Ризики ерозії ліберальної демократії: приклад Словаччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

РИЗИКИ ЕРОЗІЇ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ: ПРИКЛАД СЛОВАЧЧИНИ

О.В. Григор'єв

Анотація

Акцентовано, що глобальною тенденцією сучасності є активізація політичних сил, які протистоять ліберально-демократичним системам; зокрема в країнах Європи зростає підтримка популістів і євроскептиків. Відзначено, що в регіоні Центрально-Східної Європи знижується довіра демократичним інститутам, посилюється політичний контроль за медіа, зростає роль неформальних деструктивних інститутів політики. Зауважено, що «молоді демократії» Європи, зокрема Словаччина, постали перед неліберальним викликом, що актуалізує вивчення міри їх деформованості.

Досліджено демократизацію та відступи від неї на різних етапах розвитку словацької державності. Період 1990-1992 рр. (ще у складі Чехословаччини) охарактеризований як сприятливий: було закладено інституційну основу демократичного режиму. Однак від проголошення суверенітету (1993 р.) демократичний розвиток Словаччини не є лінійним; тут періодично проявляються схильності до авторитарних практик. Звернено увагу, що у 1993-1998 рр. напівавторитарне правління націонал-популістів руйнувало основи словацької демократії, відбувся авторитарний реверс, який поставив під загрозу перспективи європейської демократії. Зусиллями громадянського руху словаків у 1998 р. електоральними механізмами Словаччину було повернуто в європейський ціннісний простір. Але після зміни політичного режиму в 1998 р., в ході підготовки та вступу до ЄС та в наступні роки, труднощі демократичного переходу не були уповні зліквідовані. Констатовано, що Словаччина залишається прикладом політичної турбулентності - боротьби між авторитаризмом і демократією.

Зауважено, що дедалі частіше Словаччину відносять до країн, які втратили статус ліберальної демократії та набули формату лише електоральної демократії. Словацькі політичні лідери останніми роками вдаються до неліберальних стратегій мобілізації виборців, використовують механізми популістично-націоналістичної демагогії. Антимігрантські, проросійські та ін. мотиви амбівалентно співіснують із мотивами, узгодженими з демократичними стандартами ЄС. Сповільнилася боротьба з корупцією; топ-чиновники неформально взаємодіють з мафіозними структурами; влада вдається до активного використання теорії змов. Поширення неліберальної демократизації країни зумовило активізацію громадськості у 2017-2018 рр. Водночас відзначено, що в порівнянні з Угорщиною або Польщею, Словаччина сьогодні є менш помітним випадком неліберального повороту.

Ключові слова: ліберальна демократія, неліберальна демократія, Словаччина. словацький політичний контроль демократичний

Annotation

O. Hryhoriev

RISKS OF LIBERAL DEMOCRACY EROSION: ON THE EXAMPLE OF SLOVAKIA

The global trend of the modernity is emphasized to be activation of political forces, opposing to liberal-democratic systems, in particular, support of populists and Eurosceptics, increases in European countries. It is stated that trust to democratic institutes decreases in the region of Central and Eastern Europe, political control over media enhances, and the role of informal destructive political institutes increases. “Young democracies” of Europe, in particular, Slovakia, are noted to have faced the illiberal challenge, which actualizes studying of the level of their deformation.

Democratization and deviation for it on different stages of development of Slovak statehood were studied. Period of 1990-1992 (still as a part of Czechoslovakia) is characterized as favourable: the institutional basis of the democratic regime was laid down. Nevertheless, democratic development of Slovakia has not been linear since the declaration of sovereignty (1993), propensity to authoritarian practices has appeared there periodically. Attention is drawn to the fact that semi-authoritarian rule of national populists ruined fundamentals of Slovak democracy in 1993-1998, authoritarian reverse took place, which threatened prospective of European democracy. Slovakia was returned to the European value space by electoral mechanisms with the efforts of the social movement of Slovaks in 1998. But the difficulties of a democratic transition were not fully liquidated after the change of political regime in 1998, during the preparation and joining the EU and in further years. Slovakia is stated to be the example of political turbulence - a fight between authoritarianism and democracy.

