Теоретико-методологічне обґрунтування функціональної складової політичних партій

Размещено на http://www.allbest.ru//

Теоретико-методологічне обґрунтування функціональної складової політичних партій

Комарницький В. В.,

аспірант кафедри міжнародної політики

Партії як невід'ємна частина політичного процесу в усіх країнах світу протягом тривалого періоду зазнають концептуалізації, категоризації та праксеологічного обгрунтування. Якщо класик французької політичної думки М. Дюверже визначав сутність партії через її організаційну структуру, то італійський дослідник Дж. Сарторі вже наголошував на її функціональній сутності -- здатності через інститут виборів кандидувати публічні посади. Саме функціонал політичних партій є лакмусом історичного періоду -- ті завдання і цілі, що їх проводять партії, свідчать про розвиненість суспільства, зрілість демократії, потенціал державного утворення тощо. Невипадково американський політолог Р. Даль писав, що наявність чи відсутність політичних партій, які змагаються між собою за владу, є своєрідним індикатором демократії в країні.

Дослідження покликане проаналізувати функціональну складову політичних партій у розрізі типологій і класифікацій, регіонального та глобального контекстів, рівня розвитку суспільства та соціальних зв'язків тощо. Загалом, функції політичних партій визначено як один із головних критеріїв їхніх сутнісних відмінностей.

Функцією політичної партії називаємо один із напрямів і цілей її діяльності. Серед основоположних функцій партій у загальному розумінні виокремлено представництво інтересів, формулювання політичних стратегії, програми, гасла, функцію носія ідеології, участі (у широкому та вузькому її розумінні). Важливим залишаються функції боротьби за владу та її реалізацію, оновлення політичної еліти, політичної соціалізації громадян. Перспективними визначено дослідження функціональних змін партії у рамках політичних реформ, наприклад, децентралізації влади.

Ключові слова: політична партія, функція політичної партії, політична ідеологія, політична еліта, демократія.

Parties as an integral part of the political process in all countries all over the world for a long period of time undergo conceptualization, categorization and praxis substantiation. If the classic of French political thought, M. Duverger, defined the essence of the party through its organizational structure, then the Italian researcher G. Sartori had already emphasized its functional essence -- the ability to apply for public positions through the institution of elections. The functional of political parties itself that is the litmus of the historical period -- those tasks and goals carried out by the parties testify to the development of society, the maturity of democracy, the potential of state education, etc. It is no co-incidence that the American political scientist R. Dahl wrote that the presence or absence of political parties competing among themselves for power is a kind of indicator of democracy in the country.

The research is intended to analyze the functional component of political parties in the context of typologies and classifications, regional and global contexts, the level of society and social relations development, etc. In general, the functions of political parties are defined as one of the main criteria for their essential differences.

The function of the political party is one of the directions and goals of its activities. Among the main functions of the parties in the general sense, the representation of interests, the formulation of political strategy, program, slogans, the function of the ideology carrier, participation (in its broad and narrow sense) are distinguished. The functions of the struggle for power and its implementation, the renewal of the political elite, and the political socialization of citizens remain important. Prospective study identified functional changes within the party political reforms such as decentralization.

Keywords: political party, political party function, political ideology, political elite, democracy.

Постановка проблеми. Політичні партії, сформувавшись у ХІХ ст. як відповідь на бажання отримати більшу кількість голосів на парламентських виборах, стали важливим елементом усіх сфер сучасного політичного життя. В усі часи державники розвивали політичні партії як засіб своєї підтримки на виборах, але партії у ході свого існування довели, що можуть виконувати значно більшу кількість різноманітних соціально важливих ролей. Розвиток демократичних політичних систем переконує у тому, що політичні партії загалом залишаються найефективнішим інструментом реалізації групових інтересів у сфері політики.

