Реалізація модернізаційного проєкту: технологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація модернізаційного проєкту: технологічний аспект

Хорішко Л.С.,

доктор політичних наук, доцент кафедри політології, Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

У сучасних умовах глобального розвитку процеси модернізації політичних систем потребують технологізації, тобто розробки своєрідної технологічної моделі управління. Це обумовлюється високим рівнем складності та динамічності модернізаційного процесу. Його розгортання відбувається на основі взаємодії суб'єкта та об'єкта діяльності, наявного результату та врахування різних факторів впливу. Технологічна модель складається з послідовних етапів, реалізація яких здійснюється за допомогою відповідних технологій політичної діяльності. Одним із таких етапів є практична реалізація обраного проєкту модернізації.

Доцільними у цьому контексті будуть технології:

1) політичного менеджменту, направлені на забезпечення ефективного планування практичної реалізації обраного сценарію;

2) політичного та соціального маркетингу, що оптимізують взаємодію влади та громадськості на засадах плюралізму, конкуренції та свободи вибору;

3) прийняття державно-політичних рішень, направлені на реалізацію модернізаційного проєкту та організацію діяльності владних структур.

Ключові слова: політична еліта, політична система, політична модернізація, політичні технології.

IMPLEMENTATION OF THE MODERNIZATION PROJECT: TECHNOLOGICAL ASPECT

Khorishko L.S.,

doctor of political sciences, associate professor of the Department of Political Science, Zaporizhzhya national university (Zaporizhia, Ukraine)

In modern conditions of global development processes of modernization of political systems require technology, that is, the development of a peculiar technological model of management. This is due to the high level ofcomplexity and dynamism of the modernization process. Its deployment takes place on the basis of the interaction of the subject and the object of the activity, the available result and taking into account various factors of influence. The technological model consists of successive stages, the implementation of which is carried out with the help of appropriate technologies ofpolitical activity. One of these stages is the practical implementation of the chosen modernization project. In this context, the following technologies will be appropriate: 1) political management aimed at ensuring effective planning of the practical implementation of the chosen scenario; 2) political and social marketing that optimize the interaction between government and the public on the basis of pluralism, competition and freedom of choice; 3) state-political decision-making aimed at implementing the modernization project and organizing the activity of governmental structures.

Keywords: political elite, political system, political modernization, political technology.

Модернізаційні процеси сучасних політичних систем обумовлюються впливом глобалізації та інформатизації, що визначають динаміку їх структурно-змістовних перетворень. Досягнення бажаного рівня модернізованості обумовлюється низкою взаємопов'язаних факторів, серед яких: вплив внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування політичної системи, суб'єкти політико-модернізаційної діяльності та їх ресурсний потенціал, політико-технологічний інструментарій. Загалом, проблематика дослідження технологізації політичних процесів досить широко представлена у працях Д. Гаври, О. Гришина, В. Корнієнка, Л. Кочубей, Г. Пушкарьової та інших. Особливості використання політико-технологічного інструментарію в реалізації державної політики та різних політичних кампаній можна знайти в наукових доробках Д. Видріна, В. Полторака, С. Телешуна, В. Тертички та інших. У цьому контексті актуалізується потреба дослідження особливостей, проблемних аспектів та перспектив технологізації модернізаційних процесів. Це розширить можливості наукового обґрунтування процедури політико-модернізаційної діяльності та сприятиме конкретизації політико-технологічного інструментарію, необхідного для досягнення поставлених завдань. Метою цієї наукової розвідки є вивчення технологічного аспекту реалізації проєкту модернізації політичної системи.

Складність сучасних модернізаційних процесів вимагає формування технологічної моделі управління, що конкретизує суб'єкт та об'єкт здійснення політико-модернізаційної діяльності. Вона складається з послідовних процедур, реалізація яких здійснюється за допомогою відповідних технологій політичної діяльності. Одним із етапів реалізації технологічної моделі є впровадження обраного модернізаційного проєкту в конкретній політичній системі. Доцільними у цьому контексті будуть технології політичного менеджменту. Вони направлені на забезпечення ефективного планування процесу реалізації обраного сценарію політичної модернізації; контролю за виконанням конкретних політико-управлінських рішень; здійснення аналізу проміжних результатів; визначення причин відхилення від плану та координацію додаткових дій щодо усунення виявлених проблем. Технології політичного менеджменту забезпечують установлення ефективної взаємодії суб'єкта та об'єкта політичної модернізації. Суб'єктом виступає політична еліта, рівень інституціоналізації якої, визначає зміст структурно-функціональних характеристик, необхідних для ініціювання політико-модернізаційної діяльності, основні форми внутрішньоелітної взаємодії, а також ресурсний та технологічний потенціали. Об'єктом модернізаційного процесу виступають інтереси та потреби різних груп громадськості.

