Участь України в реалізації проєкту "Міжмор'я" як чинник підвищення її геополітичного статусу

Агресія Російської Федерації на сході України, незаконна анексія українського Криму, занепад стратегічних виробництв, міграція, енергетичні загрози тощо, - ось неповний перелік викликів, з якими Україна зіштовхнулася останніми роками. Прагнення українського істеблішменту підвищити геополітичний статус країни бодай на регіональному рівні через спроби повернення своїх анексованих і тимчасово окупованих територій у міжнародних інстанціях, "мінський" та "нормандський" формати домовленостей, призупинення участі у сесіях ПАРЄ та інше засвідчили, що лише цих заходів недостатньо, отож Україна потребує оновлення геополітичного курсу.

У цьому контексті також є очевидним, що доки Україна не забезпечить конкурентоздатні умови господарства, цікаві для іноземних інвестицій, та не зверне свій погляд на регіон Центрально-Східної Європи, геополітичний статус нашої держави не зміниться. Між тим, саме через Центрально-Східну Європу наразі проходить багато найважливіших транспортно-енергетичних маршрутів між полюсами економічного розвитку у Західній Європі й Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. А відродження вже дещо призабутого торговельного шляху "із варягів у греки" в контексті реалізації китайського проекту "Один пояс - один шлях" - уздовж Дніпра від Чорного моря до Карпат і далі - через українську територію, відкриває нові геополітичні можливості для України. Саме цим геополітичним перспективам і присвячена наша стаття. Насамперед ідеться про з'ясування можливостей залучення України до центральноєвропейської системи регіональної безпеки в межах ініціативи "Міжмор'я" через імплементацію інфраструктурних проектів по осі "із варягів у греки".

Геополітичному позиціонуванню України в межах Балтійсько-Чорноморського простору присвячено наукові й аналітичні розвідки вітчизняних і зарубіжних дослідників. Так, про необхідність створення Балтійсько-Чорноморського геополітичного союзу свого часу писали відомі українські політики та науковці М. Міхновський [1], С. Рудницький [2-3], Ю. Липа [4-5]. У їхніх працях переважно йшлося про гіпотетичні можливості перетворення України на важливого геополітичного гравця в регіоні Міжмор'я.

У польській політичній традиції проект "Міжмор'я" ("Тримор'я" або «Інтермаріум») знаходимо в низці польських геополітичних концепцій - від політики "прометеїзму" Ю. Пілсудського та Р. Дмовського до доктрини УЛБ (абревіатура від назв Україна, Литва та Білорусь) Є. Гедройця та Ю. Мєрошевського. Загалом проект цілком вписувався в контекст ідеї відродження Речі Посполитої "від моря до моря", що набула значного поширення в політичній думці польських інтелектуальних і політичних кіл на межі ХІХ-ХХ ст. Загальний зміст історичної концепції "Міжмор'я" ("Тримор'я" або "Белталит") - сприяти формуванню федерації між народами, що проживають на території між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями з метою протистояння імперським амбіціям спочатку царської Росії, потім - Пруссії та Німецького рейху, а також потенційного союзу між ними. Ідея "Міжмор'я" стала досить популярною в польському політичному середовищі у перші роки після відновлення другої Речі Посполитої.

Украй зацікавленим у реалізації проекту "Міжмор'я" було й керівництво Директорії УНР, що вважало підписання Варшавської угоди з другою Річчю Посполитою 1920 р. першим кроком не лише до створення "Східної Антанти", але й Балто-Чорноморського союзу окраїнних держав колишньої Російської імперії. На чому, зокрема, наголошував міністр закордонних справ УНР А. Ніковський, вважаючи, що "Східна Антанта" "спричиниться до консолідації політичних й економічних відносин на Сході, до усунення грізної небезпеки "балканізації" Східної Європи, й отже, буде аргументом проти відбудови Росії в очах Великої Антанти". Аналогічним чином Балтійський союз, на думку А. Ніковського, відокремить Німеччину від Росії та стане на перешкоді можливих у майбутньому спроб Берліна "відбудувати єдину Росію" [6, арк. 79]. Водночас А. Ніковський застерігав, що неучасть УНР у проекті "Східної Антанти" призведе до послаблення морального впливу першої на Балтійські держави та "спричиниться до надмірного поширення на Сході впливу другої Великої окраїнної держави - Польщі", а також суттєво послабить політичну позицію України при створенні в перспективі Чорноморського союзу [6, арк. 79 зв.].

