На межі екзистенційної сутності політології: ключові проблеми інтеграції окцидентального та орієнтального вимірів політичної антропології

Размещено на http://www.allbest.ru/

На межі екзистенційної сутності політології: ключові проблеми інтеграції окцидентального та орієнтального вимірів політичної антропології

Мельник В.М.

В сучасній політантропології, ідеї формування «глобального підходу» до інтеграції орієнтального та окциден- тального теоретико-методологічних вимірів висловлюють Е. Сміт, Р Маккенні, Р Гордон, Д. Бондаренко, Е. Філіпс, С. Рейна, Б. Томассен, Г Видра, А. Шаколчі. Їхніми ключовими опонентами наразі виступають Й. Моррис, В. Паїпа- їс, М. Марковський, Й. Мортімер, Д. Йорке, Дж. Спенсер. При цьому, прихильники глобального підходу найбільше уваги приділяють «маркерам глобальності політичної антропології», вважаючи такими «інтеграцію», «антрополо- гізацію» та «історизацію». Розглядаючи «Схід» і «Захід», як ключові «парадигмальні риси» світової політології, сучасні теоретики Л. Морліно, Д. Берг-Шлоссер, Д. Фукс, У ван Бек наголошують на потребі поєднання «найкращих рис розуміння політики» обох цивілізаційних систем, але не пропонують реальних підходів щодо розв'язання цього завдання. Сутність політичної антропології в сучасних академічних та ідеологічних умовах можна розкрити через одну дефініцію - «наростання диференціації». Напрямки, групи, школи продовжують роздроблюватись, протистояти одне одному, відмовляються виробити єдину схему та структуру наукових студій. Політичні антропологи часто звинувачують одне одного в надмірній ідеологізації студій, прихильності до конкретних партійних сил. Крім того, важливим є спостереження про розлам політантропологів на лівий і правий фланги. Для прикладу, окцидентальні по- літантропологи зазвичай є лівими, у той час, як орієнтальні політантропологи зазвичай є правими. На думку Дж. Агамбена, такий ідеологічний розлом пов'язаний саме з ментальним розривом між сходом та заходом. політичний євразійський антропологія

Ключові слова: політична антропологія, політична традиція, орієнтальний підхід у політичній антропології, окцидентальний підхід у політичній антропології, інтеграція підходів, традиціоналізм, орієнталізм, окциденталізм, ієрархія.

In modern political anthropology, the ideas of forming a "global approach” to the integration of oriental and occidental theoretical and methodological measurements are expressed by E. Smith, R. McKenna, R. Gordon, D. Bondarenko, E. Phillips, S. Reina, B. Thomassen, G. Otter, A. Szakolci. Their key opponents are I. Morris, V. Paipais, M. Markovsky, I. Mortimer, D. Jork, J. Spencer. At the same time, supporters of the global approach pay more attention to the "globality markers of political anthropology”, considering "integration ”,"anthropologization ” and "historization ” as such. Considering "East” and "West” as key "paradigm features” of world political science, modern theorists L. Morlino, D. Berg-Schlosser, D. Fuchs, U. van Bek emphasize the need to combine the "bestfeatures ofpolicy understanding” of both civilizational systems, but do not offer real approaches to solving this problem. The essence of political anthropology in modern academic and ideological conditions can be revealed through one definition - "the growth of differentiation”. Directions, groups, schools continue to fall apart, confront each other, refuse to develop a unified scheme and structure of scientific research. Political anthropologists often blame each other for excessive ideologization of studies, attachment to specific party forces. In addition, the observation of the political anthropological fault on the left and right flanks is important. For example, occidental political anthropologists are usually leftist, while oriental political anthropologists are usually rightist. According to G. Agamben, such an ideological rift is associated precisely with the mental gap between East (Oriens) and West (Occidens).

Keywords: political anthropology, political tradition, oriental approach in political anthropology, occidental approach in political anthropology, integration of approaches, traditionalism, orientalism, occidentalism, hierarchy.

