Концепт "медіадемократія" в інтерпретації Н. Больца

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 323.23:654.19

Концепт "медіадемократія" в інтерпретації Н. Больца

Волошин М.О.

аспірант кафедри політології та державного управління, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

Аналізується концепт “медіадемократія”, логіка сучасних медіа та соціальних мереж,викладених в теорії німецького політичного філософа Н. Больца Досліджуються базові принципи та фактори функціонування соціальних мереж як суб'єктів політики. Визначається динаміка впливусучасних форм комунікації на світовий політичний процес.

Ключові слова: політичнакомунікація, медіадемократія, мережа, соціальна мережа, інтернет, інтернет-технології.

медіа політика комунікація соціальний

The author analyzes the concept of “mediademocracy ”, logic of modern media and social networking, the theory outlined in german political philosopher H.Bolz. We study the basic principles of operation and factors of social networks as political actors. Determined the dynamics of the impact of modern forms of communication on the world political process.

Keywords: political communication, mediademocracy, network, social network, internet, internet technology.

Анализируется концепт “медиадемократии”, логика современных медиа и социальных сетей, изложенных в теории немецкого политического философа Н. Больца. Исследуются базовые принципы и факторы функционирования социальных сетей как субъектов политики. Определяется динамика воздействия современных форм коммуникации на мировой политический процесс.

Ключевые слова: политическая коммуникация, медиадемократия, сеть, социальная сеть, интернет, интернет-технологии.

Політичний процес сьогодення вже немислимий без сучасних форм медіа, які час від часу претендують на виконання функцій політичних акторів. Їх невід'ємною складовою є соціальні мережі, важливою особливістю яких стало те, що попри інформування, характерне кла-сичним ЗМІ, вони передбачають можливістьінтеракції- учасників. Інтерактивність соціальних мереж сприяє трансформації політичних відносин, насамперед, у їх динамічній складовій. Соціальні мережі, поряд з класи-чними медіа, які пристосовуються до умов, сформованих Інтернетом у політичному полі, творять якісно нову реальність, яка у політологічному дискурсі позначена концептом“медіадемократія”.

У сучасній політичній науці медіадемократія як нове явище політичного простору активно досліджується як у теоретичному так і у прикладному аспектах. Вплив та логіка мереж є невід'ємною складовою дискурс-аналізу сучасного світу політики та зміни розуміння концепту демократії. Сучасні форми комунікативної взаємодії становлять перед нами нові виклики стосовно співвід-ношення реального і віртуального. Сучасний світ напо-внений віртуальними полями, у яких ми проводимо значну частину свого життя. Зміни парадигм комунікації породжують зміни як навколо, так і у середині нас. Метою даної статті є здійснення дослідження процесу формування концепту “медіадемократії” на прикладі підходу Н. Больца.

Новаторський погляд на концепт “медіа демократія”, логіку комунікацій, медіа та соціальних мереж, демон-струє сучасний німецький політичний філософ Н. Больц. Автор, у своїй праці “Азбука медіа” центром дослідницького інтересу визначає цифрову культуру, яка є продуктом XXI ст. Німецький дослідник пропонує вивчати цифрові медіа у єдності технічного, комуніка-ційно-теоретичного, гуманітарно-психологічного та економічного аспектів. Попри складність такого підходу, вінздійснює концептуалізаціюнового підходу до розуміння демократії, соціальних мереж та визначає специфіку та їх роль у сучасному неоднорідному світі.

В сучасній політичній науці існують та розвиваються декілька концепцій взаємодії медіа та політичного полів, які, на нашу думку, можна звестидо двох підходів, які розвиваються у двох паралельноіснуючих напрямках політичної і медіа теорії [1]. Перший підхід розглядає медіадемократію як владу ЗМІ. Підхід склався в рамках масивного корпусу теорій фреймінгу і теорій аудиторії. Фреймінгові теорії, початок яким заклали в 1970-ті рр. дослідження М. Маккомбза і Д. Шоу, вивчають форми і цілі управління медіа контентом, стверджуючи, що однією з основних функцій ЗМІ є формування порядку денного в публічній сфері [2, с. 76]. Розвиваючи ці ідеї, О. Ранні, визначає медіадемократію як систему, в якій політики перестають думати і слухають тільки ЗМІ стосовно важливих політичних проблем і шляхів їх вирішення [3]. У межах першого підходу виникає поняття “глобальної медіа-сфери” як зборів безлічі особистих і публічних справ і думок, що мають місце всередині глобальної комунікаційної мережі (Дж. Люїс).

Першому підходу до розуміння медіадемократії про-тистоїть група вчених, які ставлять під питання у необ-хідності медіа здійснювати функції влади, та на конкре-тних прикладах доводять, що медіа - це “слабка сила”, яка діє у публічному полі тільки в певних випадках, а саме, коли думка журналістів збігається з цінностями та очікуваннями, сформованими на їх базі, коли у аудиторії немає власного досвіду, оскільки на прийняття рішення впливають багато інших факторів (К. Ньютон) [4, с. 209]. Даний підхід викристалізувався з теорій політичного маркетингу академічне поле якогосформова- не як в англо-американській, так і у континентально- європейській традиції [5, с. 25].

