Поняття "політичної участі" у світлі сучасного політологічного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 32.019.5

Поняття "політичної участі" у світлі сучасного політологічного дискурсу

Макаренко Б.,

кандидат політичних наук, здобувач, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Аналізується зміст та логіко-гносеологічні функції поняття “політичної участі”; за визначенням автора, “політична участь” є діяльністю суб'єктів з реалізації своїх суспільно-політичних інтересів; основними чинниками політичної участі особистості є соціокультурне середовище, в якому здійснюється її життєдіяльність (у тому числі й політична), політичний режим, рівень освіти та політичної культури суспільства і особистості, рівень політичної інститу- алізації суспільства, доступ до політичної інформації та політична інформо- ваність людини тощо.

Ключові слова: людина, політика, політична участь, діяльність, культура. політичний суспільний дискурс

Analyzes the content and the logical-epistemological function of the concept of “political participation”, to identify the author, “political participation” is the activity of subjects for the implementation of their social and political interests, the main factors of political participation is individual socio-cultural environment in which it is carried out vital functions (including and political), the political regime, the level of education and political culture of the society and the individual, the level of political institutionalization of society, access to political information and political awareness of man, etc.

Keywords: people, politics, political participation, activities and culture.

Анализируются содержание и логико-гносеологические функции понятия “политического участия ”; по определению автора, “политическое участие ” является деятельностью субъектов по реализации своих общественнополитических интересов; основными факторами политического участия личности является социокультурная среда, в которой осуществляется ее жизнедеятельность (в том числе и политическая), политический режим, уровень образования и политической культуры общества и личности, уровень политической институализации общества, доступ к политической информации и политическая информированность человека и т.п.

Ключевые слова: человек, политика, политическое участие, деятельность, культура.

Вивчення поняття політичної участі носить міждисциплінарний характер. Це питання вивчається в політо-логії, філософії, соціальній і політичній психології, загальній соціології і політичній соціології. У Тлумачному словнику “Політика” політична участь (political participation) трактується як участь у політичному житті. При цьому загальний рівень участі у справах суспільства визначається як ступінь політичної активності населення в цілому: в арифметичному вимірі - це число політично активних громадян, перемножене на кількість їх дій [1].

У словнику-довіднику “Політична наука” наведені такі варіанти визначення поняття “політична участь”:

1) включення (залучення) у той чи іншій формі членів суспільно-політичної спільноти на індивідуальній, кла-сово-груповій, національно-етнічній, релігійній або іншій основі в процес політики-владних відносин;

2) готовність, вміння та спроможність людини виступати активним суб'єктом політичного процесу, викорис-товуючи для цього наявні політичні інститути, процедури та механізми або змінюючи їх у ході політичного процесу таким чином, методами та засобами, щоб наслідки цих змін не порушували соціальної та політичної стабільності [2].

З середини 1950-х років дане поняття набуває статусу наукового терміна і входить до числа ключових у категоріальному апараті чотирьох соціологічних концепцій - демократії, модернізації, політичної культури і масового суспільства. Так, наприклад, у концепціях демократії політична участь у специфічному розумінні окреслює особливу якість взаємодії суб'єктів у межах демократичного суспільства, спрямовану на реалізацію ціннісного імперативу партисипативної демократії [цит. за: 3, с. 20]. У власне політичній сфері модернізація, яка характеризується становленням та зміцненням національних суверенних держав, правових структур держав-ності, реального розподілу основних гілок влади, політичної демократії, тісно пов' язана з реальною активіза-цією політичної участі населення, розвитком багатопартійності та, зрештою, становленням і розвитком відкри-тих плюралістичних систем [Цит. за: 4, с. 13]. У сучасних словниках та енциклопедіях по соціології політики політична участь трактується як: ступінь залучення індивідів у політичні відносини та структуру влади, що існують всередині суспільно-політичної спільноти [5], або як участь громадян у певних справах держави [6].

У концептуальному апараті політичної психології поняття політичної участі займає особливе місце. Як вважають фахівці, у цьому понятті відображується уся складність і суперечливість розвитку галузі на перетині політичних і психологічних наук. Політичні психологи застосовують поняття “політична участь” до дій індиві-дів, груп, спільнот, які прилучаються до взаємодії у сфері політики, щоб тим чи іншим чином (своєю підтримкою чи, навпаки, протестом) вплинути на існуючу систему влади в суспільстві [7].

Отже, оскільки феномен політичної участі вивчається в міждисциплінарному просторі, окреслимо традиції його розуміння насамперед під кутом зору політологічної науки.