Погляд на політантропологію, як на системне вивчення інтелектуальної діяльності людських колективів, зумовлює теоретико-методологічну єдність обох вимірів - окцидентального (західного) та орієнтального (східного). Відповідно, як справедливо зазначає Б. О. Никитюк, антропологи мусять знайти подальші точки дотику, «яких так багато в гуманітарній сфері», для формування спільного дисциплінарного простору [16]. З ним погоджується також Хілларі Каллан, але, на жаль, їм продовжує активно протистояти абсолютна більшість політантропо- логів [37; 52; 54]. Так, на думку Г Доннана, Б. То- массена і Г. Видри, політична антропологія дійсно вивчає політичне мислення («ключовий вимір політичної життєдіяльності людських колективів»). Втім, поза спільними дослідницькими об'єктом і предметом, політантропологи не мають жодних інших перспектив для академічного об'єднання: якщо політантропологи Полінезії вивчають насамперед соціальний вимір спадкування традицій влади тубільного вождя, то політантропологи США вивчають соціальний вимір спадкування традицій біпар- тійного мислення в процесі виборів. Екзистенційна різниця для Б. Томассена і Г. Видри очевидна [30, р. 344-359].

Паралельно, тезу Г Видри розвиває Роберт Гордон, дещо розширюючи «інтегративний базис» політичної антропології. Для нього головними засадами політантропологічної інтегративності виступають:історичність, традиціоналізм, структурний функціоналізм.

Г. Видрі та Р. Гордону опонує арабський політан- трополог Талал Асад, вбачаючи «істинний» структурний функціоналізм лише в орієнтальних «групах і школах» дисципліни. Т Асад не підтримує американських і європейських колег у використанні ними структурно-функціонального методу Б. Малинов- ського. Для нього застосування прийомів Малинов- ського «окциденталістами» виглядає як профанація, оскільки структурність виступає науковим маркером саме орієнтального виміру політантропології. Відповідно, західна політична антропологія не студіює політичні структури в такому обсязі, як це роблять «східняки» [22; 23; 24]. Асадівське розуміння сьогодні активно розвивають представники шиїтської школи політичної антропології (Тегеранський університет). Особливо варто відзначити їхнє незадоволення «спробами американців будувати єдиний світовий простір гуманітаристики». На думку окремих учених із Тегеранського університету, такі спроби «мають неприховане ідеологічне навантаження» та лише реалізують «політику інтелектуальної гегемонії США» [4; 6; 8; 35].

В контексті подій 2018-2019 рр., пов'язаних із розгортанням масштабного торговельного протистояння між США та Китаєм, більшість китайських вчених, а також політичних аналітиків-сино- логів, звертають увагу читачів на «неприпустимість панування єдиного підходу всередині політичної науки». Зазначимо, що ця тенденція активно перекидається на дослідницьку сферу політичної антропології [51].

У свою чергу, активізація євразійських і по- тестарних студій всередині пострадянської політан- тропології також змушує дослідників шукати радше точки диференціації, аніж точки інтеграції. Показовими є останні публікації М. Крадіна та В. Тишкова (2016-2019 рр.) [35].

На наш погляд, сутність політичної антропології в актуальних академічних та ідеологічних умовах можна розкрити через одну-єдину дефініцію - «наростання диференціації». Напрямки, групи, школи продовжують роздроблюватись, протистояти одне одному, відмовляються виробити єдину схему та структуру наукових студій. Політичні антропологи часто звинувачують одне одного в надмірній ідеологізації дослідницького поля, у прихильності до конкретних партійних сил. Крім того, важливим є спостереження про розлам політантропологів на лівий і правий фланги.Для прикладу, окцидентальні політантропологи зазвичай є лівими, у той час, як орієнтальні політан- тропологи зазвичай є правими. На думку Дж. Агамбе- на, такий ідеологічний розлом пов'язаний саме з ментальним розривом між сходом та заходом [1].

Постійні дописувачі політико-антропологічної фахової періодики не погоджуються з Дж. Агамбе- ном на рахунок власного програшу в теоретико-ме- тодологічному дискурсі інтегративності. В багатьох публікаціях 2017-2019 рр. вони навіть критикують К. Лефора за намагання «побудувати єдину, струнку, філософську теорію» політичної антропології, запропоновану ним у спеціальній монографії [38; 42; 45]. Більшість сучасних авторів наголошують на «правильності» та «однозначності» духовного та ідейного поділу світу на «Схід» та «Захід», визнаючи цю різницю, вслід за М. Хайдеггером та О. Шпенглером, екзистенційною сутністю людської історії.

