Досвід європейських країн в реалізації політики неприєднання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід європейських країн в реалізації політики неприєднання

Віталій Гутник

студент II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету історії та права

Науковий керівник - кандидат політичних наук, доцент

Стадніченко Р.В

У статті розглядаються особливості становлення та трансформації політики нейтралітету та позаблоковості. Розкрито взаємозв'язок конкретного історичного періоду та формування відповідної зовнішньої політики нейтральних та позаблокових країн. Досліджено місце та роль Австрії, Швеції та Швейцарії в сучасній будові європейської безпеки. У статті проаналізовано процес співпраці нейтральних та позаблокових країн з ЄС та НАТО.

Ключові слова: нейтралітет, позаблоковість, Європейські країни, політика неприєднання.

Постановка проблеми

Зміна будови міжнародних відносин після розпаду біполярного протистояння між Сходом та Заходом зумовила суттєві зміни у поведінці всіх суб'єктів міжнародних відносин, що спричинило появу нових середовищ для їхньої взаємодії. Це стало вирішальним фактором, який призвів до зміни форм та засобів ведення державами зовнішньої політики на міжнародній арені. Ще одним важливим фактором, що позначився на реалізації політики неприєднання є розвиток процесу глобалізації та інтеграції в сучасному світі.

Визначення місця та ролі політики неприєднання європейських країн є вкрай актуальним. Сьогоденні перманентні зміни вимагають детального вивчення й переосмислення цілісного феномену міжнародних відносин. На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин можна спостерігати велику кількість локальних конфліктів, які стають ареною для боротьби між країнами, а також військовими об'єднаннями, але ці протистояння не зводяться лише до військових дій, а переносяться в політичну, економічну, безпекову та інші сфери. Тому також досить актуальним є дослідження переходу від традиційної політики нейтралітету до політики неприєднання та адаптації феномену міжнародних відносин до сучасних трансформаційних та глобалізаційних процесів в контексті зовнішньої політики нейтральних та позаблокових держав Європи, які є членами ЄС.

Аналіз досліджень і публікацій

Виявлення ролі політики нейтралітету та позаблоковості в сучасній архітектурі безпеки на території Європи відображена у праці В. М. Вдовенко. Досить актуальним є дослідження Н. А. Мельник, в якому висвітлено трансформацію оборонної політики Швеції в постбіполярний період. Дослідженням Австрійського нейтралітету та особливостями його становлення займалася Т. В. Хрульова.

Питання, пов'язані з концепцією нейтралітету, широко вивчаються також і західноєвропейською політичною наукою. Зокрема грунтовно досліджена трансформація концепції нейтралітету та проблема її пристосування до динамічних умов світової політики. Це висвітлено в працях М. Гелера, Р. Біндшедлера, Т. Райтера.

До джерельної бази входять також документи, які закріплюють на законодавчому рівні політику нейтралітету та позаблоковості Австрії, Швеції та Швейцарії, а також угоди, які регулюють співробітництво цих країн з НАТО і ЄС.

Метою статті є структурно-функціональний аналіз досвіду європейських країн в реалізації політики неприєднання на прикладі Австрії, Швеції, Швейцарії.

Методологія дослідження

європейський безпека політика нейтралітет

Для більш ґрунтовного дослідження поставленої проблеми використано метод системного аналізу, який дозволив проаналізувати міжнародні відносини на європейському континенті і показати міжнародний світ як систему, а європейські нейтральні країни, що є взаємопов'язаними між собою, як її елементи

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Принцип постійного нейтралітету вже понад шістдесят років відіграє визначальну роль у формуванні політики безпеки Австрійської республіки. Становлення нейтралітету Австрії як незалежної держави відбувалося досить довго та складно. Це було зумовлено тим, що Австрія після Другої світової війни була поділена на окупаційні зони між США, Великою Британією, Францією та СРСР. Саме територія післявоєнної Австрії стала геополітичним полем боротьби між Сходом та Заходом. СРСР блокувала спроби Австрії на відновлення незалежності, прагнучи встановити на її території прорадянський режим. Але після смерті Сталіна в 1953 році відбувається трансформація ведення зовнішньої політики СРСР на міжнародній арені.

Це було досить помітно, адже «замість силової зовнішньої політики, яку формував Сталін протягом багатьох років, відбувся перехід до помірної політики, яка проявилася у встановлені дипломатичних відносин СРСР з Грецією та Ізраїлем. В січні 1955 року СРСР оголосила про закінчення стану війни з Німеччиною. А в лютому 1955 було прийняте історичне рішення про виведення радянських військ з території Австрії, що поклало початок двохсторонніх радянсько-австрійських перемовин» [4, с.37]. Найважливішим досягненням радянської дипломатії стала згода австрійської делегації на головну умову СРСР - постійний нейтралітет Австрії за прикладом Швейцарії. 15 травня 1955 року у Віденському палаці Бельведер керівниками чотирьох зовнішньополітичних відомств було підписано Державний договір про відновлення вільної, незалежної та демократичної Австрії, який відкривав країні шлях до вільного розвитку.