На тлі дискусій представлених у першому і другому підходах, важливими є ідеї німецького науковця Н. Больца, який пропонує синтезувати ці підходи та сформувати універсальний підхід до розуміння медіа- демократії. Н. Больц розпочинає дослідження медіа з історичної ретроспективи, вказуючи, що історію медіа можна поділити на два етапи: 1) перехід від усної до буквеної культури; 2) перехід від буквеної до цифрової культури [6, с. 32]. Перехід від усної до буквеної куль-тури відбувся з двох причин. По-перше, цивілізації була потрібна нова технологія зберігання інформації, яка б вміщувала великі об'єми. По-друге, великі соціальні спільноти зрозуміли важливість письма як виду довго-тривалої масової пам'яті. Відправною точкою тут, на думку філософа, стала поява друкарського станка. З цього приводу Н. Больц влучно цитує М. Шнайдера у контексті історичного значення технік комунікації: “Значні примусові реорганізації політичних полів пов'язані з дестабілізацією тимчасових і постійних ін-ститутів опосередковано новими техніками комунікації і збереження інформації: створення Римської імперії і папірус; хрестові походи і папір; Тридцятирічна війна і друк; революційні війни і друк і нові техніки швидкого друку; Перша світова війна і телефон; Друга світова війна і радіо; в'єтнамська війна і телебачення” [6, с. 35].

Невдовзі, завершення “галактики Гутенберга” стало вирішальним у формуванні нового типу комунікації [6, с. 40]. Однак, Н. Больц доводить, що перехід від букве- ної культури до цифрової заклали ще відомі філософи Т. Гоббс, Б. Паскаль та Г. Лейбніц, які доводили можливість переведення реальності у світ цифр. Саме цей принцип, згодом і став основою нової парадигми політичної комунікації. Поворотним став 1977 р., коли виник Інтернет і на ринок було випущено перший персо-нальний комп'ютер компанією “Apple”. З того часу від-булось багато змін, однак цифровий принцип передачі інформації не змінився [6, с. 40].

Таким чином, автор доводить, що комп' ютер стає людським асистентом, з чорного ящика він перетворю-ється на одяг, і скоро стане імплантатом. Таку позицію частково підтримує Ж. Бодріяр, який довів, що комп'ютер з часом перетвориться на головного суб'єкта у людському існуванні, а людина стане придатком до машини [7].

На думку М. Гріффінса, “ступінь мережевої залеж-ності визначається не кількістю проведеного в Інтернеті часу, а сумою втрат в реальному житті” [6, с. 117]. У кожної людини є явні і приховані потреби, які вона пра-гне задовольнити, зокрема це і потреби в спілкуванні і самореалізації, а соціальна мережа дає відчуття задово-лення цих потреб. Однак паралельно відбувається відхід від реальності, підміна реального спілкування на вірту-альне, яке дає тільки відчуття задоволення потреб. Чим більше людина отримує спілкування через соціальні мережі тим більше їй хочеться проводити часу в елект-ронному світі, а потреба все ж залишається незадоволе- ною, отже складніше жити реальним життям.

Н. Больц задається риторичним питанням, “Навіщо людині комп'ютери і суміжна техніка?”. І дає коротку відповідь: “Для вираження свого соціального статусу” [6, с. 104]. Таким чином, формується нове медіапоко- ління, побудоване на цифрових технологіях. Н. Больц зазначає, що у наш час, визначити дане покоління можна крізь призму інформаційної культури до якої себе відносить індивід. Так, різні ціннісні системи обслуговують різні медіа, різні інформаційні світи встановлюють нові демографічні, культурні і політичні кордони. Нові комп'ютеризовані та мережеві структури формуючи когнітивну стратифікацію, створюють основи для духовно класового та політичного розмежування [6, с. 56].

О. Яррен на відміну від Н. Больца у своїх дослі-дженнях доводить важливість мережевих медіа крізь призму їх масштабного поширення. О. Ярренна користь концепту “медійного суспільства” формулює такі аргу-менти як повсюдний характер медіа;“медіалізація” під-систем суспільства; кількісне зростання медіа; утворення нових видівмедіа поряд з традиційними мас-медіа; громадське визнання медіа як стратегічно важливого ресурсу. Медіа все більше стають автономними, знахо-дячи роль соціального актора, вони розвивають власну логіку дії, вибудовують нові стратегії дій в сфері полі-тики. Іншими словами, медіа все більше розуміють себе не як інструмент або посередницьку інституцію, а беруть на себе роль самостійного гравця-посередника [8, с. 85].

