Сутність альтерглобалізму на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що альтерглобалізм впливає на трансформацію міжнародних і національних політичних, економічних, соціальних інститутів і формування глобального громадянського суспільства. Пильна увага зосереджена на проблемі ототожнення альтерглобалізму з будь-якими протестними явищами.Такий підхід в науці спотворює і спрощує уявлення про роль і значення альтерглобалізму у вивченні всієї сучасної ідейно-політичної боротьби.

В цілому можна виділити три наукових напрямки: ліберальний інтернаціоналізм, космополітична демократія і радикальний республіканізм, які пропонують три програми з регулювання та демократизації сучасної глобалізації, які взаємно перетинаються.

У ключових питаннях перший напрямок - ліберальний інтернаціоналізм - є нормативною теорією, в якій існує спроба перетворення, що втратила чинність форми національної ліберал-демократії в модель демократичного світового порядку. У загальному плані близькі позиції К. Омае і С. Стрейнджа.

Представники другого напрямку - космополітичної демократії звертають увагу на наділення громадянина космополітичного суспільства посередницькими і контролюючими функціями, тобто громадянин не тільки повинен буде включитися в глобальний демократичний політичний процес, але і зможе здійснювати контроль над основними політичними, економічними і соціальними процесами. З цим напрямком збігаються в деякій мірі погляди таких дослідників, як Е. Гід-денс, М. Кастельс, Дж. Рагги, Дж. Розенау.

Особливий інтерес для дослідження представляє третій напрямок - радикальний республіканізм, всередині якого формуються нові альтернативні концепції. В його основі лежить створення альтернативних механізмів світової політичної, економічної і соціальної організації.

Нове осмислення теорія громадянського суспільства знайшла в тих роботах альтерглобалістів, в яких закладена ідея перекладу старих вертикальних соціальних зв'язків в нові горизонтальні, децентралізовані і деіерар-хізованние, що виводять їх на новий глобальний рівень (А.В. Бузгалін, Б. Кагарлицького, Ф. Утара ). У них мова йде про побудову глобального громадянського суспільства (І. Левін). У альтерглобалізміширокий розвиток отримали цивілізаційні концепції, наприклад, загибель західного світу пророкують дослідники самих різних напрямків і орієнтацій: реакціонер П. Дж. Бьюкенен- помірні ліберали Ж. Атталі, Л. Туроу.

Щодо теоретичних основ альтерглобалізму слід зазначити, що з'явилися вони спочатку в результаті критики теорій глобалізації (І. Валлерстайн, Р. Робертсон), а потім - критики існуючої капіталістичної і колишньої соціалістичної систем. Р. Робертсону першим вдалося інтегрувати в поняття «глобалізація» можливість існування опозиції, яка діє глобально і не тільки її (глобалізацію) використовує, але і заперечує.

Крім того, радикальні республіканці обгрунтували тезу про формування нових агентів, тобто сучасних протестних соціальних рухів, спрямованих на критику на адресу неолібералізму, породженого сучасною формою капіталістичної системи. Ці рухи, передбачається, надалі повинні скласти основу глобального громадянського суспільства. Подібним рухом, на наш погляд, сьогодні є антиглобалізм, який критикує і заперечує процес глобалізації в її нинішній неоліберальної формі.

Об'єктом дослідженнятроботи є альтерглобалізм - суспільно-політична течія, спрямована на критику сучасної одноваріантної форми демократизації і пошук її альтернативних моделей в даний час.

Предмет дослідження - альтерглобальні сценарії світового розвитку.

Мета роботи полягає в тому, щоб визначити роль і значення альтерглобалізму на сучасному етапі.

СУТНІСТЬ АЛЬТЕРГЛОБАЛІЗМУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Альтерглобалізм (лат. аlterno -- змінюю і новолат. globus -- куля) -- 1) масовий рух противників нинішньої американоцентричної моделі глобалізації, представники якого виступають за посилення соціальної та демократичної спрямованості глобального устрою; 2) ідеологічні засади альтерглобалістського руху.