Нове дихання ідеї "Міжмор'я" надав розпад так званого соціалістичного табору на рубежі 80-90-х рр. ХХ ст. Наприклад, у 1990-і рр. в Польщі побачили світ дослідження, у яких здійснено геополітичну характеристику регіону, розглянуто різні варіанти формування Балто-Чорноморського союзу, спрогнозовано вплив на відносини з Росією, Західною Європою і Скандинавією у разі можливої реалізації проекту [7-9].

Останнім часом можна побачити спроби українських політичних еліт підвищити геополітичний статус держави через участь у проекті ЄС "Східне партнерство". Проте наявність таких чинників, як "Brexit", євроскептицизм, зростання популярності "правих" і "лівих" політичних сил у Європі, - значно ускладнюють рух України до Європейського Союзу (ЄС). Також мусимо визнати, що, окрім прагнення України до реалізації Угоди про асоціацію з ЄС, отримання західної військової допомоги та допомоги держав НАТО у проведенні реформ, для виходу з геополітичної "сірої зони", наша держава має активніше залучати такий вагомий інструмент як геополітичне розташування країни.

Найперспективнішим в цьому сенсі видається долучення України до ініціатив країн Вишеградської групи (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія). На міжурядовому рівні їх політика видається досить узгодженою, навіть попри те, що останнім часом своєрідною противагою політиці офіційного Брюсселя прагне стати Угорщина, відкрито симпатизуючи континентальним економічним і культурним проектам Росії. В економічному секторі найбільше занепокоєння ЄС викликає російсько-угорське співробітництво в області атомної енергетики, зокрема, реконструкція Пакшської АЕС в Угорщині та добудова нових блоків, зокрема, "Пакш-2" Росатомом. Крім того, в Угорщині відкрито впроваджуються програми так званого "Русского мира" [10].

На противагу "євразійським симпатіям" Угорщини, в політиці Польщі незмінним є євроатлантичний вектор співпраці. Держава прагне стати "енергетичним хабом" Вишеграда, а правляча партія "Право і справедливість" (PIS) активно підтримує ідею реактивації проекту "Міжмор'я" - Балто-Чорноморського союзу. Виразником ідеї об'єднання держав Центрально-Східної Європи у Балто-Чорноморський союз став президент Польщі А. Дуда [11]. На лідируючу роль Польщі у проекті "Інтермаріум" звертає увагу, наприклад, один із найвпливовіших фахівців у галузі геополітики Д. Фрідман у виданні аналітичного центру "Stratfor" [12]. Водночас у польському науковому й експертному середовищі превалює думка, що зазначений геополітичний проект неможливий без Білорусі й України [13]. геополітичний транспортний комунікаційний міжмор'я україна

Відродження проекту "Міжмор'я" шляхом створення інфраструктурної внутрішньої стійкості у Центрально-Східній Європі покликане сприяти зміцненню системи регіональної безпеки з метою перетворення країн Балтійсько-Чорноморського регіону на самостійну геополітичну одиницю. Геополітичними інструментами в реалізації проекту "Міжмор'я" є наявні енергетичні та транспортні комунікації і вихід до морського узбережжя країн регіону. Крім того, система має стати органічною складовою китайського глобального проекту "Один пояс - один шлях" ("One road - one belt"), у чому Китай об'єктивно зацікавлений [14]. Тож на порядку денному для України - стати елементом такої системи безпеки, передумови для чого наразі сформовані.

