Репресивно-авторитарний політико-правовий клімат Туркменістану як середовище реалізації громадянських і політичних прав

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Репресивно-авторитарний політико-правовий клімат Туркменістану як середовище реалізації громадянських і політичних прав

К.П. Яворська

Анотація

Ключові слова: Туркменістан, неоавторитарний режим, громадянські та політичні права і свободи.

Annotation

K. Yavorska. Repressive authority political and legal climate of Turkmenistan as an environment for implementation of civil and political rights

The problem of realization and protection of civil and political rights in Turkmenistan is considered. The attention is paid to the peculiarities of the realization of rights and freedoms under the conditions of a neo-authoritarian regime. Characterized violations of freedom of speech. The cases of persecution of journalists have been analyzed. The forms of pressure on Internet communication are considered.

The peculiarities of realization in Turkmenistan of the rights of citizens to the association are studied. The peculiarities of the functioning of nongovernmental organizations, opposition parties are investigated. The forms of government pressure on human rights organizations have been clarified. Emphasis on violence and discrimination on the basis of gender identity and sexual orientation. The closed nature of power, a significant role of clans in political life are noted. It was noted that Turkmenistan ignored the principle of separation of powers and expressed the dominance of the executive branch of power. The politicization of the Turkmen judicial power is underlined. Attempted pressure on lawyers. The persecution of opposition members and their families is underlined. Attention is drawn to the widespread practice of prohibiting travel abroad for activists, relatives of political migrants, and independent journalists. The reforms on the liberalization of the political regime of Turkmenistan are described, however, their low practical efficiency is noted.

Keywords: Turkmenistan, neo-authoritarian regime, political and civil rights.

Туркменістан належить до репресивних і закритих держав світу; в нього склалася репутація найбільш авторитарної країни з-поміж колишніх республік СРСР. Політичні та громадянські права людини та громадянина тут піддаються значному тиску, зумовлюючи численні ризики для подальшого функціонування Туркменістану як незалежної держави.

Проблематика Туркменістану є в полі наукової уваги А. Бор, С. Горака, Р. Жангожі, Ш. Кадирова, Т. Метельової, І. Осадчука, В. Попазогло, С. Олімова, М. Олімової, Ю. Федорова та ін. Власне політичні й громадянські права людини та громадянина в Туркменістані не були предметом окремого дослідження в українській політичній науці, але елементи їх аналізу представлені в політологічному дискурсі. Погодимося з дослідниками, які одностайні в акцентуванні утрудненості аналізу проблематики прав людини в Туркменістані через закритість інформаційних кордонів цієї держави.

Вивчення особливостей політичних і громадянських прав людини та громадянина уможливлене, найперше, в контексті особливостей політичного режиму Туркменістану.

Його означують як «султаністський неопатримоніалізм» [6, c. 10], «персоналістський неоавторитаризм» [3, с. 116] та ін. У характеристиках цієї держави домінують оцінки як авторитарної, яка межує з деспотією; тут найперше мова про період президентства С. Ніязова (1990-2006), бо у випадку з режимом Г. Бердимухамедова (з 2007 р.) оцінки дослідників дещо м'якші. Хоча, на нашу думку, здавалося б ліберальні ініціативи нинішнього глави держави зовсім не позначилися на загальній демократизації країни.

У Туркменістані усі аспекти життєдіяльності суспільства незмінно усі роки незалежності контролюються главою державиЩодо нього допускається довічне перебування на посаді. та його оточенням. Туркменістан є прикладом патронажного президенталізму (суперпрезидентська система правління). Зі зміною глави держави у 2006 р. не змінився патріархально-консервативний стиль управління; патронажно-клієнтельні відносини - базис туркменської політичної системи. Правління як С. Ніязова, так і Г. Бердимухамедова відзначається закритістю, дистанційованістю владної сімейно-кланової політичної еліти від населення. Туркменська еліта функціонує «в рамках суворої ієрархії, де пріоритетними є особиста відданість президенту та спільність походження» [4, с. 61].

