Поняття "інформаційна війна" у сучасному науковому дискурсі

Анотація

інформаційний війна гібридний безпека

У статті аналізується виникнення та зміст терміну «інформаційна війна», близкість з поняттям «гібридна війна», як чинників інноваційних загроз для систем національної та міжнародної безпеки. Розглядаються дослідження як зарубіжних, так і українських вчених, що стосуються інформаційних війн, інформаційних технологій для впливу на свідомість мас. Робиться акцент на актуальності проблем «інформаційної та гібридної воєн» у контексті української національної безпеки.

Ключові слова: інформаційна війна, гібридна війна, кіберпростір, ЗМІ, інформаційні технології, комунікація, національна безпека

Annotation

The article analyzes an origin and content of the term “information warfare ”, proximity to the concept of “hybrid warfare” as the factors innovative threats for national and international security systems. The research both foreign and Ukrainian scientists which relate to information warfares, information technologies to influence mass consciousness are considered. It emphasizes the relevance of the problems of “information and hybrid warfares” in the context of Ukrainian national security.

Keywords: information warfare, hybrid warfare, cyberspace, media, information technologies, communication, national security

Актуальність проблеми

В умовах напруженої внутрішньополітичної ситуації України та враховуючи непропорційно високий вплив на національну політику традиційних і новітніх міжнародних акторів, гостро стає потреба у поглибленому вивченні феноменів інформаційної та гібридної воєн. Виходячи з розуміння основних параметрів національної безпеки України, важливим елементом, що наповнює її категоріальний і практичних зміст є саме політика в інформаційному просторі. Власне інфопростір пронизує у ХХІ-му столітті усі сфери державного життя, а відтак дозволяє створити підстави для подолання викликів і криз у ситуації міжнародного конфлікту. У свою чергу, від розуміння суті інформаційної війни, в усіх її багатогранних проявах, і лежить ключ до вирішення цілого ряду зовнішньополітичних та внутрішньополітичних завдань держави.

Метою статті є дослідити поняття «інформаційна війна» у сучасному дискурсі з урахуванням категорій «гібридна війна», «кіберпростір» та «національна безпека.»

Аналіз попередніх досліджень і публікацій

Сьогодні відомі професійному загалу праці із даної проблематики таких вчених Г. Почепцова, В. Петрика, І.Парфенюка, О. Старіша, Ганс Кляйн, Уїн Швартоу та інші.

До прикладу, Парфенюк І.М. робить наголос на відмінностях у застосуванні традиційних та новітніх засобів ведення інформаційних воєн. Вчений зауважує, що такі галузі як кінематограф, наукові стандарти і, навіть зовнішня реклама можуть бути особливим різновидом сучасного ментального вплив у з маніпулятивними цілями [9].

У цілій низці праць, відомий дослідник Г. Почепцов відзначає, що інформаційні війни відбуваються у різноманітних сферах життєдіяльності й у всі часи: конкурентна боротьба точиться у політиці, бізнесі, економіці, соціальному житті. І цю боротьбу досить часто ведуть саме в інформаційному просторі. Адже це дешевший варіант агресивних дій, ця сфера ще не настільки ефективно захищена на законодавчому рівні, до того ж тут непросто розрізнити умисний і випадковий розвиток подій [10].

Зарубіжний дослідник інформаційних війн Ганс Кляйн розуміє це поняття як “електронний конфлікт, де інформація є стратегічним здобутком, який варто захопити чи знищити”. Провідні фахівці в галузі інформаційних воєн з ЦРУ та МО США трактують це поняття так: “Інформаційна війна - це попередньо сплановані психологічні дії в мирний чи військовий час, спрямовані на ворожу, дружню чи нейтральну аудиторії, які впливають на установки і поведінку людей з метою отримання політичної чи військової переваги” [11].

Основна частина

У теперішню епоху новітні засоби масової комунікації інтегрували латентними і експліцитними інструментами практично весь світ. Як наслідок, глобальний порядок денний не обходиться без інформаційних воєн. Термін «інформаційна війна» актуальний і важливий на сучасному етапі розвитку. Існує цілий ряд прийомів і методів визначення терміна «інформаційна війна». Наприклад, Г. Вирен вважає, що «інформаційна війна - це комплекс заходів з інформаційного впливу на масову свідомість для зміни поведінки людей і нав'язування їм цілей, які не входять до числа їхніх інтересів, а також захист від подібних впливів» [4]. Поняття «інформаційна війна» в 1976 р ввів Т. Рона. У підготовленому ним для компанії «Боїнг» документі «Системи зброї і інформаційна війна», інформаційна інфраструктура позиціонувалася як ключовий компонент американської економіки, вразлива ціль як в мирний, так і у воєнний час. Т. Рона вказав на ефективність інформаційного впливу та його здатність бути руйнівним для об'єкта.

