Китайська політика співробітництва по лінії "Південь-Південь"

Размещено на http://allbest.ru

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

Китайська політика співробітництва по лінії «Південь-Південь»

Назаренко А.А.,

аспірантка кафедри політології

Дніпро, Україна

Вступ

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тема нової глобальної геостратегії КНР привертає увагу багатьох дослідників. Теоретичну основу даного дослідження забезпечило критичне осмислення праць вітчизняних і зарубіжних вчених, що займалися і продовжують займатися вивченням Китаю, ретроспективним аналізом його зовнішньої політики, комплексним вивченням нової глобальної геостратегії КНР, розвитку політичних та економічних відносин КНР на міжнародній арені. Вагомий внесок у розбудову та аналіз досліджень Китая внесли такі вчені як, Bi Jianhai [7], Fernandez Alex E. [2], Hogenboom B. [2], Zweig David [7], В. Н. Колотов, Я. В. Лексютіна, М. П. Мовчан.

Питання про китайське бачення політики співробітництва по лінії «Південь - Південь» та аналіз різних форм її реалізації КНР вивчали наступні автори: Khor Martin [3], Xinhua [6], Ю. И. Агаев [8], А. Ю. Борзова [8], А. Б. Молодцова [9], Е. Д. Пронякина [9], Ю. Торкунова [8].

Аналізувались також тези доповідей Комітету високого рівня ООН по співпраці Південь - Південь [1], Світового банку [4] та матеріали 10-ї Міжнародної міжвідомчої конференції з питань населення та розвитку [5].

Мета статті - дати комплексний аналіз поняттю «співробітництво Південь-Південь» та проаналізувати провідні напрямки діяльності КНР в якості активізатора співпраці формату «Південь - Південь» в рамках своєї нової глобальної геостратегії.

Виклад змісту дослідження

Початок третього тисячоліття характеризується радикальними змінами світового економічного та політичного порядку. Все ще залишаючись гегемоном на міжнародній арені, Сполучені Штати поступово втрачають статус єдиної супердержави, і на світову авансцену поступово виходять актори, що займали досі периферійне і підконтрольне становище. Країни, що розвиваються, об'єднуються не тільки для того, щоб спільними зусиллями посилити свої економіки, але і більш впевнено заявити про свої політичні інтереси та цілі.

Так, наприклад, в останні часи багатьма експертами відзначається активізація міжнародного співробітництва по лінії Південь-Південь [5].

У міжнародній системі існує два типи співпраці з метою розвитку: співпраця «Північ-Південь» і «Південь-Південь». Співпраця «Північ-Південь» заснована на зобов'язанні розвинених країн надавати допомогу країнам, що розвиваються, оскільки перші мають набагато більше ресурсів, а також отримали економічну вигоду зі своїх колишніх колоній.

Дійсно, розвинені країни взяли на себе зобов'язання надати 0,7% свого ВНП в якості допомоги в цілях розвитку, і ця мета, на жаль, досягається лише кількома країнами.

Співпраця «Південь-Південь», з іншого боку, заснована на солідарності і взаємній вигоді між країнами, що розвиваються, на рівних і без зобов'язань, оскільки їх не пов'язує колоніальна історія [3].

На даний момент існує декілька визначень поняття «співробітництво Південь-Південь». В найбільш спрощеному варіанті таке співробітництво передбачає взаємодію між двома і більше країнами, що розвиваються в цілях багатостороннього розвитку шляхом обміну знаннями, досвідом, ресурсами та технологіями. Співробітництво здійснюється в політичній, економічній, соціальній, культурній, технічній областях, а також у сфері охорони навколишнього середовища; воно може здійснюватися на двосторонній, багатосторонній, регіональній, субрегіональній та міжрегіональній основі [1]. Характерною особливістю співробітництва «Південь-Південь» є те, що взаємодія між країнами здійснюється на рівноправній основі.

