Непростий геополітичний поступ України: головні тенденції і надії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Непростий геополітичний поступ України: головні тенденції і надії

Вже четвертий рік Україна знаходиться у стані перманентних військових дій (як гарячої фази багатовікового протистояння з північним сусідом). Відомий вітчизняний географ О.Г. Топчієв в одній з бесід з автором назвав шокуючу цифру кількості військових конфліктів (38), починаючи з 1945 року, учасником і ініціатором яких (попри офіційні заперечення) була Російська Федерація.

Упереджаючи закиди у надмірній політизованості пропонованої статті нагадаємо, що геополітика означає буквально «географічна політика», тобто, наука, яка досліджує географічні аргументи і рушійні сили здійснення певних політичних дій. Вітчизняні географи, особливого старшого покоління, на відміну від вчених з сусідньої країни, впродовж останніх 25 років свідомо уникали гострих кутів російсько-української геополітики [9]. Можливо, саме це стало однією з причин сучасної невтішної геополітичної ситуації.

Так сталось, що деякі геополітичні прогнози, висловлені у попередній статті автора у цьому виданні [5], почали стверджуватись:

- Подача води Північно-Кримським каналом до окупованого Криму була припинена [23].

- Заплановані терміни будівництва Керченського мосту постійно відсуваються [18,26];

- З 26 грудня 2016 року блокада ОРДЛО (як прообраз майбутнього муру) здійснювалась у форматі громадської акції, яка з 15 березня 2017 року (після ухвалення рішенням РНБО щодо припинення транспортного сполучення між Україною та ОРДЛО) була переведена на державний рівень [24];

- Буквально цими днями президент України Петро Порошенко пообіцяв кримсько-татарській громаді подати у ВР законопроект про надання Криму статусу Кримсько-Татарської національної автономії [21].

З наших попередніх припущень нездійсненними залишились: побудова судноплавного каналу через Сиваш та спуск Каховського водосховища. Можливо це станеться у більш віддаленій перспективі. Хоча, судячи з прогнозів наслідків глобального потепління, зазначений судноплавний канал утвориться сам собою внаслідок підйому води Світового Океану вже на початку 30-х років ХХІ століття. А, отже, російській армії вже не треба буде «пробивати коридор» через Мелитополь і Арабатську стрілку до Криму (бо Росії прийдеться будувати декілька нових мостів подібних до Керченського, на що коштів явно не вистачить).

З наведеного переліку можна зробити попередній висновок: геополітичні процеси протікають об'єктивно і, найголовніше, правильно визначити їхні головні тенденції і не запізнитись з основоположними рішеннями. Нажаль, такі рішення на державному рівні ухвалюються з великим запізненням.

Дана стаття є черговою спробою вірної інтерпретації головних геополітичних тенденцій у контактній зоні Римленд-Хартленд, а також спрямована на упередження негативних для України наслідків розвитку геополітичних процесів. Автор цілковито впевнений у надзвичайній актуальності таких постановок і сподівається на використання результатів своїх досліджень у практичній українській геополітиці.

Задля уникнення суб'єктивізму і упередженості у оцінці сучасних геополітичних подій в якості головного методичного прийому, автор крім офіційних державних документів і власних напрацювань [5-13] використовував результати опитувань жителів Східної України - в переважній більшості симпатиків «Русского мира» (своїх однокурсників по Харківському університету випуску 1981 року, сусідів і знайомих з Наддніпрянщини, близьких та далеких родичів, знайомих, «однокашників» по аспірантурі МГУ им. М.В. Ломоносова - жителів Російської Федерації). Результати таких опитувань стали підставою для подальшого пошуку компромісних, інколи, дуже важких для автора, як патріота України, рішень. Адже автор народився на сході України і прожив там більшу половину свого життя (понад 40 років).

Сучасний російсько-український конфлікт має прояв у багатьох аспектах життєдіяльності суспільства. Нажаль, багато процесів і подій, що відбуваються об'єктивно, не беруться до уваги владними структурами у оцінках сучасної геополітичної ситуації.

Автор давно (ще років 10-15 тому) звернув увагу на проблему самоідентифікації громадян України. Незважаючи на початок будь-яких дискусій (байдуже, на Сході чи на Заході України) щодо мови, ринкової економіки, розпаду СРСР та інших, «індикаторним» питанням наприкінці таких дискусій було: «Чи існує Україна, як держава?». Впевнений, результати відповіді саме на це запитання є тією «лінією водорозділу», уміла ідентифікація якої дала нашому північному сусіду дієвий інструмент для «дефрагментації» України [1].

