Специфіка політичного дискурсу соціальної проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМИ

Климанська Л.Д.

доктор політичних наук, доцент

Національний університет “Львівська політехніка”

(Україна, Львів)

Стаття присвячена технологічним аспектам процесу конструювання соціальних проблем у полі політичного дискурсу. Розглядаються ті елементи дискурсу соціальної проблеми, які свідчать про технологічність конструювання соціальної проблеми зацікавленими політичними суб'єктами, а саме, практичне використання знань про процес інформування з метою реалізації інтересів політичного агента, перетворення вихідного матеріалу на продукт, який відповідає цільовій настанові політичного агента; інтерпретація проблеми політичним агентом і аудиторією, до якої спрямований текст соціальної проблеми (кодування/декодування); використання певних технологічних прийомів, які проблематизують або депроблематізують складні соціальні обставини.

Klymanska L.D., Doctor of political science, Associate Professor, National University “Lviv Polytechnic" (Ukraine, Lviv)

The Specificity of the political discourse of social problem

Климанская Л.Д., доктор политических наук, доцент, Национальный университет “Львовская политехника" (Украина, Львов)

Специфика политического дискурса социальной проблемы

Соціальні проблеми виникають, як правило, в руслі соціальної справедливості і громадського порядку, тобто у полі політичної напруги. Тому, безумовно, що конструювання соціальних проблем у публічному дискурсі не може відбуватися без політики. Проблеми входять в політичний дискурс і починають існувати як “арматура” ідеологій, оскільки позначають, хто є доброчесним, і корисним, а хто небезпечним або неадекватним, які дії будуть винагородженні, а які покарані.

З соціальними проблемами, на відміну від приватних, слід “зробити щось”, на них має відреагувати все суспільство, і, перш за все, основний суб'єкт суспільства - держава, яка не може дозволити такому стану справ тривати далі, а отже соціальні проблеми - це обставини, які вимагають політичного втручання. Приватні проблеми є питаннями, які вирішуються в приватному порядку, соціальні проблеми вимагають реакції громадськості і політичного рішення. Діапазон реакцій та рішень є досить широким: це можуть бути заходи для придушення або контролю над складними соціальними обставинами (заблокувати складні обставини, ув'язнити злочинців, фізично їх покарати, позбавити їх волі, або навіть вбити). Ці чи інші заходи покликані виправити обставини, покращити умови, досягнути більшої соціальної справедливості, посилити соціальне забезпечення, надати більший соціальний захист.

Приватні проблеми перетворюються на соціальні через процес соціального конструювання, який передбачає визначення і перевизначення складних соціальних обставин і отримання “почесного” рангу “соціальна проблема” лише частиною цих обставин.

Визначення соціальної проблеми набуває великого значення для соціально-політичних проектів їхнього регулювання. Якщо проблема безробіття існує завдяки поганим економічним умовам, то відповідні політичні проекти будуть пробувати оживити економіку, щоб створити робочі місця і надати фінансову підтримку в цей час. Натомість, якщо безробіття сприймається як таке, що виникає через відмову безробітного шукати роботу або через відсутність необхідних навичок у безробітних, то відповідні заходи будуть стояти на перешкоді “простого” отримання матеріальної допомоги від держави (це може здійснюватися, наприклад, за рахунок зниження рівня допомоги і введення суворіших правил на право отримання такої допомоги, і водночас стимулювання у безробітних бажання отримати відповідні навички у навчанні).

