Молодіжний рух в Україні (друга половина 80-х років ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Молодіжний рух в україні (друга половина 80-х рр. ХХ ст.)

Віталій Коцур, Ігор Гайдаєнко

Переяслав-Хмельницький

Анотація

Стаття присвячена висвітленню питання розвитку молодіжного руху в Україні у другій половині 80-х рр. ХХ ст. Мета статті - описати тогочасні молодіжні організації, умови та виклики, з якими зіткнулися учасники молодіжного руху.

Початок перебудови в СРСР характеризувався поширенням молодіжного руху в Українській РСР, значним зростанням кількості альтернативних молодіжних груп, клубів, організацій. Учасники цих молодіжних об 'єднань обговорювали велике коло питань, серед яких, насамперед, вирізнялися проблеми історії України, розвитку української мови, культури, екології.

Молодіжні об'єднання активно вимагали вирішення низки соціально-економічних, екологічних і національно-культурних питань, припинення русифікації і реабілітації жертв політичних репресій, забезпечення демократичних і національних прав українського народу, а згодом - виходу республіки зі складу СРСР і проголошення незалежності України. Комплексне та різностороннє вивчення організації та діяльності молодіжних структур дозволить більш повно відтворити картину національно-демократичного руху другої половини 1980-х рр. як однієї зі складових здобуття української незалежності.

Ключові слова: молодь, молодіжний рух, молодіжні організації, молодіжні об'єднання, національно-демократичний рух.

Аннотация

Коцур В., Гайдаенко И. Молодежное движение в Украине (вторая половина 80-х гг. ХХ в.)

Статья освещает вопросы развития молодежного движения в Украине во второй половине 80-х гг. ХХ века. Цель статьи - описать существующие в указанный период молодежные организации, условия и вызовы, с которыми столкнулись участники молодежного движения.

Начало перестройки в СССР характеризовалось распространением молодежного движения в Украинской ССР, значительным ростом количества альтернативных молодежных групп, клубов, организаций. Участники этих молодежных объединений обсуждали большой круг вопросов, среди которых, прежде всего, выделялись проблемы истории Украины, развития украинского языка, культуры, экологии.

Молодёжные объединения активно требовали решения ряда социальноэкономических, экологических и национально-культурных вопросов, прекращение русификации и реабилитации жертв политических репрессий, обеспечения демократических и национальных прав украинского народа, а впоследствии - выхода республики из состава СССР и провозглашения независимости Украины. Комплексное и разностороннее изучение организации и деятельности молодежных структур позволит более полно воссоздать картину национально-демократического движения второй половины 1980-х гг. как одной из составляющих украинской независимости.

Ключевые слова: молодежь, молодежное движение, молодежные организации, молодежные объединения, национально-демократическое движение.

Abstract

Kotsur V., Gaidaienko I. Youth movement in Ukraine (the second half of the 80s of the XX century).

The article deals with the development of the youth movement in Ukraine in the second half of the 80s of the XX century. The purpose of the article is to describe the youth organizations, the conditions and challenges which were typical for these years.

The beginning of the «perestroika» in the Soviet Union was characterized by the development of the youth movement in the Ukrainian SSR, the significant increasing of the number of alternative youth groups, clubs and organizations. Participants in these youth organizations discussed a large variety of issues, including different problems in the history of Ukraine, the Ukrainian language, culture and ecology.

They began to claim to solv a number of socio-economic, environmental and national- cultural issues, abolition of political repression, ensuring the democratic and national rights of the Ukrainian people, and subsequently - the exit of the Ukrainian republic from the USSR. Thus, complex and multifaceted study of the organization and activities of youth structures allow to recreate the picture of the national democratic movement of the second half of the 1980s as one of the components of Ukrainian independence.

Keywords: youth, youth movement, youth organizations, youth groups, national-democratic movement.

