Соціальні мережі як форма сучасної комунікації: політологічний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

23.00.02 - політичні інститути та процеси

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ЯК ФОРМА СУЧАСНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Данько Юрій Анатолійович

Харків - 2015

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

комунікація тролінг соціальний мережа

Актуальність теми дослідження. Зумовлена тим, що у сучасному світі мережа Інтернет являє собою абсолютно нове комунікативне середовище зі своїми специфічними особливостями, яка за ступенем розвитку, популярності та поширеності дозволяє говорити про значущість цього каналу комунікації.

Проблема впливу мережі Інтернет на сучасний політичний процес набуває все більшого значення у межах наукового дискурсу, що обумовлено значним зростанням ролі Інтернет-комунікації (ІК), яка утворює умови для розширення в суспільстві простору свободи, незалежних дискусій представників громадськості, суспільних груп та спільнот і публічного діалогу владних інститутів у всіх аспектах суспільно-політичного життя. Інтернет виступає непросто новітнім засобом масової комунікації, а певним комунікативним середовищем, що функціонує згідно до власних закономірностей та формує автономну спільноту людей, що не контактують у фізичній реальності, але тісно взаємодіють у реальності віртуальній. Безперечно, що це все відіграє помітне значення для політичних процесів, оскільки все більше включення громадян у ІК сприяє тому, що саме дане середовище починає виступати засобом поширення інформації про політику. Інтернет є унікальним соціальним полем, яке сприяє залученню в політичні процеси різні верстви населення.

Політична комунікація в сучасному світі являє собою багатовимірний процес, який розвивається під впливом безлічі факторів. Становлення демократичних інститутів, структур громадянського суспільства, трансформація політичної системи зумовили зміну форм політичної участі. Оскільки традиційні форми політичної комунікації вже не реалізують запити й очікування розвитку громадянського суспільства, виникли альтернативні форми політичної комунікативної активності в просторі соціальних мереж. Їх поява актуалізувала необхідність осмислення нових форм громадянської солідарності, політичної участі і пов'язаного з цим становлення нового типу політичного лідерства.

Сучасний інформаційно насичений світ потребує глибокого аналізу феномену соціальних мереж як невід'ємного атрибуту сьогодення. Саме тому останніми роками спостерігається сплеск наукових розвідок із всебічним аналізом соціальних мереж. Вони стають одним з найважливіших комунікаційних інструментів сучасного світу. Потенціал цього інструменту визначається насамперед тим, що соціальні мережі - не просто нова форма ЗМІ або форма пошуку та фільтрації контенту - це нова форма масової та публічної комунікації, головна особливість якої - інтерактивність. Ефективність використання соціальних мереж і перспективність подальшого розвитку цієї форми суспільної комунікації підтверджується її активною інтеграцією до загальної системи політичних комунікацій (соціальні мережі використовуються органами влади, політичними партіями, громадськими організаціями, окремими соціальними активістами).

В інформаційному суспільстві соціальні мережі стають важливим інструментом, який широко використовується державною владою, партіями, політичними лідерами й представниками громадянського суспільства у своїх інтересах. Вже сьогодні соціальні мережі торкнулися практично всіх етапів і сторін політичних комунікацій, зокрема: виборчих кампаній, керування державою, вирішення соціальних і економічних проблем, завдяки використанню соціальних мереж, мобілізації та координації політичної активності мас, організації і проведення протестних рухів, формуванні настроїв громадської думки та стали місцем громадянського дискурсу.

Таким чином, активно проникаючи до політичної сфери, нові інформаційно-комунікативні технології можуть якісно змінити «старі» уявлення, установки, стереотипи і моделі взаємовідносин між політичними інститутами і індивідами.

Вагомий вплив в дослідження постіндустріального та інформаційного етапу розвитку суспільства внесли західні, українські та російські науковці Р. Айрис, Г. Артамонов, Дж. Бенігер, Д. Белл, З. Бжезинський, В. Гавловський, А. Гальчинський, У. Дайзард, Т. Єршова, М. Згуровський, В. Іноземцев, Р. Калюжний, А. Колодюк, Й. Масуда, М. Мойсєєв, Дж. Нейсбіт, Е.Тоффлер, А. Турен, А. Урсул, Ф. Феррароті, В. Цимбалюк.

Важливе значення для дисертаційного дослідження має аналіз комунікації та різних аспектів її предметного поля, визначене науковими дослідженнями Т. Адамьянц, Г. Бакулєва, С. Бориснева, М. Василика, Д. Вольтона, В. Горового, В. Кашкіної, В. Конецької, С. Квіта, Ч. Кулі, Н. Лумана, М. Маклюена, Дж. Г. Міда, О. Назарчука, В. Плахова, Г. Почепцова, В. Ризуна, А. Соколова, Ю. Габермаса, К. Черрі, Ф. Шаркова, І. Яковлева.