Антропологічна специфіка завжди дихотомічна. В світі перманентно є «добре та погане», «моральне та аморальне», «життєдайне і смертельне». В синтезі цих дихотомічних категорій «народжується» реальність людського життя, а також полягає найбільша і нерозгадувана таємниця людської свідомості, мислення.Політичне мислення, що, на думку Дж. Агамбена, «від самого початку» притаманне «людській свідомості», аналізується представниками окцидентальної політантропології, як «роздвоєна екзистенційність політики» [1]. Це означає, що поділ людства на схід і захід розпочався задовго до письмової фіксації історичних подій, у процесі ан- тропосоціогенезу. Головним методологічним провідником цієї тези виступає американський фаховий часопис «CurrentAnthropology», де протягом 20152019 рр. опубліковано десять статей, присвячених політологічним паралелям між первіснообщинним ладом та актуальними соціально-економічними процесами [21; 38].

В свою чергу, представники орієнтальної по- літантропології абсолютно погоджуються з окци- денталістами. Вони відмовляються підтримати Дж. Агамбена, звертаючись до «відвічного екзистенцій- ного поділу світу на дві частини» [19; 22; 29; 40; 44; 52; 53; 54]. В цьому, безперечно, спостерігається їхня методологічна спільність з окциденталістами. Однак, не варто забувати, що характер дескрипції та наукових маркерів, що застосовуються орієнталістами щодо племен первіснообщинної доби, кардинально відрізняється від окцидентальних. В орієнтальному політико-антропологічному середовищі панує «радикальний» структуралізм, що окремими окциденталістами визначається «на межі ірраціоналізму» [6; 7; 8; 14]. Характерними є публікації 2018-2019 рр. у російському фаховому часописі «Археологія, етнографія, антропологія», де політико-ан- тропологічний аналіз реальної соціальної дійсності ставиться в залежність від огляду потестарної історії первісних общин [9; 17].

В обох випадках, вчені-політантропологи не підтримують формування інтегрованої політичної антропології. Вони наголошують: її сутність і без того єдина - дослідження політичних традицій, як складових політичного мислення. Вслід за Б. Малиновським і Ф. Боасом, політантрополо- ги аналізують феномен політичного (традиції як ідентичності, обряди, символи, звичаї та стереотипи) в структурах колективної свідомості. Ця єдність дослідницької сфери і є спільністю між політичними антропологами, якої цілком достатньо для її подальшого наукового розвитку. Що ж стосується можливостей інтегрованих досліджень «всесвітньої політичної антропології», то таке завдання є практично нездійсненним, оскільки неможливо науково синтезувати всі форми політичного мислення, кількість яких дорівнює числу етносів, племен і субетносів цілого світу.

Крім того, політантропологи наголошують: вироблення універсального курсу всесвітньої політичної антропології, що інтегрував би східний і західний політичні світогляди, не можна здійснювати поза всесвітнім курсом етнічної історії [20; 21; 29; 38]. В цьому контексті, цікавою видається теза, розроблена південноафриканським науковцем Дж. Комаровим: підставою для інтеграції обох вимірів політантропо- логії може стати поняття «мобільності політичних традицій» [28]. Д-р Комаров вважає справедливим вести мову про використання «соціально-політичної мобільності політичних традицій у географічному просторі», як чинника інтеграції окцидентального та орієнтального вимірів політичної антропології. Тут постає лише закономірне питання - чи потрібна інтеграція обох вимірів? Враховуючи, що більшість вчених схиляються до негативної відповіді, радимо сконцентрувати увагу навколо проблеми розмежування уявлень про перцепцію політичних традицій [28; 34; 37].

В рамках окцидентального виміру політичної антропології, мобільність політичних традицій визнається предметом рецепції. Тобто, соціальна свідомість активно запозичує іноетнічні політичні традиції. У працях політантропологів-окциденталістів, рецепція виступає первинним фактором утворення та еволюції будь-якої політичної традиції [2; 18; 32; 33; 34; 50].

