Від диктатури до демократії: уроки Гамбії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

ВІД ДИКТАТУРИ ДО ДЕМОКРАТІЇ: УРОКИ ГАМБІЇ

Польовик С.М., кандидат наук із соціальних комунікацій,

завідувачка відділу формування інформаційних

ресурсів Фонду Президентів України

Анотація

демократичний гамбія тоталітарний влада

В статті охарактеризовано інститут президентської влади в Республіці Гамбія у його еволюційному розвитку, здійснено аналіз основних етапів становлення та розвитку в міру демократизації державного режиму країни, визначено основні чинники, що зумовили перехід від тоталітарного до демократичного ладу.

Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методу історизму, нерозривно пов'язаного із об'єктивністю дослідження, та методів функціонального аналізу і синтезу, що використовувалися в різних поєднаннях на різних етапах дослідження з урахуванням поставленої мети.

Наукова новизна полягає у виявленні об'єктивних умов становлення інституту президентства в Гамбії; визначенні основних чинників формування демократичних засад президентської влади; аналізі політологічних аспектів сучасного стану інституту президента в контексті протиріч та тенденцій розвитку.

Здійснений у статті аналіз можна розглядати як приклад розвитку інституту президентської влади в сучасному світі з акцентом на зміну політичної системи, яка має майбутнє лише за умови демократизації владних структур. Доведено, що протягом 3-х етапів (1970-1994; 1994-2017; 2017-тепіршній час) еволюції інституту президентства в Республіці Гамбія Конституції 1970 і 1997 рр. наділяли президента широкими повноваженнями, порушуючи рівновагу між його повноваженнями та політичною відповідальністю. Встановлено, що внутрішня еволюція, сильна коаліція та субрегіональний тиск, як основні чинники, створили умови максимально наближені до демократії в країні. Констатовано, що зволікання з прийняттям нової Конституції, спрямованої на те, щоб встановити найкоротший термін повноважень президента з моменту здобуття незалежності у 1965 р., педалює конституційне закріплення процесу демократизації в Республіці Гамбія, який має відповідати виробленим світовою конституційною практикою універсальним вимогам щодо демократичності організації державної влади.

Ключові слова: інститут президентства, Республіка Гамбія, африканська держава, президентські вибори, демократичні перетворення, диктаторський режим, конституція, демократія.

Annotation

FROM DICTATORY ТО DEMOCRACY: LESSONS FROM THE GAMBIA

Polovyk S. М., Candidate of Social Communications, Head of Department of information resources formation, Fund of the Presidents of Ukraine, V. I. Vernadsky National Library of Ukraine

The purpose of the study is to characterize the institution of presidential power in the Republic of the Gambia in its evolutionary development, analyze the main stages of formation and development as the state regime of the country is democratized, identify the main factors that led to the transition from dictatorship to democratic development and the possibility of borrowing positive experience for other countries.

The research methodology is based on the use of the historicism method, which is inextricably linked with the objectivity of the study, and the methods of functional analysis and synthesis, which were used in various combinations at different stages of the study, taking into account the tasks set and being solved.

The objective conditions for the formation of the institution of presidential power in the Gambia are revealed; the main factors in the formation of democratic principles of presidential power were determined; analyzed the political aspect of the current state of the institution of the president in the context of contradictions and development trends.

The analysis carried out in the article can be considered as an example of the development of the institution of presidential power in the modern world with an emphasis on changing the political system, which has a future only with the democratization of power structures. It has been proved that during 3 stages (1970-1994; 1994-2017; 2017-present) of the evolution of the institute of presidency in the Republic of the Gambia of the Constitution of 1970 and 1997. endowed the president with broad powers and his forces. It has been established that internal evolution, a strong coalition and sub-regional pressure, as the last factors, have created conditions in the country that are as close as possible to democracy. It was stated that the delay in the adoption of the new Constitution, aimed at ensuring the shortest terms of office of the president since independence in 1965, prevents the constitutional consolidation of the process of democratization in the Republic of the Gambia, which should be consistent with the world constitutional practice of the functioning of authorities.

