Розвиток відносин з НАТО в умовах проголошеної Україною зовнішньої політики позаблоковості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток відносин з НАТО в умовах проголошеної Україною зовнішньої політики позаблоковості

Михайло Павлюк

У роботі здійснено дослідження основних аспектів розвитку та поглиблення відносин між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору. Автором проаналізовано основні питання співпраці у політичній та військових сферах починаючи з 2010 р., зокрема, у контексті виконання Річної національної програми партнерства та участі у спільних миротворчих проектах. Окремо автор зупинився на проблемах наукового трактування «позаблокового статусу» та окреслив політико-правові наслідки такого вибору для України у середньостроковій перспективі.

Ключові слова: євроатлантична інтеграція, НАТО, позаблоковий статус, Річна національна програма, миротворча місія.

В работе проведено исследование основных аспектов развития и углубления отношений между Украиной и Организацией Североатлантического Договора. Автором проанализированы основные вопросы сотрудничества в политической и военных областях, начиная с 2010 г. в частности, в контексте выполнения Годовой национальной программы партнерства и участия в совместных миротворческих проектах. Отдельно автор остановился на проблемах научной трактовка «внеблокового статуса» и обозначил политико-правовые последствия такого вибора для Украины в среднесрочной перспективе.

Ключевые слова: евроатлантическая интеграция, НАТО, внеблоковый статус, Годовая национальная программа, миротворческая миссия.

The research is devoted to main aspects of development and intensification of cooperation between Ukraine and North Atlantic Treaty Organization. Main aspects of mutual cooperation in political and military sphere are analyzed, as well as, in particular, implementation of Annual national program and participation in peacekeeping projects. Besides, the author pays attention to scientific approach to «out-of-block status» and studies political and juridical consequences of such Ukraine's choice in the nearest future.

Key words: euroatlantic integration, NATO, out-ofblock status, Annual national program, peacekeeping mission.

Постановка наукової проблеми та її значення. Одним із ключових завдань зовнішньої політики України є забезпечення її довгострокових національних інтересів на міжнародній арені. Серед пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки України є розвиток конструктивного та взаємовигідного партнерства з країнами-сусідами та міжнародними організаціями. Серед останніх суб'єктів міжнародного права, помітну роль впродовж тривалого часу відіграє Організація Північноатлантичного Договору (НАТО). Починаючи з початку 1990-х рр. взаємне співробітництво постійно поглиблювалося на основі міжнародних договорів, зокрема, Програми «Партнерство заради миру» від лютого 1994 р. та Хартії про Особливе партнерство від липня 1997 р., а в середині 2000-х рр. така співпраця була визначена як пріоритетна, а мета вступу до НАТО була окреслена серед першочергових заходів здійснення політики євроінтеграції Президентом України В. Ющенком. У січні 2008 р. було підписано спільного листа високопосадовців - В. Ющенком, Ю. Тимошенко та А. Яценюком до Генерального секретаря НАТО Я. Схеффера з підтвердженням прагнення України вступити до НАТО й якнайшвидше приєднатися до Плану дій щодо членства у НАТО. У той же час, знаковим та безпрецедентним була підсумкова Декларація Бухарестського саміту країн Альянсу від квітня 2008 р., де було заявлено, що «Україна та Грузія будуть членами НАТО»¹. Однак через сукупність внутрішньополітичних та зовнішніх геополітичних чинників бажаного інтеграційного результату досягнути не вдалося, а із зміною влади у 2010 р. було проголошено нову стратегію «співпрацюємо, але не вступаємо» й ухвалено закон України про «Основи зовнішньої та внутрішньої політики» де у п. 7 ч. 2 ст. 11 було записано про «дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах, продовження конструктивного партнерства з НАТО та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становить взаємний інтерес»².