Становлення і розвиток мережевої теорії та дослідження мережевого суспільства є предметом зацікавленості Дж. Барнза, Р. Берта, П. Бурдьйо, Дж. Гелбрейта, І. Денисенко, Р. Зиммеля, Р. Інгельгарта, М. Кастельса, О. Князєвої, Дж. Коулмена, А. Мальцевої, К. Мітчелл, Я. Морено, Р. Равід, Р. Радкліфф-Браун, Дж. Рітцера, Н. Романовського, В. Сороки, Б. Уеллмана. Дослідженням проблем мас-медіа як складової людської комунікації займалися В. Ільєнкова, В. Іноземцева, Ю. Прокопчук, І. Поліщук.

Розвитком нових інформаційних ресурсів та їх ролі у організації колективних дій, роллю соціальних медіа у політичних протестних акціях та використанням соціальних мереж у організації протестних акцій та масових заворушеннях займаються С. Докука, Г. Рейнгольд, С. Кара-Мурза, І. Ксенофонтова, Д. Мороз, П. Олещук, В. Соколов, М. Тараненко, М. Юрченко, А. Фролов, Н. Хома.

Вагомий вплив на вивчення «тролінгу» як явища Інтернет-комунікації та розгляду специфіки мережевої комунікації в умовах анонімності надали пошуки М. Акуліча, О. Анкудінової, Т. Виноградової, Р. Внебрачних, А. Галінської, А. Громової, Дж. Донат, М. Загідулліної, І. Ксенофонтової, Д. Семенова, Дж. Хірша.

Важливе значення для окреслення стратегій дослідження мають праці українських науковців І. Артамонової, Т. Кадлубович, В. Недбай, Т. Максімішиної, М. Польового, О. Федорової.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою «Соціалізація особистості в сучасних соціокультурних контекстах» (0112U002003 від 16.01.2012 р.), яку розробляє кафедра політології, соціології і культурології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб з позиції політологічного аналізу розглянути соціальні мережі як форму сучасної комунікації.

Для досягнення зазначеної мети пропонується розв'язати такі завдання:

· визначити основні варіанти експлікації традиційних форм комунікації;

· розглянути теоретичні інтерпретації нових форм інформаційно-комунікативної взаємодії;

· дослідити соціальні мережі як сегмент політичної реальності у структурно-інституціональній концептуалізації;

· виявити проблемні лінії комунікативного функціонування соціальних мереж у соціально-політичній площині;

· визначити потенціал соціальних мереж як механізму формування порядку денного;

· з'ясувати роль соціальних мереж у протестних акціях їх реалії та потенціал;

· дослідити взаємодію соціальних мереж та громадянського суспільства у пошуках нової солідарності.

Об'єктом дослідження виступає комунікація.

Предмет дослідження є соціальні мережі як форма сучасної комунікації у політологічному вимірі.

Методи дослідження. Поставлена мета дисертаційного дослідження вимагає використання комплексної методології. Це зумовило застосування низки загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в політичній науці, у тому числі основних підходів - структурно-функціонального й інституційного та теорій - соціального простору, мережевої й раціонального вибору.

Структурно-функціональний та інституційний методи допомогли з'ясувати зміст традиційних та нових форм інформаційно-комунікативної взаємодії. Завдяки головним положенням теорії соціального простору (П. Бурдьйо), мережевої теорії та теорії раціонального вибору (Дж. Коулмена) проблемне поле соціальних мереж як нової форми комунікації у політологічному вимірі було проаналізовано на двох рівнях - у площині теоретичного осмислення та у політичних практиках.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні важливої наукової проблеми, а саме: концептуалізації політологічного виміру соціальних мереж як форми сучасної комунікації.

Найважливіші результати, що виносяться на захист, конкретизуються у таких положеннях:

Уперше:

- запропоновано теоретико-методологічні засади дослідження проблемного поля соціальних мереж як нової форми інформаційно-комунікативної взаємодії в контексті використання теоретичних пропозицій П. Бурдьйо та Дж. Коулмена. Саме евристичний потенціал синтезу ідей щодо структурування соціальних впливів у просторі суспільства через мережі (П. Бурдьйо) і характеру соціальної взаємодії у межах цього поля, що ґрунтується на постійному конфлікті між раціональністю окремо взятого актора і раціональністю колективних акторів (Дж. Коулмен) формуються реальні методологічні підстави для розгляду політологічного виміру соціальних мереж як нової форми комунікації на двох рівнях - у площині теоретичного осмислення та у політичних практиках;

- побудовано робочу модель політичних практик, яка відтворює основні напрямки і специфіку функціонування соціальних мереж як форми сучасної комунікації: формування суспільного порядку денного; життєтворчості громадянського суспільства, зокрема, виникнення та розповсюдження протестного руху;

- визначено можливості та практики використання соціальних мереж пересічним громадянином для розширення своєї політичної участі у житті суспільства, що містить у собі як перспективу зростання єдності, так й загрозу його фрагментації;

Уточнено:

- наукове уявлення щодо зміни контексту сучасної комунікації (зокрема, політичної інформаційно-комунікативної взаємодії) через становлення та розвиток мережевого суспільства, який пропонує новий рівень свободи та вимагає особистої відповідальності громадянина в умовах анонімності;

- функціональний потенціал феноменів «тролінг» та «астротурфінг» у політичному контексті як провідних елементів процесу штучного управління громадською думкою, який застосовується для витіснення думки реальних людей у соціальних мережах та на веб-форумах.

