Особливості впливу КНР на регіональну політику США

В. Каминін, магістр

Вступ

Актуальність даного дослідження у взаємовідносинах США та КНР, які виникають як один із головних напрямків у сучасних міжнародних відносин. Все це зумовлюється загалом статусом цих двох держав, де США - реальна і єдина наддержава (з огляду на американську точку зору), а КНР - велика регіональна держава, яка має потенціал перетворення на наддержаву, як наслідок, структури і характеру міжнародних відносин існує затверджена лінія політичної стратегії США на стримування супротивника, будь-кого, усе це пов'язане зі збереженням головних позицій Сполучених Штатів у світі. Утім таку лінію не можна абсолютизувати. А, щодо Китаю, то він досі залишається найбільшим торгівельним партнером Сполучених Штатів.

Метою статті є компаративний аналіз зовнішньополітичних орієнтирів США до КНР в темпоральному діапазоні - від президентства Б. Обами до президентства Д. Трампа, визначення загальних напрямів політики США в зоні АТР, прогнозування дій, що відбуватимуться у зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів у відношенні до КНР у полі історичної ситуації.

Методологія дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження склали основні принципи об'єктивності, багатофакторності, систематизації та історизму. Для вирішення наведених завдань використано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний методи дослідження. Використання абсолютно всіх даних способів орієнтоване в підвищення об'єктивності зіставлення в розгляді аналітичних досліджень політичних діячів також політологів США, які взяли сприяння в розробці, а також здійсненні політичної стратегії держави згідно КНР в необхідний нам проміжок; формування розкладів Демократичної, а також Республіканської партій США до встановлення орієнтирів також цінностей зовнішньої політики в АТР; позицій США згідно питань, які вивчаються.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблема зовнішньополітичної стратегії США щодо Китаю відображається в роботах таких вітчизняних науковців, як А. Шевчук, С. Шергін, С. Пронь, Ю. Курнишова, С. Толстов, Н. Городня, В. Каспрук, О. Коваль тощо. Попри це, тема не може вважатися повністю вичерпаною і потребує подальшого осмислення як через необхідне узагальнення вже існуючих наукових робіт, так і через поглиблення суперечностей і конфліктів між США та КНР, оновлення наукової та документальної бази та реалій зовнішньої політики США, особливо у вимірі порівняння їхніх політичних курсів з позицій оцінки демократичної адміністрації Б. Обами та республіканської адміністрації Д. Трампа.

Основна частина

Необхідно прийняти відмінності в політичних розкладах Сполучених Штатів Америки під час президентства Обами аж до приходу Д. Трампа. Однак відмінність позицій визначає також комбінація Сполучених Штатів Америки згідно Китайської Народної Республіки в межах 2-ох каденцій 1-ий з вищеназваних президентів Об'єднаних Штатів у узгодженні з орієнтирів, які визначали північноамериканську зовнішню політичному діячеві протягом кінцевого а також початкових стадій.

Таким чином, президентство Обами виявило помітно трансформовані відповідно до зіставлення з попередніми хитрі орієнтири Сполучених Штатів Америки, об'єднані, з одного краю, з модернізацією упорів у конкретні цінностей політичного напрямку держави, але з іншого-переродженими способами звершення цілей.

Зазначене, знайшовши тлумачення у політичній літературі в якості доктрини Б. Обами [1], не виключало тенденції на збереження лідируючих позицій США у світі, хоча, з іншого боку, передбачало відчутно ліберальні підходи до розв'язання проблем з акцентом на баланс інтересів і співробітництво міжнародних акторів.

Подібні комбінація робилися неупередженими в обставинах переосмислення первісних течій зовнішньої політичної діяльності Сполучених Штатів Америки, з одного краю, але з іншого - спеціальних зацікавлень влади в Азіатсько-Тихоокеанського району (АТР), які є важливими з точки зору економіки, політичної діяльності, а також конкурентної боротьби з метою появи нових зростаючих лідерів.