Так, в Найробійському підсумковому документі конференції ООН на високому рівні щодо співпраці Південь-Південь в 2009 р. викладено важливий принцип співробітництва Південь-Південь, згідно з яким «співпрацю Південь-Південь не слід розглядати як офіційну допомогу в цілях розвитку. Вона є партнерством між рівними сторонами на основі солідарності». Це, безумовно, відрізняє співробітництво Південь-Південь від співпраці Північ-Південь, яке передбачає певну ступінь благодійності з боку більш розвинених держав і, разом з тим, накладає певні жорсткі зобов'язання на держави-реципієнти допомоги [9, с. 62].

Сам Сі Цзіньпін охарактеризував співпрацю «Південь-Південь» як «велику новаторську дію, що об'єднує країни, що розвиваються, разом для самовдосконалення, що характеризується рівністю, взаємною довірою, взаємною вигодою. У міру того як загальна сила країн, що розвиваються, збільшується, співпраця «Південь-Південь» буде грати все більшу роль у сприянні колективному зростанню країн, що розвиваються». В результаті, солідарність і взаємодопомога можуть допомогти країнам, що розвиваються, прокласти новий шлях розвитку і процвітання [3].

Крім того, співпраця по лінії «Південь-Південь» не обмежується лише фінансовою допомогою. Вона приймає найрізноманітніші форми і, як правило, включає в себе широкий процес консультацій, який має на меті підвищити колективний потенціал країн, що розвиваються, і рівень їх добробуту.

В офіційних документах підкреслюється, що співпраця по лінії «Південь - Південь» жодним чином не замінює собою співробітництво Північ - Південь, а лише є доповненням такого співробітництва, однак сама тенденція зміщення фінансових і політичних потоків з Північного Заходу на Південний Схід сприймається багатьма західними політологами та політиками як тривожний фактор. Зростання політичної ваги країн, що розвиваються, є природним і неминучим наслідком збільшення їх економічного потенціалу. Згідно з прогнозами, до 2030 р. на частку країн Півдня припадатиме майже 60% загальносвітового ВВП. До держав Півдня прийнято відносити країни Африки, Латинської Америки та Азії, що розвиваються. Географічно країни Латинської Америки зараховують до «глобального Півдня», проте далеко не всі держави даного регіону підпадають під кліше «бідний Південь» [9, с. 63].

Так, Мексика і Чилі є членами «клубу розвинених країн» Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Згідно з визначенням ОЕСР, Мексика і Чилі є висхідними державами. Бразилія також розглядається як висхідна держава, яка разом з Аргентиною і Мексикою входять в G-20.

Останнім часом помітно зросла роль Венесуели на міжнародній арені. Латиноамериканський регіон в цілому зробив великий ривок в плані подолання бідності: в 2000 р. відсоток бідного населення в Латинській Америці становив 42%, у 2012 р. - 25% [4].

Сьогодні латиноамериканські країни прагнуть брати участь у світовій економіці в якості самостійних гравців; вони намагаються розширити ринки збуту, диверсифікувати свої зовнішньоекономічні зв'язки, знайти нових торгових партнерів. Традиційний партнер латиноамериканських держав - США - поступово втрачає свій економічний і політичний вплив в західній півкулі. Все частіше країни Латинської Америки звертають погляди на Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) [9, с. 63].

У 2010 році Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй і китайський уряд підписали нову угоду про зміцнення співробітництва Південь-Південь між двома сторонами. Це було вперше, коли Китай підписав угоду з багатостороннім партнером. Адміністратор ПРООН Хелен Кларк і колишній китайський прем'єр-міністр Вень Цзябао були разом в Нью-Йорку, щоб стати свідками цього історичного моменту. З тих пір ПРООН та Китай спільно реалізували кілька інноваційних проектів, не тільки для сприяння співпраці Південь-Південь між Китаєм та іншими країнами, що розвиваються, а також в цілях розширення участі Китаю у міжнародних справах. Кожна країна має різні потреби і завдання в області розвитку Південь-Південь. Виходячи з цього, ПРООН реалізує проекти з розширення практики обміну досвідом між країнами і запропонувати цілий ряд варіантів політики для різних країн.