Набули подальшого розвитку:

- систематизація теоретико-методологічних підходів до визначення комунікації в її традиційних і нових (мережевих) формах. Прийняті варіанти концептуалізації змісту «комунікація» пропонується підрозділити на західноєвропейський (акцент робиться на зв'язках із соціальним простором, у якому здійснюється цей процес) і північноамериканський (увага акцентується на самій природі цієї взаємодії) варіанти стратегій дослідження;

- розуміння соціальних мереж як сучасної форми комунікації у політологічному контексті, що набуває особливого значення в умовах розвитку публічної політики.

Практичне значення одержаних результатів.

Результати дисертаційного дослідження мають важливе практичне значення і можуть бути використані для підготовки фахівців у галузі політології та соціології, доповнити зміст навчальних курсів з політології та суміжних дисциплін.

Крім того, матеріали дисертації можуть бути використані політичними партіями, громадськими організаціями, владними структурами при прийнятті політичних рішень, пов'язаних з державотворчими стратегіями та управлінням суспільством. Результати дослідження також можуть слугувати методологічною основою при аналізі соціально-політичних проблем українського соціуму.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено п'ять наукових публікацій, які опубліковані у фахових виданнях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на таких наукових конференціях, семінарах: науково-практична конференція молодих учених Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «День науки -2013» (Харків, 2013 р.); IV, V, VI Міжнародні науково-практичні конференції «Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах» (Харків, 2013 р., 2014 р., 2015 р.); XIІІ Всеукраїнська наукова конференція студентів та аспірантів «Соціологія у (пост)сучасності» (Харків, 2015 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Людиновимірність гармонізації культурно-освітнього простору майбутніх педагогів: наукові досягнення і перспективи» (Мелітополь, 2015 р.)

Крім того, основні ідеї дисертації пройшли апробацію на теоретико-методологічних семінарах кафедри політології, соціології і культурології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 15 публікаціях, 5 з яких опубліковано у періодичних наукових фахових виданнях з політичних наук, а також у десяти публікаціях в інших наукових виданнях, збірках матеріалів наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (7 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, що налічує 226 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з яких основного тексту - 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічні засади, формулюється наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача у розробку наукової теми, надано відомості щодо апробації результатів дисертації, публікацій та структури роботи.

Перший розділ - «Теоретико-методологічні засади дослідження сучасної комунікації». Розглядається сутність поняття комунікації як необхідного елементу взаємодії, що відіграє важливу роль у суспільстві. Розглянуто основні підходи до визначення комунікації в її традиційних і нових (мережевих) формах.

У підрозділі 1.1. «Основні варіанти експлікації традиційних форм комунікації» з'ясовано, що поняття «комунікація» набуває широкого поширення в науковій літературі на початку ХХ століття. Цей концепт використовується для позначення засобів зв'язку будь-яких об'єктів матеріального і духовного світу, процесу передачі інформації від людини до людини, передачі і обміну інформацією в суспільстві з метою впливу на соціальні процеси. Визначено, що концепт «комунікація» у сучасній системі соціально-політичних і гуманітарних наук не одержав загальновизнаної інтерпретації.

Доводиться, що комунікація займає одне з провідних місць серед соціальних процесів як необхідний елемент взаємодії людей, груп, народів, держав, в ході, якого здійснюється передача та зворотна передача інформації. Важливу роль комунікація відіграє у розвитку інформаційного суспільства, стає його стратегічним ресурсом.

Обґрунтовується існування у сучасному науковому дискурсі цілого різноманіття підходів, які прагнуть зрозуміти витоки та парадигми комунікації розкривають її смисловий зміст, окремі форми і зв'язок з соціальною практикою і взаємодією людей. Запропоновано основні підходи до визначення комунікації підрозділити на західноєвропейський і північноамериканський варіанти стратегій дослідження.

У підрозділі 1.2. «Теоретичні інтерпретації нових форм інформаційно-комунікативної взаємодії» розглядаються нові форми інформаційно-комунікативної взаємодії, що найчастіше є різними варіантами мережевої комунікації.

Визначено, що комунікативні процеси в інформаційному суспільстві викликають зміни циркуляції інформації, що призводить до формування мережевої людини з плинним середовищем взаємодії, глобалізації спілкування, втрати ідентичності.

Комунікація в інформаційному суспільстві охоплює своїм впливом всі сфери соціальної дійсності й по-новому організовує суспільні відносини. Розвиток комунікативних технологій полегшує виробництво та поширення соціально значущої інформації, що спричиняє формування глобального інформаційного простору, в який залучені цілі спільноти, політичні, економічні, релігійні та культурні інститути.