It is noted that Slovakia is more often classified as one of the countries, which have lost the status of liberal democracy and got the format of only electoral democracy. In recent years Slovakian political leaders have resorted to illiberal voters' mobilization strategies, use mechanisms of populist-nationalist demagogy. Anti-immigrant, pro-Russian, and others motives ambivalently coexist with motives, consistent with the democratic standards of the EU. The fight against corruption has slowed down, topofficials informally interact with mafia formations; government resorts to active use of conspiracy theory. The spread of illiberal democratization of the country caused active social movement in 2017-2018. At the same time, it was noted, that Slovakia is a less notable example of illiberal turn compared to Hungary or Poland.

Keywords: liberal democracy, illiberal democracy, Slovakia.

Виклад основного матеріалу

Політичні сили, які протистоять ліберально-демократичним системам, нині активізуються в багатьох країнах; зниження демократії нині визнане глобальним явищем. В Європі демократичні проєвропейські партії «похитнулися» під впливом висхідної громадської підтримки неліберальних популістів і євроскептиків, які часто просувають наративи, що дисонують із ліберально-демократичними цінностями. Зниження довіри до демократичних інститутів, поява паралельного громадянського суспільства, зростання впливу олігархів і популістів в політиці, посилення політичного контролю за медіа тощо руйнують ліберально-демократичний проект у багатьох країнах Центрально-Східної Європи (ЦСЄ). Це породжує питання про те, наскільки серйозним нині є неліберальний виклик, найперше - для «молодих демократій» ЦСЄ? Чи дійсно «традиційні» програмні партії є застарілими (як це стверджують популісти)? Дедалі частіше в політологічному дискурсі озвучуються тези про деформованість нових демократій країн ЦСЄ [6, c. 166]. Низка авторів привертає увагу до цієї проблеми, але політична динаміка потребує перманентного моніторингу проблеми.

Сучасний політологічний дискурс увиразнює широке обговорення «нових демократій» ЦСЄ, які характеризуються як приклади незадовільної (недостатньої) або ж узагалі невдалої демократизації. Найбільшим об'єктом критики є країни «Вишеградської четвірки», які називають «великим, поганим V4 Абревіатура V4 використовується на позначення країн «Вишеградської четвірки».», «темним серцем Європи», в якому прийшли до влади антиєвропейські популісти. Значну частину країн ЦСЄ нині звинувачують в тому, що там не відбулася належна соціалізація громадян у дусі європейських демократичних цінностей, що й зумовлює поточну неліберальну демократизацію. Проаналізуємо ці процеси на прикладі Словаччини.

Донедавна словаки не мали своєї державності чи автономії: майже тисячолітнє перебування під угорським пануванням, входження до складу Австро-Угорської імперії, перебування у складі Чехословаччини. Відповідно, традиції формування словаків як самоусвідомленої нації сформувалися порівняно пізніше [1, c. 51]. Особливо руйнівним для цього процесу був комуністичний період з антидемократичними практиками «переслідування політичних опонентів та інакодумців, обмеження основних громадянських прав і свобод» [3, c. 39].

Демократична посттоталітарна трансформація була розпочата в складі федеративної Чехословаччини, а з 01.01.1993 р. - у межах суверенної Словацької Республіки. На думку Г. Месежнікова, після первісного потужного процесу демократизації 1990-1992 рр. склалися сприятливі умови для створення інституційних основ демократичного режиму. Але практично від часу утворення незалежної держави Словаччина стає «ареною гострої політичної конкуренції між прихильниками ліберально-демократичних цінностей і тими, хто віддає перевагу неліберальним і авторитарним підходам [10, c. 80]. Періодично відроджуються авторитарні практики, і два протилежні табори чергуються при владі. Відтак, шлях Словаччини не є лінійним. Значний час Словаччина, як слушно відзначає Д. Малова [8, c. 2], відставала від країн- сусідів за темпами демократизації.