Робота ПРООН з КНР в рамках посиленої угоди про партнерство фокусується на п'яти ключових областях:

(1) тристороння співпраця;

(2) обмін досвідом у закордонних системах допомоги;

(3) глобальні і регіональні питання;

(4) залучення приватного сектора до співробітництва «Південь-Південь»;

(5) обмін досвідом і знаннями в галузі розвитку на основі діалогу «Південь-Південь».

Стрімко змінювана економічна позиція Китаю на світовій арені також впливає на її глобальну політику. Китай став більш активним у проведенні політики Південь-Південь та у світовій політиці загалом, особливо після вступу в СОТ у 2001 році. Через два роки після вступу до СОТ Китай приєднався до групи G-20, що стало причиною бажання КНР більшої справедливості у отриманні взаємних вигод при відкритті економічних ринків. Через G77 (офіційно називається «Група 77 плюс Китай»), Китай підтримує ініціативи «глобального Півдня» в якості «нової географії торгівлі».

Ця концепція була запропонована лідерами країн, що розвиваються, на сесії ЮНКТАД в 2004 році в Сан-Паулу з метою збільшення торгівлі по лінії Південь-Південь шляхом скорочення тарифів серед країн, що розвиваються, і розпочати третій раунд Глобальної системи преференцій торгівлі між країнами, що розвиваються (ГСТП). Китай також став активізатором співпраці в рамках формату «Південь-Південь». За словами віце-міністра торгівлі КНР Вей Цзяньйо, це є «важливим напрямом зовнішньої політики Китаю». З липня 2004 року Китай співпрацює з ПРООН в рамках проекту «Співпраця щодо Південь-Південь» (ППС), в якому Китай змістив Японію з першого місця за обсягами інвестицій в спільні проекти (з 1999 по 2004 рік), ставши основним донором Програми. Цікаво, що цей проект, крім іншого, стимулює приватні підприємства взяти на себе ініціативу в співробітництві «Південь-Південь». Іпін Чжоу, директор Спеціальної групи ПРООН з питань співпраці Південь-Південь, зазначив, що «особливий акцент слід зробити на побудові всеосяжного державно-приватного партнерства та тристороннього співробітництва» та про те, що існує «потреба у більш інноваційній стратегії фінансування ППС, включаючи фінансування приватного сектора» [2].

В ексклюзивному інтерв'ю Сіньхуаз Ван Сяоцзюнь, заступником голови Бюро ООН зі співробітництва «Південь-Південь», вона сказала, що хоча економіка Китаю зростала дуже швидко за останні 40 років, її ВВП на душу населення, як і раніше знаходиться на 70 місці в світі, а ВВП на душу населення - показник, який найточніше висвітлює стан економіки країни.

Згідно з офіційною статистикою, ВВП на душу населення в Китаї в 1980 році становив всього 309 доларів США. Це значно змінилося в період реформ і відкритості. У квітні 2018 року дані Міжнародного валютного фонду показали, що Китай досяг 10 090 доларів США на душу населення. Проте, Китай все ще сильно відстає від основних розвинених країн. Люксембург досяг найвищі показники - 120 060 дол. США на душу населення, за ним йде Швейцарія, яка посідає друге місце з 86 840 дол. США. США посіли дев'яте місце, досягнувши 62 150 доларів США.