В рамках орієнтального виміру політичної антропології, мобільність політичних традицій визнається предметом трансферу. Тобто, соціальна свідомість пасивно пристосовується, адаптується до іноетніч- них політичних традицій, враховуючи серед них лише ті, що близькі конкретній етнічній психології (так званий «принцип компліментарності» Л. М. Гумільова [12; 13]). У працях політантропологів-орі- єнталістів, трансфер виступає не завжди первинним, але, напротивагу окциденталістам, завжди об'єктивним фактором утворення та еволюції будь-якої політичної традиції [14; 19; 41; 47; 49].

Ключовим поняттям окцидентального виміру політантропології вважається «глобалізація», що, базуючись на ідеях варвіксько-лондонської академічної школи, може бути охарактеризована, як сукупність рецепцій політичних традицій. Розмивання етнічних ідентичностей у глобальному економічному дискурсі грунтується на «заміні індивідуальності колективністю». Етнічна традиція політики повинна поступитись глобальній, але поступитись по можливості так, щоб покращити її. В свою чергу, орієнтальний вимір політантропології керується поняттям «діалог політичних культур» (сукупність ментальних (світоглядних) інтеракцій різних цивілізацій і культур світу).

На наше глибоке переконання, процес інтеграції двох змістоутворюючих вимірів політичної антропології може відбуватись не з огляду на певне конкретне поняття чи термін політантропології, як переконує Дж. Комаров, а з огляду на зміст і походження цих понять, категорій і термінів.

Конкретизуємо нашу ідею.

За Б. Томассеном, зміст поняттєво-категоріального апарату політичної антропології, а також її внутрішню дисциплінарну семіотику, складає принцип історизму [30, р. 344-350]. Одним із перших принцип історизму в антропологічному дискурсі розглянув історик С. Соловйов, що наділив його важливими об'єктивними змістами (в першу чергу, перманентною господарчою та просторовою сутнос- тями). Філософ М. Хайдеггер, в свою чергу, розвинув ці соловйовські змісти в цілісне положення про екзистенційну тотожність сходу та заходу [10]. Політантрополог К. Лефор, підтримуючи Хайдеггера загалом, звернув увагу також на баланс тілес- ність-корисливість = духовність-просторовість, що слугує засадою онтологічного взаємодоповнен- ня ідентичностей і формує людську особистість. Ця чергова дихотомія знайшла розвиток у деяких актуальних політико-антропологічних екскурсах, але, головним чином, видозмінила уявлення про функції історизму. Відтепер, завдяки здобуткам генетики, фізичної антропології, стараннями французької історіографічної школи «Анналів соціальної та економічної історії», історична спадковість, закорінена в детермінантах політичного мислення, визнається умовою існування політичних традицій [15; 39]. Те, що не апробовано історією перманентно, не може визнаватись традиційним. Французькі вчені називають цю тезу «історичним поворотом антропології» [2].

Як пишуть Дж. Аллен і Р. Джобсон, історичний поворот у політичній антропології призводить до ге- ографізації академічного дискурсу. Ця ідея, висловлена 2016 р., знайшла позитивні відгуки окциден- талістів. Зокрема, Амбер Мюррей присвятив цілу монографію співвідношенню між «економізмом» та «геопросторовим підходами» у контексті аналізу варіативності форм капіталізму [41].

Аналіз публікацій 2017-2019 рр. у поважному політологічному часописі «PoliticalTheory» дозволяє ствердити: окцидентальний вимір політичної антропології проходить етап повільного сприйняття орієнтальної геопросторовості [33; 42; 43; 45]. Втім, не варто забувати, що концепт геопросторовості в ок- цидентальному вирішенні, на відміну від антрополо- гів-орієнталістів, має відчутне економіко-центричне навантаження. Він є складовою економічного детермінізму, концептуалізацією тези про «джерела прибутку». Екзистенційного сприйняття географічного детермінізму серед окцидентальних політичних антропологів немає.