Невдовзі після досягнення державного суверенітету в Словаччині почали проявлятися ознаки регресу, які в другій половині 1990-х рр. призвели до поступового ослаблення демократичних здобутків [3, с. 72]. Відтак Словаччина зазнала авторитарного відкату. Упродовж 1993-1998 рр. «напівавторитарне правління націонал- популістів руйнувало підвалини демократії практикою партійного „кумівства”, порушенням принципу законності, створенням системи патронажу, роздробленістю політичних еліт, радикалізацією політики» [1, с. 52]. Завдяки авторитарному стилю керівництва прем'єр-міністра В. Мечіяра особливо увиразнилися неформальні деструктивні практики приватизації «для своїх», тиск на журналістів, різні форми насилля щодо опозиції, зневажливе ставлення влади до громадянського суспільства (у 1996 р. уряд навіть впроваджував дискримінаційні акти щодо «третього сектора») тощо. Правляча партія фактично «приватизувала» державу та зумовила домінування в політико-владних відносинах політичного чинника.

Згадані процеси розглядаємо як перший відхід Словаччини від засад ще не зміцнілої ліберальної демократії. Авторитарний реверс поставив під загрозу євроінтеграційну перспективу Словаччини, адже В. Мечіяр не підтримував ідеї європейської інтеграції Словаччини в той час, коли всі країни-сусіди подали заявку на вступ до ЄС; політик фактично увиразнив намір до певної геополітичної ізоляції країни. Тому слушною видається оцінка в 1997 р. Держсекретарем США М. Олбрайт Словаччини як «чорної дірки в серці Європи» У 2007 р. про Словаччину вже говорили як про «татринського тигра» (за аналогією з прогресивними «азійськими тиграми»), а на початку 2018 р. її вже знову оцінили вкрай критично - як автократичну мафіозну державу. Це зумовлює критичну оцінку часто висловлюваних оптимістичних тверджень про те, що вступ до ЄС безповоротно змінив вектор розвитку Словаччини..

Втім, не можна зігнорувати той факт, що, на відміну від низки країн зі схожими процесами, згадані словацькі антидемократичні тенденції спричинили консолідацію словацького «третього сектора» [4, с. 446]. Громадянський антимечіярівський рух став відповіддю на тиск на ще незміцнілі демократичні цінності, а «Словацький Майдан- 1998» (найперше мова про електоральний рух «ОК'98») став мирною акцією, яка розбудила продемократичну активність словаків, повернула Словаччину в європейський ціннісний простір. Отже, уже на цьому етапі еволюції словацької демократичної традиції в країні сформувався спротив авторитаризму, ініційований найперше активним Конституційним судом, навіть не зважаючи на демонстрацію відкритої неповаги до його рішень найвищими органами влади. Водночас після зміни політичного режиму в 1998 р., в ході підготовки та вступу до ЄС та в наступні роки, труднощі демократичного переходу не були уповні зліквідовані.

Словаччина є прикладом політичної турбулентності - боротьби між авторитаризмом і демократією. Шлях Словаччини можна образно назвати зиґзаґоподібним - то відбувається демократизація, то авторитарний реверс, хоча, на перший погляд, створені доволі міцні інституційні перешкоди мали б запобігти рецидивам авторитаризму. Але навіть за умов консолідованої демократії за певних обставин можуть відбуватися процеси, несумісні з принципами ліберальної демократії, як це сталось у Словаччині у 2006-2010 рр. Поширення неліберальної демократизації країни зумовило активний громадський рух 2017-2018 рр.

Серед ініціатив неліберального сегмента словацького громадянського суспільства - проведення у 2015 р. референдуму про посилення заборони одностатевих шлюбів і всиновлення дітей одностатевими парами, підтримку права школярів пропускати заняття, на яких обговорюватимуть сексуальне виховання та евтаназію. Зокрема, референдум був ініційований консервативною партією «Альянс за сім'ю». Результати референдуму були визнані недійсними, бо завдяки закликам ліберальних партій виборці бойкотували цей плебісцит, явка була недостатньою (21,4 % замість щонайменше 50 %). Хоч референдум не зумовив юридичних наслідків, але такі ініціативи можуть сприяти поширенню в словацькому суспільстві дискримінації на підставі гомофобії. На думку організацій, які ініціювали проведення референдуму (переважно католицьких), Європейський парламент і деякі країни ЄС ухвалили закони, які підривають унікальну природу шлюбу, сім'ї та прав дітей, і завданням Словаччини є протидіяти цьому. Ліберальні ж організації, наприклад «Amnesty International», такі референдуми розглядають як крок назад. Водночас відзначимо: ЄС дозволяє кожній із 28 країн ЄС самостійно визначати засади політики у сфері шлюбу та сім'ї.