Використання технологій політичного менеджменту обумовлюється процесами мотивації, комунікації, структуризації [5]. Управління процесами мотивації передбачає вплив на вироблення та закріплення в суспільній свідомості необхідних суб'єкту управління цінностей, переконань, що видозмінюються за допомогою інформаційного впливу та здійснюється наступними прийомами:

1) приверненням уваги до проєкту модернізації за допомогою яскравих подій (РЯ-кампанії, презентації тощо), лозунгів, що відповідають основним потребам конкретних груп громадськості;

2) чіткою та систематизованою аргументацією мети, завдань і прогнозованих результатів модернізації, поданій у доступній формі (зустрічі з громадськістю, громадське обговорення, використання лідерів думок);

3) впливом на емоційний стан груп громадськості за допомогою формування потрібного емоційного фону (модернізація, як спосіб національного відродження або можливість стати державою-лідером тощо), що активізує мотивацію до діяльності;

4) закріпленням у суспільній пам'яті потрібних образів, стереотипів, ціннісних суджень (модернізація - це завжди покращення суспільного життя; європейські держави мають високий рівень достатку, оскільки здійснили модернізацію тощо).

Управління процесами комунікації, в умовах модернізації політичної системи, направлене на вирішення наступних завдань: 1) виробництво інформації, тобто створення комплексу інформаційних продуктів для формування, закріплення та зміни орієнтацій, цінностей, що є доцільними у контексті конкретного проєкту модернізації; 2) систематичне інформування реципієнта; 3) забезпечення зворотного зв'язку, що надає можливість суб'єкту управління здійснювати моніторинг рівня засвоєння інформації; 4) визначення причин і нівелювання впливу шумів на комунікативну взаємодію.

Виробництво інформації передбачає визначення основної мети інформаційного впливу (модернізація як спосіб досягнення загального блага), конкретизацію основних сюжетних ліній (забезпечення економічного процвітання, високого рівня життя, підвищення соціальних стандартів, свобода слова та дій тощо), кодування інформації з метою її доступності основним групам громадськості (інформаційні повідомлення, виступи політичних лідерів чи лідерів думок, статті, рекламні ролики тощо). Ефективне просування інформації можливе за умови використання розгалуженої системи комунікаційних каналів, спрямованих на конкретну групу громадськості. Дієвість зворотного зв'язку визначається формою здійснення (анкетні опитування, інтерв'ю, бесіди у фокус-групах, безпосереднє спілкування на зборах чи зустрічах, організація «телефонів довіри» тощо), а також структурованістю та своєчасністю отримання потрібної інформації. Усунення шумів пов'язане з постійним моніторингом руху інформаційних потоків, корегуванням перебігу інформаційної кампанії, нівелюванням впливу пропагандистських акцій конкурентів.

Управління процесами структуризації в умовах модернізації здійснюється на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Структуризація на внутрішньому рівні пов'язана з тим, що інститут політичної еліти виступає ініціатором модернізаційних перетворень, забезпечує їх реалізацію на всіх рівнях статусно-рольової сітки, залучаючи власний та суспільний потенціал, активно використовуючи можливості політичної системи. Це сприяє цілісності та цілеспрямованості політико-модернізаційної діяльності.

Зовнішня структуризація пов'язана з врахуванням неоднорідності об'єкта управління, тобто потреб різних груп громадськості. У цьому контексті необхідно приділяти увагу критеріям сегментації суспільства. До основних можна віднести: демографічний (стать, вік, сфера діяльності, освіта тощо); соціопрофесійний (основні види професійної діяльності); психографічний (особисті якості, стиль життя, належність до соціального класу тощо); географічний (місце проживання - регіон, місто, селище, село).

Загалом, до основних політичних технологій, що використовуються для оптимізації управління модернізаційними процесами можна віднести наступні: 1) технології імідж-мейкінгу, спрямовані на формування у масовій свідомості привабливого образу суб'єктів та об'єктів політичної модернізації з метою їх активної взаємодії; 2) корпоративний політичний іміджмейкінг, що дозволяє посилити рівень довіри громадськості до діяльності державних і політичних інституцій, залучених до проведення реформування; 3) технології політичного брендингу, спрямовані на закріплення у масовій свідомості певних символів, образів, що сприяють формуванню національної чи регіональної самосвідомості, мобілізації суспільних зусиль задля досягнення поставлених цілей та ідеалів, конкретизації особливостей та переваг політико-модернізаційної діяльності; 4) технології формування політичних союзів, направлені на пошук політичних союзників і нівелювання впливу політичних опонентів у реалізації модернізаційних програм політичного розвитку [4; 7]. модернізація політичний глобалізація інформатизація

