Типологія держав за їхньою могутністю

• міжнародних відносин [4, с. 115].

1) витрати на озброєння (межа, до якої країна витрачає кошти на оволодіння військовими спроможностями);

2) відносний розмір державної економіки та/або збройних сил;

3) чисельність населення;

4) розмір території;

5) географічне положення;

6) сировинні ресурси;

7) рівень залежності від іноземного постачання ресурсів;

8) технологічні можливості;

9) політична культура і цінності;

10) ідеологія;

11) ефективність ухвалення рішень державою;

12) продуктивність праці;

13) обсяги торгівлі;

14) заощадження та інвестиції;

15) рівень освіти;

16) національна мораль та внутрішня солідарність;

17) розвиток технологій (технологічні нововведення та розвиток соціальних і економічних зв'язків, що ведуть до нового світу, в якому держави зі своїм силовим контролем не будуть відігравати значної ролі);

18) готовність населення протистояти армії противника та відвага у захисті Вітчизни;

19) контроль над інформацією (soft power) [9, с. 444-449].

Дослідники зазначають, що всі ці показники мають вагу в тому разі, якщо ресурси розподіляються згідно з планом (наприклад, кошти, наявні в оборонному бюджеті, йдуть саме на оборону країни - інакше цей показник не відіграє жодної ролі в характеристиці могутності держави) [9, с. 444]. Наприклад, К. Уолтц у своїй праці «Людина, держава та війна: теоретичний аналіз» наводить чинники військової могутності держави: це дух громадян і стан економіки, які значно перевищують за значимістю рівень озброєння у мирний час. Дух населення міцніший у вільних державах, спротив же населення в разі завоювання спричиняє падіння громадянської моралі. Стан економіки є набагато важливішим, аніж рівень озброєння, адже технології увесь час удосконалюються, і на придбання нового озброєння необхідні грошові ресурси [13, с. 106-107].

Оцінювання могутності держави повинно спиратися на серйозну методологічну базу, що включає кількісні, якісні методи та комбінацію обох цих підходів. Кількісні та якісні методи значно різняться між собою з огляду на сферу їхнього застосування та певні особливості кожної їх категорії.

Упродовж ХХ ст. американські та європейські дослідники займалися питанням могутності держави та працювали над виведенням універсальних формул, за допомогою яких можна було б оцінити відносну могутність держави.

1. Формула Дж. Сінгера та М. Смола (1972):

po ,cr - (POP + uP0P + sP + fc + mb + saf) ower,

де Power - сила;

tpop - загальна чисельність населення; upop - міське населення; sp - виробництво сталі; fc - видобуток вугілля; mb - військовий бюджет; saf - чисельність особового складу військових сил [5, с. 5].

Головну увагу в цій формулі приділено військовому та промисловому блокам, а також кількості міського населення. Отже, на думку авторів формули, високий рівень випуску продукції та концентрація населення в містах веде до посилення могутності держави, причому всі ці показники взято в однаковій пропорції.

2. Формула Р. Клайна (1994):

Power - (C + E + M) x (S + W), де Power - сила;

Показники могутності держави в цій формулі є збалансованими, проте основну увагу привертають два показники - стратегічна мета та національна здатність проявляти волю, які важко виміряти, а отже, формула орієнтована більше на суб'єктивне визначення могутності держави, адже цілком залежить від думки оцінювача. У цьому випадку формулу доцільніше розглядати з погляду комбінації кількісних та якісних методів.

У цій формулі показник політичної стабільності важко виразити кількісно, а тому він потребує глибокого якісного дослідження. А отже, ця формула навряд чи може претендувати на приналежність до кількісного підходу.

Цю формулу також сміливо можна віднести до сукупності формул з однією змінною, з тією лише відмінністю, що тут під змінною могутності держави мається на увазі не сукупна економічна могутність, а лише певна складова цієї могутності - розмір валового національного продукту.

Ця формула відрізняється від усіх інших тим, що в ній чітко прописано показник наявності в держави ядерної зброї - а це досить важливо за умов технологічної модернізації та особливо в наші дні, коли наявність ядерної зброї значним чином впливає на посилення могутності держави на міжнародній арені. У цьому випадку держави, що мають ядерну зброю, удвічі сильніші від тих, які її не мають.

Якісні методи мають свої переваги, які часто доповнюють кількісні підходи. Трапляється, що оцінювачу варто розглянути можливість поєднання двох підходів, щоб поліпшити якість і можливості тлумачення результатів дослідження [1, с. 510].

Комбінація кількісних та якісних методів особливо актуальна в оцінюванні могутності держави. Беручи до уваги поняття комплексної могутності держави та її складових, поєднання кількісного та якісного підходів дозволяє виявити взаємозалежність цих складових, кількісно та якісно оцінити кожний з показників.

Функція комплексної могутності держави має таке теоретичне підґрунтя:

Система показників для оцінювання комплексної могутності держави:

> кількісні показники:

1) валовий національний продукт,

2) чисельність населення,

3) площа території,

4) бойова могутність;

P - комплексна могутність держави;

Z - здатність до державної організації;

J - військова могутність;

E - економічна могутність;

K - наука і техніка;

W - дипломатичні здібності;

H - культурний та освітній фактор;

D - географічне середовище;

Y - природні ресурси.