Утім питання двостороннього співробітництва після 2010 р. залишилося актуальним для України, адже консультаційний майданчик у сфері безпеки, спільних навчань та антитерористичних операцій, обміну досвідом у реформуванні збройних сил, боротьбою з міжнародним тероризмом та нелегальною міграцією залишається і у XXI ст. затребуваним. Ці питання були окреслені у новій стратегічній концепції НАТО, прийнятій у Лісабоні у 2010 р. де йдеться, що «будь-яке питання безпеки, що становить інтерес для будь-якого союзника, може бути внесене до переговорів НАТО, обміну інформацією, думками і, при необхідності, розроблене до загальних підходів»³. Таким чином, на нашу думку, консультації з усіх питань, які впливають на територіальну цілісність, політичну незалежність і безпеку членів та партнерів Альянсу, залишатимуться підґрунтям НАТО як виключного й найважливішого трансатлантичного форуму. На даний час, коли відповідність критеріям вступу до Альянсу перестала бути для України провідним орієнтиром політики партнерства, важливо чітко визначити й виконувати основні аспекти співпраці, взаємні інтереси, а також інтереси кожної зі сторін та намагатися їх максимально зблизити.

Аналіз останніх досліджень із даної проблеми. Автором тривалий час здійснюється всебічне дослідження проблем становлення та розвитку відносин України з ЄС та Північноатлантичним Альянсом, вивчаються погляди відомих зарубіжних науковців щодо розширення Альянсу, ролі США у цій глобальній структурі, позиції Російської федерації щодо такої взаємної співпраці та питання відносин Україна-НАТО у політико-правовій сфері після 2010 р. загалом. Суттєвим доробком у цій науковій площині є праці О. Александрова, І. Тодорова, О. Полторацького. Досить ґрунтовно сутність поза- блокового статусу та наслідки його проголошення для України аналізуються у роботах В. Бадрака, О. Їжака, А. Зленка, О. Сушка. Особливу увагу заслуговують також знані науковці Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, дослідники окремих питань євроатлантичної інтеграції Ю. Макар⁴ та С. Федуняк.

Формулювання мети та завдань статті. Враховую актуальність проблеми, автор ставить за мету визначити основні аспекти співробітництва України з Північноатлантичним Альянсом у контексті задекларованого позаблокового курсу. Поставлена мета визначила необхідність розв'язання наступних завдань - визначення основних сфер та напрямів двостороннього співробітництва на сучасному етапі, дослідження наукового поняття й наслідків по- заблокового статусу України, характеристики основних положень та виконання річних національних програм (РНП) на 2012 і 2013 рр. та аналізу й оцінки спільних ініціатив щодо боротьби з глобальними загрозами безпеки. позаблоковий статус північноатлантичний договір

