Теоретичний аналіз сутності політичного екстремізму

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Теоретичний аналіз сутності політичного екстремізму

Юлія Миронова

аспірант ОРІДУ НАДУ при Президентові України

У статті розглядається екстремізм як складний феномен, для комплексного вивчення якого необхідно застосовувати досвід, накопичений у різних дисциплінах. Автор досліджує

Ключові слова: екстремізм, політичний екстремізм, тероризм, національна безпека.

Julia Mironova

THEORETICAL ANALYSIS OF THE ESSENCE OF POLITICAL EXTREMISM політичний екстремізм

The article deals with extremism as a complex phenomenon that requires using the experience accumulated in different sciences. The author investigates the meaning and essence of political extremism, analyzes the views of Ukrainian and foreign scientists on this phenomenon.

Keywords: extremism, political extremism, terrorism, national security.

Юлия Миронова

ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ СУЩНОСТИ ПОЛИТИЧЕСКОГО ЭКСТРЕМИЗМА

В статье рассматривается экстремизм как сложный феномен, для комплексного изучения которого необходимо применять опыт, накопленный в различных дисциплинах. Автор исследует содержание и сущность политического экстремизма, анализирует взгляды отечественных и зарубежных ученых на это явление.

Ключевые слова: экстремизм, политический экстремизм, терроризм, национальная безопасность.

В ієрархії людських потреб важливе місце займає потреба у безпеці в житті індивідуума. А. Маслоу ставить потреби в безпеці на другий рівень людських потреб, які визначає як потреби в стабільності, захисті, свободі від страху, тривоги, хаосу, структурі, порядку, законі, обмеженнях. А. Маслоу вважає, що потреба в безпеці рідко виступає, як активна сила, вона домінує лише в ситуаціях кризових, екстремальних, спонукаючи організм мобілізувати всі сили для боротьби із загрозою. До критичних та екстремальних ситуацій він відносить війни, хвороби, стихійні лиха, спалахи злочинності, соціальні кризи тощо [10, с. 70].

Екстремізм як соціально-політичне явище, представляє наявну загрозу національній безпеці Україні. Останнім часом поширення діяльності екстремістських організацій спрямовано не просто на загострення і дестабілізацію обстановки, а має на меті захоплення або переділ влади, територіальний переділ, насильницьку зміну конституційного ладу. В Україні зростає різноманіття екстремістської діяльності, яка все більше пов'язується з міжнаціональними й міжконфесійними конфліктами, сепаратистськими рухами. Протидія екстремізму являється важливим напрямком у сфері охорони національної безпеки держави.

Актуальність наукових досліджень щодо протидії політичному екстремізму в Україні зумовлена відносною новизною, масштабами і складністю проявів цього небезпечного явища. Серед факторів, які обумовлюють дослідження екстремізму в Україні, можна зазначити наступні: 1) багатонаціональний склад українського суспільства як передумова виникнення екстремізму, екстремізм визнається суспільно-небезпечним явищем, науковцями відмічається тенденція виникнення екстремізму; 3) є проблема у віднесенні того чи іншого діяння до екстремістського.

Пітер Т Коулман і Андреа Бартолі у своїй роботі «Звертаючись до екстремізму» зазначили, що «екстремізм - це насправді складне явище, незважаючи на те, що його складність часто буває важко побачити й зрозуміти. Найпростіше визначити його як діяльність (а також переконання, ставлення до чогось або когось, почуття, дії, стратегії) особистості, далекі від звичайних, загальноприйнятих. В обстановці конфлікту - демонстрація жорсткої форми вирішення конфлікту. Однак позначення видів діяльності, людей і груп як «екстремістських», а також визначення того, що слід вважати «звичайним» або «загальноприйнятим» - це завжди суб'єктивне і політичне питання» [22, с. 2].

Деякі українські науковці роблять спроби виявити сутність, ознаки, сформулювати визначення екстремізму, але комплексних досліджень про цілісне уявлення, механізми протидії екстремізму не проводилося.

Міждисциплінарний підхід є основним у вивченні екстремізму, який використовують науковці. У системі публічного управління боротьба з екстремізмом, як складова державної політики, повинна мати комплексний характер. Комплексне дослідження екстремізму в рамках різних наукових дисциплін пов'язана зі специфікою даного феномену, який проявляється у багатьох сферах суспільного життя. Науковці зазначають, що для протидії політичному екстремізму необхідна ефективна система, яка об'єднує можливості громадянина, суспільства, держави.

