Статус ОРДЛО в суспільно-політичній думці України (2014-2020)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Статус ОРДЛО в суспільно-політичній думці України (2014-2020)

Важливе місце у цьому контексті належить розгляду дискусій, які виникали всередині українського суспільства довкола змін до Конституції щодо надання особливого статусу окремим районам Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) - тій їхній частині, в межах якої збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації у вигляді її поплічників - т. зв. «Донецької народної республіки» (ДНР) та «Луганської народної республіки» (ЛНР) - встановили та здійснюють загальний контроль.

Аналіз останніх публікацій досліджень та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Історіографія досліджуваної теми перебуває лише на стадії становлення. Законодавчі та правові аспекти визначення статусу ОРДЛО розглядали В. Бєлєвцева [1], М. Веселов [2], С. Дрьомов та О. Резнікова [3], Т. Котормус [4]; соціально-економічні - О. Балуєва та О. Келембет [5], К. Мойсеєнко [6], А. Черкасов [7]; геополітичні та безпекові - С. Бульбенюк [8], А. Гольцов [9], В. Горбулін та загалом колектив Національного інституту стратегічних досліджень [10], П. Гай-Нижник та Л. Чупрій [11], Г. Перепелиця [12]. Однак досі не існує дослідження, у якому комплексно та цілісно розглядали б питання статусу ОРДЛО крізь призму візій українського суспільства, і дана стаття є однією із перших спроб у цьому напрямку.

Мета статті - проаналізувати українську суспільно-політичну думку щодо статусу ОРДЛО, опираючись на погляди які поширювалися в політичних, медійних та експертних середовищах України у 2014-2020 рр.

Виклад основного матеріалу. Можна стверджувати, що процес законодавчого врегулювання статусу частини окупованих територій Донбасу було запущено 16 вересня 2014 р., коли Верховна Рада України на закритому засіданні ухвалила Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», який у ЗМІ одразу охрестили «Законом про особливий статус Донбасу» [13]. Законопроект про особливий статус частини Донбасу підтримало 277 народних депутатів України, за проведення амністії - 287 [14]. Як зазначалось в документі: «Цей Закон визначає тимчасовий порядок організації місцевого самоврядування, діяльності органів місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей з метою створення умов для якнайшвидшої нормалізації обстановки, відновлення правопорядку, конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для повернення жителів до вимушено залишених місць постійного проживання, їх реінтеграції, а також для відновлення життєдіяльності в населених пунктах у Донецькій та Луганській областях та розвитку територій» [13]. окупований донбас політичний медіа

Такий порядок первісно запроваджувався на 3 роки і зокрема передбачав: «недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей» та заборону їхньої будь-якої дискримінації; «право вибору мови спілкування, вільного користування російською та будь-якою іншою мовою у суспільному та приватному житті, вивчення і підтримки російської та будь-якої іншої мови, їх вільний розвиток і рівноправність»; призначення на 7 грудня 2014 р. позачергових місцевих виборів в ОРДЛО; неможливість дострокового припинення повноважень депутатів місцевих рад і посадових осіб, обраних на цих позачергових виборах; запровадження особливого порядку призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань; можливість підписання Кабінетом Міністрів України, іншими центральними органами виконавчої влади з відповідними органами місцевого самоврядування угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку ОРДЛО та приналежність ініціативи стосовно укладення такої угоди відповідним органам місцевого самоврядування; надання державою підтримки соціально-економічному розвитку ОРДЛО; сприяння органами виконавчої влади розвитку в ОРДЛО «транскордонного співробітництва, спрямованого на вирішення спільних проблем розвитку, посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації на основі угод про прикордонне співробітництво, що укладаються територіальними громадами, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами у межах компетенції, встановленої законом»; створення в ОРДЛО рішенням міських, селищних, сільських рад загонів народної міліції, на які покладається реалізація завдання з охорони громадського порядку в населених пунктах цих районів, координація їх діяльності здійснюється відповідною сільською, селищною, міською главою, а самі загони утворюються «на добровільних засадах із числа громадян України, які постійно проживають у відповідних населених пунктах ОРДЛО» [13].

В українському політикумі ухвалений закон сприйняли неоднозначно.

На думку тодішнього Президента України Петра Порошенка, ухваленням закону «Україна зробила крок до миру», а сам документ назвав «інструментом, який дозволяє розпочати політичну реалізацію програми з впровадження миру» [15]. Водночас на думку глави держави, питання особливого статусу ОРДЛО було «де-факто елементом децентралізації з повним і безумовним дотриманням суверенітету, територіальної цілісності і незалежності нашої держави, з гарантованою належністю державі всіх основних атрибутів, включаючи зовнішню, безпекову, правову політику» [16]. Втім парадоксально, що в прийняття законопроекту стало можливим завдяки підтримці не лише пропрезидентських сил, але якраз відвертих ідейно політичних опонентів П. Порошенка: за законопроект проголосували депутати фракцій Партії регіонів і УДАРу, групи «Економічний розвиток» та «Суверенна європейська Україна» Ігоря Єремєєва, а також депутати від Комуністичної партії України та позафракційні мажоритарники, які входили до «пулу» президента [17].