Політичні партії варто трактувати як своєрідні інститути посередництва між соціальними групами та процесом ухвалення рішень, який відбувається в межах структури державної влади. Партії - невід'ємний атрибут демократичної політичної системи. Фахівці з політичного адміністрування й управління наголошують, що у так званих відкритих суспільствах повинні існувати такі способи зв'язків, які уможливлюють накладання визначених обмежень на тих, хто керує суспільством. Частково таку функцію може і має виконувати інститут політичних партій, забезпечуючи умови для стабільності демократії.

Аналіз останніх досліджень. Й інститут політичних партій, і його ґенеза завжди знаходили місце серед пріоритетних наукових досліджень у різні історичні періоди. Починаючи з класиків партології (М. Дюверже, Ж.-Л. Кермонн, Дж. Сарторі, Р. Шварценберг), закінчуючи дослідниками, що зосередилися на вивченні політичних партій у контексті трансформаційних, зокрема, демократичних процесів (Е. Берк, М. Вебер, Р. Даль), учені сформували теоретичний базис загального уявлення про політичну партію та їхню сукупність. У вітчизняній політичній науці тема партій особливо актуалізувалася вже за часів незалежної України. Так, партологічний дискурс забезпечили А. Колодій, О. Новакова, М. Обушний, М. Поліщук, М. Примуш, А. Романюк, Ю. Шведа; методологічний аспект дослідження партій -О.Балашова, Л. Гонюкова, М. Яковлєв; дослідження організаційної складової - О. Гейда, В. Лебедюк, О. Погребенник, а функціональної - В. Висоцький, Г. Клімова, Р. Шай та інші. Попри широкий спектр наукових розвідок призначення і роль політичних партій у розрізі покладених на них функцій залишається менш дослідженими. Також потребує уточнення й зовнішнє розуміння і сприйняття політичних партій.

Цілі та завдання дослідження. Аналіз уявлень про покликання партійних організацій та покладених на них функцій дозволять здійснити теоретико-методологічне обґрунтування функціональної складової політичних партій, а попередньо й уточнити поняття «функція політичної партії». Задля реалізації цілі наукової роботи сформульовано й дослідницькі завдання - узагальнити методологічну базу дослідження, проаналізувати функціональну складову політичних партій у критеріальному розрізі, категоризувати поняття «партійна функція» тощо.

Виклад основного матеріалу дослідження. Теоретичну основу дослідження складає методологія та підходи до визначення сутності політичних партій, що тісно пов'язані між собою. Метод як базовий інструмент наукового пошуку зосередився на завданні з'ясувати природу політичних партій, їхню структуру та функції. Комплексним аналізом природи партії характеризується західноєвропейські філософія, соціологія, політологія. Він сприяв дослідженню сучасного партогенезу з точки зору системного неоінституціонального розуміння політичної партії як організації, що діє в структурі політичних інститутів [4, с. 183].

Доцільним є застосування філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Філософсько-діалектичний метод дозволив визначити динаміку взаємовідносин держави і політичних партій в Україні. Її особливість полягає у тому, що з упровадженням принципу політичного плюралізму зростала не лише чисельність політичний партій (з 35 у 1992 р. до 350 у 2019 р.), але й їхня впливовість, що стала можливою виключно через зацікавленість у цьому державного апарату, який теж еволюціонував. Цю еволюційність, як і стрімкий розвиток нормотворчості, багатопартійності та громадянського суспільства не можна назвати однолінійними, але варто визнати взаємопов'язаними, адже усі процеси були підпорядковані демократизації.

Завдяки системному та структурно- функціональному підходам політичну систему можна дослідити у статиці й динаміці, з'ясувати політико-нормативні підстави для взаємодії партій та інших інститутів політичної системи. Вітчизняна дослідниця О. Гейда наполягає на доцільності використання методу герменевтики як засобу конкретизації і систематизації терміно- понять, які формують понятійно-категоріальний апарат науки про політичні партії та їхню систему [2, с. 4]. У свою чергу, формально-догматичний метод сприяє тому, аби проаналізувати нормативні приписи законодавчих актів України, які безпосередньо регламентують організаційно- правові питання функціонування політичних партій. А порівняльно-правовий метод дозволяє виявити поступовість в оновленні законодавчої бази щодо побудови багатопартійної системи та її структурації.