Серед вітчизняних науковців, які досліджували різні аспекти феномену екстремізму, слід відзначити В. Боярова, який розглядає питання визначення поняття екстремізму, злочинів екстремістської спрямованості [1], С. Голотіна, який аналізує ісламський екстремізм [4], Б. Петренка, який розглядає правові проблеми попередження політичного екстремізму [13], М. Капіноса, який вивчає механізми впливу державного управління на екстремізм як соціальну систему [8], Т. Реву, яка розглядає сучасний політичний екстремізм (на прикладі Іспанії, Італії, Німеччини) [15], В. Шерстобоєва, який досліджує особливості соціального середовища, що формує установки на політичний екстремізм [19], М. Шутого, який розглядає окремі питання протидії злочинам екстремістської спрямованості в Україні [20].

Сутнісні характеристики, різні форми прояву екстремізму стали предметом досліджень таких зарубіжними науковців: Е. Паіна [20], О. Дамаскіна [7], І. Морозова [9], А. Сотлар [26], З. Хуако [18], М. Мідлярські [24]. Ј Науковці щодо питання визначення екстрев науковий обіг на початку XX століття французьким юристом М. Лероєм, який основною відмінною ознакою екстремізму назвав вимогу до його прихильників - абсолютної віри до політичних ідеалів, які вони сповідають. Говорячи про політичний екстремізм, він виходив із практиці діючих тоді політичних сил, які використовували екстремістські методи ведення політичної боротьби [12].

Поняття екстремізму походить від латинского «extremus» - крайній. Словник української мови визначає екстремізм як «прихильність до крайніх поглядів і заходів (переважно у політиці)» [16, с. 466].

Визначення екстремізму немає в словнику В. Даля [6] і в енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза й І. Ефрона [2]. С. Ожегов і Н.Шведова дають таке визначення екстремізму: «прихильність екстремальних (ультра, граничних) поглядів і дій (зазвичай в політиці)» [11, с. 942].

Оксфордський словник визначає екстремізм як «прихильність до екстремальних політичних чи релігійних поглядів; фанатизм» [25].

Етимологічний словник датує появлення терміну екстремізм в англійській мові 1848 роком та визначає його як «прихильність до крайності у поглядах або діях» [23].

Одним з перших дослідження екстремізму почав А. Грачов. Його монографія «Політичний екстремізм» вийшла у 1986 році [5].

Більшість дослідників виділяє три основні форми прояву екстремізму: політичний, національний, релігійний.

О. Дамаскін акцентує увагу на тому, що при розгляді поняття екстремізму необхідно враховувати ряд обставин: залежність оціночних суджень від ціннісних орієнтацій, політичних переконань, моральних обмежень; впливу сучасного й історичного контексту явища на формування відношення до нього; впливу масового ситуаційного конформізму; прихильності до крайніх заходів маргінальних осіб і груп, які ігнорують легальні форми вирішення конфлікту [7, с. 90].

Науковці розглядають політичний екстремізм у вузькому та широкому сенсі. У першому значенні екстремізм - це прихильність до крайніх поглядів і радикальних заходів. У вузькому розумінні екстремізм - це «прояв заперечення існуючих політичних і правових норм, цінностей, процедур, основних принципів організації політичних систем, прагнення до підриву політичної стабільності та повалення існуючої влади, існуючого правопорядку» [3, с. 4].

Е. Улезко виділяє два підходи у визначенні екстремізму. В рамках першого дане явище трактується як перехідний стан між радикалізмом і тероризмом. Екстремізм, який, загострюючи ситуацію, доводить її до крайності, до ріжучих протиріч, через що спокійне конструктивне вирішення проблеми, як правило, стає неможливим [17, с. 123]. Автор співвідносить поняття тероризму та екстремізму і зазначає, що екстремізм лише потенційно може перерости у тероризм. Межею, яка відділяє екстремізм від тероризму є людське життя. В рамках другого підходу екстремізм трактується як більш широке явище, ніж тероризм.

Е. Паін, досліджуючи соціальну природу екстремізму, зазначає, що не будь-який політичний екстремізм може називатися тероризмом, а лише той, що допускає (і реально застосовує) політично мотивоване насильство проти громадянського населення [12, с.114]. Кінцевою метою політичного екстремізму є «здобуття влади, яка необхідна для встановлення «режиму монопольного правління сили» [15, с.192].

Сотлар пропонує сприймати екстремізм лише у якості політичного терміну «який детермінує дії, які не є морально, ідеологічно і політично допустимими відповідно до норм (законними, конституційними, а також негласними), а також такими, які відхиляють демократичні засоби управління і засоби вирішення проблем, відхиляючи демократичний лад як такий» [26].

