Класична українська політична думка: набутки для сучасності

Суспільно-політична та історико-етнографічна спадщина М. Драгоманова напрочуд багата. Серед основних праць наступні: "Література російська, великоруська, українська і галицька" (1873-74), "Исторические песни украинского народа" (в 2-х т.,1874-75) (спільно з В. Антоновичем), "Малоруські народні переклади і оповідання" (1876), "Нові українські пісні про громадянські справи. 1764-1880" (1881), "Політичні пісні українського народу XVIII-ХІХ ст.." (1883-85), "Листи на Наддніпрянщину" (1893-94) та ін..

Захищаючи українську літературу від нападників, учений вважав, що вона має бути "по ідеях демократична, по манерах критична і реалістична, по мові живонародна". Його порівняльно-історичний метод дозволяв робити експлікацію загальнолюдських моральних та естетичних цінностей з цінностей національних, не позбавляючи при цьому останніх власної своєрідності та самодостатності.

Драгоманов виступав за еволюційний шлях розвитку суспільства, а майбуття держав бачилось йому федерацією вільних громадян зі спільними територіальними та господарськими складовими, а кожна нація (народ) має право на автономію. Доконане становлення незалежної держави охоплює три етапи: культурно-просвітницький, політичний, та формування соціально-економічних відносин. Ядром політичного етапу є здобуття громадянських свобод і запровадження демократичної конституції. При цьому політичні зрушення повинні бути прерогативою всього народу, а гарантом нормативних зрушень виступає його здатність до самоорганізації та самоуправління.

Драгоманівський ліберальний еволюціонізм органічно не сприймав радикалізм новітніх політичних неофітів, насамперед, марксизму. Його заклики до кардинальних змін, причому будь-яким шляхом і завдяки будь-яким методам, є несумісними з інтересами широкого громадянства. А тому негідним є виправдання досягнення мети будь-якими засобами: "не кажучи вже про пролиття часто невинної крові, дуже часто і багато хорошого із старого порядку чине при встановленні нового" [3, с. 12]. На превеликий жаль, подальша історія повністю підтвердила істинність цього роздуму М. Драгоманова.

Своєрідним "рубіконом" між ХІХ і ХХ ст. на царині політичної думки в прямому і переносному смислі стала програмна робота Миколи Міхновського "Самостійна Україна", яка на тривалий час стала основоположним документом для нового покоління українських патріотів. Наразі, таке поважне значення "Самостійної України" могло бути лише через те, що вона стала своєрідним ідейно-концептуальним узагальненням роздумів і напрацювань усіх попередників М. Міхновського у ХІХ ст.

Микола Міхновський народився у 1873 р. на Чернігівщині. За освітою адвокат-правник, займався юридичною практикою в Харкові. Все свідоме життя присвятив боротьбі за незалежність України, як думкою, так і ділом. Відійшов у небуття в 1924 р., - переслідуваний більшовицьким режимом, наклав на себе руки.

У роки визвольних змагань 1917-21 рр. Міхновський--один із лідерів військової справи. Вже 22 березня 1917 р. за ініціативою поручника М. Міхновського відбулися Перші Збори українських старшин і вояків, які ухвалили послати меморіал до Тимчасового уряду з вимогою автономії для України і проголосив Тимчасову Українську Військову Раду [6, с. 712]. 18 травня 1917 р. відбувся перший Всеукраїнський Військовий з'їзд, на якому головував М. Грушевський, а членами Президії були обрані С. Петлюра, В. Винниченко, Ю. Капеах та М. Міхновський. На цьому з'їзді було утворено Український Генеральний Військовий комітет як верховний провід всього українського військового уряду, до складу якого було обрано і М. Міхновського. Загалом, історики збройної боротьби українців за незалежність, роздумуючи над причинами поразки, з гіркотою відзначали прикру нестачу таких людей, як Міхновський з його прихильниками з колишньої Української Народної Партії (УНП), брати Шемети, д-р Луценко, полуботківці і т. ін., що рубом ставили державну окремішність України і, що боротьбу проти всякої Москви, лівої чи правої, білої чи червоної, вважали за перший свій заповіт, найшлось у той же час спільно, що тих вірлів [орлів] між гайвороннями" [6, с. 411].

Основні ідеї "Самостійної України" М. Міхновський виголосив в 1900р. в Харкові і Полтаві на зібраннях молодих незалежників; в тому ж році на публічному вічі виступив Д. Донцов і українське студентство прийняло резолюцію про свій ідеал--створення самостійної Української Держави. А незадовго перед цим у Львові 1 січня 1900 р. Українська Національно-Демократична Партія, до керівного органу якої (Народного комітету) були обрані М. Грушевський, К. Левицький, В. Охримович, Д. Савчак та І. Франко, утвердила в програмі максимуму вимогу соборної незалежної України, "де усі частини нашої нації об'єдналися в одну новочасну культурну державу". Отже, українське суспільство стало повноцінним і свідомим суб'єктом політичних трансформацій у своїй країні.