Визначено, що в мережевих комунікаціях виникають нові умови комунікативної взаємодії. Джерело та одержувач інформації мають рівні права і технологічні можливості, що забезпечують їх паритетний вплив на процес формування контенту. В цих технологічних умовах відсутнє поняття центру і периферії, учасники комунікації міняються ролями (переходячи від пасивного стану до активного, і навпаки).

Окреслені основні властивості притаманні мережевій комунікації - це анонімність (відсутність однозначного зв'язку між віртуальною особистістю та «реальною» людиною); просторова віддаленість (фізична недоступність, відсутність почуття фізичної присутності поруч іншої людини); відносна недостатність засобів комунікації (обмежений сенсорний досвід, обмеженість передачі невербальної інформації, фрустрація візуальних і тактильних контактів); переважно вербально-текстовий характер комунікації в мережі; відсутність явних, безпосередньо визначених ознак (стать, вік, раса, соціальний статус, зовнішність); можливі особливі тимчасові характеристики комунікації (нерегулярність, асинхронність); можливість одночасного незалежного ведення декількох каналів комунікації, в тому числі в складних конфігураціях з асиметричною інформацією; технологічна можливість фіксування всіх аспектів опосередкованої комунікації без додаткових витрат, у тому числі прихованих (дозволяє учасникам постійно мати повну картину всього поточного і всіх попередніх сеансів комунікації);

За критерієм періодичності, доступності мережева комунікація є найбільш ефективною в сучасному комунікативному просторі. Мережева комунікація характеризується потенційно нескінченним числом незалежних центрів акумуляції і поширення інформації, що визначає її глобальність, демократичність та безконтрольність. Ці характеристики закладають нові смислові конструкти в організації комунікативного простору сучасного суспільства.

Другий розділ - «Соціальні мережі як нова форма комунікації: основні напрямки політологічних розвідок на теоретичному рівні - містить результати розгляду основних теорій, концепцій, підходів щодо теоретичних експлікацій різних аспектів проблемного поля соціальних мереж, які були запропоновані провідними представниками сучасної системи соціально-політичних знань.

У підрозділі 2.1. «Соціальні мережі як сегмент політичної реальності: структурно-інституціональна концептуалізація» акцент робиться на конструктивному аналізі різних варіантів теоретичних стратегій дослідження і функціонування соціальних мереж.

Розглянуті й проаналізовані основні концепції становлення та класифікації соціальних мереж. У ході аналізу теоретичних підходів, соціальні мережі пропонується розглядати як соціальну структуру, що складається з безлічі агентів (суб'єктів - індивідуальних або колективних, наприклад, індивідів, родин, груп, організацій) і визначеній на ній безлічі відносин (сукупності зв'язків між агентами).

Зазначається, що мережі - це досить старі форми матеріалізації людської діяльності, які в сучасному суспільстві знаходять нове втілення в результаті перетворення їх в інформаційні мережі, механізмом формування яких стає Інтернет, що створює новий напрям в сфері соціальних мереж у вигляді віртуальних соціальних утворень, котрі змінюють форми комунікації - вона стає глобальною, оперативною та системною.

Соціальні мережі виступають одночасно сервісом для взаємодії окремих індивідів та спілкування великих соціальних груп. Прагнення до спілкування консолідує широку аудиторію на певному ресурсі. У зв'язку з великим обсягом залучених користувачів можна вважати цю середу досить потужним інструментом для переслідування інтересів, зокрема, політичних. Головна особливість мереж - інтерактивність (ролі адресата та адресанта доступні кожному з у часників комунікації).

Визначено, що в сучасних умовах цінність соціальної мережі полягає в тому, що вона стає не просто засобом комунікації, а проявляє себе як механізм конструювання комунікативного простору сучасного суспільства.

У підрозділі 2.2. «Проблемні лінії комунікативного функціонування соціальних мереж у соціально-політичній площині» уточнюються нові аспекти індивідуальної та колективної поведінки за умов розвитку мережевого суспільства.

Доводиться, що в інформаційному суспільстві спілкування в мережі Інтернет, у тому числі соціальних мережах супроводжується розповсюдженням не тільки позитивних, але і негативних соціальних практик. Що у свою чергу, сприяє появі нових феноменів інтернет-комунікації, які потребують наукового вивчення та прогнозування. Одними з таких феноменів, які активно розвивається у віртуальному середовищі є «тролінг» та «астротурфінг». Визначено, що найважливішим джерелом появи і поширення цих комунікативних практик є мережева анонімність.

У загальному вигляді пропонується характеризувати явище «тролінгу» як процес розміщення на віртуальних комунікативних ресурсах провокаційних повідомлень з метою нагнітання соціального напруження шляхом порушення правил етичного кодексу інтернет-взаємодії. Підкреслюється, що треба розрізняти поняття «мережевого» та «Інтернет тролінгу».

Зазначено про появу політичного «тролінгу» який має на меті просування ідей підтримки свого кандидата, переваги своєї політичної сили і дискредитації конкурентів. У рамках дослідження визначено, що політичний «тролінг» - це групове явище, яке здійснюється на комерційній основі.

