Роль особливих та окремих думок у практиці міжнародного суду ООН

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль особливих та окремих думок у практиці міжнародного суду ООН

Прогонна О.О.,

студентка міжнародно-правового факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті проаналізовано роль особливих та окремих думок у практиці Міжнародного суду ООН. Особливі думки в міжнародному правосудді є суперечливим явищем, викликають неоднозначні оцінки й мають як прихильників, так і не менш переконаних критиків. Звернено увагу на історичний огляд включення права на особливі думки до Статуту МС ООН. Подане дослідження визначає основні напрямки дискусії в академічній спільноті та серед суддів Міжнародного суду щодо місця особливих та окремих думок у його практиці. На підтримку можливості викладу особливих та окремих думок висловлюються такі аргументи: вони впливають на розвиток теорії права, можуть бути враховані у процесі кодифікації чи у прогресивному розвитку міжнародного права, сприяють більш відповідальному прийняттю рішення більшістю. Розглянуто основні поняття, види та проблему обмеження сфери особливих думок. Хоча ще не досягнуто консенсусу в науковій спільноті щодо причин появи інституту особливих та окремих думок, їхнього змісту та стилю, однак неможливо заперечити його вплив на рішення Суду та сам Суд як орган. У науковій літературі пропонуються три шляхи вирішення такої проблеми. Типовою є пропозиція скасування особливих та окремих думок у практиці суду та встановлення анонімного голосування. Інша ідея полягає в забороні публікацій таких думок. Остання пропозиція підтримує чинну систему з підвищеним рівнем транспарентності процесу обговорення.

Визначено співвідношення між опублікуванням окремих та особливих думок та можливим зниженням авторитету Суду.

На думку автора, необхідно розрізняти прямий та опосередкований вплив окремих й особливих думок на прогресивний розвиток міжнародного права. Прямий внесок окремих та особливих думок обмежується застосовуваними джерелами міжнародного права відповідно до положень Статуту. Окремі та особливі думки опосередковано вносять вагомий внесок у розвиток міжнародного права завдяки тому, що такі думки надаються після першого читання - і тому під час обговорення впливають на рішення більшості.

Запропоновано можливі рішення щодо врегулювання особливих та окремих думок в основних документах Міжнародного суду.

Ключові слова: Міжнародний суд ООН, особливі думки, окремі думки, сфера особливих думок, прогресивний розвиток міжнародного права.

THE ROLE OF DISSENTING AND SEPARATE OPINIONS IN THE PRACTICE OF THE INTERNATIONAL COURT OF JUSTICE

The article analyses the role of dissenting and separate opinions in the practice of International Court of Justice. International Court of Justice, which is composed of judges from different legal system has created its unique practice in respect to individual opinions. Although the system of individual opinions has been implemented in the Statute of International Court of Justice almost a century ago it still seems to be unsettled. The attention is paid to the historical overview of how the right to deliver individual opinion was included in the Statute of the Court. The present research briefly defines the directions of the existing discussions in academic community and amongst the judges of International Court of Justice about the place of the system of individual opinions in the practice of the Court. The main terms, types of individual opinions and the problem of limitation of scope of individual opinions are examined. Although, there is still no consensus amongst members of the scientific and professional legal community on the reasons for the emergence of individual opinions, their content and style, there is a general understanding that it is impossible to deny a certain influence of individual opinions both on the judgments of the Court and on the Court as a body. The correlation between the publication of individual opinions and possible diminishment of the authority of the Court is determined.

Key words: International Court of Justice, dissenting opinions, separate opinions, scope of individual opinion, progressive development of international law.

Постановка проблеми

Стан опрацювання. Враховуючи дискусійний характер окремих та особливих думок, різні аспекти проблематики цього інституту висвітлюються у працях багатьох авторитетних учених, зокрема, О.А. Кропивкіної, А.С. Ісполінова, А.С. Cмбатян, П. Ултургашева тощо.

Метою статті є визначення ролі особливих та окремих думок у практиці Міжнародного суду ООН, їх впливу на авторитет рішення Суду та авторитет самого Суду, їх значення для прогресивного розвитку міжнародного права.