Альтерглобалізм передбачає не відмову від глобалізації, а усунення сучасних корпоративно-капіталістичних обмежень, збереження розмаїття культур, господарчих укладів і способів життя, заперечення всіх форм гегемонії та відчуження, зокрема глобальної гегемонії корпоративного капіталу. Ідеологи альтерглобалізма вважають його інституційним та ідеологічним виявом глобалізації праці як реакції на глобалізацію капіталу. Вони висувають гасла вирівнювання заробітної платні працівників схожих кваліфікацій в усіх країнах світу, реалізації та розширення міжнародно визнаних стандартів соціального захисту і охорони праці, розвитку форм співучасті найманих працівників в управлінні підприємствами і галузями економіки, міжнародної експертизи національного законодавства про працю з можливістю запровадження санкцій проти тих країн і корпорацій, які порушують права працівників. Їхніми вимогами є демократичне, засноване на «міжнародній солідарності трудящих», розв'язання проблеми міграції робочої сили, необхідність радикальної демократизації міжнародних регулюючих органів та підтримка «глобалізації знизу». Альтерглобалізм стає реальною силою, опозиційною інтеркратії як правлячому класу глобалізму. Альтерглобалістські настрої слід відрізняти від глобалофобії як критичного сприйняття глобалізації як такої.

Основними цілями альтерглобалістського руху є: у середньостроковому терміні -- анулювання або реорганізація і демократизація нинішніх наднаціональних структур (ВТО, МВФ, Всесвітній банк), забезпечення прозорості в їх діяльності; у довгостроковому терміні -- розроблення альтернативних демократичних механізмів прийняття рішень з міжнародних проблем, усунення соціальних, економічних, екологічних диспропорцій між державами.

Альтерглобалістські організації підтримують ідеї списання боргів країн, що розвиваються, і постсоціалістичних країн, вироблення нових правил міжнародного кредитування насамперед з метою заборонити такі умови кредитування, які обмежують державний суверенітет, зокрема право народу самостійно обирати економічну систему і політичний курс. Пропонується замінити МВФ і Всесвітній банк системою регіональних банків, діючих на демократичній основі і однаково підзвітних всім державам-учасницям; наголошується на відокремленні суспільних інтересів від приватних: суспільні грошові ресурси мають витрачатися лише на громадські, соціалізовані проекти; розвивається ідея транснаціоналізації суспільного сектору господарства. Зокрема, пропонується створити мережу регіональних і транснаціональних агенцій розвитку, які здійснювали б під демократичним контролем широкомасштабні соціально-економічні проекти в інтересах більшості. Ставляться питання про забезпечення процедур демократичного формування інститутів, що визначатимуть основні параметри міжнародної взаємодії у соціально-економічній сфері, вироблення на максимально демократичній основі нормативів, які обмежували б діяльність глобальних корпорацій; запровадження єдиних глобальних екологічних норм, міжнародного регулювання соціальних відносин (заборона примусової праці, дискримінації працівників, подвійної експлуатації іммігрантів тощо); висловлюються вимоги розпуску воєнних блоків за одночасного збільшення ролі міжнародних сил безпеки, наприклад на основі сил ООН. Прихильники руху вважають, що міжнародні норми можуть мати пріоритет над національними лише за умов їх ратифікації демократичними інститутами окремих держав.

Альтерглобалістський рух, будучи певною глобальною соціальною мережею, відрізняється гнучкістю, відкритістю, демократичністю, швидкістю створення і розпаду структур, їх другорядністю відносно змісту діяльності, некомерційною спрямованістю останньої. Однак ці принципи стикаються з соціально-економічною нерівністю прихильників альтерглобалізму, що створює певне напруження усередині його та зумовлює відсторонення від участі в альтерглобалістських заходах незаможних верств слаборозвинутих країн.

Альтерглобалізм є подвійним феноменом, в якому містяться як системні, так і антисистемні елементи. Перші підтримують глобальну демократію, об'єднують прибічників зміни неоліберальної моделі глобалізації та упередження неототалітарних тенденцій в розвитку політичної системи мондіалізму, які прагнуть спрямувати розвиток глобалізації у напрямі, що відповідатиме інтересам світової більшості. Другі наполягають на радикальній відмові від глобального капіталізму, його політичної інфраструктури у вигляді інститутів і цінностей глобалізму і мондіалізму; вимагають відміни приватної власності на знання, розвитку засобів їх використання, доступної для всіх комп'ютеризації, загальнодоступної безкоштовної освіти. Успіх альтерглобалізму можливий лише за умов об'єднання світового громадського руху за глобальну демократію і держав, що стали жертвами неоліберальної глобалізації та позбавлені можливості подолати відсталість. Для цього необхідні скоординована політика самозахисту від гегемонізму, відкритий діалог культур, формування інтернаціональних союзів, заснованих на новому типі міжнародного співробітництва країн з різним рівнем розвитку, співробітництво держав периферії та антигегемоністських сил у постіндустріальному світі. Основним чинником успіху альтерглобалізму може стати готовність держав з великим культурним, індустріальним і силовим потенціалом взяти на себе роль лідера альтерглобалізму і сприяти відновленню рівноваги у світі.

