Відродження Ісламського Емірату Афганістан в контексті повернення "Талібану" до влади

Анотація

В роботі проаналізовано передумови формування радикального руху «Талібан», а також повернення його до влади з метою відродження Ісламського Емірату Афганістан. Визначено, що наразі «Талібан» визнано ООН терористичною організацією, формування якої обумовлено не лише внутріполітичними процесами Афганістану, а й впливом зовнішніх акторів, зокрема Саудівської Аравії та Пакистану. Проаналізовано склад «Талібану» в контексті його соціальних шарів і визначено, що найбільша частка талібів є представниками маргінальних прошарків населення Афганістану і Пакистану.

Доведено, що на самому початку, в 1994 р., поява талібів у Афганістані дуже схвально сприймалася більшістю населення. Активну участь у підтримці руху «Талібан» приймала афганська емігрантська преса, яка постійно публікувала статті на підтримку талібів. Визначено, що пізніше в афганському суспільстві наростали процеси конфронтації та поляризації, в результаті чого відбувся розкол на два табори по політичній та етнічній ознаці: антиталібський (в основному непуштунський) та проталібський (пуштунський).

Визначено, що ідеологією «Талібану» є релігійний націоналізм. Офіційною релігією талібів є сунністський іслам. Під контролем талібів Афганістан був до 2001 р, однак США при підтримці Північного альянсу після подій 11 вересня розпочали проти «Талібану» антитерористичну операцію і фактично знищили його.

Визначено, що в 2021 р. США вивели війська із Афганістану, що дозволило талібам здійснити державний переворот та взяти під контроль майже всю територію країни.

Визначено, що ті, цінності, які таліби задекларували в Конституції, не відповідають реальній ситуації, яка наразі складається в Афганістані: права жінок на навчання та працевлаштування порушуються, розважальні заходи також заборонені, тобто обіцянки та реальні дії талібів на сьогоднішній день не співпадають.

Ключові слова: Талібан, Ісламський Емірат Афганістан, пуштуни, шаріат, релігійний націоналізм, сунністський іслам, донорська фінансова допомога, зовнішні актори, внутріполітичні процеси.

Abstract

There were analyzed preconditions offorming radical movement «Taliban», as well as its returning to power with the aim of revival of Islamic Emirate Afghanistan. It has been defined that today Taliban is recognized as terroristic organization by UNO which formation has been caused not only by domestic policy processes ofAfghanistan but by the influence of external actors, in particular Saudi Arabia and Pakistan. It has been analyzed the composition of Taliban in the context of its social classes and it defined that the biggest share of Taliban are the representatives of marginal classes of Afghanistan and Pakistan.

There was proved, that at the beginning, in 1994 the emergence of Taliban in Afghanistan was kindly perceived by the biggest part ofpopulation. The emigrants' press, which published papers to support Taliban, played the active role in supporting Afghan Taliban. It was defined that later in Afghan society the processes of confrontation and polarization grew and as a result there was the split on two groups by political and ethnic features: anti-Taliban (mainly non-Pashtun) and Taliban (Pashtun).

It has been defined that the ideology of Taliban is religious nationalism. The official religion of Taliban is Sunni Islam. Afghanistan was under the control of Taliban till 2001, however the USA with help of North alliance after the situation on 11 September began antiterrorist operation against Taliban and destroyed it.

It was defined that in 2021 the USA got the troops out from Afghanistan, what let Taliban to make the revolution and take almost the whole territory of a country under control.

It has been proved that modern Taliban uses the religion to have the power in a region as well as to persuade recognition of the global community of it as legal power which has good intentions for saving Islamic traditions and laws of shariah for recovering and peace development of Islamic Emirate Afghanistan.

It has been defined that values that Taliban has declared in the Constitution do not correspond to the real situation which is today in Afghanistan: the rights of women to study and work are violated, entertainments are banned in the other words promises and real actions of Taliban today differ.

Keywords: Taliban, Islamic Emirate Afghanistan, Pashtuns, shariah, religious nationalism,

Sunni Islam, donors' financial support, external actors, internal policy processes.

Основна частина

Постановка проблеми. Афганістан є однією із країн, де на сьогоднішній день постійно відбуваються воєнні дії. Досить тривалий час на території даної країни були присутні війська Сполучених Штатів у якості миротворчої сили, однак навесні 2021 року за рішенням президента Джо Байдена вони були виведені і країна була захоплена представниками радикального рух «Талібан», режим якого панував у Афганістані у період 1996-2001 рр.