Характерною рисою мережевої комунікації філософ вбачає можливість утримувати увагу індивіда. На його думку, людина - це верхівка пляшки світової комунікації. Від так, людина не може одночасно засвоїти інформацію з декількох потоків паралельно. Вважається, що 98% всієї інформації, що надходить до індивіда, не проходить крізь його свідомість. Свідомість може переробляти від 40 до 50 біт в секунду, і тому значний об'єм інформації просто втрачається. Таким чином, сучасні мережеві комунікації та медіа несуть нові загрози, насамперед це загроза перевантаження уваги. Німецький філософ проводить аналогію сучасної комунікації з ящиком Пандори, який ми відкриваємо, починаючи ви-користовувати мережеві технології. Такі технології да-ють нам велику кількість опцій, що не співвідносяться з нашими можливостями часу.

Від так, постає, як відзначає автор, головна пробле-ма сучасного світу - менеджмент найбільш дефіцитного із всіх ресурсів - уваги. Комп'ютер та Інтернет створили такий світ, у якому дефіцитною є не інформація (тут саме навпаки - її надто багато), а орієнтація. Не вистачає часу на отримання та опрацювання потоку інформації. Н. Больц задається важливим пошуком, а саме пошуком технік відбору, фільтрації та оцінки інформації. Автор доходить висновку, що роль таких фільтрів відіграють дизайнери знання, до яких відносять редакторів, журналістів, фотографів тощо.

Попри таке швидке поширення, мережеві комунікації та мережеві медіа, на думку автора, не є тим, що згодом знищить інші засоби масової комунікації (ЗМК). Перехід до нової інформаційної парадигми та переведення в цифровий формат всіх даних створює нові можливості, адже вперше в історії стало можливим зв' язати один з одним всі типи медіа. Існуванню друкованих медіа, нові медіа не загрожують, однак вимагають нового позиціонування. Н. Больц звертає увагу на те, що “старі” медіа є метафоричним способом орієнтації у цифровому просторі. Як відомо, існують віртуальні робочі столи, папки, документи, корзини, які на думку філософа засвідчують, що не можна обійтися без стабільної ілюзії знайомого світу.

Телевізійна індустрія також здобула собі нового конкурента [6, c. 33]. Автор класифікує телеглядачів на два типи, до першого відносить “той, що відкинувся назад” та той, що “нахилився в перед”. Саме другий розряд може перейти до мережевих медіа, де існує змога інтерактивної взаємодії. Однак, як пише автор, сучасні телетехнологи впроваджують нові види телепередач, які побудовані на принципах інтерактивності. У свою чергу, інтерактивні технології підказують масме- діа образ споживача завтрашнього дня, а масмедіапро- пагандують пропозиції інтерактивним медіа.

Н. Больц у своїх дослідженнях визначає ще одну особливість мережевих медіа, насамперед тенденції їх розвитку, як і тенденції розвитку класичних мас-медіа базуються на катастрофах та війнах. Це той грунт, на якому медіа структури швидко ростуть та поширюються [6, с. 67].

Для політичної науки особливо важливими є ідеї Н. Больца щодо взаємодії політичної та медійної сфер. Якщо раніше політика трималась на таємниці, сьогодні політика визначається ставленням до медіа,а місце харизматичного політика займає політик- телезірка [6, с. 12]. Сьогодні, коли політики практично перетворились на кіноакторів, їх артистизм проявляється не тільки у парламенті, але і в медіа. Дослідник резюмує, що успішний політик в епоху інформації не обов'язково має бути розумним, вправним, цілеспрямованим, він має бути зіркою телеекрану, чого часто стає достатнім для політичного успіху.

Сучасна політика відійшла від меж дискусій у дер-жавних структурах, таких як парламент, наразі вона відбувається перед телекамерою журналіста. Таким чи-ном, телебачення замінило парламент. Сучасному полі-тику достатньо ввійти у круговий процес: показу своєї впевненості, рішучості, бо саме це притягує увагу і за-безпечує популярність серед широких верств населення.

Попри відмінності між собою, соціальні мережі від-мінні і від класичних медіа [9]. Однією з особливостей, яка суттєво відрізняє соціальні мережі від класичних медіа, є створення віртуальної особистості. Якщо у пресі, радіо, чи ТБ, завжди є автор матеріалу, визначене джерело інформації, то віртуальна особистість не є суб' єктом географічних кордонів чи правових норм. Звісно, під час реєстрації адміністратори таких соціальних мереж отримують про комунікатора певні дані. Такі новітні медіа забезпечують інтерактивність висловлення та йогобагатовимірність. Соціальні мережі перевертають наші усталені уявлення про виклад та форми донесення своєї думки до аудиторії. Сьогодні існує понад 200 сайтів з можливостями організації соціальних ме- реж,паралельно політики та політичні партії, також ма-ють змогу активно використовувати соціальні мережі для позиціонування власного іміджу.