Проаналізовано та дано визначення феномену «астротурфінг», процесу штучного управління громадською думкою, який застосовується для витіснення думки реальних людей у соціальних мережах, веб-форумах для організації підроблених кампаній в Інтернеті, які створюють враження, що велика кількість людей вимагають чогось конкретного, або виступають проти чого-небудь, чи написання замовних постів, метою яких є створення враження спонтанної, народної підтримки політика, політичної групи чи партії. Це формування уявної громадської думки, яка у результаті стає справжньою громадською думкою, що є вигідною для суб'єкту впливу.

У Третьому розділі - «Політичні практики комунікативного функціонування соціальних мереж у сучасних соціокультурних контекстах» виокремлюються нові аспекти функціонування соціальних мереж як одного з найефективніших засобів комунікації і її організації в усіх сферах діяльності, зокрема у політичній взаємодії.

У підрозділі 3.1. «Соціальні мережі як механізм формування порядку денного» аналізується евристичний потенціал соціальних мереж щодо механізмів підвищення рівня соціальної активності пересічних громадян сучасного суспільства.

Зазначено, що сучасна масова інтернет-комунікація переводить порядок денний в он-лайн режим. Відмітна риса сучасних соціальних ЗМІ - обмін інформацією, який здійснюється в режимі реального часу швидше ніж офіційні ЗМІ: не потрібно протягом невизначеного проміжку часу очікувати подробиць події. Громадяни стають учасниками створення новин, коли діляться подробицями подій з іншими користувачами у соціальній мережі, їх на відміну від традиційних медіа, відрізняє відносна свобода слова, свобода у висловленні своєї точки зору практично з будь-якого питання.

З'ясовано, що соціальні мережі пронизують усі сфери життя суспільства, у тому числі політичні, що робить їх вагомим каналом комунікації політичних лідерів з громадянами. Вигідним є використання соціальних мереж політичними акторами для досягнення своїх політичних цілей. Політичні еліти переходять до процесу моніторингу соціальних мереж, контролю за змістом соціальних медіа і закріпленням своєї присутності у популярних серед користувачів мережах. Політики, партії і уряди більше не можуть привертати загальну увагу лише в силу легітимності своїх позицій: авторитет у новому медіа середовищі повинен бути зароблений демонстрацією готовності до інтерактивної мережевої комунікації. Зокрема виявлено, що використання соціальних мереж, як нового каналу політичної комунікації, під час передвиборних перегонів у США дозволило Б. Обамі отримати перемогу.

Розглянуто рейтинг популярності українських політиків і чиновників у соціальній мережі Facebook на основі кількості їх підписчиків. Виявлено, що українські політики мають достатньо велику аудиторію у своїх акаунтах (сторінках) і активно використовують соціальні мережі у спілкуванні зі своїм електоратом. Але така політизованість українських соціальних мереж є типовою для країн з нестійкою демократією. В умовах низької довіри до держави суспільство шукає можливість отримувати оперативну інформацію від самих учасників політичних та суспільних процесів.

Проаналізовано українські соціальні мережі патріотичного спрямування. Окреслено, що розвиток вітчизняних мереж здебільшого пов'язаний з ситуацією яка склалася у відносинах України та Росії. Визначено, що ці мережі не набули серед українців великої популярності. Їх об'єднує одна особливість: вони не є політизованими, в жодній з них не має представництва ні політичних діячів, ні політичних партій.

Узагальнено роздуми про те, що інформаційний порядок денний сучасного користувача соціальних мереж формують не традиційні ЗМІ (провідні ефірні телеканали, радіо, газети), а особиста стрічка новин у мережі - сукупність особистих «постів» та рекомендацій тих людей, брендів і організацій, он-лайн ЗМІ з якими актор перебуває у постійному контакті та взаємодії.

У підрозділі 3.2. «Соціальні мережі у протестних акціях: реалії та потенціал» розглядається використання Інтернету та соціальних мереж як платформи для політичної мобілізації суспільства.

Зокрема, зазначається про політизацію аудиторії соціальних мереж, включення інтернет-технологій у організацію та проведення протестних кампаній. У сучасних реаліях соціальні мережі стали одним з найбільш ефективних засобів залучення великої кількості активних учасників, передусім молоді до організації сучасних масових заворушень.

Особливого значення мережа набуває саме в якості координаційного засобу різноманітних протестних рухів, що обумовлено демократичністю, вільним доступом до мережі та представленням у ній широкого спектру громадян. Соціальні мережі стають звичним інструментом мобілізації і значущим чинником при організації масових протестних рухів як канали традиційних ЗМІ, мобільні засоби зв'язку і безпосереднє спілкування.

Політична мобілізація у мережі може бути як реальною так і віртуальною. У першому випадку - це перенесення громадського протесту у форми традиційних мітингів, демонстрацій та інших форм, у другому обмеження різноманітними акціями, що проводяться засобами самої мережі.