Альтерглобалізм - соціальний рух, політика якого близька до класичного антиглобалізму, але який підтримує деякі аспекти глобалізації, перш за все міжнародну інтеграцію, наполягаючи, що значення демократії, економічного правосуддя, екологічного захисту і прав людини повинні стояти попереду економічних турбот.

«Альтерглобалізм» позначає або окремий соціальний рух, або є загальним терміном, який включає багато різних соціальних рухів. Так, наприклад, People's Global Action, одне з альтерглобалістських угруповань, є децентралізованим об'єднанням різних організацій та осіб.

Важливо наголосити, що альтерглобалізм не протистоїть глобалізації в цілому, а натомість пропонує інші, більш людяні проекти глобалізації.

Протест альтерглобалістів направлений проти корпорацій і держав (але не народів), оскільки вони зв'язані між собою.

Принциповими особливостями руху є:

Неієрархічні принципи взаємодії між собою, антипартійність, антибюрократизм, антиавторитаризм.

Заперечення ідеологічної монополії, свобода дискусії, підкреслена антиортодоксальність.

Орієнтація на позапарламентські методи боротьби, опора на альтернативні державі структури суспільства (соціальні форуми, автономні культурні центри, мережі взаємодопомоги, земляцтва, сквоти тощо).

Акцент на розвитку «іншої культури», нових - гуманістичних, неконкурентних взаємостосунків людини з людиною, осіб з групою, людей з природою.

Альтерглобалістський рух віддає перевагу карнавальним формам політичних акцій. Їх форуми проходять в обстановці випадкової і щасливої зустрічі, свята, що розхитує прийняті соціальні і політичні форми.

Форуми і інші заходи альтерглобалістів стають все більш частими і масовими. Організовуючи свої заходи з глобальним розмахом, альтерглобалісти сприяють швидкій інтернаціоналізації руху.

Зрештою, «альтерглобалісти» пропонують позбутися національного шовінізму та релігійного фундаменталізму, аби вберегти світ від насильства. Для того, щоб продовжувалась «глобалізація з низів».

Отже метою альтерглобалізму є - презентація і втілення нових принципів функціонування світової системи, які грунтуються на на засадах соціального партнерства, соц захисту та на інституті соціальної держави і реальних демократичних цінностях.

АЛЬТЕРГЛОБАЛЬНІ СЦЕНАРІЇ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ

Кінець двадцятого століття, століття великих потрясінь і стрімких соціальних змін, приніс певну наукову і побутову переконаність, що наступило затишшя. Дві масові хвилі соціального протесту в «благополучному» світі принесли розчарування і були деякою мірою асимільовані системою і правлячим дискурсом.

Досягнення першої хвилі, робітничого руху (кінець 19-ого - перша половина 20-ого століття), такі як покращення умов праці і виведення робітничої боротьби на якісно новий рівень, частково забулися під уламками потрясінь і наслідків «соціального експерименту» СРСР. Терор і холодна війна, економічна і соціальна розруха 90-их років 20-ого століття, відчуття втрати орієнтиру для багатьох означало амнезію щодо позитивних досягнень кількох десятиліть.

Друга хвиля, студентський і частково робітничий рух (70-і роки 20-ого століття), стала крахом сподівань на «світову революцію». Стиль життя бунтівників не вписувався в систему, а їх бажання змінити систему як таку, призвело до реакції. Система по-максимуму асимілювала цей бунт і стиль життя в моду, субкультури, інституціоналізовані методи боротьби, політичні партії. А те, що залишилося, знайшло своє відображення в маргіналізованих і стигматизованих радикальних групах, які майже повістю припинили своє (принаймні публічне) існування на межі тисячоліть.