Щоб усвідомити шляхи і засоби здобуття Україною незалежності, М. Міхновський звертається до історичного минулого і критично його переосмислює, вишукує позитивний досвід для сучасників. У цьому контексті пильний інтерес і дотепер становить чи не перша в новітній історії спроба критичного потрактування ним Переяславської угоди 1654 р. Зокрема, дослідник звертає увагу на той промовистий і нині практично всім відомий факт, що московська держава не виконала основних пунктів угоди, а українська сторона була обдурена. Хоча в "Переяславських статтях" мова йшла про військовий союз, тобто рівноправну міждержавну угоду України-Руси і Москви. І це політичний злочин, за Міхновським, не має строку давності. Далебі: "Та навіть, коли б ми не бачили у нашій історії безупинних протестів, то й тоді наше власне існування є протест проти насилля не тільки над нами, але й над нашими предками, воно перериває течію задавнення, воно накладає на нас обов'язок розбити пута рабства, щоб спадкоємці Богдана Хмельницького--ми по праву могли користуватися нашою спадщиною" [13, с. 163-164].

У політичному маніфесті М. Міхновського "Вірую" задекларовується погляд на Росію як на окупанта України, а метою визвольних змагань є здобуття повної державної незалежності. Досягнення цієї мети мають уможливити наступні постулати-гасла:

"Україна для українців і доки хоч один ворог-чужинець залишається на нашій території, ми не маємо права покласти зброю";

"Візьмемо силою те, що належить нам по праву, але відняте від нас теж силою";

"Вперед! Бо нам ні на кого сподіватись і озиратись назад";

"Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат до Кавказу!".

Проект конституції майбутньої вільної України, запропонованої М. Міхновським, гарантує її громадянам основні права людини: свободу совісті, свободу слова, недоторканість особи, відокремлення церкви від держави, а держави від церкви, право на освіту, свободу друку, свободу зібрань, свободу утворення спілок, право на рідну мову за визнання української мови офіційною, право на звернення до суду та ін. Територіально-адміністративно Україна поділяється на 9 спілок, вільних і самоврядних громад, тобто 9 земель - Чорноморську, Слобідську, Степову, Лівобережну (або Гетьманщину), Північну, Гайову (або Полісся), Підгірську, Горову і Понадморську Україну. Це мала бути водночас держава унітарна, з Президентом, двопалатним парламентом та радою міністрів. Судова влада належала всім судам і суддям, а самоуправління на місцях здійснювалося виборними земськими і громадськими радами за власними законами. Ці та інші ідеї М. Міхновського знайшли своє повне або часткове втілення в державотворчій діяльності УНР та сучасній Україні, а деякі з них ще чекають свого часу.

У часи української бездержавності суспільна думка одним з головних пріоритетів визначила пошук шляхів та засобів відновлення соборної незалежної України.

Список використаних джерел

1. Велика історія України: У 2-х томах. / Передм. д-ра І. П. Крип'якевича; зладив М. Голубець. - К.: Глобус, 1993.--Т. 2.

2. Дашкевич Я.Р. Берлін. Квітень 1791 р. Місія В.В. Капніста. Її передісторія та історія // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 1. Український археографічний збірник. - К.: Наукова думка, 1992.--Т. 4. - С. 220-260.

3. Драгоманов М.П. Вопрос об историческом значении Римской империи и К. Тацит // Университетские известия. - 1869. - N° 2. - С. 12.

4. Записка о нуждах малороссийского дворянства (1801) // Пам'ятки суспільної думки України (ХУІІІ--перша половина ХІХ ст.). - Хрестоматія / Під ред. проф. А.Г. Болебруха. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1995. - C. 341.

5. Записка, составленная по архивным источникам, в 1865 году есаулом Барилком и хорунжим Кияшко. О времени поселения бывшего Черноморского казачьего войска на места ныне занимаемые, и о происходивших переменах по военному и гражданскому управлениям. - Екатеринодар, 1896. - С. 51-56.

6. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). / Упорядник Б.З. Якимович. - Львів: Світ, 1992. - 4-е вид., змін. і доповн.

7. Кирило-Мефодіївське товариство. - К.: Наукова думка, 1990.--Т. 1.

8. Костомаров М. Книга битія українського народу // Політологічні читання. - 1992. - №2. - С. 268-279.

9. Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - С. 232.

10. Куліш П. Книга о ділах народу українського і славного війська козацького запорозького // Пам'ятки суспільної думки України (ХУШ--перша половина ХІХ ст.). - С. 337.

11. Куліш П. Україна // Пам'ятки суспільної думки України (ХУШ--перша половина ХІХ ст.). - С. 333.

12. Куліш П.О. Твори. В 2-х т. - К.: Дніпро, 1989.--Т. 2. - С. 250.

13. Міхновський Микола. Самостійна Україна // Вивід прав України / За ред.. Богдана Кравцева. - Нью-Йорк: Пролог, 1964. - С. 163-164.

14. Охрімович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. - Нью-Йорк: Вид-во Чарторинських, 1965. - С. 17-18.

15. Полетика В. Промова, виголошена на зборах дворянства Роменського повіту. 29 серпня 1801 року // Пам'ятки суспільної думки України (XVIII--перша половина ХІХ ст.). - Хрестоматія / Під ред. проф. А. Г Болебруха. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ 1995.

16. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 Т - К.: Либідь, 1993.--Т 2.

17. Попович М.В. Нарис історії культури України.--К.: "АртЕК", 1998.

18. Собрание малороссийских прав 1807 г. / Сост. К.А. Вислобоков и др. - К.: Наук. думка, 1993. - 368 с.

19. Федорців Ф. Юліан Охримович (Грудка землі на могилу покійного товариша) // Юліан Охримович. Розвиток української національно-політичної думки. - Нью-Йорк: Вид-во Чарторинських, 1965. - С. XII.

20. Шевчук Валерій. Нерозгадані таємниці "кторп Русів" // !сторія русів / Пер. I. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. - К.: Рад. письменник, 1991.

Размещено на Allbest.ru