Найбільш широку теоретичну та методологічну базу для вивчення проблеми політичної участі представля-ють праці західних, зокрема американських політологів та соціологів останньої третини XX ст. Так, класичне визначення політичної участі було вперше запропоноване американськими політологами - С. Вербою та його колегами (Н. Най і Дж. О. Кім) у 1971-1978 pp. Згідно з цим визначенням, політична участь - це дії приватних громадян з метою прямого чи опосередкованого впливу на відбір державних управлінців та їхню діяльність Проблема політичної участі найбільш повного теоретичного осмислення набула також в дослідженнях Дж. Нагеля, М. Каазе, А. Марша, роботи яких і заклали теоретико-методологічний та емпіричний фундамент концепції політичної участі.

У сучасній зарубіжній політичній науці розроблені і узагальнені способи і методи вивчення політичної учас-ті, проаналізовано характер прояву політичної участі в різних соціально-політичних умовах. Серед них особ-ливе місце займають праці Г. Алмонда, С. Верби, Р. Даля, Р. Кловарда, Р. Міллса, Л. Мілбрайта, Б. Барбера, Д. Ціммермана, Дж. Нагеля, Н. Ная, Р. Патнама, К. Пейтмен, С. М. Ліпсета та інші. У російській політичній науці варто виокремити наукові доробки таких дослідників як Г. Артемов, Д. Гончаров, О. Мелешкіна, В. Петухов, Ю. Шевченко, О. Шестопал, А. Клюев та ін. Проблема залучення громадян до сфери політичних відносин все більше привертає увагу і вітчизняних вчених, серед яких І. Алєксєєнко, H. Дембіцька, В. Речицький, Л. Угрин, О. Чемшит, I. Воронов, В. Бортніков, Н. Ротар та ін.

Найбільш універсальне визначення політичної участі було запропоноване американським дослідником Дж. Нагелем, який розуміє її як “дії, через які рядові члени будь-якої політичної системи впливають або намагаються впливати на результати діяльності” [Цит. за: 3, с. 20]. Тобто участю є реальні дії індивіда в політиці.

Близьким до визначення Дж. Нагеля є визначення політичної участі українського дослідника М. Юрія. На думку дослідника, “...поняття “політична участь” використовується для позначення різноманітних форм не-професійної політичної діяльності, показуючи ступень реального впливу громадян на інститути влади і процеси прийняття рішень. Політичній участі протистоїть така форма поведінки, як політична імобільність (від лат. Immobilis - нерухомий) - пасивність, повна відсто- роненість від політичного життя. На такий висновок вченого наштовхує наступне: М. Вебер у своїй лекції “Політика як покликання і професія” виділив три можливих рівні участі у політиці: професійне заняття політикою; участь у політиці “за сумісництвом”; часть у політиці “за випадком”, з яких перший рівень є не “участю” у політиці, а процесом “творення” політики. М. Юрій конкретизує та пояснює свою точку зору: Професійний рівень заняття політикою демонструють політичні лідери, що зробили політику “справою життя”, а також люди, які в професійному плані обслуговують політичних лідерів: партійні функціонери, державні чиновники, політтехнологи, журналісти. Другий рівень участі у політичному житті виражений активістами партій і суспільних рухів, які, хоча і займаються політикою, беручи участь у мітингах, виступаючи в ролі агітаторів, спостерігачів на виборах, все ж мають сферу професійних інтересів, що лежить поза політикою. Третій рівень об' єднує більшу частину громадян, чия полі-тична активність проявляється в участі у виборах, в акціях протесту або підтримки [Цит. за: 8].

Німецький вчений М. Каазе ширше аналізує політичну участь, він розуміє це поняття як “вільну активність громадян, зорієнтовану на прямий чи опосередкований вплив на ухвалення тих чи інших варіантів або альтернатив на різних рівнях політичної системи”, тобто він пов'язує її з впливом громадян не лише на уряд і його структуру, а на всю політичну систему [9]. Крім того, дослідник розуміє політичну активність як вільну активність громадян, наголошував на її добровільному та автономному характері. Таке визначення охоплює всю діяльність, яка добровільно здійснюється громадянами з метою впливу на процес прийняття політичних рішень на різних рівнях політичної системи.

У російській науковій літературі найґрунтовніший аналіз політичної участі здійснив вчений Д. Гончаров. Політична участь, на його думку, водночас є інститутом та складним соціокультурним явищем. Водночас Д. Гончаров акцентує увагу на таких важливих теорети- ко-методологічних аспектах політичної участі, як хара-ктер і зміст соціальної та політичної дії в структурі участі. Він визначає політичну участь перш за все як ін-струментальну активність, “. через яку громадяни намагаються впливати на уряд таким чином, щоб він здій-снював бажані для них дії" [10, с. 146]. Російська дослідниця О. Мєлєшкіна політичною участю вважає більш- менш регулярне і, перш за все, інструментальне застосування акторами різних форм політичної діяльності, засобом, за допомогою якого громадяни намагаються впливати на процес прийняття політичних рішень [Цит. за: 3] При цьому О. Мєлєшкіна наголошує на проблемі термінологічної неадекватності основних категорій та понять, що стосуються участі громадян у політичних процесах. З огляду на те, вона пропонує такі терміноло-гічні комбінації: політична поведінка - political behavior; політична діяльність - political action; політична активність - political activity; політична участь - political participation.

