Українсько-американські відносини в контексті зовнішньополітичних пріоритетів США

Загалом політика США відносно України залишається вкрай обережною. Навіть з огляду на те, що за головування Дж. Меттіса Пентагон враховував потенціал України у сценаріях захисту східного флангу НАТО, наявні обсяги військової допомоги в сумі 200-250 млн. дол. на рік суттєвого поліпшення обороноздатності держави забезпечити не можуть. Однак і теза про те, що постачання Україні зброї дасть Москві аргументи для виправдання своєї агресії, жодної критики теж не витримує, адже російське керівництво, яке тлумачить конфлікт у Донбасі як проекцію протиріч між РФ і США, не потребує додаткових приводів для силового втручання. Але й спроби Києва переконати Захід, що східний кордон України - це нова межа «вільного світу», суттєвого успіху не мають.

Коментарі американських, не кажучи вже про європейських експертів, переконливо свідчать, що уряд США не заохочує Київ до силової операції в Донбасі, оскільки бере до уваги неспівмірність військових потенціалів України та Росії. Можливі дії з боку Києва, які б могли спровокувати загострення бойових дій, вважаються хибними. Однак таке розуміння ситуації не заперечує необхідності розбудови обороноздатності, поліпшення вишколу військ, реформування сектору оборони та безпеки.

Водночас формально декларована позиція США і провідних держав ЄС, які наполягають на політичному врегулюванні конфлікту, потребує чіткіших роз'яснень, принаймні в тому сенсі, наскільки зовнішня підтримка може сприяти встановленню миру, і яким чином можна виокремити окрему складову (збройний конфлікт у Донбасі) з ширшого комплексу питань, які формують структуру російсько-українського конфлікту включно з анексією Криму, захопленням шельфу, переділом морських кордонів, перешкоджанням судноплавству, енергетичною суперечкою, торгівельно-транзитним ембарго тощо.

Скидається на те, що нинішній контекст відносин між Україною та США, а також, у ширшому вимірі - між Україною та державами євроатлантичної спільноти, не дає чіткої відповіді про перспективи відновлення української економіки та сталого розвитку принаймні доти, доки не буде усунуто теперішні нагальні загрози включно з загрозою військової ескалації конфлікту в Донбасі.

Комплексне бачення російсько-українського конфлікту обумовлює очевидну пересторогу, враховуючи яку політичні кола США, ФРН, Франції та багатьох інших країн всіляко уникають ситуацій, які можуть вимагати від їхніх представників прямої присутності в зоні конфлікту (окрім моніторингової місії ОБСЄ) чи обумовлюватимуть будь-які зобов'язання гарантійного чи союзницького характеру щодо України. Таким чином, пряма участь у конфлікті

Росії, яка не гребує загрозами застосування ядерної зброї, не тільки ускладнює пошук шляхів врегулювання кризи в Донбасі та відсуває на периферію проблему Криму, але й залишає за Москвою політичну ініціативу. Адже врегулювання конфлікту в Донбасі потребує згоди Москви, яка продовжує блокувати ухвалення рішень з цього питання на рівні міжнародних організацій. Порівнюючи ситуацію в Україні з прецедентом Кіпру, який попри окупацію 40% його території турецькими військами став членом ЄС (2004 р.), не можна ігнорувати суттєві відмінності, адже Туреччина сама вважалася претендентом на членство в Євросоюзі й не зазіхала на грецьку частину острова.

Стосовно санкцій США, запроваджених проти Росії, доцільно констатувати їх загалом попереджувальний характер. Адже у багатьох випадках застосуванню економічних і правових обмежень передує оголошення певних вимог і окреслення сфер господарської діяльності, на які вони можуть бути поширені. До того ж санкційна політика стала предметом конкуренції та перерозподілу повноважень між президентом і Конгресом.

Попри очевидне погіршення відносин з РФ, адміністрація США не схильна проголошувати стан нової «холодної війни», залишаючи для себе певну свободу маневру. Для розуміння зовнішньополітичного курсу США важливо враховувати таку специфічну рису, як поєднання погроз з можливістю досягнення часткових компромісів у формі домовленостей з Китаєм щодо ядерного роззброєння КНДР, запобігання утворенню військового союзу між Росією та Китаєм й уникнення прямої конфронтації з РФ у Сирії.