Більш повним показником розвитку є Індекс людського розвитку (ІЛР), який вимірює три основних аспекти: тривалість життя, освіту і дохід. Його оцінка розділена на чотири рівні: дуже високий, високий, середній і низький. Згідно зі звітом Програми розвитку ООН за 2016 рік, Норвегія посіла перше місце з ІЛР з показником 0,949, а США зайняли десяте місце з 0,920. Китай зайняв 90-е місце з 0,738, що вважається високим рівнем. Але, як і раніше, існує великий розрив у порівнянні з багатьма розвиненими країнами. Тим не менш, заступник голови Бюро ООН зі співробітництва «Південь-Південь» вітала зусилля Китаю по боротьбі з бідністю. Незважаючи на те, що Китай за останні чотири десятиліття був країною, що розвивається, він домігся чудових успіхів у справі подолання бідності, зазначила Ван.

Крім того, китайський уряд поставив нову мету - забезпечити, щоб до 2020 року сільське населення було врятовано від бідності на основі існуючих стандартів. Іншими словами, в найближчі кілька років 55,75 мільйона чоловік будуть позбавлені злиднів.

«Ініціатива КНР «Один пояс - один шлях» отримала позитивний відгук і підтримку більш ніж 100 країн і міжнародних організацій по всьому світу», - зазначила Ван. Інший приклад, який вона привела, полягає в тому, що концепція Китаю по створенню спільноти спільного майбутнього для людства продемонструвала ідею Китаю про співпрацю «Південь-Південь» і глобальне управління.

Ван нагадала про вітальний лист Генерального секретаря ООН Антоніо Гутерріша в зв'язку з відкриттям в Китаї в серпні 2017 року Центру міжнародних знань з питань розвитку - органу, присвяченого вивченню і обміну теоретичними знаннями та досвідом розвитку між країнами.

Вона сказала, що Гутерріш був задоволений «здійсненням і прогресом Китаю в реалізації Порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року», цитуючи його слова: «Китай доклав величезних зусиль і прийняв тверді зобов'язання по досягненню сталого розвитку в країні і за кордоном». «Глава ООН високо оцінив роль Китаю як істинного лідера в просуванні співробітництва Південь-Південь для досягнення цілей сталого розвитку», - сказала Ван [6].

Нове ставлення КНР до співпраці по лінії «Південь-Південь» є прикладом загальної тенденції глибокої «демаонізації» політичних, економічних відносин та відносин щодо підтримки стабільного розвитку (sustainable development). Починаючи з кінця 1970-х років потреба Китаю в природних ресурсах і товарах поступилася місцем прискореної деідеологізації її зв'язків з країнами, що розвиваються. Після того, як Китай почав відкривати свою економіку, а в 1980-х роках готуючись до вступу до Світового банку та МВФ, він почав встановлювати дружні відносини з країнами незалежно від їхніх соціальних систем або ідеологій. Відносини з країнами, що розвиваються, в значній мірі були засновані на взаємній економічній вигоді. політичний економічний співробітництво китай

Система двосторонніх та багатосторонніх відносин була реалізована в рамках інтенсивних економічних відносин «Південь-Південь» з великою дозою прагматизму. Китай підтримує торгівлю по лінії «Південь-Південь», частково через активну регіональну бізнес-політику. Крім відносин з країнами Азії, Китай активізував співпрацю з Африкою, арабським світом і Латинською Америкою.

КНР інституціоналізувала ці відносини через створення нових рад та форумів, що дещо відрізняється від підтримки визвольних рухів у 1960-х роках та підтримці Нового міжнародного економічного порядку (заснованої на теорії Мао у трьох світах) 1970-х років. Центральною метою поточної політики Китаю є забезпечення доступу до природних ресурсів та товарів, необхідних для підтримки динамічності її економіки, одночасно пропонуючи свій внутрішній ринок як експортний пункт для країн, що розвиваються. Цей принцип «додатковості» застосовується в китайській стратегії встановлення економічного співробітництва та договорів про вільну торгівлю. Даний принцип реалізується за участі китайських конгломератів у регіонах, що розвиваються, що діють на традиційних принципах транснаціональних підприємств, але з більш вираженою роллю держави у процесі їх транснаціоналізації [2].

