Правовий зміст та етимологія поняття "національна ідея"

Размещено на http://allbest.ru

ЗВО «Університет Короля Данила»

Правовий зміст та етимологія поняття «національна ідея»

Мета. Мета дослідження полягає у визначенні правового змісту поняття «національна ідея», розкриття підходів до її реалізації в українській державно-правовій думці та впливу на сучасні процеси державотворення.

Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс теоретичних, загальнонаукових і конкретно-наукових методів, а також принципи об'єктивності й історизму.

Результати. Встановлено, що в українській традиції державотворення та державно-правовій думці ХХ ст. поняття національної ідеї досить ґрунтовно відображено.

Наукова новизна. Встановлено, що поняття національної ідеї доцільно розглядати на трьох рівнях:

1) побутовий або свідомісно-культурний;

Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших теоретико-правових та історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Ключові слова: національна ідея, аксіологія, національна держава, політична нація, державно- правова думка, громадянське суспільство.

Abstract

Myroslav Lutskyi Doctor of Science of Law, Professor, Professor of the Department of Law and Public Administration, Rector of the King Danylo University, 35 KonovaVtsja St., Ivano-Frankivsk, Ukraine

Purpose. The purpose of the study is to determine the legal content of the concept of «national idea», to reveal approaches to its implementation in Ukrainian state-legal thought and influence on modern state-building processes.

Methods. The methodological basis of the research was a set of theoretical, general scientific and specifically scientific methods, as well as the principles of objectivity and historicism. The key was the dialectical approach and the comparativist method, which made it possible to reveal the value principles and dynamics of the development of the concept of «national idea».

Results. It was established that in the Ukrainian tradition of statebuilding and state-legal thought of the 20th century. the concept of the national idea is reflected quite thoroughly. At the same time, in the conditions of independence, this concept is the object of social or political discussions and has not received a clear legal expression.

Originality. It was established that the concept of the national idea should be considered at three levels: 1) everyday or conscious-cultural; 2) professional or ideological-legal; 3) theoretical. The national idea itself is a set of value orientations that determine the general vector of the state's development. Realization of the national idea is possible only if one takes into account one's own experience of state formation and the system of democratic values. Practical significance. The results of the research can be used in further theoretical-legal and historical-legal studies, preparation of special courses.

Key words: national idea, axiology, national state, political nation, state-legal opinion, civil society.

Вступ

Постановка проблеми. Правова дійсність та політичне життя сучасного суспільства неможливе без національної ідеї. Будь-яка держава завжди знаходиться в постійному пошуку власної ідентичності та правової ідеології. Важливість «національної ідеї» зросла в у мовах сучасних глобалізаційних процесів, коли ідентичність та окремішність народу чи нації є ознакою її суверенітету. політичний національний свідомість україна

В українській традиції державотворення та державно-правовій думці ХХ ст. поняття національної ідеї досить ґрунтовно відображено. Одночасно, в умовах незалежності, це поняття є об'єктом суспільних чи політичних дискусій й не отримало чіткого правового вираження. Закономірно, що практично відсутні правові дослідження з цієї теми, за винятком праць у яких розкриваються особливості національного державотворення, основні концепції національної держави (національно-консервативна, націоналістична, тощо). Причин цього декілька.

По-перше, в радянський період поняття національної ідеї було забороненим з огляду на те, що відбувалося штучне й насильницьке формування нової «радянської нації». Зрештою й поняття «націоналізм» було синонімом буржуазних і антидержавних течій, які всю свою діяльність спрямовували на підрив соціалістичного суспільства.

По-друге, поліетнічний характер української держави, а також особливості суспільно-політичного розвитку в перші роки незалежності призвели до штучного дистанціювання від поняття національної ідеї, як такої, що нівелювала права інших народів й народностей, що проживали в Україні й були громадянами країни.

Показово, що інтерес до поняття національної ідеї зріс під час революції Гідності 2013-2014 рр., коли для багатьох українців поняття свободи, демократії, європейського вектору розвитку і відповідно західних цінностей стали основними ідеологемами, рисами, що консолідували народ. Ще більше ці процеси посилилися після окупації Криму, війни на Сході України і зрештою повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 р.