Будь-який політичний проект, що виникає в результаті взаємодії різних соціальних та політичних суб'єктів, комунікативно обумовлений. Так виникає політичний дискурс соціальної проблеми, специфіка якого полягає у технологічності підходів до конструюванню соціальної проблеми, тобто він може трактуватися як комунікативна технологія. У всьому обсязі літератури, присвяченої проблемам комунікації виділяють популярний нині підхід до неї з акцентом на її технологічності, зокрема у політиці (Ю. Нісневич [18], М. Вершинін [4], О. Зернецька [12; 13] та інші). Використання комунікативних технологій (паблікрілейшнз, політична реклама, політичний маркетинг, виборчі технології тощо) стало нормою сучасного політичного процесу і значною частиною всього політичного комунікативного простору, про що пишуть А. Балашева [1], І. Вікент'єв [3], И. Владикіна та С. Плєсовских [4], Г. Грачов [6], А. Зверінцев [9], Ф. Ільясов [12], Д. Ольшанський [17], Г. Почепцов [18; 19; 20], Ю. Шайгородський [24]. На цьому, зокрема, наголошує Н. Кудрявченко, який вважає, що “...політична комунікація - це сукупність теорій і методів, якими можуть користуватися політичні організації і органи влади з метою визначення своїх завдань і впливу на поведінку громадян. З її допомогою з'являється можливість. формування “образу” влади, бо сьогодні, як і у всі часи, правителі прагнуть з'явитися перед масами з найвигіднішого боку, залежно від вимог, які пред'являлися до вождя, государя, президента в кожну історичну епоху” [15]. Додамо від себе, що комунікативні технології використовують в політичному процесі не тільки для того, щоб створити образ влади, а ще і для того, щоб створити “образ соціальної проблеми”. Саме в цьому контексті і з'являється термін дискурс, але власне образ соціальної проблеми залишається поза увагою дослідників.

У сучасному використанні терміну “дискурс” можна виділити два основні підходи. З одного боку, дискурс розуміють як мовленнєву практику, тобто як “інтерактивну діяльність учасників спілкування, встановлення та підтримання контакту, емоційний та інформаційний обмін, вплив один на одного, переплетення комунікативних стратегій та їх вербальних і невербальних втілень у практиці спілкування” [13, с. 5]. З іншого боку, дискурс презентують як складний комунікативний феномен, який включає не тільки акт створення визначеного тексту, а ще відображує залежність створеного продукту від значної кількості екстралінгвістичних обставин - знань про світ, думок, установок, конкретних цілей того, хто говорить (Т. ван Дейк [7], М. Фуко [23]). У світі кожного дискурсу діють свої правила, істини, етикет.

Якщо прийняти таку точку зору, дискурс описує спосіб інтерпретації, спосіб “говоріння про” і в силу цього має сенс - який або чий дискурс. В такому випадку маються на увазі правила народження смислів, які належать тому, хто творить цей текст. Дослідників в даному випадку цікавить не дискурс взагалі, а його конкретні різновиди, що задаються широким набором параметрів: чисто мовні виразні риси, а також специфіка тематики, систем переконування, способів розмірковування тощо (можна було би сказати, що дискурс в такому розумінні - це стилістична специфіка плюс ідеологія, яка за нею стоїть). Тобто дискурс в такому його розумінні - це позначення системи обмежень, які накладаються на необмежену кількість висловлювань в силу визначеної соціальної або ідеологічної позиції. Саме такий підхід в практикується при визначенні політичного дискурсу в роботах російських вчених О. Шейгал [25], Т. Рябової [21], В. Демьянкова [8].

В нашій статті ми ставимо за мету на основі аналізу змісту риторики присвяченій соціальним проблемам виокремити риси технологічності у політичному дискурсі.

Політичний дискурс - це опосередкований певною соціокультурною традицією спосіб комунікації, заснований на обміні, навіюванні та пропаганді певних ідей, позицій та поглядів учасників політичного життя, задля досягнення політичних цілей, який покладається на всі існуючі у суспільному комунікативному просторі типи конструктів. Політичному дискурсу властивий не тільки смисл (співвіднесення з реальністю), а ще і сутнісна “прив'язка” (співвіднесення суб'єктно з визначеною групою або групами людей).