Від так, доля політиків знаходиться у руках медіа, які формують і надають споживачам їхні образи та іміджі. Політик перетворюється з диктатора на модератора, який організовує свій дискурс за принципом - давайте зберемось всі разом і обговоримо! [6, с. 17], “розчинює” політику у риториці круглих столів. Таке перевтілення політичної компетенції в медіа компетентність є не зовсім сприятливим для тих, хто чекає від політиків чіткості позицій та активних дій. Перед політиком по-стає два головних завдання: 1) він має приймати рішення і 2) рекламувати їх у медіа. Політично дійсним стає те, що може бути зафільмовано чи сфотографовано. Також, автор відзначає, потрібно враховувати, що історія має бути цікавою і з продовженням, для чого їй потрібно надати форму конфлікту. Ці формальні умови необхідні для того, щоб продати політику як гарне шоу.

Таким чином, відбувається формування нової форми демократії - медіадемократії, яка за своїми ознаками схожа на первісне трактування даного концепту. У наш час спостерігається бажання все більшої кількості гро-мадян участі у політиці [6, с. 48]. Таким чином, форми прямої демократії знову стають актуальними. Автор зазначає, що саме такі форми демократії можна реалізувати через мережеві комунікації та медіа. Однак у су-часних умовах пряма демократія являється певною ілюзією. Оскільки середньостатистичний громадянин не володіє потрібними навиками, щоб розрізняти компетентність конкуруючих політиків, їм залишається тільки естетичне судження. Це, останнім часом зрозуміли політичні партії, і концентрують свою увагу не на програмах, а на політичному дизайні. Медіадемократія, згідно з філософом, означає організацію політичного процесу у відповідність до принципів масмедіа. З критикою такого підходу виступає ще один німецький дослідник У. Сарцінеллі, який виступає за зважений підхід, вказуючи на певні неточності авторів, у тому числі і Н. Больца, що“медіа демократія” починає відігравати основну роль у політичному процесі. У. Сарцінеллі зазначає, що такий підхід концентрує увагу виключно на зміні недійного образу політики і не враховує аналіз не публічних, особистих (але від цього не менш важливих) сторін політичного процесу. Аналогічним чином, німецькі політологи У. Алемані Ш. Маршалл вважають методологічно небезпечним концентрувати увагу на ме- дійній стороні сучасної політичної комунікації, бо це веде до помилкового приписування медіа вирішальної ролі в політичному процесі і в забезпеченні демократичних процедур.

Однак, Н. Больц зазначає, що в часи А. Гітлера і В. Леніна ідеологію замінила пропаганда. Зараз пропа-ганду замінив політичний брендінг. Кожний громадянин знає, що не варто витрачати час на пошук політичної інформації, адже у нього є лише один голос. Партії, таким чином, починають існувати як торгові марки, а політики на телеекранах, як продукти цих брендів. На думку Н. Больца політика сьогодні, це піар самої себе.

Глядачі ток-шоу чекають не політики, а акторського майстерства. Тому, все важливішими стають радники по зв'язкам з пресою, експерти по маркетингу. Вони можуть подати політиків як товар культового бренду [6, с. 76]. З Н. Больцом погоджується російська дослідниця А. Чорних. Російський науковець додає ще одну важливу деталь: хто домінує, хто робить враження сильно діючого, захоплює увагу і тим самим гарантує собі домінування у сфері політичного [10]. Прикладом такого поводження у політичному процесі Росії може слугу-вати В. Жириновський. В Україні, схожою риторикою володіє О. Ляшко. Такі політики беруть участь у дебатах чи ток-шоу часто не через конструктивні ідеї та погляди, а як чинник підняття рейтингу інформаційного ресурсу. На думку С. Поцелуєва “демократизація” політики за допомогою ток-шоу видається двозначною, оскільки в тенденції ці шоу виступають недоповненням (збагаченням) парламентсько-партійного професійного дискурсу, а його медійним сурогатом. Причому саме “серйозні” ток-шоу насамперед виконують цю функцію, боформально вони відповідають неофіційними політичним бесідам за круглим столом, в ході яких політики роблять заяви,замість того, щоб виступати в парламенті чи на партійних зборах. Ток-шоу є публічний простір, що дає можливістьуникнути складної аргументації. Адже головне в медійному просторі - не стільки перемогти, скільки створити переможне враження. За відповідної комунікативної вправності можна вивести- політичного супротивника з ладу чисто риторично, взагалі не торкаючись аргументів по суті справи [11].

Медіа та політичні рекламні агентства використовують відомий факт: те що говориться, ніяким чином не визначає вплив сказаного. Важливо, як це сказано. Таким чином, згідно з німецьким філософом, у сучасному світі формується політика без ідеї. В умовах сучасних медіа всі політичні проблеми мають бути персоналізовані [9]. Тому в медіадемократії діє кінцеве число акторів. Відповідно, глядач економить витрати на політичну інформацію. Персоналізація політики, на думку Н. Больца, це спасіння для некомпетентних. Судження про особистості замінюють судження про саму справу.

