Особливості формування етнонаціональної ідентичності національних та етнічних меншин сучасної Польщі

З перспективи останніх 20 років можна говорити про істотне покращення ставлення поляків до інших народів. Позитивні зміни віднотовані перш за все, у ставленні до народів менш улюблених. Близько 2/5 респондентів виявили симпатію до німців (38 %), однак негативне ставлення до цього народу відчувають 28 % поляків. Негативні результати щодо німців спричинені подіями та наслідками Другої світової війни. Тоді як економічна та політична стабільність Німеччини роблять її привабливою в очах поляків, що значно покращило і ставлення до представників цього народу (у 1993 році негативне ставлення до німців задекларували 53 % респондентів, а у 2013 році - лише 28 %). Скоріше позитивне, ніж негативне ставлення декларують поляки до литовців. Така двояка позиція пояснюється як історичними подіями (територіальні претензії та війни), так і сучасними реаліями (членство Литви у Європейському Союзі). Симпатія до українців та білорусів більш-менш така сама, як і невдоволення ними. Стигматизація Білорусі як авторитарного, відсталого режиму зміцнює упередження щодо білоруської національної меншини. Негативне ставлення відзначається стосовно євреїв (34 %), росіян (39 %). До найменш улюблених народів, котрі однозначно викликають більше невдоволення, ніж симпатії, належать румуни (41 % негативного ставлення) та роми (52 %).

Ставлення поляків до інших народів [8]

Досліджуючи ставлення до окремих народів, визначено дві групи народів: 1) найулюбленіші поляками народи; 2) народи, які користуються меншою симпатією, зокрема ті, котрі викликають почуття амбівалентне або частіше негативне, ніж позитивне. У першій групі опинилися зокрема чехи та словаки. На пограниччі двох груп - німці. Друга група охоплює такі народи, як: білоруси, українці, євреї, росіяни, роми. Причинами такого ставлення, очевидно, слід вважати нижчий рівень суспільно-економічного розвитку цих народів, ніж у Польщі (за винятком євреїв) та стійкі негативні стереотипи, що й надалі існують у польському суспільстві. Згідно з даними згаданого дослідження, можна стверджувати про наявність прихованої напруги, конфліктогенного потенціалу у відносинах між поляками та представниками етнічних спільнот другої групи. Ставлення поляків до окремих етнічних груп залежить від багатьох факторів. Однак відносини з національними та етнічними меншин, що проживають у Польщі, більшою мірою залежать від ставлення до спільного історичного минулого поляків і народів, котрі представлені меншинами. Проблема польського суспільства у тому, що як більшість, так і меншість не позбавлені історичних упереджень та стереотипів як нового, так і старого ґатунку.

Особливу роль у польському націоналістичному дискурсі відіграє Друга світова війна та її наслідки, де поляки постають тільки як борці за незалежність та шляхетні жертви. У цьому контексті цікавим є дослідження «Друга світова війна у пам'яті польського суспільства», проведеного у 2009 році Pentor Research International на замовлення польського Музею Другої світової війни. Респондентів запитали, чи в їхніх сім'ях існують спогади про контакти з іншими народами під час Другої світової війни. Виявилось, що бар'єр подолали лише п'ять націй: німці, росіяни, євреї, українці та англійці. На запитання про характер цих спогадів, респонденти відповіли, що серед п'яти згаданих націй три трактуються ними як вороги: німці, росіяни та українці. У дослідженні вражає той факт, що однозначно негативні спогади пов'язані передовсім з українцями (63, 8 %), а вже потім з німцями (62, 6 %), а на третьому місці з росіянами (57 %) [4]. Власне, можна говорити про історичну дискримінацію згаданих трьох народів.

Поляки декларують, що погоджуються з тим, що уряд повинен підтримувати національні меншини у збереженні їхніх звичаїв та традицій. Згідно з опитуваннями Центру дослідження суспільної думки (CBOS) 2005 року «Національна ідентичність поляків та сприйняття національних та етнічних меншин у Польщі», 82 % поляків визнають право меншин на вивчення рідної мови в державних школах, однак 43 % респондентів не згідні з можливістю державного фінансування національних меншин з метою підтримання їхньої культури та традицій [9]. Польща законодавчо зобов'язалась охороняти та розвивати культуру та звичаї національних та етнічних меншин, однак ці декларації не завжди втілюються в життя. Поляки охоче висловлюються за підтримку меншин, однак не готові виділяти на таку діяльність конкретні кошти. Опитані негативно поставились до впровадження допоміжної мови меншин в адміністраціях (проти - 52 %), встановлення двомовних таблиць (проти - 63 %), звільнення комітетів національних меншин від обов'язкового 5 % бар'єру в масштабі країни у виборах до Сейму (проти - 57 %).