26 жовтня парламент прийняв Федеральний конституційний закон про нейтралітет. У законі вказується, що «з метою міцного утвердження своєї зовнішньої незалежності й забезпечення недоторканності своєї території Австрія добровільно заявляє про свій постійний нейтралітет, який буде підтримувати та захищати «усіма наявними в її розпорядженні засобами». Для забезпечення цих цілей Австрія ніколи в майбутньому не буде вступати в жодні військові союзи й не допускатиме створення на своїй території військових оп орних пунктів іноземних держав» [2]. Таким чином Австрія була визнана постійно нейтральною державою, що дало їй змогу здійснити відновлення власної країни та стати нейтральною сполучною ланкою між Сходом і Заходом.

Після подачі Австрією 17 липня 1989 року заявки на вступ в ЄС виникло питання щодо доцільності політики нейтралітету. Однак в заявці зазначалося, що збереження нейтрального статусу є обов'язковою умовою приєднання до ЄС. І, враховуючи це, «на референдумі 1994 року більшість громадян Австрії (66.6 %) вирішила, що включення в європейську інтеграцію не призведе до утисків нейтралітету. Але після цього Австрією було ратифіковано низку міжнародних договорів серед яких - Амстердамський договір, завдяки якому Австрія повною мірою має право брати участь в місіях гуманітарного та рятувального характеру, операціях з підтримання миру і «управління кризами», включаючи «силове умиротворення» [7].

Таким чином можна констатувати, що після розпаду СРСР і вступу Австрії до ЄС, а також ратифікації міжнародних угод Австрія на сьогодні є швидше країною, яка проводить політику позаблоковості, а не політику традиційного нейтралітету. Адже в обов'язки держави, яка проводить політику позаблоковості, входить недопущення розміщення іноземних військ і баз на її території, а також відмова від формального входження до військового союзу. Також можна спостерігати активну співпрацю країни з НАТО, яка взаємодіє лише в миротворчих місіях, у сфері гуманітарної та фінансової допомоги на післявоєнній стадії. Варто відзначити її активну участь в зовнішній політиці та політиці безпеки ЄС. Тому Австрія як позаблокова країна, яка є членом ЄС, відіграє вагоме місце у системі європейської безпеки та є стратегічним партнером НАТО на території Європи.

Королівство Швеція є однією з небагатьох європейських країн, що зберігають нейтралітет, і водночас від початку ХІХ століття не бере участі у військових конфліктах та уникає офіційного вступу до будь-яких військово-політичних блоків. Однак, варто зазначити особливість нейтрального статусу Швеції, яка полягає в тому, що він юридично не закріплений як у національному, так і міжнародному правовому полі. Але варто звернути увагу на те, що кожен рік про нейтральний та позаблоковий статус згадується в зовнішньополітичних деклараціях уряду, які представляє в Парламенті голова Міністерства зовнішніх справ і які, на нашу думку, можна вважати офіційними підтвердженнями державою свого позаблокового статусу, що є проголошеним в односторонньому порядку.

Отже, нейтралітет Швеції ґрунтується лише на її власному самовизначенні на світовій арені, і як наслідок, для цієї країни відсутні міжнародні гарантії захисту її суверенітету. Саме через цей факт держава змушена забезпечувати його самостійно через формування й утримання потужного військового потенціалу в Європі.

У період холодної війни положення Швеції визначалося формулою - «позаблоковість у мирний час, нейтралітет під час війни», а її політика у сфері оборони ґрунтувалася на ідеї самостійного захисту території та суверенітету.

У 1995 році Швеція приєдналася до ЄС і тим самим - до процесу формування і реалізації європейської політики безпеки. Маастрихтський договір про ЄС 1992 року передбачав розробку Спільної зовнішньої політики та політики безпеки, невіддільним складником якої стала Європейська політика безпеки й обор они (ЄПБО). На сьогодні у межах ЄПБО функціонують безпекові організації, які у своїй діяльності здійснюють низку операцій у яких беруть участь наглядачі та регулярні військові частини [1].