Соціальні мережі завдяки особливостям інтернет-комунікації, таким як інтерактивність, оперативність, екстериторіальність, цілеспрямованість, вибудовуються цілі співтовариства однодумців. Соціальні мережі виступають в якості медіа, в рамках яких самі споживачі інформаційного продукту виступають його розповсюджувачами, поширюючи, редагуючи, видозмінюючи або коментуючи повідомлення, що в подальшому призводить до появи нового виду передачі інформації - живої інтернет-трансляції з місця події (стрім-трансляції).

Через залучення великого обсягу фактичного матеріалу стверджується, що з розвитком Інтернету і, зокрема, соціальних мереж, за останні десять років, світ побачив приклади використання Інтернету громадянами, які протестують проти політичних режимів різних країн: «Помаранчева революція 2004» та «Революція гідності 2014» в Україні, «Twitter-революція 2008» в Молдавії, акції громадянського протесту проти президентів у Киргизії 2010 і Білорусі в 2011, «Сніжна революція 2011» у Росії, «BlackBerry-бунту 2011» у Великій Британії, «Арабська весна 2011» на Близькому Сході, у Північній Африці та інші.

Окреслено, що у науковому дискурсі існують протилежні думки стосовно ролі соціальних мереж при організації суспільно-політичних акцій. Одні науковці висловлюють упевненість, що їх роль при організації колективних дій в епоху інформаційного суспільства дуже велика і надалі зростатиме, інші стверджують, що подібні сайти варто розглядати скоріше як інструмент формування громадської думки, ніж ефективну платформу для координації та мобілізації.

У підрозділі 3.3. «Соціальні мережі та громадянське суспільство: у пошуках нової солідарності» визначено, що у сучасних умовах соціальні мережі виступають віртуальним соціальним простором взаємодії індивідів, у результаті чого формується складна, багаторівнева мережа громадянських зв'язків. Інтернет-технології формують нову сферу інформаційної взаємодії, що призводить до виникнення нових видів суспільних відносин, які розкривають соціальний потенціал громадян. Соціальні мережі стають сприятливим середовищем для виявів громадської активності. Вони виступають платформою для спілкування індивідів і груп в політичній сфері, шляхом створення механізмів політичного діалогу в суспільстві та розширення політичної участі. У межах дослідження виділено форми мережевої політичної участі.

За певних умов мережі конструюють соціальне поле, в якому відбувається мобілізація та самоорганізація громадян, виникають нові суб'єкти громадянського суспільства - мережеві співтовариства та блоги, які вносять у сучасний політичний процес новий зміст.

З'ясовано, що у сучасних умовах особлива увага приділяється представництву партій в блогах і соціальних мережах. Новим явищем для сучасної політики є створення та діяльність політичних партій у віртуальному просторі - «кіберпартії». Основна відмінність цього типу партійної участі у відмові від звичайного формального членства і перехід на прямі зв'язки з виборцями.

У Висновках запропоновано основні результати дослідження, які підтверджують вирішення актуальної наукової проблеми.

Концепт «комунікація» у сучасній системі соціально-політичних і гуманітарних наук не одержав загальновизнаної інтерпретації.

Основні підходи до визначення комунікації в її традиційних і нових (мережевих) формах пропонується підрозділити на західноєвропейський і північноамериканський варіанти стратегій дослідження.

Для представників західноєвропейської традиції (від Р. Барта до Ю. Габермаса) характерно при концептуалізації змісту «комунікація» акцентувати увагу, насамперед, на зв'язках із соціальним простором, у якому здійснюється ця взаємодія (комунікація - «діюча сила» структурування соціального простору (П. Бурдьйо)), для представників північноамериканської (від. Ч. Кулі до М. Маклюена) - на самій природі цього процесу (комунікація - «це повідомлення» (М. Маклюен)).

Як традиційні форми комунікаційного процесу пропонується розглядати варіанти соціальної взаємодії, що історично склалися та засновані на використанні класичних засобів виробництва, зберігання й передачі інформації (друк, радіо, телебачення); як нові («віртуальні», «електронні», «комп'ютерні», «мобільні» і т. ін.) - на комп'ютерних технологіях і технологіях мобільного зв'язку. Основною відмітною ознакою між цими формами комунікації виступає інтерактивність (результат зростання швидкості зв'язку і контролю за його здійсненням, як з боку відправника повідомлень, так і одержувача). Серед інших розбіжностей пропонується виокремлювати такі моменти - анонімність, оперативність, просторову віддаленість, фізичну недоступність; переважно вербально-текстовий характер комунікації; низький рівень затрат щодо здійснення комунікації.

Для концептуалізації нових форм інформаційно-комунікативної взаємодії в сучасній соціально-політичній літературі активно використовуються теоретичні побудови Ю. Габермаса та Н. Лумана, тобто здійснюється спроба певного синтезу західноєвропейської та американської традиції експлікації змісту поняття «комунікація».

