Загальнотеоретична характеристика ґендерної політики в Україні: напрями підвищення ефективності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальнотеоретична характеристика ґендерної політики в Україні: напрями підвищення ефективності

Грицай І.О.,

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

У статті розкрито теоретико-правові аспекти ґендерної політики. Визначено, що тематика ґендерної політики має міждисциплінарний та міжгалузевий характер. Охарактеризовано актуальні проблеми у сфері ґендерної політики в Україні, сформульовано основні напрями підвищення її ефективності.

Ключові слова: паритетна демократія, ґендерна політика, державна політика, принцип ґендерної рівності, ефективність ґендерної політики.

В статье раскрыты теоретико-правовые аспекты гендерной политики. Определено, что тематика гендерной политики имеет междисциплинарный и межотраслевой характер. Охарактеризованы актуальные проблемы в сфере гендерной политики в Украине, сформулированы основные направления повышения ее эффективности.

Ключевые слова: паритетная демократия, гендерная политика, государственная политика, принцип гендерного равенства, эффективность гендерной политики.

The article deals with the theoretical and legal aspects of gender policy. It is determined that the subject of gender policy has an interdisciplinary and cross-sectoral character. The actual problems in the field of gender policy in Ukraine are described and the main directions of increasing its effectiveness are formulated.

Key words: parity democracy, gender policy, gender equality principle, gender policy effectiveness.

Постановка проблеми. Об'єктивний розвиток дієвої ґендерної політики є основою усталеного цивілізаційного прогресу українського та будь-якого іншого суспільства. На сучасному етапі в Україні та в інших державах світу, які сприяють встановленню ґендерного паритету як усередині власноъ країни, так і на міжнародній арені, природним чином постає проблема розроблення та впровадження ґен- дерної політики, що є важливим виміром соціальної структури суспільства.

Забезпечення рівності прав та свобод людини і громадянина є фундаментом системи розвитку будь-якої демократичної держави. Не менш важливим елементом у цій системі є забезпечення рівності прав і свобод людини та громадянина за статтю, тобто забезпечення принципу ґендерної рівності. Головним механізмом такого забезпечення в суспільстві є розроблення та впровадження ґендерної політики, що пов'язується із сучасними тенденціями вдосконалення управління соціальними процесами в суспільстві. ґендерний політика демократичний

Актуальність досліджуваної проблематики зумовлена необхідністю розроблення та реалізації сучасної ґендерної політики, що має теоретичне і практичне значення.

Стан опрацювання. У науковій літературі нео-дноразово здійснювалися спроби вивчення пробле-матики ґендерної політики й інших суміжних явищ із позицій філософії, соціології, політології, історії, психології, культурології, економіки, науки державного управління, юриспруденції такими українськими та закордонними вченими,як: М. Білинська, М. Богачевська-Хом'як, Т Василевська, Є. Вознюк, Г Герасименко, Н. Гога, І. Голубєва, Л. Гонюкова, В. Гошовська, Н. Грицяк, В. Довженко, Г Дудова, Л. Кобелянська, Н. Ковалішина, Л. Кормич, Т Крас- нопольська, О. Кулачек, Н. Лавріненко, К. Левченко, О. Макарова, Т Марцинюк, Т Мельник, Н. Оніщенко, А. Самакова, Л. Смоляр, С. Сулімова, О. Суслова, О. Хасбулатова, С. Хрисанова, В. Якунін, О. Ярош та ін. Це свідчить про міждисциплінарний та міжгалузевий характер обраної проблематики. У сучасних євроінтеграційних умовах проблема ефективності ґендерної політики потребує нагального теоретичного осмислення, зокрема в межах науки теорії держави і права, що передбачає акумулювання здобутків та напрацювань попередників для визначення основних проблем і пріоритетів у дослідженій сфері на найближчу та віддалену перспективу.

Виклад основного матеріалу. Рівність між чоловіком і жінкою - це водночас і цінність, і привілей будь-якого суспільства. І хоча в різних частинах світу це питання вирішується з різним темпом, напрям залишається єдиним [1, с. 7]. Нині стратегічною метою ґендерних змін та ґендерної політики загалом є формування і розвиток ґендерної демократії, що передбачає систему волевиявлення двох статей - жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у можливостях і правах, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в полі- тико-правових принципах, діях, розбудові суспіль-них і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів, потреб [2, с. 102]. Кожна держава має уні-кальну модель реалізації ґендерної політики, однак спільним є те, що в низці країн (Австралія, Канада, Швеція й ін.) у державну політику інтегровано поло-ження щодо превенції та вирішення питань дискри-мінації не лише жінок, а й чоловіків. Державна ґен- дерна політика є частиною функціонування кожної країни демократичного типу; є складником розвитку паритетної демократії.