Країни Латинської Америки, як і держави Африки, представляють для КНР все більший інтерес в рамках співпраці «Південь-Південь», що знайшло відображення в розширенні політичних контактів китайських і латиноамериканських лідерів з початку 2000-х років, активізації взаємодії країн в рамках міжнародних і регіональних організацій, зростанні торгово-економічних відносин. У листопаді 2008 р. після проведення

Форуму країн ЛКА (країни Латинської Америки та Карибського басейну) і КНР китайське керівництво публікує документ «Політика Китаю в Латинській Америці і Карибському басейні», де політичне та економічне зближення КНР з країнами ЛКА пов'язано з просуванням стратегії «одного Китаю» і з прагненням домогтися визнання Пекіна, а не Тайваню, законним представником китайського народу.

Китай розвиває співробітництво з країнами не тільки на двосторонній основі, але і налагоджує зв'язки з регіональними організаціями. Пекін отримав статус постійного спостерігача в Організації американських держав (ОАД) в 2004 р., увійшов в число країн-донорів в Міжамериканський банк розвитку (МАБР) в 2009 р., що розширило участь КНР у фінансуванні проектів в регіоні нарівні з США і європейськими країнами.

КНР стала спостерігачем в Латиноамериканському парламенті (Parlamente Latino- americano, PARlATINO), розширює зв'язки з Андським співтовариством (Comunidad Andina de Naciones, CAN), Співтовариством країн Карибського басейну (Caribbean Community, Caricom) і Американським спільним ринком (Mercado Comщn del Sur, Mercosur), з Союзом південноамериканських націй (Union de las Naciones del Sur, Unasur), що виник в 2004 р. і об'єднав 12 країн регіону. Принципово новим моментом став розвиток відносин КНР зі Спільнотою країн Латинської Америки і Карибського басейну (Comunidadde los Estados Latinoamericanos y del Caribe, CELAC) [8].

Після першого форуму Китай - CELAC (2015 р.) активізувався обмін між політичними партіями, місцевими урядами, молодіжними організаціями Китаю і країн ЛКА. На цьому форумі Китай оголосив про надання 6000 стипендій для студентів і 6000 місць для стажерів з Латинської Америки протягом п'яти років [8].

Незважаючи на те, що китайська стратегія «Третього світу» замінюється моделлю відносин «Південь-Південь», що посилює глобалізацію своєї економіки, Китай не дотримується західної програми створення та функціонування вільних ринків та демократії у своїх міжнародних відносинах. По-перше, китайські державні (контрольовані) компанії та державно-приватні партнерства є центральним пунктом на порядку денному Китаю для міжнародного розвитку.

Оскільки доступ до іноземних ресурсів є життєво важливим для подальшого економічного зростання Китаю (і соціальної та політичної стабільності), багато нових договорів про розвідку та постачання енергії та інших товарів були підписані між державними компаніями та іноземними державами. За словами Цвейга та Бі (2005), Китай «досить неупереджено підтримує уряди цих держав» і створює механізм «goodwill» за допомогою активізації торговельних відносин, фінансової допомоги, списання державного боргу та допомоги у створенні об'єктів інфраструктури [7, p. 12].

Голова КНР Сі Цзіньпін в вересні 2015 р. в штаб- квартирі ООН головував на круглому столі з питань співробітництва в форматі «Південь-Південь», на якому керівники країн, що розвиваються, і міжнародних організацій узагальнили досвід співпраці по лінії «Південь-Південь» і обговорили плани взаємодії та розвитку.

Ден Сяопін у 1974 році на сесії Генеральної Асамблеї ООН зазначив, що Китай є країною, що розвивається і належить до країн третього світу. Минуло понад 40 років, Китай домігся величезного успіху в розвитку, але він як і раніше залишається країною, що розвивається, і як і раніше високо цінує співпрацю по лінії «Південь-Південь». Китай висунув ініціативу скликати круглий стіл 2015 р. з метою виведення співробітництва «Південь-Південь» на більш високий рівень. Про це Сі Цзіньпін повідомив в своєму виступі.

