Історична політика в РФ як чинник мілітаризації та мобілізації російського суспільства
Головні етапи та фактори, що вплинули на формування історичної політики в Росії, аналіз її сучасного стану та оцінка найближчих перспектив. Характерні ознаки даного явища, його ключові засади, значення в суспільстві як засобу мілітаризації й мобілізації.
Рубрика | Политология |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 19.03.2023 |
Размер файла | 17,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Інститут історії України НАН України
Історична політика в РФ як чинник мілітаризації та мобілізації російського суспільства
історичний суспільство політика мілітаризація
Олександр Удод
м. Київ
Тема «Війна Росії проти України 2014-2022 рр.: історична ретроспектива і спроби наукової рефлексії» постала як нагальна проблема для осмислення всією гуманітаристикою в Україні, а також актуальним дискурсом для історичної науки, не дивлячись на традиційні методологічні застереження щодо неможливості наукового дослідження засобами історіографії ще не завершених подій. У суспільстві, публіцистиці та науковому середовищі ще немає більш-менш усталених поглядів на назву цієї війни, її хронологічні рамки. Очевидно, що це російська війна в Україні, яка розпочалася не 24 лютого 2022 р., а набагато раніше - у 2014 р. Будуть виокремленні її періоди та етапи. Для класичної історичної науки ця робота ще попереду. Але вже сьогодні історики активно працюють над фіксацією подій, документуванням джерел, організацією усноісторичних досліджень. Виправданою є увага історіографії до наукового аналізу причин і передумов агресії Росії проти України. Логічним видається дослідження проблем, пов'язаних з ідеологічними основами антиукраїнської політики Росії. Серед багатьох її аспектів (реваншизм, рашизм та ін.) важливим є науковий аналіз сучасної історичної політики в РФ.
Історична політика в Росії завжди була та є зараз визначальною в ідеологічній і пропагандистській діяльності державних інституцій, хоч сам термін «історична політика» вживається рідко: російський політикум прагне підвищити її статус до сакрального рівня («духовные скрепы», «святая Русь» та ін.), надати певного символізму й т.д. Кожна людина має свої знання історії і власне ставлення до минулого. Так само історична політика повинна мати індивідуалізуючийхарактер: пріоритет людини у стосунках із державою, право на свободу самовираження, власне ставлення до комеморації, індивідуальний вибір «героїв» чи «антигероїв». Але особистість змушена, як правило, сприймати історію такою, як її бачить держава. Для тоталітарної РФ - це аксіома, адже все, що стосується історичної політики, максимально одержавлене, а єдиним актором історичної політики виступає саме держава, всі інші - на маргінесі.
Історична політика у РФ не є чимось утаємниченим, а навпаки - видається досить дослідженою завдяки роботам Г. Касьянова, О.Міллера, М. Копосова, А. Киридон, В. Расевича, І. Курілли, Є. Брайляна, Ю. Темірова, Л. Зашкільняка та ін. Яких висновків дійшли історики, досліджуючи історичну політику в РФ? На їх думку, історична політика в РФ характеризується наступними ознаками:
1. В Росії історія остаточно замінила собою політику. Російський публіцист М. Трудолюбов відверто заявив: «Наша політика - історія».
2. Історія та пам'ять оголошуються ареною політичної боротьби із зовнішнім та внутрішнім противником. Наукова діяльність істориків перетворюється на елемент національної безпеки й підпадає під контроль політичних і владних акторів. Історикам у РФ не вдається бути понад політикою, тільки поодинокі з них виступили проти агресії Росії 24 лютого 2022 р. - І. Данилевський, Т. Таїрова, Т. Ейдельман та ін.
3. Утилітарне використання історії оголошується загальною нормою, чим пояснюється порушення принципів діяльності суспільних наук, прийнятих у демократичних суспільствах. Історики РФ колись хизувалися своїми ліберальними підходами, афішували співпрацю з РЄ, «Єврокліо». Але події 24 лютого 2022 р. чітко продемонстрували їхні імперські стереотипи: за вказівкою влади війну не називають «війною», шукають великорозумні «аргументи» для виправдання нападу на Україну.
4. Інші, не російські версії минулого оголошуються «ворожими», «агресивними», а історики-інакодумці - «пособниками ворога» (відомі випади проти українського «Лікбезу», заборона «Меморіалу», обмеження діяльності Центру Карнеґі та ін.).
5. «Недостатній патріотизм» суспільства та неприйнятний із точки зору державного історичного наративу формат викладання історії у закладах освіти видаються за підставу історичної політики влади. Заради політичних цілей влада змушує істориків іти проти фактів, наукових аргументів. Красномовне свідчення - історія довкола міфологізованого історичного образу неіснуючих «28 панфіловців». У РФ є запит на підтримку героїчного образу самих себе - неагресивних, жертв нападу, котрі завжди обороняються, але готові мобілізуватися навколо влади: «бийтеся, як двадцять вісім», «відступати нікуди - позаду Москва».