В умовах, що склалися, потрібно усвідомити, що саме зміст поняття національна ідея дозволяє відповісти на такі важливі питання в контексті розвитку громадянського суспільства, як історія становлення і розвитку народу і нації, формування політичної нації, етапи національного державотворення, культурні особливості народу в тому числі й рівень розвитку правової культури. Тому актуальність нашого дослідження полягає у необхідності виокремлення основних підходів до трактування поняття національна ідея, еволюції його змісту в державно-правових концепціях, а також змістового наповнення в умовах сьогодення та в контексті утвердження концепту національної безпеки через активізації національно-патріотичного виховання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як зазначалося вище, в українській правовій науці практично відсутні праці, що розкривають етимологію поняття національна ідея. Натомість у працях істориків, філософів, політологів, ця проблема досить активно висвітлюється, при цьому, єдиного підходу до трактування змісту національної ідеї її важливості в умовах сьогодення немає.

Загальну методологічну основу нашого дослідження склали праці таких українських та іноземних вчених, як Г.Бетен ван ден Берга [16], Я.Верменич [2], Р.Зварича [3], В.Кафарського [5], І.Кресіної [6-7], Н.Макаренко [8], Л.Нагорної [9], М.Обушного [10], Е.Сміта [11], М.Томенка [13], Ю.Шайгородського [15] та ін.

Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні правового змісту поняття «національна ідея», розкриття підходів до її реалізації в українській державно - правовій думці та впливу на сучасні процеси державотворення.

Виклад основного матеріалу дослідження

У найпростішому розумінні національна ідея повинна бути основною ідеологемою що характеризує конкретний народ, показує особливості його еволюції в історичному контексті, відображає традицію державотворення, є елементом правової культури і навіть ментальності.

З філософської точки зору, національна ідея має виступати дороговказом історичної місії та сенсу окремого народу чи держави. Найчастіше, сприйняття національної ідеї відбувається через приклади нематеріальної культури або філософську практику, однак коли говоримо про вплив національної ідеї на державність, процес національно-патріотичного виховання, доцільно говорити про правовий зміст цього поняття і навіть його нормативно-правове регулювання.

Для визначення правового наповнення поняття національна ідея в наш час і ступінь його відображення у правовій свідомості суспільства, важливо розкрити саме етимологію поняття і прослідкувати його еволюцію в українській та світовій державно-правовій думці. Формально, початком формування національної ідеї можна вважати другу половині ХІХ ст., коли в Європі розпочалося формування модерних націй і створення держав на їх основі.

З огляду на те, що в європейських країнах і США процес формування націй і створення національних держав співпав, вони уникли дискусій стосовно змісту поняття національна ідея. Остання насамперед оправдовувала право окремих народів на власну державу, а також виступала свідченням існування єдиної консолідуючої місії розвитку цієї держави.

В українській правовій та політичній традиції немає усталеного підходу до розуміння системоутворюючого елемента національної ідеї - поняття «нації». Українці близькі до європейської практики розуміння поняття «нація» яка асоціювалася насамперед з державним утворенням - об'єднанням людей, що живуть на окремій території, підпорядковуються єдиним законам і уряду. Важливо, що межі цієї держави співпадали з мовно-етнічними кордонами проживання конкретного народу [3, с. 9-10]. Одночасно, поширеним був й інший підхід, в межах якого основний акцент робився на етнічних і культурних особливостях народу.

Власне в ХІХ ст. цей підхід був домінуючим серед українських мислителів. Через те, що нація розумілася як мовно-культурна спільнота, основний зміст національної ідеї полягав у забезпеченні правового статусу української мови, розвитку національної культури.

В умовах відсутності власної держави, такі ідеї були цілком виправданими. На межі ХІХ - ХХ ст. і особливо в першій половині ХХ ст. коли сформувалися перші концепції соборності українських земель, тобто відновлення держави в межах етнічного розселення українців, національна ідея українців передбачала відновлення і розвиток «національної держави».

Ми абсолютно поділяємо думку українських вчених І.Кресіної та В.Явір, що нація - це «спільність людей, об'єднаних, незалежно від їхнього етнічного походження, політичними інтересами, усвідомленням своєї спільності на певній території (землі) з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним громадянством, юридичними правами та обов'язками» [6].