Комунікативні конструкти соціальної проблеми можуть використовуватися для проектування політичної реальності з метою реалізації визначених політичних цілей. Це означає створення політичних текстів соціальних проблем, які слугують засобом передачі інформації (під текстом розуміємо всю сукупність попереднього досвіду відносно проблеми, виражену у вербальній та невербальній формі). В таких текстах:всі складові презентують складні соціальні обставини у річищі відносин домінування та підкорення; навмисно використовуються такі аргументаційні моделі, які в першу чергу впливають не на розум людини, а на її почуття (мовець звертається до традицій, загальновизнаних авторитетів, до соціокультурних цінностей, історичних прикладів тощо). Такій аргументації властива особлива емоційність; “читається” установка на досягнення результатів перерозподілу сил у процесі боротьби за владу. Проголошення політичного тексту тягне за собою об'єктивацію та здійснення влади і призводить до соціальних наслідків у формі відносин домінування-підкорення в суспільстві; комунікативні стратегії тексту реалізуються шляхом масовості комунікації, розмитості меж комунікативного простору, фантомності комунікативних елементів та інших прагматичних прийомів здійснення влади; важко щось однозначно перевірити чи заперечити, вони спрямовані у майбутнє; присутня полемічність, що впливає і на підбір лексики, на її певну театралізацію. Полемічність спрямована на нав'язування інших цінностей та оцінок, навіювання негативного ставлення до політичного противника.

Специфічними характеристиками “політичного дискурсу соціальної проблеми” можна вважати:

1) “жанрову” визначеність, тобто упорядкованість смислового поля навколо складних соціальних обставин, які виведено в ранг соціальної проблеми;

2) стильові характеристики комунікації щодо соціальної проблеми, які задаються особливістю ідеологічної позиції суб'єкта політичного процесу і його “присутністю” у владі чи опозиції;

3) володіння дискурсом соціальної проблеми часто виступає засобом маніфестації своєї належності до певної ідеології, субкультурного товариства або свого доступу до певних інтелектуальних ресурсів;

4) композиційну цілісність політичного дискурсу соціальної проблеми, яку надають йому визначені фрейми проблематизації або депроблематизації складних соціальних обставин, що визначають логіку аргументації політичної позиції в рамках соціально-політичного проекту вирішення проблеми;

5) дискурс соціальної проблеми передбачає існування “мовчазного спостерігача”, якому відводиться роль оцінювача технологічних зусиль суб'єктів політичного процесу.

Політичний дискурс соціальної проблеми можна трактувати як комунікативну технологію оскільки в ньому фіксуються всі риси комунікативної технології.

По-перше, політичний дискурс соціальної проблеми - це практичне використання знань щодо процесу інформування, комунікації для перетворення складних соціальних обставин у соціальну проблему. Кожен політик або політична партія приходять до влади з обіцянками вирішити більшість проблем, які існують у суспільстві. Зазвичай проблемою називають невідповідність між задекларованою метою і наявним станом. В ідеалі, якщо існує проблема, слід зібрати усі дані, що мають відношення до неї, сформулювати усі можливі альтернативи шляхів вирішення і методом аналізу з погляду ефективності обрати одну з цих альтернатив. Така схема називається раціональною, і більшість політиків завжди претендувала на те, щоб презентувати свої стратегії подолання проблем такими, що відповідають цій схемі. Натомість, Дебора Стоун [22] пропонує більш реалістичний погляд на прийняття рішень у цілому і на визначення проблем зокрема. Свій підхід до розуміння реальних концепцій прийняття рішень вона назвала парадоксальним. Підхід базується на тому, що раціональний метод не враховує особливостей політики як такої. Насправді прийняття певних рішень майже завжди зумовлене не тільки абстрактною ефективністю, яка до того ж всіма сприймається по-різному, а й багатьма іншими факторами. Наприклад, ідеологією, яку сповідує той, хто приймає рішення, його бажанням бути популярним і не стати об'єктом критики, “проштовхнути” вигідний саме для нього варіант подолання певної проблеми тощо. Відповідно до цих та інших факторів і визначаються самі проблеми, що мають бути врегульовані. Це не обов'язково означає штучне конструювання проблем, хоча цей варіант також можливий. Змінюється саме спосіб подання проблеми громадськості, розстановка акцентів, час, обставини, аудиторія, перед якою політик виступає зі своїм аналізом ситуації, а це все свідчить про комунікативну технологічність політичного дискурсу соціальної проблеми. Іншими словами, певні партії, державні органи або індивіди прагнуть представити проблему вигідним для них чином, щоби спонукати до обрання запропонованого ними шляху її регулювання.