Оскільки медіадемократія персоналізує проблеми, вона відкриває публіці можливість вільного розподілення почуттів та симпатій. В медіадемократії, за автором, політичні проблеми не продумуються, а відчуваються. Тому, простіше за все це робити шляхом моралізації. Моралізація дозволяє тим, хто нічого не розуміє у проблемі, активно брати участь у дискусії. Саме тому, на перший план у політиці виходять люди і історії, а не суть проблеми.

У медіадемократії політикам приходиться рахуватись з людськими емоціями, бо враховуючи їх можна залишитись при владі. Політика у медіа демократії, той самий вибір з декількох варіантів. На думку автора, той, хто хоче бути успішним у політиці має відмовитись від аргументації. Політики це люди, які повинні відповідати, якщо відповідей немає, і які готові відповідати при відсутності питань.

Російські дослідники С. Туронок та І. Бахтіна з факту медіалізації політики роблять висновок, що “політика як така перетворюється на сферу публічно- особистих комунікацій, націлених на передачу інформації, що зачіпає суспільний інтерес, з одночасним наданням їй суспільного статусу” [12]. Таким чином, А. Чорних продовжує висновок Н. Больца, та зазначає, що відбувається не тільки “медіатизація” політики, але і “політизація” медіа.

Інтернет формується як інфраструктура інтерактивної світової комунікації. Н. Больц зазначає, антропологи ще давно виявили, що комунікативні ігри надають індивіду полегшення і психологічну розгрузку. Важливою ознакою інтерактивності є те, що на відміну від класичних медіа, які можна просто виключити чи відкласти, мережева інтерактивність вимагає до співучасті та прийняття вибору іншого.

Н. Больц відзначає, що у історії інституту президентства є така цікава аналогія: Ф. Рузвельт був першим радіопрезидентом, Дж. Кеннеді - першим телепрезидентом, який вперше брав участь у теледебатах. Автор задається питанням, хто ж буде першим мережевим президентом.

Як показує практика виборчих кампаній у США, першим цифровим (мережевим) президентом став Б. Обама. Цілком очевидно, що президент США, Б. Обама не залишив місця для сумнівів щодо ефективності соціальних мереж у комунікаціях із виборцями, провівши дві успішні політичні кампанії у 2008 та 2012 рр. При чому, перша виборча кампанія посіла значне місце у концепції виборів соціальних медіа, а друга й зовсім дала зрозуміти наскільки ефективну стратегію можна побудувати завдяки використанню новітніх комунікативних технологій.

Найважливішим чинником успіху команди Б. Обами є робота з особистими даними користувачів через ме-режу Facebook та офіційний сайт My Barack Obama, що дозволяє мати якісну й кількісну картину цільової ауди-торії у мережевому сегменті [13]. Можливо, ніякої унікальності у цьому немає, проте одна принципова деталь Чиказької команди ставить Обаму на п'єдестал технологічного новаторства. Комерційний та політичний сектор давно знайомий із технологією мікротаргетування. У політичній кампанії це було вперше використано у 2004 р. Дж. Бушем. Однак, саме Б. Обамі належить авторство у використанні цієї технології в інтеграції з соціальною мережею Facebook.

Передвиборчий штаб Б. Обами розробив базу даних, що містить особисту інформацію користувачів мережі. Доступ до особистої інформації користувачів штаб набуває, коли прихильники реєструються на сайті My Barack Obama, в результаті чого персоналізація спілкування з виборцями виходить на якісно новий рівень [13].

Користь такої технології полягає у тому, що вона дозволяє зібрати інформацію про поведінку користувача на інтернет-сайтах, інформацію про місце проживання, покупки, пожертвування. Здійснюється це за допомогою цифрового маркера, кукі, який відмічає комп' ютер користувача під час відвідування сайту. Збирається ін-формація також і офлайн: наприклад, фірмові картки магазинів і кредитні картки дають уявлення про товари, що купуються виборцем. Крім того, політичні технологи використовують бази даних політичної активності, що містять історію голосування та партійну належність виборців.

У Демократичної партії США існує центральна база даних, у яку інтегрується така інформація про виборців із соціальних мереж та мобільних додатків. Даний механізм працює завдяки технологічній платформі NGP VAN, засновником якої є М. Саліван. Таким чином, уся інформаційна база даних партії доступна для всіх демократів, які мають доступ до NGP VAN, й може бути використана у їхніх цілях у подальшому. У цьому й полягає вся стратегічність підходу, адже, коли у партії існує така потужна інформаційна база даних з детальною картиною електорату, в неї також є й цінний ресурс для аналітичної роботи, яка безпосередньо формує стратегію політичної гри.

Окрім вищезазначеного, вартий уваги й той факт, що така мережева присутність, яку демонструє Б. Обама (офіційно підтвердив свою присутність у 16 мережах), може сприяти налагодженню контакту з народом, роз-віювати образ суворого й далекого від буденності політика. Публікуючи державно важливу інформацію щодо соціальних програм або висвітлення інших аспектів політичної діяльності наряду з теплими сімейними та досить жартівливими світлинами, політик має всі шанси поширити бодай якусь атмосферу довіри серед “юзе- рів”.