Keywords: institute of presidency, Republic of Gambia, African state, presidential elections, democratic reforms, dictatorial regime, constitution, democracy.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Важливі зміни, що відбуваються у багатьох регіонах світу в XX! столітті, змусили дослідників по-новому поглянути на роль інституту президентської влади у житті сучасного суспільства. Найбільшого поширення модель президентського правління отримала на Африканському континенті наприкінці 50-х - на початку 60-х років минулого століття, де механізм державного управління має специфічний характер, заснований на синтезі окремих принципів та інститутів старих (традиційних) і нових (пробуржуазних) форм демократії та автократії. Серед країн Західної Африки ми виокремили для дослідження Республіку Гамбію, яка пройшла складний шлях антидемократичного державного розвитку, зуміла подолати систему диктатури, що існувала протягом тривалого часу, і створити умови для побудови демократичної правової держави, що на практиці підтверджує загальну тенденцію до демократизації державних режимів.

Актуальність дослідження пояснюється підвищеною увагою дослідників до Африканського континенту в сучасному глобалізаційному суспільстві, зокрема в контексті зростання впливу на міжнародні відносини. Крім того, дослідження проблеми переходу політичних інститутів від президентської автократії до демократичного політичного режиму та демократичних шляхів інтеграції у світове співтовариство є надзвичайно актуальним в умовах, коли багато країн стикаються з подібними проблемами. Досвід Республіки Гамбія дозволяє виявити спільні риси глобального процесу еволюції інституту президентства з іншими країнами, а правові норми інституції, які виявили свою доцільність у закордонній практиці, можуть бути використані в процесі формування політичної системи ряду країн.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Ряд аспектів проблем, що торкаються інституту президентської влади в Республіці Гамбія, розкрито в працях таких зарубіжних науковців, як Панов А. [2], Бак М. [4], Фелтер К. [5], Халтін Н. і Зоммерфельт Т. [8], Джавара К. Д. [9], Дженг А. [10], Перфект Д. [11], Сейн А. [12], Уайзман Дж. [14], Занкер Ф. і Альтрогге Д. [15] та ін. Серед вітчизняних дослідників значної уваги даній проблемі не приділяється, однак слід виокремити таких науковців, як Анісова К. [1] та Ціватий В. [3], які вивчали окремі аспекти функціонування інституту президентської влади в Республіці Гамбія.

Мета статті - аналіз передумов та основних етапів становлення інституту президентської влади в Республіці Гамбія, характеристика особливостей інституційно-конституційних перетворень, визначення основних чинників, що зумовили можливість переходу країни від диктатури до демократії.

Виклад основного матеріалу

Передумовою запровадження в Гамбії інституту президентства слід назвати прийняття 18 лютого 1965 р. Конституції, яка вивела країну з колоніального режиму Великобританії, визначала країну конституційною монархією та незалежною частиною Британської Співдружності націй (British Commonwealth). Ідея самоврядування розглядалася як великий перехід від монархічного до демократичного правління, але в контексті Гамбії на той час політичні лідери були більше стурбовані ствердженням своєї автономії від Великої Британії, а Конституція, як узгоджений інструмент незалежності, була рушійною силою у просуванні країни до державної самостійності.

Згідно з Конституцією 1965 р., Гамбія зберегла існуючу форму правління на чолі з королевою Великобританії через її представника - генерал-губернатора. Таким чином, незважаючи на те, що з моменту здобуття незалежності в 1965 р. існували демократично обраний парламент і уряд, формальна влада за межами цих інститутів, як і раніше, належала далекому монарху. Для того, щоб Гамбія та її політичні лідери досягли повної незалежності та суверенітету, необхідно було внести поправки до Конституції, зокрема стосовно президентської форми правління, яка б виключала виконавчу владу королеви Великої Британії. Правляча на той час Народна прогресивна партія Гамбії (People's Progressive Party (НПП)) проштовхувала ідею республіканської форми правління з виконавчим президентом, який був би наділений широкими президентськими повноваженнями для виконання своїх функцій. Як один із законодавців першої республіканської Конституції, прем'єр-міністр Гамбії Джавара Дауда Кайраба запропонував конституційні зміни, які б розмежували повноваження генерал-губернатора і реальні повноваження, які мав прем'єр-міністр, наголошуючи на тому, що конституційні зміни скоротять адміністративні витрати так, як буде лише один глава держави.