Виклад основного матеріалу

Поява в Статуті МС ООН і, відповідно, в установчих документах багатьох інших органів міжнародного правосуддя можливості викладу особливих та окремих думок пов'язана з ім'ям видатного італійського юриста, а згодом судді Постійної палати міжнародного правосуддя (далі - ППМП) при Лізі Націй Д. Анцилотті.

Саме завдяки йому в Регламент ППМП від 24 березня 1922 р. було внесено положення про можливість прикріплення до рішення особливої думки суддів, «якщо вони [судді] того побажають».

Варто зазначити, що початковий проєкт Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя, розроблений Комітетом Юристів, спочатку не передбачав право суддів на особливі чи окремі думки. Члени Комітету юристів вважали, що таке право буде неминуче використовуватися суддями із країни-відповідача для захисту національних інтересів своїх країн. Барон Декамп, член цього Комітету, описував ризик особливих думок як таких, що призведуть де-факто до роздвоєння рішення суду [1, с. 220].

З іншого боку, широко відомі слова одного із класиків міжнародного права Г. Лаутерпахта, судді Міжнародного суду ООН в 1955-1960 рр., про те, що положення Статуту МС ООН щодо права суддів на особливу думку сприятливо впливають на розвиток міжнародного права й авторитет міжнародної юстиції.

Так, ст. 57 Статуту МС ООН передбачає, якщо рішення в цілому або в частині не виражає одноголосної думки суддів, то кожен суддя має право надати окрему думку (separateopinion) [2]. Шляхом буквальної інтерпретації ст. 57 Статуту, можна дійти висновку, що Статут дозволяє виклад думок незгоди лише у формі окремої думки. Однак у ст. 95 Регламенту МС ООН зазначено, що кожен із суддів може, якщо побажає, додати до рішення виклад своєї індивідуальної думки (individualopinion) як за незгоди (dissent), так і за згоди з думкою більшості; суддя, який бажає зафіксувати свою згоду або незгоду без указівки мотивів, може зробити це у формі декларації (declaration) [3].

Простий аналіз цих положень указує, що основні документи Міжнародного суду ООН не розрізняють окремі думки (separateopinion) та думки незгоди (dissentingopinion). А втім, таке розмежування з'являється в Резолюції щодо внутрішньої судової практики Суду 1976 р. (ResolutionconcerningtheinternaljudicialpracticeoftheCourt), яка у ст. 7 передбачає, що судді, які хочуть висловити окремі (separateopinion)думки чи думки незгоди (dissentingopinion), надають їх текст Суду після завершення першого читання та у встановлений Судом строк [4]. Крім того, щорічник Суду (YearbookoftheCourt), який інформує про діяльність, організацію, управління Судом, у розділі, який описує рішення, містить положення, згідно з яким будь- який суддя має право надати окрему (separateopinion) думку, думку незгоди (dissentingopinion) або декларацію (declaration), яка фіксує його позицію, не вказуючи причин.

Питання щодо класифікації суддівських думок було уточнено Міжнародним судом таким чином: «Суд вирішив, що думка судді, не згодного з рішенням або консультаційним висновком, має іменуватися “dissentingopinion”; а “separateopinion”, викладена Суддею у підтримку позиції більшості, має іменуватися “individualopinion”.

Як зазначається в науковій літературі, наявність понять “individualopinion”, “separateopinion” та “dissentingopinion” призвело до термінологічної плутанини. Багато наріканьу цьому покладається на сам Суд, оскільки його Регламент та Резолюція щодо внутрішньої судової практики не використовують однакові зі Статутом МС ООН терміни. Суд намагався впорядкувати це питання, прийнявши у травні 1948 р. Резолюцію, де визначалися терміни “dissentingopinion” та “individualopinion”, але не “separateopinion”. Судова практика ігнорувала частину цього акту, а суддів, які підтримують більшість, в англійській версії називають “separateopinion”. Однак у французькій версії такі думки постійно називали “opinionindividuelle” [5].

Таким чином, особлива думка (“dissenting opinion”) заявляється і прикладається до тексту рішення тоді, коли суддя з тих чи інших причин не згоден із винесеним рішенням суду (консультативним висновком). Окрема думка заявляється і прикладається тоді, коли суддя в цілому згоден із рішенням суду (консультативним висновком), але не згоден із мотивуванням.