Органи туркменської влади не допускають проявів політичного чи релігійного інакомислення, тотально контролюють інформаційні потоки. Опозиції та членам їх родин загрожують переслідування з боку державних інституцій. Зберігається практика обмежень виїзду з країни для активістів, родичів політичних мігрантів, незалежних журналістів та ін. Десятки громадян Туркменістану є жертвами насильницького зникнення, викрадень та, ймовірно, перебувають у місцях позбавлення волі без відкритого судового процесу.

Відтак політична система Туркменістану базується на репресіях і функціонує завдяки вуглеводневим ресурсам, біологічним багатствам Каспійського моря. Доходи держави, зокрема від експорту природного газу, спрямовуються найперше на фінансування апарату внутрішньої безпеки та пропаганди. Така система була сформована С. Ніязовим і не змінилась у роки президентства Г. Бердимухамедова. За класифікацією Freedom House Туркменістан віднесено до «невільних» держав. Незалежний період розвитку Туркменістану означується дослідниками як «демодернізація» [1, c. 220].

Нинішня критична ситуація з реалізацією та захистом громадянських і політичних прав людини та громадянина в Туркменістані має чимало причин. Зокрема, її можна пояснити тим, що політична лібералізація, яка відбувалася в більшості радянських республік наприкінці 1980-х рр., Туркменістан не охопила. Наприклад, у той час, як в інших республіках СРСР відбувалося національне відродження, тут у 1990 р. С. Ніязов заборонив рух «Агзибірлік» («Єдність»). Відтак туркмени не пройшли через політичну та культурну лібералізацію. Після розпаду СРСР радянська однопартійна модель управління видозмінилась завдяки лише формальному перейменуванню Комуністичної партії в Демократичну партію Туркменістану, а пострадянська туркменська еліта зберегла владу та інституційні можливостіВласне діяльність комуністів в Туркменістані є заборонена.. Вже тоді будь-яке інакодумство було витіснено в підпілля. На думку американського політолога П. Стронскі [10], ізолювавши населення країни від зовнішнього світу, туркменський режим реформовував кланово-племінне суспільство в націю, згуртовану довкола політичного лідера С. Ніязова (створювався культ його особи).

Коли йдеться про лібералізацію туркменського режиму в останні два десятиліття, мається на увазі, найперше:

1) прийняття 10.01.2012 р. закону «Про політичні партії», який закріпив багатопартійність;

2) згода (2011 р.) надати Комітету ООН з прав людини звіт про стан справ у цій сфері; з в'язниць було звільнено низку звинувачених у політичних злочинах, зокрема, окремих засуджених у 2002 р. за звинуваченнями у замаху на С. Ніязова;

3) легалізація Інтернет-кафе;

4) ліквідація культу особи Туркменбаші («Батько туркмен») (титул С. Ніязова На зміну йому утверджений титул Г. Бердимухамедова - «Аркадаг» («Покровитель»).), але без критики його курсу;

5) прийняття 04.01.2013 р. нового закону «Про засоби масової інформації» (декларує гарантії свободи слова, заборону медіа-цензури, можливість створення медіа недержавної форми власності тощо) та ін.

Водночас згадані та низка інших нововведень не застосовуються на практиці або, в кращому випадку, застосовуються поверхово. Крім того, зусилля з реалізації цих правил підриваються неформальними механізмами державної влади. Хоч нова редакція Конституції Туркменістану 2016 р. декларує захист і сприяння правам людини, однак існує величезний розрив між законодавчою базою та її практичною реалізацією. Згадані елементи лібералізації, проведені Г. Бердимухамедовим, не трансформували політичний режим Туркменістану - він залишається найбільш жорстким з-поміж центральноазійських держав. С. Пейруз назвав реформи Г. Бердимухамедова «косметичними»; це «ілюзія хрущовської відлиги» [9, с. 108, 114]. Ці реформи, на думку О. Малашенка, мають фасадний характер (тобто не модернізують політичну систему); режим змінив імідж - з майже тоталітарного він трансформувався в жорстко авторитарний [2].