Важливим є застосування історико-описового та історико-правового підходів, адже саме вони доводять, що функціональна складова політичних партій багато у чому залежить і підпорядкована історичному періоду, чинникам внутрішнього і зовнішнього впливів, які йому притаманні. Тому помилковим є твердження про сталий набір функцій, які виконують політичні партії. Відповідно й вітчизняні політичні партії не можуть піддаватися функціональному аналізу у розрізі, наприклад, ролей і завдань партій у стабільній двопартійній системі, псевдопартій в умовах диктатур або західноєвропейської багатопартійності.

Перші протопартії з'явилися у розвинених країнах Європи й Америки у період формування капіталізму і створення інститутів представницької демократії наприкінці XVII ст. Передувало цьому соціальне протистояння інтересів земельної аристократії та торгово-промислових кіл, тобто мав місце майновий конфлікт. Це призвело до формування партій торі і віґів в Англії, роялістів і республіканців у Франції. Аналогічні причини партійного будівництва у Сполучених Штатах Америки (відмінності в інтересах промисловців і фінансистів, з одного боку, та демократично налаштованого фермерства, з іншого) спричинили боротьбу федералістів і республіканців наприкінці XVIII ст. [3, с. 504-505]. Цей період відзначився існуванням партій як парламентських фракцій, політичних партій-клубів, елітарних об'єднань політиків-однодумців тощо. Згодом, а саме у другій половині ХІХ ст., з появою активного робітничого класу почали формуватися масові соціалістичні і соціал-демократичні партії, комуністичні об'єднання та ін.

Утвердження конституційних режимів, представницьких органів влади, вибудовування системи взаємовідносин між громадянами та владними інститутами правової держави сприяли тому, що світ побачив перші дієздатні багатопартійні системи. Власне тоді громадяни отримали можливість реалізувати у рамках діючих законів своє приватне право участі у громадських та політичних об'єднаннях. Вочевидь, і появу політичного плюралізму з витоком із суспільної думки теж можна датувати цим періодом. Та все ж партійна діяльність у більшості демократичних країн Заходу залишалась нерегламентованою законом протягом тривалого часу, що змінилося лише на початку ХХ ст.

Саме початок минулого століття ознаменувався спробою визначення партії крізь призму реалізації нею ряду функцій - представництва, участі у боротьбі за владу тощо. І цю спробу здійснив відомий німецький політичний філософ М. Вебер. На його думку, «партіями повинні іменуватися засновані на (формально) вільній агітації об'єднання, що мають на меті отримання влади для своїх керівників усередині спільноти, а для їх активних членів - надання за допомогою цього (духовних і матеріальних) шансів у реалізації своїх предметних цілей або досягненні особистих вигод» [12, с. 839]. У рамках вказаного підходу італійський дослідник Дж. Сарторі визначав партію як «будь- яку політичну групу, що бере участь у виборах та здатна за допомогою цього заміщати своїми кандидатами державні посади» [11, с. 63].

Безумовно, у тезах М. Вебера важливий контекст. Він досліджував партії у процесі становлення капіталізму та нової системи цінностей, у відкритих умовах для організації та самоорганізації населення, системи державного управління. Окрім того, у контексті загальної бюрократизації системи суспільно-політичних відносин дослідник приділяв особливу увагу проблемі «бюрократизації» партії, яка є актуальною і для сьогодення. Однак трансформаційні процеси торкнулися і сутності бюрократії, яка у модерній формі виконує важливі демократичні функції: забезпечує функціонування політичної системи, політичних та соціальних інститутів; сприяє виробленню й подальшому врахуванню інтересів народу, демократичних принципів і механізмів їхньої практичної реалізації; контролює діяльність окремих елементів бюрократичної системи. В умовах делегативної демократії ці ж функції можуть перейняти політичні партії.