Характеризуючи цілі США в Україні К. Волкер описує їх у таких формулюваннях, як прагнення відновити суверенітет і територіальну цілісність України та забезпечити безпеку і захист для всіх мешканців незалежно від етнічної приналежності, громадянства чи віросповідання. Декларуючи готовність сприяти досягненню цих цілей, адміністрація США вдалася до уточнення термінології, що застосовується для описання конфлікту в Україні. Тепер Вашингтон «прямо визначає території під контролем сепаратистів як окуповані Росією», а також спрямовує санкції таким чином, аби вони зачіпали кремлівські «внутрішні кола» [39].

З точки зору політичної теорії такий підхід відповідає критеріям довгострокового стримування, яке не передбачає швидких результатів, однак спрямоване на реалізацію стратегічних цілей. Проте не варто залишати поза увагою й низку факторів, які послаблюють ефективність такого курсу. Серед них - загострення економічних проблем у відносинах США із союзниками і провідними партнерами, спричинене переглядом торговельних угод, одностороннє тлумачення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, нехтування інтересами європейських партнерів при ухваленні зовнішньополітичних рішень, й нарешті відсутність чіткої глобальної стратегії, адекватної умовам багатополярної міжнародної системи.

Як зазначає Г. Еллісон (директор Наукового центру Белфер при Гарвардській школі ім. Дж. Кеннеді), важливу роль у політичному плануванні відіграє ресурсне забезпечення зовнішньої політики. Адже після Другої світової війни за паритетом купівельної спроможності американська економіка становила половину світового ВВП, після закінчення «холодної війни» - ледь менше чверті, а зараз - лише одну сьому. Таке відносне скорочення могутності держави, стратегія якої завжди ґрунтувалася на залученні величезних ресурсів для відповіді на будь-які виклики, ставить під сумнів умови її лідерства [40].

Серед новітніх тенденцій суттєве значення має відновлення геополітичної конкуренції між провідними воєнними державами світу. Окремі американські експерти все частіше застерігають, що попри силові переваги і статус найпотужнішої держави, США не зможуть виконувати роль глобального «хранителя балансу», перешкоджаючи поширенню регіонального впливу конкурентів. США навряд чи спроможні контролювати вузли протиріч у віддалених регіонах й уникатимуть втягування у локальні війни та конфлікти, як це було за Дж. Буша-молодшого. Натомість Росія, що за потенціалом значно поступається США, спроможна концентрувати військову силу в прямій близькості до своїх кордонів та спрямовує ресурси від продажу енергоносіїв на підтримку гібридних методів впливу.

Вдосконалення військового потенціалу супротивників та опонентів спричиняє нові загрози в ракетно-ядерній та військово-космічній сферах, такі як розробка протисупутникових засобів Росією та КНР. З цього погляду переоцінка зовнішньополітичних пріоритетів видається не примхою, а логічно обумовленим процесом. Адже, як розмірковує професор міжнародного права з Університету Тафта М. Гленнон, питання нині не в тому, «чи хочемо ми багатополярності», а в тому, «чи можна їй якось запобігти» [41].

Обґрунтовуючи потребу адаптації США до нових реалій, Г. Еллісон зазначає, що відносну епоху «довгого миру» після Другої світової війни недоцільно вважати наслідком ліберального світового порядку, оскільки порядок чотирьох з половиною десятиліть «холодної війни» був супутнім продуктом небезпечного пошуку балансу сил між СРСР і США, після чого настав короткий період домінування Америки. Так само активне залучення США до світових проблем здебільшого пояснювалося не абстрактним бажанням поширювати ліберальні цінності за кордоном, а потребою у захисті ліберальної демократії в самій Америці. Хоча Д. Трамп «підриває ключові елементи чинного світового порядку», він вочевидь «не головна загроза стабільності у світі» [40, р. 132-133].

Відтак, стверджує Г. Еллісон, хибні уявлення про причини і наслідки спонукають прибічників ліберального порядку звертатися до США із закликом зміцнювати його, нагадувати про необхідність дотримуватись колишніх настанов та протидіяти авторитаризму у світі. Але замість повернення до уявного минулого, політичним колам США варто було б обмежитися

спрямуванням зусиль на забезпечення такого прийнятного порядку за кордоном, який дозволив би зосередитися на реконструкції життєздатної ліберальної демократії у своїй власній країні [40, p. 131-133].