Швеція є одним із членів Рамкової угоди щодо заходів сприяння реструктуризації та функціонування європейської оборонної промисловості яка передбачає: 1) співробітництво в галузі високих технологій з метою створення європейських потужностей з виробництва бойових авіаційних систем; 2) започаткування Європейської програми закупівлі технологій (European Technology Acquisition Programme, ETAP); 3) заохочення європейської промисловості до забезпечення належної фінансової підтримки зазначених зусиль [8].

На початку ХХІ століття можна спостерігати збільшення кількості проведення миротворчих операцій в різних точках світу. Варто зазначити, що проведення позаблоковими країнами миротворчих місій має на меті досягнення декількох цілей: 1) Насамперед це демонстрація свого внеску щодо дотримання міжнародної безпеки в різних кінцях світу і, тим самим демонстрація свого прагнення бути не тільки об'єктом, але й суб'єктом безпеки; 2) Держави бажають здобути цінний військовий досвід для подальшого покращення ефективності збройних сил [3].

У 2003 році була ухвалена Європейська стратегія безпеки, спрямована на протидію новим загрозам, які виникли після вересневих подій 2001 року. «Нею передбачається створення зони безпеки довкола ЄС, підтримка безпеки й стабільності у світі через втручання у конфлікти через миротворчі місії ООН» [6].

Співробітництво Швеції з НАТО розпочалася ще у 1992 році коли країна отримала статус спостерігача в Раді Північноатлантичного співробітництва, у 1994 році - приєдналася до Програми «Партнерство заради миру», що суттєво розширило її військові та політичні контакти з НАТО.

Таким чином Швеція, яка є позаблоковою державою, активно співпрацює з НАТО, що проявляється в її участі в миротворчих місіях, а також військових навчаннях під егідою Альянсу. Важливе місце ця позаблокова країна займає в оборонній політиці всієї західноєвропейської частини материка. Адже саме вона стоїть на чолі північноєвропейської бойової групи, яка формується зі збройних сил Норвегії, Фінляндії, Естонії для захисту ЄС. Але при цьому варто зазначити, що не дивлячись на тісну співпрацю з НАТО, Швеція не здійснює кроки для вступу в Альянс, а навпаки зазначає у деклараціях уряду про свою політику нейтралітету.

Швейцарія - перша країна, яка закріпила за собою статус держави з постійним, незмінним і вічним нейтралітетом згідно з актами Віденського конгресу й актам Швейцарського сейму. Політика постійного нейтралітету Швейцарії є унікальною і винятковою в Європі. Попри прихильність інших європейських країн до цього політичного курсу, Швейцарія залишається найбільш лояльною до даного курсу державою. Про це можна судити за підсумками громадських референдумів щодо схвалення проведеної в країні політики. Так, в щорічному звіті «Безпека» 92% громадян Швейцарії схвалили політику нейтралітету. Нейтралітет Швейцарії служить політичним інструментом підтримки своєї незалежності та суверенності, її повної відмови від участі у військових блоках і альянсах. У 2015 році, згідно з соціологічним опитуванням Credit Swiss Worry Barometer, на питання «Що символізує Швейцарія?» «32 % респондентів країни відповіли «нейтралітет», 19% - «безпека і мир», 13% - «природа» [5]. Дане опитування підтверджує, що обрана більше ніж 200 років тому політика нейтралітету й зараз активно підтримується і широко схвалюється населенням Швейцарії.

Схвалення з боку населення зовнішньої та внутрішньої політики Швейцарії робить її однією з найбільш стабільних держав в Європі, але нові виклики часу, що загрожують її безпеці й суверенності, змушують її переглянути свій вектор розвитку з урахуванням регіональної та інтернаціональної інтеграції, проведеної в Європі. Найголовнішим її партнером є Європейський союз (ЄС), з моменту утворення якого і почалася історія розвитку унікальних відносин нейтральної Швейцарії з ЄС.

Однак політика нейтралітету, яка проводиться Швейцарією - це саме той випадок, який суперечить очікуванням європейських політичних кіл і є, на їхню думку, застарілим методом зовнішньої політики. Оскільки нейтралітет протягом століть був частиною національної ідентифікації Швейцарії, існує побоювання втрати нейтралітету або його трансформації на прикладі Австрії.