Після двох референдумів щодо статусу Гамбії конституційна монархія була скасована і 24 квітня 1970 р. Гамбія офіційно отримала статус республіки у складі Британської Співдружності націй. Конституція 1970 р. була продовженням традицій Конституції 1965 р. з однією ключовою відмінністю, яка, за словами першого президента Республіки Гамбії Джавари Д. К., «полягала в тому, що нинішній прем'єр-міністр обійме посаду президента, замінивши королеву/генерал-губернатора у здійсненні виконавчої влади над юрисдикцією республіки, при цьому його повноваження посилені» [9]. Згідно з Конституцією 1970 р., президентські вибори проводяться одночасно із парламентськими, якщо висунутий лише один кандидат у президенти, то він без голосування вважається обраним; якщо висунуто кілька кандидатів, застосовується преференційна система виборів: кандидати у члени парламенту оголошують про свою перевагу одному з кандидатів, і кандидат, який отримав понад 50% таких преференцій, вважається обраним [13]. Президент має широкі повноваження: очолює уряд, несе відповідальність за оборону країни, скликає та розпускає парламент, призначає вищих посадових осіб, здійснює право помилування тощо.

Перший етап становлення інституту президентства в Гамбії (24 квітня 1970 р. - 22 липня 1994 р.) означений перебуванням на посаді президента та глави уряду Джавари Д. К., який встановив у країні багатопартійну демократію зі значною владою НІ IIІ протягом 29 років існування першої республіки тоді, як опозиційні партії були досить слабкими. На думку Занкер Ф. і Альтрогге Д., Джавара Д. К. був останнім представником покоління африканських лідерів, які привели свої країни до незалежності в 1960-х рр., щоб залишитися при владі [15].

За правління Джавари Д. К. Гамбія залишалася ізольованим прикладом демократії та стабільності у неспокійному західноафриканському регіоні, але наприкінці його правління серйозною проблемою стала корупція, зокрема у владних інституціях, що не могло не викликати спроби повалення уряду. Найбільшим викликом правлінню Джавари Д. К. була спроба державного перевороту в 1981 р., очолюваного експолітиком Саньян К. С. Згідно з твердженням Сейна А., «спроба перевороту відображала бажання змін, принаймні з боку деяких цивільних осіб та їх союзників», виявивши основні слабкі сторони правлячої партії та суспільства в цілому [12, с. 455]. Гегемонія НІ II І. зростання внутрішньопартійної конкуренції та соціальної нерівності були чинниками, які не можна було зневажати. На той час Конституція не розглядала питання про терміни, які дозволяли уряду залишатися при владі. Як стверджують Халтін Н. та Зоммерфельт Т, «уряд почав втрачати контроль над владою, що призвело до виникнення фракцій та суперництва з приводу того, хто стане наступником президента Джавари, що врешті-решт призвело до фрагментації правлячої партії» [8, с. 261].

Хоча військова допомога сусіднього Сенегалу врятувала режим президента Джавари Д. К., спроба захвату влади призвела до підриву суверенітету Гамбії і стала передумовою наступного державного перевороту, який увінчався успіхом.

Початок другого етапу функціонування інституту президентства в Гамбії (22 липня 1994 р. - 19 січня 2017 р.) означений поваленням влади Джавари Д. К., який перебував на посаді президента і глави уряду майже 30 років, 22 липня 1994 р. групою солдатів на чолі з 29-и річним лейтенантом Національної армії Гамбії Джамме Ях'я. На думку Анісової К., державний переворот став результатом передбачуваної слабкості громадянського уряду, поширеного обурення проти старших нігерійських офіцерів, які контролювали армію [1]. Найочевиднішою причиною перевороту Уайзман Дж. називає «бажання з боку змовників захопити владу, щоб отримати доступ до значних прибутків від контролю над державою та можливості отримання ренти, які включає такий контроль» [14, с. 921].