Оскільки, процеси модернізації політичної системи охоплюють найважливіші сфери життєдіяльності громадянського суспільства, то їх ефективність може бути посилена за допомогою поєднання технологій політичного та соціального маркетингу. У процесі практичної реалізації модернізаційного проєкту застосування маркетингових технологій дозволяє:

1) збільшувати рівень орієнтації модернізаційних перетворень на задоволення потреб основних груп громадськості, через надання їм відповідного емоційного забарвлення;

2) використовувати наявний інструментарій для артикуляції та агрегації інтересів груп громадськості; 3) підвищувати відповідальність, підзвітність еліти, орієнтуючи на передання контролюючих функцій громадянському суспільству, сприяючи залученню до практичної реалізації запланованого; 4) знижувати рівень соціальної напруги та підвищувати адаптивність самого проєкту модернізації внаслідок установки на задоволення очікувань громадськості.

Ці технології формують новий зміст політичного управління в умовах політичної модернізації, політико-ідеологічного плюралізму, вільної конкуренції та вибору, що проявляється в оптимізації прямих і непрямих форм взаємодії між органами державної влади та групами громадськості, демократизації відносин у владних ієрархічних структурах.

У процесі реалізації модернізаційного проєкту маркетингова кампанія орієнтовно може складатися з наступних етапів:

1) визначення мети - закріплення у масовій свідомості основних ідей модернізації (свобода дії та вибору, спільність дій еліти та суспільства, високий рівень соціального захисту, справедливість розподілу благ тощо) та відповідних алгоритмів поведінки, що можуть сприяти оптимізації процесу;

2) дотримання єдності трьох складових - теми (наприклад: «модернізація як суспільне благо», що може включати різні напрями діяльності - вдосконалення системи державного управління, соціального захисту тощо); часу (конкретизація часових рамок, що дозволяє пройти через три фази інформаційного впливу - «знання про модернізаційний проєкт», «рішучість до дії», «наявний результат дії», завершення яких знижує суспільний інтерес); дії, тобто ефективне використання ресурсів і можливостей досягнення поставленої мети.

3) формування інформаційних повідомлень для конкретних груп громадськості, що мають створювати позитивний фон і спонукати до діяльності, направленої на досягнення «суспільного блага» [3].

Посиленню ефективності маркетингової кампанії можуть сприяти технології соціального маркетингу, орієнтовані на: 1) інтенсифікацію обміну (ідеями, цінностями, політичними програмами, послугами) між суб'єктами (еліта, бізнес, суспільство) політико-модернізаційної діяльності, що формує високий рівень взаємопорозуміння та відповідальності; 2) включення соціально значущих проблем до модернізаційного проєкту; 3) активізацію громадської ініціативи щодо засвоєння нових цінностей та процедур, спрямованих на підвищення соціальних стандартів якості життя [1]. Технології соціального маркетингу оптимізують процеси практичного втілення державної соціально-економічної політики, покликаної задовольняти потреби різних груп громадськості в умовах політичної модернізації.

Механізм реалізації модернізаційного проєкту передбачає застосування наявних в органах державної влади засобів, ресурсів, що можуть сприяти забезпеченню виконання поставлених цілей та завдань. Практична реалізація модернізаційного проєкту відбувається після прийняття відповідних законодавчих документів і здійснюється у вигляді конкретних дій чи заходів органів державної влади. Результативність цих дій обумовлюється наступними факторами: законодавчою базою, що чітко визначає межі та основні засади реалізації модернізаційного проєкту; наявністю ресурсів і кваліфікованих кадрів в органах державної влади; широкою підтримкою груп громадськості. До інструментів реалізації цілей та завдань політичної модернізації можна віднести примусові (інформаційний чи силовий тиск, обмеження поведінки, націоналізація тощо), змішані (податки та збори, укази чи розпорядження, стандарти діяльності тощо), добровільні (переконання, загальне інформування, соціальна та політична реклама тощо) [2].

У цьому контексті дієвими можуть бути технології прийняття державно-політичних рішень, що дозволяють технологізувати модернізаційний процес на всіх рівнях статусно-рольової сітки еліти як політичного інституту, зробивши його зрозумілим для груп громадськості. Складність і динамічність даного процесу вимагає від еліти вироблення процедури прийняття державно-політичних рішень, обумовленої вольовим зусиллям політичного лідера щодо його впровадження. Державно-політичні рішення приймаються конкретними органами державної влади з метою визначення і реалізації модернізаційного проєкту, конкретизації цілей та завдань його досягнення, а також організації відповідних структур, що будуть здійснювати супровід діяльності. У цьому контексті їх можна типологізувати наступним чином: 1) програмно-цільові, орієнтовані на концептуальне обґрунтування доцільності модернізаційного проєкту та конкретизацію процедури; 2) нормативно-правові, спрямовані на поліпшення ефективності правового забезпечення політико-модернізаційної діяльності; 3) організаційно-розпорядчі, що забезпечують реалізацію проєкту.