Виходячи із об'єкта, предмета та мети дослідження, проблемне поле соціальних мереж як нової форми інформаційно-комунікативної взаємодії пропонується досліджувати в контексті використання теоретичних пропозицій французького політолога П. Бурдьйо (представника західноєвропейської традиції вивчення комунікації) і американського дослідника, автора теорії раціонального вибору в умовах поширення асиметричної взаємодії фізичних і юридичних осіб - Дж. Коулмена (прибічника вищезазначеної північноамериканської традиції). Саме розвиток тверджень, що мережа - один з основних засобів, за допомогою яких досягається ефект структурування соціальних впливів у просторі суспільства (П. Бурдьйо) і соціальна взаємодія, ґрунтується на постійному конфлікті між раціональністю окремо взятого актора і раціональністю колективних акторів, який конкретно проявляється в соціальних проблемах, що постійно відтворюються і можуть бути урегульовані з урахуванням трьох чинників: конкуренції, довіри і координації дій (Дж. Коулмен).

У контексті застосування вищезазначених методологічних засад формуються реальні підстави для розгляду проблемного поля соціальних мереж як нової форми комунікації у політологічному вимірі на двох рівнях - у площині теоретичного осмислення та у політичних практиках.

На теоретичному рівні доцільно досліджувати соціальні мережі, насамперед, як сегмент політичної реальності в контексті визначення потенціалу та провідних проблемних ліній їхнього комунікативного функціонування у соціально-політичному просторі.

Соціальні мережі пропонується розглядати як соціальну структуру, що складається з безлічі агентів (суб'єктів - індивідуальних або колективних, наприклад, індивідів, родин, груп, організацій) і визначеній на ній безлічі відносин (сукупності зв'язків між агентами). Усі наявні нині соціальні мережі можна віднести до двох видів - реальні та віртуальні.

Реальні соціальні мережі (традиційні, наприклад, політичні громади) створюються їхніми учасниками у варіанті прямого спілкування, реальних зустрічей, які неможливі у віртуальному варіанті. Формат функціонування таких мереж має широкий спектр - від дозвілля до співпраці над спільними соціально-економічними чи політичними проектами.

Віртуальні соціальні мережі визначаються за принципом кібернетичного варіанту комунікації у форматі Інтернет (міжособиста, міжгрупова, масова) та інтранет (міжособиста, внутрішньогрупова).

Провідною (але не єдиною) функцією сучасних соціальних мереж є одна з найважливіших для соціуму - комунікативна функція. Прагнення до спілкування консолідує широку аудиторію на певному ресурсі. У зв'язку з великим обсягом залучених користувачів можна вважати цю середу досить потужним інструментом для переслідування інтересів, зокрема, політичних.

Сучасні віртуальні соціальні мережі, що утворили нову форму комунікації (з потужним політичним аспектом) пропонується класифікувати, насамперед, за їх первісним безпосереднім призначенням:

- масові соціальні мережі - призначені для будь-якого інтернет-користувача, де відбувається спілкування на будь-які теми («ВКонтакте», Facebook, Twitter та ін.)

- тематичні - спрямовані на спілкування серед користувачів за різними інтересами (від професійних до політичних) (Професіонали.ru, LinkedIn та ін.);

- фото-, відеохостінги, соціальні мережі з функцією геопозиціонування - призначені для спілкування через коментування фотографій, відеороликів, місцезнаходження (YouTube, Instagram, Foursquare та ін.);

- нішові мережі - орієнтовані на певні чітко означені групи людей, наприклад мережа Хабрахабр, яка об'єднує все, що пов'язано з ІТ-технологіями.

За певних умов всі ці мережі конструюють соціальне поле (в контексті розвитку ідей П. Бурдьйо), в якому відбувається мобілізація і самоорганізація громадян, виникають нові суб'єкти громадянського суспільства - мережеві співтовариства та блоги, які вносять у сучасний політичний процес новий зміст.

Рівень ефективності комунікативного функціонування соціальних мереж безпосередньо пов'язаний з осмисленням цілої низки проблемних моментів і амбівалентностей, які виникають у цьому процесі. Насамперед, мова йде про одночасне, непорівнянне у тенденціях підвищення рівнів анонімності, відповідальності й публічності безпосередніх учасників інформаційно-комунікативної взаємодії.

На рівні політичних практик це знаходить відображення в нових механізмах формування порядку денного суспільства, організації й здійсненні протестних акцій, установлення політичного діалогу в суспільстві та розширення політичної участі пересічних громадян (розвиток громадянського суспільства).

Кожний з варіантів практик, пропонується розглядати як процес, заснований на «знятті» певного протиріччя (у контексті розвитку ідей Дж. Колмена) і як такий, що веде до амбівалентних результатів (це обумовлено специфічною природою віртуальних форм комунікації).

Новий механізм формування порядку денного суспільства в рамках функціонування соціальних мереж, з однієї сторони викликає прийняття конкретного політичного рішення як оптимального варіанта, з іншого боку - його явну фрагментацію, і реальну можливість повної втрати єдиної позиції.

