Відносини США та СРСР-Росії у другій половині ХХ століттяв оцінках Г.А. Кіссінджера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відносини США та СРСР-Росії у другій половині ХХ століттяв оцінках Г.А. Кіссінджера

Бурунов О.О.

Анотація

У статті розглянуто зовнішньополітичні ініціативи Г. Кіссінджера у світлі амери- кано -- російських відносин під час його виконання обов'язків державного секретаря США. Також проаналізована його академічна та консультативна діяльність у контексті інтеграції Росії у світовий порядок ХХІ століття. кіссінджер зовнішньополітичний політичний

Ключові слова: Г. Кіссінджер, американо-ра- дянські відносини, світовий порядок, інтеграція Росії.

Статья посвящена внешнеполитическим инициативам Г. Киссинджера в свете советско-американских отношений во время исполнения им обязаностей государственого секретаря США. Проанализирована его академическая и консультативная деятельность в контексте интеграции России в мировой порядок XXI столетия.

Ключевые слова: Г. Киссинджер, американосоветские отношения, мировой порядок, интерга- ция России.

This article dedicated to foreign politics initiatives of Henry A. Kissinger as a part of USA and USSR--Russia relations while Dr. Kissinger was in Richard Nixon administration as a Secretary of the State. H. Kissinger academic and consulting activities in context of Russian integration has been analyzed in the article.

Key words: H. Kissinger, world order, USA-- USSR relations, Russian integration

Голова KissingerAssociatesта колишній державний секретар США та лауреат Нобелівської премії Г. А. Кіссінджер є одним з найбільших експертів у питанні відносин США та СРСР - Росії. У Білий дім Г. Кіссінджер прийшов з академічного середовища. Ще під час перебування на посаді професора Гарвардського університету Г. Кіссінджер став відомим на усю країну після виходу книги «Ядерна зброя та зовнішня політика». На її сторінках автор дискутував, звертався до ідеї локальних ядерних воєн, а ймовірною жертвою такого виду війни мав стати саме СРСР [4, с. 29]. На думку вченого, доктрина «масованої помсти», яка базувалася на відбитті раптового нападу ворога не була достатньо гнучкою й потребувала вдосконалення. Локальні ж ядерні удари мали носити превентивний характер, а не бути відповіддю на агресію. Незважаючи на те, що сам Г. Кіссінджер не міг до кінця пояснити механізми, завдяки яким локальна ядерна війна не переросте в глобальну, у США, він здобув славу відвертого ворога СРСР.

Проте, подальша співпраця Г. Кіссінджера з радянськими високопосадовцями та дипломатами складалась більш миролюбно. Перебуваючи на посаді денерального секретаря у адміністрації Р. Ніксона Г. Кіссінджер став одним з ініціаторів та архітекторів політики розрядки між США та СРСР. Вона стала частиною так званого «гео- політичного трикутника Ніксона-Кіссінджера», де кутами були СРСР, США та Китай. Взагалі ж відносини Вашингтона, Москви та Пекіна грали важливу роль під час «холодної війни». В 50-ті роки відношення з боку адміністрації Д. Ейзен- хауера до СРСР було набагато кращим, ніж до

Китаю. Це пояснювалося спробами не допустити зближення Мао Цзедуна та М. Хрущова. Зокрема американське торгове ембарго по відношенню до Китаю було більш жорстким, аніж по відношенню до СРСР, американці могли відвідувати СРСР, але їм заборонялось відвідувати Китай, а американські військові спеціалісти тренували повстанців Тібету задля супротиву китайській владі.

Пізніше Г. Кіссінджер під час свого першого візиту в Китай скаже: «Ми перші американці, які ступили на китайську землю за дуже багато років» [3, с. 122]. Вищезгаданий візит був організований за допомогою пакистанських високопоса- довців та проходив під грифом «цілком таємно».

В цілому ж така політика Вашингтону була успішною, й посприяла розколу між Пекіном та Москвою. Американська адміністрація на чолі з Р. Ніксоном та Г. Кіссінджером вдало використала радянсько-китайські протиріччя. Мао Цзедун неодноразово зазначав, що політика «мирного співіснування», яку проводив М. Хрущов є свідотцтвом того, що СРСР втратив революційну рішучість. На думку Мао Цзедуна від ідеї поширення ідеології комунізму на всю планету, СРСР став на позиції соціалімперіалізму. Відхід СРСР від революційних традицій констатував і Г. Кіссінджер. У своїх роботах часів Гарварду, зокрема, у вже згаданій книзі «Ядерна зброя та зовнішня політика», Г. Кіссінджер характеризував СРСР як революційну державу. На думку вченого величезний воєнний потенціал та політика експорту комуністичної ідеології робить СРСР та його сателітів загрозою світовому порядку [3, с. 125].