В Туркменістані принцип поділу влад ігнорується, виражене домінування виконавчої гілки влади. Судова влада особливо політизована. Суди з політично чутливих питань проходять у закритому режимі. Застосування та зміна правових норм часто залежать від особистого бачення питання главою туркменської держави. Судді призначаються главою держави на п'ять років, що узалежнює їх від волі президента. В Туркменістані відсутній інститут Конституційного суду, в цілому немає демократичних структур, котрі сприяли б утвердженню принципу верховенства права. Лише у 2010 р. прийнято закон, який визначив правовий статус адвокатів, але попри його наявність на адвокатів здійснюється сильний тиск, в результаті якого їх функція захисника, особливо в процесах з політичними обвинуваченнями, мінімізована. Незалежні туркменські адвокати переслідуються авторитарною владою, чимало з них залишили країну.

На сьогодні в Туркменістані діють три партії; їх поява уможливилася після прийняття у 2012 р. закону «Про політичні партії». Хоч при президенті Г. Бердимухамедову й створені дві нові партії (Партія промисловців і підприємців Туркменістану (діє з 2012 р.), Аграрна партія Туркменістану (діє з 2014 р.)), але це не сприяє демократизаціїНайчастіше причиною створення нових партійних структур у Туркменістані дослідники називають потребу співпраці цієї держави з Європейським банком реконструкції та розвитку, який переглянув стратегію взаємодії з країнами з однопартійною системою.. Згадані партії не є опозиційними. Вони забезпечують фасадний партійний плюралізм, функціонують як агенти державного управління та контролю в приватному секторі промисловості (Партія промисловців і підприємців Туркменістану) та сільських регіонах (Аграрна партія Туркменістану). Демократична партія Туркменістану зберігає панівний характер, а керівники згаданих нових партій О. Маммедов, С. Овганов (Партія промисловців і підприємців Туркменістану), Р. Базаров (Аграрна партія Туркменістану) є близькими довіреними особами президента Г. Бердимухамедова.

Незалежні НУО в Туркменістані практично не можуть легалізуватися, а діяльність їх як незареєстрованих заборонена. Процес реєстрації організацій громадянського суспільства утруднена численними формальностями. Хоча в країні легалізовано близько 300 НУО [7, c. 11], абсолютна більшість із них ініційована урядом, а не є реакцією «знизу». Відтак констатуємо існування псевдогромадянського суспільства, яке штучно сконструйоване задля демонстрації народної підтримки владного курсу. Загалом самоорганізація громадянського суспільства в Туркменістані залишається вкрай слабкою. Будь-яка незалежна активність не схвалюється державою. Місцеві громадські активісти усвідомлюють ймовірність репресій, зокрема й за сфабрикованими звинуваченнями. Наприклад, активістку Г. Вертякову заарештували за фіктивною справою про вимагання після її критичних коментарів про ситуацію в Туркменістані в російських соціальних мережах. До 20 років ув'язнення засуджено О. Омаркулієва, який навчаючись в Туреччині, організував на території цієї країни критично налаштовану спільноту студентів-співвітчизників.

В Туркменістані велика кількість політичних в'язнів, але їх кількість не встановлена, бо влада не озвучує інформацію про такі факти, а незалежний правозахисний моніторинг у країні заборонений. Туркменський авторитарний режим перешкоджає незалежним групам проводити правозахисну діяльність; міжнародних правозахисників не допускають в країну. громадянський політичний право неоавторитарний туркменістан

Туркменістан досі не підписав протокол ООН, який дозволив би правозахисникам без попередження відвідувати місця позбавлення волі. Незалежні правозахисні групи працюють, найперше, дистанційно, привертаючи увагу міжнародної спільноти до конкретних випадків порушень громадянських, політичних та інших прав людини. Найвідомішою міжнародною правозахисною ініціативою на сьогодні є кампанія «Покажіть їх живими!», яка спрямована на пошук зниклих, які ймовірно перебувають в місцях позбавлення волі за звинуваченнями у політичних злочинах. За даними правозахисників, щонайменше 121 особа стала жертвою насильницького зникнення, причому більшість із них утримуються в в'язниці Овадан-тепе, відомій найскладнішим умовами утримання засуджених. Часто родини звинувачених не можуть отримати інформацію, які злочини інкриміновані члену їх сім'ї. У Туркменістані ігноруються всі демократичні світові тенденції щодо гуманізації кримінально-виконавчого законодавства та забезпечення прав людини під час виконання покарань.