Початок перебудови в СРСР характеризувався поширенням молодіжного руху в Українській РСР, значним зростанням кількості альтернативних молодіжних груп, клубів, організацій. На своїх зібраннях учасники даних об'єднань обговорювали значне коло питань, серед яких, насамперед, вирізнялися проблеми історії України, української мови, культури, екології. Такі дискусійні майданчики стали основою для започаткування масового молодіжного громадсько-політичного руху в Україні. Поглиблення кризових явищ в економіці, відсутність видимих політичних та соціальних змін в УРСР у другій половині 1980-х рр. призвели до подальшої радикалізації і політизації молодіжних структур. Актуальність статті полягає в тому, що аналіз процесів у молодіжному середовищі у другій половині 1980-х рр. дозволить, врахувавши недоліки та позитивні фактори історії молодіжного руху, здійснювати ефективнішу державну молодіжну політику, яка значно активізує участь молоді в суспільно-політичних процесах сьогодення.

Метою статті є висвітлення молодіжного руху в Україні у другій половині 1980-х рр. та аналіз ключових подій у середовищі молодіжних організацій, які сприяли розвитку молодіжного руху та активізації суспільної думки.

Після тривалого періоду «застою» в СРСР у середині 1980-х рр. дедалі очевиднішою ставала неможливість подальшої консервації радянського державного та суспільного ладу, що підштовхнуло новообрану партійну верхівку до проведення масштабних реформ у країні. Розпочатий у цей час процес оновлення держави отримав назву «перебудова». У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС новим радянським керівництвом на чолі з М. Горбачовим було висунуто стратегічну мету - курс на забезпечення соціально-економічного розвитку країни, який загалом виражала формула «через прискорення соціально-економічного розвитку країни - до нового якісного стану радянського суспільства». Економічні реформи, з яких розпочиналася перебудова, спричинили значні зрушення в суспільно-політичній сфері.

Січневий (1987 р.) Пленум ЦК КПРС поставив на перший план завдання демократизації суспільного життя, а вже на ХІХ партійній конференції (літо 1988 р.) було порушено питання про необхідність реформування всієї політичної системи - створення правової держави, розвиток парламентаризму, поглиблення демократичних перетворень [13, с. 48].

Однак зміни в союзному центрі суттєво не впливали на ситуацію в УРСР. Партійний і державний апарат на чолі з першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицьким продовжував утримувати консервативний курс, не допускаючи демократичних зрушень і розвитку суспільно-політичного руху. Цьому сприяло те, що Україна порівняно краще від інших союзних республік була забезпечена продуктами і товарами повсякденного вжитку, тут був невисокий рівень суспільно-політичної активності населення, традиційно міцні позиції КПУ [14, с. 12]. Непохитність керівної еліти УРСР і відсутність змін стали підставою для поширення тверджень, що республіка - «заповідник застою».

Відсутність реформ в економічно-соціальному житті України, відставання від перебудовчих процесів у союзних республіках, негативне ставлення КПУ до новостворюваних громадських організацій, учасники яких вказували на соціальні й екологічні проблеми, посилення русифікації і звуження сфери вжитку української мови, штучного обмеження доступу до інформації, що стосувалася сучасного й минулого України, - все це ставало причиною посилення протестних настроїв серед населення.

Становлення сучасного молодіжного руху розпочалося із початком перебудови в СРСР і більшість дослідників це пов'язують з появою молодіжних «неформальних» субкультур. Їхніх учасників об'єднували схожі погляди на життя, спільні інтереси, захоплення, дозвілля («фанати», «хіппі» «панки», «рокери», «металісти» та ін.). Зовнішньою атрибутикою і демонстративно асоціальною поведінкою вони кидали виклик старшому поколінню, суспільству, існуючій політичній системі, формалізму в роботі комсомолу [4, с. 76]. Згодом вони стали долучатися до акцій еко-, культурологічного, а то й політичного спрямування.