Позиція США характеризувалась закликами взяти відповідальність за підтримку стабільності світової фінансової та економічної системи і водночас - визнанням проблем щодо прав людини в Китаї або загрозливої модернізації китайських збройних сил [2]. При цьому декларувалося визнання прав і обов'язків усіх держав із помірковано критичними оцінками щодо КНР як відображенням лінії на необхідність підштовхування Китаю до виконання відповідальнішої ролі у розв'язанні спільних проблем ХХІ ст. на засадах політики залучення[3].

Практико-політичним виміром зазначеного можна вважати запропоновану під час візиту Б. Обами до Пекіна 2009 р. концепцію «стратегічного запевнення» [4].

Слід визнати надалі помітне зміщення акцентів стратегії США щодо Китаю - від залучення до стримування - як тенденції, що знайшла відображення вже в січні 2012 р. в оприлюдненій частині Військової стратегії США «Підтримуючи глобальне лідерство США. Пріоритети оборони ХХІ століття».

Пентагон назвав Китай основним конкурентом США, розглядаючи відносини з ним крізь призму стратегічного суперництва. Документ визначив Китай як державу, що здатна створити загрози військовій безпеці США і їх союзникам [5-6].

Наступне роз'яснює також небезпечні рухи в акті згідно Китаю з упором в підвищення бойового присутності Сполучених Штатів Америки в області АТР при усвідомленні американським керівництвом недієвості курсу на «стратегічне запевнення» та прояву союзницьких відносин сторін.

Китай відзначився ще також інтенсивною політикою, зосередженою на лідерство в АТР-так само як через участь у регіональних суспільствах, так і торгове партнерство (при збільшенні асиметричних фінансових зв'язків) практично з абсолютно всіма державами району. Так, почали виявляти себе підвалини лідерства КНР - від регіонального до глобального рівня, окреслених пізніше китайським лідером в якості реалізації концепції «китайської мрії» [7].

Особливість позиції Китаю встановив характерні - з посиленням насильницького елемента-підходи до нього з боку США-тенденції, виявила відображення у "Стратегії державної безпеки" також бойових стратегіях Сполучених Штатів Америки з 2015 року.

У сукупній специфіці РНБ 2015 стала Декларація спеціальних здібностей Америки відповідно до захисту її державних горизонтів «за допомогою інтенсивних і постійних лідерів», «заснований на фінансовій і науково-технічній потужності і цінностях американського народу». Підтверджувалися обіцянки США союзникам а також партнерам. Заявлялось про рішучість і готовність «стримати і, за необхідності, завдати поразки потенційним супротивникам» [8]. Китайська тема розглядалася в даному взаємовідносин у вимірі орієнтації в партнерські взаємини сторін нарівні з готовністю перешкоджати негативним з точки зору американському колу інтересів і їх вчинкам з боку країни Китаю. Окреслювався намір «контролювати військову модернізацію Китаю та його поширену присутність в Азії [8].

Такі підходи не стали новими з урахуванням попередніх Стратегій від 2010, 2011 і 2012 рр. та відповідно проголошеної 2013 р. адміністрацією Б. Обами стратегічної лінії на «відновлення регіонального стратегічного балансу» в зоні АТР [10]. Однак, ніяк не менш значущим курсом, згідно з військово-морською стратегією (2015), описувався збільшення бойової наявності Сполучених Штатів Америки в районі регіоні як держави, що рветься здійснити роль гаранта стабільності в даній частині світу. «У зв'язку зі стратегічною увагою до ІАТР в ньому буде збільшено кількість розташованих там ВМС та корпусів морської піхоти (МП) США», - говорилося в документі. Зазначалося, що до 2020 року в регіоні буде базуватись приблизно 60% кораблів та літаків ВМС Сполучених Штатів [9].