Виклад основного матеріалу. У 2000-х рр. була досить популярна і часто вживана теза, що відносини Україна-НАТО мають свою власну історію, яка побудована на принципах партнерства, взаєморозуміння та довіри з метою об'єднання спільних зусиль для створення сучасної системи міжнародної безпеки. Ця думка підтверджувалася тим, що «Україна навіть ще не будучи формально членом НАТО вже є одним з найбільших контрибуторів безпеки на європейському континенті, адже Україна - єдина країна не член цієї організації, яка бере участь у всіх миротворчих і антитерористичних операціях Альянсу»⁵. З іншого боку, починаючи з середини 1990-х рр. тут цілком об'єктивно краща динаміка двосторонніх відносин, беручи до уваги оцінку співпраці України з міжнародними організаціями в цілому. Так, Україна першою з країн СНД підписала протокол про приєднання до «Партнерства заради миру» 8 лютого 1994 р., стала членом Ради Євроатлантичного партнерства у 1997 р., запровадила новий формат співпраці у рамках Комісії Україна-НАТО (особливо важливими є створення під егідою Комісії спільних робочих комітетів з політичних питань та з питань партнерства, основне завдання яких є розробка Річних цільових планів та національних програм - прим. авт.) та, не зважаючи на зміни у 2010 р., ухвалила рішення про продовження співробітництва на вже осягнутому рівні із застосуванням тих же інструментів, що відповідає власним національним інтересам. Із ухваленням у липні 2010 р. нового законодавства та запровадженням позаблоковості Україна постала у новій, доволі непростій ситуації. На думку проф. С. Федуняка «без перебільшення Україна займає унікальне місце в постбіполярній системі, оскільки важко знайти приклад у міжнародній історії, коли країна з такими суттєвими економічними та геопо- літичними параметрами водночас свідомо залишається поза існуючими системами безпеки»⁶. Утім, питання проголошення позаблоковості, на думку відомого дипломата А. Зленка, «слід співставляти із незвичайним, адаптованим нейтралітетом, який має право на існування в сучасному світі, бо лишається ефективним засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи та може використовуватися новоствореними державами, яким потрібен час, аби визначитися з власними орієнтирами в зовнішній політиці, владнати внутрішні справи»⁷. У контексті такої постановки питання, автором неодноразово критикувалася відсутність термінологічної чіткості, адже на відміну від терміна «нейтралітет», поняття «позаблоковий статус» не має чіткого тлумачення у нормах міжнародного права. За спостереженням дніпропетровського дослідника О. Їжака «у європейській і північноамериканській політичній літературі та військових словниках термін «позаблоковий» майже не використовується і розглядається як один із синонімів для термінів «неприєднаний» і «нейтральний»⁸. На нашу думку, дана позиція також співставляється з думкою про позаблоковий статус для внутрішнього вжитку, а також, певною мірою, як роз'яснювальний чинник в україно-російських відносинах. І саме головне, Україна як суверенна держава має право бути як позаблоковою країною, так і у перспективі вступати у будь-який воєнно- політичний альянс. А проголошення позаблокового статусу диктується не стільки національними інтересами України, скільки, наприклад, на думку О. Деменка, «зовнішніми умовами боротьби між євразійством і євроатлантизмом і, інакше розцінювати це рішення, як тимчасову поступку ключовим гравцям на цьому полі на шкоду власним національним інтересам не можна»⁹.

Однак, головне, на нашу думку, важливо підкреслити, зміна статусу України на позаблоковий не вплинула у цілому на співпрацю з Альянсом. Це політико-партійне рішення викликало певне занепокоєння у європейських та північноамериканських партнерів або, скоріше, непорозуміння щодо основи співпраці у довгостроковому сенсі і все ж дещо зменшило кількість зустрічей на вищому політичному рівні Україна-НАТО за останні кілька років. Хоча з іншого боку, переконує у своєму відео зверненні заступник Генсека НАТО А. Вершбоу, «за останні три роки наша співпраця вийшла, мабуть, на безпрецедентний рівень, і сьогодні є інтенсивною і продуктивною, які ніколи раніше»¹⁰. Свідченням того, що перехід України до позаблокової політики не лише не зменшив рівень співробітництва з НАТО, але й сприяв його інтенсифікації є декілька фактів, які наводить український експерт О. Александров. Зокрема, це прийняття у 2011 р. закону України який дозволяв участь іноземних військ у навчаннях на нашій території та ухвалення низки Указів Президента України щодо розвитку взаємного партнерства¹¹. Без сумніву, ключовим тут має бути Указ Президента «Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного Договору:» від 18 листопада 2010 р., де зазначено про створення комісії з питань співробітництва України з НАТО - допоміжного консультаційно-дорадчого органу, який очолив міністр закордонних справ К. Грищенко, а також, що «з метою забезпечення продовження конструктивного партнерства з усіх питань, які становлять взаємний інтерес відповідальними будуть національні координатори у відповідних сферах - зовнішньої політики та економіки, військовій, ресурсній безпековій та правовій сфе- рах¹².

Зтакою позицією щодо практичних взаємовигідних аспектів співпраці погоджуються й інші експерти українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, адже «для Альянсу - це посилення позицій на світовій арені та покращення міжнародного іміджу, розширення джерел залучення сил і засобів для оперативної діяльності, підвищення її легітимності»¹³.