Огляд сучасної політичної дискусії у США та країнах Європи свідчить, що «глобальна стабільність», побудована на очолюваних США альянсах і партнерствах, поступово втрачає підґрунтя через розмивання традиційного співвідношення сил, впливів і взаємозалежностей. З погляду США усвідомлення нових реалій потребує переосмислення глобальної стратегії і визначення засобів, придатних для її реалізації. Водночас варто враховувати велику вагу суб'єктивних чинників, які присутні в поглядах Д. Трампа та його близького оточення. Адже уподобання команди Д. Трампа надто часто не вписуються у двопартійний консенсус з основних питань зовнішньої політики, який за певними винятками поки що зберігається поміж лідерами республіканців і демократів у Конгресі США, принаймні з таких питань, як важливість НАТО та необхідність стримування Росії.

В контексті подій після 2014 р. можна загалом відзначити вагоме місце української проблематики в політичних дебатах довкола кризи системи європейської безпеки. Експертно-аналітичні структури США вважають Україну важливим проміжним компонентом у «чутливому просторі» між Росією та країнами східного флангу НАТО, такими як Польща, Словаччина, Угорщина і Румунія. Принагідно визнається провідна роль України, яку вона відігравала в «геополітичному змаганні між Заходом і Росією» [33, p. 1]. Проте чітке розуміння політичних ситуацій у новій європейській конфігурації зустрічається доволі нечасто. Це не в останню чергу обумовлено відмінностями в оцінках тенденцій і тлумаченні політичних завдань з боку американського істеблішменту та політичних еліт у столицях провідних європейських країн.

Останні кроки адміністрації США, зокрема проголошений Д. Трампом вихід з Договору про знищення ракет середньої та меншої дальності (ДРСМД), свідчать про подальше загострення відносин з Росією та перехід від спорадичних спроб порозуміння до системного стримування, як це, до речі, й передбачає Стратегія національної безпеки США в редакції від 18 грудня 2017 р.

Вагомим кроком назустріч прагненню української влади до зближення зі США стало рішення адміністрації Д. Трампа відновити засідання Комісії стратегічного партнерства Україна-США, перервані у 2011 р. Цьому суттєво сприяли збіг позицій України та США в таких питаннях, як спільна протидія будівництву російського газопроводу «Північний потік-2», підтримка Києвом позиції США в ООН, відновлення консультацій в енергетичній сфері, вигідні для американських компаній контакти по закупівлі вугілля та електровозів, а також перспектива постачання американського скрапленого газу через польський термінал у Свіноуйсьце [22].

Варто також зазначити, що впродовж 2018 р. адміністрація США суттєво розширила обсяг санкцій проти російських економічних суб'єктів і фізичних осіб, до того ж приводи для їх запровадження здебільшого не були пов'язані з російсько-українським конфліктом [43].

У реагуванні на конфлікт на сході України, попри принципові розбіжності з низки інших питань, адміністрація США з прагматичних міркувань надає перевагу синхронізації режиму санкцій з рішеннями ЄС. Проте цей режим видається доволі хитким через посилення політичних протиріч і загострення економічної конкуренції. Серед розбіжностей у підходах між США та ЄС доцільно згадати суперечки з приводу умов торгівлі, вихід США з Паризької кліматичної угоди, заперечення колективних домовленостей щодо іранської ядерної програми та претензії з приводу обсягів фінансування оборонних видатків у межах НАТО. Наявні протиріччя ускладнюють узгодження консолідованої позиції Заходу щодо відносин з Росією та Китаєм, і тим більше - відтворення єдності періоду «холодної війни», ознакою якої було протистояння між згуртованими військово-політичними блоками. Водночас виглядає нереалістичним виникнення локальних ситуацій, у яких «холодна війна» могла б поширюватися суто на двосторонні відносини між окремими великими державами, що мають глобальні інтереси та розгалужені міжнародні зв'язки, як то між США та Росією чи США та Китаєм або ж між США та обома вказаними супротивниками.

В такому ракурсі ситуація в українсько-російських відносинах виглядає унікальною (як системний конфлікт у двосторонніх відносинах і як локальне вогнище «холодної війни»), а з другого боку, - залежить від перебігу відносин між Заходом і Росією. В цьому контексті цілком очевидно, що продовження санкцій ЄС щодо Росії чималою мірою залежить від позиції Вашингтона, а інтенсивність бойових дій у Донбасі хоча й непрямо, але тісно пов'язана з ситуацією в Сирії та на Близькому Сході.