По-друге, у політичному дискурсі соціальної проблеми закладаються цілі політичного агента, які не завжди артикулюються. Дискурс починає "кити”, коли з'являється проблема, що формує, у свою чергу, наміри політичного агента. Мета політичного агента може бути декларована як така, що покликана вирішити соціальну проблему, але це не завжди відповідає його намірам. Наміри політичного агента можуть полягати не у вирішенні соціальної проблеми, а у створенні власного іміджу на фоні висунення соціально-політичного проекту вирішення проблеми.

По-третє, будь-яка технологія передбачає перетворення вхідного матеріалу на вихідний продукт, який відповідає (або принаймні має відповідати) цільовій настанові політичного агента. "Негативний імідж” складних соціальних обставин, який залякує населення, "імідж соціальної” проблеми і є тим продуктом, який після цілого ряду технологічних операцій отримує суспільство, а це означає, що соціальні обставини попадають з так званого "медіа-порядку денного” у "суспільний порядок денний” і, зрештою, у "політичний порядок денний”. Під "порядком денним” у сучасній комунікативістиці розуміють набір тем і проблем, які вважаються найважливішими в той чи інший часовий період.

По-четверте, в політичному дискурсі соціальної проблеми можна простежити інтерпретацію проблеми, з одного боку, політичним агентом, а з другого боку, аудиторією, до якої спрямований текст соціальної проблеми (кодування/декодування). Суб'єкт комунікативного процесу вкладає своє значення у символ-дискурс залежно від цілей. Зміст дискурсу може відрізнятися від реальності. Ця особливість дозволяє впливати на когнітивні процеси, що виникають у адресата в результаті комунікативної взаємодії, а також формувати зручну для політичного актора "картину світу”. "Всі одиниці мови слугують або для виразу інформації, або для її перерозподілу, або, нарешті, для розчленування потоку інформації і при тому, роблячи це, вони обслуговують як мисленнєві процеси в голові окремого індивіда, так і сприяють відображенню досвіду людства в цілому, фіксуючи результати сприймання та пізнання реальності” [14, с. 251]. Подібно і інтерпретація знаку соціальної проблеми політичним агентом, залежить від цілей політичного агента та його ідеологічної позиції. Так, наприклад, звернення до "дискурсу бідності” офіційної влади і опозиційних сил будуть привносити діаметрально протилежні значення цього символу, так само як і звернення до "дискурсу бідності” лібералів, консерваторів, комуністів і соціалістів. Однак існування такого зв'язку, дозволяє виявити інтенції кожного агента політики, оскільки тільки у порівнянні різних позицій можна визначити прихований смисл політичного процесу та інтереси його учасників.

Проектування проблем з позицій влади передбачає включення їх у конкретну дискурсивну рамку, або "кодування”. Цей термін було введено С. Холлом для того, щоб описати процес "закриття” ("closure”) системи багатоактних репрезентацій, тобто звуження всього спектру значень до тих, які є преференціями у пануючій ідеології [26]. Закриття забезпечує натуралізацію моно-акцентних ідеологічних конструкцій, в результаті чого вони перетворюються у норми "здорового глузду” і на передумови будь-якого мисленнєвого акту. Таким чином формується "гегемоністський культурний порядок”, який забезпечує легітимацію існуючого стану як природного, неминучого та такого, який само собою зрозумілий. Представники владних структур через "провладний тиск” кодують соціальні проблеми в такий спосіб. Вони схильні розглядати "населення” як об'єкт раціональних бюрократичних процедур, а не як партнерів, тим більше не як самостійний суб'єкт дії. "Населення” має визначені потреби, які влада намагається по можливості задовольнити, але які повністю задовольнити неможливо. Якщо ступінь задоволення потреб є недостатньою, має місце соціальна проблема (наприклад, проблема житлова). Однак визначення ступені, до якої можуть бути задоволені потреби, є виключно у компетенції органів влади і недоступно розумінню "населення”. Це означає, що визначення соціальних проблем, які присутні у засобах масової інформації, даються з прагматичних позицій адміністративного застосування влади, виходячи з технічних, економічних та адміністративних міркувань. При тому у свідомості представників органів влади постійно присутній образ "невдячного населення”, яке не в силах оцінити турботу влади про себе, не усвідомлює ускладнень тих проблем, які доводиться вирішувати задля їхнього задоволення.