Так, на думку лідера фракції «Удар» Віталій Ковальчук, прийняття закону про особливий статус частини Донбасу було важливим етапом задля досягнення повноцінного миру на Сході України, однак втілення законодавчих норм в життя повинне бути введене лише тоді, коли на окупованих територіях був би встановлений мир та українська влада. Голова парламентського комітету з питань місцевого самоврядування, позафракційний, «екс-регіонал» Давид Жванія також вважав прийнятий закон механізмом, який, попри свою неоднозначність, міг би розпочати мирний процес на Донбасі, тим паче, що всі положення, закладені в документі, можна провести лише в разі складення зброї проросійськими бойовиками. Зрештою, один із лідерів «Партії Регіонів» Борис Колесников зауважив, що також підтримав законопроект, як одну із можливостей мирний шляхом врегулювати протистояння на Донбасі, а всіх критиків документів із парламенту закликав скласти мандат та піти на фронт [18].

Між тим, фракція «Батьківщина», ВО «Свобода»,«Громадянська позиція» Анатолія Гриценка та очільник «Радикальної партії» Олег Ляшко категорично відмовилися приймати цей законопроект. Зокрема, лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко 16 вересня 2014 р., під час брифінгу в день голосування за законопроект у ВРУ, заявила, що «закони про спеціальний статус Донбасу не принесуть мир, а стануть плацдармом Путіна для подальшого завоювання України». Вона також зауважила, що «їй соромно за те, що парламент, після Революції гідності та трагічної боротьби патріотів на фронтах Донбасу, так принизливо та безславно здав Україну. Вона додала, що партія «Батьківщина» не дала жодного голосу при ухваленні цих ганебних законів». Водночас Ю. Тимошенко розкритикувала й закрите голосування за законопроект, запевняючи, що «більшість депутатів Верховної Ради сховалися за таємним голосуванням, коли зраджували і здавали Україну для того, щоб їх прізвища були невідомі суспільству. Це ще одне підтвердження того, що робилася для України чорна справа» [19]. Ще один представник «Батьківщини» Андрій Шевченко заявив, що ухвалення законів про, як він висловився, «легалізацію ДНР і ЛНР» було «протягнено» з порушенням процедури, а відтак таємне голосування за них було незаконним [20]. Зрештою, нардепи «Батьківщини» Іван Кириленко, Юрій Одарченко та Роман Ілик зареєстрували у ВРУ постанови про скасування ухвалених 16 вересня 2014 р. на закритому засіданні Верховної Ради «закони про особливий статус Донецької та Луганської областей та про недопущення покарання терористів». У пояснювальних записках до проектів постанов зазначається, що на закритій частині пленарного засідання ВР відбулося голосування із грубими порушеннями Конституції України та закону України «Про Регламент Верховної Ради України». «Голосування відбулося за допомогою електронної системи для голосування у таємному режимі. Таким чином була прихована інформація щодо персонального голосування кожного депутата, що ставить під сумніви достовірність результатів голосування та порушено принципи відкритості роботи Верховної Ради України», - наголосили автори постанов [21].

В таборі націоналістів із ВО «Свобода» документ назвали «оголошенням Україні капітуляції у війні», а лідер «свободівців» О. Тягнибок запевняв, що його фракція «не дала жодного голосу» за законопроект «про особливий режим» [18]. «Національною ганьбою та капітуляцією перед Путіним» назвав закон про особливий статус Донбасу й лідер «радикалів» О. Ляшко. На думку цього нардепа, прийняті в «таємному режимі рішення Порошенка» щодо Донбасу не лише не «принесуть мир в Україну», але навпаки призведе до «втрати української і війну на українські землі» [22]. Народний депутат України А. Гриценко також виступив із критикою ухвалення законопроекту, стверджуючи, що документ прийняли із грубими порушеннями: «Такого в Раді ще не було. Янукович відпочиває. Табло було мертвим, ніхто з депутатів не міг бачити, хто і як голосує» [23]. Врешті, позафракційна народна депутатка Анжеліка Лабунська прирівняла ухвалення 16 вересня 2014 р. закону про особливий статус частини Донбасу із голосуванням у ВРУ за «диктаторські закони» від 16 січня 2014 р., іронізуючи, що останні були ухвалені навіть більш демократично [18].

Лунала критика на адресу прийнятого закону і з-поза меж парламенту. Тодішній очільник Донецької ОДА Сергій Тарута запевняв, що ухвалення документу було «зрадою воїнів, які вже загинули на фронті» [24]. Об'єднання «Самопоміч» на чолі із Андрієм Садовим ініціювало скасування закону про особливий статус ОРДЛО, аргументуючи це тим, що, мовляв, його прийняття на закритому засіданні Верховної Ради України порушувало Конституцію України та засадничі принципи діяльності законодавчого органу у демократичному суспільстві, а його норми принижували «національну гідність українців та пам'ять про тих, хто поклав своє життя, захищаючи територіальну цілісність України» [25].

Різні оцінки лунали і в медіа-кластері.