Односторонні домовленості чи часткові поступки з боку США та ЄС на користь Росії потенційно загрожують міцності трансатлантичних відносин, адже посилюють розбіжності в комплексі трансатлантичних взаємин і можуть сприйматися як пряме заохочення російського геополітичного ревізіонізму. Так само нечіткість або й відсутність спільного підходу США, ЄС та України ускладнює перспективу врегулювання конфлікту в Донбасі, прив'язаного до Мінських угод, навіть за умов, коли проблема Криму вважатиметься винесеним за дужки дискусії окремим питанням, як це фактично обумовлено в декларації М. Помпео від 25 липня 2018 р. Хоча американський політикум здебільшого свідомо не бажає перетворення України на російський протекторат, ані обсяги воєнної допомоги, ані загальне спрямування політики США щодо України не задовольняють вимоги забезпечення її економічної стабільності та достатнього рівня обороноздатності.

Серед нинішніх пріоритетів політики США провідне значення відводиться політичному і економічному стримуванню Китаю. Важливу роль відіграє й довгострокове стримування Росії, пов'язане насамперед з військовими програмами, протидією російському впливу в Європі та країнах пострадянського простору. Принципове значення приділяється завершенню прямої участі США у воєнних конфліктах у Сирії та Афганістані, де мовиться про передоручення контрольних функцій союзникам, на кшталт Туреччини в Сирії, або спробами укладення домовленостей з керівництвом ворогуючої сторони (таємні переговори з «Талібаном» про мирне врегулювання в Афганістані). Водночас Ірак має залишатися опорною базою американської регіональної присутності.

Щодо України, за будь-якої форми політичного врегулювання, чи не найгострішим проблемним питанням залишається реалістичність дво- чи багатосторонніх гарантій безпеки. Така ситуація загалом відображає не тільки кризовий стан європейської безпеки, але й крихкість мирного співіснування навіть за умов «холодного миру». За нової глобальної мультиполярності демонтаж договірно-правових механізмів контролю над озброєннями виглядає не як випадковий чинник, а як цілком закономірний наслідок системи міжнародних відносин, в якій домінуючими чинниками виступають не баланс сил та пов'язане з ним дотримання узгоджених правил, а загострення конкуренції та заперечення гегемонії з боку окремих країн чи їх стабільних військово-політичних угруповань.

За такої ситуації крайніми альтернативами для України виступають хитке становище локального агента політики США, що слугує знаряддям і плацдармом стримування Росії, або болісне примирення з Москвою на російських умовах, що виглядатиме суцільною капітуляцією після численних втрат і принижень. Імовірний «третій стан» має передбачати колективні домовленості між США, ЄС та Росією на засадах припинення воєнної фази конфлікту в Донбасі та сприяння політичному врегулюванню із залученням миротворчої місії ООН.

З урахуванням цих обставин поява різних планів та пропозицій, пов'язаних з розробкою моделі миротворчої місії ООН або спільної місії ООН та ОБСЄ в Донбасі, видається корисною й доцільною, навіть без огляду на те, чи їх втілення ситуативно можливе за наявних політичних обставин. Адже лише широке загальне обговорення різних проектів і планів врегулювання надає шанс наблизитися до узгодження механізму вирішення конфлікту на засадах його деескалації та відвернення нових воєнних зіткнень. Проте навіть у разі узгодження компромісної моделі врегулювання конфлікту в Донбасі, російсько- український конфлікт у широкому розумінні залишатиметься гострою проблемою європейської безпеки, яка навряд чи може бути розв'язана на підставі традиційних підходів, які інерційно випливають з концепції суперництва між США та Росією.

Список використаних джерел та літератури

1. Bugajski J. Cold Peace: Russia's New Imperialism. - Washington, DC: Praeger, 2004. - 312 p.

2. Berryman J. Geopolitics and Russian Foreign Policy // International Politics. - 2012. - Vol. 49. - No. 4. - P. 530-544.

3. Bugajski J. Russia's Pragmatic Reimperialization // Caucasian Review of International Affairs. - 2010. - Vol. 4. - No. 1. - P. 3-19.

4. Kramer D.J. Back to Containment: Dealing with Putin's Regime. - Washington, D.C. : The McCain Institute for International Leadership, 2017. - 189 p.