Необхідно погодитися з позицією А.С. Смбатян, що запропонована класифікація Суду особливих думок є дещо умовною, адже будь-яка думка, незалежно від того, чи викладена в ній незгода з висновками Суду чи з аргументацією, завжди містить критику, нехай навіть у завуальованій формі [6, c. 92].

Право судді на особливу та окрему думку, а також принцип доступності текстів закріплені у статутах та правилах процедури міжнародних судів. У МС ООН інформація про розподіл голосів, особливі та окремі думки є загальнодоступною. Однак треба зазначити, що Статут МС ООН не містить положень про відкритий розподіл голосів, указуючи на те, що рішення приймається «більшістю». Відкритість інформації про співвідношення голосів суддів є своєрідним правовим звичаєм [7].

Як уже було зазначено, у Статуті та Регламенті МС ООН немає юридичного визначення понять “separate opinion” та “dissentingopinion”. Відсутність дефініції, яка могла б визначити межі застосування цього інституту міжнародного права, залишає можливість для широкого тлумачення ст. 57 Статуту. Практика Міжнародного суду свідчить, що судді, які висловлюють незгоду, використовують концепцію, подібну до концепції «компетенція-ком- петенція» (“competence-competence”) для визначення межі свободи вираження поглядів, у тому сенсі, що вони вважаються компетентними визначати межі та сферу думок, які прикладаються до рішення суду. Відповідно, кожен суддя вирішує особисто, чи він перетинає межу допустимості поглядів, зазначених в особливій чи окремій думці.

Таким чином, у зв'язку з рішенням та окремими й особливими думками про рішення у справі Південно-Західної Африки (Ефіопія та Ліберія проти Південної Африки) 1966 p., були розвинуті дві відмінні теорії всередині Суду. Ліберальна теорія передбачає, що права, надані суддям ст. 57 Статуту Суду, не обмежуються; отже, судді, котрі не погоджуються, мають повну свободу вираження поглядів і не обмежуються питаннями, зазначеними в рішенні. Інша теорія має обмежувальний характер, і її мета - звузити сферу застосування окремих та особливих думок, які можуть бути викладені лише в рамках рішення Суду.

Щодо дослідження змісту особливих та окремих думок, то А. Редферн виділяє три категорії:

1) «хороші», до яких він відносить думки короткі, ввічливі і стримані, які висловлюють причини, а не емоції;

2) «погані» - якщо в такій думці стверджується, що більшість фундаментально помилилася, виносячи рішення;

3) думки «неприємні», в яких незгодний суддя звинувачує більшість у неправильній поведінці. Учений зазначає, що тільки «хороші» думки можуть бути визнані допустимими в міжнародному процесі [1, с. 223].

Варто звернути увагу на питання правової природи особливих та окремих думок. Так, позиції вчених щодо включення особливих та окремих думок до загальної категорії «рішень» Міжнародного суду ООН піддаються досить обґрунтованій критиці. Деякі автори наголошують на практичній цінності (але не юридичній силі) аргументованих особливих думок суддів порівняно з рішеннями самого суду хоча б тому, що особливі думки, які прикладаються до відповідного рішення, є невід'ємною частиною останнього [6, с. 92]. Як зазначає А. Пеле, «особливі думки суддів більше подібні саме до доктринальних поглядів, ніж до рішень суду; вони належать до «вчень найбільш висококваліфікованих спеціалістів публічного права різних націй», згаданих у ст. 38 Статуту Суду». Можна припустити, що вони є винятково авторитетними не лише через видатний статус суддів, але також - і навіть більше - тому, що судді дійшли до своєї позиції після подвійної змагальної дискусії (між Сторонами та всередині Суду зі своїми колегами (чи проти них) [8, с. 10].

Актуальним є розгляд дискусійних аспектів ролі особливих та окремих поглядів у МС ООН. Зазвичай на захист цього інституту наводиться кілька аргументів. З одного боку, стверджується, що можливість викладу “dissentingopinion”, “separateopinion” та “declaration” як щодо рішень, так і щодо консультативних висновків є однією з гарантій незалежності судді. З іншого боку, говорячи про незалежність суддів, ми маємо на увазі насамперед їх незалежність від сторін спору або держав, які їх призначили. Якщо йдеться про незалежність від більшості складу суду, то в цьому разі право судді на вираження незгоди має обмеження у вигляді принципу колегіальності та конфіденційності обговорення [1, с. 222].