Деякі вчені співвідносять екстремізм або с прихильністю до крайніх поглядів, або з активною діяльністю. Наприклад, Т Рева визначає політичний екстремізм «як специфічну політичну діяльність окремих осіб, різних громадських об'єднань або державного апарату, спрямовану на повалення чи радикальну зміну основ існуючого конституційного ладу, розпалювання конфліктів за допомогою тероризму, пропаганди і культивування ідей дискримінації і насильства в суспільстві» [15, с.189]. Характерними рисами політичного екстремізму на думку Т Реви є «насилля, сектантський характер організацій, біполярний світогляд, утопічність, нетерпимість, антидемократичний характер і спрямованість на руйнування існуючого політичного (конституційного) ладу. Політичний екстремізм містить у собі насилля, яке проявляється у погрозах або застосуванні силових методів. Політичний екстремізм включає як фізичне, так і психологічне насилля. Екстремістські організації є відносно закритим типом об'єднань, що робить їх спорідненими з сектами. Спільними їх рисами є наявність однієї системи переконань, жорстка дисципліна, харизматичність лідера групи, активізація у період соціально-економічних криз, загострене почуття солідарності» [15, с.188].

Шерстобоєв поняття політичного екстремізму визначає як «нелегальні політично мотивовані насильницькі дії або їх підтримка, спрямовані як проти існуючого соціально-політичного режиму, так і здійснювані від імені цього режиму. При цьому підтримка може виявлятися і як відкрите схвалення, обґрунтування або заклик до застосування насильства, і як участь у відборі та підготовці неофітів [19]. В якості відмінних ознак політичного екстремізму виділяє: а) насильство, б) нелегальність, в) політичні цілі [19].

М. Капінос стверджує, що екстремізм представляє собою певну соціальну систему, якій властива впорядкованість індивідуумів, груп, рухів, процесів, що взаємодіють в певному відношенні й утворюють інтегративні якості, не притаманні її компонентам окремо. Структуру даної соціальної системи утворюють індивідууми, які займають певні соціальні позиції (статуси), мають негативну (регресивну) спрямованість (роль) і які не відповідають прийнятим в суспільстві нормам і цінностям [8, с.70]. Автор поділяє екстремізм як систему на декілька підсистем. Підсистемі політичного екстремізму властиве прагнення до політичних дій, метою яких є знищення існуючих державних структур і встановлення диктатури тоталітарного характеру «лівого» або «правового» спрямування [8, c. 70].

І. Морозов позначає межі поняття «політичний екстремізм» він стверджує, що «під політичним екстремізмом можна мати на увазі прагнення певних груп соціуму або окремих громадян затвердити панування і забезпечити реалізацію своєї політичної програми, цілі і наслідки здійснення якої несумісні з інтересами більшості; подібні перетворення декларується проводити негайно, силовим шляхом долаючи можливий опір» [9, c. 350].

У визначенні особливостей політичного екстремізму, як складного і багатоаспектного соціально-політичного явища, сходиться більшість вчених. З. Хуако під політичним екстремізмом розуміє особливу ідеологію, політичні цілі і методи, якої включають: а) пропаганду крайніх форм націоналізму, шовінізму, расизму, антисемітизму, ксенофобії та реалізацію цих цілей у своїх проектах державного та громадського устрою; б) встановлення антидемократичної, тоталітарної державно-політичної системи, заснованої на культі одноосібної влади (диктатури) і державного насильства, придушенні громадянських прав і свобод, мілітаризації суспільства і свідомості людей; в) насильницьке повалення конституційного ладу, а також способи і засоби (і терор теж) для вирішення суспільних протиріч; г) зовнішню експансію, силові форми дозволу міжнародних і внутрішніх конфліктів в якості основи зовнішньої і внутрішньої політики держави; д) широке використання соціальної демагогії, обману, фальсифікації і міфотворчості, маніпулювання свідомістю людей, популістських прийомів для розширення своєї соціальної бази і політичної підтримки [18, с. 215].

Американський політолог М. Мідлярські у своєму дослідженні про походження політичного екстремізму описав екстремізм наступним чином: «Політичний екстремізм визначається як прагнення громадського руху до влади шляхом зміни політичної програми, яка розходиться з тією, яку підтримують діючі державні органи, та обмеження свободи на користь колективних цілей. Вбивство тих, хто буде насправді, або потенційно не згоден з цією програмою» [24, с. 113]. Центральними пунктами цього визначення є обмеження індивідуальної свободи в інтересах колективу і готовність масово вбивати.