Інтерпретація соціальної проблеми аудиторією може вносити в політичний дискурс соціальної проблеми нові акценти. Представники постструктуралізму (Р. Барт, Ж. Дерріда) висували концепцію трактування тексту як вільного поля для інтерпретацій, де жоден з учасників, навіть автор, не має монополії на істину. Читач тексту є таким же його творцем, як і автор. Предметом дискурсу тут виступає не сам текст як стабільна незмінна субстанція (структуралізм), а те, що в кінцевому рахунку, з'являється на виході як спілкування між безпосереднім автором тексту і аудиторією. Суспільство, громадськість грає таку ж роль у побудові дискурсу, як і його автор, політичний агент. Для політичного дискурсу ця теза має величезне значення. Якщо аудиторія не буде сприймати текст, політичний символ, закодований з допомогою дискурсу, смисл політичного процесу не буде донесено до суспільства, а це означає, що політична еліта (творець тексту) не досягне своїх цілей. З іншого боку, негативне сприймання тексту, або його ігнорування аудиторією має стимулювати еліту до зміни свого політичного курсу (політичного проекту). Так суспільство стає опосередкованим учасником політичного процесу. Саме тому дискурс соціальної проблеми неможливий без зворотного зв'язку з цільовою аудиторією.

По-п'яте, властивістю політичного дискурсу соціальної проблеми є використання визначених технологічних прийомів, які проблематизують або депроблематизують складні соціальні обставини (технологічна ознака). Використання таких технологічних прийомів для позиціонування складних соціальних обставин можна проілюструвати на прикладі символічного способу презентації проблеми через метафору.

Метафора як своєрідна модель, що пов'язує об'єкт з певними іншими об'єктами або стан справ з деякими іншими об'єктами або станами впливає на наше розуміння і інтерпретацію того, що відбувається навколо у соціальній зовнішній реальності. Метафори не тільки порівнюють дві речі або події між собою, а й пропонують певну дію. Такий “стрибок від опису до припису” в політичній метафорі Мартін Рейн і Дональд Шон назвали “нормативним стрибком” [цит. за 22, с. 123]. Саме так метафори, закликаючи до певних дій, стають засобом впливу. Звернімося за прикладом використання метафори до промови Петра Симоненка: “Сформований Кабінет Міністрів - це команда непрофесіоналів, а по суті - відсутність команди взагалі. Це команда поділу ринків, грошових потоків між олігархічними кланами” [5]. За цими словами легко побачити, що автор не просто змальовує діяльність Кабінету Міністрів, а й оцінює її, порівнюючи з поділом ринку, і вказуючи, таким чином, на те, що ситуацію треба змінити.

Політичний дискурс характеризується високим ступенем метафоричності, а серед різних моделей метафоризації у мові політики переважає метафора війни.

Оголошення війни - це простий приклад ширшої тенденції використання військової термінології в описі соціальних проблем і соціальної політики. Віднесення до баталій, кампаній, атак, мобілізації, рекрутування, арсеналів, зброї, цілей, фронтів, ворогів, стратегії, тактики регулярно з'являються у риториці політиків, законодавців, лобістів, журналістів - всіх тих, хто намагається впливати на політику, і науковців, які намагаються цю політику аналізувати. Потреба у використанні військової термінології виявляє генеральну тенденцію використання війни як метафори. Деякі науковці твердять, що це ознака мілітаризованого суспільства, тобто такого суспільства, в якому мілітаристські цінності глибоко вкорінені у культурі і визначають спосіб розуміння та інтерпретації світу.