За часів перехідного періоду, Джамме Я. очолив Тимчасову урядову раду, яка функціонувала 2 роки. Правляча хунта, Тимчасова правляча рада збройних сил (ВВФРК), перетворилася на офіційну політичну партію - Альянс з патріотичної переорієнтації та будівництва (Alliance for Patriotic Reorientation and Construction (АППБ)) - для підтримки виборчої кампанії Джамме Я. на пост президента. 26 вересня 1996 р. в країні відбулись президентські вибори, перемогу на яких передбачувано здобув Джамме Я. Новообраний президент призупинив дію деяких положень Конституції 1970 р., виніс на референдум у серпні 1996 р. владний законопроєкт, згідно з яким 12 січня 1997 р. було прийнято другу республіканську Конституцію Гамбії [5].

Слід відзначити, що між Конституціями 1970 р. і 1997 р. існують значні відмінності. Наприклад, у той час як у розділі 1 Конституції 1970 р. говорилося, що Гамбія є суверенною республікою, але не визначалося, хто є «володарем цього суверенітету» [5], то в підпункті 2 розділу 1 Конституції 1997 р. чітко зазначено, що суверенітет Гамбії належить народу Гамбії, а легітимність держави походить від народу. Конституція 1997 р., як і попередній основний закон Гамбії, встановлює президентську систему із однопалатним парламентом, визначає президента главою держави і уряду та декларує проведення виборів президента кожні п'ять років. Згідно з основним законом, президент може бути обраний на цю посаду необмежену кількість разів. Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент (Національна асамблея), що складається з 53 депутатів (48 їх обираються з урахуванням загальних прямих виборів, а 5 - призначаються президентом). В Конституції 1997 р. закріплено, що кандидатом на посаду президента Гамбії може бути висунуто особу віком 30-65 років.

Хоча обидві Конституції передбачають основні права і свободи гамбійців, Конституція 1997 р. визначила створення більшості державних установ, що не було передбачено Конституцією 1970 р., яка була прийнята парламентом, а не винесена на референдум. Однак Конституція 1997 р., вважає Перфект Д., також «залишає бажати кращого, особливо з урахуванням незліченних поправок, яких вона зазнавала, щоб задовольнити забаганки і примхи президента» [11, с. 54]. Зокрема, до Конституції 1997 р. президент вносив поправки не менше 50 разів, щоб зняти обмеження на термін повноважень президента та змінити вимогу для перемоги на виборах з абсолютної більшості на множину для зміцнення влади. Більше того, преамбула і додаток до Конституції 1997 р. були написані таким чином, щоб ускладнити кримінальне переслідування за злочини, вчинені при режимі Джамме Я.

У перші роки свого президентського терміну Джамме Я. заборонив усі політичні партії та заарештував керівників Національної армії, підготувавши ґрунт для 20 років правління. У класичному авторитарному стилі Джамме Я. змінював ключових чиновників, не дозволяючи їм зміцнити владу та поставити під удар його повноваження. Правління Джамме Я. ставало все більш авторитарним і до 1998 р. корупція, яку президент зобов'язався усунути, була очевидною у його власній адміністрації. Свобода ЗМІ в Гамбії була обмежена і міжнародні спостерігачі відзначали зростаючу кількість порушень прав людини. Джамме Я. мав репутацію одного з найжорсткіших і ексцентричних політиків у світі, заявляючи, зокрема про своє бажання стати королем країни та скасувати вибори.

Адміністрація Джамме Я. була об'єктом спроб державного перевороту в 2000 р., 2006 р., і 2014 р., які, хоч і не увінчалися успіхом, однак підкреслили невдоволення в країні тоталітарним режимом президента. Тим не менш, Джамме Я. був переобраний у 2001 р., 2006 р. та 2011 р. на президентських виборах, які в цілому вважалися вільними та справедливими, хоч і з деякими недоліками.