Значну участь у становленні молодіжного руху відіграла КПРС. Делегати її ХХУІІ з'їзду КПРС (1986 р.) змушені були визнати, що «творча та самодіяльна природа громадських об'єднань в країні реалізується недостатньо». Задля демонстрації реформ у суспільно-політичній сфері 13 травня 1986 . було ухвалено «Положення про любительське об'єднання, клуб за інтересом», затверджене 12 міністерствами і відомствами. Клуби за інтересом проголошувалися формою громадської самодіяльності. Проте документ передбачав значні обмеження: об'єднання мали бути повністю підконтрольними організаціям-засновникам, останні могли взагалі відмовити у їх створенні. Утім, положення актуалізувало питання створення громадських об'єднань для більш широкої реалізації молодіжних інтересів і запитів [2].

Процеси демократизації і гласності сприяли підвищенню соціальної активності молоді, пошуків нових шляхів її самореалізації. В країні почала виникати значна кількість молодіжних формувань і дискусійних клубів, члени яких обговорювали проблемні питання історії України, намагалися впливати на вирішення культурологічних і екологічних проблем. Перші «неформальні» організації, здебільшого, не виходили за межі політики, декларованої на державному рівні. За офіційними даними, 1986 р. в Україні функціонувало понад 46 тисяч об'єднань суспільно-політичної, фізкультурно-оздоровчої, художньо-технічної та природничо-пізнавальної тематики, що об'єднували майже 1,7 млн. осіб [17, арк. 127].

Більшість самодіяльних об'єднань мали типові ознаки: небагаточисельність (від 3-5 до декількох десятків членів); активність членів «неформальних» груп визначалася організаційними, інтелектуальними задатками і рівнем культури; подібні організаційні форми (клуб, гурток та різні «трансформації» - «союзи», «центри», «фронти», «партії» і т.п.); мета діяльності - протест, критика; основні форми роботи - мітинги, зустрічі, зібрання. Значна частина «неформальних» груп поширювала самовидавну літературу [1, с. 31].

Розвиток українського суспільно-політичного руху пришвидшила Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 р. Неефективна діяльність органів влади, замовчування факту і наслідків трагедії, відсутність ефективної довгочасної програми допомоги населенню - все це викликало суспільне обурення і давало підстави для створення екологічних груп і клубів «зелених» [6, с. 9]. Екологічна тематика в їхніх діях доповнювалася перебудовчими гаслами і національними мотивами. Під тиском цих фактів навіть найлояльніші радянські громадяни засумнівалися у цінностях системи, в рамках якої вони жили [3, с. 8].

Перші інформації про неформальну молодіжну ініціативу органи КДБ УРСР почали фіксувати 1986 р. Зокрема, КДБ УРСР інформувало ЦК КПУ, що з березня 1986 р. близько 30 початківців літераторів у Києві намагаються об'єднатися в молодіжну організацію для захисту власних прав. Ініціаторами гуртка були член профкому при видавництві «Радянський письменник» В. Фахрудінов і поет-початківець із Харкова А. Домбровський [5, арк. 17]. Вони намагалися провести в Києві 19 жовтня 1986 р., а згодом в Харкові установчий з'їзд, виробити програмні документи й оголосити про створення «нового профкому літераторів». Однак органи КДБ УРСР «попереджувально-профілактичними» і «виховними» заходами не допустили цього.

Крім Києва і Львова широкий і різноманітний за спрямуванням молодіжний рух розгортався в Тернополі, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Одесі та Харкові [1, с. 36]. Поступово молодіжні організації виходили з під контролю влади, протиставляли себе державним органам і підтримуваним державою громадським організаціям [15, с. 97].

У січні 1986 р. при Будинку вчених АН УРСР було створено самодіяльне об'єднання - українознавчий клуб «Спадщина», ідея створення якого належала молодим науковцям, аспірантам, які хотіли долучитися до культурного відродження в Україні. Серед найбільш активних були аспірант В. Кулинич, молодий біолог Л. Дмитренко, молодий економіст І. Заєць і вчений секретар Інституту геології Л. Добрянський [18, с. 294].