Німецький соціолог Р. Міхельс як функціонер соціал-демократичної партії Німеччини сформулював «залізний закон олігархії», відповідно до якого у будь-якому організованому суспільстві людей складається олігархічна правляча група. Цю проблему Р. Міхельс пов'язував із комплексом причин психологічного, адміністративно- організаційного, інтелектуального характеру. Таким чином, була окреслена проблема професіоналізації партійної діяльності, бюрократизації партійного процесу [6]. Учений одним із перших наголосив на дещо деструктивних функціях політичних партій, зокрема, можливій узурпації влади - як всередині партійної організації, так і в олігархізованому суспільстві. За словами Р Міхельса, визнання організації - це завжди вираження тенденції до олігархії. Сутність будь-якої організації (партії, профспілок тощо) містить у собі завжди глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організованих масах серйозні зміни, а відношення вождя до мас перетворює у свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ всякої партії чи профспілки на меншість, яка керує, і більшість, якою керують. З посиленням організації демократія починає зникати [6, с. 30]. політичний партія конституційний

Класик партологічних концепцій М. Дюверже досліджував політичні партії як політичний інститут на базі соціологічного підходу. Він дійшов висновку, що важливим фактором сукупних дій різноманітних політичних партій, громадсько- політичних рухів є спільність політичних доктрин, що визначаються спорідненістю історичної та політичної долі. У своїй спробі категоризувати політичні партії М. Дюверже заклав дві характеристики:

по-перше, партії намагаються захопити владу або брати участь у її здійсненні;

по-друге, вони спираються на підтримку широких верств населення на відміну від груп тиску, які представляють обмежене число громадян з особливими чи приватними інтересами [5].

Перша теза дослідника передбачає, що партії можуть існувати і без участі у виборах, при цьому виконуючи функцію боротьби за владу. Друга є спробою розмежувати групи тиску і партії, надавши останнім функцію політичної соціалізації та узгодження суспільних інтересів. Варто підкреслити, що саме М. Дюверже належить теза про те, що сучасні політичні партії характеризуються не стільки ідеологіями, скільки структурно-функціональною єдністю. Думка, висловлена в середині ХХ ст., особливо актуалізується у сучасному світі, зокрема, в Україні, де ідеологічний фактор залишається знівельованим.

Щоб розширити функціональні характеристики політичних партій, американські вчені Дж. ЛаПа- ломбара і М. Вайнер сформулювали чотири основні характеристики політичної партії, які її конституюють:

будь-яка партія є носієм ідеології або, у виключному випадку, висловлює конкретну орієнтацію, бачення світу і людини;

партія - це організація, тобто відносно тривале за часом об'єднання людей. Йдеться про організацію у різних вимірах - національному, релігійному, локальному, інтернаціональному;

партія має на меті завоювання і здійснення влади;

кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу - аж до членства або активного членства. Але далеко не кожен громадянин має намір бути активістом, і його підтримка партії виражається в діапазоні від співчуваючого до виборця [10, с. 18-20].

Загалом дослідження середини ХХ ст. сприяли виявленню та категоризації самого феномена партій. Зміст визначень трансформувався від абстрактних до конкретних операціональних. На думку українського політолога Л. Гонюкової, цілісне визначення політичної партії відображає її сутність як групу індивідів, які об'єдналися для досягнення значимих національних інтересів. Різні визначення партії підкреслюють різні її сторони як політичної організації, різні методологічні підходи до визначення її сутності та місце в державному управлінні [4, с. 182].

У другій половині ХХ ст. інституціональний підхід щодо діяльності політичних партій було доповнено структурно-функціональним. Він дав змогу зосередити увагу на структурі партії як на структурі політичної організації та її функціях, врахувати ряд зовнішніх факторів впливу на партогенез та внутрішньопартійне будівництво. У зазначений період поряд із традиційними підходами до вивчення партій використовується також біхевіористський, який сприяв накопиченню емпіричної бази даних у різних аспектах партійного розвитку. Ще одна риса переломного етапу дослідження політичних партій - розробка й удосконалення процедури політологічного аналізу партій [9].