Така ж позиція зустрічається і у важливих міжнародних актах, прийнятих вищим керівництвом Альянсу. На останньому Чиказькому саміті НАТО у травні 2012 р., у підсумковій Декларації було наголошено «що незалежна суверенна і стабільна Україна, прихильна принципам демократії та верховенства права, є вирішальною для євроатлантичної безпеки»¹⁴. Уже згадувана Стратегічна концепція НАТО, ухвалена у 2010 р. передбачає посилення існуючих партнерств через гнучкі формати, зберігаючи їх специфіку й, особливо, на чому наполягали країни - партнери, що беруть участь в операціях під проводом Альянсу, «надати інституційну роль у формуванні стратегій та рішень щодо місій, конт- рибуторами яких вони виступають. Відносини партнерства будуть базуватись на принципах взаємності, спільної вигоди та взаємної поваги й враховуючи прагнення кожної з країн¹⁵.

Враховуючи усі ці аспекти, спробуємо охарактеризувати й оцінити поточний стан відносин України з НАТО крізь призму двох основних питань порядку денного - політичного діалогу та участі у спільних заходах забезпечення безпеки та протидії тероризму у євроатлантичному регіоні.

Основними ознаками активного політичного діалогу є ухвалення й виконання Річних національних програм (далі РНП) співробітництва Україна- НАТО, які були затверджені згідно з рішення вищого керівного органу Альянсу - Північноатлантичної ради у грудні 2008 р. Сама програма покликана сприяти проведенню в Україні широкомасштабних внутрішньополітичних реформ та традиційно містить 5 розділів - політичні та економічні питання, оборонні а військові питання, ресурсні питання, питання безпеки та правові питання. Відповідальність за реалізації здебільшого покладена на країну апліката, адже саме від неї залежить успіх щодо зміцнення демократії, верховенства права, захисту прав людини та впровадження ринкової економіки. І тут, на нашу думку, слушно зауважити, співробітництво з Альянсом відбувається з використанням чинних, але інституційно значно послаблених механізмів, що є свідченням скоріше збереження «інерції партнерства», ніж результатом запровадження нових підходів. Чинна РНП затверджена Указом Президента України від 5 липня 2013 р.¹⁶ та метою, завданнями й структурою мало чим відрізняється від попередніх програм 2009-2012 рр. Однак, уже зараз можна стверджувати про малоефек- тивність виконання саме попередніх РНП, що стримувалося слабкою міжвідомчої координацією, зокрема, відсутнє узгодження РНП з іншими державними програмами та налагодження взаємодії виконавців від різних відомств, а також браком методологічного підґрунтя розробки та контролю над виконанням РНП. На думку інших дослідників, найбільш вагомими перешкодами у виконанні РНП у 2011-2012 рр. стали фактори внутрішньої політики. Так, посилення авторитарних тенденцій, згортання конкуренції та ієрархічність влади мали системний вплив на характер програмних, планувальних та кадрових рішень, завдяки чому виконання РНП стало менш прозорим та передбачуваним¹⁷. Таким чином, виконання Річних національних програм у попередні роки має неоднозначні наслідки. З одного боку, в Україні було спроба влади застосувати комплексний підхід до реформ, що може бути позитивним досвідом. З іншого, ефективність формату РНП, за умов слабкої політичної волі та інертності політичних інститутів, викликало серйозні сумніви у експертного та громадського середовища, адже уряд України здебільшого не прислухався до їх рекомендацій упродовж 2010-2013 рр.

Експерт Національного інституту стратегічних досліджень О. Александров також вказує, на дві головні причини «буксування» співробітництва України з НАТО, відповідно до РНП на 2013 р. Перша проблема - це наслідки проведення в Україні адміністративної реформи, зменшення чисельності співробітників Кабінету Міністрів і скорочення кількості центральних органів виконавчої влади, що створило організаційні перешкоди, зокрема, це стало головною причиною затримки ухвалення РНП на поточний рік. На жаль, складно не погодитися з автором у тому, що сьогодні в органах виконавчої влади фактично немає окремих підрозділів, що відповідають за співробітництво з НАТО, а підготовка відповідних документів виконується фахівцями, у яких зазначена проблематика в переліку посадових обов'язків не є пріоритетною¹⁸.