З 1992 р поняття «інформаційна війна» (information warfare) стало офіційно використовуватися Міністерством оборони США для позначення радіоелектронної боротьби, а починаючи з 1996 р. отримало розширювальне трактування (strategic information warfare), яка надала даному виду боротьби військово- стратегічний, а згодом і соціально-політичний сенс [1].

Якщо феномен класичної війни має тривалу історію осмислення в науковому дискурсі, а тому має понятійну стійкість, то її сучасна форма - інформаційна війна, потребує конкретизації.

Згідно геополітичного підходу, інформаційна війна являє собою міждержавне протиборство. Завдання зовнішньої політики вирішуються державами за допомогою сучасних інформаційних технологій і спрямовані на досягнення не військового, а гуманітарного поневолення супротивника або завдання йому якнайбільшої шкоди за якомога меншу ціну.

Інформація, як втілення загрози і маніпуляції з метою досягнення конкурентної переваги над опонентом, постає тут фундаментальною зброєю і мішенню інформаційної війни. Власне тому, інформаційні війни стають все більш витонченими та дієвими внаслідок інтенсивного розвитку сектора інформаційних технологій. Їхній негативний вплив на найрізноманітніші цінності, як і самосвідомість, що відчуває вплив збоку, може не помічатися протягом тривалого періоду. Сторона, яка вдалася до інформаційної війни, здатна виявити для своїх дій відповідний канал внаслідок взаємозв'язку і взаємозалежності багатьох інфраструктур у сучасному світі.

Саме тому не дивно, що підвищеним джерелом інтересу до даної сфери є, так звана інформаційна революція, яка базується на прискореній еволюції кіберпростору, мікрокомп'ютерів і пов'язаних з ними технологій. Варто також зауважити, що інформаційні війни задіюються на всьому просторі держави-мішені протягом тривалого часу з урахуванням всіх доступних механізмів. Найбільш очевидними проявами інформаційних воєн є пропаганда, агітація, маніпуляція порядком денним та інфоприводами, психологічні атаки всередині держави, а також через дипломатичні кола у всьому світі.

Інформаційна війна у сучасному світі, по суті, інтерпретується як феномен, синонімічний революції в інформаційних технологіях з її потенціалом реалізовувати стрімкі трансформації військових стратегій. Розвиток держави, якщо не сам факт її виживання, все більше залежить від її здатності ефективно розвивати і застосовувати інформаційні технології. Без надійного захисту життєво важливої інформації, інформаційних процесів та систем будь-яка загальнодержавна стратегія приречена на провал.

Вивчення різноманітних авторських досліджень дозволяє помітити, що «поле битви» інформаційної війни постійно розширюється, виходить за рамки традиційних ситуацій збройного конфлікту. У цьому відношенні війна більше асоціюється з екстенсивним використанням інформаційних технологій для досягнення їх ефективності, рентабельності та оперативності. Подібна ситуація, в свою чергу, призводить до того, що семантика поняття «інформаційна війна» постійно розширюється і породжує в більшій мірі плутанину, ніж чітку дефініцію. З цієї причини, досить часто у відповідних дослідженнях застосовується паралельний термін «інформаційні стратегії», який означає використання інформації та інформаційних технологій, як інструменту національної могутності. Даний інструмент може використовуватись незалежно або реалізовуватися додатково до збройних операцій.

За висловлюванням німецького військового теоретика XIX століття К. Клаузевіца, кожна війна - хамелеон за своєю природою. Світова історія переконливо засвідчує: щойно закінчується одна війна і вибудовується на певний час архітектоніка світової безпеки, як визрівають альтернативні стратегії й тактики, інструменти і засоби для нових локальних чи глобальних протистоянь. Так сталося й на зламі XIX- XX століть: не встиг світ стабілізуватись після «холодної війни», як з'явилися паростки гібридних форм експансії. Логічним тому видається автору те, що з 2004 року Північноатлантичний альянс (НАТО) визнав термін «гібридна війна» як найбільш прийнятний для позначення нових форм агресії. З 2006 року це словосполучення вже широко застосовувалося для опису воєнних реалій у Лівані та інших “гарячих точках планети”.