Можливість викладу й подальшого опублікування особливих та окремих думок значно підвищує ймовірність того, що рішення буде винесено на підставі юридичних аргументів, знижуючи тим самим вплив політичних чинників. особлива думка міжнародний суд

Право викладу своєї незгоди суддею із самим рішенням або його аргументацією відкидає можливість критики міжнародних судів щодо «механічного» здійсненні правосуддя й одночасно забезпечує те, що голос кожного судді, який повністю або частково не погоджується з думкою більшості, буде почутий [6, с. 91]. Процес прийняття МС ООН рішення є узгодженим та скоординованим процесом, у якому акцентується на його колективному характері. Відповідно до цього підходу, судді, які заявляють окремі або особливі думки, продовжують повною мірою брати участь в обговореннях і впливати на зміст рішень Суду таким чином, щоб воно всіма сторонами було рішенням Суду в цілому як складу суддів, який забезпечує представництво головних форм цивілізації та основних правових систем світу.

Захисник активної ролі суддів під час здійсненні міжнародного правосуддя Х. Лаутерпахт стверджував, що особливі та окремі думки є «гарантіями індивідуальної відповідальності суддів і непідкупності суду як інституту», унеможливлюють «будь-які звинувачення щодо голосування за угодою» й піднімають «рішення суду на рівень безсумнівної сили правових підстав і правової аргументації».

Так само надзвичайно важливо, щоб “dissentingopinion” або “separateopinion”, навіть належним чином аргументовані, не були альтернативою прийнятому Судом рішенню. Суддя Мослер у справі Про континентальний шельф 1985 р. підкреслив, що «законною метою особливої думки судді, який представляє меншість, є не надання альтернативного рішення, а пояснення того, чому він не може підтримувати аргументи та висновки, викладені в ньому».

Крім цього, прихильники наявності інституту особливих та окремих думок вважають, що за його відсутності важко уявити прогресивний розвиток міжнародного права.

На противагу цьому, деякі авторитетні вчені, які досліджували практику Постійної палати міжнародного правосуддя і МС ООН, вважають, що, незважаючи на виняткові випадки, більшість особливих та окремих думок - це упереджені заяви, а не цінний вклад у міжнародне право.

Значні сумніви в дослідників викликають особливі думки суддів adhoc, призначених державами, в тому разі, якщо під час розгляду спорів в МС ООН за їх участі у складі Суду немає судді з цієї держави. Е. Хамбро дійшов висновку, що в 9 з 10 випадків такі судді де-факто захищають інтереси держав, які їх призначили, подаючи в разі програшу особливі думки [1, с. 222].

Таким чином, можливість викладу особливих та окремих думок варто розглядати як демократичний спосіб вираження поглядів, які розходяться з поглядами більшості. Водночас важливо підкреслити, що такі думки не повинні бути лише критикою рішення суду як такого, так само як і не повинні відображати емоцій, а мають містити тільки аргументовані позиції. Якщо ж особлива думка є надто експресивною та містить тільки критику прийнятого судом рішення без власних аргументів, то це є зловживанням правом викладу такої думки.

Важливим аспектом висвітлюваної проблематики є вплив особливих та окремих думок суддів на авторитет рішення Суду та авторитет самого Суду. Оголошення рішення без особливої чи окремої думки суддів, які входили до відповідного складу суду, означало би створення уявлення про одноголосне прийняття рішення, а поготів у таких ілюзіях навряд чи є необхідність, навпаки - вони здатні завдати шкоди авторитету органу міжнародного правосуддя, створюючи враження навмисного введення в оману, причому як сторін спору, так і міжнародної спільноти [9, с. 78].

Крім цього, практика міжнародних судів показує, що рішення, прийняте мінімальною більшістю з розгорнутими й переконливими особливими думками, неминуче втрачає авторитет у сприйнятті цього рішення та його легітимності державами та їхніми національними судами.