5. Allison R. Russian “deniable” Intervention in Ukraine: How and Why Russia Broke the Rules // International Affairs. - 2014. - Vol. 90. - No. 6. - P. 1255-1297.

6. Haass R.N. Where to Go From Here: Rebooting American Foreign Policy // Foreign Affairs. - 2017. - July/August. - Vol. 96. - No. 4. - Р. 2-9.

7. Dunn E.C., Bobick M.S. The Empire Strikes Back: War without War and Occupation without Occupation in the Russian Sphere of Influence // American Ethnologist. - 2014. - Vol. 41. - No. 3. - P. 405-413.

8. Freedman L. Ukraine and the Art of Limited War // Survival. - 2014. - Vol. 56. - No. 6. - P. 7-38.

9. Kofman M. Ukraine's Battle for the East is Over // The National Interest. - 2014. - September 8. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://nationalinterest.org/blog/the-buzz/ukraine's- battle-the-east-over-11227

10. Pifer S. The Budapest Memorandum and U.S. Obligations / Brookings Institution. - 2014. - December 4. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.brookings.edu/blogs/up- front/posts/2014/12/04-budapest-memorandum-us-obligations-pifer

11. Monaghan A. A “New Cold War”? Abusing History, Misunderstanding Russia. [Research Paper]. London: The Royal Institute of International Affairs, May 2015. 14 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.chathamhouse.org/sites/default/files/field/field_document/20150522 ColdWarRussiaMonaghan.pdf

12. Dickinson P. Can the West Prevent the Slow Strangulation of Ukraine? Creeping Russian Aggression Cannot Go Unchecked // Foreign Affairs. 2018. - December 5. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.foreignaffairs.com/articles/ukrain e/2018-12-05/can-west-prevent- slow-strangulation-ukraine

13. Charap S., Colton T.J. Everyone Loses. The Ukraine Crisis and the Ruinous Contest for Post¬Soviet Eurasia, 1st ed. - Abingdon, London: Routledge, 2017. - 212 p.

14. O'Hanlon M.E. Beyond NATO. A New Security Architecture for Eastern Europe. - Washington, D.C.: Brookings Institution Press, 2017. - 155 p.

15. Gardner H. Crimea, Global Rivalry, and the Vengeance of History. - Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2015. - 184 p.

16. Gardner H. Ukraine: A New Plan // American Affairs. - 2017. - Summer. - Vol. I. - No. 2. - P. 166-183.

17. Річард Пайпс: Україна може стати частиною Заходу за 50 років, а не за 10 чи 20 / Polskie Radio S.A. 30.10.2014. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.polradio.pl/5/39/Artykul/185929,Річард-Пайпс-Украша-може-стати-частиною- Заходу-за-50-років-а-не-за- 10-чи-20

18. Мотиль О. Сюрреалізм реалізму / Zbruc.eu 14.01.2015. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zbruc.eu/node/31528

19. Потєхін О.В. «Політичний реалізм» як теоретичне підґрунтя «виправдання) Заходом агресії Росії проти України // Україна: контекст світових подій. Аналітичні записки ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України (2014-2017 рр.). / За заг. ред. Кудряченка А.І. - К.: ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2017. - С. 490-496.

20. Белый дом: Обама еще не решил, подпишет ли новый законопроект о санкциях против РФ / ТАСС. 12 декабря 2014. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/1644154

21. Акт Конгресу не вплине на політику США щодо постачання зброї Україні - Держдеп / Європейська правда. 13 грудня 2014. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/news/2014/12/13/7028719/

22. Джон Керри об Украине, угрозе ИГ и ЕАЭС / ТВ «Мир». 03.11.2015. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://mir24.tv/news/13466526/dzhon -kerri-ob-ukraine-ugroze-ig-i-eaes

23. Тиллерсон полагает, что США не должны быть «прикованы» к Минским соглашениям / Русская служба «Голоса Америки». 15 июня 2017. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www. golos-ameriki.ru/a/tillerson-minsk-agreements/3901381 .html

24. Кузьменко О. Жодних гарантій безпеки для України Будапештський меморандум не містить - експерти у Вашингтоні одностайні / Голос Америки. 22 вересня 2017. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ukrainian.voanews.com/amp/budapeshtskyi-memorandum/ 4040460.html

25. Remarks by President Trump to the 73rd Session of the United Nations General Assembly / The White House. September 25, 2018. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.whitehouse.gov/briefings-statements/remarks-president-trump-73rd-session-united- nations-general-assembly-new-york-ny/

26. Posen B.R. The Rise of Illiberal Hegemony: Trump's Surprising Grand Strategy // For eign Affairs. - 2018. - March/April. - Vol. 97. - No. 2. - P. 20-27.