Саме історико-ретроспективний аналіз дозволяє здійснити спробу категоризувати поняття «функція політичної партії», виходячи із актуальних ролей, що виконують ті чи інші партії. Зокрема, запропоновано визначити партійну функцію як зовнішній прояв властивостей партії, зумовлений цілями політичної еліти та/або режиму, підпорядкований політичній ситуації у конкретний історичний період. Відтак, неможливо уніфікувати сталий набір функцій партійних організацій, позаяк вони напряму підпорядковані правлячій ідеології, внутрішнім викликам, зовнішнім тенденціям тощо. Навіть основоположна представницька функція може бути знівельована в умовах диктату чи моноідеологічної системи. Вочевидь, після конституційної реформи 2004 р. разом із набуттям політичними партіями статусу головних суб'єктів політичного процесу не відбулося якісної трансформації українського суспільства, політичної та ідеологічної складових партії та професійних якостей її лідерів. Однак сучасний виборчий процес має всі шанси продемонструвати високий рівень партійного впливу на формування уряду, місцевих органів влади та потенціалу у кадровому доборі державних менеджерів.

Функціональна складова політичних партій закладена і частково описана майже у кожному визначенні цього інституту. Це демонструють, зокрема, головні підходи до аналізу феномена політичних партій:

доктринальний у рамках ліберальної концепції, де партії трактуються як групи людей, що є ідеологічно пов'язаними між собою (І. Блюнчлі, Б. Констан, Д. Медісон, Б. Франклін);

класовий у рамках марксистської концепції, що пов'язує виникнення і функціонування партій з класовим представництвом (Ф. Енгельс, В. Ленін, К. Маркс);

інституціональний, в якому партія виступає політичним інститутом, що діє у політичній системі (Д. Брайс, М. Дюверже, Р. Міхельс, М. Острогорський, Дж. Сарторі);

функціональний, у рамках якого політичні партії трактують як асоціації, що мобілізують та активізують діяльність людей і є базою політичних лідерів, які здійснюють управління державою (С. Елдерсфельд, Р. Макрідіс).

Таким чином, не структуровано і описово формування системи функцій політичних партій почалося одразу з категоризацією даного поняття. Викладені вище визначення закріпили за партіями такі функції, як:

ідеологічна - формування орієнтирів і цінностей певної ідеології для подальшого їх сприйняття і засвоєння суспільством;

представництва інтересів - делеговане право представляти інтереси групи, верстви, класу тощо;

боротьби за владу - брати участь у відстоюванні панівної позиції у процесі формулювання і ухвалення політичних рішень;

кадрового добору та оновлення політичної еліти - функція передбачає рекрутування політичної еліти на усіх рівнях, оновлення вже існуючого політичного класу;

політичної соціалізації - залучення громадян до політичної діяльності.

Разом із системним баченням функціоналу політичних партій важливо торкнутися питання зовнішнього сприйняття, зокрема, в особі громадян України, для яких у рамках електорального процесу політичні партії наразі є доволі близькими політичними інститутами. Виключимо із дослідження маркери прихильності, а зосередимося на баченні ролі партій у житті суспільства і держави. Так, респонденти опитування «Політичні партії та партійна система України очима громадян» наголошували, що партії повинні представляти інтереси певної соціальної групи (31,5%), забезпечувати собі якомога ширшу підтримку на виборах (11,3%), поєднувати два попередні завдання (8,7%), не виконувати жодне з них (29,6%) [8, с. 64]. Що ж до основних функцій і цілей партій, то тут красномовними є цифри соціологічного моніторингу Центру Разумкова, відповідно до яких політичні партії мають, у першу чергу, підтримувати і захищати національні інтереси України (51%), захищати інтереси жителів регіону (12%), захищати інтереси певної соціальної групи (10%) [7]. Саме дотримання таких функціональних орієнтирів респонденти назвали головним мотиватором у наданні електоральної підтримки.

Зауважимо, що громадським сприйняттям, судячи з численних опитувань, охоплено близько півтора десятка вітчизняних політичних партій, тоді як зареєстровано їх понад 350 [1]. Це свідчить, передусім, про переважання у партійному будівництві в Україні кількісних показників над якісними.

