Регіональна неоднорідність електорального простору: порівняльний аналіз (на матеріалі 100 національних кейсів)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Електорально-географічні особливості держав та їхніх окремих адміністративно-територіальних одиниць часто зумовлюють тенденції до дестабілізації політичної ситуації та стають каталізаторами конфліктів між громадянами. За контурами електоральних «розколів» простежуються розмежування виборців за етнічними, мовними, віковими, урбанізаційними, соціально-економічними, релігійними факторами. Висока регіональна неоднорідність державного електорального простору збільшує ризики сепаратизму та різних форм громадянського протистояння, послаблює легітимність влади на окремих територіях. Водночас гносеологічний аспект проблемної ситуації полягає в тому, що ця вкрай актуальна, зокрема і для сучасної України проблематика залишається на периферії дослідницького інтересу політологів. Вітчизняні електорально-географічні дослідження, якщо й зачіпають проблемне поле регіональної неоднорідності, то майже не використовують кількісні методи та відповідний інструментарій сучасної політичної науки.

Виокремлення електоральної географії як окремого міждисциплінарного наукового напряму, що знаходиться на стику політичної географії, соціології та регіоналістики, і вивчає територіальні особливості політичної участі, майже одноголосно пов'язують з виходом у 1913 році роботи «Політична картина Західної Франції в роки Третьої Республіки» французького дослідника А. Зігфріда [10]. Саме ним були сформульовані базові гіпотези детермінації електоральної поведінки географічними (зокрема, навіть геологічними) факторами. Електорально-географічні дослідження проводились і надалі, в загальному руслі вивчення електоральної поведінки (Чиказька школа, Колумбійська школа тощо), проте справжнім проривом, пов'язаним безпосередньо із аналізом регіональної неоднорідності держав, стала «теорія розколів», запропонована в 1967 році С. Ліпсетом та С. Рокканом. Їхній метод пошуку конкретних історичних подій, які визначили контури майбутніх соціально-політичних розмежувань, спонукав дослідників до більш детального вивчення впливу базових соціальних конфліктів на партійну систему та електоральну поведінку. 4 ключових розмежування, запропоновані Рокканом та Ліпсетом - «центр / периферія», «місто / село», «власник / працівник», «церква / держава» - піддавались емпіричній перевірці на локальних кейсах. У той же час варто зазначити, що ідея територіальної детермінації політичної участі за дихотомією «центр»/«периферія» була запропонована ще до Ліпсета і Роккана: зокрема, для розвитку електоральної географії велике значення мала сформульована шведським географом Т. Хагерстрандом та популяризована в англомовних країнах американським соціологом Е. Роджерсом теорія «дифузії інновацій», яка має прямий електоральний вимір. З 70-х років ХХ сторіччя фактично починаються експерименти з моделями квантифікації електорально-регіональної неоднорідності. Усі запропоновані формули для виміру націоналізації / регіоналізації партій та електорального простору ґрунтовно аналізуються в статті сучасного дослідника Д. Бочслера [7]. Серед останніх досліджень та публікацій на електорально-географічну тему, і, зокрема, з акцентом на аналізі регіональної неоднорідності, варто відзначити роботи А. Секор, М. Шина, Дж. Вебстера, Л. Нельсона, В. Барні, Дж, Лейба, Н. Квін- тона, Дж. Агнью, Д. Денвера, Р. Джонстона, М. Хамфрі, Д. Левіна, Р. Гіллмана, Дж. Маккензі, Ю. Топлака, Р. Ніємі.

Стосовно розробленості теми регіональної неоднорідності електорального простору в українській політичній науці варто зазначити, що ця проблема не виділялася окремо з загального електорально-географічного контексту та не опрацьовувалася за допомогою відповідних кількісних методів. При цьому з середини 90-х років у вітчизняних політологів, соціологів, географів та інших учених спостерігається відчутний інтерес до електоральної географії та динаміки електорального простору України. Серед представників української політичної науки особливої уваги заслуговують роботи К. Черкашина, А. Єхніч, Н. Ротар, М. Гуйтора, Н. Хоми, А. Романюка, Ю. Шведи, Т. Мадриги, Є. Хана, О. Фісуна, І. Поліщука, О. Романюка, Т. Панченко, Н. Паніної, С. Біличенка, O. Михайлича, М. Дністрянського, С. Васильченка, Ю. Остапця, В. Березинського.

