia, metody, marketynh, 3, 13-32. (in Ukrainian)

13. Vyshniak O. (2000b). Elektoralna sotsiolohiia: istoriia, teorii, metody [Electoral sociology: history, theories, methods]. K.: Instytut sotsiolohii NAN Ukrainy. (in Ukrainian)

14. Vyshniak O.I. (2000a). Dynamika ideolohichnykh oriientatsii i elektoralna povedinka naselennia Ukrainy (1994-2000 rr.) [Dynamics of ideological orientations and electoral behavior of the population of Ukraine (1994-2000)], in: Ukrainske suspilstvo: monitorynh - 2000 r.: informatsiino-analitychni materialy. K.: Instytut sotsiolohii NAN Ukrainy, 129-135. (in Ukrainian)

15. Zhvaniia T.V. (2014). Elektoralna povedinka: teoretychni pidkhody do vyvchennia [Electoral behavior: theoretical approaches to study]. Suchasne suspilstvo:politychni nauky, 39-49. (in Ukrainian)

16. Zolotar O.O. (2019). Sotsiolohichni doslidzhennia u vyborchomu protsesi yak chynnyk informatsiinoi bezpeky [Sociological research in the election process as a factor of information security]. Informatsiia ipravo, 4(31), 91-97. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru