Україна та Швеція у 50-х роках XVII століття: від дипломатичного листування до політичного союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНА ТА ШВЕЦІЯ У 50-Х РОКАХ XVII СТ.: ВІД ДИПЛОМАТИЧНОГО ЛИСТУВАННЯ ДО ПОЛІТИЧНОГО СОЮЗУ

Т.В. Чухліб

Проблеми генезису та еволюції українсько-шведських стосунків за доби правління Богдана Хмельницького та Івана Виговського вже висвітлювалися представниками вітчизняної та зарубіжної історіографій1. Однак час неухильно йде вперед, вітчизняна історична наука стрімко розвивається: відбувається пошук і накопичення маловідомих до цього часу архівних джерел, продукуються оригінальні історіософські ідеї, висвітлюються різні макро- та мікроісторичні проблеми, з'являються чергові грунтовні дослідження з даної проблематики не тільки в Україні, але й Швеції, Росії, Польщі та інших країнах світу. Тому ще раз уважно розглянемо особливості політичних відносин між Українським гетьманатом і Шведським королівством упродовж другої половини 1650-х рр.

“Шведський король і Його Милість московський цар кілька років тому уклали з нами, козаками, союз, і усі тепер наступають на Польщу. Однак ми вже поділилися з цими трьома народами і Його Милість шведський король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження, а що нам Господь Бог поміг визволити Україну свою руську при цьому я стою”2 - так писав гетьман Богдан Хмельницький до магістрату і жителів Львова у 1655 р., засвідчуючи тим самим започаткування відносин між Чигирином і Швецією впродовж 1651 - 1653 рр., тобто за володарювання королеви Христини3. Тоді між Українським гетьманатом і Шведським королівством проводилися переговори щодо укладення міждержавної угоди, повний зміст яких і до цього часу не є вповні з'ясованим4. Хоча витоки дипломатичних стосунків між Короною Шведською та Військом Запорозьким слід віднести до 1631 р., коли до українських земель Речі Посполитої прибув королівський радник та посол Я. Руссель5.

На новому рівні українсько-шведські стосунки продовжувалися вже у червні 1654 р., коли гетьман Б. Хмельницький після прийняття посольства Швеції на чолі з Д. Калугером та І. Радзейовським надіслав свого листа королеві Христині з Білої Церкви6. Але саме у червні 1654 р. Христина несподівано відмовилася від престолу на користь Карла Х Густава. У вересні новий шведський король приймав українського посла Данила Олівеберга, який привіз йому послання Б. Хмельницького. У ньому гетьман дякував шведському монарху за невтручання у війну між Військом Запорозьким та Коронною Польською, а також виступав з пропозицією надання Швеції військової допомоги проти її ворогів. Окрім того, Хмельницький пропонував королеві укласти мир з Московським царством, але з іншого боку повідомляв, що якщо раптом Стокгольм оголосить війну Москві, то Україна буде підтримувати Швецію7. Через шість місяців після Переяславсько-Московської угоди український правитель висловлював таку пропозицію: “...Якщо коли небудь Великий Цар Московський з якої небудь причини розпочне війну з Вашою Величністю, то Ясновельможний Гетьман Запорозький обіцяє бути на Вашій (тобто, шведській. - Т.Ч.) стороні”8.

19 січня 1655 р. шведський король відписав гетьманові та відіслав до України Данила Олівеберга разом з Іваном Тафралі. Вони мали озвучити перед Хмельницьким усну монаршу інструкцію9. Тоді ж на засіданні Державної ради Шведського королівства розглядали питання про відправку до України представницького посольства. Невдовзі, зважаючи на початок війни з Річчю Посполитою (липень, 1655 р.) шведський король вислав до гетьмана посольство на чолі з Ю. Торкватом. Б. Хмельницький прийняв наприкінці серпня 1655 р. під час перебування поблизу Кам'янця. Тоді ж правитель Українського гетьманату в листі до короля Карла Х Густава писав про свою радість, “що згідно з нашими (Війська Запорозького. - Т.Ч.) давніми проханнями, обіцяє (Карл Х. - Т.Ч.) нам довір'я, захист і дружбу”10. Якщо під обіцянкою “дружби” між гетьманом і королем, згідно з уявленнями гетьмана, розумівся процес укладення двохстороннього договору, то згадка про “довір'я і захист” засвідчувала не що інше, як бажання Б. Хмельницького визнати протекцію (“рго- іееНопет”) Карла Х Густава. Цікаво, що саме в серпні 1655 р. молдавський господар В. Лупул писав трансільванському князеві Д'єрдю ІІ Ракоці про те, що український гетьман “не радіє московському товариству, хотів би відійти і перейти на шведський бік”11.

На початку осені 1655 р. Б. Хмельницький знову відправив до шведського короля свого посла Данила Олівеберга, який мав передати північному монархові наступне: 1) довідавшись, що Карл Х розпочав наступ на Польщу, козацьке військо рушило у напрямку Кам'янця і Львова, щоб не допустити зайняття цих міст московськими залогами; 2) Україна готова прийняти протекторат короля та допомагати йому “проти всіх ворогів”; 3) у разі війни Швеції з Росією українці допомагатимуть шведам; 4) одночасно королю пропонувалося приєднатися до українсько- російського союзу проти Польщі; 5) після війни з Польщею король мусить виступити проти Османської імперії12; 6) українці радіють, що Карл ХІ став королем Польщі і просили його по від'їзді до Швеції призначити такого віце-короля, який би дотримувався всіх умов з Військом Запорозьким13.

Але коли у жовтні 1655 р. під Львовом розпочалися безпосередні переговори з шведами, український правитель трохи змінив тональність своїх звернень і листів. “...Його Милість Шведський Король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження”14, - ці слова Хмельницького до львівських міщан, засвідчили ту велику напругу у ході українсько-шведських переговорів, які виникли через суперечку щодо приналежності західноукраїнських територій. 11 жовтня гетьман виклав свої пропозиції щодо розвитку стосунків між Чигирином і Стокгольмом у своєму листі до Карла Х Густава15. 19 жовтня Б. Хмельницький отримав листа від короля, в якому той повідомляв про взяття шведами Кракова. Тоді ж у похідному таборі гетьмана перебував шведський посол З. Га- моцький, який від імені свого патрона вимагав в українського правителя негайно зняти облогу Львова16.

Наприкінці жовтня 1655 р. до Варшави, якою вже оволоділи шведи, прибув український посол Данило Олівеберг у супроводі трьохтисячного (!) козацького загону. За дорученням Хмельницького він мав домовитися зі шведським королем щодо підданства України на таких умовах: дотримання останнім миру з Московською державою, термінове укладення трьохстороннього шведсько-українсько-російського оборонно-наступального союзу, направленого проти Османської імперії17. Одночасно, у листопаді 1655 р., український гетьман підтвердив своє бажання мати тісні стосунки з королем, відправивши за його проханням на допомогу шведському монарху 10-тисячне військо під керівництвом наказного гетьмана в Білорусії В. Золотаренка18. Відомо, що 16 листопада 1655 р. Карл Х Густав дякував Б. Хмельницькому за присилку козацьких полків19.

Однак у Карла Х Густава були зовсім протилежні плани - Швеція, яув, розвиваючи свої військові успіхи в Центрально-Східній Європі, не хотіла миритися з Москвою20. Як зазначав шведський історик Георг Ландберг, після початку у 1655 р. війни Шведського королівства з Московським царством Стокгольм почав проводити серйозну політику щодо надання протекторату Українському гетьманату21.

У січні 1656 р. шведський монарх писав до свого посольства у Москві що “щоб ніяк не чіпати і не тривожити землю козаків, ми розглядаємо їх як окрему державу ...”22. 22 лютого Карл Х Густав того ж року відправив листа до Б. Хмельницького23, а 28 лютого - до Б. Хмельницького та І. Виговського, де повідомляв про зраду йому частини польських магнатів, які утворивши Тишовецьку конфедерацію, повернулися до Яна ІІ Казимира. У зв'язку з цим король Швеції просив український уряд не йти на переговори з прихильниками польського короля та дотримуватися попередніх зобов'язань з Стокгольмом24.

11 березня 1656 р. московські урядовці звернули увагу шведських послів на те, що їхній король неправомірно добивався переходу під свій протекторат Б. Хмельницького та його наказного гетьмана в Білорусії В. Золотаренка25. Тоді ж керівник шведського посольства Бьолке заявив, що саме Б. Хмельницький перший звернувся до його короля з пропозицією укладення мирного договору між Швецією та Україною. У відповідь російський боярин Одоєвський сказав, що “не потрібно писати холопам, а також підлеглим (тобто, Б. Хмельницькому. - Т.Ч.) й обходитися [потрібно] без цього...”26. Таким чином, Москва давала зрозуміти Стокгольмові, що не хоче налагодження українсько-шведських стосунків.

22 березня 1656 р. гетьман писав до шведського короля27, а в серпні Данило Олівеберг за дорученням Б. Хмельницького знову був урочисто прийнятий у похідному дворі Карла Х Густава поблизу містечка Закрочима під Віслою. Тут продовжилися переговори щодо укладення українсько- шведського союзу, в результаті яких король доручив своєму посольству зустрітися з українським гетьманом для уточнення положень майбутньої угоди. Це мав бути таємний оборонно-наступальний союз проти усіх ворогів Шведської корони. При цьому Український гетьманат визнавався за окрему державу, яка б перебувала під протекторат північного монарха. Передбачалося, що влада гетьмана буде поширюватися на Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства28. При цьому за пропозицією шведського коменданта Варшави Е. Уксеншерна передбачалося, що українська автономія “не відчувала себе дуже вільною і не стала небезпечною для нового сюзерена, так як це було раніше при Янові Казимирові”29. У відносинах з Москвою дотримуватися такого положення: “Ясновельможний Гетьман, бачачи всілякі неправди, які нанесли московитяни Шведському Королю, обіцяє вмовляти їх не тільки у листах, щоб вони припинили передбачувані ними напади і відшкодували нанесені ним збитки, але якщо вони цього не зроблять, то в з'єднанні з військами шведськими йти на них війною і примусити їх до прийняття справедливих умов миру”30.

У листі до шведського короля від 1 квітня 1656 р. Б. Хмельницький підтверджував бажання про укладення мирної угоди, коли “засвітить бажане літо”31. Про бажання України укласти союз з Швецією стало відомо у Москві, уряд якої у першій половині травня намагався укласти антишведську угоду з Бранденбурзьким курфюрстом. Цікаво, що під час переговорів з московським послом Д. Мишецьким курфюрст Фрідрих Вільгельм запитав у нього “чи відомо при кому зараз Хмельницький з запорозькими козаками”32. Росіянин відповів, що Військо Запорозьке продовжує бути вірним московському царю, на що бранденбурзький правитель зауважив: “неправдивою, де ти відомістю ти про те говориш. Відомо про те нам істинно самим, що Хмельницький з усіма козаками від царської величності відложився і присягав нині шведському королю в підданство”33. У зв'язку з цим, Д. Мишецький звернув увагу курфюрста на те, що Хмельницький присягнув цареві на “вічне підданство”, а шведський король присилав до України свої посольства, а також листи з пропозицією мирної угоди, які український гетьман переслав до Москви.

Хоча, коли наступило літо український гетьман у листі від 12 червня звернувся до царя Олексія Михайловича зі скаргою на Карла Х Густава, що той відбирає “рубіж князівства Російського по Віслу ріку”34. Таким чином, не погоджуючись з гетьманом, як васалом царя, король, на переконання Хмельницького, вступив у конфлікт з Московською державою. А тому володар Українського гетьманату висловив бажання воювати проти Шведського королівства, якщо той буде “противитися Вашій Царській Величності”35. Вже на початку липня 1656 р. така позиція Хмельницького “дивним чином” стає відомою королю Швеції. Очевидно, що це було інспіроване гетьманською канцелярією з метою певного залякування і прихилення шведського короля до вигідного для України рішення територіального питання (ця тактика була дивовижно подібною на дії української еліти весною 1653 р., коли Чигирин таким же чином зіштовхував московського царя і турецького султана). В цьому випадку гетьман був начебто “змушений” виправдовуватися перед потенційним сюзереном: “... для підтвердження нашої приязні до Вашої Королівської Величності ми повідомляємо і ясно заявляємо, що не дамо нікому допомоги - хоч би до цього нас часто закликали - ані підемо ні на кого в наступ, але при Божій допомозі захищатимемо, як зможемо, віру, волю і наші кордони. Хоч би й поширювалася якась несприятлива чутка, ніби ми піднімаємо зброю проти Вашої Королівської Величності, то нехай Ваша Королівська величність дасть якнайменше віри цій безглуздій чутці, бо ми (як свідчать про нас минулі події) ніколи без причини не трубимо сигналу”36, - писав 13 липня гетьман Б. Хмельницький до Карла Х Густава. А 17 липня на засіданні Державної ради Швеції король заявив, що він планує “роз'єднати” Україну з Московським царством37 . 23 липня шведський король у листі до українського гетьмана висловив свої пропозиції щодо майбутньої мирної угоди38.

Усі важливі питання двосторонніх стосунків з гетьманським урядом Б. Хмельницького мало обговорити шведське посольство на чолі з Я. Торнешельдом, яке відправилося до Чигирина у жовтні 1656 р. Перед тим, у середині вересня 1656 р. у прусському місті Фраунберзі відбулося засідання Державної ради Швеції на чолі з королем Карлом Х Густавом, під час якого розглядалося питання про можливий союз з “Козаками”. У результаті обговорення шведська верхівка вирішила, що налагодити стосунки з “могутніми Козаками краще, ніж шукати дружби з поляками”39.

У той же час, 16 листопада Б. Хмельницький написав листа до Стокгольма із запевненням дотримання мирних стосунків між Україною та Швецією40. Одночасно Швеція проводила переговори з Трансільванським князівством, які в листопаді 1656 р. завершилися підписанням договору в м. Раднот (суч. Єрнут в Румунії)41. Згідно з положеннями Раднотського договору Швеція і Трансільванія визнавали за Українським гетьманатом право на володіння землями в межах Київського, Брац- лавського та Чернігівського воєводств Корони Польської42.

Зважаючи на те, що посольство Я. Торнешельда з невідомих причин не добралося до Чигирина, в другій половині січня 1657 р. до України прибула інша делегація на чолі з шведським послом, ризьким німцем Г. Веллінгом. Останній проводив переговори з Б. Хмельницьким щодо остаточного укладення миру. У цей час український гетьман веде активне листування з королем Швеції43.

Карл Х Густав запропонував Україні автономію на зразок міжнародно- політичного статусу Курляндії. Зокрема за гетьманом визнавалося право на володіння територією в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств44, керівництво над 40-тисячним військом та дотримання свобод для православних у межах Київської митрополії45. Окрім того, пропонувалося, що після смерті гетьмана українці мають обрати трьох кандидатів для представлення їх королеві, а вже той обере найдостойнішого та вручить йому булаву. Претендента на посаду митрополита Київського митрополії також мав затверджувати король Швеції. Також у кожному великому українському місті мала бути збудована протестантська церква. Однак українське керівництво заявило про можливість підписання угоди зі Швецією лише на умовах закріплення за Україною державної території в межах “старої України чи Роксоланії” (“jus fotius Ukrainar vel Roxolaniam") до річки Вісли, включно з територією Західної України та Білорусії46. Такі прагнення українців підкреслив у своєму листі до Карла Х Густава від 7 лютого 1657 р. шведський дипломат К. Штернбах, який писав, що метою гетьмана Хмельницького було будівництво власної держави47.

На початку березня того ж року російський воєвода О. Ордін-Нащокін, який перебував на чолі військового підрозділу в Литві, відписував Олексію Михайловичу, що його підданий Б. Хмельницький в обхід Москви формував союз зі Швецією і Трансільванією48. Однак це була запізніла інформація, адже 19 березня 1657 р. трансільвансько-українські війська вступають до Кракова, а потім рухаються на з'єднання з армією Карла Х Густава49. 1 квітня корпус на чолі з наказним гетьманом А. Ждановичем, а також трансільванське військо були урочисто зустрінуті шведами у таборі під Модлібожицями.

З повноваженнями підписати договір з Україною у квітні 1657 р. з- під Завихосту до Чигирина виїхало шведське посольство на чолі Г. Лілієнкроною, яке у червні прибуло до української столиці з метою укладення “великого” договору. У дипломатичній інструкції, яка була надана Карлом Х Густавом, проголошувалося монарше зобов'язання (“асекурація”) віддати під владу Б. Хмельницького всі землі, про які той домовиться під час укладення майбутньої угоди з Короною Польською50. Король також погоджувався на передачу Україні білоруських земель, що Великого князівства Литовського. 12 червня під час зустрічі з представником шведського короля український правитель заявив, що до нього прибув спеціальний посол з Москви, який намагався відволікти його від союзу зі шведами та намовити до війни з ними. У відповідь на такі прохання росіян гетьман у розмові з Г. Лілієнкроною сказав, що він є вірним союзником короля Швеції і якщо московський цар не припинить воювати із шведами, то українці стануть ворогами Росії51. 21 червня гетьман написав листа до шведського монарха з повідомленням про тимчасове припинення переговорів у зв'язку з наступом на Україну військ Кримського ханства52. У той же час генеральний писар Війська Запорозького І. Виговський повідомив Карла Х Густава про бажання Українського гетьманату в найближчий період об'єднати військові зусилля з шведами проти Польщі53.

Одночасно український гетьман заявив російському послу Ф. Бу- турліну, що він “від Свейського де короля ніколи не буде відлучений, тому що в них дружба і приязнь і згода давня... і Шведи де люди правдиві, всяку дружбу і приязнь дотримують, на що слово дають, а Царська де Величність над ним, Гетьманом, і над усім Військом Запорозьким вчинив був немилосердя своє: помирившись з Поляками54, хотів нас віддати полякам у руки...”55. Тоді ж Б. Хмельницький відіслав посольство до Москви, яке мало вмовляти Олексія Михайловича від війни з Карлом Х Густавом. Договір між Україною та Швецією, про який вже було домовлено, не був підписаний у липні з огляду на смерть правителя Українського гетьманату, яка трапилася 27 липня 1657 р. Однак через три місяці, за гетьманування І. Виговського (який ще на посаді генерального писаря керував шведським напрямом українського дипломатії) таку угоду було підписано в Корсуні.