За даними КДБ, до «Спадщини» входило близько 170 осіб, здебільшого, співробітників АН УРСР. Очолювала клуб рада з 11 осіб і голова. Головою «Спадщини» було призначено члена КПРС, доктора філологічних наук, професора КДУ В. Кудина. Його заступниками були співробітники академії наук УРСР Л. Добрянський та І. Заєць [8, арк. 100]. Окрім співробітників АН УРСР до клубу входили багато студентів київських вузів.

Завданнями «Спадщини» значилася просвітницька діяльність, підвищення рівня історичних, соціально-політичних знань учасників, популяризація української культури, участь в охороні пам'яток історії і культури, захист навколишнього середовища, змістовне проведення відпочинку. Однак члени клубу піднімали проблемні питання української історії, функціонування української мови, відродження національної самосвідомості, стану та перспективи перебудови у республіці. Р. Польовий, який відвідував засідання «Спадщини», відзначав, що вони велись на більш високому науковому рівні, але були політично поміркованими і без антирадянського завзяття УКК: «За цим на «Спадщині» пильнували і не допускали «збочень». Пам'ятаю, як обривав різкі запитання головуючий...» [16, с. 357].

Важливою подією 1988 р. була 19 конференція КПРС. За задумом учасників молодіжного руху, вона мала дати додатковий імпульс розвитку демократії в УРСР. 27 червня 1988 р. в кафе «Грот» у Києві зібралися 40 представників самодіяльних об'єднань соціально-політичного і екологічного спрямування: «Ноосфери», «Народного союзу сприяння перебудові», «Всесоюзного соціально-політичного клубу», «Спадщини» та ін. З дозволу Київської міської ради вони провели пішу ходу Хрещатиком в підтримку XIX партконференций несучи транспаранти із гаслами в підтримку демократії [15].

Значну увагу члени «Спадщини» приділяли молоді, залучаючи її до обговорення важливих питань і проведення науково-просвітницьких акцій. Так, історик Я. Дашкевич у виступі 17 жовтня 1986 р. закликав учасників засідання «Спадщини» до відродження церкви в Україні та релігійного виховання молоді. Письменник М. Кагарлицький 24 жовтня 1988 р. звертався до членів «Спадщини» з проханням залучати молодь для боротьби за українську культуру. Члени «Спадщини» виступали за створення «народного руху» і брали участь в підготовці його програмних документів [8, арк. 63 -72]. молодіжний клуб репресія демократичний

5 грудня 1988 р. в актовому залі Інституту історії АН УРСР відбулося засідання «Спадщини», присвячене постаті визначного українського історика М. Грушевського. Участь у засіданні взяли викладачі та студенти КДУ, Інституту історії, зокрема, професори Р. Симоненко, Ф. Шевченко, С. Кульчицький, директор Інституту археології АН УРСР П. Толочко та ін. Доповіді про життя і діяльність М. Грушевського науковців С. Білоконя, Я. Дашкевича, М. Брайчевського дозволили більш глибоко осягнути внесок видатного вченого у вітчизняну науку й фактично знімали із нього тавро «буржуазно- націоналістичного» історика.

13 листопада 1988 р. в Києві відбувся перший великий санкціонований мітинг, участь у якому взяли близько 10 тис. осіб. Він проходив на площі біля Центрального стадіону, яка згодом стала традиційним місцем проведення мітингів. Організаторами демонстрації були «Спадщина», «Громада», «Зелений світ», «Ноосфера», «Зелене милосердя», «Небайдужі» [6, с. 10], представники «народних фронтів» Латвії, Литви, Вірменії.

Учасники заходу обговорювали проблеми екології в Україні, вимагали вжиття кардинальних заходів для покращення екологічної ситуації аж до ліквідації наявних атомних електростанцій і небезпечних підприємств хімічної промисловості. Серед причин складної екологічної ситуації в Україні називалися ігнорування всесоюзними міністерствами інтересів України і будівництво на її території небезпечних об'єктів, нездатність українського партійного і державного керівництва відстоювати інтереси українського народу, відсутність контролю за екологічною ситуацією в України та об'єктивного інформування населення [7, арк. 135].