Державна ґендерна політика як один з основних регулятивних механізмів суспільного життя покликана підтримувати цінності справедливості, поваги до особистості незалежно від її статевої належності [3, с. 115]. Державна ґендерна політика України має свою історію розвитку. Однак нині вона перебуває в процесі подальшого становлення, визначення найбільш ефективних стратегій та підходів до проблеми рівноправності статей; її формування має бути спря-мовано на пошук нової моделі, що могла б відповідати реаліям сьогодення з урахуванням євроінтегра- ційного вибору держави.

Досягнення ґендерної рівності в українському суспільстві потребує розроблення та впровадження цілеспрямованої політики, що має передбачати застосування ґендерного підходу під час розроблення будь-яких державних програм, стратегій та проектів, а також проведення інформаційної роботи з населенням для трансформації стійких суспільних стереотипів щодо ґендерних ролей [4, с. 345]. Результат здійснення ґендерної політики в Україні передбачає створення реальних умов для рівної реалізації чоловіками і жінками їхніх прав і свобод як людей та громадян, можливості реалізуватися в різних сферах життєдіяльності суспільства: політичній, соціальній, економічній, ідеологічній.

Основними напрямами ґендерної політики є: недопущення дискримінації за статевою ознакою, забезпечення рівних можливостей поєднання профе-сійних та сімейних обов'язків, забезпечення рівної участі в ухваленні суспільно-важливих рішень, виховання ґендерної культури та захист від пропаганди ґендерної нерівності, дискримінації й насильства [5, с. 369]. Соціальний складник системи суспільно- політичних і економічних пріоритетів України сьогодні набирає ваги одного з основних національних інтересів, адже найважливішим об'єктом національної безпеки, без сумніву, є права та свободи громадянина. Питання ґендерної політики стосуються соціальних можливостей кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці й є одним із базових вимірів соціальної структури суспільства [6, с. 117]. Однак в Україні досі очевидними є чинники забезпечення переваг, які мають чоловіки щодо посад у владних структурах; власність і управління економікою перебувають у руках чоловіків; обмеженість ґендерного світогляду чоловічого населення країни та ін. [7, с. 174-181]. У такому контексті важливе звернення до соціальних досліджень, проведених неурядовими аналітичними центрами, та думок експертів у цій сфері.

Що стосується активності органів державної влади у забезпеченні ґендерної рівності в Україні, то варто звернутися до соціологічного дослідження О. Піщуліної, яка зазначила, що нині є дефіцит полі-тичної волі української влади в здійсненні ґендерних перетворень, зокрема: не вистачає розуміння страте-гічних переваг ґендерної політики, є моменти декла-ративності окремих норм вітчизняного законодавства. До того ж у запровадженні ґендерної політики громадські організації роблять набагато більше, ніж державні органи [8]. Тобто подальшим впровадженням у життя ґендерної політики загалом більше зацікавлена громадськість, ніж представники органів державної влади. Позитивним у цьому аспекті є те, що ґендерна рівність українським суспільством все більш глибоко усвідомлюється як цінність.

Невід'ємним складником сучасних трансформацій у сфері державної ґендерної політики є активне впровадження інституту ґендерного бюджетування.

Метою ґендерного бюджетування є підвищення економічної ефективності та прозорості видатків бюджету з урахуванням потреб жінок і чоловіків із різних соціальних груп. Потреби чоловіків і жінок у послугах, які фінансуються з бюджету, різні [9]. На перший погляд, бюджет здається ґендерно-ней- тральним політичним інструментом. Але політикам не варто вважати, що податки і державні видатки однаково впливають на чоловіків і жінок, оскільки вони зазвичай мають різні соціальні й економічні позиції [10, с. 2]. Ґендерне бюджетування - це використання фіскальної політики для ґендерної рівності та подальшого розвитку. Ґендерне бюджетування зараз впроваджують у всьому світі, але Європа - це регіон, який можна назвати взірцем впровадження ґендерного бюджетування [11]. Отже, ґендерно орієнтоване бюджетування - результативний інструмент досягнення принципу ґендерної рівності, визнаний у всьому цивілізованому світі. Застосування принципу ґендерного бюджетування сприятиме прискореному встановленню ґендерного збалансування в українському суспільстві.