Сприйняття геопросторовості стає можливим завдяки визнанню нерівномірності розподілу світових ресурсів: кожна країна має власні умови та норми господарської еволюції, зумовлені кліматом і природно-географічним положенням [39, p. 23-44]. «Вимагати» від населення конкретної країни чогось, що виходить «за рамки» вказаних умов і норм, ек- зистенційно неправильно. Відповідно, колективний «Захід» повинен орієнтуватись на перерозподіл економічного виробництва між різними складовими власного цивілізаційного простору. Кожна краї- на-учасник колективного Заходу, повинна отримати право виробляти ту продукцію і той інтелектуальний продукт, що зумовлені її географічним і геолого-ре- сурсним потенціалом. У цьому контексті, спостерігається «повернення до витоків», що окремими політологами-теоретиками характеризується саме в якості «історичного повороту». Економічна поведінка та економічне вираження географічних умов є змістовним наповненням сучасного політико-ан- тропологічного окциденталізму. Деякі антрополо- ги-орієнталісти навіть критикують своїх західних колег за так званий «перехід від концепції «людина політична» до концепції «людина економічна»». Безперечно, такий перехід не є здійсненним, оскільки окциденталісти продовжують вивчати традиційну складову політичних інститутів, а не ринкових процесів. Однак, критика орієнталістів показова. Вона вказує на світоглядні принципи досліджень, що здійснюються наразі спільнотою політичних антропологів «західного» спрямування.

Литература

1. Agamben Giorgio (2011). Homo Sacer. Suverennaya vlast' i golaya zhyzn'. Moscow: Europe, 2011. 256 s. [Агамбен Дж. Homosacer. Суверенная власть и голая жизнь. М.: Издательство «Европа», 2011. 256 с.]

2. BalandkrGeorges (2002).Pol^chna

antropolog^a. per. z frants. O. Homi. K.: «Alterpres», 2002. 252 s. [Баландьє Ж. Політична антропологія. пер. з франц. О. Хоми. К.: «Альтерпрес», 2002. 252 с.]

3. Bocharov V. V. (2014). Russkaya vlast v simvolah prazdnichno-piteynoy kulturyi. Simvolyi, atributyi i obrazyi vlasti. SPb: Muzey antropologii i etnografii im. PetraVelikogoRAN(Kunstkamera), 2014. S. 132-137. [Бочаров В. В. Русская власть в символах празднично-питейнойкультуры. Символы, атрибуты и образы власти. СПб: Музей антропологии и этнографии им. Петра Великого РАН (Кунсткамера), 2014. С. 132-137.]

4. Bocharov V V. (2015). Vostok i traditsionalizm. Aziya i Afrika v menyayuschemsya mire. XXVIII

Mezhdunarodnaya konferentsiya po istochnikovedeniyu i istoriografii stran Azii i Afriki. Sankt-Peterburg: SPbGU, 2015. S. 468. [Бочаров В. В. Восток и традиционализм. Азия и Африка в меняющемся мире. XXVIII Международная конференция по источниковедению и историографии стран Азии и Африки. Санкт-Петербург: СПбГУ, 2015. С. 468.]

5. Bocharov V. V. (2015). Traditsionnoe obschestvo, simulyakryi vlasti traditsii, obschestvennaya solidarnost. Vlast i nasilie v nezapadnyih obschestvah: problemyi teoreticheskogo osmyisleniya i opyit prakticheskogo izucheniya. Pervayanauchno-prakticheskayakonferentsiya.M., 2015. S. 9-10. [Бочаров В. В. Традиционное общество, симулякры власти традиции, общественная солидарность. Власть и насилие в незападных обществах: проблемы теоретического осмысления и опыт практического изучения. Первая научно-практическая конференция. М., 2015. С. 9-10.]

6. Bocharov V. V (2017). O traditsionalizme Vostoka i strategiyah ego izucheniya. Aziya i Afrika: nasledie i sovremennost: Mezhdunarodnyiy nauchnyiy kongress po istochnikovedeniyu i istoriografii stran Azii i Afriki. Tom 1. Sankt-Peterburg: Izdatelstvo Sankt-Peterburgskogo universiteta, 2017. S. 366-377. [БочаровВ. В. ОтрадиционализмеВостокаистратегияхегоизучения. Азия и Африка: наследие и современность: Международный научный конгресс по источниковедению и историографии стран Азии и Африки. Том 1. Санкт-Петербург: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2017. С. 366-377.]