На сьогоднішній день рух «Талібан» визнається Організацією об'єднаних націй як терористична організація, однак вона наразі відіграє дуже важливу роль у внутрішньополітичному процесі Афганістану. Проте, його роль не обмежується лише внутрішнім контекстом. Значний вплив на формування та підсилення даного руху здійснили й зовнішні актори, зокрема фінансовими ресурсами підтримала Саудівська Аравія, а Пакистан, у свою чергу, здійснював поставки зброї.

Активна діяльність у політичних процесах регіону, а також події серпня 2021 року, під час яких таліби захопили офіційну владу в Афганістані, обумовлюють актуальність дослідження та інтерес до вивчення даної теми.

Метою даного дослідження є аналіз передумов формування радикального руху «Талібан», визначення місця релігії в їхній ідеології, а також надання оцінки діям талібів, які вони здійснюють на сьогоднішній день для контролювання захоплених територій Афганістану.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проведено на основі аналізу робіт зарубіжних вчених, зокрема Лалетіна Ю.П. [3] та Аббас Х. [5]. Також проаналізовано Конституцію «Талібану» [6], аналітичні дані Світового Банку по Афганістану [14-15] та низку інших закордонних джерел.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Тема захоплення «Талібаном» влади в Афганістані є досить актуальною на сьогоднішній день і дуже жваво обговорюється фахівцями різних наукових кіл. Однак, дана проблематика в різних наукових роботах розкривається із акцентом на той або інший аспект. В даній роботі автором зроблено спробу дослідити поставлене питання через призму релігійних аспектів, з урахуванням геополітичних та економічних інтересів.

Виклад основного матеріалу. З моменту активізації радикального руху «Талібан» у 1994 р. можливість приналежності її учасників до релігійних шкіл була поставлена під сумнів, незважаючи на те, «талібан» (множина від «таліб»), перекладається як «той, хто шукає знання».

Наприклад, в афганській емігрантській газеті 1990-х років, яка виходила в Індії, зазначалося: «Хто такі таліби? Де вони вивчали закони шаріату? Чи вивчали вони лише релігійні науки або окрім цього вони також вивчали соціально-політичні та економічні науки? В яких медресе вони вчилися стріляти, водити танки, керувати літаками та вивчали воєнні стратегії»? [1].

Зазначимо, що постановка даного питання є цілком логічною. Так, на певному етапі до руху «Талібан» долучилися офіцери афганської армії, які мали досвід участі у «священній війні» на боці маджахедів у 1979-1992 рр.

Також поповненню руху сприяло падіння народно-демократичного режиму М. Наджибулли наприкінці квітня 1992 р., коли армія фактично перестала існувати, а офіцерський корпус розійшовся по національних квартирах: узбеки пішли до А.Р. Дустому, таджики - до Б. Раббані та А.Ш. Масуду, а частина офіцерів-пуштунів на чолі з колишнім міністром оборони Ш.Н. Танаєм, який ховався під іменем мули Рашида, спочатку перейшли до Г. Хекматьяру, а потім перейшли на бік талібів. Отже, багато професійних військових, які отримали освіту в основному закордоном (в США, Туреччині, Індії), стали частиною радикально настроєного воєнізованого руху.

Вони, доречи, також стали незатребуваними адміністрацією Ісламської Держави Афганістан на чолі із президентом Б. Раббані, який був при владі у 1992-1996 рр. Невипадково також однією із причин успіхів талібів емігрантська проталібська газета «Муджахид вулус», яка знаходилася в Норвегії, зазначала наявність великої кількості афганських офіцерів у складі «Талібану», які й складали бойове ядро руху [2].

Якщо проаналізувати склад «Талібану» в контексті його соціальних шарів, то варто звернути увагу на те, що левова частка талібів є представниками маргінальних прошарків населення як Афганістану, так і Пакистану.

Доказом цієї думки наведемо цитату афганського політика С. Лаєка, який у передмові до книги афганського науковця В.М. Вазіра «Доля Афганістану та східні пуштуни (1880-1980) зазначив: «Релігійні студенти (таліби), які ставали муллами після отримання релігійної освіти в медресе, більшою частиною були представниками найбідніших родин, межею щастя для яких було досягнення статусу імама в мечеті» [3].

Анонімний автор проталібської брошури «Талібан: із медресе до влади» також характеризує талібів як простих молодих чоловіків сільської місцевості, які «ніколи не бачили спокус Заходу» і були виховані у бідності та традиціях, характерних для пуштунських племен [4].