Щодо стратегічної лінії США до Китаю, то вона набула в НВС США однозначно чіткого тлумачення: «Ми підтримуємо зростання Китаю і також нагороджуємо його відповідно до партнерства з метою величезної інтернаціональної захищеності. Але його скарги до майже всього Південно-Китайського моря ніяк не відповідають інтернаціональному праву... Китай виступає з агресивними претензійними зусиллями щодо територій, що дозволить йому розміщувати військові сили з життєво важливих міжнародних морських шляхах» [11].

Дослідження стратегічних документів державного ступеня Сполучених Штатів Америки етапу 2-ох каденцій президентства Обами дає можливість говорити про значний розвиток підходів демократичної адміністрації в Китай-з невеликих аж до помітно загострених, які стримували, прагнення реалізовувати операції стратегічного стримування Китайської Народної КНР. У разі якщо у вимірі загальносвітових або обласних питань (на прикладі ситуації в АТР) Сполучені Штати само як міжнародний керівник оголошували плани утримувати баланс інтересів з урахуванням операцій інтернаціонального повноваження також присутність залучення в постанові питань абсолютно всіх авторитетних міжнародних акторів (як прояв політики Idealpolitik), конкретизований суспільно-політичний напрямок США у взаємовідношенні Китаю усі без винятку найбільш чітко отримував форма Realpolitik - напрямки, в базі якого - прагнення інтенсивної протидії планам справжнього або ймовірного ворога.

Розмова про повернення Північноамериканської влади до "класичної" складу стримування іншого Всесвітнього керівника, виникнення якого так само як спрямованість розглядається певними фахівцями у властивості небезпеки державним захопленням США. Винятковий розмір фінансових взаємозв'язків-так само як практичний компонент взаємовідносин згідно напрямку КНР-США-мав можливість б бути значною перешкодою порівняно відкритої конфронтації сторін. Однак формування умови ніяк не передбачив також Дружній або в тому числі і стабільних партнерських взаємозв'язків-спрямованості, то що здійснювала збільшення протидії держав так само як посили мінливості інтернаціональних взаємин регіонального (в зоні АТР) також загальносвітового рівня.

Такого роду аспект з приходом до уряду влади Д. Трампа ніяк не отримав досконалої інновації, однак, відзначився протягом перших місяців роботи республіканської влади конкретною" зигзагоподібністю " заяв також висновків, під час яких - так само як персоніфікована спрямованість президента США згідно прийняття суспільно-політичних висновків, таким чином також спрямованість новітньої влади до керівника з президентом на розгляд зовнішньополітичного курсу з урахуванням чітко відпрацьованої стратегії зразок Стратегій національної безпеки США(на другу половину 2017 р такого документа не було оголошено), але в узгодженні з конкретизованої труднощами, загальновизнаною близьким суспільством глави Білого дому в якості найбільш важливою з точки зору національних інтересів Сполучених Штатів.

Так, значну частину зовнішньополітичного розділу своєї передвиборчої кампанії Д. Трамп побудував на жорсткій критиці Китаю. Д. Трамп висловлювався про Китай украй негативно, зробивши чимало різких заяв щодо економічної політики КНР, що потребує (і набуде після обрання Д. Трампа президентом) обмежувальних заходів у вигляді 45% тарифів на весь китайський імпорт. трансатлантичний фінансовий бойовий китай америка

Досить агресивна риторика на адресу Китаю продовжувала лунати з офісу Д. Трампа та його команди й після інавгурації - тенденція, що могла б пояснюватись як позицією передвиборчого періоду президента, так і присутністю у команді Д. Трампа виразних критиків Китаю - очільника торговельної ради П. Наварро, а також номінованих на посаду торгового представника і міністра комерції Р. Лейтінзера і В. Росса як прихильників протекціонізму та захисту американського виробника [12]. До того ж, розглядаючи питання безпеки у Східній Азії й насамперед у Південно-китайському морі, Д. Трамп різко критикував експансіоністські зазіхання КНР у даній акваторії, 90% якого в Пекіні називають «своїми територіальними водами».