В дискурс ввійшли такі поняття як «постмодернізм», «кінець історії», «неолібералізм», «неоконсерватизм». Але єдиноістинність такого світобачення досить скоро і досить несподівано поставили під сумнів.

30 листопада 1999 року близько 50 тисяч людей вийшли на вулиці Сієтла, виступаючи проти третьої конференції Світової організації торгівлі під гаслами «Наш світ не на продажу», «Ні! Глобалізації без участі», «Ми - громадяни, а не тільки споживачі». Цей протест готувався протягом тривалого періоду на тисячах зустрічей в різних країнах світу та через світову інформаційну кампанію, організовану тисячами недержавних організацій, профспілок, великими та малими протестними групами та коаліціями груп. Ці кілька днів, багатих на найрізноманітніші форми протесту та сутички з поліцією, ввійшли в історію під назвою «битва за Сієтл». І саме ця безпрецедентна мобілізація дала початок масовому транснаціональному протестному рухові, відомому як альтерглобалізм (антиглобалізм, антикорпоративний рух, антикапіталістичний рух, рух за глобальну демократію).

Влітку 2000 року в Бразилії відбувся перший Світовий соціальний форум, який зібрав представників від більш ніж 800 організацій з різних куточків світу, основною метою якого була розробка стратегії мобілізації проти неоліберальної глобалізації. На сьогодні соціальні форуми збирають 100 тис. і більше учасників з різних країн і континентів, та намагаються довести, що вони не просто виступають «проти», але й борються «за».

15 лютого 2003 року 16 млн. людей по всьому світу водночас вийшли на вулиці, протестуючи проти початку воєнної кампанії США в Іраці.

Отже, альтерглобалізм - це безпрецедентна і неочікувана (навіть в наукових колах) масова і систематична низова мобілізація.

Розглянемо основні передумови, які уможливили цю мобілізацію в принципі; основні риси альтерглобалістського руху, які уможливили його систематичність; окреслимо основні проблеми, що виникли в процесі цієї масової мобілізації з претензією на підкреслення тих уроків низової масової мобілізації, які можна винести з історії розвитку та сучасного стану альтерглобалізму в світі. Одним словом, теоретичний розгляд практики соціального протесту.

Стратегічні досягнення

Тактика мережевої мобілізації

Перш за все, альтерглобалістичний рух не є навіть звичайною мережею, в які часто об'єднуються однотипні за суттю рухи в межах країни чи кількох країн. Альтерглобалістський рух об'єднав у собі кілька тисяч різних організації: феміністичних, профспілкових, екологічних, марксистських, анархістських, студентських, за права меншин, правозахисників і навіть певні релігійні спільноти. Транснаціональний рух став свого роду мережею мереж - мереж, між якими вже існувала певна внутрішня координація, і все що лишалося це скоординувати мережі між собою. Саме така система мобілізації на основі вже існуючих утворень уможливила стрімке і ефективне залучення великої кількості людей та ресурсів. За схожим сценарієм розвивався, наприклад, рух за права людей під проводом Мартіна Лютера Кінга, який мобілізував значною мірою на основі мережі церковних приходів.

Тактика єдності

Одне із найґрунтовніших і найважливіших питань в розвитку альтерглобалістського руху можна сформулювати наступним чином: «Як? Яким чином стало можливим об'єднати настільки різні за формою і змістом протестні утворення в одному русі?»

Для відповіді на це питання науковці часто звертаються до такого поняття як фреймінг. По-суті, фреймінг - це інтерпретація зовнішнього світу, себе і своїх дій в ньому. Це досить широке поняття, яке включає в себе три рівні: діагностичний (що не так?), прогностичний (як має бути?), та мотиваційний (чому саме я маю діяти, щоб щось змінити?). За своєю суттю фреймінг має дещо спільне з ідеологією, адже ідеологія це теж свого роду політична (в широкому значенні цього слова) теорія про довколишній світ. Але специфіка фреймінгу в тому, що він хоч і базується значною мірою на ідеології (часто черпає з неї концепції, поняття, принципи інтерпретації), але є більш динамічним, гнучким і стратегічним. Грамотне застосування фреймінгу є важливим як для об'єднання певної групи, так і для її спілкування з практично всім значущим зовнішнім світом - медіа, владою, союзниками, противниками, спостерігачами, потенційними учасниками. Тобто за допомогою фреймінгу група може пояснювати сама собі свою діяльність, а також позиціонувати її зовнішньому світові. Тому при побудові фреймінгу варто враховувати як специфіку групи та її діяльності, так і специфіку дуже багатьох зовнішніх факторів та умов.