Причому найбільшу частку талібів складали вихідці із племен гільзаїв (найменш розвинуті жителі гірського східного Афганістану), а керівниками були пуштуни із іншого племені - дуррані, які характеризувалися більш високим ступенем освіти, в першу чергу, релігійної, і проживали у південно-східній частині Афганістану, відомій як «великий Кандагар» [5].

На самому початку, в 1994 р., коли вектор політичних амбіцій талібів не був чітко визначений, їх поява в Афганістані дуже схвально била сприйнята більшістю населення. Навіть діючий на той час президент Раббані Б., який розраховував на підтримку з боку «Талібану», назвав його «оплотом благодіянь» [6]. Генерал А.Р. Дустом під час свого візиту в Лондон в 1996 р. (до взяття талібами Кабулу в тому році) в інтерв'ю BBCзазначив: «Таліби - це афганський народ і наші пуштунські брати… Ми не відділяємо талібів від нашого народу, вони - частина нашої нації» [7].

Дуже активну участь у підтримці руху «Талібан» приймала афганська емігрантська преса, яка постійно публікувала панегірики на адресу талібів. Задля привернення уваги населення появлення ісламських радикалів трактувалось як певне чудо, а самих талібів називали благородними та милосердними. Афганське населення запевнювали, що найголовнішою місією талібів є визволення Афганістану з «диявольського кругу нещасть».

Із часом, коли політичні інтереси руху «Талібан» ставали більш зрозумілими, у афганському суспільстві наростали процеси конфронтації та поляризації, в результаті чого відбувся розкол на два табори по політичній та етнічній ознаці: антиталібський (в основному непуштунський) та проталібський (пуштунський). В той час, коли «Талібан» та Північний альянс (опозиційні сили, які базувалися на півночі Афганістану) розпочали військові дії з метою визначення, кому належить верховна влада в країні, пропагандисти із союзниками в еміграції розпочали пропагандистську війну.

Нагадаємо, що прибічники талібів не скупилися на яскраві епітети в бік талібів, називаючи їх «ангелами-визволителями» від ненависного режиму Б. Раббані та сил інших муджахедів - неталібів, справжньою національною силою, справжніми пуштунами та благочестивими мусульманами, у свою чергу їхні супротивники називали їх пакистанськими найманцями та диявольською силою.

Прибічники талібів також стверджували, що велика кількість семінаристів, що формувала ядро руху «Талібан» - це молоде покоління афганських пуштунів, які вимушені були втікати в Пакистан після перевороту 1978 р. (Квітнева революція, що була здійснена військовими та членами Народно - Демократичної партії Афганістану).

Це покоління талібів народилося та виросло в таборах для біженців, там же вони навчалися в медресе та брали участь в бойових діях у складі муджахедських збройних формувань. Через це більшість з них знали мови пушту і урду, проте не знали дарі.

Зазначимо ще також один важливий факт щодо етнічного складу талібів, дуже значну частку цього руху складали іноземні найманці. За даними емігрантського журналу «Пайамі зан», який видавався у Кветті у роки «джихаду» («священної війни» проти народно - демократичної влади в Афганістані) з боку муджамедів (учасників) цієї війни) воювали представники інших національностей.

Дуже складно довести, але називалися такі дані, що на боці талібів воювали 5000 саудівців, 2800 алжирців, 2000 єгиптян, 400 тунісців, 370 іракців і т.д. [8].

Отже, можемо резюмувати, що рух «Талібан» складають різноманітні за фахом та нещодавньому минулому, але достатньо однорідні за соціальним станом шари афганського населення, а також представники інших держав. Однак, спільною рисою, окрім того, що більшість із них є представниками маргінальних шарів населення, є те, що всі вони є мусульманами та мають спільні політичні погляди щодо устрою та майбутнього розвитку Афганістану. Деякими талібами керують цілком зрозумілі та прозорі мотиви: жага влади або меркантильні інтереси, деякі є релігійними фанатиками, які готові вчиняти моментальну розправу над «невірними», однак всі вони об'єдналися під білим прапором «Талібану» і вперше в історії Афганістану змогли на більшій частині території встановити середньовічний, за змістом репресивно-теократичний режим під назвою Ісламський Емірат Афганістан (ІЕА).

Факт того, що ідеологією «Талібану» є релігійний націоналізм, не викликає сумніву. На рисунку нижче представлений напис (шахада) на білому прапорі «Талібану» (рис. 1).

Рис. 1. Шахада, написана на прапорі руху «Талібан» [9]