Наприклад, у газеті Конгресу українських націоналістів «Нація і держава» запевняли, що «пропутінський» закон про особливий статус Донбасу було ухвалено завдяки тим, які «доклали рук до знищення українства на Донбасі, до його етноциду», зробивши свідомих українців на Сході України «заручниками на власній землі», і в той же час передбачаючи амністію та легітимізацію для «терористів та агентури ФСБ» [26].

«Великою ганьбою для всієї України» назвала підтримку в парламенті законів, «які стосуються статусу окупованих територій Донбасу та амністії сепаратистам» журналістка «Високого замку» Наталія Балюк. На її думку в результаті «на поталу амбіціям і апетитам Путіна українська влада піднесла агресору як ритуальні жертви тих патріотичних українців, які живуть на окупованих путінськими бандитами територіях і які стали їхніми заручникам» [27].

На думку журналістки та письменниці Марини Данилюк-Ярмолаєвої, опублікованих на порталі Zaxid.net, результатом подальшого втілення в життя закону про особливий статус Донбасу може бути ситуація гірша за Придністров'я: «Буде багато бандо угрупувань, руїни на десяток років і масовий відтік проукраїнських, активних донбасян, які поїдуть шукати кращої долі по світу» [28].

Водночас на порталі «Української правди» журналіст Олексій Братущак, 16 вересня 2014 р. ВРУ «напрацювала на кілька кримінальних справ», порушивши як процесуально умови проведення закритого засідання і організації голосування, так і підробку самого тексту законопроекту [29].

Врешті, «особливо небезпечним статусом» на сторінках газети «День» назвали можливий особливий статус для тих східних регіонів «е владу за допомогою російських військових та спецслужб захопили озброєні бандити», що означало би «фактичну капітуляцію на Донбасі» [30].

Дещо інакше оцінювали перспективи особливого статусу ОРДЛО на сторінках «Комсомольської правди в Україні». В газеті відзначали, що документ міг би стати першим кроком до настання миру на Сході України та початку діалогу між Україною та т. зв «ДНР» та «ЛНР», а то - і механізмом впливу на політику Кремля. Водночас на шпальтах видання допускали, що ситуація може і не покращитися, навпаки - легітимізація «автоматчиків» на Донбасі могла би загострити ситуацію в регіоні, а запровадження «особливих повноважень» для однієї частини України ймовірно викликало би непорозуміння із іншими її частинами [31].

У той же момент, журналіст тижневика «2000» С. Бурлаченко допустив, що насправді прийняті законопроекти про особливий статус Донбасу та про амністію апріорі були нереальними для реалізації, і були внесені президентом до парламенту лише з однією метою - продемонструвати насамперед західним союзникам готовність офіційного Києва виконувати свої зобов'язання, і спрямувати головні звинувачення у загостренні ситуації на Сході України на сторону противника - РФ та проросійських терористів т. зв. «ДНР» та «ЛНР». Відповідно, журналіст відкидав й думки щодо того, що «особливий статус Донбасу» може призвести до «придністровського сценарію», адже це було невигідно як українській стороні, так і стороні сепаратистів [32].

Розділилися щодо цього питання й думки експертів.

На думку економіста І. Кромченка закон «про особливий статус Донбасу» був хорошою можливістю досягнути стабільного миру в регіоні, що врятувало би й економіку, в чому мала би бути зацікавлена не лише Україна, але й т. зв. «керівництво» «ДНР» та «ЛНР».

Натомість політолог В. Небоженко навпаки стверджував, що такі, де-факто, поступки на користь проросійських сепаратистів «збільшать їхні апетити», що лише загострить ситуацію на фронті, яка надалі загрожуватиме повномасштабним наступом проти України. Подібно вважав доктор економічних наук М. Шутов, який стверджував, що прийнятий 16 вересня 2014 р. закон не буде сприйматися ані військовими в зоні АТО, які чекають від української влади більш рішучих дій, ані сторону противника, який очікуватиме від України більшої поступливості, якщо не повної здачі своїх інтересів. В результаті, на його переконання, за таких обставин ескалація протистояння на Сході України не лише не вирішиться, а навпаки зросте [33]. В той же час, В. Горбулін був впевнений, що завдяки закону щодо особливого статусу Донбасу Україна змогла дещо «збити» російський темп, кураж і драйв у провокуванні збройної кризи на території України та змусила перейти Кремль до затяжної гри навколо статусу-кво [34].

На переконання Г. Перепелиці, теза про «особливий статус Донбасу», стала певною пасткою для украънської сторони та президента України П. Порошенка зокрема. На думку експерта, на жаль, вона була нав'язана Україні Росією в контексті Мінського переговорного процесу, в контексті якого ситуація на Сході України розглядалася в руслі внутрішньоукраїнського протистояння, у якому постраждалою стороною сприймалася, за інспірацією Кремля, саме «донбаська сторона», якій у зв'язку із цим, як «компенсація Києва», мовляв, передбачалися особливі преференції, які у разі повного втілення та реінтеграції Донбасу на платформі мінського формату перетворили би Україну замість унітарної держави в конфедерацію [35].

Зрештою, політолог О. Радчук назвав закон про особливий статус ОРДЛО документом, який може докорінно змінити територіальний устрій України та призвести до чергових тектонічних геополітичних змін у світі. У той же час, експерт зауважував, що оскільки закон передбачає зміни до Конституції України, його втілення в життя буде значно розтягнене в часі [36].