Конкретно в альтерглобалістському русі зустрічаються дуже різноманітні конструкції лівого ідеологічного чи безідеологічного характеру: від радикального анархізму до фактично аполітичних правозахисників чи релігійних спільнот. Проте, значною мірою саме за допомогою грамотного фреймування рух став можливим у своєму теперішньому вигляді.

Загалом дослідники відзначають кілька основних концептів фреймінгу, які тією чи іншою мірою присутні в альтерглобалістів: концепт «соціальної справедливості», концепт «демократії знизу», концепт «етики, цінностей, солідарності», класичний антикапіталістичний концепт, антинеолібералізм, екопацифізм. Тобто кожен з цих концептів має певні нюанси, але у них є одна дуже важлива спільна риса: вони визначають одну першопричину тих проблем, проти яких борються, одного «ворога»:Ми знову зібралися разом, щоб продовжити нашу боротьбу проти неолібералізму і війни, щоб підтвердити домовленості з останнього форуму і ще раз заявити, що інший світ можливий (World Social Movements 2002, par. 2)

І хоч цього «ворога» можна назвати по-різному, - капіталізм, транснаціональні корпорації, ліберальна світова політика, - від цього його реальні втілення не міняються. І саме тому вже кілька років багатотисячна об'єднана, хоч і різнорідна маса людей виходить на вулиці, протестуючи проти самітів Великої вісімки, Світового банку, Світової організації торгівлі і т.д.

Стратегічні проблеми

Проблема тактики дії

Основною проблемою тактики дії, безперечно, виступає дилема вибору між насильницькою і ненасильницькою тактикою. Ця проблема спричинена як ідологічною, так і специфікою руху, його мережевістю (а відтак і проблемою в ситуативній координації).

Для більшості людей, які виходять на вулиці під альтерглобалістськими лозунгами насилля є нелогічною, а часом і неприйнятною методикою боротьби в силу різних причин. Перш за все - це причина ідеологічного характеру, яку можна сформулювати так: ми боремося проти насильницької системи і тому не можемо виступати в цій боротьбі з насильницькими методами («Око за око зробить світ сліпим,» - казав Ганді). Інша причина носить практичний зміст, і полягає в звичайному бажанні безпеки. І мабуть найвагоміша інструментальна причина - це відмова від насильницької тактики як такої, що відлякує людей і дає привід для наліплення маргінальних ярликів у правлячому медійному дискурсі (про що трохи детальніше пізніше).

Однак для певної частини альтерглобалістів в силу їх переконань (та ще мабуть деяких суб'єктивних мотивів), насильницька тактика є прийнятною і навіть логічною. Вони посилаються на реакційність системи (в незалежності від методів боротьби з нею), а тому бажають відповідати хоч деякою мірою рівноцінними ударами. Вони зазначають, що протистояння з поліцією часто-густо спровоковане самою поліцією і невідповідь у таких випадках є визнанням власної слабкості і недієспроможності. Саме ці люди формують «Чорний Блок» - досить складне і суперечливе за своєю суттю та наслідками явище. Деякі просистемні елементи схильні відносити його ледь не до транснаціонального терористичного формування, але по факту «Чорного Блоку» як організації чи хоча б групи не існує в принципі.

Певна частина учасників самі не використовують насильницькі методи боротьби, але з прихильністю ставляться до явища «Чорного Блоку», сприймаючи його як певного роду «резервну армію» мирного протесту.

Я не буду розбирати тут які з цих аргументів є правильнішими - всі вони мають певне раціональне підґрунтя. Зазначу тільки, що в цьому випадку всередині самого руху був досягнутий компроміс: в деяких акціях територія протесту ділиться на три зони - зелену, жовту і червону. Відповідно ймовірність виникнення прямого протистояння визначається у кожній зоні зокрема, і кожен із учасників протесту вільний вибирати свою територію (а відповідно і метод боротьби). Однак такий стратегічний компроміс всередині руху не знімає певних негативних наслідків періодичного застосування насильницької тактики.