Напередодні демонстрації, на прес-конференції 12 листопада 1988 р. письменники Д. Павличко, І. Драч, С. Плачинда й активісти «Спадщини» заявили про плани створення «народного фронту» України. Під час мітингу до створення широкої громадської організації присутніх закликали письменник Д. Павличко і поетеса Л. Тараненко[7, арк. 136].

23 жовтня 1987 р. в клубі Львівського лісотехнічного інституту відбулося зібрання творчої інтелігенції та молоді Львова, які створили Клуб шанувальників історії та культури «Товариство друзів Лева». Його організаторами були Львівське відділення Фонду культури УРСР, Товариства охорони пам'яток історії та культури, об'єднання молодіжних клубів при міськкомі ЛКСМУ [10, арк. 116]. Одним з ініціаторів товариства і першим його керівником став завідуючий відділу міському ЛКСМУ О. Шейка.

В ході першого зібрання товариства розглядалися пропозиції внести до його статуту позиції про обов'язкове спілкування членів товариства українською мовою; видання власного друкованого органу; налагодження тісних відносин з аналогічними клубами в країні та за кордоном. Учасники зібрання вимагали відкриття доступу до документів закритих фондів історичного музею та наукової бібліотеки АН УРСР ім. В. Стефаника, перейменування окремих вулиць Львова; визнання Товариства Лева філіалом київського УКК [10, арк. 116-117].

До Товариства Лева увійшли естрадний гурт «Не журись» і мистецький гурт «Вертеп». Керівник першого Ю. Винничук визнавав, що завданням гурту є відродження української естради, популяризація української пісні. Крім того, члени гурту виступали проти політичних переслідувань учасників неформального руху [10, арк. 117].

Протягом першого року діяльності Товариства Лева ставлення до нього з боку офіційної влади було досить прихильним, йому навіть надавалася підтримка. Однак згодом товариство переросло характер молодіжної організації, хоча його склад і надалі залишався молодіжним. Розширилися обсяги діяльності та програмні завдання - плекання і поширення національної самосвідомості, збереження культурних та історичних пам'яток, розвиток української мови, збереження українського фольклору й народних традицій, охорона навколишнього середовища, акції в підтримку національної символіки, організація історично-пізнавальних та краєзнавчих екскурсій [12, с. 455].

Слідом за Товариством Лева, що мало свої філіали у Тернополі й на Волині, подібні об'єднання постали у Чернівцях («Оберіг», «Січ»), Самборі («Поступ»), Стрию («Паросток»), Умані («Берегиня»), Києві («Щире братство») [4, с. 77].

21 жовтня 1988 р. відбулися звітно-виборчі збори Товариства Лева. Його головою було обрано студента Львівського університету І. Гриніва. Члени товариства виступили за проведення установчих зборів і офіційне оформлення товариства. Однак присутній на зборах секретар міськкому КПРС В. Волков заявив, що на таку конференцію у Львові немає місця і відмовив товариству в приміщенні для проведення установчих зборів, хоча раніше обіцяв приміщення клубу ім. Гагаріна або ж Будинку офіцерів [12, с. 456].

На початку 1989 р. молодіжні організації активізувалися у зв'язку з виборами народних депутатів СРСР. У січні 1989 р. Товариство Лева вело агітацію за Р. Братуня,

І. Драча й інших кандидатів від національно-демократичних сил. Виборчій кампанії були присвячені цілі сторінки двотижневика «Поступ». Влада намагалася не допустити до участі у виборах опозиційних сил, відмовляючи в реєстрації їхніх кандидатів, застосовуючи адміністративний тиск, вилучаючи агітаційні матеріали і розганяючи передвиборчі мітинги, зокрема, мітинг Товариства Лева 12 березня 1989 р.