І справді неоднозначне ставлення до документу серед різних частин суспільства в Україні зберігалось. І це незважаючи на те, що 17 березня 2015 р. голосами 265 народних депутатів України (жоден із представників «Опозиційного блоку» не проголосував «за») було прийнято Закон України «Про внесення зміни до статті 10 Закону України “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”», яким зауважувалося, що такий особливий порядок мав вступити в дію лише «з дня набуття повноважень органами місцевого самоврядування в ОРДЛО, обраними на позачергових виборах, проведених відповідно до Конституції України, цього та інших законів України, з додержанням засад загальних, рівних, вільних і прозорих виборів, а також публічності та відкритості виборчого процесу як основних принципів виборчого права, встановлених Конституцією України та міжнародними договорами України, у тому числі з обов'язковим дотриманням стандартів ОБСЄ щодо проведення демократичних виборів», і лише після «виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України», «дотримання принципів політичного плюралізму і багатопартійності, рівності прав і можливостей участі у виборчому процесі» [37]. Цього ж дня фракціями коаліції («Блок Петра Порошенка» (БІII І). «Народний фронт» (НФ), Об'єднання «Самопоміч», «Радикальна партія Олега Ляшка», ВО «Батьківщина») було підтримано Постанову ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» (280 - «за») [38]. Це дозволило поширити на ці території дії закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятому у другому читанні 15 квітня 2014 р. щодо анексованого Криму [39]. Водночас 17 березня 2015 р. ВРУ проголосувала й за Постанову «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» («за» - 296) [40].

Однак такі заходи не зменшили «градусу напруги» дискусій навколо питання особливого статусу Донбасу. Хоч вищезгадані законопроекти та проекти постанов були прийняті п'ятьма фракціями коаліції, всередині неї, в тому числі навколо питання «донбаської проблеми», виник певний вододіл між БПП та НФ з одного боку, та Об'єднанням «Самопоміч», «Радикальною партією Олега Ляшка», ВО «Батьківщина» - з іншого.

Зрештою, «гаряча точка» внутрішньоукраїнської суспільної напруги настала 31 серпня 2015 р. Цього дня Верховна Рада України у першому читанні розглядала питання прийняття змін до Конституції України щодо децентралізації влади. Голосування викликало серйозні сутички всередині самої коаліції - предметом конфлікту стало те, що законопроектом пропонувалося внести зміни та додати один із пунктів Перехідних положень, які планувалося додати до тексту Основного Закону. Начебто саме цей пункт і стосувався надання так званого «особливого статусу» Донбасу.

Перед голосуванням та у його процесі частина депутатів, зокрема - від Радикальної партії, блокували трибуну на знак протесту проти законопроекту. Також проти цих змін виступала більша частина фракції «Самопоміч». Її голова Олег Березюк під час виступу заявив, що мова йде про «зраду України». Виступаючи з трибуни, голова фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила, щоїї фракція теж виступає проти цього закону, оскільки, за її словами, це не дорога до миру і робиться в інтересах Росії. В цілому противники прийняття цих змін наполягали, що вони нададуть надто широкі права окупованим районам Донбасу.

У свою чергу на прийнятті цих змін наполягав голова ВРУ Володимир Гройсман. Він стверджував, що жодних особливих прав ні Донбас, ні жоден інший регіон не отримає, але місцеві громади зможуть краще розпоряджатися своїми ресурсами. Голова фракції БПП Юрій Луценко підтримав законопроект, заявивши, що децентралізацію вимагав Майдан і пообіцяв, що БПП голосуватиме «за», щоб «похоронити труп СРСР». За його словами, сепаратизм був не у новій, а саме у нинішній Конституції. Керівник фракції НФ Максим Бурбак під час виступу заявив, що його фракція підтримає законопроект, оскільки ці зміни вже позитивно впливають на місцеві бюджети. Цей закон також підтримала фракція «Опозиційного блоку», голова якої Юрій Бойко заявив, що документ відкриє шлях до врегулювання ситуації на сході. Керівник групи Ігоря Коломойського «Відродження» Віктор Бондар під час виступу заявив, що кожен депутат групи визначатиметься самостійно, оскільки єдине рішення на рівні її керівництва не приймалося. У групі «Воля народу» розкритикували цей законопроект, але заявили, що він кращий, ніж нинішня ситуація і пообіцяли йому підтримку групи. В результаті голосування законопроект було прийнято в першому читанні (265 - «за»: 115 - БПП, 69 - НФ, «Опозиційний блок» - 38, Об'єднання «Самопоміч» - 5; «Радикальна партія Олега Ляшка» -0, ВО «Батьківщина» - 0, «Партія Відродження» - 11, «Воля народу» - 14) [41].

Після того, як депутати схвалили у першому читанні зміни до Конституції, мітингувальники під будівлею парламенту, оцінивши таке рішення парламентарів як зраду національних інтересів України, розпочали сутички із правоохоронцями, кидаючи димові шашки та намагаючись прорватися до зали ВРУ. В результаті протестувальниками було використано й вибухові пакети та бойову гранату, від вибуху якої загинуло четверо нацгвардійців та десятки людей зазнали поранень [42].