Мета дослідження полягає в оцінці кількісного виміру регіональної неоднорідності електорального простору в Україні за допомогою порівняльного аналізу з іншими державами. Також апробація варіаційного індексу регіональної неоднорідності на емпіричному матеріалі 100 національних електоральних кейсів дозволить сформулювати низку гіпотез щодо взаємозв'язку особливостей електоральної географії з іншими факторами.

Категорія «регіональна неоднорідність» (або «регіональна гетерогенність») періодично з'являється в роботах вітчизняних дослідників (переважно, спеціалістів з політичної регіоналістики) у доволі різних контекстах та без конкретних дефініцій, тому доцільно одразу дати цьому поняттю визначення. Пропонуємо під регіональною неоднорідністю розуміти властивість електорального простору, що проявляється в суттєвих відмінностях у типових формах політичної участі виборців, які належать до територіально різних частин цього простору. За логікою, визначаючи одну категорію через іншу, ми повинні чітко окреслити змістовні контури поняття «електорального простору». Доволі вдалу, на нашу думку, дефініцію «електорального простору» формулює М. Арбатська: «населена територію, що має чітко окреслені сталі місцеві відмінності та особливості взаємодії учасників політичного процесу з приводу формування легальних органів влади» [1]. Тобто, в якості електорального простору ми можемо розглядати як елементи існуючого політико-географічного та адміністративно-територіального поділу, так і власні дослідницькі продукти електорального районування.

Категорія «регіональна неоднорідність» апріорі передбачає можливість та необхідність її кількісного вимірювання для проведення порівняльного аналізу, дослідження динаміки, типологізації тощо. Перші формули для квантифікації регіональної неоднорідності почали розроблятися в 70-х роках ХХ сторіччя, причому індекси розраховувалися по відношенню до електоральної бази політичних партій (а не усього електорального простору). Пропонуємо взяти за основу класичний приклад такого «індексу націоналізації партії», запропонований P. Роузом та Д. Урвіном у 1975 році в роботі «Regional Differentiation and Political Utility in Western Nations» [9] та використати його дещо модифіковану версію для оцінки регіональної неоднорідності електорального простору України та інших держав. Саме Роуз і Урвін вперше використали такий інструмент статистичного аналізу як коефіцієнт варіації для дослідження політичних партій. Втім, як справедливо зазначає Д. Бочслер, засновані на параметричному вимірюванні варіації індекси мають і деякі недоліки: зокрема, не мають верхнього математичного ліміту (тоді як більшість індексів автори намагаються вписати в діапазон від 0 до 1) та не враховують різний розмір і «питому вагу» територіальних одиниць, електоральна статистика яких досліджується (цей недолік, на нашу думку, доволі легко долається) [7]. Незважаючи на ці моменти, використання коефіцієнтів варіації для квантифікації регіональної неоднорідності видається дуже перспективним методологічним кроком. В якості вдалого прикладу аналізу націоналізації / регіоналізації партійних систем за допомогою варіативних індексів варто відзначити нещодавні дослідження науковців з Вищої Школи Економіки (перші на пострадянському просторі). Зокрема, роботу Ю. Гайворонського «Аналіз результатів парламентських виборів 4 грудня 2011 р. у Словенії», М. Грішина «Електоральні розколи Росії: тенденції до зростання» [3], Р. Туровського «Електоральний простір Росії: від нав'язаної націоналізації до нової регіоналізації?» [6]. Зауважимо, що в наведеному нижче вигляді індекс у цих роботах не застосовується (найближче до саме цієї формули модель Гайворонського, в якій, судячи з усього, замість середнього зваженого значення відповідних індексів кожної партії використовується середнє арифметичне). Відповідно, ми пропонуємо наступний алгоритм розрахунку індексу регіональної неоднорідності електорального простору.

1. Визначення структурного рівня необхідних статистичних даних (для дослідження загальнодержавного електорального простору - обласний, для регіонального простору - районний рівень, для району - населені пункти чи округи, для округів - виборчі дільниці).

2. Внесення в базу даних результатів кожного політичного суб'єкта в структурних одиницях відповідного рівня.