Після вступу до ЄС було очікування усталеності підтримки курсу ліберальної демократії, але за результатами парламентських виборів 2016 р. вони були зруйновані - табір продемократичних, проєвропейських політичних партій був істотно ослаблений. Відтак, Словаччину (як і Угорщину, Польщу та Литву) у 2017 р. віднесли до країн, які втратили статус ліберальних демократій та набули формату лише електоральних демократій [7, с. 20]. До цього часу Словаччину часто характеризували як «острівець стабільності», «чемпіона демократії» [10, c. 78] в межах V4, адже в Угорщині, Польщі та частково Чехії популістські партії вже підірвали демократичні інститути, спровокували жорсткі конфлікти з опозицією, тиснуть на вільні медіа та громадянське суспільство.

Безперечно, в порівнянні з сусідніми Угорщиною та Польщею, Словаччина в останні роки є менш помітним випадком «неліберального повороту»; її нечасто характеризували в контексті «демократичного відхилення». Виконавча влада Словаччини (як і Чехії) здійснює порівняно менший тиск на цінності ліберальної демократії [5], аніж в Угорщині та Польщі, уряди котрих потужно сприяють деградації демократичних інститутів [6, с. 167]. Нині Словаччина виділяється як єдина країна V4, в якій відсутні заклики до значного розширення виконавчої влади [6, c. 169]. Словаччина не зайшла (як Угорщина чи Польща) у прямий конфлікт з інституціями ЄС. Вона солідарна з іншими країнами V4 щодо теми біженців, але обмежує «популістичний дискурс потребами внутрішньої політики, у зовнішній же відіграючи назагал проєвропейську роль» [2]. Водночас після подій 2018 р., коли стали відомими численні факти неформальної деструктивної інституціоналізації політики, висновки щодо перспектив подальшої ліберальної демократизації країни потребують критичного перегляду.

Накопичений словаками протестний потенціал вилився в найбільші після 1989 р. акції протесту. Вони спершу (червень 2017 р.) були спрямовані проти тодішнього міністра внутрішніх справ Р. Каліняка, запідозреного в корупції, а згодом (вересень 2017 р.) продовжилися з вимогою відставки глави уряду Р. Фіцо Р. Фіцо - колишній комуніст, а нині голова лівоцентристської (фактично можемо її визначати як популістську) правлячої від 2012 р. партії «Smer-SD» («Курс - соціальна демократія»).. Але найсильнішим громадянський спротив проти неліберальних цінностей припав на першу половину 2018 р., спровокований убивством словацького журналіста-розслідувача кейсів топ- корупції Я. Куцяка та його подруги. Журналістське розслідування, яке стало мотивом цього злочину, стосувалося низки радників Р. Фіцо, керівної партії «Smer-SD». В ході розслідування вбивства Я. Куцяка були оприлюднені факти контактів словацьких топ- чиновників з італійськими мафіозними структурами. Відтак 2018 р. пройшов під гаслом «За гідну Словаччину» - за назвою серії громадянських протестів з вимогою глибокого політичного очищення країни від корупції та непрозорості влади. Фактично силами громадянського суспільства спроба влади підпорядкувати собі суспільство була приборкана.