У відповідь активісти Товариства Лева й інших організацій поширювали інформацію про недемократичність виборів. У Львові й області поширювалися листівки із закликами взагалі бойкотувати вибори, чи викреслювати в бюлетенях прізвище кандидатів від влади, або ж голосувати в підтримку кандидатів від національно-демократичних сил [11, арк. 326]. Серед учасників демонстрацій і мітингів розповсюджувалася самовидавівська газета «Вільна Україна» - друкований орган студентської групи «Молода Україна». У газеті критикувався розгін владою мітингу 12 березня 1989 р., містилися заклики боротися із застійною політикою республіканської влади, матеріали про українську національну символіку, програма НРУ тощо [9, арк. 125-127].

Наприкінці березня 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР. Участь у них взяло 650 кандидатів у народні депутати (в 175 територіальних і національно- територіальних округах). У третині округів було висунуто тільки по одному кандидату.

Вибори до ВР СРСР об'єктивно показали реальну розстановку сил у республіці, настрої людей, зменшення авторитету КПУ і її лідерів, сприяли стрімкій політизації мас, пробудженню інтересу до громадсько-політичного життя, посилення позицій національних організацій і рухівських активістів. Виборці «провалили» багатьох партійних, радянських, профспілкових та інших високоповажних чиновників. Серед забалотованих виявилися секретар ЦК Компартії України, перші секретарі Ворошиловградського, Закарпатського, Львівського й Чернігівського обкомів партії, голова Київського міськвиконкому, командувач Чорноморського флоту, командувач Південної групи військ [15, с. 24].

Національно-демократичні сили подавали результати виборів як перемогу над партійно-бюрократичним апаратом. У територіальних округах, де вибори не відбулися, мали проводитися перевибори. УГС й інші неформальні організації об'єдналися для спільної участі у них і в окремих округах здобули перемогу [11, арк. 57-58]. До участі в національно-демократичному русі у Львові все частіше приєднувалися учні старших класів шкіл і студенти ПТУ. На початку квітня 1989 р. органи КДБ УРСР зафіксували на Львівщині низку випадків поширення молоддю націоналістичних листівок, а також участь юнаків і дівчат у несанкціонованих мітингах [11, арк. 77-78].

Отже, молодіжні організації того часу активно вимагати вирішення низки соціально- економічних, екологічних і національно-культурних проблем, припинення русифікації і реабілітації жертв політичних репресій, забезпечення демократичних і національних прав українського народу, а згодом - виходу республіки зі складу СРСР і проголошення незалежності України. Вони стали потужною рушійною силою для прогресивних перетворень в українському суспільстві, для зміни його свідомості та наближення до європейських демократичних цінностей.

Джерела та література

1. Астахова Е.В. Становление многопартийности в СССР: некоторые аспекты / Е.В. Астахова. - Х.: РИО облполиграфиздата, 1991. - 160 с.

2. Багмет М. Комсомол та неформальні об'єднання України в період перебудови / М. Багмет, С. Сорока.

3. Бойко О.Д. Україна 1991-1995 рр.: Тіні минулого чи контури майбутнього?

4. (Нариси з новітньої історії) / О.Д. Бойко. - К.: «Магістр - S», 1996. - 208 с.

5. Вопросы политического лидерства: (информационно-методический сборник) / Авт. кол.: Булавин А. А., Головатий Н.Ф. и др. - К., 1992.

6. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ), ф. 16, оп. 14, порядковий номер 1.

7. Гарань О.В. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України) / О.В. Гарань. - К.: Либідь, 1993. - 200 с.

8. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 14, спр. 5.

9. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 14, спр. 9.

10. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 19, спр. 1.

11. ГДА СБУ, ф. 71, оп. 9, спр. 803.

12. ГДА СБУ, ф. 71, оп. 16, спр. 833.

13. Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні / А. Камінський. - Мюнхен: Вид-во М. Баб'юка, 1990. - 622 с.

14. Князевич Д.О. Розвиток молодіжного руху в Україні (друга половина 1980-х - 1990-ті роки): дис. . ..канд. іст. наук: 07.00.01 / Князевич Дар'я Олександрівна. - К., 2012.