Політика нейтралітету історично закріпила за собою один з головних принципів - заборона на вступ до військових альянсів і ведення політики, яка може привести до ворожих відносин з іншими країнами. Така загальна політика залучає держави в військові дії за межами своїх кордонів, що вступає в суперечність з історичною концепцією нейтралітету. Подібні розбіжності існують і в інших країнах як серед політичних партій, так і серед громадян, попри привабливість ЄС, але найактивнішою нейтральною державою, що виступає проти вступу до ЄС, до сих пір залишається Швейцарія. Однак така позиція абсолютно невигідна Швейцарії, вона географічно розташована практично в центрі Європи, тому співпраця і вибудовування своїх відносин з ЄС стало одним з головних напрямків політики Швейцарії останнім часом. Першу угоду між ЄС і Швейцарією було підписано ще в 1972 році й вона стосувалася її входження до Європейського економічного товариства (ЄЕС). Жителі Швейцарії 6 грудня 1992 року за результатами голосування відмовилися вступати в ЄЕС, хоча були не проти долучитися до ЄС. Швейцарія у своїй історії ніколи не голосувала на референдумі з питання членства в Європейському союзі [5].

У травні 2000 року було проведено референдум, на якому вирішувалися питання щодо підписання торгово-економічних угод. Понад 60% населення висловили згоду і вже 19 травня 2004 року були підписані такі угоди: «Про звільнення від митного оподаткування експорту в ЄС швейцарських перероблених сільгосппродуктів», «Про входження Швейцарії в Європейське екологічне агентство», «Про приєднання Швейцарії до Європейської програми розвитку в області мас-медіа», «Про приєднання Швейцарії до європейської освітньої програми», «Про приєднання Швейцарії до Шенгенської та Дублінської угод». На референдумі 5 червня 2005 року громадяни Швейцарії висловилися за вступ до Шенгенського простору. У лютому 2009 року був продовжений договір про вільне пересування робочої сили.

Традиційно нейтральна Швейцарія з 1996 року бере участь в програмі Північноатлантичного альянсу «Партнерство заради миру» і періодично дозволяє НАТО використовувати свій повітряний простір для проведення навчань і військових операцій під егідою Альянсу. З 1997 року Швейцарія стала членом Ради євроатлантичного співробітництва, і лише у 2002 році стала однією з членів ООН. Варто зазначити, що всупереч тому, що Швейцарія є нейтральною країною, вона є активною учасницею в усіх міжнародних організаціях, надаючи свій персонал для проведення різного роду заходів.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Нейтралітет та неприєднання як курс ведення зовнішньої та внутрішньої політики незмінно зберігає важливе міжнародне значення для європейських країн. Закріплення статусу нейтралітету в міжнародно-правовому полі зобов'язує держави, що прийняли його, дотримуватися основних положень цього зовнішньополітичного курсу. Однак нові виклики й загрози міжнародній безпеці та миру дають свої результати. Нейтральні країни змушені приймати умови регіональної та інтернаціональної інтеграції для підтримки безпеки як у своєм у регіоні, так і у світі в цілому. Але слід зазначити, що ці країни зберігають формально-закріплене в міжнародно-правовому полі положення щодо дотримання нейтралітету, яке зобов'язує країни відмовитися від участі у військових операціях, відмову від вступу в військові блоки та альянси й підтримання безпеки в регіоні та світі, але при цьому спостерігається втілення в зовнішній політиці принципу неприєднання, що передбачає взаємодію з акторами міжнародних відносин лише з позиції задоволення власних національних інтересів. Дана політика довела свою життєздатність і ефективність, всупереч всім викликам сучасного світу і зміни зовнішньополітичних систем. Політика нейтралітету і позаблоковості, по суті, закріпила за собою основні вектори ведення зовнішньої політики Австрії, Швеції та Швейцарії та гарантує розуміння і визнання цього курсу міжнародною спільнотою.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Finland and Sweden present a joint initiative on action against terrorism in NATO's Euro-Atlantic Partnership Council [Електронний ресурс] - 7.11.2001. Режим доступу : http://www.formin.f/english.

2. Конституція Австрії. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://worldconstitutions.m/?p=159&page=11

3. Мельник О., Чернова А. Нові виклики та загрози вимагають нових підходів до оборони: досвід Швеції. Національна безпека і оборона. 2009. № 1. C. 30-36.

4. Павелко О.В. Австрийский вопрос в холодной войне:. М. 40 с

5. Соціологічне опитування Credit Swiss Worry Barometer. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.credit-suisse.com/corporate/en/articles/news-and-expertise/worry-barometer-2017-the-swiss-place-high-trust-in-their-institutions-201712.html

6. Скандинавские страны могут создать военный альянс [Електронний ресурс]. Подробности. 9 февраля 2009 года. Режим доступу : http://podrobnosti.ua.

7. Хрульова Т. В. Принцип нейтралитета в современой мировой политике. Вестник Санкт-Петербургского университета.: Сер. 6. 2008. Вып. 2.

8. Шьон Е., Вайдахер Р. Виробництво озброєнь / Щорічник СІПРІ-2002: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека; переклад з англійської / Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. К., 2003. С. 370

Размещено на Allbest.ru