Основним генератором відходу від ліберальної демократії в Словаччині в аналізований період уважаємо Р. Фіцо Обіймав найвищу урядову посаду в періоди 04.07.2006 - 08.06.2010, 04.04.2012 - 15.03.2018 рр. Подав у відставку під тиском громадськості 15.03.2018 р., який є одним із провідників у країнах ЦСЄ ідей «русского міра». Саме Р. Фіцо найчастіше називають «другом Кремля». Відзначимо: як і В. Орбан, Р. Фіцо в організації протестів вбачав «руку Сороса». З Дж. Соросом партія «Smer-SD» пов'язувала спроби дестабілізувати країну (такою дестабілізацією вони уважали вихід протестувальників з вимогами до влади). Як і для В. Орбана та Я. Коморовського, для Р. Фіцо характерне використання теорії змов, аби відвернути увагу поточної кризи. Зокрема, прем'єр-міністр Р. Фіцо висловлював підозри словацькому президенту А. Кісці за зустріч останнього в Нью-Йорку Дж. Соросом. Останній звинувачується в ніби-то втручанні у внутрішні справи Словаччини.

Відхід від цінностей ліберальної демократії у Словаччині проявився не лише у вбивстві Я. Куцяка, але й у поведінці високопосадовців у цій ситуації. Наприклад, Р. Фіцо під час прес-конференції поклав на стіл мільйон євро готівкою як потенційну винагороду за інформацію про вбивць журналіста. У такій поведінці високопосадовця простежується схожість із мафіозними шаблонами поведінки.

Саме сильний тиск громадянського суспільства зумовив відставку міністра внутрішніх справ Р. Каліняка, а невдовзі - і прем'єр-міністра Р. Фіцо. Це істотно відрізняє Словаччину від Угорщини (де протести є вкрай слабкі, а громадянське суспільство - сильно утиснене) та Польщі (де протести спрямовуються проти змісту нововведень, а не проти правлячої партії «PiS» чи високопосадовців). Отже, саме в міцніючому словацькому громадянському суспільстві вбачаємо силу, здатну протидіяти неліберальній демократизації Словаччини.

Водночас такі тенденції мають деструктивну перспективу розвитку, адже попри відставку уряду Р. Фіцо, право на формування уряду збереглося за партією «Smer-SD» (уряд очолив П. Пеллегріні), а Р. Фіцо продовжує очолювати правлячу партію, здійснюючи відтак вплив на прийняття парламентських рішень. Проведення дострокових парламентських виборів словацьким протестувальникам домогтися не вдалося. Водночас очевидним є те, що попри політичну (зокрема, електоральну) корупцію у Словаччині, партія «Smer-SD» втрачає вплив. Зокрема, у листопаді 2018 р. на місцевих виборах вона зазнала поразкиКандидати від «Smer-SD» перемогли на виборах лише 592 мерів із 2900; зокрема партія програла у таких ключових містах, як Братислава та Кошице. Для порівняння: у 2014 р. представники «Smer-SD» здобули 847 посад міських голів..

Словаччина відноситься до тих країн, які виступають за жорстку міграційну політику, не підтримує політику ЄС щодо біженців. Міграційне питання останніми роками є предметом й внутрішньополітичних дебатів. Окремі словацькі партії та їх лідери вдаються до антимігрантської риторики. Р. Фіцо неодноразово закцентовував на загрозах, які привнесуть зі собою біженці, а сама кампанія проходила під гаслом «Ми захищаємо Словаччину». Як й інші країни V4, Словаччина протидіє планам ЄС щодо розподілу біженців, будь-яким пактам про міграцію, які передбачають бодай якусь інтеграцію біженців; бойкотуються робочі зустрічі, саміти ЄС, на порядку денному яких є тема мігрантів. Саме Словаччина ініціювала скасування обов'язкових квот на розподіл біженців у ЄС.