За А. Бєловим, під політичною участю розуміють “будь-яке сприяння політичній системі у здійсненні її функцій, впливовий прояв громадянином, його групами своїх інтересів і позицій по відношенню до влади" [11, с. 233]. Але, на думку вченого, політична участь - це передусім непрофесійна політична діяльність.

П. Шляхтун також пов'язує сферу політичної участі громадян з непрофесійною політичною діяльністю, найпоширенішими формами якої є вибори та референдуми. Політичною діяльністю, на його думку, є загальне поняття, яке відображає всю багатоманітність дій людей у сфері політики як у персоналізованих, так і в інститу- ціоналізованих формах [12, с. 417]. Значний внесок до теоретичного осмислення проблеми політичної участі громадян внесла Н. Ротар. Дослідниця розуміє політичну участь як вплив громадян на функціонування по-літичної системи, формування політичних інститутів та процес вироблення політичних рішень" [3, с. 19].

Істотне доповнення у розуміння категорії політичної участі додає О. Чемшит. На його думку, політична участь це “будь-яка дія або бездіяльність, спрямована на зміну або збереження існуючого способу розподілу ресурсів у масштабах усього суспільства" [13, с. 254]. Вчений робить слушне зауваження, що політична участь як володарювання або прагнення до влади є лише окремим випадком політичної участі взагалі. Політичну участь “взагалі" дослідник визначає як свідомі дії або відмову від них, які роблять політичні актори (громадяни, групи інтересів, політичні партії тощо) “.з метою якнайповнішої реалізації відповідних базових потреб" [Там само. - с. 386].

Наявність такої кількості трактувань вказує на той факт, що зміст даної дефініція знаходиться у полі пос-тійних дискусій фахівців різних наукових галузей. Разом з тим, багато політологів, розуміючи всю умовність і абстрактність визначень, відмовились від чітких дефініцій політичної участі, але не від переліку структурних компонентів цього поняття.

Вимір активності політичної участі одним з перших запропонував Р. Даль, висловивши припущення, що “. чим активніша форма участі, то тим менше громадян беруть в ній участь" [14, р. 29]. Основними способами “участі" (політичної участі) він вважав: голосування на виборах; участь у політичних кампаніях (переконуван-ня, пожертвування коштів, відвідування мітингів тощо); участь у місцевих справах (обговорення місцевої полі-тики, контактування з місцевими посадовцями чи політиками, вирішування місцевих проблем).

Справжній перелом у ставленні до структури політичної участі був пов' язаний з класичними книгами С. Верби, Н. Ная і Дж. Кіма 1971 (“Способи демократичної участі"), 1972 (“Участь в Америці") і 1978 (“Участь і політична рівність: порівняння семи націй") років. Автори цих праць, спираючись на проведені ними соціологічні дослідження, дійшли висновку про необхідність заміни одновимірного підходу до політичної участі ба-гатовимірним підходом (у 1971 р. - чотири виміри, а в 1978 р. - п'ять). Тобто у 1978 р. вони запропонували використовувати такі виміри політичної участі: 1) тип впливу, який політичні дії громадян здійснюють на лідерів (через здійснення тиску або через передавання інформації); 2) потенційна результативність (обсяг впливу ухвал урядовців - від впливу на одного громадянина до впливу практично на всіх); 3) конфліктність (до якої міри одна група учасників намагається дістати певну користь для себе за рахунок іншої); 4) рівень співпраці (кооперації) з іншими для виконання певної діяльності (чи відсутність цієї співпраці взагалі); 5) ступінь ініціативи (скільки ініціативи має проявити політичний учасник для того, щоб зайнятися певною діяльністю чи здійснити певну дію) [15].

Список використаних джерел

1. Политика. Толковый словарь / Общая редакция: Осадчая И. - М. : ИНФРА-М, Издательство “Весь Мир", 2001.

2. Политическая наука: словарь-справочник [Електронний ресурс] / сост. Санжаревский И. И., д. пол. н., проф. - М., 2010. - Режим доступу до ресурсу : http://www.polit-gloss.narod.ru].

3. Ротар Н. Політична участь громадян України у системних трансформаціях перехідного періоду : монографія [Текст] / Ротар Н. - Чернівці : Рута, 2007.

4. Милецкий В. П. Российская модернизация: предпосылки и перспективы эволюции социального государства [Текст] / Милецкий В. П. - СПб: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1997. - 128 с.