Одним із пріоритетних напрямів соціальної політики в Україні має стати досягнення ґендерного паритету на ринку праці, оскільки жінки внаслідок цілого комплексу чинників зазнають тут особливого тиску і проявів дискримінації. Зважаючи на високі рівні економічної активності та зайнятості жінок в економіці, їхній значний освітньо-професійний потенціал і загальну суспільну активність, які супроводжуються вищою очікуваною тривалістю життя та кращими характеристиками здоров'я, ніж у чоловіків, є всі підстави для забезпечення ґендер- ної рівності щодо якісних характеристик зайнятості [4, с. 346]. До того ж соціологічні дослідження показали, що активне масове залучення жінок до всіх сфер ринку праці на рівні шведських показників дозволило б збільшити внутрішній валовий продукт європейських країн на 25% [12, с. 76]. Вважаємо, що такий показник, з певною похибкою, може очікувати й національну економіку України.

Значне поширення «тіньової» зайнятості, вочевидь, супроводжується вищими показниками ґендер- ної нерівності щодо незареєстрованих доходів. Тому актуалізується значення ґендерного аналізу особли-востей формування сукупних доходів населення, що виявляє дещо вищий рівень диференціації, ніж показники офіційної заробітної плати. Особливий інтерес становлять тендерні відмінності в рівні особистих доходів залежно від віку, сімейного статусу, рівня освіти, статусу зайнятості, місця проживання (типу населеного пункту та регіональної варіації) тощо. Деякі відмінності наявні в структурі формування сукупних доходів як жінок, так і чоловіків - зокрема, частка доходів від зайнятості в чоловіків дещо вища. З другого боку, у структурі доходів жінок більшою є питома вага пенсій, соціальних допомог та допомоги від родичів [4, с. 214-215]. І це також є дискримінаційною ознакою жінок у трудовій сфері.

Відповідно до офіційних даних (згідно із записами ЄДРПОУ), частка жінок-керівників загалом (серед усіх активних суб'єктів економічної діяльності) становить 40%. Проте цей рівень досягнуто здебільшого завдяки кількості фізичних осіб-під- приємців (далі - ФОП), що становлять 63% всіх суб'єктів економічної діяльності: частка жінок серед всіх активних ФОП становить 46%. Водночас серед юридичних осіб частка жінок-керівників нижча: вони очолюють 30% підприємств та організацій. Це означає, що в Україні жінки майже нарівні із чоло-віками можуть вести власну справу як підприємці (ФОП), проте набагато менш імовірно, що жінка очолить підприємство чи організацію (зокрема, державні та різні громадські формування) [13].

Забезпеченню тендерної рівності в доступі до гідної праці сприятимуть заходи державної політики у сфері зайнятості, що мають реалізовуватися одночасно в кількох напрямах: попередження випадків прямої дискримінації на ринку праці, подолання стереотипів наявності «жіночих» та «чоловічих» професій, що посилюються низькими професійним статусом і рівнем оплати праці в галузях з панівною жіночою зайнятістю, розширення залучення жінок до системи здобуття освіти впродовж життя [4, с. 346]. Саме соціальне партнерство в цій сфері може стати важливим каталізатором забезпечення принципу ґен- дерної рівності (наприклад, введення до колективних угод положень щодо рівної оплати праці незалежно від статі, врахування потреб та особливостей робітників, які мають малолітніх дітей тощо).

Реальні перепони на ринку праці для жінок містяться в самій системі організації зайнятості та в проблемах, з якими стикаються жінки, що прагнуть поєднати професійну діяльність із виконанням сімейних обов'язків. Частково проблеми жіночої зайнятості могли б бути вирішені завдяки державній підтримці практики зайнятості неповний робочий час. На відміну від країн Європейського Союзу (далі - ЄС), в Україні така практика мало поширена [1, с. 8]. Врахування інтересів та потреб працівників, які мають маленьких дітей, є пріоритетною позицією багатьох європейських державних та недержавних установ. Сьогодні подібна практика в Україні наявна лише в незначній частині приватних підприємств, здебільшого міжнародного рівня. Тому впровадження сімейної політики взагалі (з метою встановлення суспільного благополуччя, пропагування сімейних цінностей, покращення демографічної ситуації в державі) та тендерної політики зокрема має сьогодні стати обов'язковою частиною функціонування державних установ та приватних орга-нізацій. Також зазначимо, що сімейну політику не варто розглядати лише в межах підняття рівня народжуваності. Інтеграція сімейної політики сприятиме загальному підвищенню якості людського капіталу та розвитку трудового потенціалу.