Влучно і лаконічно природу гібридної війни описує директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України Г. Перепелиця: «Гібридна війна охоплює і активні бойові дії, і перемир'я, і переговори, і миротворчі заходи на різних стадіях ескалації конфлікту. У цьому новому виді війни розмитою стала і розмежувальна лінія між миром і війною. Тут немає оголошення війни, воєнні дії слідують відразу за "мирними переговорами" і "остаточним перемир'ям", під час яких гібридна війна, хоч і з меншою інтенсивністю, а все ж триває» [8].

Поява гібридної війни можлива у разі сильної інформаційної агресії в якій атакуюча сторона не афішує своєї участі. Війна є, але з боку супротивника немає ні військ, ні зброї. Все це повинно компенсуватися сильною інформаційною підтримкою. Гібридна війна ведеться таким чином, щоб перешкодити атакуючій стороні робити адекватні дії у відповідь. Під час подібного конфлікту постійно змінюються правила гри і задіюються різні типи сили, оскільки гібридна війна одночасно оперує як військовими, так і цивільними складовими. Одним із головних завдань гібридної війни є деморалізація свого опонента, шляхом комбінованого використання прихованих операцій, диверсій, кібервійни, а також надаючи підтримку повстанцям, чинним на території противника. При цьому військові дії можуть взагалі не вестися, і з формальної точки зору гібридна війна може протікати в мирний час. Гібридна війна вибудувана навколо цілого ряду інформаційних завдань. Їхня значимість настільки висока, що можна говорити про гібридну війну як про гібридно-інформаційну війну, тим більше, що військові дії в ній приглушені, а інформаційні, навпаки, різко посилені. Природа гібридних воєн дозволяє нападаючому розтягувати ворожі дії на тривалий час, відчуваючи стратегічне мислення супротивника. Як показує аналіз подібних конфліктів у ХХІ ст., зазвичай, час грає на користь сторони, що використовує методи гібридної війни. Особливо сильно цей е фект відчувається при використанні регулярної армії, залученої до гібридної війни на чужій території.

Яскравими прикладами гібридних воєн, ряд дослідників вважають військові дії в межах конфлікту між Вірменією і Азербайджаном у кінці 1980 - на початку 1990 років; лівансько-ізраїльська війна 2006 року, під час якої ліванська ісламістська організація Хезболла застосувала проти Ізраїлю як регулярні, так і нерегулярні збройні формування на тлі розгортання інформаційних диверсій; російсько-грузинська війна 2008 року, яка велася одночасно із застосуванням армії, інформатак і кібератак, економічного тиску; сучасний конфлікт між Україною і Росією та війна в Сирії.

Слід також відмітити, що у фокусі інформаційної війни є людський розум, особливо розум тих, хто приймає ключові рішення щодо війни або миру. Американський військовий аналітик, Річард Шафранський писав про те, що системи знань не так схильні до ірраціональності, вони більш загальні для всіх, в той час, як системи уявлень індивідуальні. Оскільки мова йде про війну знань, то метою інформаційної війни називалася атака на епістемології супротивника. Він також наголошує, що інформаційною зброєю є будь -які засоби, які свідомо використовуються для впливу на розум супротивника з мінімальною фізичною силою і таким чином, мають високу ймовірність змусити противника виконати бажання агресора. Таким чином, принципова відмінність інформаційної зброї від звичайної в тому, що перша впливає на розум, дух, а не на тіло людини. Це зручно, ефективно і не потребує надвитрат. В результаті застосування інформаційної зброї об'єкт впливу (людина, соціальна група, народ) починає здійснювати дії, що йдуть в розріз з його власними інтересами і відповідають інтересам противника. (Якщо мова йде про ситуації застосування інформаційної зброї всередині держави, наприклад, по відношенню до політичних опонентів, доречніше більш м'яке формулювання: об'єкт впливу приводиться до типу поведінки, вигідному для комунікатора).