Однак головним пріоритетом у формуванні позитивного ставлення до партій є виконання ними соціальних функцій - тих, що незалежно від ситуації в країні будуть позитивно відображатися на добробуті пересічного громадянина. Підсумувавши ряд досліджень і моніторингів, такими функціями визначаємо:

політичне представництво соціальних інтересів;

узгодження соціальних інтересів або соціальна інтеграція;

формування ідеології, політичних доктрин і програм;

участь у формуванні й діяльності державного апарату на різних рівнях;

розроблення, формування та здійснення політичного курсу держави;

політична соціалізація;

формування громадської думки і політичне рекрутування;

підготовка та висунення кадрів для державного апарату.

Враховуючи яскраві тенденції виборчих кампаній останніх років, найбільш успішно і показово партії виконують функцію боротьби за владу. Це своєрідний каталізатор для запуску й інших функцій партій, однак з певних причин він не спрацьовує. Можна припустити, що головною причиною цьому є відсутність сталої традицій партійного будівництва, зокрема, на місцевому рівні, а відтак, партії не вважають за необхідне нести політичну відповідальність за свої дії і наміри. Також дається взнаки деідеологізація партійної структури - партія не ототожнюється з певною ідеологією, натомість прослідковується чітка персоніфікація політичних партій в Україні.

Висновки та подальші перспективи дослідження. Світовий досвід розвинутих держав доводить, що сучасна демократія може існувати тільки у представницькому вимірі. І саме політичні партії реалізують репрезентативну функцію у демократичній системі, що доводить їхню неабияку актуальність для існування політичних систем, які трансформуються. Зміст функцій політичних партій - це своєрідне відображення стану інституціоналізованої політики та прагнень верхівки державної влади. Попри те, що політичні партії виникають і розвиваються навіть у тих країнах, де відсутня виборча демократія, уніфікувати їхню функціональну складову неможливо. Тому у статті обґрунтовано визначення партійної функції як зовнішній прояв властивостей партії, зумовлений цілями політичної еліти та/або режиму, підпорядкований політичній ситуації у конкретний історичний період.

Головна тріада функцій політичної партії

ідеологічна, представницька, рекрутування

це мірило функціональності усієї партійної системи. Світовий досвід показує, що в умовах вітчизняної політичної системи пріоритетним є все ж реалізація функції боротьби за владу, у результаті електорального процесу доповнюється представницька функція, частково виконується політична соціалізація населення. Однак політичні партії залишаються переважно персоніфікованими, а не ідеологічними. Тому функціонал партій багато у чому залежить від різних чинників, а не визначається традицією. Актуальним чинником для України є процес децентралізації, який неодмінно матиме вплив і на функціональні аспекти у діяльності політичних партій. Саме це має отримати перспективу подальших досліджень у наукових розвідках.

Список використаних джерел

`Відомості щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку політичних партій станом на 01.01.2019 року'. [online]. Міністерство юстиції України. Доступно: https:// minjust.gov.ua/m/4561.

Гейда, О., 2005. `Теоретико-правові основи організації та діяльності політичних партій в Україні', Автореф. ... канд. юрид. наук. 16 с.

Герасіна, Л., Погрібна, В., Поліщук, І., Требін, М., 2015. `Політологічний енциклопедичний словник', Право, 816 с.

Гонюкова, Л., 2013. `Методологія дослідження політичних партій у державно-управлінській науці', Вісник НАДУ. Серія «Політологія і право», с.179-184.

Дюверже, М., 2000. `Политические партии', Академический проект, 558 с.

Михельс, Р., 1990. `Социология политической партии в условиях демократии', Диалог, 5, с.3-56.

`Партійна система України до і після майдану: зміни, тенденції розвитку, суспільні запити - Інформаційні матеріали'. [online]. Центр Разумкова. Доступно: http://razumkov.org.ua/ upload/1442416518_file.pdf.

`Політичні партії та партійна система очима громадян', 2010, Національна безпека і оборона, 5 (116), с.64.

Размещено на Allbest.ru