Друга проблема - це низька ефективність координації діяльності українських міністерств з питань співробітництва з НАТО. Зазначений фактор традиційно негативно впливав на реалізацію планів співробітництва України з Альянсом. Це пояснюється переважно призначенням Міністерства закордонних справ головним органом, відповідальним за організацію діяльності Комісії з питань партнерства України з НАТО та національних координаторів співробітництва з Альянсом. Однак, зовнішньополітичне відомство не має сьогодні ні відповідних повноважень, ні відповідного апарату для ефективного виконання цього завдання¹⁹.

Участь у спільних миротворчих заходах забезпечення безпеки та протидії тероризму у євроатлантичному регіоні є одним із пріоритетів співпраці України та Альянсу впродовж тривалого часу. Експерти інституту стратегічних досліджень України аналізуючи двосторонні відносини з урахуванням особливостей розвитку ситуації у сфері міжнародної безпеки приходять до висновку, що й надалі найголовнішими напрямами практичного співробітництва є участь України у миротворчих місіях, у тому числі через Сили реагування НАТО²⁰.

Українські миротворці виконують завдання у складі Міжнародних сил безпеки в Косово, Тренувальної місії НАТО в Іраку, Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані, є учасниками ан- титерористичної операції НАТО «Активні зусилля». Спільно з Альянсом Україна вживала заходи щодо евакуації громадян з Лівії із залученням літака Повітряних сил та корабля Військово-Морських сил збройних сил України.

Існує також чітке співробітництво щодо обміну даними про повітряну обстановку між відповідними командними пунктами військово-повітряних сил України та суміжних країн-членів НАТО. До слова, цей проект уже реалізовано на нашому західному напрямку. У квітні 2012 р. підписано відповідну Технічну угоду з Туреччиною та Стратегічним командуванням НАТО з операцій, що дозволило розпочати запровадження проекту на південному напрямку нашої країни. Очевидно, реалізація такого проекту не тільки зміцнить добросусідські відносини між Україною та Туреччиною, а й позитивно вплине на ситуацію із забезпеченням безпеки всього Чорноморського регіону.

Серед найбільш актуальних питань залишається участь України у спільних операціях НАТО щодо боротьби з піратством біля берегів Сомалі, що стало наслідком рішень комісії Україна-НАТО у лютому 2013 р., що відбулося у Брюсселі під головуванням міністра оборони України П. Лебедєва та Генерального секретаря Альянсу А. Расмуссена. Загальновідомо, що здатність України підключатися до операцій НАТО свідчить про високий рівень оперативної сумісності, якого Альянс може досягнути із своїми партнерами. А приєднання фрегату «Гетьман Сагайдачний» до операції «Океанський щит» у жовтні 2013 р. яскраве цьому підтвердження, що у підсумку стало першим випадком участі країни-партнера у боротьбі Північноатлантичного Альянсу проти піратів. Перед приєднанням до операції «Океанський щит», український корабель надав швидку підтримку операції «Активні зусилля», морській антитерористичній місії НАТО в Середземному морі. Окрім цього, починаючи з 2007 р. Україна постійно підтримує згадану операцію, мета якої - боротьба з міжнародним тероризмом із залученням усіх засобів та можливостей країни- партнера. І у контексті цього, Україна є також перша країна-партнер, яка бере участь з 2010 р. у силах реагування НАТО, надавши військовий взвод, що спеціалізується на радіохімічному та бактеріологічному захисті, а у 2011 р. створивши можливості для спільних маневрів повітряних суден НАТО та суден конструкторського бюро ім. О. Антонова²¹. До слова, у рамках участі в операції «Океанський щит», Україна також відрядила свого офіцера зі зв'язків до Морського командування об'єднаних збройних сил НАТО. Під час спільного візиту на фрегат «Гетьман Сагайдачний» разом з генерал- полковником В. Заманою, начальником Генерального штабу Збройних сил України, генерал К. Бартелс високо оцінив постійну зацікавленість України у досягненні оперативної сумісності з НАТО, зазначивши, що «працюючи разом у морський галузі, НАТО і Україна роблять реальний внесок у боротьбу проти сучасних загроз світовій безпеці, таких як тероризм і піратство»²². Слід також зазначити, що у відпрацюванні концептуальних і програмних положень спільних програм й заходів, у контексті подальшого розвитку Збройних сил України, використання методології, методів та засобів держав-членів НАТО є надзвичайно важливим аспектом. Варто також додати, що, для забезпечення підтримки Альянсом процесів реформування оборонної сфери України під егідою Політи- ко-військового керівного комітету НАТО, ще у 2002 р. започатковано Спільну робочу групу Україна - НАТО з питань воєнної реформи, що залишається ключовим постійно діючим механізмом консультацій між Україною та НАТО у форматі «28+1».