Тим часом разом із, де-факто, остаточним розпадом коаліції після серпневих подій 2015 р., зайшло в «глухий кут» й подальшу реалізацію закону про «особливий статус Донбасу». У жовтні 2017 р. термін дії закону продовжено на рік, у жовтні 2018 р. - до 31 грудня 2019 р., а у грудні 2019 р. - до 31 грудня 2020 р. [13] Втім через невиконання російською стороною умов пункту 4 статті 10 Закону, особливий порядок місцевого самоврядування так і не був запроваджений.

Варто згадати про ще один документ - Закон України «Про забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відомий у ЗМІ як «закон про реінтеграцію» або «закон про деокупацію» [43]. Його народні депутати України схвалили у другому читанні та в цілому 18 січня 2018 р. (280 - «за»).

Під час обговорення кілька разів наголошувалося, що цей документ визнає Росію агресором і окупантом. У самому тексті закону є дві згадки про Росію-агресора (у преамбулі і прикінцевих положеннях), а також одна згадка «держава-окупант» (у ст.7). Дії РФ на території Донецької і Луганської областей у тексті закону названі «збройною агресією Російської Федерації».

У преамбулі документу зазначається: «Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації». Згідно з текстом закону, до тимчасово окупованих Росією територій у Донецькій та Луганській областях входять земля, річки, озера, внутрішні морські води, надра та повітряний простір над цими територіями. Межі окупованих територій в цих областях, визначаються президентом за поданням Міністерства оборони, підготовленим на основі пропозицій Генштабу ЗСУ. Наголошується, що тимчасова окупація Російською Федерацією територій України незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав. Закон визначає, що Україна визнаватиме лише два документи, які видаються на окупованій території: свідоцтва про народження і смерть. Відповідальність за моральну та матеріальну шкоду, завдану Україні та її громадянам покладається на Російську Федерацію. Особи, що брали участь у збройній агресії чи окупаційній адміністрації РФ, несуть кримінальну відповідальність. За громадянами України зберігається право власності на окупованих територіях. У законі окрема увага приділяється запровадженню воєнного стану. У випадку введення воєнного стану координацію і контроль на окупованій території Донецької і Луганській областях областей здійснює Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ за керівництва Генштабу. До ухвалення закону АТЦ координувала СБУ. В'їзд осіб, переміщення товарів і осіб на/з тимчасово окупованих території у Донецькій та Луганській областях визначається Кабміном та здійснюється через контрольні пункти в'їзду-виїзду. Право обмеження в'їзд/виїзду покладено на Командувача об'єднаних сил. Перебування на окупованих територіях осіб, не залучених до оборони і відсічі/стримування збройної агресії РФ, допускається з дозволу Командувача об'єднаних сил. У остаточній версії згідно з попередніми рішеннями прибрали згадку про Мінські угоди. Зазначається, що закон діє без шкоди для невіддільного суверенного права України на тимчасово окуповану Російською Федерацією територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та заходів, спрямованих на відновлення територіальної цілісності України у межах її міжнародно-визнаного державного кордону [43].

Закон прийняли лише на 3-й день розгляду, оскільки до нього було 673 поправки. Гостра дискусія під час цього обговорення точилася щодо прописування у назві і тексті законопроекту слів про окупацію Криму та встановлення чітких дат початку окупації Донецької та Луганської областей, а також АР Крим. Необхідність прописування точних дат окупації нардепи пояснювали тим, що саме так буде наступати юридична відповідальність Росії, а дата потрібна для майбутніх судів щодо компенсації постраждалим від агресії громадянам. Точної дати окупації Луганської та Донецької областей у законі немає. Є лише відсилочна норма до закону про Крим, де датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 р. Також депутати сперечалися щодо торгівлі з ОРДЛО. Однак секретар парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Іван Вінник підкреслив, що у законі немає жодних слів про торгівлю. У тексті закону йдеться про «переміщення товарів». Водночас ВРУ відмовилася включити до законопроекту поправку №652 про денонсацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Цю поправку відхилив комітет парламенту[44].

У ЗМІ закон отримав різні оцінки.

Наприклад в націоналістичній газеті «Шлях перемоги» його називали дещо запізнілим, при чому у виданні стверджували, що документ став наслідком не стільки успіхів української дипломатії, як бажання Кремля «спихнути назад» Україні окуповану частину Донбасу, утримання якої обходилась РФ значно більше, аніж Придністров'я, Абхазія чи Південна Осетія [45].

Політичний експерт О. Петровець на порталі «Українська правда» загалом наголошував на позитивних моментах прийнятого законопроекту, згідно із яким, з-поміж іншого, хоч і з запізненням, але все ж РФ визнається агресором і окупантом на законодавчому рівні - це мало спростити роботу українських дипломатів та юристів у майбутніх судах. Водночас прийнятий закон мав би посприяти чіткішій координації силовиків та закріпити можливості використовувати ЗСУ на окупованих територіях за рішенням президента та дозволом ВРУ, що поруч із законодавчим закріплення фундаментального положення про Росію як окупанта відкривало шлях до більш ефективного як силового, так і дипломатичного протистояння. Водночас О. Петровець звернув увагу на те, що оскільки деякі нардепи наголошували на неправомірності проголосованого закону, через нібито неконституційне розширення повноважень президента, існувала ймовірність оскарження закону в Конституційному суді, в результаті чого якщо би закон і не було скасовано, все одно затяглась би його реалізація [46].