Проте у результаті практичної діяльності, наприкінці 1960-х рр. Г. Кіссінджер прийшов до висновку, що СРСР втратив ознаки революційної держави, він зазначав, що задля власної безпеки революційна держава має знищити усіх своїх ідеологічних супротивників, а володіючи значним арсеналом ядерної зброї СРСР почуття цієї безпеки отримав [1, с. 122]. Також керівники СРСР розуміли, що знищення опонентів, які також володіють ядерною зброєю не є фізично можливим. Тому, як типовий представник європейської «реальної політики» Г. Кіссінджер вважав, що ідеологічні упередження мають відійти на другий план, щоб не затьмарювати більш важливі проблеми сучасності. Й тому Г. Кіссінджер вважав, що СРСР може стати частиною стабільної структури світового порядку.

Під час свого перебування на посаді радника з питань національної безпеки в адміністрації Р. Ніксона Г. Кіссінджер розробив стратегію переговорів відносно скорочення стратегічних озброєнь, які завершились підписанням договорів ОСО--1 (обмеження стратегічних озброєнь) та ПРО (обмеження систем протиракетної оборони). Ці переговори готувалися ще за часів президентства Л. Джонсона, але на заваді стало введення радянських військ до Праги. Після цього усі переговори велися конфіденційно через радянського посла у Вашингтоні А. Добриніна. Навесні 1972 р. у Москві, відбувся самміт Ніксон--Брєжнєв, який і закінчився підписанням ОСО--1. Наступного року вже у Вашингтоні був підписаний «Договір про запобігання ядерної війни», а роком пізніше -- «Попередній договір про заборону випробування ядерної зброї».

Не в останню чергу прогресу у переговорах між Москвою та Вашингтоном було досягнуто завдяки так званій «китайській карті». У своїх роботах Г. Кіссінджер неодноразово відзначав, що американо--китайське співробітництво з самого початку було спрямоване на виведення Китаю зі сфери впливу Кремля. Співробітництво США та Китаю, як підкреслював вчений, відображало геополітичну реальність, яка була породжена занепокоєнням у зв'язку із збільшенням військових потужностей СРСР [3, с. 122]. «Китайська карта» мала б підштовхнути і підштовхнула СРСР до стриманості та співробітництва. Перебуваючи у Москві Г. Кіссінджер переконував Л. Брєжнєва, занепокоєного проривом у відносинах Вашингтону та Пекіну, в тому, що американо--китайські відносини не спрямовані проти Кремля.

В цілому ж політика геополітичного трикутника повністю відповідала академічним концепціям Г. Кіссінджера про баланс сил, в якому мають бути представлені, як мінімум три сили впливу. Й тому важко дати однозначну відповідь чи був Вашингтон ближчим до Пекіну, аніж до Москви, чи ні. Очевидно не мав цієї відповіді і Г.Кісінджер. Пізніше вчений писав, що під час переговорів з китайськими високопосадовцями він прийшов до висновку, що китайське керівництво ніколи не буде сприймати американців, як повноцінних союзників, а лише, згідно тисячолітнім китайським традиціям, як «далеких варварів» на противагу «близьким варварам» (СРСР) [3, с. 315].

Не дивлячись на взаємну недовіру, америка- но--китайські відносини були побудованими та залишалися стабільними тривалий час. Що ж до політики розрядки, незважаючи на усі його таланти дипломата, Г. Кіссінджеру не вдалося перетворити її на довготривалий фактор для стабілізації світового порядку.

Але, незважаючи на те, що розрядка була тимчасовою, вона дала нове життя світовій дипломатії, яка була фактично замороженою з часів початку «холодної війни». Наслідками «Трикутника відносин» стало закінчення війни у В'єтнамі, зменшення радянського впливу на Близькому Сході та початку арабо--ізраїльського мирного процесу. Кожна з цих подій впливала на інші. У своїй книзі «Дипломатія» Г. Кіссінджер назвав це «принципом ув'язки [1, с. 665]. Важко відповісти чи була політика розрядки суто ініціативою адміністрації Р. Ніксона, чи це була необхідність зумовленна зовнішніми факторами. Сам Р. Ніксон був впевненний, що час працював на демократичні сили, а період миру посилить відцентрові тенденції серед комуністів [1, с. 412]. Вчені, які досліджували кардинальні зміни, що сталися під час президентства Р. Ніксона відзначають зростання протестних настроїв американського суспільства породжених війною у В'єтнамі, досягнень військово-промислового комплексу СРСР, який нівелював перевагу США у галузі ядерних озброєнь та курс союзників США Франції та ФРН на дружбу з СРСР. Щодо союзників США Г. Кіссінджер писав, що «політика стримування», яку проводили попередники Р. Ніксона призвела до того, що Ш. де Голь розірвав єдиний фронт проти Москви, вивівши Францію з НАТО й на черзі був В. Брандт та Західна Німеччина. За словами вченого це було справжнім кошмаром для Вашингтону [1, с. 413].