У 2011 році вперше в історії польських переписів громадянам була надана можливість чіткіше виразити свою національно-етнічну ідентифікацію та вказати подвійну етнічну приналежність. Цією можливістю скористалися 917 тис осіб, що становило 2, 26 % всього населення Польщі [7]. Результати перепису виявили, що Польща і надалі залишається моноетнічною державою. Перепис 2011 року засвідчив також розвиток почуття етнічної ідентичності серед непольського населення, хоча здебільшого пов'язане воно з відчуттям одночасної належності до польської національності. Загалом населення лише польської національності - це 35 251 тис осіб, що становить 91, 6 %. До того ж 834 тис осіб (2, 17 %) заявили про свою подвійну ідентифікацію [7].

Причинами зменшення кількості німецької національної меншини, перш за все, слід вважати міграцію та старіння меншини, що у натуральний спосіб скоротили кількість представників німецької меншини. Своєю чергою, політичне та культурне задоволення потреб німецької громади, могло спричинити пасивність у середині меншини. Зменшення чисельності білоруської національної меншини у 2011 році спричинена прихованням власної ідентичності, через декларування польської національності та визнанням себе як поляк-православний. Даються взнаки також асиміляційні процеси в білоруській спільноті, що були пришвидшені міграцією з сільської місцевості до великих міст. Адже Підляшшя, де в проживає більшість представників білоруської меншини, є найбіднішим регіоном Польщі. Як зазначає польський географ Флоріан Пліт, багато осіб не хоче ангажуватись у підляшський дискурс «білорус чи українець», вибираючи перш за все приналежність до православної спільноти. Релігійне визнання постає у цьому разі ідентифікацією етнічно-культурною [6].

Загалом збільшення національно-етнічної ідентичності у національному переписі Польщі 2011 року на фоні стійкої демографічної кризи в країні протягом останніх 20 років завдячує не натуральному приросту, а сприятливішому суспільно-політичному клімату у польському суспільстві, покращенню ставлення громадян польської національності до представників національних та етнічних меншин. Брак знань у суспільстві про етнічні та національні меншини, їхні культурні особливості провадить лише до декларування толерантності, до появи ксенофобських настроїв та не сприяє етнічній ідентифікації непольського населення. Саме тому шляхами покращення етнополітичної ситуації, створення позитивної ідентичності меншин в Польщі повинні бути: формування відкритості польського суспільства, звільнення від стереотипів щодо національних чи етнічних меншин; запобігання етнічній автаркізації меншин, їхньої ізольованості від довколишнього світу.

Етнонаціональна політика мусить основуватися на двох аспектах: збереженні культурної самобутності національних та етнічних меншин і забезпеченні як територіальної цілісності, так і загалом безпеки в країні. Польське суспільство повинно вчитись толерантності, однак меншини повинні поважати країну свого проживання, а більшості слід позбутися стереотипів, надмірної підозрілості та прийняти своєрідну амбівалентність вимог меншин. Адже, з одного боку, меншини вимагають забезпечити їм усі права, якими користується більшість, з іншого, всіляко підкреслюють свою відмінність. Власне цю двоякість необхідно прийняти та визнати на практиці.

Отже, після демократичних змін у Польщі на початку 1990-х років та створення етнонаціональної законодавчої бази представники національних та етнічних меншин отримали можливість вільно виявляти і демонструвати свою етнічну і культурну самобутність. Почав формуватись своєрідний етнокультурний простір польського суспільства. Однак, попри декларування діалогу між культурами, прийняття чималої кількості законодавчих актів в охороні прав національних та етнічних меншин, польське суспільство все ще не готове до їх повноцінного впровадженням. Відповідальність за такий стан несе політичне керівництво країною, що здебільшого концентрує свою увагу на задоволенні потреб національних чи етнічних меншин, проте дуже мало робить для міжетнічної взаємодії і співпраці.

Можна стверджувати, що на формування національної та етнічної ідентифікації меншин у Польщі впливають головно такі фактори: моноетнічне польське середовище, негативний історичний досвід державного контролю діяльності меншин; дистанційне ставлення польського суспільства до непольського населення, негативні історичні упередження та стереотипи; демократизація державної політики у сфері національних та етнічних меншин; недосконалість впровадження законодавства, що стосується захисту прав та свобод національних та етнічних меншин; низький рівень знань польського суспільства про національні та етнічні меншини, особливості їхньої культури та звичаїв; суспільно-економічна ситуація вітчизни меншин закордоном; суспільно-політична ситуація в Польщі.