Отже, якщо проаналізувати політику Б. Хмельницького впродовж 1654 - 1657 рр., то можна відзначити, що за допомогою гнучкої дипломатії та визнання (або ж її пропозиції) зверхності від оточуючих його державу монархів він намагався утвердитися на міжнародній арені як незалежний правитель. Це засвідчувала і вживана титулатура українського гетьмана у листах до іноземних монархів. Зокрема, у посланні до імператора Священної Римської імперії німецької/австрійської нації Фердинанда ІІІ від 18 квітня 1657 р. гетьман підписався як “Bohdan Chmielnicki, Dux cum universa Cohorte Zaporoviana”56, тобто - “Богдан Хмельницький, Правитель/Вождь/Князь разом з усім Військом Запорозьким”. Протягом червня - серпня 1657 р. у Чигирині перебував посол Трансільванії Ф. Ше- беші, який у своєму щоденнику залишив такий промовистий запис стосовно політико-правових уявлень козацької верхівки щодо своїх владних повноважень: “Під час розмови з Виговським з іншим московським послом вийшов спір , чому гетьман [Хмельницький], не повідомляє про те царя, що укладає мир зі шведами і семигородським князем, і чому гетьман сам не їде вести переговори з російським царем, а все частіше тих чи інших козаків посилає замість себе. На що Виговський відповідав, що коли цар у себе в країні є цар, то і гетьман у себе в країні такий же король чи князь, він її мечем відвоював і зброєю від іга звільнив, тому коли бажаєте, будьте нам доброзичливі, інакше, побачите, повернемося проти вас, да того ж татар, шведів, угорців супроти вас повернемо...”57.

31 серпня 1657 р., в розмові з царським послом В. Кікіним Виговський окреслив зовнішньополітичні плани свого уряду: “Я з усім Військом зносимо своє прохання до Царської Величності: коли він вважає потрібним замиритися з одним із двох неприятелів, то нам здається кориснішим для нього замиритися з шведами, хоч на певне число літ, аніж з королем польським, бо поляки народ віроломний, ніколи в правді не стоять”58. Таким чином, гетьманом передбачався союз Москви й Чигирина зі Шведським королівством проти Речі Посполитої. 4 вересня гетьман заявив новому царському послові Матвєєву: “...так, як він (Б. Хмельницький. - Т.Ч.) віддав йому (Олексію Михайловичу. - Т.Ч.) вірне підданство і службу згідно з присягою, - так і ми повинні Царській Величності служити і за честь його помирати, як вірно піддані”59. На початку вересня Виговський поінформував російську сторону щодо намірів Польщі прийняти їх сторону. Відомо, що таке таємне доручення від короля Яна ІІ Казимира одержав відомий дипломат Речі Посполитої С. Беньовський, який у той самий час перебував у Чигирині. Вже тоді від королівського імені він уклав перемир'я з Українським гетьманатом, яке опиралося на положення Віленського трактату 1656 р. між Варшавою й Москвою.

У Чигирині тривали переговори зі шведськими дипломатами. Вони завершилися 5 жовтня 1657 р., коли під Корсунем відбулася Генеральна рада Війська Запорозького. Того ж дня гетьман І. Виговський видав універсал про уповноваження Ю. Немирича, І. Ковалевського та І. Федоровича провести переговори з Г. Лілінкроною та укласти мирну угоду з Швецією60. У своєму виступі на раді гетьман окреслив перспективи міжнародного становища Козацької держави: “...присилав до нас Шведський король і зве нас у підданство до себе, а Царська Величність писав до нас грамоту з доганою, що ми без його государева відома сполучилися з Ракоцієм, і перед цим ми зрадили Литовському королеві і Кримському ханові, і Ракоцію Угорському і Волоському, а тепер мені хочете зрадити, і чи довго вам у таких хитаннях бути?”61. Після цього І. Виговський запропонував присутнім на раді залишатися в підданстві московському цареві та укласти союз з шведським монархом.

З огляду на те, що раніше серед старшини й козаків ходили чутки про наміри царя обмежити козацький реєстр і забрати Ніжин, Переяслав і Білу Церкву в своє безпосереднє володіння, рада вирішила відрядити послів до Москви для узгодження спірних питань та умов майбутнього українсько- російського договору. Одночасно 6 жовтня 1657 р. на Корсунській раді було ухвалено угоду з Карлом Х Густавом62. Як наголошувалося в преамбулі угоди зі Швецією, її основні положення були розроблені за гетьманування Б. Хмельницького: “Ми, Іван Виговський, гетьман війська Запорозького з усім військом Запорозьким так заявляємо - сповняючи наміри покійного Богдана Хмельницького, нашого попередника, що для загального добра всього війська постановив був війти в згоду і союз [...] з щасливо нині пануючим Карлом-Густавом Королем Шведським Й[ого] М[илістю]”63. Текст угоди, який повіз до Стокгольма Г. Лілінкрона, був підкріплений листом І. Виговського до Карла Х Густава64.

8 жовтня 1657 р. представники українського уряду, Ю. Немирич. І. Федорович та І. Ковалевський, підписали звернення до шведського короля з 8-ми пунктів, де говорилося про Україну як Subiectus pro liberta gente et nulli subiecta (“вільним політичним народом і нікому не підлеглим”), а також наголошувалося на необхідності здійснення “воєнної допомоги проти спільних ворогів.., за виключенням світлійшого князя Московського, з яким Військо Запорозьке пов'язане тісним союзом і буде зберігати йому вірність” (“excepto sarenissimo eb polertissimo Mapno Duce Moschoviae, cum gno miliria Zaporoviana strieto foedere junetc est fidem gue mojestet; sune sewabit intactan et inviolatum”)65. Окрім того, українці вимагали визнати за Військом Запорозьким північні кордони по р. Березину. З огляду на те, що шведська армія покинула територію Речі Посполитої задля війни з Данським королівством, уряд І. Виговського розпочав робити головну ставку на польську протекцію та поступово відійшов від орієнтації на Москву.