Причини позитивної чи негативної відповіді на це запитання до сих пір до кінця не з'ясовані, але на святе переконання автора - справа у географії. Як казав колись Наполеон-Бонапарт - «Географія - це доля». А куди ж у географії без географічного детермінізму?

- З позицій суто внутрішніх характеристик географічного простору за останні 25 років докорінно змінились центро-периферійні відносини [3]: з Москви центр перемістився до Києва з відповідним тяжінням навколишньої периферії.

- Контактність західних кордонів України значно зросла, наслідком чого стало прагнення до євроінтеграції і переформатування центро-периферійних відносин вже з орієнтацією на більш віддалені «центри» - світові міста [14].

- Відкритість кордонів стала поступово, але впевнено «приживляти» зовсім нові, відмінні від північного сусіда, орієнтири економічного розвитку: сировинно-орієнтовані галузі позаминулого виробничо-технологічного укладу стали, передусім «морально», приходити до занепаду [10]. Нажаль «географічно» так сталося, що саме ці сировинно-орієнтовані галузі в Україні знаходяться саме на сході біля кордонів з РФ. І саме схід України цілеспрямовано заселявся переселенцями з російських міст і сіл у період індустріалізації.

- У молодого покоління, здатного до гнучкості світосприйняття, впродовж якихось 5-10 років докорінно змінилась система цінностей і життєві орієнтири: ринкова економіка дала шанс бути успішним через престижну освіту чи бізнес та зовсім інші стандарти споживання.

Але навіть незважаючи на наведені вище факти і тенденції більш об'єктивним свідченням пріоритету європейських цінностей є те, що після початку військових дій на сході впродовж лише останніх двох років кількість абітурієнтів зі сходу України, що вступають до київських, львівських польських вишів зросла майже вдвічі [19,20].

Діти виявились розумнішими за своїх батьків, бо зрозуміли - у новому постіндустріальному суспільстві, щоб чогось досягнути треба не просто мати освіту, а й весь час працювати на саморозвиток, постійно «штовхаючись ліктями». На відміну від їхніх батьків, життєвими орієнтирами яких були - робота на державній посаді з фіксованою зарплатою, яка давала можливість якось існувати (але розбещувала), робота у колгоспі чи на підприємстві (де завжди щось можна було вкрасти), наявність «блату» (знайомих, які могли «влаштувати» дитину, «дістати» дефіцит, полікувати). І, найголовніше, - відсутність «багатіїв» (або людей з нормальним достатком), один факт існування яких поруч шалено дратував.

На щастя, наявність сьогодні успішних людей, які (не лише завдяки депутатському мандату, а й завдяки своїй насназі на ниві малого чи середнього бізнесу, успіхів у сфері ІТ чи фермерства) «допомогли» старшому поколінню збагнути що життя пройшло даремно - безаперечний факт. У «сухому залишку» виявилось, що вони (старше покоління) - на відміну від своїх дітей - невдахи і не мають аж ніякого морального права повчати молодь на власному прикладі. Напевне, це - найголовніша причина безмежної ностальгії за Радянським Союзом і за суспільством, де усі були однаково бідні.

Але найгірше те, що цим беззаперечним фактом скористалися кремлівські ідеологи, яким вдалося під прапором цієї ностальгії поєднати не лише переважну більшість росіян, а й значну частину громадян України. На користь цього припущення свідчать численні сучасні спроби відродити у РФ культ Й. Сталіна та інших комуністичних ідолів. І далі - імператора Миколи-ІІ (погруддя якого за словами Поклонської «замироточило» у Симферополі [17]. I ще далі - адмірала Колчака і генерала Деникіна [22], які боролись за імперію (передусім з Україною).

Але усе минає. І це консервативне, втрачене для історії покоління, яке залишилось без дня завтрашнього, колись піде з життя. Проте, чекати на це українській державі просто ніколи. Бо є ризик, що ці люди (як батьки і діди), ще встигнуть спотворити дуже багато мізків своїх дітей і онуків ностальгічними байками про безкоштовну медицину, регулярну зарплату, «світовий заколот», впевненість у завтрашньому дні і моральний кодекс будівників комунізму.