Значний тиск здійснюється на туркменських дисидентів. Зокрема, на території Росії (серпень 2016 р.) було здійснено спробу викрадення А. Байханова. Це реакція на публікацію книги дисидента про умови в в'язниці Овадан-тепе, де утримуються політичні в'язні, одним з яким був він. У книзі закцентовано на нелюдських умовах утримання в'язнів і катуваннях. На території Туркменістану тиск здійснювався на рідню А. Байханова з акцентуванням, що причина таких дій пов'язана з правозахисною діяльністю дисидента. Ще один політичний дисидент, Г. Аннаніязов (належав до переслідуваної з 1995 р. т. зв. «Ашхабадської вісімки»; з 2002 р. проживав у Норвегії), був заарештований у 2008 р. під час візиту на батьківщину. Його засудили до 11 років ув'язнення; лише у 2015 р. правозахисникам та родичам стало відомим його місцеперебування.

Також серед обмежуваних громадянських та політичних прав і свобод туркменів виділимо:

1) свободу віросповідання: незареєстровані релігійні громади заборонені, а для реєстрації необхідно щонайменше 50 вірян; релігійна література проходить обов'язкову державну цензуру; встановлені санкції за зберігання «нелегальної» релігійної друкованої продукції тощо;

2) утиски прав людини в площині їх сексуальної орієнтації та тендерної ідентичності. Наприклад, одностатеві відносини є кримінально караними (позбавлення волі від 2 до 3 років);

3) обмеження прав національних меншин (узбецької, російської, казахської та ін.).

Від 01.07.2015 р. влада Туркменістану уможливила проведення мітингів, демонстрацій та інших протестних акції (за умови подання заявки в органи влади, крім випадків одиночних пікетів. Такі нововведення міжнародною громадськістю були сприйняті критично: їх оцінили як спробу корекції фасаду азійської деспотії з метою отримання певних економічних преференцій, пов'язаних, найперше, зі збутом туркменського газу. Також ймовірною причиною такої псевдолібералізації є намагання влади не допускати стихійних акцій протесту з огляду на наявність нормативно унормованої процедури їх проведення. Примітно, що акції не можуть проводитися поблизу управлінських будівель. Підставою для відмови в проведенні санкціонованої акції можуть слугувати застереження влади щодо організаторів акції, а також низка інших причин, наприклад, якщо за допомогою акції очікується ймовірне отримання фінансової чи іншої допомоги від іноземних суб'єктів. Водночас відзначимо, що й нині в Туркменістані зберігається уподібнена до радянської практика примусової участі громадян у державних заходах за участю глави держави.

Лише наприкінці 2012 р. у Туркменістані було вперше прийнято закон, спрямований на реформу медіа-сфери: закріплено гарантії свободи слова, заборонено цензуру тощо. Але ці нормативні нововведення не зумовили практичних зрушень у площині свободи слова. Прийняття такого акту, схоже, було способом тимчасово знизити критичні оцінки світової спільноти через відсутність свободи слова, державний монополізм у медіа-сфері, цензуру тощо. Зауважимо, що в новій Конституції Туркменістану (2016) відсутня норма про заборону цензури. У рекінгу НУО «Репортери без кордонів» (Індекс свободи преси) за 2019 р. Туркменістан займає останню, найгіршу, позицію; це засвідчує збереження (і навіть посилення) проблем зі свободою слова. Вперше за багато років Північна Корея не визначена «Репортерами без кордонів» найгіршою країною для функціонування журналістів - Туркменістан нині перебуває на позиціях аутсайдера через створений владою клімат страху та переслідування журналістів. Продемократично налаштовані журналісти у своїй більшості залишили територію Туркменістану або відмовилися від журналістської діяльності. Це засвідчує формальний характер прийнятого закону «Про засоби масової інформації».