Це визначення близьке змістовно до визначення яке запропонував Е.Сміт, а саме, що «нація - це людське населення, чия мобільність прив'язана до певної території і чиї члени належать певній території, яка вважається «їхньою» по праву» [11, с. 86].

Е.Сміт, подає також власне розуміння національної держави, як утворення, що здатне «винаходити власну політичну національну ідентичність на основі території, правової системи, громадянства і політичної культури, зазвичай протягом століть, навіть якщо спершу це було неумисно й уявлялося лише туманно» [11, с. 98].

Тобто, процес формування національних держав є тяглим у часі так само, як і процес формування національної ідеї. Власне Е.Сміт використовує поняття «національна ідентичність». Однак поняття ідентичність асоціюється безпосередньо з культурними чи етнічними рисами, а поняття «ідеї» близьке до поняття ідеології, а отже набуває чіткого правового змісту. Як наслідок, поняття «національна ідея» ставить на перше місце усвідомлення конкретним народом власного права на створення національної держави.

Власне, в українській державно-правовій думці використовується поняття «національна ідентичність», «етнічна ідентичність», «релігійна ідентичність», М. Обушний запропонував поняття «етнонаціональна ідентичність» [10, с. 51]. У цьому випадку поняття «ідентичності» безпосередньо означає процес асоціації особи з релігією, культурою, народом чи нацією. Такі підходи закономірні бо аксіологічна складова української державно-правової думки, обумовлена історично.

Окрім того, проблема національної самоідентифікації є складною, а в умовах незалежності набула виразного політичного характеру. З історичної точки зору, можна говорити про певний дисонанс, адже в умовах відсутності національної держави, національна самоідентифікація українців ґрунтувалася на потребі доведення своєї окремішності від народів, держави яких інкорпорували українські землі.

Боротьба за відродження національної ідеї, в цих умовах становила основу національної ідеї українців. Натомість, в перші роки після здобуття незалежності в 1991 р. постала потреба у формуванні нової національної ідеї, яка б спрямовувалася на побудову політичної нації [9, с. 15].

Ми поділяємо думку Л.Нагорної, що обрана в перші роки незалежності «парадигма націо- і державотворення не була національно-етнічною і не закріпила за титульним - українським - етносом ніяких владних переваг», а «закладений у національно-державницькій парадигмі об'єднуючий потенціал виявився слабким для того, щоб політична нація стала вагомим конструктом ідентифікаційного поля» [9, с. іб].

Одночасно, позитивним можна вважати й той момент, що в перші роки утвердилася національно-державницька парадигма, а не національно-етнічне розуміння національної ідеї, яке абсолютно повторювало ідеї українського націоналізму 1930-1940-х рр. [і].

При цьому її основним недоліком стала спекуляція стосовно статусу державної мови і мов національних меншин, тощо. Як наслідок в перші десятиліття незалежності сформувалася криза національної ідентичності, яка проявлялася у постійному протистоянні соціалістичної, ліберальної, націоналістичної ідеологій [9, с. 18].

Можна припустити, що «Помаранчева революція» стала першим кроком на шляху до формування громадянського суспільства в Україні, а отже утвердження нової системи цінностей, яка диверсифікувалася в умовах «Революції Гідності» і остаточно утвердилася в умовах повномасштабного вторгнення Росії.

Як наслідок формування нових цінностей, в основі яких утверджувалося розуміння держави, її цілісності самостійності, як основного імперативу відбувалося тільки впродовж останніх кількох років. Тобто, зараз триває формування класичної національно-державницької парадигми з таким набором цінностей, які забезпечують консолідацію українського суспільства, а отже можуть бути основою національної ідеї та вектором розвитку сучасної політичної нації.

У цьому випадку можна говорити, що національна ідея це не боротьба за повернення історичної пам'яті чи визначення майбутнього держави [14, с. 55], а набір загальнонаціональних ціннісних імперативів. Так, М.Томенко вважає, що національна ідея становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості і є системою «поглядів, ідей стосовно комплексу питань, пов'язаних з уявленнями про оптимальний розвиток суспільства, нації, всього народу, який проживає на території держави» [13].