На нашу думку, до інформаційної війни сучасний світ також підштовхує і глобалізація сучасних ЗМІ, які поступово стають рівноправними учасниками прийняття рішень. Особливості каналу комунікації і особливості сприйняття інформації людиною диктують пріоритети, під які починає підлаштовуватися політика. В зв'язку з цим, канадський культуролог Маршалл Маклуен пропонує свою концепцію, де передова роль відводиться підвищеному значенню самого каналу комунікації, який в ряді випадків генерує “меседж” (повідомлення). Маклюен підкреслював, що сучасні засоби комунікації, по-перше, передають не стільки саме повідомлення, скільки ретранслюють довіру до автора, наприклад, маючи на увазі телешоу і телепрограми. По-друге, загальність його підходу призвела до розгляду світу як одного глобального села, єдність якої досягається за рахунок ЗМІ. По-третє, Маклюен запропонував цікаве розмежування «гарячих» і «холодних» ЗМІ. Гарячі засоби завантажують орган почуттів повністю, холодні - через недостатню інформаційну невизначенність змушують підключатися всі органи чуття. Радіо, з його точки зору, є гарячим засобом, телебачення - холодним, оскільки радіо «не викликає такого високого ступеня співучасті аудиторії в своїх передачах, як телебачення. Його роль в тому, щоб створювати звуковий фон або усувати шуми, як у випадку з підлітком, який побачив радіоприймач, як засіб відгородитися від свого оточення. Телебачення ж не підходить для створення фону але має інші переваги впливу.

Якщо ми подивимося на ще один традиційний (застарілий) підхід, то побачимо, що там є суттєва внутрішня диференціація. Це розмежування між прямою та непрямою інформаційною війною. Пряма збігається з сьогоднішнім визначенням Мартіна Лібікі, що інформаційна війна - це атака інформації на інформацію[2]. Іншими словами воно звучить як вплив на інформацію противника поза впливом на його сприйняття і аналіз. А ось непряма інформаційна війна являє собою створення феномена, який противник повинен побачити і проаналізувати сам, щоб прийти до потрібних для комунікатора результатам і, головне, змінити свою лінію поведінки. Лібікі вже з першої своєї фундаментальної праці 1995 р. проводить думку, що все це не є простором звичайної війни: «Інформація не є медіумом війни, за винятком вузьких аспектів типу електронного глушіння». Тоді, в роботі 1995 року він об'єднав під знаменником інформаційних воєн все, що існувало різнорідно: від електронної війни до психологічної. Автор дотримувався ідеї, що це не зовсім простір війни, і в 2012 р робить висновок з приводу кіберпростору: «Одна з відмінностей кіберпростору від інших, де ведуться військові дії (земля, вода, повітря, космос), є те, що цей простір штучно створений». Він вважає, що розуміння його як простору війни заважає виробленню адекватного захисту та способів атаки мережевих систем [2].

В 2014 р. американський аналітик Джон Аркілла заявив, що сьогодні щосили йде війна: «Ми знаходимося всередині світової війни. Якщо взяти разом все суперництво, перед нами перший глобальний конфлікт між державами і мережами. Деякі з цих мереж, хоча вони і широко розкидані, діють для досягнень загальних цілей. Інші прагнуть до окремих, власним цілям, багато в чому як Німеччина і Японія, які хоча і були номінальними союзниками під час Другої світової війни, мало працювали в рамках прямо координованих, взаємно підтримуваних дій. Мережі визначаються своїми плоскими, децентралізованими організаційними формами». У своїй відомій статті про початок ери кібервійни Джон Аркілла разом з аналітиком Ронфельдтом підкреслюють, що сьогодні перемагає не той, хто закладе більше капіталу, праці або технологій, а той, хто має кращу інформацію про поле бою. Вони констатують: «Інформація стає стратегічним ресурсом, який може бути таким же цінним і впливовим в постіндустріальну еру, яким в індустріальну еру були капітал і праця» Г31. Об'єктивним є той факт, що на вістрі гібридних та інформаційних конфліктів, передусім, є війна знань. Тобто здійснюється поступовий перехід від інформації (що базується на фактах) до знань (що базуються на правилах). По суті, будь-яка соціальна трансформація змінювала факти і їх тлумачення. Однак, лише в епоху інформаційних та гібридних воєн, факти починають трансформувати безпосередньо і самі знання. Природно, що інформаційні операції/війни стають сьогодні складовими не тільки військового, але і мирного життя. Це додаткове підтвердження того факту, що глобальний світ остаточно вступив до інформаційної цивілізації.