Проблема медійного дискурсу

Однією з найбільших зовнішніх проблем альтерглобалістського руху є проблема медійного дискурсу. Суть цієї проблеми полягає у фактичному витісненні і постійній стигматизації альтерглобалізму в переважній більшості медіа. Зазначу основні пункти, за якими клеймиться альтерглобалізм в світових медіях.

Перш за все, це вже згадані періодичні сутички з поліцією і нищення майна. Вона полягає в тому, що журналісти вихоплюють експресивну картинку з молодиками у чорному одязі, які трощать вітрини, підпалюють машини, чи б'ються з поліцією, і в той же час виключає будь-які пояснення цих дій самими їх учасниками. Це абсолютно не підпадає під логіку «об'єктивної інформації», але в ній і нема потреби при такому візуальному наповненні - радикальні дії створюють колоритну картинку самі по собі. Таким чином провідні медіаресурси згрібають весь альтерглобалізм під ярлик радикальних, маргінальних, неконтрольованих екстремістів (якщо спрощено), що безперечно не на руку мобілізації людей. І як вже було сказано вище, такий ярлик ніякою мірою не відповідає дійсності. Але, навіть вбивши в пошукову систему зображень в Інтернет слово «антиглобалізм», ви найвірогідніше наткнетеся на фотографії бійок, з підписами типу «альтерглобалісти знову атакували поліцію».

Такими та іншими методами альтерглобалістський дискурс витісняється з медійного простору майже повністю. Його ярликують як щось неадекватне, недолуге і екстремістське. В той же час альтерглобалістський рух значною мірою орієнтований на увагу медіа як однієї з безперечних колон сучасної влади. Частково через це в протестах альтерглобалістів використовується багато креативних і карнавальних елементів - вони створюють ефектну картинку і дають можливість час-від-часу прориватися через інформаційну блокаду. Ще одним методом боротьби з інформаційною блокадою стало створення альтернативних медіаресурсів, в основному засобами Інтернет, щоб хоч якоюсь мірою мати можливість висвітлювати свою позицію.

Проблема трьох сценаріїв

Колись Олексій Цвєтков у своїй передмові до «Антология современного анархизма и левого радикализма» сформулював три базові світоглядні позиції, в яких живе лівий активіст. Кожна з цих позицій деякою мірою відповідає умовному поділу на «перший», «другий» і «третій» світи, і передбачає різні сценарії розвитку подій і різні дії для реалізації цих сценаріїв відповідно. Якщо не вдаватися глибоко в сутність його моделі, то досить сказати те, що альтерглобалізм по великому рахунку є боротьбою умовно «першого» і «другого» світів, і суть цієї боротьби включно (але не тільки) за покращення ситуації в умовно «третьому» світі. І тут, на мою думку, проглядається ще одна проблема альтерглобалістського руху, вирішення якої знайти поки неможливо, в силу специфіки самого руху. Ця проблема полягає в тому, що для ефективності такої боротьби необхідно (за банальною логікою) включати в неї і «третій» світ.

Однак реалізація цього включення є фактично нереальною на даному етапі в силу різних обставин: допоки рух існує в цій формі. Просто виходить, що боротьба «третього» світу носить зараз абсолютно інший характер, який не підпадає під концепцію альтерглобалізму. Характер цей полягає у насильницьких локальних (часто міжусобних) конфліктах на невеликій території, з фактичним виключенням (за рідкими винятками) із основних політичних, економічних, інформаційних світових процесів. В той час форма альтерглобалістського руху передбачає протест з великою територіальною мобільністю, для чого потрібні: по-перше, ресурси; по-друге, включеність у саму концепцію альтерглобалізму (що неможливо через розбіжності у світоглядних сценаріях, про що мова велася вище).

ВИСНОВКИ

Альтерглобалізм є порівняно новою суспільно-політичною течією, виникнення і розвиток якої можна розглядати в контексті теорії політичної транзитології. Його поява носить суперечливий характер: з одного боку, альтерглобалізм виник в період зростання активності учасників демократичного процесу, а з іншого боку, говорить про збільшення кризових явищ у всіх сферах життя суспільства в період демократизації.Пояснити цю ситуацію можливо наступним чином, поява та активізація соціальних структур кінця ХХ ст. і початку ХХІ, відмінних від аналогічних структур XIX - ХХ ст., відбуваються на тлі спаду демократичної активності в світі, що є історично зумовленим явищем з точки зору концепції хвиль демократизації. Паралельно проголошення та утвердження прав і свобод кожного індивіда, звільнення економічних суб'єктів від політичних інститутів, йдуть процеси, що сприяють швидкому зростанню незалежних організацій.