На початку 1658 р. серед населення козацької України поширилася думка, що “хоче цар наші вольності зламати і привести нас під свою волю., царських воєвод не хочемо - хочемо від царя відступити”66. Частина козацької старшини бере участь у т. зв. “бунті Лісницького”, провідники якого виступали під антиросійськими гаслами. На причини, які штовхнули гетьмана Виговського та його старшину відмовитися від сюзеренітету Олексія Михайловича, вказував Михайло Грушевський. Згідно з його дослідженнями, українці побоювалися того, що цар скасує гетьманське правління, започаткує воєводську управу, зменшить кількісний склад козацького реєстру, відбере “права та привілеї” в старшини, заборонить автономію церкви в Україні тощо67.

Про дії гетьмана І. Виговського та його оточення відразу ж повідомила московському цареві старшина Запорозької Січі на чолі з кошовим отаманом Я. Барабашем. В інструкції запорозьким послам, що відправлялися до Москви, говорилося: “...Вся старшина, гетьман і всі полковники таємно всією черню присягу вчинили невідомо для чого з князем Семиградським, з Юрієм Ракоцієм, і з королем Свейським, і з обома воєводами, з Волоським і з Мультянським, і до царя Кримського листи посилають, а то все для зради проти Вашої Царської Величності...”68.

Прикладом для цього можуть слугувати події, які передували укладенню угоди в Гадячі. Тоді польські посли три дні чекали аудієнції у гетьмана Виговського. Він же у цей час радився з російським послом В. Кікіним, що згідно зі свідченнями сучасників могло привести до відмови українського гетьмана від підписання договору з Польщею.

Ще задовго до Гадяча, у березні 1658 р., Виговський відрядив до Варшави полковника П. Тетерю, який мав засвідчити польським урядовцям бажання гетьмана визнати зверхність короля за умови укладення Річчю Посполитою угоди зі Швецією69. Не відмовляючись від протекторату Шведської корони, воднораз, зважаючи на поступовий відхід Карла Х Густава від активних військових дій у Центрально-Східній Європі, Чигирин прагнув одержати підтримку Польської корони. Це дало б можливість поновити союз з Кримським ханством, який перебував у дружніх стосунках з Яном ІІ Казимиром. гетьманат міжнародний політичний угода

16 вересня 1658 р. у полковому місті Гадячі на Полтавщині було підписано українсько-польську угоду, яка розпочала новий період у міжнародній політиці Українського гетьманату70. Саме мотиви зовнішньополітичного плану не лише були визначальними на етапі становлення ідеї федеративного союзу між Україною, Польщею й Литвою, але й призвели згодом до її краху. В умовах українсько-російської війни, що розпочалася в жовтні 1658 р., дипломатія гетьманського уряду України розвивалася не тільки у напрямку Варшави, але й Стокгольма, Стамбула, Бахчисараю й тієї ж Москви. Кожний з цих зовнішньополітичних напрямків був важливий для справи утвердження новоутвореної держави.

Протягом 5 - 8 жовтня 1658 р. гетьман І. Виговський відправив чотири листи до монарха Шведського королівства, в яких нагадував королю про Корсунський договір і вказував на причини переходу Українського гетьманату під владу Речі Посполитої71. 8 жовтня одночасно з листом до шведського короля Карла Х Густава щодо підтримки, Виговський написав до Олексія Михайловича, що він воював не проти російських військ, а проти “свавільників”. Однак Москва проігнорувала позицію Українського гетьманату й оголосила про “зраду” Виговського, що означало різке загострення стосунків між обома країнами. Засвідчуючи свої добрі наміри, Виговський відпустив до Москви затриманого раніше російського посла Я. Портомоїна й запропонував йому передати царю, щоб той не починав військових дій, а прислав в Україну “на договір своїх государевих ближніх людей”. Однак, якщо Московське царство все ж таки вирішить воювати з Україною, то, попереджав І. Виговський, “...Гетьман розпочне проти государевих ратних людей стояти і з ними битися, а допомагати йому будуть польські, свейські і волоські ратні люди і кримські татари та турський салтан...”72.

Гетьман І. Виговський також звертався до брата короля Швеції герцога Адольфа з проханням про заступництво перед польським королем і надання військової допомоги. 9 жовтня 1658 р., очевидно, на прохання гетьмана, до шведського монарха написав листа відомий український дипломат Данило Олівеберг з проханням Карлу Х Густаву прислати до України хоча б тисячу солдат, а також укласти мирний договір з Річчю Посполитою73.