Усі метафори, включаючи метафору “оголошення війни”, несуть у собі певний сенс використання. “Метафори - це важливі інструменти для стратегічної репрезентації в аналізі політики. На перший погляд вони просто порівнюють одне з другим, але глибинно вони, як правило, включають цілий наратив і припис для дії... У кожній метафорі політики міститься припущення, що “якщо А дорівнює Б, тоді шлях вирішити А буде той самий, що Ви робили з Б”. Метафори політичних курсів містять приписи, вони є формою захисту” [22, с. 118].

Отже, ідея дискурсу як комунікативної технології звертає увагу на цілий ряд питань пов'язаних із соціальним конструюванням соціальних проблем. По-перше, вона припускає, що слід дивитися далі просто конкуруючих теорій або перспектив; слід аналізувати, як знання організовано навколо центральних тем, які допускають різні теорії, щоб конкурувати. Дискурси визначають, в чому є проблема, і саме через те, що теорії розділяють визначення проблеми, вони (тобто теорії, ідеології) можуть змагатися і сперечатися. По-друге, дискурс як комунікативна технологія формує, якого роду знання мають сенс, які знання варто мати і які з них є “правдивими”. Політичний дискурс бідності, наприклад, означає, що ми шукаємо, збираємо і використовуємо знання про “бідних людей”. Припустити, що ця категорія людей не існує, або що не слід намагатися дізнатися більше про них звучить безглуздо. Звичайно, “всі знають”, що є бідні люди. Вони можуть бути визначені, виміряні і вивчені (і ми можемо зробити щось із проблемою бідності тільки тоді, коли ми знаємо більше про неї). По-третє, ідея дискурсу як комунікативної технології підкреслює важливість аналізу способів, якими бідних включено/ інституціалізовано в контекст соціального порядку і відносин з владою. Робітні будинки, благодійні організації, офіційні пільги, тестові випробування, правила спільного проживання тощо, є тими шляхами, в яких інституціоналізується дискурс бідності (і вони також відображають різні види теорій, політик і перспектив в рамках дискурсу). Вони включають в себе відносини влади з групами соціальних партнерів: заявників, експертів, соціальних працівників, слідчих тощо. Перспективи подальших розвідок у цьому науковому напрямі передбачає дослідження дискурсивних конструкції конкретних соціальних проблем і технологічних прийомів проблематизації та депроблематизації складних соціальних обставин.

Список використаних джерел

1. Балашова А. Н. Технология избирательной компании в западной политической науке / А. Н. Балашова // Вестн. МГУ. Сер. 12. Политические науки. - 2000. - № 2. - С.62-79.

2. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе / М. С. Вершинин. - СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2001. - 252 с.

3. Викентьев И. Л. Приемы рекламы и PR / И. Л. Викентьев. - М.: Триз-шанс, 1995. - 165 с.

4. Владыкина И. К. Феномен доверия и политическая реклама / И. К. Владыкина, С. Н. Плесовских // Вестн. МГУ. Сер. 18. Социология и политология. - 2000. - № 1. - С.141-155.

5. Выступление Симоненко П. Н. - первого секретаря ЦК Коммунистической партии Украины на заседании Исполкома СКП-КПСС. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.kpu.net.ua/Main/modules.php?name= News&file=article&sid=391

6. Грачев Г. В. Информационные технологии политической борьбы в российских условиях / Г. В. Грачев. - М.: Полис. - 2000. - № 3. - С. 151-156.

7. Дейк ван Т. Язык. Познание. Коммуникация / Т. ван Дейк. - М.: Издательство: БГК им. И. А. Бодуэна де Куртенэ. - 1989. - 331 с.

8. Демьянков В. З. Интерпретация политического дискурса в СМИ / В. З. Демьянков // Язык средств массовой информации: учеб.пособие для вузов / под ред. М. Н. Володиной. - М., 2008. - С.374-393.

9. Зверинцев А. Б. Коммуникационный менеджмент: Рабочая книга менеджера PR / А. Б Зверинцев; 2-е изд., испр. - СПб.: СОЮЗ, 1997. - 288 с.

10. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / О. В. Зернецька. - К.: Освіта, 1999. - 351с.