Загалом збільшення кількості національних та етнічних меншин в умовах стійкої демографічної кризи у Польщі вказує на покращення суспільно-політичного клімату для меншин. Тому можна прогнозувати повільне зростання кількості громадян Польщі з непольською ідентичністю, що актуалізує подальші наукові дослідження цієї проблематики. У Польщі немає відкритих етнічних конфліктів, однак у суспільстві існують упередження і акти дискримінації меншин. Якщо проблеми існують за такої малої кількості представників національних та етнічних меншин, то слід очікувати їх зростання разом із напливом нових іммігрантів. Польща, зміцнюючись економічно та одночасно старіючи, стає привабливим краєм для іммігрантів. Державні інституції Польщі неминуче у недалекому майбутньому постануть перед новими викликами, тому польському суспільству варто надавати більшої уваги толерантності, мистецтву міжкультурного шанування, діалогу і співпраці. Мультикультурна політика ставиться сьогодні під сумнів, проте існування різних етносів у державі є доконаним фактом, і забезпечення безконфліктного співіснування різних етнічних груп є необхідною потребою.

польський національний етнічний ідентичність

Література

1. Закон Україна «Про національні та етнічні меншини а також про регіональну мову» від 6 січня 2005 р. [Електронний ресурс] // Ministerstwo Administracji і Cyfryzacji. - 2005. - Режим доступу: http://mniejszosci. narodowe. mac. gov. pl/mne/prawo/ustawa-o-mniejszosciac/ tlumaczenia/6490, Tlumaczenia-Ustawy-o-mniejszosciach-narodowych-i-etnicznych-oraz-o-jezyku-region.html'1.

2. ОбушнийМ.І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації: автореф. дис на здобуття наук. ступеня док. політ. наук: спец. 23.00.05 «етнополітологія та етнодержавознавство» /М.І. Обушний; Національна Академія наук України Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. - К., 1999. - 34, [1] с., включ. обкл.: іл. - Бібліогр.: С. 32-34.

3. Dziadul J. Czy istnieje juz narodowosc slqska? Racje nacji / J. Dziadul //Polityka. pl, Spoleczenstwo. - 2012[Електроннийресурс].- Режимдоступу:http://www. polityka.pl/spoleczenstwo/artykuly/1523579, 1, czy-istnieje-juz-narodowosc-slaska. read#ixzz2ndJQOAmy.

4. Druga wojna swiatowa w pami^ci wspolczesnego spoleczenstwa polskiego // dla Muzeum II Wojny Swiatowej przez Pentor Research International Muzem/Pentor. - 21.07.2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www. muzeum 1939. pl/object. php/act/sho/oid/71f53714bd112604a8bea92821d314e2.

5. Mironowicz E. 2000, Polityka narodow osciow a PRL, Bialystok.

6. Plit F., 2008, Wojewodstwo podlaskie - region pogranicza, [w:] SwiqtekD., BednarekM., Silka P. (red.), Wsolczesne problemy badawcze geografii polskiej - geografia czlowieka, Dokumentacja Geograficzna, 36, Warszawa, s. 7-14.

7. Przynaleznosc narodowo-etniczna ludnosci - wyniki spisu ludnosci i mieszkan 2011 r. // Glowny Urzqd Statystyczny. -2011.[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www. stat. gov.pl/gus/5840_13882_PLK_HTML. htm;

8. Stosunekpolakow do innych narodow // Centrum Badania Opinii Spolecznej (CBOS) -Warszawa - luty 2003. - BS/12/2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. cbos. pl/SPISKOM. POL/2013/K012 13. PDF.

9. Tozsamosc narodow a polakow oraz postrzeganie mniejszosci narodowych i etnicznych w Polsce. Komunikat z badan // Centrum Badania Opinii Spolecznej (CBOS) -Warszawa - maj 2005. - BS/84/2005 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. cbos. pl/SPISKOM. POL/2005/K 084 05. PDF.

10. Wyniki Narodow ego Spisu Powszechnego Ludnosci i Mieszkan 2002 w zakresie deklarowanej narodowosci oraz j^zyka uzywanego w domu // Glowny Urzqd Statystyczny. - 2002 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www. stat. gov. pl/gus/8185_PLK_HTML. htm.

Размещено на Allbest.ru