Німецький політолог У Бэйкс виявив те, що екстремістів об'єднує чітке уявлення про те, що має бути абсолютно відхилено, а саме:

плюралізм (вони віддають перевагу прийняттю рішень виключно домінуючою особистості або групі);

орієнтація на загальне благо всіх людей за умови врахування різних інтересів і світоглядів;

правові правила, яких повинні дотримуватися, навіть, правителі;

самовизначення (більшістю людей замість зовнішнього визначення) [21, с. 56].

Отже, наявність великої кількості дефініцій екстремізму вказує на відсутність єдиного підходу до визначення даного терміну і підтверджує недосконалість законодавства, яке направлено на протидію різноманітних проявів екстремізму. політичний екстремізм дефініція

Категоріальна невизначеність досліджуваного феномену зумовлює невирішеність проблеми протидії викликам і загрозам національної безпеки держави з боку суб'єктів політичного екстремізму. Таким чином, система протидії політичному екстремізму, як важливої складової частини концепції національної безпеки, потребує подальшого осмисленні з урахуванням сучасних умов та в контексті удосконалення публічного управління.

Література

Бояров В. І. Щодо формування методики розслідування злочинів екстремістської спрямованості / В. І. Бояров. // Часопис Академії адвокатури України. - 2012. - № 15. - С. 1-5.

Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь [Електронний ресурс] / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. - 2001. - Режим доступу: http://www.vehi.net/brokgauz/.

Головин А. Ю. Сущность экстремизма и особенности его проявления в молодежной среде / А. Ю. Головин, Т А. Аристархова // Известия тульского государственного университета. Экономические и юридические науки. - 2013. - № 3-2.- С. 3-10.

Голотін С. І. Про специфіку дослідження ісламського фундаменталізму в сучасних умовах / С. А. Голотін // Іслам в його проблемах і трансформаціях. Збірник наукових праць. За науковою редакцією докторів філософських наук А. Арістової та А. Колодного // Українське релігієзнавство. - К., 2010. - Спецвипуск 2010-1. - С. 51-61.

Грачев А. С. Политический экстремизм / А. С. Грачев. - М : Мысль, 1986. - 271 с.

Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка [Електронний ресурс] / В. И. Даль - Режим доступу : http://slovardalja.net/.

Дамаскин О. Роль и место институтов гражданского общества в сфере противодействия экстремизму / О. Дамаскин. // Право и образование. - 2013. - № 10. -С. 89-100.

Капінос М. Механізми впливу державного управління на екстремізм як соціальну систему / Микола Ка- пінос. // Актуальні проблеми державного управління. - 2012. - № 4 (52). - С. 69-72.

Кетов А. Р Метдологические подходы к определению политического экстремизма в условиях парламентаризма / А. Р Кетов. // Журнал Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. - 2011. - № 131. - С. 349-356.

10 .Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. - СПб.:Питер, (3-e изд). - 2008. - 352 с.

Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений / Российская академия наук. Институт русского языка им. В. В. Виноградова. - 4-е изд., дополненное. - М. : Азбуковник, 1999. - 944 с.

Паин Э. А. Социальная природа экстремизма и терроризма / Эмиль Абрамович Паин. // Общественный науки и современность. - 2002. - № 4. - С. 113-124.

Петренко Б. М. Правові проблеми попередження політичного екстремізму в Україні / Б. М. Петренко // Держава і право. - 2010. - № 48. - С. 705-711.

Див. Писаренко О.Н. Экстремизм как социальное явление // Научные проблемы гуманитарных исследований. - 2010. - № 9. - С. 212-219.

Рева Т Політичний екстремізм: сутність та основні форми прояву / Т Рева. // Політологічний вісник. -- № 46. - С. 186-193.

Словник української мови в 11-ти томах / [за ред. І. К. Білодіда та ін.]. - Т ІІ - К .: Наук. думка, 1971. - 550 с.

Улезко Э. Экстремизм и терроризм: понятийно-категориальный аппарат исследования явления / Э. Улезко. // Философия права. - 2009. - № 5 (36). - С. 122-125.

Хуако З. Ю. Политический экстремизм: информационный аспект по материалам социологического исследования / З. Ю. Хуако // Вестник Адыгейского государственного университета. Сер.: Регионоведение: философия, история, социология, юриспруденция, политология, культурология. - 2012. - Вып. 2. - С. 114-120.

Шерстобоєв В. В. Особливості соціального середовища, що формує установки на політичний екстремізм : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соц. наук : спец. 22.00.04 «Спеціальні та галузеві соціології» / В. В. Шерстобоєв - Харків, 2012. - 18 с.

Шутий М. В. Нормативне забезпечення протидії екстремізму в Україні та забезпечення громадської безпеки / М. В. Шутий [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ VAUMVS/2010_4/shutyi.pdf.

Размещено на Allbest.ru