11. Зернецький П. В. PR - маніпуляціний вплив. Комунікативна теорія і практика / П. В. Зернецький, О. В. Зер- нецька // Політ. Менеджмент. - 2003. - № 3. - С.101-103.

12. Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг, или как “продать” вождя / Ф. Н. Ильясов // Полис. - 1999. - № 5. - С.88-100.

13. Карасик В. И. О типах дискурса / В. И. Карасик // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс: Сб. науч. тр. - Волгоград: Перемена, 2000. - С. 5-20.

14. Кубрякова Е. С. Части речи с когнитивной точки зрения / Е. С. Кубрякова. - М.: Институт языкознания РАН, 1997. - 430 с.

15. Кудрявченко Н. А. Политическая коммуникация и власть [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nestudent.ru /show.php?id=87296.

16. Нисневич Ю. А. Информационный фактор политической модернизации / Ю. А. Нисневич // Вестн. МГУ. Сер. 12. Политические науки. - 2001. - № 3. - С. 91-101.

17. Ольшанский Д. В. Политический PR / Д. В. Ольшанский. - СПб.: Питер, 2003. - 544с.

18. Почепцов Г. Коммуникативные технологии двадцатого века / Г. Почепцов. - М.: “Рефл-бук”, Киев: “Ваклер”,1999. - 352 с.

19. Почепцов Г. Г. Виборчий імідж / Г. Г. Почепцов // Нова політика. - 1998. - № 3. - С. 38-43.

20. Почепцов Г. Г. Теория и практика коммуникации / Г. Г. Почепцов. - М.: “Рефл-бук”, Киев: “Ваклер”, 2000. - 256 с.

21. Рябова Т. Б. Политический дискурс как ресурс “создания гендера” в современной России / Т. Б. Рябова // Личность. Культура. Общество. - 2010. - Т. VIII. - Вып.4 (32). - С. 307-320.

22. Стоун Д. Парадокс політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень / Д. Стоун. - К.: Вид. дім “Альтернативи”, - 304 с.

23. Фуко М. Археология знания / М.Фуко; пер. с фр.; общ. ред. Бр. Левченко. - Киев: Ника-Центр,1996. - 208 с.

24. Шайгородський Ю. Політична міфотворчість як виборча технологія / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2009. - Вип.17. - С. 144-152.

25. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса / Е. И. Шейгал. - М.: Гнозис, 2004. - 326 с.

26. Hall S. Encoding / Decoding // Media and Cultural Studies: Keyworks / Eds.: M.G. Durham and D.M. Kellner / S. Hall. - Malden, Mass.: Blackwell Publishers, 2001. - 276 p.

References

1. Balashova A. N. Tehnologiya izbiratelnoy kompaniyi v zapad- noy politicheskoy nauke / A. N. Balashova // Vestnik MGU. Seriya 12. Politicheskie nauki. - 2000. - № 2. - S. 2-79.

2. Vershinin M. S. Politicheskaya komunikatsiya v informat- sionom obchestve / M. S. Vershinin. - Spb.: Izd-vo Mixaiylova V.A., - 252 s.

3. Vikentiev I. L. Priyomi reklami I PR / I. L. Vikentiev. - Moskva: Triz-shans, 1995. - 165 s.

4. Vladikina I. K. Fenomen doveriya i politicheskaya reklama / I. K. Vladikina, S. N. Plesovskyx // Vestnik MGU. Seriya 12. Sociologiya i politilogiya. - 2000. - № 1. - S. 141-155.

5. Vistupleniye Simonenka P. N. - pervogo sekretarya TSK Ko- munisticheskoy partiyi Ukrainy na zasedaniyi Ispolkoma SKP-KPSS. [Elektronnij resurs]: Rezhym dostupu: http://www.kpu.net.ua /Main/modules.php?name= News&fi le=article&sid=391

6. Grachev G. V. Informatsionniye technologyiy politicheskoy borbi v rossiyskix usloviyax / G. V. Grachev. - M.: Polis, 2000. - № 3. - S. 151-156.

7. Deyk van T. Yasik.Poznaniye. Kommunikatsiya / T. van Deyk. -М.: Izdatelstvo: BGK im I. A. Boduena de Curtene, 1989. - 331 s.