Однак Шведське королівство не зважало на настирливі звернення гетьмана та його оточення: підписавши мирний договір з Москвою, воно порушило дипломатичні плани українського уряду й позбавило його надії на допомогу з боку шведської армії у боротьбі з російськими військами. Московський посол в Україні повідомив своєму цареві про те, як на звістку про шведсько-російський мир відреагував один з найближчих сподвижників Виговського, полковник Г. Гуляницький: “Свейський (шведський. - Т.Ч.) король у Великого Государя... милості пошукав і згоду з Великим Государем... учинив. І Гуляницький, вислухавши про те, почав лаятися всілякою непристойною лайкою, і казав: “...король ніколи згоди з царем не учинить, завжди буде з нами у згоді”74.

Ще перед тим, як зазначалося вище, гетьман І. Виговський відправив до Польщі свого посла Тетерю з пропозиціями для короля укласти мир зі Швецією й направити певну кількість війська до України. Потрібно відзначити, що велику роль у життєздатності Гадяцького проекту відігравала позиція Шведського королівства. Перемоги Стокгольма у війні проти Речі Посполитої обумовлювали принципову зміну зовнішньополітичного курсу Московської держави, у зв'язку з чим згорталися бойові дії на польському фронті. З іншого боку, лише за умови швидкого примирення Швеції та Польщі гетьманський уряд міг сподіватися на нейтралізацію воєнних операцій Москви проти України. Саме тому гетьман Війська Запорозького І. Виговський закликав короля Яна ІІ Казимира до примирення з Карлом Х Густавом.

І справді, 8 листопада 1658 р. шведський король Карл Х Густав написав листа до Чигирина про підтримку прагнень Виговського, однак вже 20 грудня того ж року у м. Валліесарі було підписано шведсько-російське перемир'я, що дозволило Москві направити до Білорусії додаткові військові підрозділи і перемогти там корпус українського полковника І. Нечая. Саме позиція Швеції стала однією з причини, яка унеможливила впровадження в життя Гадяцької угоди між козацькою Україною та

Короною Польською. Незважаючи на спорадичні контакти між Чигирином та Стокгольмом включно до 1660 р., з підписанням московсько-шведської мирної угоди в Кардісі (1661 р.) контакти між Українським гетьманатом та Шведським королівством припиняються й відновлюються вже на початку XVIII ст. - з початком нової Північної війни 1700 - 1721 рр. та повстанням гетьмана І. Мазепи проти Москви у 1708 - 1709 рр.

Аналізуючи політику лавірування Богдана Хмельницького між Варшавою, Москвою та Стокгольмом, очевидно, слід погодитися з висновками відомого польського історика Збігнєва Вуйціка, який відзначав що український гетьман “метою якого була незалежна Україна, бачив у Швеції ворога як проти Росії, так і проти Польщі, гідного партнера, який буде в змозі допомогти йому в здобутті тієї незалежності”75. Відмова наступника Хмельницького, гетьмана Івана Виговського, від протекції московського царя й пошуки нового сюзерена не обмежувалися лише стосунками з Річчю Посполитою. Адже він уклав Корсунський договір 1657 р. з Шведським королівством та продовжив союзницькі стосунки з Трансільванським князівством і Кримським ханством. Не очікуючи на впровадження корсунських домовленостей з Швецією та Гадяцької угоди з Польщею, Іван Виговський проводив переговори зі Стамбулом та Віднем стосовно прийняття турецької або австрійської протекцій. Лише складна внутріполітична ситуація в країні не дала змоги гетьману Виговському завершити плани свого попередника Богдана Хмельницького щодо продовження полівасалітетної політики утвердження Українського гетьманату на міжнародній арені.

Примітки

1 Див. напр.: Каманин И. Договоры Богдана Хмельницкого с Польшей, Швецией и Россией /И.Каманин// Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. - Вып.2. - К., 1916. - С.93 - 108; Олянчин Д. Опис подорожі шведського посла на Україну 1656 - 1657 рр.

2 Центральний державний історичний архів у Львові. - Ф. 132, оп.1, спр.12, арк. 1 - 2; Документи Богдана Хмельницького (1648 - 1657) / Упор. І. Крип'якевич, І. Бутич. - К., 1961. - С.340; Україна - Швеція: на перехрестях історії (XVII - XVIII століття) / Упор. Ю. Савчук. - К.,2008. - С.48.

3 Архив Юго-Западной России. - Ч.ІІІ. - T.VI. - К., 1908. - С.201 - 207. У листі до царя Олексія Михайловича від 2. 04. 1655 р. гетьман Б. Хмельницький писав: «Ми вже від чотирьох літ з Королевою Свейською о приязні договор чинимо, щоб на тих неприятелів - ляхів нам помогла... » (Документи Богдана Хмельницького. - С.420).

4 У преамбулі Корсунської угоди 1657 р. між Українським гетьманатом та Шведським королівством зазначалося, що «для загального добра всього війська постановив [Б. Хмельницький] був ввійти в згоду і союз спочатку з світлішою королевою Христиною» (Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - T.VI. - С.332).