7. Bocharov V. V. (2017). Vlast i tabu: o kulturno- psihologicheskih istokah traditsionalizma. Kulturno- istoricheskayapsihologiya. 2017. Tom 13. Vyip. 4. S. 109-117. [Бочаров В. В. Власть и табу: о культурно-психологических истоках традиционализма. Культурно-историческая психология. 2017. Том 13. Вып. 4. С. 109-117.]

8. Bocharov V. V. (2018). Vostok: harizmaticheskoe liderstvo i obschestvennaya solidarnost (antropologicheskiy aspekt) = Charismatic leadership and social solidarity (Anthropological aspect). Uralskij Istoriceskij Vestnik. 2018. Tom 60. Vyip. 3. S. 126-132. [БочаровВ. В. Восток: харизматическоелидерствоиобщественнаясолидарность (антропологическийаспект) = Charismatic leadership and social solidarity (Anthropological aspect). Uralskij Istoriceskij Vestnik. 2018. Том 60. Вып. 3. С. 126-132.]

9. Burnakov V. A., Burnakov A. A. (2019). Reliktyi kulta zmei u hakasov v kontse XIX - seredine XX veka. Arheologiya, etnografiya i antropologiya Evrazii. 2019. Tom 47 (Vyip. 2). S. 122-130. [БурнаковВ. А., Бурна- ковА. А. Реликтыкультазмеиухакасоввконце XIX - середине XX века. Археология, этнография и антропология Евразии. 2019. Том 47 (Вып. 2). С. 122-130.] https://doi.org/10.17746/1563-0110.2019.47.2.122-130

10. Heidegger Martin (1991). Razgovor na proselochnoy doroge. Izbrannyie stati pozdnego perioda tvorchestva. M.: Vyisshayashkola, 1991. 192 s. [Хай- деггер Мартин. Разговор на проселочной дороге. Избранные статьи позднего периода творчества. М.: Высшая школа, 1991. 192 с.]

11. Guberskiy L. V. (2013). Ideologicheskie strategii i gumanitamyie tsennosti. Vestnik Moskovskogo universiteta. Seriya 12: Politicheskie nauki. 2013. Vyp.

1. S. 3-17. [Губерский Л. В. Идеологические стратегии и гуманитарные ценности. Вестник Московского университета. Серия 12: Политические науки. 2013. Вып. 1. С. 3-17.]

12. Gumilev L. N. (2012). Etnogenez i biosfera Zemli. M.: Ayris-press, 2012. 560 s. [Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. М.: Айрис-пресс, 2012. 560 с.]

13. Gumilev L. N. (2014). V poiskah vyimyishlennogo tsarstva. SPb: Azbuka-klassika, 2014. 480 s. [Гумилев Л. Н. В поисках вымышленного царства. СПб: Азбука-классика, 2014. 480 с.]

14. Ismagilova R. N. (2018). Ethiopia: osobennosti federalisma. Moscow: Institute of Africa of the Russian Academy of Sciences, 2018. 544 s. [Исмагилова Р. Н. Эфиопия: особенности федерализма. М.: Институт Африки РАН, 2018. 544 с.]

15. Мєіпук VM. (2015). Narуsу z teor^i sotsіokulturnoуi antropolog^i: Naukove vidannya. Vinnitsya: «Vinnitska miska drukarnya», 2015. 552 s. [Мельник В.М. Нариси з теорії соціокультурної антропології: Наукове видання. Вінниця: «Вінницька міська друкарня», 2015. 552 с.]

16. Nikityuk B. A., Moroz V M., Nikityuk D. B. (1998). Teoriya i praktika integrativnoy antropologii. Ocherki. Kiev-VinnitsYa: Tipografiya Vinnitskogo gosudarstvennogo meditsinskogo universiteta im. N. I. Pirogova, 1998. 303 s. [Никитюк Б. А., Мороз В. М., Никитюк Д. Б. Теория и практика интегративной антропологии. Очерки. Киев-Винница: Типография Винницкого государственного медицинского университета им. Н. И. Пирогова, 1998. 303 с.]