Вкажемо на кілька резонансних прикладів тиску на туркменських журналістів:

- у 2006 р. журналістка О. Мірадова померла в туркменській в'язниці, ймовірно, від катувань. Вона, її брат С. Хаджієв, а також журналіст А. Аманклічев напередодні зняли для французького телеканалу документальний фільм про авторитаризм С. Ніязова. Журналістів було засуджено до семи років позбавлення волі за сфабрикованим звинуваченням у незаконному зберіганні зброї;

- журналіст радіо «Азатлык» (туркменська служба радіо «Вільна Європа») Д. Язкулієв був засуджений до п'ятирічного ув'язнення після поширення інформації про вибух на складі зброї в м. Абадан (2011 р.), який спричинив численні людські жертви; також Д. Язкулієв проводив розслідування корупційних кейсів в туркменській поліції. Формальним приводом для його переслідування стали звинувачення у схилянні своєї родички до самогубства. Д. Язкулієв амністований главою держави, але таке рішення було прийняте тільки завдячуючи потужному тиску міжнародної громадськості, журналістської спільноти за підтримки кількох сенаторів Конгресу США;

- незалежний журналіст С. Непескулієв був заарештований у 2015 р., і упродовж трьох років відбував покарання за сфабрикованими політично мотивованими обвинуваченням у зберіганні наркотичних речовин. Причиною переслідування С. Непескулієва були відеорепортажі для RFE/RL, у яких зафільмована інфраструктура занепаду й економічна нерівність заходу Туркменістану. У 2015 р. Робоча група ООН зі свавільних затримань визнала С. Непескулієва жертвою свавільного затримання за мирну реалізацію права на вільне вираження думок;

- журналістам перешкоджають у виїзді за межі Туркменістану. Наприклад, С. Ачіловне зміг відвідати міжнародний семінар у Грузії через рішення прикордонної служби. А для того, щоб зупинити критичну журналістику С. Ачілова, владою неодноразово здійснювався тиск на його 70-літню матір - напади, допити, образи, пограбування.

Відтак журналісти незалежних медіа (Radio Azatlyk, Alternative Turkmenistan News, Chronicles of Turkmenistan, Gundogar, Ferghana та ін.) працюють підпільно або за межами Туркменістану. Результати їх розслідувань спрямовані найперше на світову громадськість, адже туркмени мають утруднений доступ до таких медіа. Під приводом зробити міста більш візуально привабливими, влада від 2011 р. періодично проводить кампанії з демонтажу супутникових антен, щоб унеможливити використання цього способу доступу до неконтрольованої інформації.

Натомість у Туркменістані є близько двох десятків друкованих видань, які публікуються з незначним тиражем і не наповнені вірогідним контентом. Глава держави або уряд залишаються засновниками абсолютної більшості медіа. Будь-яку критику дозволено озвучувати лише після того, як сам президент висловив зауваження до певного державного органу влади чи чиновника. У закордонних медіа практично відсутній доступ у країну через відмову в акредитації.

Інтернет, попри його доступність, є дуже дорогим у Туркменістані. Мобільний Інтернет в цій країні - в групі найдорожчих у світі (1 Гб даних - близько 19,81 амер. дол. [8]). Це висока ціна навіть у порівнянні з іншими країнами регіону Центральної Азії: Киргизстан - 0,27, Казахстан - 0,49, Узбекистан - 3,27, Таджикистан - 4,84 амер. дол. за 1 Гб. Окрім цього Інтернет повністю контрольований туркменською владою. Провайдером-монополістом у Туркменістані є державна компанія «Туркментелеком»Відзначимо: за президенства С. Ніязова Інтернет неофіційно був заборонений, а його розвиток почав відбуватися тільки після обрання главою держави Г. Бердимухамедова, тобто з 2007 р.. Ситуація з якістю, доступністю Інтернету настільки критична, що Freedom House узагалі не включає Туркменістан (як і Таджикистан) у рейтинг «Свобода в Мережі». Одним з небагатьох способів мережевого спілкування нині є наявні в Туркменістані Інтернет-кафе, але для з'єднання необхідне пред'явлення документа, що посвідчує особу користувача.