8. Dem'yankov V. Z. Interpretatsiya politicheskogo diskursa v SMI / V. Z. Dem'yankov // Yasik sredstv massovoy informatsiyi: ucheb.posobiye dla vusov / pod. red. M. N. Volodinoy. - М., 2008. - S. 374-393.

9. Zverintsev A. B. Kommunikatsionniy menedgment: Rabochaya kniga menedjera PR / A. B. Zverintsev; 2-e izd.ispr. - SPb.: SOUZ, 1997. - 288 s.

10. Zernetska О. В. Globalniy rozvitok system massovoyi komunikatsiyi I mijnarodni vidnosini / О. В. Zernetska. - К.: Оsvita, 1999. - 351 s.

11. Zernetskiy P.V. PR - manipulyatsiyniy vpliv. Komunikativna teoriya i praktika / P. V. Zernetskiy, О. В. Zernetska // Polit. Menedjment. - 2003. - № 3. - S. 101-103.

12. Iliasov F. N. Politicheskiy marketing, ili kak “prodat” vojdja / F.N. Iliasov // Polis. - 1999. - № 5. - S. 88-100.

13. Karasik V. I. O tipax diskursa / V. I. Karasik // Yasikovaya lichnost: institutsionalniy I personalnyi diskurs:Sb.nauch.tr. - Volgograd, Peremena, 2000. - S. 5-20.

14. ^boyakova E. S. Chasti rechi s kognitivnoy tochki zreniya / E. S. ^boyakova. - М.: Institut yasikoznaniya RAN, 1997. - 430 s.

15. Kudryavchenko N. A. Politicheskaya kommunikatsia i vlast. [Elektronnij resurs]. - Rezhym dostupu: http://nestudent.ru /show.php?id=87296

16. Nisnevich U. A. Informatsionniy factor politicheskoy mod- ernizatsiyi / U. A. Nisnevich // Vestnik MGU. Seriya 12. Politicheskie nauki. - 2001. - № 3. - S. 91-101.

17. Olshanskij D. V. Politicheskiy PR / D. V. Olshanskij. - SPb.: Piter, 2003. - 544 s.

18. Pocheptsov G. Kommunikativniye tehnologii dvadtsatogo veka / G. Pocheptsov. - М.: “Refl-buk”, Kiev: “Vakler”,1999. - 352 s.

19. Pocheptsov G. G. Viborchiy imidj / G. G. Pocheptsov // Nova politika. - 1998. - № 3. - S. 38-43.

20. Pocheptsov G. G. Teoriya i praktika kommunikatsiyi / G. G. Pocheptsov. - М.: “Refl-buk”, Kiev: “Vakler”, 2000. - 256 s.

21. Riabova Т. B. Politicheskiy diskurs kak resurs “sozdaniya gendera” v sovremennoy Rossii / Т. B. Riabova // Lichnost. Kultura. Obchestvo. - 2010. - Т. VIII. - Vip. 4 (32). - S. 307-320.

22. Stoun D. Paradoks politiki. Mistetstvo uhvalennya politichnih rishen / D. Stoun. - К.: Vid.dim `Alternativai, 2000. - 304 s.

23. Fuko М. Аrheologiya znaniya / М. Fuko; per. s fr. Obsh. red. Br. Levchenko. - Rrev: Nika-Tsentr,1996. - 208 s.

24. Shaygorodskiy U. Politichna mifotvochist yak viborcha tehnolotiya / U. Shaygorodskiy // Suchasna ukrainska politika. Politiki і politilogy pro neyi. - 2009. - Vip. 17. - S. 144-152.

25. Sheygal E. I. Semiotyka politicheskogo diskursa / E. I. Sheygal. - М.: Gnosis, 2004. - 326 s.

26. Hall S. Encoding / Decoding // Media and Cultural Studies: Keyworks / Eds.: M. G. Durham and D. M. Kellner / S. Hall. - Malden, Mass.: Blackwell Publishers, 2001. - 276 p.

Размещено на Allbest.ru