Сі Цзіньпін зазначив, що співпраця «Південь-Південь» є великим починанням країн, що розвиваються. Ця співпраця між країнами «третього світу» характеризується рівністю, взаємодовірою, взаємовигідним виграшем, згуртованістю і взаємодопомогою. Вона допомогла прокласти новий шлях розвитку і процвітання. У міру посилення могутності країн, що розвиваються співробітництво «Південь-Південь» неодмінно буде грати більш значиму роль у сприянні піднесенню країн, що розвиваються, і сильному, довгостроковому, збалансованому зростанню світової економіки.

Сі Цзіньпін висунув кілька пропозицій щодо співпраці «Південь-Південь» в новий період історії: по-перше, шукати шляхи різнобічного розвитку; по-друге, прагнути до розробки спільних стратегій розвитку різних країн; по-третє, прикладати зусилля для реалізації ефекту прагматичного розвитку; по-четверте, удосконалювати структуру глобального розвитку.

Сі Цзіньпін заявив, що в найближчі п'ять років Китай надасть підтримку країнам, що розвиваються для сприяння розвитку їхніх економік і поліпшенню умов життя їх народів. Зокрема, Китай має намір надати цим країнам допомогу в реалізації 100 проектів в сфері зниження рівня бідності, 100 проектів по сільськогосподарській співпраці, 100 проектів в області сприяння торгівлі, 100 проектів по захисту навколишнього середовища і боротьби зі зміною клімату, 100 проектів по створенню лікарень і амбулаторій та 100 проектів по будівництву навчальних закладів і центрів професійної підготовки. У цей період Китай має намір надати країнам, що розвиваються квоти на підвищення кваліфікації в Китаї на 120 тисяч осіб і на навчання за стипендією на 150 тисяч осіб, і допомогти підготувати для цих країн 500 тисяч професійно-технічних працівників. Китай також створить інститут зі співробітництва та розвитку Південь-Південь і надасть Всесвітній організації охорони здоров'я (ВООЗ) допомогу в розмірі 2 млн. доларів США [10].

Висновки

Таким чином, співпраця КНР з країнами, що розвиваються - непохитна основа розвитку зовнішніх зв'язків Китаю. Китай, будучи однією з цих країн, розділяє шанси розвитку з усіма іншими країнами «третього світу». КНР в рамках політики по лінії «Південь-Південь» хоче тісно пов'язати власний розвиток з розвитком держав, що розвиваються, а китайську мрію з мрією їх народів про краще життя і завдяки спільним зусиллям вийти на шлях спільного розвитку та процвітання.

КНР активно втілює в життя концепцію нарощування співпраці з країнами Латинської Америки і Карибського басейну, розроблену на першому форумі CELAC - Китай, що має важливий вплив на зміцнення взаємодії по лінії «Південь-Південь» в контексті його нової глобальної геостратегії.

Список використаних джерел

1. `About South-South and triangular cooperation'. URL: https://www.unsouthsouth.org/about/about-sstc/(accessed: 21.05.2019.

2. Fernandez Alex, E., Hogenboom, B. `China's growing economic and political power: effects on the global South', The Asia-Pacific Journal. Japan Focus. URL: http://apjjf.org/-Alex-E.- Femandez/2611/article.html (accessed: 28.04.2019).

3. Khor, Martin. `China's boost to South-South cooperation'. URL: https://www.southcentre.int/question/chinas-boost-to-south- south-cooperation/ (accessed: 28.04.2019).

4. `Latin America and Caribbean'. URL: http://www.worldbank. org/en/region/lac (accessed: 25.04.2019).

5. `South-South cooperation for population and development: aninter-governmental organization for promoting South cooperation'. URL: http://www.partners-popdev.org/wp-content/ uploads/2015/02/PPD-10th-Int-Conf-Report-Beijing-2013.pdf (accessed: 20.04.2019).