Розглядаючи феномен інформаційної війни у контексті української історії, стає помітним, як дане явище еволюціонувало протягом тривалого часу з давніх часів. Здійснення інформаційних впливів з використанням інформаційної зброї (приховування інформації; подача її частково, у певному ракурсі; перебільшення наслідків) було зафіксовано літописцями на теренах України ще за Київської Русі. Так, загальновідомим є факт поїздки княгині Ольги до Константинополя, проте ні візантійські, ні руські джерела не висвітлюють причину та мету подолання такого довгого шляху. Войовничий князь Святослав заздалегідь повідомляв противника про свій похід, проте залишалися таємницею напрям та сили, котрі планувалося задіяти. Це давало можливість навести паніку у стані військ та швидко розгромити противника[5].

Залежно від рівня освіти, досвіду, поінформованості, уподобань, культури, емоційності світосприйняття, люди поділяються на соціально-психологічні категорії (групи), яким притаманні типологічні характеристики. Тому, виробники інформації, враховуючи всі відмінності, для досягнення своїх цілей та впливу на свідомість використовують інформаційно-маніпулятивні технології, адресуючи до певного типу аудиторії. Як зазначає відомий український дослідник Г. Почепцов, “Інформаційні війни це інтелектуальні війни. Світ нині будується завдяки інтелектуальному інструментарію. І негативне, й позитивне в ньому є результатом перш за все інтелектуальних дій. Саме тому аналітичні центри (think tank) посіли важливе місце в ієрархії західного державного управління й не посіли ніякого в нашій ієрархії. Там людина легко переходить із однієї сфери в іншу, позаяк здатна працювати й там, і там. Усі ключові події сьогодення, по суті, були вигадані за письмовими столами, і вже потім їх було реалізовано. Саме через інтелектуальну складову на перше місце поступово виходять інформаційні війни та некінетична зброя - як новий тип зброї, на яку ніхто ще не готовий реагувати адекватно. І в тому і в іншому випадку виникає нова філософія війни через появу асиметричної зброї. Адже тепер слабкий у традиційному розумінні опонент може виявитися сильним у кібератаці чи, навіть, у використанні традиційної зброї, але в терористичному акті. Інформаційні війни є інформаційними технологіями, що впливають на інформаційні системи, маючи на меті введення в оману масової чи індивідуальної свідомості, виведення з ладу або десинхронізацію процесів управління суспільством та його складовими.

Вітчизняні дослідники Горбулін В.П. та Додонов О.Г. вважають інформаційні війни як дії, розпочаті для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації та процесам, що базуються на інформації та інформаційних системах ворога при одночасному захисті власної інформації та процесів, що базуються на інформації та інформаційних системах. Основні методи інформаційної війни - блокування або перекручування інформаційних потоків і процесів прийняття рішень супротивником [7]. У сучасних умовах інформаційна війна розглядається військовими теоретиками як якісно новий вид бойових дій, активна протидія в інформаційному просторі, а інформація при цьому - як потенційна зброя та зручна ціль. Інформаційна війна розглядає інформацію як окремий об'єкт або зброю, що не завдає фізичної шкоди але може призвести до війни реальної. Інформаційна зброя, як правило, не спрямована на досягнення втрат у живій силі супротивника. Вона не знищує фізично й не руйнує людські, матеріально-технічні та інші ресурси, а підриває основи дії механізмів організації та управління.