Окремо варто зауважити, що певних проявів дискримінації зазнають чоловіки у сфері сімейних правовідносин, адже, відповідно до соціальних сте-реотипів, чоловіки іноді виявляються позбавленими можливостей повноцінного спілкування з дітьми після розлучення, роботодавці з упередженням ставляться до можливостей надання чоловікам відпустки з догляду за дітьми віком до 3 років або лікарняних з догляду за хворими дітьми [4, с. 215]. Незважаючи на те, що вітчизняним законодавством прямо передбачена така можливість. Тобто це саме той випадок, коли законодавцем встановлено рівне право, проте суспільство з упередженням ставиться до виходу чоловіків у декретну відпустку.

Середня тривалість життя чоловіків у всіх без винятку країнах менша за тривалість життя жінок, незалежно від загальної тривалості життя в тій чи іншій країні. Таку різницю щорічно оприлюднює Організація Об'єднаних Націй (далі - ООН) і фіксує її на рівні 4-7 років у найбільш розвинутих країнах. За спостереженнями фахівців, жіноцтво в усіх періодах людського віку має більш тривале життя, ніж чоловіцтво, і тому більша частка похилих серед жінок. Зараз у чоловіків продуктивного віку показники смертності в 3-4 рази вищі, ніж у жінок, що наближує ситуацію до воєнного часу [1, с. 16]. Покла- даючи на чоловіків функції «годувальників» родини, традиційні тендерні стереотипи «ідеального» чоловіка призводять до загострення «чоловічого» виміру медико-демографічних проблем. Надмірні психо-емоційні навантаження, стреси, недостатнє поширення настанов здорового способу життя, ризиковані форми поведінки, брак суспільної безпеки - все це чинники надвисокої смертності чоловіків працездатного віку [4, с. 215].

Необхідність втілення в життя тендерної політики, спрямованої на досягнення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків, базується не тільки на аргументі справедливості (рівні права та можливості для кожної особи), але й на аргументі ефективності - невикористання великого потенціалу жінок у суспільному житті обертається втратою людських ресурсів у масштабі цілої держави [14, с. 91]. Отже, саме ефективність є одним з основних досягнень у разі забезпечення принципу тендерної рівності, що в результаті позитивно вплине на розвиток всієї держави загалом і окремого регіону зокрема.

Висновки. У підсумку варто зазначити, що нині в кожному суспільстві, яке обрало демократичний шлях розвитку, одним із першочергових завдань є забезпе-чення принципу тендерної рівності та цілеспрямований шлях всіх суб'єктів тендерної політики до цього.

1. Ґендерна політика є складником соціальної політики та взаємозалежна з іншими її видами. Водночас ґендерна політика може претендувати на самостійний розвиток, що пов'язано з потребою рівної реалізації прав і свобод жінок і чоловіків. Системоутворюючими чинниками результативної ґендерної політики є духовно-культурний, політичний, соціальний, економічний, інституційно-структурний, нормативний компоненти.

2. Сучасну ґендерну політику в Україні подекуди можна визнати як фрагментарну та нечітку за зовнішніми межами, що спричиняє неузгодженість і конфліктність у діях різних соціальних груп та осіб у межах їх взаємодії, посилюються соціальні розколи. Неузгодженість дій у процесі здійснення ґен- дерної політики зменшує для чоловіків і жінок можливості для її самореалізації та сталого людського розвитку. Ґендерні конфлікти зміцнюють внутрішню інституційну деструктивність суспільства. Тому нинішній аксіологічний вимір рівності прав жінок і чоловіків спричиняє забезпечення ґендерної політики із застосуванням новітніх засобів партнерства на засадах відкритості та прозорості. Основою української моделі ґендерної політики має стати взаємодія та рівна відповідальність всіх її суб'єктів.

3. Сутність державної ґендерної політики зали-шається незмінною, натомість її зміст постійно онов-люється та розширюється як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Сутність державної ґендерної політики полягає в послідовному здійсненні конструктивних дій, спрямованих на утвердження ґендерної рівності, що передбачає, зокрема: гаранту-вання прав і свобод жінок та чоловіків і рівних мож-ливостей в їх користуванні; створення умов розвитку ґендерно збалансованого державного кадрового апа-рату; забезпечення рівного доступу жінок та чоловіків до розподілу соціально-економічних ресурсів; розвиток партнерства між жінками та чоловіками під час виконання службових обов'язків і суспільно важливих завдань; врахування специфічних інтересів та потреб жінок і чоловіків під час розроблення різних всеукраїнських, регіональних та місцевих програм і проектів; забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків щодо особистої реалізації в політичний, соціально-економічній, духовно-культурній сферах; гарантування справедливого оцінювання результатів діяльності жінок та чоловіків; формування та розвиток ґендерної культури і ґен- дерної освіти як суб'єктів владних повноважень, так і суспільства в Україні загалом тощо. Реалізація вказаних заходів щодо забезпечення ґендерного балансу передбачає детальне розроблення її механізму.