Особливого світового відгуку набула телефонна розмова Трампа з лідером Тайваню Цай Інвень, чого ж ніяк не існувало протягом десятків років. У разі якщо критичні передвиборчі положення кандидата в президенти ніяк не спонукали значний взаємодії з боку КНР, дана після інавгураційне явище зробилося об'єктом оцінки офіційного Пекіна беручи до уваги Політику «єдиного Китаю».

Наочно у даному проекті, що період перших 100 днів також наступних місяців президентства Д. Трампа встановив вкрай суперечливі постанови в нюансі прогнозованої жорсткої або в міру примирної політичної діяльності США в напрямку Китаю - з виходом США з торгового угоди про Транс-тихоокеанське партнерство (ТТП) як конкретної поступки захопленням КНР до нарощування бойової сили в регіоні.

Пояснення Д. Трампа зводились до інтересів країни, якій, нібито, вигідніше укладати двосторонні угод и як можливості повернення промисловості і робочих місць до США та подальшої потенційної катастрофічності (з точки зору національних інтересів) перебування США в ТТП [13].

Розмова здатна слідувати також про перехоплення Китаєм фінансового лідерства в АТР, так як незгода США з ролі во ТИП дає можливість Китаю наповнити порожнечу також здійснити завдання формування власних особистих трейдерських об'єднань.

Придушення КНР при даному, точніше в цілому, стане реалізуватися також за допомогою розміщення стратегічної авіації також ракет-перехоплювачів на півдні Корейського півострова. Очевидно, те що впливи США у цій течії активізують, з власного боку, різку реакцію в Пекіні так само як безпосередній загрози захищеності КНР.

Китай ніколи не змінить власну угоду порівняно планів Пентагону повернути стратегічні озброєння США на півдні Корейського півострова, він стане представляти всупереч їх розміщення. Пошук компроміс у очікувався на першій спільній зустрічі американського президента Д. Трампа і голови КНР Сі Цзіньпіна 6-7 квітня 2017 р. у Флориді, основними питаннями якої були ядерна програма Північної Кореї і двостороння торгівля. Напередодні саміту Д. Трамп заявляв, що переговори будуть важкими, враховуючи розбіжності сторін щодо низки найбільш важливих для США проблем.

Позитивний вид переговорів визнано також у прес-релізі Білого дому. Спільно з цим в акті спостерігається, то що Трамп «вказав на гасла, які формуються в слідстві інтервенції Китаю в американську економіку, висловив занепокоєння впливом дивної індустрії, земельного господарства, технологій крім того політики в області кібербезпеки в робочі області крім того експорт Сполучених Штатів».

Таким чином, запропоноване у вимірі дипломатичної риторики ніяк не викреслювало встановлення ряду ґрунтовних зауважень США в КНР, але в подальшому - також готовності адміністрації Д. Трампа функціонувати у твердій односторонній формі в області АТР. Наочно, те що фахівці ніяк не ліквідують здатності звершення компромісу згідно напрямку США-КНР.

Однак формування подій ніяк не доводить діянь в цьому напрямку, підтверджуючи про практично безперервний критичний вид взаємин серед США і КНДР при досить чітко окресленому нейтралітету або відстороненості Китаю. Таким чином, китайське друковане видання Global Times, що, згідно з судженням спостерігачів, відображає угоду китайського управління, в редакційній статті показує, то що Китай ніяк не стане вторгатися в можливий бойовий конфлікт серед США і Північною Кореєю, в разі якщо це ніяк не стане безпосередньо зачіпати його інтересів. «Треба пояснити всім сторонам, щоб їм стало зрозуміло, зазначається у виданні, коли їх дії загрожуватимуть китайським інтересам, Китай жорстко на ці дії відповість». І додається: «Китай також повинен роз'яснити, якщо Північна Корея здійснить ракетні пуски, які будуть загрожувати США, Китай залишиться нейтральним.[14] Таким чином, синтез фактичного використаного матеріалу дає можливість говорити про посилення бойової присутності США в області АТР так само як готовності дійсно діяти на придушення небезпек державної безпеки країни. Дана лінія, призначена при адміністрації Обами, знайшла з вибором президентом Д. Трампа особливо глибокого виявлення-спрямованості, зумовленої поблизу ґрунтовних закликів, зокрема, пов'язаних з активізацією ядерних випробувань КНДР. Китай, під час не притягнення до ініціативної протидії Північній Кореї також прагнення здійснювати власну військово-політичну лінію на противагу США справедливо встановлює угоду противника, згідно з якою американська адміністрація розташована використовувати політику стримування.