З роками Джамме Я. перетворив політичну систему на персоналістичну за своєю суттю, що не могло не вплинути на громадянське суспільство, яке прагнуло демократичних змін [3]. Зокрема, політичні сили Гамбії, попри ризик бути ув'язненими, об'єдналися заради висунення на президентських виборах 2016 р. єдиного кандидата на посаду президента Берроу Адама, який за підтримки опозиційної групи «Коаліція 2016» переміг чинного президента. Пройшовши через всі складнощі передачі влади, зокрема введення військ Сенегалу до країни, підтримка ЕКОВАС (The Economic Community of West African States) Берроу А. прийняв присягу на церемонії інавгурації 18 лютого 2017 р., поклавши початок третьому періоду функціонування інституту президентства в Республіці Гамбія (19 січня 2017 р. - теперішній час). Серед чинників, які зумовили перехід політичного режиму Гамбії від тоталітарного до демократичного слід назвати такі, як внутрішня еволюція, сильна коаліція та субрегіональний тиск.

Першим ключовим фактором, що вплинув на результати виборів у Гамбії 2017 р була потреба у змінах, яких прагнули гамбійці. Мобілізація на зміни, заснована на вірі в демократичні цінності, зрештою призвела до перекалібрування політичної системи у вигляді результатів президентських виборів. Фелтер К. підкреслює, що «прагнення змін стало рушійною силою Арабської весни у Тунісі, Лівії та Єгипті, але в Гамбії крім того було створено організовані політичні структури, які сприяли перемозі Берроу на виборах» [5].

Історія показала, що сильна коаліція є рушійною силою на шляху до демократичних змін, особливо в країнах, де структури управління були побудовані навколо панівного порядку. На думку Панова А., у гамбійському випадку «коаліція семи партій проти очолюваного Джамме Альянсу за патріотичну переорієнтацію та реконструкцію виявилася потужною силою» [2].

Третім чинником переходу Гамбії від автократії до демократії була відданість субрегіону демократичному процесу. Регіоналізм - потужна та ефективна сила, яка спрямовує політичну дипломатію до країн, які мають міцні соціально-політичні та економічні зв'язки. Африканські субрегіональні організації такі, як ЕКОВАС, дуже ефективно сприяли економічній інтеграції та правам людини і роль міжурядової інституції у демократичному наративі в Гамбії не можна недооцінювати. Таким чином, на думку Дженг А., Гамбія зробила значний крок уперед у своєму демократичному переході і може бути прикладом для інших країн, що пережили диктатуру [10].

На посаді президента Берроу А. зосередився на вирішенні складних завдань щодо здійснення демократичних реформ, зокрема розробки нової Конституції, яка б встановила обмеження терміну правління глави держави і виборчу систему абсолютної більшості, була однією з основних передвиборчих обіцянкою правлячої коаліції. Створена президентом комісія з перегляду Конституції в період переходу до демократії, розробила проєкт, який представив кілька нововведень в історії конституційного будівництва, серед яких Бак М. назвав обмеження перебування президента на посаді до двох термінів, квоти для жінок у політиці та значний контроль виконавчої влади з боку парламенту [4]. Однак у вересні 2020 р. парламент Гамбії проголосував проти проєкту нової Конституції, в якому пункт, який не дозволив би чинному президентові Гамбії претендувати ще на два терміни, був найбільшим каменем спотикання. Конституційна криза зумовила побоювання, що нинішній президент скористається Конституцією 1997 р., щоб відмовитися від обіцянки залишатися на посаді не більше 3-х річного терміну. Крім того Берроу А. відмовився від своєї первинної обіцянки притягти до відповідальності винних у ^злочинах, скоєних за правління Джамме Я. Його новостворене політичне формування навіть уклало союз із партією колишнього самодержця. Побоювання гамбійців щодо відступу чинного президента від своїх передвиборчих обіцянок підтвердило слідування чинного президента Конституції 1997 р., яка дозволила йому брати участь та отримати перемогу на президентських виборах 4 грудня 2021 р.