G - ВНП;

R - чисельність населення;

M - площа території;

X - бойова могутність [6, с. 73].

Оскільки вага кожного з показників не є однаковою у формуванні комплексної могутності держави, для визначення частки кожного з показників у функції комплексної могутності держави було використано принципи альтернативної (неточної) математики (vague mathematics), метод Делфі та метод оцінювання Грея (Gray evaluation way):

= 0,16; q2 = 0,22; q3 = 0,19; q4 = 0,11; q5 = 0,08; q6 = 0,14; q7 = 0,05; q8 = 0,05 [6, с. 73].

Сума всіх індикаторів, що стосуються якісних показників могутності держави, повинна дорівнювати одиниці: qj + q2 +...+ q8 = 1 [6, с. 73]. Це пояснюється тим, що числовий індикатор, що дорівнює степеню, у який зводиться якісний показник, рівний частці цього показника серед інших якісних показників, і для спрощення підрахунку сума всіх індикаторів якісних показників умовно зводиться до одиниці.

Розглядаючи це питання, необхідно звернути увагу на класифікацію типологій держав. Адже в сучасному світі держави можна відносити до певних категорій, виходячи з тих чи інших відмінностей: певних загальносистемних характеристик, їхнього природного та господарського середовища, соціальної бази, організації та функціонування влади тощо [3, с. 11-12]. Так, держави на базі їхніх загальносистемних характеристик можна поділяти на:

1) стабільні та нестабільні;

2) сприятливі до соціальних інновацій та несприятливі;

3) з пришвидшеним та уповільненим темпом суспільного життя;

4) які діють у нормальній та в надзвичайній обстановці;

5) здатні зберігати цілісність та такі, що розпадаються;

6) молоді та такі, що мають давні традиції існування незалежної державності [3, с. 11].

Беручи до уваги геополітичний статус держав у світі (здатність до геополітичного розширення в територіально-географічному, демографічному, економічному, військовому, фінансовому та інших просторах), Т. Шустрова пропонує таку типологізацію держав:

1) наддержава або гегемон на світовому (глобальному) рівні;

2) в елика світова держава;

3) провідна військова держава глобального масштабу;

4) в елика держава в зоні впливу однієї цивілізації;

5) провідна військова держава в зоні впливу однієї цивілізації;

6) в елика держава в зоні регіонального впливу;

7) провідна військова держава регіонального впливу;

8) в еликий партнер в економіці (фінансах та/або торгівлі) глобального масштабу;

9) неликий партнер в економіці (фінансах та/або торгівлі) в зоні впливу однієї цивілізації;

10) великий партнер в економіці (фінансах та/або торгівлі) регіонального масштабу;

11) звичайна країна, але зручний військово- політичний партнер для однієї або декількох країн;

12) звичайна країна, але зручний партнер в економіці (фінансах та/або торгівлі) для однієї або декількох країн;

13) звичайна країна, яка діє лише на власній території [2].

1) с вітовий лідер (наддержава);

2) дуже могутні держави (лідери на континентах, у військово-політичних та економічних блоках);

3) м огутні держави (регіональні лідери);

4) не надто могутні держави («посередні» або такі, могутність яких лише нарощується або спадає);

5) нлабкі держави;

6) неспроможні держави (можна провести паралель з Індексом неспроможних держав, що класифікує держави світу, базуючись на таких критеріях, як демографічний тиск, рівень еміграції, економічна ситуація, рівень криміналізації держави, роздробленість силових структур і т п. [11]).

Звичайно, віднесення кожної окремої держави до того чи іншого типу є можливим лише після встановлення так званих «маркерів» - рубежів, які відрізнятимуть одну категорію від іншої (наприклад, конкретний відсоток ВНП, який витрачається на військову сферу, кількість озброєння, рівень стабільності політичних інститутів тощо).

Розгляд окремих формул, за якими оцінюється могутність держави, дає розуміння того, що вони різняться кількістю компонентів, а отже, ці компоненти де-факто мають неоднакову вагу. Звичайно, в таких формулах, як, наприклад, формула Чін-Лунг Чанга [5, с. 5-6], природний, військовий та економічний компоненти державної могутності є збалансованими спеціальними коефіцієнтами, але це обумовлено лише зручністю підрахунку: автор наголошує на тому, що ці компоненти є таким чином «врівноваженими» у його формулі. Фактично можна припустити, що країни, маючи приблизно однакові показники могутності, все- таки можуть різнитися між собою в контексті впливовості того чи іншого показника (одна держава буде «мілітаризованішою», бо її могутність визначатиметься більшою мірою військовою складовою; інша матиме високий показник могутності завдяки надвисокому економічному компоненту тощо). Таким чином, запропоновану типологізацію могутності держав можна доповнити ще однією, яка уточнює ступінь збалансованості показників:

1) держави із збалансованими показниками могутності (якщо в порівнянні з іншими державами показники їхньої могутності у своєму кількісному співвідношенні не надто різняться);

2) держави, в яких один з показників могутності превалює над іншими (наприклад, «військові» держави, «економічні» держави тощо);

3) держави із незбалансованими показниками (одні компоненти могутності мають значно більшу впливовість, ніж інші: наприклад, держава характеризуватиметься більше «жорсткою» силою, ніж «м'якою»).

Висновки

держава могутність право міжнародний