Дійсно, у практиці МС ООН є випадки, коли кожен із суддів виклав “dissentingopinion”, “separateopinion” або “declaration”. Наприклад, у процесі реалізації своєї консультативної юрисдикції під час винесення Консультативного висновку щодо законності погрози ядерною зброєю або її застосуванням 1996 р. кожен суддя додав свою особливу чи окрему думку або декларацію. Генеральна Асамблея шляхом реалізації повноважень відповідно до ст. 96 Статуту ООН звернулась із запитом до МС ООН із таким питанням: «Чи погроза ядерною зброєю чи її застосуванням у деяких випадках дозволена згідно з міжнародним правом?». Голоси суддів були розділені порівну, тому вирішальний голос мав Голова МС ООН.

Так, Суддя Ода у своїй особливій думці до цього рішення зазначив, що «висновки, зроблені Судом, не є реальною відповіддю на запит, тому є побоювання, що цей результат може призвести до зниження його авторитету». Однак, на думку судді, реальна причина, чому рішення Суду може втратити свій авторитет не в кількості особливих думок, а в тому, що Суд мав відхилити запит, адже його характер є скоріше «академічним чи інтелектуальним», й у вирішенні справи не було практичної необхідності. Таким чином, можна припустити, що кількість особливих й окремих думок у певних випадках може бути лише наслідком наявності інших проблем у роботі Суду, а такі думки виступають індикатором цього. Хоча й необхідно зазначити, що вищенаведена ситуація є скоріше винятковою.

Вважається, що основним мотивом викладу особливої чи окремої думки суддею є його внутрішнє переконання - професійна незгода з думкою більшості (щодо висновку чи аргументації), впевненість у тому, що його думка має право на існування й повинна бути доведена до відома всіх зацікавлених осіб. Саме тому особливі думки не послаблюють авторитет органу правосуддя й не мають розглядатися як неповага до суду.

А.С. Смбатян порівнює особливі думки з «лакмусовим папірцем», який виявляє дефекти рішення, адже жоден формальний атрибут судової влади не може їх приховати. Навіть абсолютна більшість голосів не може завуалювати очевидну непереконливість аргументації суду. Авторитет будь-якого органу правосуддя, і зокрема МС ООН, Ґрунтується не на формальній владі й не на зовнішній атрибутиці. Авторитет міжнародного органу правосуддя базується як на переконливості прийнятого рішення, так і на аргументованості особливих думок членів суду [6, с. 102].

Ще одним дискусійним питанням у науковій літературі є значення особливих та окремих думок суддів МС ООН для прогресивного розвитку міжнародного права.

Міжнародне право, як і право в цілому, безперервно розвивається, тому рішення Міжнародного суду ООН як одного з основних органів міжнародного правосуддя, незважаючи на відсутність ієрархії в цій системі, мають суттєве значення. Важливу роль у цьому відіграють його інститути, одним із яких є саме інститут особливих та окремих думок.

Однак, відповідно до ст. 59 Статуту МС ООН, рішення Суду є обов'язковим лише для сторін, які беруть участь у справі [2]. Ст. 38 Статуту МС ООН також не наділяє судові рішення якістю повноцінного джерела права, відводячи їм допоміжне, другорядне значення. Крім цього, МС ООН своїми рішеннями не створює норм міжнародного права, а лише їх застосовує. Відсутність прецедентного значення рішень Міжнародного суду впливає на можливість визначення, чи дійсно особливі та окремі думки прямо сприяють розвитку міжнародного права. Як уже зазначалось раніше, за правовою природою вони більше схожі саме на доктринальні погляди.

Хоча є приклади того, як особливі думки суддів здійснювали прямий вплив на розвиток міжнародного права. Наприклад, думка судді Аммоуна (Аттоип) у справі Намібії щодо статусу Загальної декларації прав людини, особливо в частині положень, котрі стосуються расової дискримінації, й думка судді Вірамантрі ^еегатаПгу) щодо права на розвиток, додана ним до рішення у справі Габчиково - Надьмарош [6, с. 101].

Як свідчить практика МС ООН, в особливих та окремих думках часто відображаються аспекти права, які не знайшли належного висвітлення в самому рішенні. У них аналізуються теоретичні питання, які допомагають глибше зрозуміти юридичну природу проблемних питань справи і, що більш важливо, формують ширше уявлення про бага- товаріантність досягнення поставленої перед судом мети.

Критично аналізуючи рішення, сформульовані більшістю суддів, особливі думки можуть бути стимулом переосмислення змісту правових норм, а їх наявність може свідчити про всебічний та об'єктивний розгляд спору, який зі свого боку стимулює подальший розвиток міжнародного права.