З іншого боку, звинувачувати це покоління у нерозумінні того, що насправді відбувається у світі було б несправедливим. Спробуємо розібратись у істинних мотивах феномену двополярної України. Мотивація її Західного полюса викладена автором у ряді попередніх публікацій [5-13] і частково в даній, a тому додаткових коментарів не потребує. Щодо Східного полюсу, хід думки приблизно такий:

- Ну, не подобається нам Україна і все українське, бо західняки (бандерівці/нацисти / фашисти) разом зі своїми американськими господарями намагаються зруйнувати все радянське. Ось нещодавно пам'ятник Леніну в Харкові знесли (цит.: мої однокурсники, в т.ч. економ географи - кандидати наук).

- Якщо вже їм (бандерівціям) не подобається наш президент (байдуже хто, хоч злодій, аби не український націоналіст (і це в Україні!)), про що свідчать два Майдани поспіль, ми підемо від цих хохлів на «свою» землю (Донбас) і будемо жити там як в СРСР.

Напевне, можна знайти ще низку аргументів Східного полюсу, але названі - найголовніші. І саме вони лежать в основі непереборного довготривалого громадянського протистояння в Україні. Уважно проаналізувавши історичні події, пересвідчуємось, що таке протистояння триває не одне століття (про що зазначали Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Грушевський, С. Рудницький та ін.). Просто останні 70-80 років воно так вдало було сховане за ідеологічними лаштунками, що у більшості українців навіть і в думках не виникало патріотичних поривів.

Нажаль, за останні 5-10 років це протистояння перейшло з латентної у гостру фазу з відповідною риторикою в ЗМІ та соціальних мережах. І, як це не сумно констатувати, воно не припиниться в найближчі роки, а буде лише загострюватись (цит. однокурсник - кандидат географічних наук: «В Украине уже никогда не будет мира и согласия. Ну пусть бы себе люди жили на Донбассе как хотят, зачем же стрелять?»).

Коли організм вражає будь-яка хвороба, її намагаються локалізувати спочатку медикаментозно, потім нетрадиційно (заговорами, гомеопатією, ведичною медициною) якщо не виходить - хірургічно. «Медикаментозно» подібні хвороби «вдало» локалізували англійці та французи, споюючи місцевих індіанців «вогняною водою» в процесі колонізації Північної Америки. Або росіяни чукчів та якутів (тими ж ліками). З Донбасом так не вийшло, бо крім шахт, металургії і копанок цей регіон володів потужним інтелектуальним потенціалом [16].

Кількість і якість «ліків» Донбас пам'ятав саме з радянських часів, коли робота шахтаря цінувалась набагато вище, ніж науковця, вчителя, або лікаря. А соціальна інфраструктура регіону (в тому числі наука і освіта) виступала такою собі «надбудовою» над «Копями царя Соломона» [4]. Більше того, ця «надбудова» простягалась аж до Харкова, в якому значна частина НДІ та проектних установ і сьогодні гірничо-видобувного та металургійного профілю («ПівдДІПРОРуда», «ДІПРОСТАЛЬ», «ДІПРОКОКС», та ін.). Отже, революційна хода України від примітивного індустріального виробничо-технологічного укладу до постіндустріального дуже глибоко «зачепила» майнові інтереси науково-технічної інтелігенції, яка (у разі згортання вугільно-металургійного комплексу у Донбасі та Придніпров'ї) найскоріше, залишиться без роботи.

Напевне, тут доцільно буде навести вислів професора Преображенського з «Собачого серця» М. Булгакова «Ну не подобається мені влада рабочих і селян… Можна скільки завгодно співати революційних пісень, але безлад починається у головах». Але криміналізовані «хазяї» регіону - такі собі сучасні швондери - класичної літератури (а тим більше сучасної літератури про розвиток виробничо-технологічних укладів [2]) не читали. І навіщо ж напружуватись, коли вугілля (або руда) під ногами - копай та продавай. А соціалістичний антураж регіону для досягнення цієї мети якнайкраще підходить.

Спроби «лікувати» Донбас «заговорами» (коли В. Ющенко під час візиту туди у своє президентство назвав усіх донеччан за їх російськомовність «холуями»), або ж обіцянками Ю. Тимошенко про підняття зарплати, проблему полярності України не те що не зняли, а лише загострили. У останні дні влади Януковича Донбас просто волав, що його не чують.

Отже, за логікою, настав час хірургічного втручання, яке, власне, і відбувається зараз. Намагаючись «почути Донбас», автор задає собі непросте запитання, а чи можливий компроміс без стрілянини?