4. Серед шляхів вирішення неефективності здійснення державної ґендерної політики в регіонах варто зазначити такі: систематичний моніторинг і аналіз забезпечення і дотримання принципу ґендерної рівності, до того ж важливе врахування внутрішніх (зумовлено ухваленням / неухваленням (невчасним ухваленням) рішень і невжиттям необхідних заходів відповідними суб'єктами; врахування політичних, економічних, соціальних, культурних, географічних та інших особливостей регіону) та зовнішніх (наприклад, активна взаємодія з міжнародними утвореннями) чинників впливу на ґендерну політику в межах конкретного регіону; введення системи ефективної взаємодії та координації всіх суб'єктів державної ґендерної політики в регіоні під час виконання обов'язків (координація діяльності місцевих органів виконавчої влади як між собою, так і з органами місцевого самоврядування); підготовка висококваліфікованих спеціалістів для місцевих органів виконавчої влади на місцях та органів місцевого самоврядування щодо формування стратегії та здійснення державної ґендерної політики в регіонах; забезпечення фінансово-матеріальних потреб відповідальних суб'єктів для реалізації ґендерної політики на рівні регіону (фінансування має узгоджуватися з обґрунтованими пріоритетами та зосереджуватися на головних проектах, які забезпечують принцип ґендерної рівності); стимулювання до співробітництва територіальних громад на міжрегіональному рівні, громадських організації, бізнес-структур із місцевою владою для вирішення проблеми забезпечення принципу ґендерної рівності й ін.

Список використаних джерел

1. Ґендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України / кер. проекту О. Пищуліна; ред. А. Чернова. Київ: Заповіт, 2016. 244 с.

2. Луцький І., Васильєв-Мюллер О., Лукач У Політико-правовий ракурс ґендерної асиметрії в Україні. Політичний менеджмент. 2011. № 6. С. 101-110.

3. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / наук.-ред. колегія: Ю. Ковбасюк (голова) та ін. Київ: НАДУ, 2011. Т 4: Галузеве управління / наук.-ред. колегія: М. Іжа (співголова), В. Бодров (співголова) та ін. 2011.648 с.

4. Сталий людський розвиток: забезпечення справедливості: національна доповідь / кер. авт. колективу Е. Лібанова. Умань: Візаві, 2012. 412 с.

5. Краснопольська Т Співвідношення понять «паритетна демократія» та «ґендерна демократія». Гілея. 2015. Вип. 98. С. 368-371.

6. Кліменко Н. Роль і місце жінки-військовослужбовця в Україні. Економіка та держава. 2014. № 5/2014. С. 116-119.

7. Мельник Т Творення суспільства ґендерної рівності: міжнародний досвід. Закони зарубіжних країн з ґендерної рів-ності. 2-ге вид., допов. Київ: Стилос; Гештальт Консалтінг Груп, 2010. 440 с.

8. Українське ґендерне законодавство загалом відповідає європейському - соцдослідження. URL: http://razumkov.org. ua/ukr/news.php?news_id=790.

9. ГОБ в Україні. На крок ближче до імплементації. URL: http://grbproject.org/content/sobytiya/last_news/?ELEMENT_ID=728.

10. Ґендерні аспекти бюджетування на місцевому рівні: практичний посібник / Т Іваніна, О. Давліканова, О. Ярош, Н. Рябушенко, О. Жукова, О. Микитась та ін. Київ, 2012. 38 с.

11. Ґендерне бюджетування має стати частиною плану розвитку України ГОБ в Україні. На крок ближче до імплемен-тації. URL: http://grbproject.org/content/sobytiya/last_news/?ELEMENT_ID=728.

12. Грабовська І. Сучасна українська гендерна політика у світлі євроцивілізаційних прагнень України. Українознавчий альманах. 2015. Вип. 18. С. 73-76.

13. Жінки та чоловіки на керівних посадах в Україні: відкриті дані ЄДРПОУ URL: http://socialdata.org.ua/edrpou-gender/.

Размещено на Allbest.ru