Процедура прийняття державно-політичних рішень у процесі модернізації політичної системи передбачає наступні етапи: 1) усвідомлення актуальної політичної проблеми, існування якої створює перешкоди для реалізації модернізаційного проєкту в цілому чи окремих його аспектів; 2) формулювання та вибір альтернатив, внесення до порядку денного конкретного органу влади; 3) практичне впровадження рішення та моніторинг його результативності [6, с. 302-313]. Водночас, визначення процедури передбачає врахування впливу політичної ситуації, її структурно-змістовних характеристик.

Отже, складність модернізаційних процесів вимагає формування технологічної моделі управління, що конкретизує суб'єкт та об'єкт здійснення політико-модернізаційної діяльності. Технологічна модель складається з послідовних етапів, реалізація яких здійснюється за допомогою відповідних технологій політичної діяльності. Одним із таких етапів є практична реалізація обраного проєкту модернізації. Доцільними у цьому контексті будуть технології: 1) політичного менеджменту, направлені на забезпечення ефективного планування впровадження обраного сценарію; 2) політичного та соціального маркетингу, що оптимізують взаємодію влади та громадськості на засадах плюралізму, конкуренції, свободи вибору; 3) прийняття державно-політичних рішень, направлені на реалізацію модернізаційного проєкту та організацію діяльності владних структур.

Список використаних джерел

1. Акимов Д. (2009) Социальный маркетинг: предмет и основные типы._Социология: теория, методы, маркетинг, 1. С. 186-203.

2. Державна політика (2014) Ред. кол.: Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко (заст. голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови). Київ: НАДУ

3. Морозова Е. (1999) Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, тех-нологии. Москва: «Российская политическая эн-циклопедия» [online] Доступно: <http://grachev62. narod.ru /morozova/chapt04.htm> [Дата обращения 22 сентября 2020].

4. Прикладна політологія (2008) За ред. В. П. Горбатенка. Київ: ВЦ «Академія».

5. Пушкарёва, Г. Политический менеджмент. [online] Доступно: <http://uchebnik-online. com/133/1209. html > [Дата обращения 22 августа 2020].

6. Тертичка В. (2002) Державна політика. Аналіз та здійснення в Україні. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи».

7. Шабров О. Ф. (2012) Политические техно-логии. Знание. Понимание. Умение, 4. С. 328-330. Доступно: <http://www.zpu-joumal.ru /zpu/contents /2012/4/ Shabrov_Political-Technologies/ 64_2012_4. pdf > [Дата обращения 4сентября 2020].

References

1. Akimov D. (2009) Social'nyj marketing: predmet i osnovnye tipy. (Social marketing: subject and main types). Sociologija: teorija, metody, marketing, 1. S. 186-203.

2. Derzhavna polityka (2014) (Public policy). Red. kol.: Yu. V. Kovbasrnk (holova), K. O. Vashchenko (zast. holovy), Yu. P. Surmin (zast. holovy). Kyiv: NADU.

3. Morozova E. (1999) Politicheskij iynok i politicheskij marketing: koncepcii, modeli, tehnologii. (Political market and political marketing: concepts, models, technologies). Moskva: «Rossijskaja politicheskaja jenciklopedija» [online] Dostupno: <http://grachev62.narod.ru /morozova/chapt04.htm> [Data obrashhenija 22 sentjabija 2020].

4. Prykladna politolohiia (2008) (Practical political science). Za red. V P. Horbatenka. Kyiv: VTs «Akademiia».

5. Pushkarjova, G. Politicheskij menedzhment. (Political management) [online] Dostupno: <http:// uchebnik-online.com/133/ 1209.html > [Data obrashhenija 22 avgusta 2020].

6. Tertychka V. (2002) Derzhavna polityka. Analiz ta zdiisnennia v Ukraini. (Public policy. Analysis and implementation in Ukraine). Kyiv: Vyd-vo Solomii Pavlychko «Osnovy».

7. Shabrov O. F. (2012) Politicheskie tehnologii. (Political technologies). Znanie. Ponimanie. Umenie, 4. S. 328-330. Dostupno: <http://www.zpu-journal.ru/ zpu/contents /2012/4/ Shabrov_Political-Technologies /64_2012 _4.pdf > [Data obrashhenija 4sentjabrja 2020].

Размещено на Allbest.ru