Як свідчить досвід Гамбії, конституційна криза підкреслила тендітність демократичної системи. Анісова К. вважає, що перехід країни, який отримав високу оцінку міжнародного співтовариства і вважається одним з успіхів демократичного переходу постдиктаторського переходу, руйнується під власним тягарем, а демократія потрапила у пастку складнощів боротьби за владу [1].

Для подальшого розвитку Гамбії як демократичної держави необхідно отримати важливі уроки з Конституцій 1979 і 1997 рр., щоб забезпечити захист фундаментальних республіканських та демократичних цінностей, стандартів, інститутів та процесів для забезпечення належного управління, зокрема обмеження президентських термінів та повноважень глави держави, розширення прав громадян, посилення контрольних функцій парламенту.

Якщо Гамбія має стати взірцем африканської демократизації, адміністрація Барроу А. має зробити три речі: відповідати своїм демократичним зобов'язанням, відшкодувати збитки, завдані колишнім режимом, спрямувати країну на шлях демократичного державотворення.

Висновки

Здійснений у статті аналіз можна розглядати як приклад розвитку інституту президентської влади в сучасному світі з акцентом на зміну політичної системи, яка має майбутнє лише за умови демократизації владних структур. Гамбія пройшла складний та суперечливий шлях державно-правового розвитку, від демократичної держави до тоталітарної та знову до можливості встановлення демократичного режиму. Протягом 3-х етапів (1970-1994; 1994-2017; 2017-тепіршній час) еволюції інституту президентства в Республіці Гамбія Конституції 1970 і 1997 рр. наділяли президента широкими повноваженнями, порушуючи рівновагу між його повноваженнями та політичною відповідальністю. Основні чинники, які зумовили перехід політичного режиму Гамбії від тоталітарного, а саме внутрішня еволюція, сильна коаліція та субрегіональний тиск, створили умови максимально наближені до демократії. Однак зволікання з прийняттям нової Конституції, спрямованої на те, щоб забезпечити найкоротший термін повноважень президента з моменту здобуття незалежності у 1965 р., педалює конституційне закріплення процесу демократизації в Республіці Гамбія, який має відповідати виробленим світовою конституційною практикою універсальним вимогам щодо демократичності організації державних інституцій.

Перспективи подальших розвідок у обраному напрямі дослідження передбачають проведення порівняльного аналізу існуючих моделей конституційних положень та функціональних повноважень президентів країн Африканського континенту.

Список використаних джерел

1. Анісова К. Шлях Гамбії: від диктатури до демократії [online]. Доступно:<https://adastra.org.ua/ blog/shlyah-gambiyi-vid-diktaturi-do-demokratiyi> [Дата звернення 12 Травень 2022].

2. Панов А. Политический кризис в Гамбии и операция “Восстановление демократии” [online]. Доступно:<https://www.inafran.ru/node/1312> [Дата звернення 23 Травень 2022].

3. Ціватий В. 2017. Республіка Гамбія другої половини ХХ - початку ХХІ століття: політико-дипломатичний діалог на африканському континенті (інституціональний дискурс). Науковий вісник Дипломатичної академії України, 24, с. 51-59.

4. Bak M. Overview of corruption and anti-corruption in the Gambia [online]. Available at:<https:// knowledgehub.transparency.org/assets/uploads/ kproducts/Gambia-2021_Overview-of-corruptionand-anti-corruption.pdf> [Accessed 15 May 2022].

5. СошїіШюп of the second Republic of the Gambia [online]. Available at:<https://www.aripo.org/wpcontent/uploads/2018/12/ConstitutionofGambia.pdf> [Accessed 5 May 2022].

6. Felter C. Africa's “Leaders for Life” [online]. Available at:<https://www.cfr.org/backgrounder/africas-leaders-life> [Accessed 25 May 2022].

7. Gambia Constitution 1965 [online]. Available at:<https://citizenshiprightsafrica.org/gambia-constitution-1965/> [Accessed 14 May 2022].

8. Hultin N. 2020. Tone Sommerfelt Anticipatory tribalism: accusatory politics in the “New Gambia”. The Journal of Modern African Studies. 85, рр. 257279.