В цьому випадку можна чітко прослідкувати зв'язок національної ідеї та правової системи країни, адже складовою національної ідеології є правова ідеологія країни, а складової національної свідомості є правосвідомість і правова культура населення. Тому можна констатувати, що через розвиток правової ідеології, правосвідомості та правової культури населення можна як впливати на зміст національної ідеї, так і забезпечувати її утвердження та реалізацію. Тому важлива правоосвітня діяльність.

Одночасно, вважаємо, що поняття національної ідеї доцільно розглядати на трьох рівнях:

1) побутовий або свідомісно-культурний;

2) професійний або ідеологічно-правовий;

3) теоретичний.

Для першого рівня важливо утвердити перелік ціннісних ознак, які можуть об'єднати суспільство. В цьому випадку, раціональною видається думка ряду українських вчених, що національна ідея - це «незалежність (самостійність), державність, соборність.

На цих трьох китах базується одвічна українська «мрія» і невмируща національна ідея» [15, с. 96] або пошук «стрижня, навколо якого була б сконцентрована вся гама національних домінант - національні інтереси, державність, патріотизм, демократія, справедливість, віротерпимість тощо» [у, с. 238]. Стосовно ідеолого-правового рівня, то в цьому випадку варто говорити, що національна ідея - це «фактор формування політичної суб'єктності нації» [5, с. 74].

Для теоретичного рівня розуміння національної ідеї, який запропонувала Л.Нагарна, є властивим її реалізації в «концепціях державотворення, національного інтересу, національної безпеки тощо» [9, с.22]. Дослідниця пропонує також виокремити четвертий - пізнавальний рівень на якому відбувається гносеологічний аналіз поглядів визначних представників суспільної думки на процеси націєстановлення, державотворення, на місце і роль націоналізму [9, с. 22]. Ми не погоджуємося з такою думкою, адже вона абсолютно реалізується в рамках свідомісно-культурного рівня. На цьому рівні вдається визначити рівень світоглядного розвитку суспільства і навіть визначити середній рівень прагнень, сподівань і преференцій більшості громадян [13]. Саме на побутовому рівні варто реалізовувати національно-патріотичне виховання, зміст якого повинен ґрунтуватися як на популяризації цінностей так і на пошуку об'єктивних моделей їх поєднання, узгодження.

Стосовно основних етапів становлення національної ідеї в державно-правовій думці українців, то як зазначалося вище, процес формування української нації розпочався у ХІХ ст. Утвердження у свідомості українців ХІХ ст. ціннісної складової української мови, історичних традицій Київської Русі та козаччини, пошуку етнічної єдності розділених територій і як наслідок усвідомлення ідеї соборності [4, с. 17] було важливим кроком на шляху до становлення національної ідеї.

Черговим етапом становлення національної ідеї українців стала межа ХІХ - ХХ ст., коли це поняття було впровадження в публічний простір. її основний зміст визначався насамперед державними устремліннями українців й обґрунтовувався в працях Ю.Бачинського «Україна irredenta» та М.Міхновського «Самостійна Україна».

У міжвоєнні десятиліття, реалізація національної ідеї українців відбувалася насамперед у націократичних концепція держави, а також політичних рухах консервативного та ліберального толку. Однак, націоналістична ідеологія була радикальною за своїм характером, і якщо її реалізація була виправданою у 1930-1940-х рр., то в ХХІ ст. вона не ефективна і не сприяє консолідації суспільства.

В умовах незалежності, теоретичне обґрунтування національної ідеї відбувалося винятково через намагання знайти оптимальний набір ціннісних рис, які б консолідували суспільство і сприяли формуванню політичної нації. На жаль, цей процес не отримав цілісного вираження. Як наслідок можна сформувати кілька пропозицій до витворення змісту національної ідеї та її використання в процесі національно-патріотичного виховання, консолідації нації. По-перше, доцільно не тільки апелювати до історичного та державно-правового минулого, а виокремити етнічні, соціальні, ментальні та інші риси сучасного українського суспільства. По-друге, націоналістична ідеологія не може домінувати в процесі розвитку та реалізації національної ідеї. По-третє, ключовою цінністю, яка повинна об'єднати українців має бути ідея територіальної цілісності і суверенітету держави. Більше того, ці ідеї історично обґрунтовані та відображені у правосвідомості українців. По-четверте, реалізації національної ідеї сприятиме єдина правова ідеологія яка буде реалізовуватися в державі, й на нашу думку, вона має бути винятково ліберального толку.