Окрім цього, в користувачів часто виникають проблеми доступу до Мережі. Заблокований доступ до YouTube, Facebook, Twitter, LiveJournal, ВКонтакте, унеможливлене користування месенджерами WhatsApp, Wechat, Viber та ін. Закритий доступ до багатьох закордонних сайтів новин, зокрема й до сайту міжнародної агенції новин «Фергана» як одного з провідних джерел інформації для світової спільноти про держави Центральної Азії. Багато іноземних компаній, які мають представництва в Туркменістані, не мають доступу навіть до своїх корпоративних мереж. Примітно, що відсутній доступ й до багатьох сайтів, які обходять політичну проблематику. Від 2012 р. заблоковані анонімайзери, за допомогою яких можна було зайти на заблоковані сайти; активно блокуються служби VPN, Opera mini для мобільних телефонів і т.д. ООН та інші міжнародні інституції неодноразово звертали увагу туркменської влади на неприпустимість такої цензури в Інтернеті. Водночас влада Туркменістану не визнає фактів згаданих блокувань і на міжнародному рівні озвучує відсутність обмежень на користування Інтернетом; визнається лише контроль щодо сайтів, пов'язаних із тероризмом та екстремізмом.

Нещодавно (у 2017 р.) в Туркменістані створено інститут омбудсмена; цю посаду обіймає Я. Гурбанназарова. За перший інформаційно доступний на сьогодні звітний період функціонування цього інституту (квітень - грудень 2017 р.) було зареєстровано 439 звернень, але лише щодо 25 із них знайдено рішення. Сам факт інституціоналізації уповноваженого з прав людини не зміцнив конфігурацію захисту громадянських і політичних прав у Туркменістані. Видається, можна говорити про цей інститут як маріонетку влади. Наразі туркменський омбудсмен не зарекомендував себе ні як дієвий інститут захисту прав і свобод, ні як інститут контролю за владою, яка масштабно порушує права людини та громадянина. За такої критичної ситуації з громадянськими та політичними правами, яка є в Туркменістані, роль омбудсмена мала б бути неспіввідносно більшою. Видається, що цей інститут не має ознак незалежного; його запровадження жодною мірою не стало чинником демократизації Туркменістану. Це контрольований президентом орган, який не має реальних повноважень зі захисту прав людини та контролю за владою.

В частині аналізу громадянських і політичних прав відзначимо, що Державна міграційна служба Туркменістану здійснює жорсткий контроль щодо іноземців, які в'їжджають у країну з діловими візитами та навіть туристичною метою. Процедура отримання візи (зокрема й для громадян України) є дуже складною через закритий характер держави. Пересування громадян Туркменістану за межі держави також контролюється. Хоч Г. Бердимухамедов скасував обов'язкові виїзні візи для громадян, але їх замінено на таємні «чорні списки». Більшості членам родин політичних мігрантів виїзд за кордон заборонений. Станом на 2018 р. дослідники вказують чисельність невиїзних громадян Туркменістану від 30,9 тис. осіб [11] до понад 40 тис. осіб [7, с. 7].

Через особливості політичної та правової систем Туркменістан залишається у всебічній міжнародній ізоляції (основним партнером нині є КНР). Саме з причини масового порушення громадянських і політичних прав відкладено остаточну ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Туркменістаном. Питання інвестування в економіку Туркменістану Заходом також розглядається в площині вимог відмови від практики позбавлення волі за політичними мотивами, зняття обмежень на вільне вираження думок тощо. Водночас активна критика міжнародної спільноти на адресу туркменської влади не призводить до якісних політико-правових змін, адже туркменська сторона незмінно відкидає звинувачення в порушенні громадянських, політичних та інших прав людини та громадянина на території країни. Хоч Туркменістан нині особливо сильно узалежнений від іноземного капіталу, а уряд зазнає зовнішнього тиску з вимогами лібералізації країни, однак влада вдається лише до «косметичних» заходів. Новації (на зразок згаданого створення інституту омбудсмена), як засвідчив наш аналіз, мають формальний характер. Справжніх конструктивних змін у політичному, правовому та бізнес-середовищі Туркменістану не відбувається.

Здавалося б, з огляду на вкрай складну ситуацію не лише з правами людини, а й в соціально-економічній сфері, в Туркменістані потенційно мало б наростати невдоволення режимом. Втім велика політична апатія населення, страх репресій - вирішальні чинники стабільності туркменського авторитаризму. Політична лібералізація в Туркменістані не підтримується ні владою, і, схоже, не є затребувана більшістю населення. Не в останню чергу причиною цього є те, що упродовж тривалого часу політика цієї країни визначалася «найперше родоплемінним устроєм туркменського суспільства і номенклатурно- політичного істеблішменту» [5, c. 45]; на тлі інших пострадянських країн тут дуже виражена племінна культура, яка віддалена від засад західної ліберальної демократії.