15. Литвин В.М. На політичній арені України (90-ті рр.): Роздуми істориків / Литвин В.М., Слюсаренко А.Г. // Український історичний журнал. - 1994. - № 2-3.

16. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.) / В.М. Литвин // Україна крізь віки. - Т 14. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2000. - 360 с.

17. Польовий Р Про УКК і трохи про «Спадщину» / Р Польовий // Київська весна / Упоряд. і ред. О. Шевченко. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2005.

18. Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 11, спр. 1493.

19. Шевченко О. Січень - місяць Івана Гончара / О. Шевченко // Київська весна / Упоряд. і ред. О. Шевченко. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2005.

References

1. Astakhova E.V Stanovlenie mnogopartiynosti v SSSR: nekotorye aspekty / E.V Astakhova. - Kh.: RIO oblpoligrafizdata, 1991. - 160 s.

2. Bahmet M. Komsomol ta neformalni obyednannya Ukrayiny v period perebudovy / M. Bahmet, S. Soroka.

3. Boyko O.D. Ukrayina 1991-1995 rr.: Tini mynuloho chy kontury maybutnoho?

4. (Narysy z novitnoyi istoriyi) / O.D. Boyko. - K.: «Mahistr - S», 1996. - 208 s.

5. Voprosy politicheskogo liderstva: (informatsionno-metodicheskiy sbornik) / Avt. kol.: Bulavin A.A., Golovatiy N.F. i dr. - K., 1992.

6. Haluzevyy derzhavnyy arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrayiny (dali - HD A SBU), f. 16, ор. 14, poryadkovyy nomer 1.

7. Haran O.V. Ubyty drakona (Z istoriyi Rukhu ta novykh partiy Ukrayiny) / O.V. Haran. - K.: Lybid, 1993. - 200 s.

8. HDA SBU, f. 16, op. 14, spr. 5.

9. HDA SBU, f. 16, op. 14, spr. 9.

10. HDA SBU, f. 16, op. 19, spr. 1.

11. HDA SBU, f. 71, op. 9, spr. 803.

12. HDA SBU, f. 71, op. 16, spr. 833.

13. Kaminskyy A. Na perekhidnomu etapi. «Hlasnist», «perebudova» i «demokratyzatsiya» na Ukrayini / A. Kaminskyy. - Myunkhen: Vyd-vo M. Babyuka, 1990. - 622 s.

14. Kaminskyy A. Na perekhidnomu etapi. «Hlasnist», «perebudova» i «demokratyzatsiya» na Ukrayini / A. Kaminskyy. - Myunkhen: Vyd-vo M. Babyuka, 1990. - 622 s.

15. Knyazevych D.O. Rozvytok molodizhnoho rukhu v Ukrayini (druha polovyna 1980-kh - 1990-ti roky): dys. . ..kand. ist. nauk: 07.00.01 / Knyazevych Darya Oleksandrivna. - K., 2012.

16. Lytvyn V.M. Na politychniy areni Ukrayiny (90-ti rr.): Rozdumy istorykiv / Lytvyn V.M., Slyusarenko A.H. // Ukrayinskyy istorychnyy zhurnal. - 1994. - № 2-3.

17. Lytvyn V.M. Ukrayina na mezhi tysyacholit (1991-2000 rr.) / V.M. Lytvyn // Ukrayina kriz viky. - T. 14. - K.: Vydavnychyy dim «Alternatyvy», 2000. - 360 s.

18. Polovyy R. Pro UKK i trokhy pro «Spadshchynu» / R. Polovyy // Kyyivska vesna / Uporyad. i red. O. Shevchenko. - K.: Vyd-vo im. O. Telihy, 2005.

19. Tsentralnyy derzhavnyy arkhiv hromadskykh obyednan Ukrayiny, f. 1, op. 11, spr. 1493.

20. Shevchenko O. Sichen - misyats Ivana Honchara / O. Shevchenko // Kyyivska vesna / Uporyad. i red. O. Shevchenko. - K.: Vyd-vo im. O. Telihy, 2005.

Размещено на Allbest.ru