Висновки

Таким чином, національна ідея - це насамперед набір ціннісних орієнтирів, які визначають загальний вектор розвитку держави. Реалізація національної ідеї можлива тільки за умови врахування власного досвіду державотворення й системи демократичних цінностей. Утвердження національної ідеї має своїм наслідком зростання рівня правової культури населення. Одночасне врахування духовних традицій українців, моральних імперативів тільки посилить реалізацію національної ідеї, дозволить використовувати її в системі національно-патріотичного виховання.

Список використаних джерел

1. Брецко Ф. Про національну ідею, націоналізм, націотворення та Борців за Україну. URL: https://trubyna.org.ua/novyny/pro-natsionalnu-ideyu-natsionalizm-natsiotvorennya-ta- bortsiv-za-ukrajinu/.

2. Верменич Я. В. Конструювання української ідентичності: національні й регіональні проекти другої половини ХІХ - початку ХХ ст. К.: Інститут історії України НАН України, 2016. 356 с.

3. Зварич Р.В., Короєд С.О. Формування сучасної концепції державотворення на основі національноетнічних чинників в історії держави і права. Науковий вісник публічного та приватного права. 2020. № 1. С. 8-14.

4. Ілин Л. М. Ідея «соборності» в державотворчих концепціях Галичини ХІХ - початку ХХ ст. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія : Право. 2019. № 8. С. 15-21.

5. Кафарський В. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. Івано-Франківськ, 1999. 332 c.

6. Кресіна І. О., Явір В. А. Нація. Енциклопедія Сучасної України / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/article-71029.

7. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. Етнополітичний аналіз. К., 1998. 392 c.

8. Макаренко Н. Національна ідентичність: особливості регіонального виміру. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2010. Вип. 2. С. 100-116.

9. Нагорна Л. Поняття «національна ідентичність» і «національна ідея» в українському термінологічному просторі. Політичний менеджмент. 2003. № 2. С. 14-30.

10. Обушний М. І. Етнонаціональна ідентичність - феномен самовизначення українців. К., 1999. 40 с.

11. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху. К.: Ніка-Центр, 2006. 320 с.

12. Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування. К. : НІСД, 2011. 336 с.

13. Томенко М.В. Національна ідея як елемент політико-правової легітимації суспільства. Право і громадянське суспільство. Науковий журнал. Електронне видання. URL: http://lcslaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/1-2-2013/item/224-natsionalna-ideia-iak-%20element-polityko-pravovoi-lehitymatsii-suspilstva-tomenko-m-v.

14. Успаленко В. І. Що таке національна ідея. Національна ідея - основа стратегії розвитку українського суспільства в ХХІ столітті: збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції, Харків, 4-5 травня 2017 р. Випуск 1 / під ред. О.В.Воронянського, Ю.В. Журавльова. Харків: ХНУБА, 2017. C. 55-56.

15. Шайгородський Ю.Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу. К. : Знання України, 2009. 400 с.

16. Benthem van den Bergh G. Notes on the Idea of a Nation. Social Character, Historical Processes. 2016. Volume 5, Issue 2. URL: http://hdl.handle.net/2027/spo.11217607.0005.206.

References

1. Bretsko, F. Pro natsionalnu ideiu, natsionalizm, natsiotvorennia ta Bortsiv za Ukrainu [About the national idea, nationalism, nation building and Fighters for Ukraine]. Available at:https://trubyna.org.ua/novyny/pro-natsionalnu-ideyu-natsionalizm-natsiotvorennya-ta- bortsiv-za-ukrajinu/. (in Ukrainian)

2. Vermenych, Ya. V. (2016). Konstruiuvannia ukrainskoi identychnosti: natsionalni yrehionalni proekty druhoi polovyny ХІХ - pochatku ХХ st. [Construction of Ukrainian identity: national and regional projects of the second half of the 19th and early 20th centuries]. K.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. (in Ukrainian)