Примітно, що на порядку денному напередодні останніх парламентських виборів (2016 р.) стояла не низка гострих соціальних питань (найперше - охорона здоров'я та освіта), котрі мали б бути в основі програм суб'єктів електорального процесу. Натомість у центр було винесено безпекові питання через вбачання потенційної загрози від біженців. Це створило в суспільстві атмосферу невизначеності та навіть деякого страху, сприяло радикалізації громадської думки, посилило крайній правий сектор словацької партійної системи (як у випадку з партією радикала М. Котлеба «Народна партія - Наша Словаччина»). Суспільству почала нав'язуватися думка, використовувана усіма популістами-демагогами Європи, про ототожнення біженців з ісламських країн з потенційними терористами Особливо такий дискурс активізувався після масових нападів на жінок напередодні Нового 2016 р. у Німеччині, Австрії та Швейцарії. Зауважимо, що напередодні Нового 2019 р. були зафіксовані схожі злочини у німецькому м. Амберґ. Такі факти посилюють аргументи радикальних політичних сил.. Примітно, що дуже мало словацьких політичних акторів, зокрема й опозиція, чинили опір такій політичній риториці; можливо, тому, що переважна більшість (89 %) словаків в ході опитувань громадської думки виступили проти квот на розподіл біженців ЄС [11, c. 70]. Увиразненням потреби конструктивного підходу до міграційної політики увесь час залишається президент Словаччини А. Кіска.

Попри те, що Словаччина зазнала глибоких перетворень, країна залишається роз'єднаною щодо необхідності ліберальних реформ. Доволі великий відсоток словаків критично оцінюють результати приватизації, економічної лібералізації, стверджуючи, що запровадження ринкових принципів призвело до корупції, соціальної нерівності та бідності. Популісти вміло використовують такі настрої. Ця тактика підживлює та експлуатує ностальгію за комуністичним режимом, яка залишається доволі поширеною серед окремих соціально-демографічних груп.

Останніми роками Словаччина зіткнулася зі спробами радикальних і націоналістичних сил розширити свій вплив, набути висхідної соціальної підтримки, найперше - в молодіжному середовищі; склалася доволі сприятлива соціальна ситуація для існування радикального націоналізму (поліетнічний склад населення, авторитарне минуле тощо) [12, c. 4]. Про це свідчить хоча б факт проходження у 2016 р. до парламенту ультраправої, радикально-націоналістичної, популістської партії М. Котлеба «Народна партія - Наша Словаччина» (8,04 % голосів виборців).

Отже, до виборів 2016 р. (прихід у парламент крайніх партій), а особливо подій початку 2018 р. (вбивство журналіста-розслідувача Я. Куцяка та виявлення ймовірних зв'язків словацької влади з неформальними деструктивними інститутами) Словаччину не відносили до країн неліберальної демократії, а лише ставилось питання того, наскільки можливим є такий поворот [11, c. 79]. Нині ж питання загострилося. Після майже трьох десятиліть перехідного періоду Словаччина - член ЄС і НАТО - стикається зі серйозними викликами розвитку ліберальної демократії. Події початку 2018 р. засвідчили: постійний сильний тиск громадськості на політичних акторів (найперше тих, які увиразнюють неформальні деструктивні інститути) є вирішальним для збереження ліберально-демократичних систем у країнах «молодої демократії». Водночас не можна ігнорувати наявних серйозних проблем функціональності та легітимності демократичних інститутів країни, зокрема:

- зростає ризик «захоплення держави», позаяк корупція та клієнтизм знівельовують значення формальних інститутів. Управління перестає бути неупередженим, зростає вплив неформальних деструктивних інститутів. Це підриває довіру громадян до ліберальних демократичних інститутів, сприяючи популістам, котрі намагаються запропонувати своє бачення «чистого й ефективного» управління державою;

- вибіркове правосуддя, яке порушує принцип рівності усіх перед законом. Групи та особи, пов'язані з правлячою партією, є «захищеними» від відповідальності завдяки неформальним механізмам, існування яких свідчить про наявність свого роду політичної «касти недоторканних»;

- олігархічний контроль за медіа, який загрожує незалежності журналістів;

- підйом правих екстремістських партій, які апелюють до труднощів, зумовлених ліберальною демократизацією, наявних соціальних проблем, загострюють загальноєвропейську проблему міграції та ставлять під сумнів зовнішньополітичний вектор Словаччини.