І ось тут починається пошук важкої відповіді, яка знаходиться на слизькій межі перетинання табу. Згадуючи різноманітні варіанти вирішення подібних конфліктів (Індія / Пакистан; Іспанія/Каталонія; Англія/Північна Ірландія та ін.), ми тут свідомо не торкаємося югославського конфлікту з кривавими наслідками, бо принципово виключаємо такий розвиток подій. Проте, найкраще (з мінімальним кровопролиттям) подібну ситуацію вирішили в Ізраїлі, надавши Палестині статус національної автономії і відгородившись від неї шестиметровим муром, одночасно багатократно посиливши збройні сили і потугу безпекових спецслужб.

Автор ризикує бути звинуваченим у проросійській позиції, але впевнений - щоб зупинити хворобу, треба локалізувати її осередок. Що ж дасть Україні рішення про надання ОРДЛО статусу «Російської автономії у складі України» (РАУСУ) а не «Тимчасово окупованої території»?

- Зупинить процес повзучої російської експансії на територію України, оскільки навіть у самій назві (на відміну від другого варіанту) відсутні ознаки військових дій.

- Закріпить за цією територією статус, який вона хотіла набути наголошуючи ще у 2014 році про федералізацію а, отже, знищить підстави для «захисту російськомовного населення України» з боку РФ. Тим більше, що перший крок до федералізації уже зроблений заявою президента про можливість утворення національної Кримсько-Татарської автономії [21]. Це також дасть у руки української дипломатії потужні важелі для подальшого позитивного і безкровного вирішення проблеми на міжнародному рівні.

- Полігон, на якому будуть перевірятись різні моделі цивілізаційного розвитку, а, отже, надію, що колись, завдяки молодому поколінню, що прагне до європейських цінностей, ця територія реально (тобто за переконаннями більшості населення, що прийде на референдум не під дулами автоматів) повернеться до складу України.

- Територію, що будуватиме свою автономію на принципах «соціалістичного ладу» і ту, на яку за ознаками симпатії, власне, до «соціалістичних цінностей» завжди зможуть переїхати палкі їх прихильники з Харкова, Запоріжжя, Дніпра, Кривого Рогу (звичайно, не без допомоги відповідних органів).

У авторській позиції є і слабкі місця, бо існують побоювання, що буде створено прецедент для подальшої «дефрагментації» України (за О. Дугіним). Запропоноване вище буде можливим у разі виконання двох найголовніших умов. Перша - це продовження санкцій не лише проти Російської Федерації, а й проти інших країн із сировинно-військовою орієнтацією економіки вже відомими шляхами: обвалом цін на нафту, ненаданням високих промислових та медійно-комунікаційних технологій, розширенням списку нев'їзних осіб з числа олігархату. При цьому треба зовсім по іншому поглянути на окупований Крим - передусім, як на безцінний капітал та геополітичний резерв у справі запровадження світовою спільнотою санкцій проти РФ.

І друга - повернення Україні контролю над усіма державними кордонами.

Напевне, зазначені пропозиції можуть бути реалізовані шляхом звитяжної праці усіх державотворчих інституцій (правових, політичних, соціальних, економічних, освітніх) але для автора, як географа беззаперечною залишиться одна важлива істина - на географічних та економічних спеціальностях українських вишів треба набагато збільшити кількість годин на вивчення праць англо-американської школи регіоналістики 1950-1980-хх років (від Бунге до Ізарда). Бо тільки тоді стане можливим виховання в середовищі майбутніх педагогів риночників не за назвою, а за духом.

І ще. Дуже б хотілось, щоб коштом української держави із майбутньої автономії організовувались пізнавальні групові тури в Європу, США, Японію для молодих її громадян…А для чого ж, власне, Україна отримала безвіз?

Список використаних джерел

громадський військовий геополітичний конфлікт

1. Дугин А.Г. Основы геополитики. Геополитическое будуще России. М.:Арктогея, 2001.

2. Корсак К.В., Корсак Ю.К. Ноотехнологии - база позитивной эсхатологии и устойчивого развития./ Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu.

3. Піліпенко І.О. Суспільно-географічна периферія: концепція, параметризація і делімітація: [монографія]. ІО Пилипенко - Херсон: Грінь ДС, 2015.

4. Полухина Юлия. За что воюют на Востоке Украины?/ http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu.