Наразі імперативом проектів Міжмор'я є вибудовування логістики в регіоні по осі "Північ - Південь". І додаткові геополітичні "бонуси" - прогнозована поведінка всіх акторів, зацікавлених у безперебійному функціонуванні коридорів, а також "розрив" геополітичних осей "Берлін - Москва", "Москва - Анкара".

Польща планує, зі свого боку, забезпечувати логістику енергоресурсів шляхом постачання американського сланцевого газу у країни Центрально-Східної Європи, через СПГ-термінал у Свіноуйсьце, а також добудови польської ділянки газопроводу з Норвегії ("Балтійський газопровід") [15]. Поки невеликі обсяги сланцевого газу також доходять і до України. Так Польща зміцнює свою роль в межах енергетичного проєкту "Північно-південний газовий коридор" по осі "Північ - Південь". З огляду на це Україні необхідно активно залучатися до зазначеного енергетичного коридору, як одній із ключових країн у забезпеченні інфраструктурної внутрішньої стійкості регіону Міжмор'я. У площині залучення до інфраструктури поставок газу між країнами Балтії та Центрально-Східної Європи для нас на порядку денному - будівництво газового інтерконнектора для об'єднання систем транспортування газу між Україною і Польщею (орієнтовно 7-8 млрд. м³ у рік туди і назад). А також добудова газопроводу довжиною близько 100 км до польського кордону і створення газового хабу в Західній Україні. Він необхідний для зберігання газу власного видобутку і отриманого по реверсу із країн Вишеграду. Таким же шляхом його можна реалізовувати на ринках Центрально-Східної Європи [15].

Наступним важливим геополітичним кроком може стати забезпечення можливості отримання Україною азербайджанських вуглеводнів. Зокрема, азербайджанського газу із Трансанатолійського газопроводу (TANAP) через Болгарію і Румунію й азербайджанської нафти нафтопроводом "Одеса - Броди". Далі - на Плоцьк, Гданськ, а також на чеські нафтопереробні заводи PKN Orlen і на Мозирський НПЗ, у Білорусь. Іншою альтернативою російському газу є отримання катарського газу через Трансбалканський газопровід або реверс із Турецького потоку. Між іншим, Угорщина (з урахуванням геополітичних симпатій до РФ) домовилася з Азербайджаном про транспортування газу в обхід України із 2021 р. [16].

Геополітична доцільність співпраці України з Азербайджаном обумовлена низкою чинників. По-перше, відповідні енергетичні коридори посилюють наше значення в межах проектів "Вишеградської четвірки" за віссю "Північ - Південь". По-друге, Азербайджан - один із найвпливовіших у регіоні енергетичний гравець і, водночас, партнер України в об'єднанні ГУАМ. По-третє, з урахуванням міцних геокультурних зв'язків між Азербайджаном і Туреччиною, ми опосередковано зміцнюємо співпрацю з Туреччиною, а також з усіма важливими для нас країнами в межах інфраструктури Міжмор'я - Білоруссю, Болгарією та Румунією.

Туреччина та Білорусь - важливі держави на балто-чорноморській осі "Північ - Південь" - цікаві нам у контексті спільної участі у низці актуальних геополітичних проєктів [17]. Тим паче, такі проекти дозволять послабити важелі впливу Москви на Мінськ й Анкару та змінити баланс сил за осями "Москва - Анкара", "Москва - Мінськ". Адже обидві держави також зацікавлені в диверсифікації джерел енергоресурсів (зокрема нафти) й активно співпрацюють між собою.

Білорусь, Польща та Туреччина, зокрема, наразі впроваджують спільний проект IWW E40 (E 40 Inland Waterway) - новий торговельний маршрут між портами Балтійського і Чорного морів, який практично збігається з відомим із Середньовіччя торговельним шляхом "із варягів у греки". Головним ініціатором проекту стала Туреччина, що прагне прокласти коротший від нині чинного через литовський порт Клайпеду, маршрут, для постачання білоруських нафтопродуктів із Мозирського НПЗ [18].