27. Nuclear posture review. February 2018 / Office of the Secretary of Defense. - Washington, 2018. - XVII, 75 p.

28. Россия является настолько важным фактором в геополитике, что у НАТО нет другого выбора, кроме как иметь отношения с ней - генсек НАТО / Regnum. 4 декабря 2008. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://regnum.ru/news/1093484.html

29. Kennedy J.F. Commencement Address at American University, Washington, D.C., June 10, 1963 / The American Presidency Project. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/?pid=9266

30. Rampton R., Mason J. Trump and Putin find chemistry, draw criticism in first meeting / Reuters. July 7, 2017. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.reuters.com/article/us-g20- germany-trump-putin-talks-idUSKBN19S24E

31. Report on the Legal and Policy Frameworks Guiding the United States' Military Force and Related National Security Operations. (Unclassified). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.justsecurity.org/wp-content/uploads/2018/03/Legal-and-Policy-Frameworks-on-US- Use-of-Force.pdf

32. Карпюк Г. Заступник міністра оборони України генерал-майор Олег Шевчук: «У нас буде не гірше, ніж в Альянсі» // Урядовий кур'єр. - 2018. - 31 СІЧНЯ. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/zastupnik -ministra-oboroni-ukrayini-general-major-/

33. Morelli V.L. Ukraine: Current Issues and U.S. Policy / Congressional Research Service. January 3, 2017. 46 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://fas.org/sgp/crs/row/RL33460.pdf

34. Бутусов Ю. Військова техніка США для України: політичний символізм і цілепокладання // Дзеркало тижня. - 2017. - № 17. - 13-19 травня. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://dt.ua/internal/viyskova-tehnika-ssha-dlya-ukrayini-politichniy-simvolizm-i- cilepokladannya-242254_.html

35. США передали Україні нову партію артилерійських радарів // Сегодня. - 2018. - 17 серпня. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ukr.segodnya.ua/ukraine/ssha-peredali-ukraine- novuyu-partiyu-artilleriyskih-radarov- 1163721.html

36. Посол США в Україні розповіла, кого Сполучені Штати підтримають на виборах 2019 / УНІАН. 29 січня 2019 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.unian.ua/elections/10425261-posol-ssha-v-ukrajini-rozpovila-kogo-spolucheni-shtati- pidtrimayut-na-viborah-2019.html

37. Blank S. Forget Javelins. What Ukraine Needs to Get Putin's Attention / Atlantic Council. September 7, 2018. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/forget-javelins-what-ukraine-needs-to-get-putin- s-attention

38. Dickinson P. The Geopolitical Divorce of the Century: Why Putin Cannot Afford to Let Ukraine Go / Atlantic Council. 21.09.2018. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/the-geopolitical-divorce-of-the-century-why- putin-cannot-afford-to-let-ukraine-go

39. Majumdar D. Ambassador Volker spoke on Monday at the Center for the National Interest about defusing the Ukraine crisis // The National Interest. February 27, 2018. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://nationalinterest.org/print/feature/amb-kurt-volker-how-achieve-peace-ukraine-24668

40. Allison G. The Myth of the Liberal Order: From Historical Accident to Conventional Wisdom // Foreign Affairs. - 2018. - July/August. - Vol. 97. - No. 4. - P. 124-133.

41. Коалсон Р. У пошуках нової ролі США в новому світі / Радіо «Свобода». 29 грудня 2017. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/28946316.html

42. Спільна заява Комісії стратегічного партнерства Україна - США / МЗС України. 16.11.2018. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://usa.mfa.gov.ua/ua/press-center/news/68610- spilyna-zajava-komisiji-strategichnogo-partnerstva-ukrajina--ssha

43. Eremenko A. The `Who, What, When' of Russia Sanctions: A Cheat Sheet for Laymen / Russia Matters. [The Belfer Center for Science and International Affairs, Harvard Kennedy School]. September 26, 2018. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.russiamatters.org/analysis/who-what-when-russia-sanctions-cheat-sheet-laymen

Размещено на Allbest.ru