Мережі бувають різні, та володіють своїми специфічними ознаками. Н. Больцвизначає чотири ступеня ін-тенсивності соціальних відносин, на яких будуються мережі. Зокрема, це інтимність, сильні зв'язки, слабкі зв'язки та анонімність. Дана класифікація була побудована на основі праці М. Гранноветра“Сила слабких зв'язків” [14]. У 1974 р. М. Гранноветр провів соціологічне опитування і з' ясував, що з тих, хто знайшов роботу за знайомством, тільки 17% респондентів зробили це завдяки добре знайомим людям. М. Гранноветр назвав це явище “силою слабких зв'язків” [15]. Таким чином М. Гранноветру вдалось довести, що слабкі особисті зв'язки можуть перетворитись у сильні комунікаційні зв'язки. Сила слабких зв'язків полягає у тому, що прості знайомі пропонують більш важливу інформацію і в більшій кількості чим друзі [6, с. 45]. Сильні зв'язки ведуть до організації клік, у них відсутні структурні отвори, через які може потрапляти нова інформація. Слабкі зв'язки, у свою чергу, не створюють перепон для нової інформації. Слабкі зв'язки тягнуться до нових груп, а сильні тільки більше з'єднуються. Слабкі мережі створюють свободу великих мереж із слабких контактів.

Німецький філософ звертає увагу на те, що слабкі зв'язки формуються на роботі та у формальних органі-заціях, а сильні зв'язки - близьке оточення, рідні та друзі. Всі мережі рухаються в бік укріплення та ущільнення. Якщо мережі дати можливість розвиватись самій по собі, вона буде акумулювати надлишкові контакти. З' являється клімат духовної спорідненості. Таким чином, мережа тільки укріплюється, не розростаючись [6, c. 45].

Сьогодні, по мірі того, як держави все більше втрачають авторитет і вплив у світовому процесі, відбувається формування нового мережевого Середньовіччя. Від анархічного ринку, зазначає Н. Больц, це відрізняється присутністю спільних цінностей, а від формальної ієрархії - своїм неформальним характером. На відміну від Т. Гоббса, Н. Больц говорить не про людину як вовка своєму оточенню, а як про комаху [16].

Розвиток інтернет-комунікацій настільки швидкий, що вже зараз невідомо, куди нас приведе бродіння все-світньою павутиною. Філософ зазначає, що головною темою Інтернету є сам Інтернет. У відкритих мережах є різні ступені анонімності. Залишаючись анонімним, можна не втрачаючи іміджу змінювати власну думку. Тут можна змінювати ролі та стать. Навіть звичні форми соціальної ієрархії змінюються географічною мережевою культурою. На думку філософа, після етапів архаїчної спорідненості та сучасного “відчуження”, світ стоїть на шляху народження нової форми спільності - сусідства, яке складається зі спілкування у соціальних мережах. Таким чином, нація втрачає свій влив на користь сили глобалізації.

Ущільнення мереж світової комунікації виробляє суспільство все більш незалежне від кількості населення. Останнім часом, логіка філософів змінюється не на користь Інтернету як демократичного простору, а на користь Інтернету як риси аристократизму. Причина проста: не велике число блогів дійсно є захоплюючими. Н. Больц стверджує, що саме тут підтверджується закон В. Паретто про нерівномірний розподіл благ: 20% населення користуються 80% благ. Таким чином, екстраполюючи даний закон на мережі, можна говорити про те, що на 20% мережевих вузлів припадає 80% всіх лінків. Тому, взагалі не має сенсу шукати в мережах репрезен-тативного, тобто середнього учасника.

Мережеві вузли, до яких відносяться багато лінків можна порівняти з великим аеропортами, такими як Чикаго чи Франфуркт в мережі авіаліній [6, с. 21]. Чим відоміші вони стають, тим більше лінків на них вказують, тим простіше їх знайти у мережі і тим більше довіри вони викликають. У світі мереж, така логіка призводить до того, що деякі автори стають все популярнішими і набувають все більше зворотних зв'язків. Таким чином, переступаючи критичну точку, автор знову перетворюється у класичне медіа і починає вести просту подачу інформації. З іншої сторони, з'являється все більше авторів в яких мало читачів. Тут популярність не головне, а головне ущільнення сильних зв'язків.

Н. Больц зазначає, що сьогодні всі можуть себе представити у мережі, однак не всі будуть помічені у цьому світі. Основною функцією лінків тут виступає можливість бути побаченим. Інтернет породжує нерівність і створює грунт для росту популярності зірок. Таким чином пропагується нерівність самими ж членами мережевих спільнот. Спільноти виявляють зірок, а решта учасників залишається у Андерсівському довгому хвості [17]. Довгий хвіст - це царство непопулярних. К. Андерсон у своїй праці намагається продемонструвати, що оборот малопопулярних пропозицій може перевершити оборот популярних. Тому, Н. Больц розділює всю цифрову культурну індустрію на три частини: мей- нстрім (зірки), довгий хвіст та андеграунд [6, с. 34].