Враховуючи такий потенціал взаємного співробітництва не дивно, що більшість експертів продовжують вважати підготовку до членства в НАТО основним пріоритетом співробітництва з Альянсом. Так, науковець та громадський діяч І. Тодоров вважає, що «досліджуючи який статус найбільше відповідає національним інтересам України, експерти надають перевагу саме вступу в НАТО. Серед пріоритетних напрямків співробітництва є надання додаткових гарантів безпеки та пряма допомога у здійсненні військової реформи»²³. Складно не погодитися з даним науковцем, хоча не зовсім доцільно покладатися на додаткові гарантії безпеки та суттєву фінансову й методичну роботу, якщо держава не прагне хоча б у перспективі набути членства у НАТО, зберігаючи незрозумілі доктринальні поняття «позаблоковості».

Висновки

Тривала та взаємовигідна співпраця між Україною та НАТО, яка розпочалася після здобуття Україною незалежності, пройшла ряд етапів та починаючи з 2010 р. реалізовується в умовах «позаблоковості».

На сучасному етапі взаємин існує ряд спільних нормативно-правових актів між Україною та Альянсом, зокрема Річна національна програма, де визначено основні напрями співпраці, перераховано критерії та вимоги щодо досягнення прогресу внутрішньополітичних реформ в Україні та окреслено взаємозобов'язання. Виконання цих угод та відданість принципам, відповідність критеріям та вимогам, закладеним у них є важливою передумовою поглиблення партнерства у середньостроковій перспективі.

У сучасних геополітичних умовах світового розвитку, на нашу думку, позаблоковий статус не надає Україні ніяких гарантій безпеки та захисту, а за умови послідовної політики Російської Федерації щодо України як держави, яка належить до сфери російських життєвих інтересів, спроба декларувати його може розглядатись як «відтерміноване поглинання» у політичній, економічній чи іншій формі. Щоб протистояти потенційним загрозам, Україні потрібні неабиякі захисні можливості: професійні та модернізовані збройні сили; мобілізаційний людський і промисловий потенціал; високий рівень консолідації суспільства; матеріальні та фінансові ресурси; диверсифіковані джерела постачання енергоносіїв тощо. Усе це вкотре актуалізує необхідність підвищення рівня співпраці Україна-НАТО.

Саме ж «перезавантаження» відносин між Україною та НАТО може свідчити про пошук балансу інтересів у питаннях гарантування власної безпеки з найбільш впливовими партнерами та державам- сусідами. Реальне життя переконливо свідчить, що спроба самоізоляції тільки шкодить реалізації власних національних інтересів. У контексті цієї проблеми, існує потреба проведення глибокої роз'яснювальної роботи щодо корисності та доцільності активізації співробітництва України з НАТО, у тому числі у спосіб організації конференцій, «круглих столів», публічних виступів урядовців, впливових політиків та експертів тощо.

Література

1 Декларація Бухарестського саміту НАТО, погоджена на рівні Глав держав та урядів держав- членів Північноатлантичної ради у Бухаресті 3 квітня 2008 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nceai.gov.Ua/133.787.0.0.1.0.phtml.

2 Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України № 2411-VI від 1 липня 2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon. rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=2411-17.

3 Активне залучення, сучасна оборона: Стратегічна концепція оборони та безпеки членів Організації Північноатлантичного Договору, прийнята главами держав та урядів у Лісабоні 19 листопада 2010 р. // НАТО. - Відділ публічної дипломатії. -

2010. - С. 10.