Досягнення компромісу згідно напрямку захищеності вважається бажаною, однак, непроданою платформою сторін через серйозні протиріччя США також Китаю про роль держав у всесвітній і регіональній політичному діячі. Напрямок в придушення Китаю в даному вимірі вважається справжнім також з'єднує умовою зовнішньої і попередньої американської влади.

Висновки. Безумовно, жорстка лінія дії Сполучених Штатів в області АТР, зокрема, ніяк не здатна роз'яснюватися виключно специфічною дією функціонуючого американського президента так само як особи, готової показувати власну рішучість керівника цивілізації в будь-якій небезпечній ситуації, але обумовлено дійсними небезпеками також, можливо, можливостями Північної Кореї згідно ракетних ядерних ударів.

З цієї причини, у разі якщо керівництво Обами підходила до здійснення направлення в придушення Китаю більш комплексно - за допомогою бойових, оборонні також фінансові, торгові вимірювання, Д. Трамп ніяк не показує черговості політики, підкреслюючи фінансовий фактор з єдиної стратегії в АТР також підвищуючи упор в здатності заощадження домінування в районі силовим шляхом.

Однак загострення інциденту здатне загрожувати дестабілізацією умов в АТР, а за цим - мати непередбачувані результати з метою самих США. За цим-підвищення здатності протиборства згідно напрямку США-Китай, збільшення мінливості одно як умови, то що здатний відбитися ніяк не тільки лише в регіональному, проте також глобальної ситуації, перетворитися в питання глибокого ступеня із залученням до неї кола одно як обласних, так і основних Всесвітніх держав.

Використана література

1. Дудко І.Д. Стратегічна парадигма США на початку 2010-х рр.: дилема підходів і шляхів реалізації / І.Д. Дудко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2012. Випуск 107 (частина 1). С. 46-53.

2. National security strategy. Washington. May, 2010. [Electronic resource].

3. Barack O.H. Renewing American Leadership. Foreign Affairs. 2007, July/August. [Electronic resource].

4. Administration's Vision of the U.S.- China Relationship. Speech James B. Steinberg. Washington, DC. September 24, 2009. [Electronic resource].

5. Sustaining Global Leadership: Priorities for 21th Century Defense. Washington. January 6, 2012. [Electronic resource].

6. The U.S. Strategic Rebalance to Asia: A defense perspective as delivered by Deputy Secretary of Defense Ashton B. Carter. NY, August 01, 2012. [Electronic resource].

7. Киктенко. В.А. “Китайская мечта” как теория нового этапа модернизации КНР [Електронный ресурс].

8. National Security Strategy. The White House. Washington. February 6, 2015. [Electronic resource].

9. A Cooperative Strategy for 21st Century Seapower. March 13, 2015. [Electronic resource].

10. The rebalance to Asia: Why South Asia matters (Part 1). Bureau of East Asian and Pacific Affairs. Washington, DC. February 26, 2013. [Electronic resource].

11. The National Military Strategy of the United States of America. The United States Military's Contribution to National Security. June 1, 2015.

12. Курнишова Ю. США - Китай: конфлікт у трьох вимірах

13. Трамп: США вийдуть із Транстихоокеанського партнерства

14. Pentagon chief says US goal in North Korea is diplomacy, not war [Electronic resource].

Размещено на allbest.ru