В «Комсомольській правді в Україні» стверджували, що хоч закон назагал подавався в публічному дискурсі як «революційний», насправді носив здебільшого декларативний характер, а його прийняття не означали автоматичного повернення Донбасу Україні, однак прописані у ньому норми могли би наблизити цей процес і принаймні теоретично були здатні посприяти «приборканню» російської військової агресії [47].

Водночас С. Бурлаченко на шпальтах тижневика «2000» іронічно зауважив, що прийнятий закон, який, з одного боку означував РФ агресором, а з іншого боку не містив радикальних, пропонованих у неприйнятих поправках, норм щодо припинення з Росією торговельних відносин, введення воєнного стану на Донбасі чи розірвання дипломатичних відносин із РФ, по суті зафіксував в російсько-українських відносинах стан «ні миру, ні війни» [48].

Закон потрапив у центр уваги й експертів.

Директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна, озвучуючи свіжі дані опитування населення навесні 2018 р., зазначила, що лише 18% українців були схильні вважати, що мир на Донбасі можна встановити лише силовим шляхом, однак абсолютна більшість громадян України переконана, що мир треба встановлювати шляхом компромісів, при цьому 49 % вважали, що заради миру можна піти на компроміси, але не на всі. Соціолог розповіла, що коли респондентам запропонували перелік компромісів, які містяться в Мінській угоді, то особливо не прийнятними виявилися пропозиції щодо проведення місцевих виборів на Донбасі на умовах, які вимагають бойовики (63 % опитаних проти таких умов, 12 % - за), та повна амністія для всіх учасників бойових дій проти українських військ (58 % - проти, 16 % - за). Не згодні люди й на формування місцевої поліції, судів та прокуратури в ОРДЛО винятково з місцевих представників (55 % - проти, 17 % - за). Ірина Бекешкіна наголосила, що не сприймуть українські громадяни й особливі політичні та економічні відносини тимчасово непідконтрольних територій з Росією (49 % - проти, 20 % - за). Переважно неприйнятними видаються і такі варіанти домовленостей, як внесення змін до Конституції щодо надання російській мові статусу державної мови, закріплення в Конституції «особливого статусу» окремих територій Донецької та Луганської областей, а також ухвалення закону про нейтральний та позаблоковий статус України. Також опитування виявило, що громадяни негативно ставляться до надання президенту всієї повноти повноважень щодо управління ЗСУ, Нацгвардією та іншими військовими формуваннями.

Олександра Дворецька, голова правління «Восток-SOS», зауважувала, що закон, який анонсований Адміністрацією президента як реінтеграційний, не містив жодного плану про реінтеграцію, і був радше сукупним збірником бажання різних представників різних фракцій, які доволі неузгоджені і не давали можливості цим територіям справді реінтегруватися.

Водночас аналітик громадської мережі «ОПОРА» Олександр Клюжев передбачав, що ситуація з розширенням повноважень президента, які начебто передбачалися у законопроекті, могла бути небезпечним прецедентом. З іншого боку, через це закон міг би перманентно оскаржуватися та ставитися під сумнів різними політичними силами, що могло би нівелювати навіть ті його позиції, які справді були спрямовані на реінтеграцію ОРДЛО до України.

Голова правління «Донецького інституту інформації» Олексій Мацука звернув увагу на те, що для багатьох політичних партій Донбас давно перетворився на політичний об'єкт, спекулюючи тематикою якого, вони намагаються отримувати свої політичні дивіденди. Що стосується самого законопроекту, то експерт виділив у ньому дві основні тези - визначення участі ролі Російської Федерації у цьому конфлікті та розширення плану заходів, спрямованих на реалізацію засад внутрішньої політики щодо ОРДЛО.

У той же час, на думку Олександра Дмітрієва, засновника Платформи культурних ініціатив «Лампова», прийнятий закон ніяким чином не допоможе ані реінтеграції Донбасу, ані зміцненню громадської довіри. За словами експерта, єдиною нормативною цінністю там є фактичне визначення статусу Російської Федерації як агресора. При цьому, за його словами, документ лише певним чином гармонізує наявний стан речей з механізмами військово-цивільного співробітництва та військово-цивільних адміністрацій.

Науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань зауважив, що текст законопроекту погоджували із західними партнерами України і він не суперечить мінським домовленостям. Але саме це питання реально буде врегульовуватися не так конкретним законом, як співвідношенням політичних сил Україна-Росія-Захід [49].