Ключові засади історичної політики в РФ набули законодавчого оформлення. До конституції РФ 1993 р. в березні 2020 р. були внесені «путінські правки». У ст. 67 зафіксовані такі норми: «РФ шанує пам'ять захисників Вітчизни, забезпечує захист історичної правди. Зменшення значення подвигу народу при захисті Вітчизни не допускається. РФ, об'єднана тисячорічною історією, зберігаючи пам'ять предків, а також спадкоємність у розвитку Російської держави, визнає державну єдність, що склалася історично». Таким чином зафіксовано монополію держави на «історичну правду», під якою розуміється право на «єдино вірне» трактування історії як на території РФ, так і за її межами, а також охорону цього права всіма можливими засобами. З цією метою в 2009-2012 рр. діяла Комісія при президентові РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії, а 31 липня 2021 р. була створена Комісія з історичної освіти на чолі з В. Мединським, яка складається в основному з керівників силових структур.
Історична політика в РФ має чітко виражений антиукраїнський і репресивний характер. В. Мединський оголосив історію України «псевдоісторичним абсурдом, зараженим ідеологічним вірусом». Уся історична пропаганда десятки років формувала образ українця як цивілізаційного ворога. Спеціальний підрозділ СК РФ із розслідування «злочинів, пов'язаних із реабілітацією нацистів та фальсифікації історії», роками фабрикував матеріали для обґрунтування мети агресії РФ проти України - «денацифікація» українського суспільства.
Історична політика в РФ виступає як засіб мілітаризації й мобілізації російського суспільства. Велику роль відведено історичній освіті. В новітніх підручниках з історії, особливо в тих, що завезені в ОРДЛО у 2014 р., стверджується, що «в Києві при владі нацисти», що там здійснено «державний переворот», а НАТО і США «готують з України напад на РФ». Російська держава ввела жорсткий контроль за змістом підручників з історії. Введений у дію так званий «єдиний історико-культурний стандарт», що унеможливлює будь-яку вільну думку. Нещодавно влада РФ оголосила про наміри ввести викладання історії уже з 1-го класу середньої школи.
Таким чином, історична політика в РФ є міфологізованим варіантом історико-культурного фактора, що не має нічого спільного з науковою історією, історичною пам'яттю. Вона є архаїчною, тобто зверненою до минулого, а не ідеалів, як це має бути у сучасних суспільствах (цінності демократії, свобод і прав людини, європейський цивілізаційний вибір). Історична політика в РФ виявилася ефективною для використання в російському суспільстві: понад 90% росіян підтримали агресію Путіна проти України саме на підставі «історичних аргументів». На зовнішній арені така історична політика призвела до ізоляції Росії, особливо в гуманітарній сфері. Для зміцнення національної безпеки України надзвичайно важливо створити ефективні механізми протидії російській історичній пропаганді, вивчати сучасну російську історіографію, вести вмілу контрпропаганду на «історіографічному фронті».
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сутність і зміст політичного лідерства, історія його виникнення та розвитку, значення в сучасному суспільстві. Основні типи лідерства за М. Вебером, їх відмінні ознаки та особливості. Авторитарні лідери та демократи, їх підходи до влади та суспільства.
презентация [560,4 K], добавлен 03.01.2011Сучасний стан та майбутнє світової енергетики. Тенденції глобальної енергетики на найближчі десятиліття. Головні фактори енергетичної безпеки США. Фактори енергетичної безпеки Росії. Україна: стан та стратегії забеспечення енергетичної безпеки.
магистерская работа [243,8 K], добавлен 29.11.2007Сутність, соціальна природа та принципи політики. Обґрунтування антропологічного розуміння політики. Класифікація і тенденції розвитку політики в сучасному суспільстві. Специфіка воєнної політики. Національна, валютно-фінансова та екологічна політика.
реферат [34,9 K], добавлен 14.01.2009Сутність Закону "Про засади державної мовної політики", аналіз його змісту та функцій. Висновки щодо закону деяких державних інституцій України та закордонних організацій. Результати прийняття даного закону та його вплив на українське суспільство.
реферат [54,5 K], добавлен 23.12.2012Поняття політики та її сутнісні ознаки. Визначення відмінності між поведінковим та соціальним підходами в поясненні природи влади. Суть формаційної і цивілізаційної типології держави. Риси громадянського суспільства. Етапи прийняття політичних рішень.
контрольная работа [97,0 K], добавлен 26.05.2016Сутність та соціальна природа політики. Групи визначень політики та її функції. Ефективність виконання функцій політики, принципи формування і здійснення. Класифікація та головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах. Специфіка воєнної політики.
реферат [28,2 K], добавлен 14.01.2009Поняття державної політики як особливого виду діяльності в суспільстві, її сутність і характерні риси. Історія формування політичної науки в Україні, її сучасний стан і перспективи розвитку. Сутність політичної свідомості, її зміст, структура і типологія.
контрольная работа [47,1 K], добавлен 26.02.2009Взаємодія політики й моралі на етапах розвитку суспільства. Чи може бути політика моральною або аморальною залежно від обставин. Утилітаристська концепція моралі у політичному житті України. Моральне виховання як складова морально-політичного чинника.
эссе [14,4 K], добавлен 27.11.2012Політичне лідерство як процес постійного приорітетного, легітимного впливу на об’єкт політики. Його сутність, особливості і типологія. Теоретичні основи політичного іміджу: ключові засоби його формування, стосунки з публікою. Презентаційна політика.
курсовая работа [49,1 K], добавлен 26.12.2013Основні способи тлумачення терміну "політика". Категорія держави в центрі науки про політику. Розгляд політики як царини людської діяльності. Об'єкти і суб'єкти політики, ознаки їх класифікації. Влада - самоціль для політика. Типологія і функції політики.
реферат [21,8 K], добавлен 14.03.2012