Війни в інформаційному середовищі в сучасній науці та військових доктринах, на відміну від журналістської практики, зазвичай прийнято називати інформаційними операціями, наголошуючи, що вони є лише елементами «реальних» багатоаспектних протистоянь. Хоча поняття «інформаційні операції» явно не вживається в нормативних документах багатьох держав, включаючи Україну та Росію, однак такі операції повсюдно здійснюються для забезпечення політичних, економічних та інших інтересів урядів, політичних партій і політичних рухів, для реалізації влади та забезпечення національних інтересів як на території своїх, так і чужих держав. Доречно згадати висловлювання українського науковця В. Карпенка, який розрізняв внутрішні та зовнішні інформаційні війни. «Внутрішні - це війни проти свого народу. Головний засіб такої війни - інформаційний ресурс, тобто, використання державних та залежних засобів масової інформації. При цьому стратегічне завдання - ідеологічна обробка населення в інтересах влади та олігархічних кланів. Головна форма - сумно відомі в Україні «темники», тобто прихована цензура (найвідомішим прикладом може бути так званий «касетний скандал» під час президенства Л. Кучми)[6]. Ця внутрішня інформаційна війна навколо «касетного скандалу» перетворилася у війну зовнішню. Трагедія Георгія Ґонґадзе стала відома далеко за межами України і прикувала увагу світової громадськості до нашої країни. Міжнародні журналістські організації, структури Європейського Союзу, правнича громадськість вимагали швидкого і ретельного розслідування злочину та покарання винних. Розростання скандалу до світових масштабів, неспроможність чи небажання українських правоохоронних органів довести справу до суду створювало негативний образ України в світі, підмочувало і без того далеко не бездоганну репутацію нашої країни. На жаль, рецидиви інформаційної політики кучмівського режиму досить живучі. Попри відновлення демократичних норм існування ЗМІ, усунення політичного нагляду за оприлюдненням інформації та відновлення реальної свободи слова, вони подекуди виявляються і за нової влади.

Висновки

Поняття “інформаційна війна” у сучасному науковому дискурсі має цілий ряд трактовок і сутнісних відгалужень. Власне, інформаційний компонент збройного конфлікту у ХХІ-му сторіччі стає одним із головних факторів впливу на опонента та деморалізації особового складу армії. Разом з тим, такі новітні явища як “гібридна війна”, “когнітивна війна”, “інтерпретаційний конфлікт” доповнюють і розкривають сутність інформаційного протистояння з усіма його відтінками.

Слід, також, диференціювати два головних наукових підходи до розуміння сучасних інформаційних воєн. Перший підхід вбачає у інформаційного протистоянні “війну інформації проти інформації”, тобто, пояснює інформаційну війну через призму конкуренції фактів, їх способу донесення та методику тиражування. Другий підхід заснований на положенні про “смислову формулу протистояння”, тобто, впливу на опонента за допомогою структурування і модерації знаннями і емоціями, а не просто подачою фактів з їх контраверсійними трактовками.

Отже, на наш погляд, з позиції універсалістського системного підходу, інформаційну війну варто розуміти як форму суб'єктного протистояння на рівні смислів і повідомлень, з метою зміни початкової позиції опонента і його готовності до опору.

Література

1. Ватрушкин А.А. Проблемы информационно-психологической безопасности в современном мире // Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук. 2010. № 11. С. 193-197.

2. Libicki M. Conquest in cyberspace. National security and information warfare. Cambridge, 2007.

3. Arquilla J., Ronfeldt D. Cyberwar is coming // In Athena's camp. Preparing for conflict in the information age. Santa - Monica, 1997 р. 25

4. Вирен Георгій. Сучасні медіа: інформаційні війни. М.: Аспект Пресс, 2013. 126 с.

5. Гуз А.М. Історія захисту інформації в Україні та провідних країнах світу: Навчальний посібник. 260 c

6. Карпенко В.О. Інформаційна політика та безпека. К.: Нора-Друк, 2006. 320 с

7. Інформаційні операції та безпека суспільства: загрози, протидія, моделювання: монографія / В.П. Горбулін, О.Г. Додонов, Д.В. Ланде. К.: Інтертехнологія, 2009. 164 с.

8. Перепелиця Г. Російсько-український конфлікт: гібридний мир проти гібридної війни / Григорій Перепелиця // Універсум. 2017. № 1-2. С. 34.

9. Інструментарій інформаційних війн: традиційні та новітні засоби / Парфенюк І.М. // Вісник Книжкової палати. 2019. № 1. С.7-10

10. Смислові та інформаційні війни / Г. Г. Почепцов // Інформаційне суспільство. 2013. Вип. 18. С. 21-27.

11. INFORMATION WARFARE AND INFORMATION OPERATIONS: RUSSIAN AND U.S. PERSPECTIVES / Hans Klein // Journal of International Affairs.Vol. 71. No. 1.5, Special Issue: CONTENTIOUS NARRATIVES: DIGITAL TECHNOLOGY AND THE ATTACK ON LIBERAL DEMOCRATIC NORMS (2018). pp. 135-142.

Размещено на Allbest.ru