Таким чином, законодавче врегулювання особливого статусу окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) починаючи із 2014 р. стало предметом активних та почасти бурхливих внутрішньоукраїнських дискусій як, насамперед, в політичному секторі під час прийняття відповідних законів та постанов парламенту, так і на рівні ЗМІ та експертного середовища. Якщо у 2014-2015 рр. диспути відбувалися навколо потенційної загрози подальшої руйнації територіальної цілісності України шляхом внесення до Конституції норми особливого статусу частини Донбасу, окупованого РФ, то вже у 2018 р. з одного боку йшлося про критику влади у зволіканні із визнанням РФ державою-агресором та нерішучості дій на зовнішньополітичній арені, а з іншого - у побоюванні політичних опонентів президента щодо того, що глава держави, використовуючи чинник Донбасу, значно розширить та посилить власні повноваження напередодні президентських виборів 2019 р.

Список літератури

1. Бєлєвцева В. В. Адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки України: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / В. В. Бєлєвцева; Відкрит. міжнар. ун-т розвитку людини «Україна». Київ, 2015. 37 с.

2. Веселов М. Правове регулювання інформаційних відносин в умовах особливих (надзвичайних та «гібридних») адміністративно-правових режимів. // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2017. Вип. 4. С. 141-150.

3. Дрьомов С., Резнікова О. Деякі законодавчі аспекти протидії сепаратизму в Україні // Стратегічні пріоритети. 2016. № 3. С. 18-25.

4. Котормус Т. Нормативно-правові гарантії адміністративно-правового захисту права власності громадян України в районах проведення антитерористичної операції // Наше право. 2017. № 4. С. 82-89.

5. Балуєва О., Келембет О. Методичні принципи відновлення деокупованих територій // Економіка та управління національним господарством. Чернігів, 2016. № 8. С. 41-44.

6. Мойсеєнко К.Є. Аналіз соціально-економічного стану постконфліктних територій Донецької та Луганської областей в Україні // Ефективна економіка. 2018. № 8. URL: ht:tp://www.ecommy.пayka.com.ua/mdex.php?op=1& z=7018 (дата звернення: 29.05.2020).

7. Черкасов А. Соціально-економічний розвиток окремих районів Донецької та Луганської областей України: сучасний стан, загрози, перспективи // Економіка та держава. 2016. № 7. С. 16-22.

8. Бульбенюк С. Інформаційні виклики гібридної війни: що може протиставити Україна? // Українське суспільство в умовах війни: виклики сьогодення та перспективи миротворення: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Маріуполь, 9 червня 2017 р. Маріуполь: ДонДУУ, 2017. С. 245-249.

9. Гольцов А. Російська геостратегія щодо України: сценарії та варіанти // Стратегічні пріоритети. 2017. № 4. С. 155-159.

10. Світова гібридна війна: український фронт / За заг. ред. В. П. Горбуліна. Національний інститут стратегічних досліджень. Київ: НІСД, 2017. 496 с

11. Гай-Нижник П., Чупрій Л. Російсько-українська війна: особливості розв'язання військово-політичного конфлікту на Сході і Півдні України за сучасних геополітичних умов // Українознавство. 2016. № 4. С. 103-121.

12. Перепелиця Г. Україна - Росія: війна в умовах співіснування. Монографія. Київ : Стилос, 2015. 879 с.

13. Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2014. № 45. ст.2043. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ht:tps://zakoп.rada.gov.uaЛaws/show/1680-18 (дата звернення 01.05.2020).

14. Рада проголосувала закони Порошенка по Донбасу. Українська правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2014/09/16/7037933/ (дата звернення 01.05.2020).

15. Порошенко не побачив проблем з голосуванням його законів по Донбасу. Українська правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2014/09/16/7037981/ [дата звернення 03.04.2020].

16. Доленосний день: ВР ухвалила закони про амністію бойовиків, особливий статус Донбасу та ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.unian.ua/politics/985428-dolenosniy-den-vr-uhvaШa-zakom-pш-ammstiyu-boyovikrv-osoЫiviy-status-doпbasu-ta-ratifikцvala-ugodu-pш-asotsiatsiyu-z-es.html (дата звернення 01.05.2020).

17. Порошенко заручився підтримкою комуністів і регіоналів свого закону про особливий статус Донбасу. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/poroshenko_zaruchivsya_pidtrimkoyu_komumstiv_i_regюnaИv_svogo_zakoш_pш_osoЫi viy_status_donbasu_n1322531

18. Хоменко С. Новий порядок на Донбасі: Порошенко йде ва-банк. ВВС.сот. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

19. https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2014/09/14091 6_donbas_biПs_sx . (дата звернення 03.05.2020).

20. Закони про особливий статус - це здача території Донбасу під протекторат РФ, - Тимошенко. Zaxid.net. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ht:tps://zaxid.net/zakom_pro_osoЫпviy_statustse_zdacha_teritoriyi donbasu_pid_protektorat_rf timoshenko_n1322645 (дата звернення

21. Рада проголосувала закони Порошенка по Донбасу. Українська правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2014/09/16/7037933/ (дата звернення 01.05.2020).

22. «Батьківщина» вимагає скасувати закони про особливий статус Донбасу. Zaxid.net. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/batkivshhina_vimagaye_skasцvati_zakoni_pro_osobliviy_status_donbasu_n1322663 (дата звернення 03.05.2020).