Мережі - це системи конкуренції, де вузли борються за лінки. Чим більше лінків притягує до себе вузол, тим він більш популярний. На думку вченого, самі успішні продукти нашого століття визначаються вже не матері-ально, а соціально - через їх “з'єднану вартість” [6, с. 34].

Для того, щоб мережі функціонували, потрібна велика кількість соціального капіталу. Соціальний капітал забезпечує доступ до суспільних благ, які можуть бути отримані через інвестування інших видів капіталу. Саме завдяки існуванню у слабких зв' язках структурних отворів існує можливість накопичення соціального капіталу у вузлах мереж. В мережі відсутній центральний командний пункт, а є лише з'єднання, що трапляються тільки час від часу. В мережі існує тільки знання про одиничний випадок і знання про наступний випадок, а відсутнє знання про ціле [6, с. 58]. Кожен вузол у мережі працює одночасно на два фронти: на себе і на мережу. Відкриті мережі не створюють єдиної структури. Мережі стабілізуються, збільшуючи кількість учасників і руйнуються якщо до-сягають оптимального рівня складності [18]. Арифметичний ріст числа елементів мережі веде до геометричного росту числа можливих зв'язків між її елементами. На думку Н. Больца, сьогодні кожен працює більше чим раніше, адже має роботу по сумісництву. Ця робота - комунікація, ціль якої виробити та підтримувати свою мережу. В епоху Інтернету, ця робота перетворюється у головну.

Отже, дослідивши логіку мереж та концепт “медіа- демократії”під кутом філософського розуміння Н. Больца ми дійшли такого висновку, що весь світ окутаний мережами різних видів та форм, проте, вони володіють спільними рисами та характеристиками. Мережі формуються з вузлів як певних центрів та зв'язків між ними. Вузли стають все більше популярними у випадку, якщо на них посилається чим більше лінків. Мережа не являє собою певної цілісної структури, а складається з великої кількості мереж, які можуть розпадатись досягнувши певного рівня складності. Сучасна людина володіє власною мережею та підтримує її. При збільшенні слабких зв'язків індивід збільшує можливість потрапляння до нього більшого об' єму інформації, а у випадку підтримання сильних зв'язків, зберігаються та укріплюються дружні контакти. Саме такі характеристики стають фундаментом для медіадемократії. Дана форма демократії стає нормою для суспільств з розвиненою соціальною інфраструктурою, та квазідемократі- єю для суспільств, де панує авторитарний режим або ж відбувається трансформація політичного режиму.

Список використаних джерел

1. Бодрунова С. Медиакратия: атлантические подходы к определению термина / С. Бодрунова. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://mediaphilosophy.ru/library/mediaphilosophy_II/13.pdf

2. McCombs M., Shaw D. The agenda-setting function of mass media // Public Opinion Quarterly. - 1972. - Vol. 36. - P. 76.

3. Ranney A. Channel of power: The impact of television on

American politics / A.Ranney. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://digitalcommons.sacredheart.edu/cgi/viewcontent.cgi?

article=1125&context=shureview

4. Newton K. May the weak force be with you: The power of the mass media in modern politics // European Journal of Political Re-search. - 2006. - Vol. 45. - P. 209.

5. Лебедева Т. Путь к власти. Франция: выборы президента. - М. : Изд-во Московского университета, 1995.

6. Больц Н. Азбука медиа / Больц Н. - М. : Видавництво “Європа”, 2011.

7. Концепція Ж. Бодріяра: культура як симуляція. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pidruchniki.ws /1534122043872/kulturologiya/kontseptsiya_bodriyara_kultura_simul yatsiya_teoriya_siulyakriv_deloza

8. Jarren O. Medien, Mediensystem und politische Offentlichkeit im Wandel // Politikvermittlung und Demokratie in der Mediengesell- schaft. Beitrage zur politischen Kommunikationskultur. U. Sarcinelli (Hrsg.). - Bonn : Westdeutscher Verlag, 1998. - S. 85.

9. Медиа. Демократия. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://jf.spbu.ru/upload/files/file_1355698039_0027.pdf

10. Черных А. Власть и политика в эпоху медиадемократии / А. Черных. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.hse.ru/data/2011/03/03/1208986137/WP14_2010_04.pdf

11. Поцелуев С. Диалог и квазидиалог в коммуникативных теориях демократии / С. Поцелуев.[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://polittheory.narod.ru/Library/Potseluev_Dialogue.pdf

12. Туронок С. “Игра” в политику (теоретический аспект масс совых политических коммуникаций/ С. Туронок. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://irbis.ncbs.ru/cgi-bin/irbis/cgiirbis_32.exe?Z21ID=&I21DBN=SIS&P21DBN=SIS&S21STN=1 &S21REF=&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=&S21P01= 0&S21P02=1&S21P03=A=&S21 STR=%D0%A2%D1%83%D1%80 %D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BA%2C%20%D0%A1.%20%D 0%93.