З часів агресивної риторики книги «Ядерна зброя та зовнішня політика» Г. Кіссінджер значно переосмислив своє відношення до ядерної зброї. З кінця 60-х рр. ХХ століття та під час свого перебування в адміністрації Р. Ніксона, він прийшов до висновку, що в умовах наявності ядерної зброї саме біполярність є коренем усіх небезпек та невдач, які переслідували дипломатів по закінченню Другої світової війни. На сьогодні Г. Кіссінджер є одним з організаторів та лідерів руху «Загальний нуль», метою якого є повне знищення ядерної зброї у світі.

Г. Кіссінджер стверджував, що Р. Ніксон був саме тією людиною, яка змогла була створити баланс сил, якого було досягнуто на Віденському конгресі 1815 р. Вчений зазначав, що в планах адміністрації Ніксона-Кіссінджера було закінчення «холодної війни», реінтеграція СРСР в систему міжнародних відносин та справжнє партнерство з Китаєм. На думку Г. Кіссінджера «уотергейт- ський скандал» не дав Р. Ніксону втілити це все в життя, хоча час для цього був дуже сприятливим. Г. Кіссінджер також відзначав, що усі серйозні прориви американської зовнішньої політики були результатом взаємодії сильного президента з іншими державними інститутами. Президент мав виступати у ролі просвітителя і Г. Кіссінджер наводив приклади Ф. Рузвельта та Г. Трумена. Якби не «уотергейт», можливо б, Р. Ніксон зумів би перетворити зовнішньополітичні успіхи першого президентського терміну у постійні робочі принципи майбутніх президентських адміністрацій США. Але здатність Р. Ніксона бути просвітителем та вести націю за собою знецінилась у результаті «уотергейтского скандалу» [2, с. 399].

Після відставки Р. Ніксона відносини США та СРСР знову почали напружуватись. Піком цього напруження стала окупація радянською армією Афганістану. За період роботи Г. Кіссінджера в адміністраціях Р. Ніксона та Д. Форда він вніс серйозний теоретичний та практичний внесок в рядянсько--американські відносини 1970--х рр. Було вирішено багато важливих політичних проблем тих років, та були встановленні важливі прецеденти у відносинах СРСР та США, які сприяли завершенню «холодної війни». Г. Кіссінджер відзначав, що перемога США в «холодній війні» відкрила для Росії шлях до демократичного розвитку [2, с. 368].

Окремою сторінкою відносин США та СРСР у 1970--ті рр. проходить Гельсінська угода та доля євреїв в СРСР. Сенатори Г. Джексон та Ч. Венік пропонували надати значні торгові преференції для СРСР в обмін на дозвіл еміграції радянських євреїв. Г. Кіссінджер критикував поправку Г.Джексона-Ч. Веніка та відзначав у розмовах з Р. Ніксоном, що доля радянських євреїв не є пріоритетом зовнішньої політики США. Тим не менш, за час перебування Г. Кіссінджера у адміністрації Р. Ніксона, 100 000 євреїв емігрувало з СРСР.

Посада державного секретаря в адміністрації Д. Форда стала останньою роботою Г. Кіссіндже- ра в уряді США. Але залишати велику політику Г. Кіссінджер не збирається. Серед безлічі ініціатив колишнього урядовця особливе місце займає консалтингова компанія KissingerAssociates. Росія на сьогодні є одним з головних напрямків роботи компанії. Під час президентства Джорджа Буша--молодшого, Г. Кіссінджер проводив особисті зустрічі з президентом Росії В. Путі- ним, що на думку спостерігачів сприяло кращому порозумінню лідерами обох країн політики опонентів та досягнення консенсусу. Після перемоги Д. Трампа вважалося, що саме Г. Кіссінджер буде контролювати угоду між США та Росією стосовно визначення сфер впливу країн у світі. Ця новина була з оптимізмом прийнята в Росії, де адміністрацію Б. Обами вважала ворожою переважна більшість населення. Але поки що США та Росія очевидно не можуть досягти консенсусу.

На відміну від Китаю, де Г. Кіссінджера називають не інакше, як «друг Китаю», в Росії ставлення до нього дуже неоднорідне. Восени 2016 р. Г. Кіссінджер був вибраний іноземним представником Російської Академії наук. Це рішення зустріли шквалом критики, як серед російських вчених, так і простих громадян. Зокрема, видатний російський нейрофізіолог М. Угрюмов, теж академік РАН, назвав Г. Кіссінджера одним з головних винуватців розвалу СРСР, а усі ініціативи дуету Ніксон--Кіссінджер спрямованими проти СРСР. Має Г. Кіссінджер також безліч прихильників серед росіян, йому навіть приписували книгу про Росію, написання якої сам вчений не підтвердив.