9. Jawara K. D. 2009. Kairaba. Haywards Heath.

10. Jeng A. The Gambia election signals hope for democracy [online]. Available at: <https://www. aljazeera.com/opinions/2021/12/11/the-gambia-election-signals-hope-for-democracy-2> [Accessed 25 May 2022].

11. Perfect D. 2010. The Gambia under Yahya Jammeh: An Assessment. Round Table, 99 (406), рр. 53-63.

12. Saine А. 2008. The Gambia's “Elected Autocrat Poverty, Peripherality, and Political Instability” 1994-2006. Armed Forces & Society, 34, 3, рр. 450473.

13. The constitution of the Republic of the Gambia: April 24, 1970, 1974. The Hague: Martinus Nijhoff.

14. Wiseman J. 1996. Military rule in The Gambia: an interim assessment. Third World Quarterly, 17, 5, рр. 917-940.

15. Zanker, F. The politics of migration governance in the Gambia [online]. Available at:<https://www.arnoldbergstraesser.de/sites/default/files/gambian_migration_politics_zankeraltrogge.pdf> [Accessed 5 May 2022].

References

1. Anisova K. Shlyah Gambyi: vid diktaturi do demokratiyi [The Gambian Path: From Dictatorship to Democracy]. Rezhym dostupu: https://adastra.org. ua/blog/shlyah-gambiyi-vid-diktaturi-do-demokratiyi.

2. Panov A. Politicheskiy krizis v Gambii i operatsiya “Vosstanovlenie demokratii” [The political crisis in the Gambia and the operation “Restoration of Democracy“]. Rezhym dostupu: https://www.inafran. ru/node/1312

3. TsIvatiy V. (2017). Respubllka Gamblya drugoYi polovini HH - pochatku HHI stolIttya: polItiko-diplomatichniy dialog na afrikanskomu kontinenti (institutsIonalniy diskurs) [The Republic of the Gambia in the Second Half of the 20th - Early 21st Century: Political and Diplomatic Dialogue on the African Continent (Institutional Discourse)]. Naukoviy visnik Diplomatichnoyi akademiyi Ukrayini - Scientific Bulletin of the Diplomatic Academy of Ukraine, 24, 51-59.

4. Bak M. Overview of corruption and anti-corruption in the Gambia. Rezhym dostupu: https://knowledgehub.transparency.org/assets/uploads/kproducts/ Gambia-2021_Overview-of-corruption-and-anti-corruption.pdf.

5. Constitution of the second Republic of the Gambia. Rezhym dostupu: https://www.aripo.org/wp-content/uploads/2018/12/ConstitutionofGambia.pdf.

6. Felter C. Africa's “Leaders for Life”. Rezhym dostupu: https://www.cfr.org/backgrounder/africas-leaders-life.

7. Gambia Constitution 1965. Rezhym dostupu: https://citizenshiprightsafrica.org/gambia-constitution-1965/.

8. Hultin N. (2020) Tone Sommerfelt Anticipatory tribalism: accusatory politics in the “New Gambia”. The Journal of Modern African Studies, 58, 2, 257-279.

9. Jawara K. D. (2009). Kairaba [in English].

10. Jeng A. The Gambia election signals hope for democracy. Rezhym dostupu: https://www.aljazeera. com/opinions/2021/12/11/the-gambia-election-signals-hope-for-democracy-2.

11. Perfect D. (2010). The Gambia under Yahya Jammeh: An Assessment. Round Table, 99 (406), 5363.

12. Saine A. (2008). The Gambia's “Elected Autocrat Poverty, Peripherality, and Political Instability” 1994-2006. Armed Forces & Society, 34, 3, 450-473.

13. The constitution of the Republic of the Gambia: April 24, 1970, (1974). The Hague.

14. Wiseman J. (1996). Military rule in The Gambia: an interim assessment. Third World Quarterly, 17, 5, 917-940.

15. Zanker F. The politics of migration governance in the Gambia. Rezhym dostupu: https://www. arnoldbergstraesser.de/sites/default/files/gambian_ migration_politics_zankeraltrogge.pdf. https://doi. org/10.1080/01436599615182.

Размещено на Allbest.ru