3. Zvarych, R.V., Koroied, S.O. (2020). Formuvannia suchasnoi kontseptsii derzhavotvorennia na osnovi natsionalnoetnichnykh chynnykiv v istorii derzhavy i prava [Formation of the modern concept of state formation on the basis of national-ethnic factors in the history of the state and law]. Naukovyi visnyk publichnoho ta pryvatnoho prava, 1, 8-14. (in Ukrainian)

4. Ilyn, L. M. (2019). Ideia «sobornosti» v derzhavotvorchykh kontseptsiiakh Halychyny ХІХ - pochatku ХХ st. [The idea of «congregationalism» in the state-building concepts of Galicia in the 19th and early 20th centuries]. Naukovo-informatsiinyi visnyk Ivano- Frankivskoho universytetu prava imeni Korolia Danyla Halytskoho. Seriia: Pravo, 8, 15-21. (in Ukrainian)

5. Kafarskyi, V. (1999). Natsiia i derzhava: kultura, ideolohiia, dukhovnist [Nation and state: culture, ideology, spirituality]. Ivano-Frankivsk. (in Ukrainian)

6. Kresina, I. O., Yavir, V. A. (2020). Natsiia [Nation]. Entsyklopediia Suchasnoi Ukrainy [Encyclopedia of Modern Ukraine] / Redkol.: I. M. Dziuba, A. I. Zhukovskyi, M. H. Zhelezniak [ta in.] ; NAN Ukrainy, NTSh. K.: Instytut entsyklopedychnykh doslidzhen NAN Ukrainy. Available at: https://esu.com.ua/article-71029. (in Ukrainian)

7. Kresina, I. (1998). Ukrainska natsionalna svidomist i suchasni politychni protsesy. Etnopolitychnyi analiz [Ukrainian national consciousness and modern political processes. Ethnopolitical analysis]. K. (in Ukrainian)

8. Makarenko, N. (2010). Natsionalna identychnist: osoblyvosti rehionalnoho vymiru [National identity: features of the regional dimension]. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy, 2, 100-116. (in Ukrainian)

9. Nahorna, L. (2003). Poniattia «natsionalna identychnist» i «natsionalna ideia» v ukrainskomu terminolohichnomu prostori [The concepts of «national identity» and «national idea» in the Ukrainian terminological space]. Politychnyi menedzhment, 2,. 14-30. (in Ukrainian)

10. Obushnyi, M. I. (1999). Etnonatsionalna identychnist - fenomen samovyznachennia ukraintsiv [Ethno-national identity is a phenomenon of self-determination of Ukrainians]. K. (in Ukrainian)

11. Smit, E. (2006). Natsii ta natsionalizm u hlobalnu epokhu [Nations and nationalism in the global era]. K.: Nika-Tsentr. (in Ukrainian)

12. Stepyko, M. T. (2011). Ukrainska identychnist: fenomen i zasady formuvannia [Ukrainian identity: phenomenon and principles of formation]. K. : NISD. (in Ukrainian)

13. Tomenko, M. V. Natsionalna ideia yak element polityko-pravovoi lehitymatsii suspilstva [The national idea as an element of political and legal legitimation of society]. Pravo i hromadianske suspilstvo. Naukovyi zhurnal. Elektronne vydannia. Available at: http://lcslaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/1-2-2013/item/224-natsionalna-ideia-iak- %20element-polityko-pravovoi-lehitymatsii-suspilstva-tomenko-m-v. (in Ukrainian)

14. Uspalenko, V. I. (2017). Shcho take natsionalna ideia [ What is a national idea]. Natsionalna ideia - osnova stratehii rozvytku ukrainskoho suspilstva v ХХІ stolitti zbirnyk naukovykh prats za materialamy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii, Kharkiv, 4-5 travnia 2017 r. Vypusk 1 / pid red. O.V.Voronianskoho, Yu.V. Zhuravlova. Kharkiv: KhNUBA, 55-56. (in Ukrainian)

15. Shaihorodskyi, Yu.Zh. (2009). Polityka: vzaiemodiia realnosti i mifu [Politics: the interaction of reality and myth]. K. : Znannia Ukrainy. (in Ukrainian)

16. Benthem van den Bergh, G. (2016). Notes on the Idea of a Nation. Social Character, Historical Processes. Volume 5, Issue 2. Available at: http://hdl.handle.net/2027/spo.11217607.0005.206. (in English)

Размещено на Allbest.ru