3. Розрахунок для кожного політичного суб'єкта індексу регіональної неоднорідності електоральної бази. Він розраховується як коефіцієнт варіації масиву результатів, здобутих партією в різних регіонах, районах, округах, дільницях тощо (в залежності від об'єкта дослідження).

Розрахунок середнього зваженого значення індексів регіональної неоднорідності електоральної бази всіх політичних суб'єктів, які беруть участь у виборах. Таким чином, регіональна неоднорідність електорального простору визначається як

- коефіцієнт варіації масиву результатів партії/кандидата I, а Ні - загальний результат партії/кандидата І в усьому електоральному просторі.

політичний електоральний регіональний

Табл. 1

Таким чином, окреслюються щонайменше два можливих формати квантифікації категорії «регіональної неоднорідності»: по-перше, відносно електоральної бази окремих політичних суб'єктів і, по-друге, відносно всього електорального простору. Як видно з опису алгоритму, другий варіант розрахунків неможливий без першого - регіональна неоднорідність електорального простору залежить від регіональної неоднорідності підтримки усіх політичних суб'єктів.

У таблиці 1 наведено результати розрахунків індексу регіональної неоднорідності для електорального простору України (динаміка 1991-2015 років). Джерело інформації - сайт ЦВК [4].

У таблиці 2 наведено результати порівняльного аналізу регіональної неоднорідності 100 електоральних просторів відповідно до підсумків 100 загальнонаціональних виборів у різних країнах з 2011 по 2015 роки (аналізу підлягали парламентські та президентські вибори). Джерело інформації - сайт проекту «Електоральна географія 2.0.» [5].

Табл. 2

Тобто стратегічна поведінка політичних суб'єктів сприяє збільшенню регіональної неоднорідності електорального простору саме на парламентських, а не президентських виборах, що само по собі не виключає високий ступінь біполяризації і зростання напруги електорального поля під час, наприклад, другого туру президентських виборів.

Аналіз динаміки регіональної неоднорідності електорального простору України засвідчив наявність декількох «пікових точок»: першої з них став 1998 рік, коли одразу 8 партій потрапили до парламенту, а характерною рисою будівництва партійних проектів стала їхня опора на якийсь один регіон, в якому інвестори політичної сили мали найбільший політичний, економічний та адміністративний вплив («Громада» - Дніпропетровщина, СДПУ (о) - Закарпаття, ПСПУ - Сумщина і Харківщина). Високі показники IRNP збереглися і на наступних парламентських виборах 2002 року, коли, напевно, вперше в якості основного окреслився електоральний конфлікт «проукраїнських» опозиційних сил з президентським блоком. До 2014 року значення індексу трималися на відносно високому рівні, в діапазоні від 0,54 до 0,72. Абсолютний мінімум регіональної неоднорідності зафіксовано на президентських виборах 2014 року, коли Петру Порошенку вдалося безпрецедентно здобути перемогу в усіх регіонах. Однак вже парламентські вибори 2014 року та місцеві вибори 2015 року засвідчили тенденцію до посилення регіональної неоднорідності (Ікда 2015 = Ір 2007 = 0,571). Варто пам'ятати про фактичне зникнення в 2014 році з електорального процесу історично базового для багатьох політичних суб'єктів регіонів - Криму та Донбасу. Багато в чому відносно більша однорідність українського простору, яка спостерігається за результатами виборів 2014 та 2015 років, є наслідком саме цього, а також стрімкого зниження явки на виборах у південно-східних областях.

Якщо порівняти результати розрахунків для українського електорального простору з кейсами інших країн, то можна дійти висновку, що в Україні рівень регіональної неоднорідності суттєво вищий за середній. Середнє арифметичне 100 розрахованих індексів склало Г„ = 0,328, тоді як для України - Ікот = 0,575. Загалом, порівняльний аналіз засвідчив, що найвища регіональна неоднорідність притаманна електоральним просторам африканських держав. Базова модель такого електорального простору - «розкіл» його на дві частини за лінією південь/північ або схід/захід і максимальна поляризація електорату (у більшості випадків за таким територіальним протистоянням стоять етнічно-племінні та релігійні фактори). Електоральні карти цих африканських кейсів дуже нагадують аналогічні українські 2004 та 2010 років. Саме етнічний (лінгвістичний як похідний від нього) та релігійний чинники зумовлюють високу регіональну неоднорідність електоральних просторів інших країн, які були включені до нашого порівняльного аналізу - наприклад Туреччини, Сербії, Швейцарії, Македонії. Стосовно пострадянських держав, висока регіональна неоднорідність, подібна до української, притаманна Киргизстану і Молдові; відносно високий рівень неоднорідності (0,3 - 0,5) електорального простору в прибалтійських державах, трохи нижчий у кавказьких країнах, низький у Росії. Втім, для якихось аргументованих висновків потрібне окреме дослідження регіональної неоднорідності електорального простору пострадянських держав на матеріалах усіх загальнонаціональних виборів (а не лише в період 2011-2015 років).