Організація та здійснення протестних акцій у межах мережевої інформаційно-комунікативної взаємодії може бути, у першому випадку, перенесенням громадського протесту у форми традиційних мітингів, демонстрацій та інших політичних виступів, у другому - різноманітними акціями, що проводяться засобами самої мережі і не виходять за межі віртуальної реальності.

Соціальні мережі є сприятливим середовищем для виявів громадської активності представників сучасного суспільства, але виникнення нових видів суспільних відносин, які розкривають соціальний потенціал громадян, може призвести як до дійсного розвитку громадянського суспільства, так й до побудови «псевдо проекту майбутнього». Підставами для здійснення останнього процесу є формування уявної громадської думки, яка за допомогою різних технологій політичного маніпулювання (від «астротурфінгу» до «тролінгу»), у результаті стає «справжньою громадською позицією».

Соціальні мережі як форма сучасної комунікації у політологічному контексті є відкритим проектом, який потребує подальших досліджень. З одного боку, завдяки активному функціонуванню різних видів соціальних мереж влада стає більш мобільною й доступною для населення (підвищується рівень її публічності), з іншого - громадяни одержують нові можливості самостійного вираження, захисту та реалізації своїх інтересів (зокрема, політичних) як на рівні державного управління, так й на рівні місцевого самоврядування.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Данько Ю.А. Астротурфінг як інструмент віртуальної маніпуляції та політичної пропаганди в умовах інформаційної доби / Ю.А. Данько // Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки: зб. наук. праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. -- Харків, 2015. -- Вип 2 (8). -- Ч. 1. -- С. 38 --49.

2. Данько Ю.А. Феномен «Тролінгу» як форма комунікативної Інтернет-взаємодії: політичний контекст / Ю.А. Данько // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. -- Харків, 2015. -- № 2(25). -- С. 83 -- 94.

3. Данько Ю.А. Соціальні мережі як засіб політичної комунікації / Ю.А. Данько // European political and law discourse. -- 2015. -- Vol. 2. -- Iss. 2. -- P. 204 --209.

4. Данько Ю.А. Соціальні мережі у протестних акціях: функціональні реалії та потенціал / Ю.А. Данько // Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки: зб. наук. праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. -- Харків, 2015. -- Вип 1 (7). -- Ч. 1. -- С. 28 -- 38.

5. Данько Ю.А. Визначення комунікації у політологічному дискурсі / Ю.А. Данько // Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки: зб. наук. праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. -- Харків, 2014. -- Вип 2 (6). -- С. 43 -- 54.

Інші публікації:

6. Данько Ю.А. Феномен соціальних мереж у контексті становлення і розвитку мережевого суспільства / Ю.А. Данько // Вісник Міжнародного Слов'янського університету. Серія: «Соціологічні науки». -- Харків, 2012. -- Том 15. -- № 1-2. -- С. 53 --59.

7. Данько Ю.А. Соціальні мережі як форма сучасної комунікації: плюси і мінуси / Ю.А. Данько // Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки: зб. наук. праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. -- Харків, 2012. -- Вип 2. -- С. 179 -- 184.

8. Данько Ю.А. Теорії інформаційного суспільства в сучасному науковому дискурсі / Ю.А. Данько // Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки: зб. наук. праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. -- Харків, 2013. -- Вип 1(3). -- С. 76 -- 84.

9. Данько Ю.А. «Тролінг» як новий вид віртуальної комунікації / Ю.А. Данько // Український соціум. -- Київ. -- 2013. --№ 4 (47). -- С. 17 -- 25.

10. Данько Ю.А. Сетевая теория в социологическом дискурсе / Ю.А. Данько // Казанская наука. -- Казань. -- 2014. -- № 10. -- С. 322 -- 326.

11. Данько Ю.А. «Нові медіа» у формуванні протестних рухів / Ю.А. Данько // «Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах»: VI Міжн. наук.-практ. конф., Харків, 15 травн. 2015 р. -- Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2015. -- С. 43 -- 46.

12. Данько Ю.А. Соціальні мережі: сучасна форма спілкування / Ю.А. Данько // Соціологія у (пост)сучасності: зб. тез допов. XIІІ Всеукр. наук. конф. студентів та аспірантів, Харків, 23 - 24 квіт. 2015 р. -- Харків: Харківських національний університет імені Каразіна, 2015. -- С. 29 -- 31.

13. Данько Ю.А. Тролінг - мережевий феномен сучасності / Ю.А. Данько // «Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах»: V Міжн. наук.-практ. конф., Харків, 11 квіт. 2014 р. -- Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2014. -- С. 97 --99.

14. Данько Ю.А. Вплив соціальних мереж на соціалізацію особистості за умов глобалізації / Ю.А. Данько // «Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах»: IV Міжн. наук.-практ. конф., Харків, 23 травн. 2013 р. -- Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2013. -- С. 26 -- 29.

15. Данько Ю.А. Вплив соціальних мереж на соціалізацію молоді / Ю.А. Данько // День науки -2013: Наук.-практ. конф. молодих учених Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Харків, 15 травн. 2013 р. Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2013. -- С. 28 -- 29.

Размещено на Allbest.ru