Наразі техніко-економічне обґрунтування проекту сполучення Польщі, Білорусі, України і Туреччини шляхом "із варягів у греки" розробляється консорціумом на чолі із Гданським морським інститутом, фінансове забезпечення проекту покладено на ЄБРР і Європейський інвестиційний банк у межах Програми транскордонного співробітництва між даними країнами [19]. У майбутньому цей проект має стати одним із визначальних у сенсі формування геополітичних передумов інфраструктурної стійкості "Міжмор'я" [20].

Не менш важливим, у сенсі реалізації проекту Інтермаріум, є завдання диверсифікації транзитних коридорів. Наразі висунуто два проекти: перший має на меті будівництво каналів, що з'єднають Балтійське та Чорне моря через річки Вісла, Сян, Дністер, Прут і Дунай; другий - налагодити залізничне сполучення з Егейським морем через Румунію, Болгарію, Югославію та Грецію. Реалізація даних проектів сприятиме зміцненню безпеки країн-учасниць в умовах зростання загроз на кшталт російської.

Україна, задля вирішення своїх геостратегічних завдань, має скористатись відновленням шляху "із варягів у греки", бодай для відновлення повноцінного судноплавства по Дніпру. Цьому має сприяти й заплановане Білоруссю будівництво глибоководного річкового порту Нижні Жари на Дніпрі поблизу українського кордону. Адже після проведення робіт із поглиблення дна судна класу "річка-море" зможуть проходити від білоруського села Нижні Жари до Київської ГЕС, і далі вниз по Дніпру до Херсона. Запланована транспортна система може використовуватися для транспортування не тільки нафтопродуктів із Мозирського НПЗ в Білорусі, але й інших видів сировини та готової продукції по Дніпру, що відкриває ринки для України й Білорусі практично на всіх напрямках. Для Білорусі - це, насамперед, вихід до морів, для України - великі транзитні можливості.

Не менший економічний зиск для України має принести її участь в ініційованих і фінансованих КНР проектах "Нового Шовкового шляху", зокрема в налагодженні логістики в межах "Адріатично-Балтійсько-Чорноморського співробітництва морських портів". У сенсі потужного інвестиційного потенціалу китайсько-українських спільних проектів [21], спільна геополітична вигода від реалізації маршруту є беззаперечною.

Окрім того, геостратегічно обумовленим напрямом китайських інвестицій в інфраструктурні проекти є ремонт українських автомагістралей за маршрутом транспортного коридору Віа Карпатія (Via Carpathia) - ще одного напрямку співпраці в рамках Міжмор'я. Ідеться про модернізацію маршрутів постачання азіатських вантажів у Європу через українські порти Чорноморськ, Одеса, "Південний". Конкурентом України у зазначеному проекті, спрямованому на часткове розвантаження Босфору, є румунський порт Констанца [22].

Польща, зі свого боку, прагне залучати кошти з єврофондів на модернізацію транспортних автомагістралей між північчю і півднем Європи з метою з'єднання портів трьох морів, що частково збігається з мережею пан'європейських доріг TEN-T [22]. Нагадаємо, що Україна до мережі TEN-T не залучена.

Ще одним важливим напрямом забезпечення стійкості енергетично-комунікаційної інфраструктури в регіоні Тримор'я є електроенергетичний. Мова про запуск енергетичного мосту "Україна - ЄС", зокрема - відкриття енергосполучення "Хмельницький - Жешув", а також об'єднання електроенергетичного ринку України з європейським. Зазначений проект упроваджується з партнером України по ГУАМ - Молдовою задля синхронізації з європейською енергосистемою через Польщу [23].

Вважаємо, що відновлення маршруту "із варягів у греки" через реалізацію енергетичних і транспортно-комунікаційних проектів сприятиме, насамперед, економічному зростанню України. Залучення України до центральноєвропейської системи регіональної безпеки в межах ініціативи Міжмор'я не лише підвищить наш геополітичний статус, а й сприятиме налагодженню конструктивного діалогу по осі "Схід - Захід".

Список використаних джерел