5. Сонько С.П. Балтійсько-Середземноморська геополітична доктрина та занепад євразійства. /Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Географічні науки. - Серія Географічні науки No.3 2016 / Херсон. держ. ун-т.; «Видавничий дім «Гельветика». - Херсон, 2016. - С.С. 74-77.

6. Сонько С.П. Геоінформаційні аспекти геоекономічної та геополітичної регіоналізації України. / Вісник Дніпропетровського національного університету. Серія геологія, географія. Випуск 9. 2005 - С. 115-123. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/385.

7. Сонько С.П. Глобалізаційні процеси та трансформація факторів розміщення виробництва./ Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. - №3 (11), 2007. - С. 107-114.

8. Сонько С.П., Сандул В.А. Географічні аргументи у новітній патріотичній геополітиці./ Українська географія: сучасні виклики. Зб.наук. праць ХІІ з'їзду Українського географічного товариства у 3-х т. - К.:Прінт Сервіс, 2016.-Т.ІІІ. - 222 с. - С.С. 209-211. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/6134.

9. Сонько С.П. Quo vadis, вітчизняна суспільна географія?/ Сучасні проблеми розвитку географічної науки і освіти в Україні: матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції, (Київ, 26-28 лист. 2015 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: Обрії, 2015. - 202 с. - С.С. - 51-53. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/901.

10. Сонько С.П., Казакова Т.А., Шиян Д.В. Старопромышленный регион Кривбасса в условиях постиндустриальной экономики: тернистый путь от геологии к техногенному туризму./ Географические аспекты устойчивого развития регионов [Электронный ресурс]: ІІ Международная научно-практическая конференция (Гомель, 23-24 марта 2017 г.): [материалы]. - Электрон.текст дан. (объем 76,3 Мб). - Гомель: ГГУ им. Ф. Скорины, 2017. - С.С. 197-202. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/6181.

11. Сонько С.П. Сучасні методологічні новації в концепції енерго-виробничих циклів./ Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім.М. Коцюбинського. Серія: Географія. Випуск 7. - Вінниця, 2004 - С. 134-140. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/416.

12. Сонько С.П. Технологічні тенденції розвитку цивілізації та їх прояв у розміщенні господарства./ Вісник Дніпропетровського національного університету. Серія геологія, географія. Випуск 8. 2004 - С. 64-76. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/384.

13. Сонько С.П., Кисельов Ю.О. Сучасні геополітичні та соціально-економічні особливості європейської інтеграції України./ Соціально-економічні аспекти розвитку національної економіки в умовах перманентних кризових явищ. / Кол.моногр. Під ред. д.е.н., проф. О.О. Непочатенко. - Умань: Вид.-поліграф.центр «Візаві», 2015. - 424 с. - С. 10-15. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/342.

14. Mezentsev K., Pidgrushnyi G., Mezentseva N. Challenges of the Post-Soviet Development of Ukraine: Economic Transformations, Demographic Changes and Socio-Spatial Polarization. / Palgrave Macmillan UK. - 2015. - Р. 252-269.

15. http: // incognita. day. kiev. Ua / yak-za-starix-chasiv-kiyani-knyaziv-proganyali.html.

16. http: //nbuviap. gov.ua/bpnu/index.php? familie = &ustanova = 0&gorod = 5 & vidomstvo =% C 2% F1% B3&napryam=0&napryam_google=0

17. https://joinfo.ua/sociaty/1199343_Video-kotoroe-zhdali-mirotochit-byust-Nikolaya-II.html.

18. https://politeka.net/ua/416656-kerchenskyy-mist-rozvalyuyetsya-na-chastyny-video/.

19. http://portal.lviv.ua/news/2009/07/29/144714.

20. http://ridna.ua/2014/06/ukrajinski-abiturijenty-vse-chastishe-postupayut-do-vyshiv-u-evropi/;

21. https://tsn.ua/politika/poroshenko-gotoviy-vnesti-zmini-do-konstituciyi-schodo-stvorennya-krimskotatarskoyi-avtonomiyi-929333.html.

22. https://traditio.wiki/

23. https://www.turkaramamotoru.com/uk BB-6796.html.

24. https://uk.wikipedia.org/wiki.

25. http://zik.ua/tv/video/83103

26. http: // zik. Ua / news / 2016 / 12 / 26 / terminy_realizatsii_proektu_kerchenskogo_mostu_zatyaguyut_1015315.

Размещено на Allbest.ru