На нашу думку, масштабні зміни в політичній і правовій системах Туркменістану в частині демократизації не є очікуваними ближчим часом. Країна дуже довго перебувала на периферії світових політичних і культурних процесів, немає демократичної традиції. Відсутність демократичного громадянського суспільства ускладнює поступальний розвиток Туркменістану в усіх сферах, зокрема й захисті прав людини. Ці чинники, безумовно, гальмують імплементацію принципів ліберальної демократії на туркменський ґрунт.

Список використаної літератури

1. Жангожа Р. Незалежний Туркменістан: демодернізація / Р. Жангожа, Т. Метельова// Особливості суспільно-політичної модернізації країн пострадянського простору / за ред. А.Г. Бульвінського. Київ: Інститут всесвітньої історії НАН України, 2017. - С. 201-220; Zhanhozha R. Nezalezhnyi Turkmenistan: demodernizatsiia / R. Zhanhozha, T. Metelova // Osoblyvosti suspilno-politychnoi modernizatsii krain postradianskoho prostoru / za red. A.H. Bulvinskoho. Kyiv: Instytut vsesvitnoi istorii NAN Ukrainy, 2017. S. 201-220.

2. Малашенко А. Туркмения: была ли оттепель? [Електронний ресурс]: Carnegie Endowment for International Peace. - 2012. - №14 (4). Malashenko A. Turkmeniya: byla li ottepel? [Yelektronniy resurs]: Carnegie Endowment for International Peace. - 2012. - №14 (4).

3. Нисневич Ю. Современный авторитаризм и коррупция / Ю. Нисневич //Мировая экономика и международные отношения. - 2017. - №61 (1). - С. 108-120; Nisnevich Yu. Covremennyy avtoritarizm i korruptsiya / Yu. Nisnevich // Mirovaya ekonomika i mezhdunarodnye otnosheniya. - 2017. - №61 (1). - S. 108-120.

4. Осадчук І. Особливості формування та функціонування правлячої еліти в контексті «патронажного президенталізму» в Туркменістані / І. Осадчук // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Сер. «Питання політології». - 2014. - №1132. - С. 59-62; Osadchuk I. Osoblyvosti formuvannia ta funktsionuvannia pravliachoi elity v konteksti «patronazhnoho prezydentalizmu» v Turkmenistani / I. Osadchuk // Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina. Ser. «Pytannia politolohii». - 2014. №1132. S. 59-62.

5. Попазогло В. Деструктивні неформальні інститути політики держав Центральної Азії: приклад Узбекистану та Туркменістану / В. Попазогло // Політичне життя. - 2017. - №4. - С. 43-47; Popazohlo V. Destruktyvni neformalni instytuty polityky derzhav Tsentralnoi Azii: pryklad Uzbekystanu ta Turkmenistanu / V. Popazohlo // Politychne zhyttia. - 2017. - №4. S. 43-47.

6. Фісун О. Інверсійні траєкторії пострадянських політичних режимів і моделі неопатримоніальної консолідації / О. Фісун // Національна безпека України. -Київ: Стилос, 2004. - С. 3-12; Fisun O. Inversiini traiektorii postradianskykh politychnykh rezhymiv i modeli neopatrymonialnoi konsolidatsii / O. Fisun // Natsionalna bezpeka Ukrainy. - Kyiv: Stylos, 2004. - S. 3-12.

7. BTI 2018. Turkmenistan Country Report [Electronic resource].

8. How Much Does Mobile Data Cost Around the World? [Electronic resource].

9. Peyrouse S. Turkmenistan: Strategies of Power, Dilemmas of Development. -London: Routledge, 2015.

10. Stronski P. Turkmenistan at Twenty-Five: The High Price of Authoritarianism. [Electronic resource].

11. Turkmenistan. Events of 2018. Human Rights Watch. [Electronic resource].

Размещено на allbest.ru