У політичному відношенні альтерглобалізм поставив під сумнів ідею еталонності моделі представницької демократії. Існує безліч прикладів ефективного управління в авторитарних режимах (як правило, країни незахідного типу товариств). У країнах, що розвиваються процес консолідації демократії часто буває не завершений до кінця, створюючи освіти, які можна визначити, як «демократичний авторитаризм» або «авторитарна демократія».

Багато в чому це залежить від соціокультурного середовища, в рамках якої здійснюється політичний перехід і реакцією так званого «відторгнення» цінностей і норм домінуючої культури. Альтерглобалізм є формою такого відторгнення і змушує засумніватися в належному характері представницької демократії. Розвиток політичної системи в кожному конкретному державі залежить від специфіки внутрішніх особливостей розвитку суспільства, типу політичної культури і т.д., що безпосередньо впливає на характер сприйняття демократичних перетворень.

Нині сучасна світова економічна система, перейшовши до неконтрольованого типу господарювання і накопичення, знаходиться в кризовому стані. Необхідний новий підхід у вирішенні глобальних економічних проблем. Альтернативні шляхи виходу з глобальної кризи пропонують альтерглобалісти, наприклад введення податку Тобіна. Більш того, завдяки розвитку і популяризації концепцій альтерглобапізма можна спостерігати тенденцію до відкритості фінансових потоків.

Альтерглобалізм своєю появою сприяв поясненню причин породження соціальних протиріч в суспільстві з точки зору відсутності альтернатив в демократичному переході. Позиція представників альтерглобалізма базується на твердженні, що вони виступають не проти процесу глобальної демократизації, а проти нав'язування одноваріантної (ліберальної) її форми.

При всій суперечливості альтерглобалізму, його несформованістю, як цілісного явища і вираженого в діяльності антиглобалістського руху, кошти якого часто не збігаються з реальними альтернативами, на сьогоднішній день крім альтерглобалізму не сформувалося іншої суспільно-політичної сили, здатної протиставити сучасній світової системі певну альтернативу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Анилионис Г. П. Глобальный мир единый и разделённый: Эволюциятеорий глобализации / Г. П. Анилионис, Н. А. Зотова. - М. : Изд."Международные отношения", 2005. - 675 с.

Базилевич В. Д. Макроекономіка : підручник / В. Д. Базилевич, К. С., Л. О. Баластрик ; за ред. В. Д. Базилевича. - К. : Знання,2008. - 743 с.

Бережная Н. И. Политическая экономия в структурно-логическихсхемах / Н. И. Бережная. - Х. : ИД "ИНЖЭК", 2008. - 288 с.

Международная экономическая интеграция / под ред. Н. Н. Ливенцева. - М. : Изд. "Экономист", 2006. - 430 с.

Мировая экономика : учебник / под ред. проф. А. С. Булатова. - 2-е изд. - М. : Изд. "Экономист", 2005. - 734 с.

Національна економіка : навчальний посібник / Н. І. Бережна, М. С. Бріль, Л. В. Єфремова та ін. ; за заг. ред. канд. екон. наук, доцента В. М. Філатова. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2010. - 200 с.

Практикум з навчальної дисципліни "Макроекономіка" для студентів всіх спеціальностей усіх форм навчання / укл. О. М. Крюкова, О. М. Кліменко, М. С. Бриль та ін. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2010. - 108 с.

Шестаков А. В. Теневая экономика : учебное пособие / А. В. Шестаков. - М. : ИД "Дашков и Ко", 2000. - 152 с.

Эванс Ф. Вдребезги: новая информационная экономика и трансформация бизнес-стратегий /Ф. Эванс, С. Т. Вустер. - М. : Изд. "Секрет фирмы", 2005. - 208 с. альтерглобалізм політичний сценарій

Экономическая теория (Политическая экономия) : учеб. пособ. / Л. И., Л. А. Дмитриченко, А. Н. Химченко и др. - Донецк : Каштан, 2009. - 296 с.

Размещено на Allbest.ru