23. Ляшко: Решение Порошенко и Рады - это капитуляция перед Путиным. Житомир.іпЮ. https://www.zhitomir.iпfo/news_139059.html (дата звернення 02.05.2020).

24. «Мені соромно за парламент» - Шевченко про голосування за статус Донбасу. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/пews/2014/09/16/70379з7/ (дата звернення 03.05.2020).

25. Карабан О. Люди, які захищали Донбас, сьогодні почувають себе зґвалтованими, - Тарута. ZaxM.net. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https ://zaxid. net/lyudi_yaki_zahishhali_donbas_sogodni_pochuvayut_sebe_zvaltovanimitaruta_n1322675 (дата звернення 03.05.2020).

26. Слюсарчук Т. «Об'єднання «Самопоміч» ініціює скасування закону про особливий статус Донбасу. Zaxid.net. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/obyednannya_samopomich_initsiyuye_skasuvannya_zakonu_pro_osobliviy_statu s_donbasu_n1322656 (дата звернення 01.05.2020).

27. Базелюк М. Заручники на власній землі // Нація і держава. 2014. № 38. 18 вересня. С. 1.

28. Балюк Н. Україна таки обрала ганьбу! // Високий замок. 2014. 16 вересня. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://wz.lviv.ua/blogs/128563-ukraina-taky-obrala-hanbu (дата звернення 01.05.2020).

29. Данилюк-Ярмолаєва М. Гірше за Придністров'я. Zaxid.net. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/girshe_za_pridnistrovya_n1322588 (дата звернення 01.05.2020).

30. Братущак О. 16 вересня Рада напрацювала на кілька кримінальних справ. Українська правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/541c793a152f6/ (дата звернення 03.05.2020).

31. Торба В. Особливо небезпечний статус // День. 2014. 17 вересня. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobici/osoblivo-nebezpechniy-status(дата звернення 03.05.2020).

32. Рябоконь А., Галаджий Е., Сборщиков Н., Донбасс получил свой статус // Комсомольскаяправда в Украине. 2014. № 204. 17 сентября. С. 2.

33. Бурлаченко С. Новый особый порядок //Еженедельник«2000». 2014. № 38. 19-25 сентября. A2; A5.

34. Поможет ли закон об особом статусе Донбасса превратить перемирие в мир? // Комсомольская правда в Украине. 2014. № 204. 17 сентября. С. 3.

35. Горбулін сумнівається, що Кремль ризикне вирішити "донбаське питання" прямою інтервенцією. Дзеркало тижня. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://dt.ua/POLITICS/gorbulin-sumnivayetsya-scho-kreml-rizikne-virishiti-donbaske-pitannya-pryamoyu-intervenciyeyu-183111_.html.

36. «Особливий статус» Донбасу - це більше, ніж конфедерація, - Георгій Перепелиця. UkrlifeTv. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrlife.tv/video/politika/osoblivii-status donbasu-tse-bilshe-nizh-konfederatsiia-georgii-perepelitsia (дата звернення 01.05.2020).

37. Радчук О. Закон про особливий статус Донбасу: сценарії та наслідки // Слово і діло. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.slovoidilo.ua/2019/11/29/kolonka/aleksandr-radchuk/bezpeka/zakon-pro-osoblyvyj-status- donbasu-scenariyi-ta-naslidky

38. Закон України «Про внесення зміни до статті 10 Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2015. № 17. ст.125. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/256-19#n5(дата звернення 01.05.2020).

39. Постанова Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2015, № 17, ст. 128. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254-VIII(дата звернення 01.05.2020).

40. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2014, № 26, ст. 892. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18(дата звернення 01.05.2020).

41. Постанова ВРУ «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування». Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 21, ст.142. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/252-VIII(дата звернення 01.05.2020).

42. Стенограма пленарного засідання 31 серпня 2015 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://iportal.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/5961. html (дата звернення 01.05.2020).

43. У силовиків під ВР кинули бойову гранату: десятки поранених. Українська правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2015/08/31/7079630/(дата звернення 01.05.2020)

44. Закон України «Про забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 10, ст.54. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19 (дата звернення 01.05.2020).

45. Балачук І. Рада ухвалила закон про реінтеграцію Донбасу. Українська правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2018/01/18/7168749/ (дата звернення 01.05.2020).

46. Пархоменко С. «Злити» Донбас, або Як оточення Президента підіграє Кремлю. Нація і держава. 2018. № 1-2. 10 січня. С. 8.

47. Петропець О. Закон про реінтеграцію Донбасу: не кажи «Гоп», доки не перескочиш. Українська правда. 2018. 18 січня. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/columns/2018/01/18/7168818/ (дата звернення 01.05.2020).

48. Галаджий Е. Как Украине предлагали возвращать Донбасс: спорные статьи, которые не вошли в закон // Комсомольская правда в Украине. 2018. № 8. 19 января. С. 2.

49. Бурлаченко С. Будем жить по формуле Троцкого // Еженедельник «2000». 2018. № 4. 26 января - 1 февраля. А2.

50. Закон про реінтеграцію Донбасу: ризики та застереження - експерти. Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://diforg.ua/artide/zakon-pro-reintegratsiyu-donbasu-riziki-ta-zasterezhennya-eksperti