17. Rogozhinskiy A. E., Cheremisin D. V (2019). Tamgi kochevnikov tyurkskoy epohi na Altae i v Semireche (opyit sopostavleniya i identifikatsii). Arheologiya, etnografiya i antropologiya Evrazii. 2019. Tom 47 (2). S. 48-59. [РогожинскийА. Е., Че- ремисинД. В. ТамгикочевниковтюркскойэпохинаАлтаеивСемиречье (опытсопоставленияиидентификации). Археология, этнография и антропология Евразии. 2019. Том 47 (2). С. 48-59.] https://doi. org/10.17746/1563-0110.2019.47.2.048-059

18. Aguilar Paloma (2017). Unwilling to Forget. Local Memory Initiatives in Post-Franco Spain. South European Society & Politics. 2017. Vol. 22 (Issue 4). pp. 405-426.

19. Ahmed Sarah (2012). On Being Included: Racism and Diversity in Institutional Life. Durham, NC: Duke University Press.

20. Aidan S. (1969). Orientations in Political Anthropology. Canadian Journal of African Studies / Revue Canadienne des Йtudes Africaines. Vol. 3, No. 1, Special Issue: Rural Africa. pp. 42-52.

21. Allen Jafari, Jobson Ryan C. (2016). The Decolonizing Generation: (Race and) Theory in Anthropology since the 1980s. Current Anthropology. Vol. 57 (Issue 2). pp. 129-148.

22. Asad Talal (ed.) (1973). Anthropology and the Colonial Encounter. London: Ithaca.

23. Asad Talal (1972). Market Model, Class Structure and Consent: a Reconsideration of Swat Political Organization. Man. Vol. 7. pp. 74-94.

24. Asad Talal (2003). Formations of the Secular: Christianity, Islam, Modernity. Stanford, CA: Stanford University Press.

25. Bondarenko Dmitriy (2017). The Other Blacks: History as a Weapon in African Struggle against Marginalizing in the USA. M. Pillar Grossi, T. Welter, S. Lira da Silva (eds.). Caderno de resumos / Abstract book: Anais electronicos do / Electronic records of 18^th IUAES World Congress. Florianopolis: Tribo da Ilha, 2018. p. 2348.

26. Bondarenko D., O'Kane D. (2018). Staying, Moving and Settling in Africa and Its Diaspora. H. Wulff, L. Bjorklund Larsen (eds.). Staying - Moving - Settling. 15^th Biennial Conference of the European Association of Social Anthropologists. Stockholm: University of Stockholm, 2018. p. 111.

27. Bondarenko Dmitriy (2018). Class Matters: Social Distinctions and Life Strategies among African Migrants in Moscow. H. Wulff, L. Bjorklund Larsen (eds.). Staying - Moving - Settling. 15^th Biennial Conference of the European Association of Social Anthropologists. Stockholm: University of Stockholm,2018. p. 112.

28. Comaroff Jean (1985). Body of Power; Spirit of Resistance: the Culture and History of a South Africa People. Chicago: University of Chicago Press.

29. Dhakal Suresh (2011). Political Anthropology and Anthropology of Politics: An Overview. Dhaulagiri Journal of Sociology and Anthropology. Nepal. Vol. 5. pp. 217-234.

30. Donnan Hastings, Thomassen Bj0rn, Wydra Harald (2018). The political anthropology of borders and territory: European perspectives. Handbook of Political Anthropology (2018). Edited by Harald Wydra and Bj0rn Thomassen. UK-USA: Edward Elgar Publishing. pp. 344-359.

31. Goodale Mark (2017). Foreword by Sally Engle Merry. Anthropology and Law: a Critical Introduction. New York: University Press.

32. Goodman Alan H. (2013). Bringing Culture into Human Biology and Biology Back into Anthropology. American Anthropologist. Vol. 115 (No 3). pp. 359-373.

33. Haskins A. (2018). Montesquieu's Paradoxical Spirit of Moderation: On the Making of Asian Despotism in De l'esprit des lois. Political Theory. Vol. 46 (Issue 6). pp. 915-937. doi: 10.1177/0090591718780215.