4 Макар Ю., Федуняк С. Політика США у сфері безпеки в регіоні нових незалежних держав / Юрій Макар, Сергій Федуняк // Зовнішні справи. - 2012. - № 11. - С. 38-41.

5 Тарасюк Б. Існує 5 аргументів на користь підтримки України в НАТО / Борис Тарасюк. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ieac. org.ua/index.php?id=5&ch_id=22&ar_id=5214&as=0.

6 Федуняк С. Європейська інтеграція України в контексті позаблокової зовнішньої політики / Сергій Федуняк // Буковинський вісник державної служби та місцевого самоврядування. - № 2. - квітень- червень. - 2013. - С. 34-36.

7 Зленко А. Нейтралітет чи позаблоковість: чи це в інтересах України? / Анатолій Зленко // Віче. - 2009. - № 9. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://www .viche.info/j ournal/1418/.

8 Їжак О. Про позаблоковість без ілюзій // Дзеркало тижня. - 2010. № 17 (797). - 30 квітня. - С. 5.

9 Деменко О. Позаблоковий статус України: реалії та перспективи. / Олександр Деменко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2010. - Вип. 20. - С. 310.

10 Вершбоу А. Відео звернення заступника генерального секретаря НАТО А.Вершбоу під час конференції з питань міжнародних організацій та національної безпеки України / Александр Вершбоу. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www. nato. int/cps/uk/natolive/opinions_103193. htm.

11 Александров О. Реалії і перспективи співробітництва України з НАТО в умовах політки позаб- локовості / Олег Александров // Національна безпека і оборона. - 2012. - № 2-3. - С. 35.

12 Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного Договору: Указ Президента № 1039/ 2010 від 18 листопада 2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:Шр://7акоп4.і^а^оу.иа/ laws/show/1039/2010.

13 Партнерство Україна-НАТО: час усвідомлення реалій, потреб та нових підходів // Національна безпека і оборона. - 2012. - № 2-3. - С. 3.

14 Декларація Чикагського саміту НАТО, погоджена на рівні Глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної ради у Чикаго 20 травня 2012 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http ://www.nato. int/cps/en/natolive/official_texts_8759 3.htm?mode=pressrelease.

15 Активне залучення, сучасна оборона: Стратегічна концепція оборони та безпеки членів Організації Північноатлантичного Договору, прийнята главами держав та урядів у Лісабоні 19 листопада 2010 р. НАТО. - Відділ публічної дипломатії. - 2010. - С. 29.

16 Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна-НАТО на 2013 р.: Указ Президента України № 371/2013 від 5 2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ documents/15898.html.

17 Гребеннікова Г. Особливості виконання Україною РНП НАТО / Ганна Гребеннікова. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://euroatlantica. info/statti/510-osoblyvosti-vykonannia-ukrainoiu-rnp- nato.html.

18 Александров О. Реалії і перспективи співробітництва України з НАТО в умовах політки позаб- локовості / Олег Александров // Національна безпека і оборона. - 2012. - № 2-3. - С. 37.

19 Там само. - С. 37.

20 Александров О. Україна - НАТО: нові умови та реа-лії співробітництва: аналіт. доп. / О.С. Александров; упорядн. В.М. Бегма, Н.Г. Діденко, О.О. Резні- кова; за заг. ред. О.В. Литвиненка. - К. : НІСД,

2011. - С. 8.

21 Poltoratskyy O. NATO-Ukraine Relations Dynamics / Oleksandr Poltoratskyy // Зовнішні справи. -

2012. № 12. - С. 34.

22 Флоти НАТО і України спільно борються проти піратів. [Електронний ресурс]. - Режим дос- тупу : http://www. nato.int/cps/uk/natolive/news_104597.h tm.

23 Тодоров І. Трансформація взаємин Україна- НАТО у контексті позаблоковості / Ігор Тодоров // Вісник Громадської ліги Україна-НАТО. - 2012. - С. 22.

Размещено на Allbest.ru