6. Xinhua, 2018. `UN: China a leader in promoting South- South cooperation', China Daily, 19 May. URL: https://www. chinadailyhk.com/articles/142/123/188/1526720224976.html (accessed: 23.04.2019)

7. Zweig, David, Bi Jianhai, 2005. `China's Global Hunt for Energy', Foreign Affairs, New York, September-October, Vol.84, Iss.5, 25 p.

- Борзова, АЮ., Агаев, ЮИ., Торкунова, ЮА., 2018. `Китай CELAC: новые тенденции в экономическом сотрудничестве', Латинская Америка, Вып.№7, c.32-46. // Borzova, AJu., Agaev, JuI., Torkunova, JuA., 2018. `Kitaj - CELAC: novye tendencii v jekonomicheskom sotrudnichestve (China - CELAC:

New Trends in Economic Cooperation)', Latinskaja Amerika, Vyp.№7, c.32^6. URL: http://ras.jes.su/la/s0044748x0000022-3-1 (дата звернення: 10.05.2019).

8. Молодцова, АБ., Пронякина, ЕД., 2015. `Сотрудничество между Латинской Америкой и АТР по линии Юг-Юг как новое измерение международных отношений', Управленческое консультирование. Политика и правовое государство, №4, с.61- 71. // Molodcova, AB., Pronjakina, ED., 2015. `Sotrudnichestvo mezhdu Latinskoj Amerikoj i ATR po linii Jug-Jug kak novoe izmerenie mezhdunarodnyh otnoshenij (South-South cooperation between Latin America and the APR as a new dimension of international relations)', Upravlencheskoe konsul'tirovanie. Politika i pravovoe gosudarstvo, №4, s.61-71.

9. `Си Цзиньпин подчеркивает необходимость вывести сотрудничество по линии Юг-Юг на более высокий уровень'. // `Si Czin'pin podcherkivaet neobhodimost' vyvesti sotrudnichestvo po linii Jug-Jug na bolee vysokij uroven' (Xi Jinping emphasizes the need to bring South-South cooperation to a higher level)'. URL: http://russian.news.cn/2015-09/27/c_134664858.htm (дата звернення: 12.05.2019)

Анотація

Китайська політика співробітництва по лінії «Південь-Південь». Назаренко А. А., аспірантка кафедри політології, Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара (Дніпро, Україна),

Дано комплексний підхід до визначення дефініції «співробітництво Південь--Південь». Досліджено основні виміри китайської політики в рамках співпраці між країнами, що розвиваються. Проаналізовано регіональний аспект у відносинах Китайської Народної Республіки (КНР) з країнами, що розвиваються.

В статті важливе місце було відведено аналізу різних форм реалізації політики по лінії «Південь-Південь». Також було досліджено провідні напрямки діяльності КНР в якості активізатора співпраці формату «Південь-Південь» в рамках своєї нової глобальної геостратегії.

Ключові слова: КНР, «співробітництво Південь-Південь», ООН, країни Півдня.

Annotation

Chinese South-South cooperation policy. Nazarenko A. A., Postgraduate of the Department of Political, Oles Honchar Dniprovsk National University (Dnipro, Ukraine),

The complex approach to defining the definition of «South-South cooperation» is given. The main dimensions of the Chinese policy in the framework of cooperation between developing countries are represented and analyzed. The regional aspect in the relations of the People's Republic of China (PRC) with developing countries is analyzed. The article highlighted the analysis of various forms of policy implementation on the South-South line. Also, the main directions of the PRC's activities as an actvator of cooperation «South-South» as part of their new global geostrategy were explored. To sum up, the People's Republic of China is actvely implementing the concept of expanding cooperation with the countries of Latin America and the Caribbean, developed at the first CELAC-China forum, which has a significant impact on the strengthening of South-South cooperation in the context of its new global geostrategy.

Keywords: PRC, South-South cooperation, UN, the countries of the South.

Размещено на Allbest.ru