34. Inglehart Ronald (2018). Cultural Evolution: Peoples' Motivations are Changing, and Transforming the World. Cambridge: Cambridge University Press.

35. Kradin N. N. (2014). Nomads of Inner Asia in

Transition. Moscow: URSS.

36. Krapiec M. A. (2010). Metafizyka - ale jaka? Polski Arystoteles XX wieku. Wyklady otwarte imienia ojca profesora Mieczyslawa Alberta Krapca OP. Lublin: Polskie Towarzystwo Tomasza z Akwinu, 2010. s. 53-66.

37. Lentsch Josef (2019). Political Entrepreneurship How to Build Successful Centrist Political Start-ups. Springer.

38. Leppard Thomas P. (2019). Social Complexity and Social Inequality in the Prehistoric Mediterranean. Current Anthropology. Vol. 60, no. 3 (June 2019). pp. 283-308.

39. Melnyk Viktor (2017). Chapter Two: Tradition and Nation in Political Anthropology: The Ukrainian Ethno-historical Context. The Process of Politicization: How Much Politics Does a Society Need? / CGS Studies vol. 5. Edited by Wieslaw Waclawczyk and Adam Jarosz. Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing. pp. 23-44.

40. Morlino Leonardo, Berg-Schlosser Dirk, Badie Bertrand (2017). Political Science: a Global Perspective. London: SAGE Publications Ltd.

41. Murrey Amber (2018). A Certain Amount of Madness: The Life Politics and Legacies of Thomas Sankara (Black Critique). Pluto Press.

42. Patten A. (2018). Liberalism, Culture, and Recognition: A Reply to Critics. Political Theory. Vol. 46 (Issue 1). pp. 131-141. doi: 10.1177/0090591717696025.

43. Pattison J. (2018). The Case for the Nonideal Morality of War: Beyond Revisionism versus Traditionalism in Just War Theory. Political Theory. Vol. 46 (Issue 2). pp. 242-268. doi: 10.1177/0090591716669394.

44. Pellegata A., Quaranta M. (2019). Accountability through Government Alternation:Economic Performance and the Conditional Role of Political Institutions in Fifty Countries, 1990-2015. International Political Science Review. Vol. 40 (Issue 3). pp. 419-436. https://doi.org/10.1177/0192512118755842

45. Phillips Anne (2018). What Makes Culture Special? Political Theory. Vol. 46 (Issue 1). pp. 92-98. doi: 10.1177/0090591717696023.

46. Pieke Frank N. (2018). Party Spirit: Producing a Communist Civil Religion in Contemporary China. Journal of the Royal Anthropological Institute. Volume 24. Issue 4. pp. 709-729. doi:10.1111/1467-9655.12913

47. Pierre Jemima (2013). The Predicament of Blackness: Postcolonial Ghana and the Politics of Race. Chicago: University of Chicago Press.

48. Pfau-Effinger Birgit (2019). Kulturelle Ideen als Grundlage der Wohlfahrtsstaatsforschung. Handbuch Sozialpolitik. Herbert Obinger und Manfred G. Schmidt (Hrsg.). Springer. 2019. S. 217-234.

49. Said Edward W. (1979). Orientalism.New-York: Penguin Books.

50. O'Gorman, Edmundo (1995) [1958]. La invencion de America. Mexiko D.F.: FCE.

51. Wang Chia-Chou (2018). Primordialism,

Instrumentalism, Constructivism: Factors Influencing Taiwanese People's Regime Acceptance of Mainland China's Government. Journal of Contemporary China. Vol. 27. No 109. pp. 137-150. DOI: 10.1080/10670564.2017.1363026.

52. Whitehead Laurence (2019). Temporal Models of Political Development: In General and of Democratization in Particular. Ursula van Beck (ed.) Democracy under Threat: a Crisis of Legitimacy? New- York: Palgrave Macmillan.

53. Wiley Andrea S., Cullin Jennifer M. (2016). What Do Anthropologists Mean When They Use the Term Biocultural? American Anthropologist. Vol. 118 (No 3). pp. 554-569.

54. Wilkis Ariel (2018). The Moral Power of Money: Morality and Economy in the Life of the Poor. Stanford: University Press.

Размещено на Allbest.ru