Після протестів 2018 р. постала низка питань. Чи вплине громадське піднесення на зміну політичної культури словаків? Чи слугуватимуть, найперше для молоді, ці події формувальним політичним досвідом? Можна припустити, що протести-2018 вивели в поле словацької політики нову генерацію акторів політики, яка виросла вже в демократичній країні та готова захищати ліберальні цінності.

Видаються можливими щонайменше три сценарії розвитку політичної системи Словаччини: 1) вбивство Я. Куцяка, громадські протести та часткова ротація влади 2018 р. зможуть сприяти стійкому зростанню громадянської активності, пересічні та групи громадянського суспільства активізовуватимуть відповідальність політиків; 2) країна розвиватиметься без значного зниження демократичної якості, але й без помітних прогресивних зрушень; 3) подальше зростання популярності радикальних політичних сил, руйнівно впливатиме на ліберальну демократію. На ймовірність такого песимістичного сценарію не в останню чергу можуть вплинути результати президентських виборів - хто змінить у 2019 р. ліберала А. Кіску.

Кілька чинників можна розглядати як певною мірою стримувальні для ліберальної демократизації Словаччини. Вкажемо на: 1) етнічну неоднорідність (найперше мова про дві великі етнічні меншини - угорці та роми), яка сприяє просуванню націоналістичних почуттів; міграційна криза загострила націоналістичні настрої та фактично сприяла представленню в парламенті за результатами виборів 2016 р. екстремістських партій; 2) панівні консервативні настрої населення, велику роль католицької церкви; 3) слабку інституціоналізованість партійної системи з наявними елітарними та персоналізованими партіями, які не змогли встановити міцні, стабільні зв'язки з громадянським суспільством; 4) постійний високий рівень корупції, який сприяє зниженню рівня довіри населення до національних політичних інститутів та демократії, а недавнішня стабілізаційна роль ЄС нині такою не є; 5) вплив на словацьку політику Росії; окремі партії та їх лідерів можна уважати лобістами російських інтересів на словацьких теренах.

Кейс Словаччини демонструє співіснування двох взаємно суперечливих груп чинників для стійкості ліберальної демократії: несприятливих і сприятливих. До несприятливих чинників належать: існування впливових неліберальних політичних сил, наростальна підтримка популістських, антисистемних і екстремістських формувань; увиразнені клієнтелізм і корупція; проблеми політичної культури і ціннісних орієнтацій значної частини населення; спадок тоталітарного минулого (проявляється в патерналізмі, націоналізмі тощо) і антидемократична ідеологічна індоктринація ззовні [9, c. 37]. До сприятливих чинників віднесемо: наявність активного громадянського суспільства, яке рішуче чинить опір неліберальним ініціативам; наявність в структурі еліти країни потужного сегмента продемократичної, прозахідної політичної та культурної еліти; наявність незалежних медіа; пропорційна виборча система. Водночас кейс Словаччини демонструє: на посткомуністичному просторі соціально-економічні проблеми часто стають пріоритетними на противагу проєвропейським, ліберальним цінностям, нехтування якими може мати зворотний ефект - неліберальну демократизацію з подальшим поглибленням авторитаризму.

Вираженому неліберальному повороту Словаччини досі конструктивно перешкоджала низка чинників, зокрема [11, с. 80]: 1) країну очолює виражено ліберально-демократичний президент (А. Кіска, 2014-2019 рр. президентства), а політична еліта є доволі прагматично-опортуністичною, розуміючи переваги членства країни в ЄС; 2) виборча система є пропорційною, що сприяє коаліційним урядам і ускладнює ймовірність однопартійної виконавчої влади; Словаччина є найбільш інтегрованою (з поміж країн V4) з ЄС в інституційному вимірі, є низка механізмів, які запобігають спробам дистанціювати країну від Брюсселя; структура словацької економіки (орієнтована на експорт, залежна від єдиного ринку ЄС та фондів ЄС) також гальмує євроскептицизм й низку елементів-характеристик неліберальної демократії. Водночас на те, що Словаччина є в зоні ризику перейти в групу країн неліберальної демократії свідчить те, що в країні фактично відсутня проєвропейська ліберальна політична сила, яка може виступити альтернативою нинішній парламентській коаліції на чолі з «Курс - соціальна демократія»; еліта країни є фрагментованою. Держава дедалі більше набуває характер «захопленої» через корупцію та інші прояви неформальної інституціоналізації політики. Щодо членства в ЄС, то вираженим є доволі утилітарний підхід. Ризики ерозії ліберальної демократії явно присутні нині в Словаччині.