Ми вбачаємо серйозну перспективу в такому дослідженні, яке б допомогло пояснити траєкторії демократичного транзиту в посткомуністичних країнах. Також використання апробованого в цій статті індексу могло б бути виправданим для досліджень за наступними напрямами: вивчення динаміки та рівня регі- оналізації політичних суб'єктів, аналіз регіональної неоднорідності окремих областей, міст та районів, розгляд неоднорідності виборчих округів (на цьому рівні індекс слугуватиме непрямим індикатором джеррімендерінгу).

Актуальна для сучасної України та багатьох інших держав проблематика регіональної неоднорідності не може досліджуватись на належному рівні без застосування кількісних методів аналізу електоральної статистики. Одним з найбільш зручних інструментів сучасної політичної науки для вивчення впливу регіональних особливостей на загальнодержавний електоральний простір є коефіцієнт варіації. Заснований на ньому індекс (!кда) дозволяє оцінити кількісний вимір регіональної неоднорідності. Розрахунки Ір для України (за результатами всіх загальнонаціональних виборів з 1991 по 2015 роки) та 100 інших кейсів засвідчили дуже високий рівень регіональної неоднорідності українського електорального простору, який після свого мінімального значення на президентських виборах-2014 знову почав стрімко зростати, незважаючи на фактичне усунення з електорального процесу Криму і Донбасу.

Висока регіональна неоднорідність електорального простору, зазвичай, притаманна державам зі складною етнічною структурою (особливо яскраво ілюструється африканськими кейсами) та доволі великими територіями компактного проживання етнічних меншин. «Етнічна гіпотеза», як і припущення з іншими базовими чинниками, повинна бути перевірена за допомогою факторного аналізу у ході подальших досліджень.

Література

1. Арбатская М.Н. Электоральное пространство и управление избирательными правами граждан [Электронный ресурс] / М.Н. Арбатская. - Режим доступу: http://www.politex.info/content/view/200/30/

2. Гайворонский Ю. Анализ результатов парламентских выборов 4 декабря 2011 г. в Словении [Электронный ресурс] / Юрий Гайворонский. - Режим доступу: http://www.regional-science.ru/wp-con- tent/uploads/20l2/06

3. Гришин Н. Электоральные расколы в России: тенденция к возрастанию [Текст] / Н.В. Гришин // SCHO- LA - 2008: Сборник научных статей философского факультета МГУ. - М.: изд-во «Соц.-полит. мысль», 2008. - С. 98-103.

4. Офіційний веб-сервер Центральної Виборчої Комісії України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cvk.gov.ua/

5. Сайт проекту «Електоральна географія 2.0.» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.elec- toralgeography.com/new/ru/

6. Туровский Р.Ф. Электоральное пространство России: от навязанной национализации к новой регионализации?

7. Bochsler D. Measuring party nationalization: A new Gini-based indicator that corrects for the number of units [Text] / Daniel Bochsler // Electoral Studies. - 2010. - № 1 (29). - P. 155-168.

8. Lipset S.M. Party systems and voter alignments: cross-national perspectives [Text] / Seymour M. Lipset, Stein Rokkan. - New York: Free Press, 1967. - 554 p.

9. Rose R. Regional Differentiation and Political Utility in Western Nations [Text] / R. Rose, D. Urwin // Contemporary Political Sociology Series Nr. 06-007, London and Beverly Hills: Sage, 1975.

10. Siegfried A. Le Tableau politique de la France de I'ouest sous la Troisieme Republique / Andre Siegfried. - Paris: A. Colin, 1913. - 536 p.

Размещено на Allbest.ru