5. Энциклопедия социологии. - Antinazi. - М., 2009.

6. Словник соціологічних і політологічних термінів / уклад.

B. І. Астахова, В. І. Даніленка, А. І. Панов та ін. - К., 1993. -

C. 135.

7. Головатий М. Ф. Політична психологія : підр. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. Ф. Головатий. - [2-ге вид.]. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 400 с.

8. Юрій. Політологія.

9. Каазе М. О политическом действии и не только. Доклад на специальной пленарной сессии Президента МАПН на ХХ-м Все-мирном конгрессе Международной ассоциации политической науки “Работает ли демократия?", 13 июля 2006 г. (Фукуока, Япо-ния) [Електронний ресурс] / Каазе М. О. / пер. с англ. Л. В. Сморгунова. - Режим доступу до ресурсу : http://www.politex.info/content/view/308/].

10. Гончаров Д. . Теория политического участия / Гончаров Д. В. - М. : “Юристъ", 1997. - 206 c.

11. Белов А. Г. Политология : учебное пособие. - М. : ЧеРо, 1996. - 303 с.

12. Шляхтун П. П. Політологія (Теорія та історія політичної науки) : підр. для студ. вузів. - К. : Либідь, 2002.

13. Чемшит А. А. Государственная власть и политическое участие. - К. : Украинский центр духовной культуры, 2004.

14. Dahl R. A. Who governs? Democracy and power in an American city. - New Haven : Yale University Press, 1961.

15. Вегеш М. М. Політологія: Підручник [Електронний ре

сурс] / за ред. М. М. Вегеша. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 384 с. - Режим доступу до ресурсу :

http://politics.ellib.org.ua/pages-2639.html].

References

1. Politika. Tolkovyj slovar' / Obshhaja redakcija: Osadchaja I. - M. : INFRA-M, Izdatel'stvo “Ves' Mir", 2001.

2. Politicheskaja nauka: slovar'-spravochnik [Elektronnyj resurs] / Sost. Sanzharevskij I. I., d.pol.n., prof. - M., 2010. - Rezhym dostupu do resursu : http://www.polit-gloss.narod.ru].

3. Rotar N. Politychna uchast' gromadjan Ukrai'ny u systemnyh transformacijah perehidnogo periodu : Monografija [Tekst] / Rotar N.

- Chernivci : Ruta, 2007.

4. Mileckij V. P. Rossijskaja modernizacija: predposylki i perspektivy jevoljucii social'nogo gosudarstva [Tekst] / Mileckij V. P.

- SPb : Izd-vo Sankt-Peterburgskogo universiteta, 1997. - 128 s.

5. Jenciklopedija sociologii. - Antinazi. - M., 2009.

6. Slovnyk sociologichnyh i politologichnyh terminiv / Uklad. V. I. Astahova, V. I. Danilenka, A. I. Panov ta in. - K., 1993. - S. 135.

7. Golovatyj M. F. Politychna psyhologija: pidr. [dlja stud. vyshh. navch. zakl.] / M. F. Golovatyj. - [2-ge vyd.]. - K. : Centr uchbovoi' literatury, 2009. - 400 s.

8. Jurij. Politologija.

9. Kaaze M. O politicheskom dejstvii i ne tol'ko. Doklad na special'noj plenarnoj sessii Prezidenta MAPN na HH-m Vsemirnom kongresse Mezhdunarodnoj associacii politicheskoj nauki “Rabotaet li demokratija?”, 13 ijulja 2006 g. (Fukuoka, Japonija) [Elektronnyj resurs] / Kaaze M. O. / Per. s angl. L. V. Smorgunova. - Rezhym dostupu do resursu : http://www.politex.info/content/view/308/].

10. Goncharov D. V. Teorija politicheskogo uchastija / Goncharov D. V. - M. : “Jurist#”, 1997. - 206 c.

11. Belov A. G. Politologija: Uchebnoe posobie. - M. : CheRo, 1996. - 303 s.

12. Shljahtun P. P. Politologija (Teorija ta istorija politychnoi' nauky): Pidr. dlja stud. vuziv. - K. : Lybid', 2002.

13. Chemshit A.A. Gosudarstvennaja vlast' i politicheskoe uchastie. - K.: Ukrainskij centr duhovnoj kul'tury, 2004.

14. Dahl R.A. Who governs? Democracy and power in an American city. - New Haven: Yale University Press, 1961.

15. Vegesh M.M. Politologija: Pidruchnyk [Elektronnyj resurs]

/ Za red. M.M. Vegesha. - 3-tje vyd., pererob. i dop. - K.: Znannja, 2008. - 384 s. - Rezhym dostupu do resursu:

http://politics.ellib.org.ua/pages-2639.html].

Размещено на Allbest.ru