13. Політичні технології у виборчій кампанії Барака Обами.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://uabooks.net

/book_44422_glava_11_POL%D0%86TICHN%D0%86_TEKHNOL

OG%D0%86%D0%8_U_V.html

14. Гранноветер М. Сила слабых связей / М. Гранноветер.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://twinpeppers.blogspot.com/2012/09/httpecsochsemissues2009- 10-4.html

15. Гранноветр М. Экономические институты как социальные конструкты: рамки анализа / М. Гранноветр. [Електронний ре-сурс]. - Режим доступу : http//www.old.jourssa.ru/2004/1 /5aGranovetter.pdf

16. Державно-правові вчення в Англії, Томас Гоббс (15881679). [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://pidruchniki.ws/1350042451967/pravo/derzhavno- pravovi_vchennya_angliyi

17. Длинный хвост или новая сказка Андерсона. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.strategy.com.ua /Articles/Content?Id=1036

18. Смирнов А. Обеспечение информационной безопасности в условиях виртуализации общества: опыт Европейского союза / А. Смирнов. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://spkurdyumov.ru/uploads//2013/08/smirnov.pdf

References

1. Bodrunova S. Mediakratija: atlanticheskie podhody k opredeleniju termina / S.Bodrunova. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://mediaphilosophy.ru/library/mediaphilosophy_II/13.pdf

2. McCombs M., Shaw D. The agenda-setting function of mass media // Public Opinion Quarterly. - 1972. - Vol. 36. - P. 76.

3. Ranney A. Channel of power: The impact of television on American politics / A.Ranney. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://digitalcommons.sacredheart.edu/cgi/viewcontent.cgi? article=1125&context=shureview

4. Newton K. May the weak force be with you: The power of the mass media in modern politics // European Journal of Political Research. - 2006. - Vol. 45. - P. 209.

5. Lebedeva T. Put' k vlasti. Francija: vybory prezidenta. - M. : Izd-vo Moskovskogo universiteta, 1995.

6. Bol'c N. Azbuka media / Bol'c N. - M. : Vidavnictvo `^vropa”, 2011.

7. Koncepcija Zh.Bodrijara: kul'tura jak symuljacija. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://pidruchniki.ws/1534122043872 /kulturologiya/kontseptsiya_bodriyara_kultura_simulyatsiya_teoriya_s iulyakriv_deloza

8. Jarren O. Medien, Mediensystem und politische Offentlichkeit im Wandel // Politikvermittlung und Demokratie in der Mediengesellschaft. Beitrage zur politischen Kommunikationskultur. U. Sarcinelli (Hrsg.). - Bonn : Westdeutscher Verlag, 1998. - S. 85.

9. Media. Demokratija. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://jf.spbu.ru/upload/files/file_1355698039_0027.pdf

10. Chernyh A. Vlast' i politika v jepohu mediademokratii / A.Chernyh. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://www.hse.ru/data/2011/03/03/1208986137/WP14_2010_04.pdf

11. Poceluev S. Dialog i kvazidialog v kommunikativnyh teorijah demokratii / S.Poceluev. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://polittheory.narod.ru/Library/Potseluev_Dialogue.pdf

12. Turonok S. ` Igra” v politiku (teoreticheskij aspekt massovyh politicheskih kommunikacij / S.Turonok. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://irbis.ncbs.ru/cgi-bin/irbis/cgiirbis_32.exe? Z21ID=&I21DBN=SIS&P21DBN=SIS&S21STN=1&S21REF=&S21 FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=&S21P01=0&S21P02=1&S 21P03=A=&S21 STR=%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%BE%D0% BD%D0%BE%D0%BA%2C%20%D0%A1.%20%D0%93.

13. Politychni tehnologii' u vyborchij kampanii' Baraka Obamy. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://uabooks.net/book_ 44422_glava_11_POL%D0%86TICHN%D0%86_TEKHNOLOG%D 0%86%D0%8_U_V.html

14. Grannoveter M. Sila slabyh svjazej / M.Grannoveter. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://twinpeppers.blogspot. com/2012/09/httpecsochseruissues2009-10-4.html

15. Grannovetr M. Jekonomicheskie instituty kak social'nye konstrukty: ramki analiza / M.Grannovetr. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http//www.old.jourssa.ru/2004/1/5aGranovetter.pdf

16. Derzhavno-pravovi vchennja v Anglii', Tomas Gobbs (15881679). [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://pidruchniki.ws /1350042451967/pravo/derzhavno-pravovi_vchennya_angliyi

17. Dlinnyj hvost ili novaja skazka Andersona. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://www.strategy.com.ua /Articles/Content?Id=1036

18. Smirnov A. Obespechenie informacionnoj bezopasnosti v uslovijah virtualizacii obshhestva: opyt Evropejskogo sojuza / A. Smirnov. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : http://spkurdyumov.ru/uploads//2013/08/smirnov.pdf

Размещено на Allbest.ru