Чи можливо дати однозначну відповідь чи є Г. Кіссінджер другом Росії? Однозначно ні, так само, як не є він і другом Китаю. Та й навряд чи можлива дружба в контексті російсько-американських чи китайсько-американських відносин. Не викликає сумнівів лише той факт, що на відміну багатьох політичних діячів сучасності він надзвичайно обізнаний в історії Росії та менталітеті росіян, що є основою для розуміння парадигм в рамках яких діє російський істеблішмент.

Г. Кіссінджер неодноразово відзначав глибоке почуття Москви невпевненності в собі та бажання легітимізації понад усе [1, с. 711]. Для побудови стабільної та безпечної системи міжнародних відносин вчений радив американським політикам та їх західноєвропейським партнерам усіляко уникати ізоляції Росії, та якомога частіше залучати цю країну до міжнародних ініціатив. Серед них боротьба з тероризмом, ядерна угода з Іраном, який є союзником Росії і таке інше [2, с. 426].

У свою чергу Росія, на думку вченого, має забезпечувати інтереси власної безпеки без військового тиску та одностороннього втручання, та не встановлювати монополію на сусідні країни [2, с. 427]. Демократична Росія може забезпечити довготривалий мир на планеті, тому першочергове завдання американських політиків, на думку Г. Кіс- сінджера, підтримка реформ в Росії. США ж вчений назвав островом між берегами Євразії, і будь- яка країна буде потенційно сильнішою за США за умови домінування чи в Європі чи в Азії [1, с. 512].

На думку вченого у вирішенні, конфліктів США та Росія мають шукати баланс, який в тій чи іншій мірі задовольнив би усіх учасників конфлікту, а не добиватися цілковитої перемоги. Результатом має стати не абсолютне задоволення інтересів однієї з сторін, а нормальний баланс незадоволень усіх сторін.

Незважаючи на звинувачення багатьох радянських та російських вчених і політичних діячів щодо ворожості Г. Кіссінджера відносно СРСР- Росії його внесок у двосторонні американо-ра- дянські відносини у другій половині ХХ ст. був скоріше позитивним. Було вирішено багато політичних проблем того часу, встановлені важливі прецеденти у відносинах між СРСР та США, які сприяли завершенню «холодної війни» наприкінці 1980-х рр. Політико-філософські погляди Г. Кіссінджера базувалися і базуються на реальних інтересах країн, а не на ідеології. Тому вчений завжди відводив СРСР та Росії значне місце у побудові зручної системи міжнародних відносин. На думку Г. Кіссінджера, світовий порядок, що буде збудований у ХХІ ст. буде багатополярним. Його творцями постануть багато країн з різною культурою відзначав вчений на сторінках своєї роботи «Дипломатія» і Росія має бути однією з країн- засновників системи міжнародних відносин майбутнього.

Література

1. Киссинджер Г. Дипломатия / Г. Киссинджер. -- М.: Ладомир, 1997. -- 848 с.

2. Киссинджер Г. Мировой порядок / Г. Киссинджер. - М.: Аст, 2015. - 512 с.

3. Киссинджер Г. О Китае / Г. Киссинджер. - М.: Аст, 2015. - 635 с.

4. Киссинджер Г. Ядерное оружие и внешняя политика / Г. Киссинджер. - М.: Издательство иностранной литературы, 1959. - 512 с.

5. Яковлев О.М. От Трумэна до Рейгана /

O.М. Яковлев. - М.: Молодая гвардия, 1985. - 418 с.

6. Bluemink, G. Kissingerian Realism in International Politics. Political Theory, Philosophy and Practice G. Bluemink. Leiden: University of Leiden Press, 2000.-291p.

7. Isaacson W. Kissinger H. A.: Biography / W. Isaacson. - N.Y.: Simon Schuster, 1992. - 893 p.

8. Kissinger H. How the Ukraine crisis ends // The Washington Post. - 2014. - 06 Mar. - P. 2.

9. Kissinger H. Strategic Stability in Today's Nuclear World // The Washington Post . - 2012. - 23 Apr. -P.3-5.

10. Kissinger H.A World Free of Nuclear Weapons // The Wall Street Journal . - 2007. - 04 Jan. - P. 2-3.

11. Kissinger H. A. The world free of nuclear weapons // The Wall street journal. - 2007. - № 2. - Р. 7.

Размещено на Allbest.ru