Уважаємо, що велике значення для подальшого вектора розвитку Словаччини матимуть результати чергових президентських виборів навесні 2019 р. А. Кіска не висунув свою кандидатуру, натомість з-поміж кандидатів є радикальні діячі, наприклад, М. Котлеба, хоча проходження такої кандидатури є малоймовірним, навіть попри підтримку Росією таких кандидатур.

Список використаної літератури

1. Кабанцева І. Громадянське суспільство Словаччини: корупція як чинник активізації // Наук. часопис Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. Сер. 22. «Політ. науки та методика викл. соц.-політ. дисциплін». 2018. № 23. С. 51-56; Kabantseva I. Hromadianske suspilstvo Slovachchyny: koruptsiia yak chynnyk aktyvizatsii // Nauk. chasopys Nats. ped. un-tu im. M. P. Drahomanova. Ser. 22. «Polit. nauky ta metodyka vykl. sots.-polit. dystsyplin». 2018. № 23. S. 51-56.

2. Коваль Н., Зайцев Б. «Захоплена держава» Словаччина. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://dt.ua/international/zahoplena-derzhava-slovachchina-272293_.html; Koval N., Zaitsev B. «Zakhoplena derzhava» Slovachchyna. [Elektronnyi resurs]. Rezhym dostupu: https://dt.ua/international/zahoplena-derzhava-slovachchina-272293_.html

3. Transformatsiini protsesy u krainakh Vyshehradskoi hrupy ta Ukraini: porivnialnyi analiz / za red. H. Perepelytsi. K.: Stylos, 2013. 302 s.;Трансформаційні процеси у країнах Вишеградської групи та Україні: порівняльний аналіз / за ред. Г. Перепелиці. К.: Стилос, 2013. 302 с.

4. «Третя хвиля» демократизації на теренах Євразії: досвід новітньої історії та виклики сучасності / за ред. П. Рудякова. К.: Фенікс, 2015. С. 441-448; «Tretia khvylia» demokratyzatsii na terenakh Yevrazii: dosvid novitnoi istorii ta vyklyky suchasnosti / za red. P. Rudiakova. K.: Feniks, 2015. S. 441-448.

5. Bermeo N. On democratic backsliding // Journal of Democracy. 2016. Vol. 27. Iss. 1. Р. 5-19.

6. Bustikova L., Guasti P. The Illiberal Turn or Swerve in Central Europe? // Politics and Governance. 2017. Vol. 5. Iss. 4. Р. 166-176.

7. Democracy for All? V-Dem Annual Democracy Report 2018. Gothenburg: V-Dem Institute, Department of Political Science University of Gothenburg, 2018.

8. Malova D. Transformation Experiences in Slovakia. Governing Uncertainty. Berlin: Friedrich-Ebert-Stiftung, 2017.

9. Meseznikov G. Illiberal tendencies in Slovakia: proponents and opponents // Illiberalismin the V4: pressure points and bright spots, E. Zgut (Ed.). Political Capital and Friedrich Naumann Stiftung, 2018. Р. 37-43.

10. Meseznikov G., Gyarfasova O. Explaining Eastern Europe: Slovakia's Conflicting Camps // Journal of Democracy. 2018. Vol. 29. Iss. 3. P. 78-90.

11. Szomolany S., Gal Z. Slovakia's Elite: Between Populism and Compliance with EU Elites // The Visegrad Countries in Crisis, J. Pakulski (Ed.). Warsaw: Collegium Civitas, 2016. Р. 67-86.

12. Velsic M. Mladi l'udia a rizika extrdmizmu. Vyskumna studia. Bratislava: Institut pre verejnd otazky, 2017. 26 p.

Размещено на Allbest.ru