У цьому аспекті важливо наголосити на значенні особистості судді, яка визначається не лише його діяльністю у складі Суду як колегіального судового органу, але й індивідуальним внеском, котрий здійснюється кожним суддею у справу розвитку міжнародного права і зміцнення принципів міжнародного правосуддя.

Висновки

Підсумовуючи все вищезазначене, можна дійти висновку, що, незважаючи на появу інституту особливих та окремих думок у Статуті Постійної палати міжнародного правосуддя (правонаступником якої став Міжнародний Суд ООН) майже століття назад, питання його доцільності та впливу залишається все ще дискусійним.

В основних документах МС ООН наявна певна термінологічна невідповідність: Статут та Регламент МС ООН не вирізняють “separateopinion” та “dissentingopinion”, хоча вони й містять різний зміст. Саме тому визначення понять «окремих думок» та «особливих думок» має бути включено до Регламенту Суду. Потребує врегулювання сфера вираження “separateopinion” та “dissentingopinion” із метою не допущення подальших спекуляцій щодо того, як зміст таких думок може знизити авторитет Суду.

Отже, особливі та окремі думки можуть бути «хорошими», «поганими» чи «неприємними»; стриманими, аргументованими і професійними, а інколи емоційними та досить упередженими. У них може викладатись власний підхід судді до правової проблеми, вирішеної судом, а можуть виходити за межі рішення й містити погляди не лише на розвиток права, але й на більш глобальні проблеми, які безпосередньо не стосуються справи.

Особливі та окремі думки збагачують право, констатують його безперервний, адекватний викликам часу розвиток, можуть бути джерелом формування доктрини, здатної вплинути на судову практику. Вони дозволяють створити достовірну картину стану права, допомагають глибше зрозуміти рішення суду, адже інколи в них розкриваються деякі аспекти спору, які не були відображені в рішенні або не були висвітлені достатньо повно. Також варто наголосити, що позитивний вплив на авторитет рішення Суду та авторитет самого Суду можуть здійснити лише «хороші думки», які викладені конструктивно та аргументовано.

Що стосується впливу цього інституту на прогресивний розвиток міжнародного права, то можна провести лінію між прямим та непрямим впливом. Прямий вплив особливих та окремих думок обмежений джерелами міжнародного права, відповідно до Статуту МС ООН, та зв'язаністю рішення лише для сторін спору. Непрямий вплив може полягати в тому, що такі думки надаються після першого читання - й тому під час обговорення впливають на рішення більшості.

Отже, неоднозначність ролі особливих та окремих думок у практиці МС ООН надає низку невирішених питань, які можуть бути висвітлені в подальших дослідженнях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Исполинов А.С. Особые мнения в международных судах: доктрина и практика. Право. Журнал Высшей школы экономики. 2018. № 1. С. 218-233.

2. International Court of Justice. Statute of the International Court of Justice. URL: https://www.icj-cij.org/en/statute

3. International Court of Justice. Rules of Court 1978. URL: https://www.icj-cij.org/en/rules

4. International Court of Justice. Resolution concerning the internal judicial practice of the Court 1976. URLhttps://www.icj-cij.org/en/oth- er-texts/resolution-concerning-judicial-practice

5. Farrokh Jhabvala, The Scope of Individual Opinions in the World Court, 13 NETH. Y.B. INT'L L. 33, 47 (1982).

6. Смбатян А.С. Решения органов международного правосудия в системе международного публичного права. Москва : Статут, 2012. 270 с.

7. Ултургашев П. Особые мнения судей в сравнительно-правовом контексте. Сравнительное конституционное обозрение. 2013. № 6. С. 75-87.

8. . Pellet, Alain, Decisions of the ICJ as Sources of International Law, in Decisions of the ICJ as Sources of International Law. Gaetano MorelliLectures Series. Rome : International and European Papers Publishing, 2018. Vol. 2 Chapter 1. P. 7-61.

9. Cмбатян А.С. Особые мнения судей и ВТО: утраченные возможности. Российский внешнеэкономический вестник. 2012. № 5. С. 78-84.

Laffranque J. Dissenting Opinion and Judicial Independence. Juridica International. Vol. VIII. 2003. Р162-172.

Размещено на Allbest.ru