5 У своєму листі до керівництва Війська Запорозького від 25. VI. 1631 р. шведський посланник Я. Руссель зокрема зазначав: «. Щоби мали змогу нав'язати стосунки, розпочати і впровадити переговори з Його Королівською Величністю, й утвердити їх угодою й присягою... Лишається, щоб я доручив вашу республіку і її очільників опіці і ласці всемогутньої Святої Трійці» (Національна бібліотека Швеції. - Стародрук листа Якоба Русселя: 130а Fol ЇЬ.;Україна - Швеція: на перехрестях історії (XVII - XVIII століття) / Упор. Ю. Савчук. - С.36, 167 - 170).

6 Національний архів Швеції. - Ф. «Cosacica», ч.1; Документи Богдана Хмельницького. - С.363 - 364;с Архив Юго-Западной России. - Ч.ІІІ. - T.VI. - С.65 - 66; Україна - Швеція: на перехрестях історії. - С.47, 170 - 171.

7 Архив Юго-Западной России. - Ч.ІІІ. - T.VI. - С.73 - 75.

8 Цит. за: Владимирский-Буданов М. О взаимоотношениях Богдана Хмельницкого с Швецией в 1655 - 1657 гг. / М.Владимирский-Буданов // Доба Богдана Хмельницького. - К.,1995. - С.253 - 254.

9 Цит. за: Горобець В. «Волимо царя східного. ». Український гетьманат та російська династія до і після Переяслава. - С. 71.

10 У цій дипломатичній інструкції Б. Хмельницького на переговори з королем Швеції зазначалося: «А що козаки не можуть залишатися без війни, після закінчення цієї війни з Польщею, просимо В[ашу] Кор[олівську] Величність виступити проти турків, щоби визволити багато християн з цієї неволі, - скласти пряму умову з московитянами і з другими, що приєднаються , щоби кожний був забезпечений щодо своєї участі в цій справі. Коли це буде зроблено, ми підемо нашими човнами морем, В[аша] Кор[олівська] Вел[ичність] сушею, і так буде коротка і легка, ще невидана війна. Вже з давнього часу бажали ми підняти цю війну, ще під впливом венеціан, але перешкодила війна з Польщею, тому що ми не довіряємо королеві [Яну] Казимирові, що не раз порушив обіцяний мир» (Архив ЮЗР. - Т.ІІІ. - T.VI. - C.86 - 88).

11 Цит. за: Крип'якевич І. Данило Олівеберг де Грекані дипломат часів Хмельниччини /І.Крип'якевич // Доба Богдана Хмельницького. Зб. наук. праць. - К.,1995. - С.245.

12 Документи Богдана Хмельницького. - С.340.

13 Skrivelser till Carl Gustaf fran Hetmanen Bohdan Chmielnicki. October 11, 1655 // Kungliga Biblioteket (Королівська бібліотека Швеції). - Latin, 4, F. D., sv. 835 a.; Котлярчук А. Дипломатические отношения Швеции и Украины в 1654 - 1660 гг. - С.104.

14 Instruktion for grekiske abboten Daniel gifven af Chmielnicki. Oktober 1655 // Riksarkivet. - RA / 2113 / 2113.2. Diplomatica Muscovitica Cosacica, t.1, Forhandlingar emellan Sverige och kosackerna 1655 - 1658. Residenten Daniel Oliverbergs depecher 1655 - 1658; Котлярчук А. Дипломатические отношения Швеции и Украины в 1654 - 1660 гг. - С.105.

15 Кобзарева Е. Документы по истории русско-шведского конфликта в 50-е гг. XVII в. в фондах РГАДА / Е.Кобзарева // Русская и украинская дипломатия в Евразии: 50-е годы XVII века. - Москва, 2000. - С.56.

16 Російський державний архів давніх актів у Москві (далі - РДАДА Москва). - Ф. 96 «Зносини Росії зі Швецією», 1655, спр.1, арк. 7; Кобзарева Е. Указ. соч. - С.56.

17 Шведський історик Б. Кентршинський висловив думку, що однією з головних причин війни між Швецією та Росією у 1655 - 1658 рр. стало московсько- шведське суперництво за право надання військової допомоги (а, отже, політичного протекторату) Українському гетьманату в боротьбі проти Корони Польської (Kentrshinskyj B. Ukrainska revolutionen och Rysslands angrepp mot Sverige 1656 // Karolinska Forbundets Arsbok. - Stockholm, 1966. - P.86).

18 Landberg Georg. Den Svenska Utrikespoliyikens historia. 1648 - 1697. - Stockholm, 1952. - S.95.

19 Цит. за: Русская и украинская дипломатия в международных отношениях в Европе середины XVII века / Ред. М. Мейер. - Москва,2007. - С.83.

20 РДАДА Москва. - Ф. 79 «Зносини Росії з Польщею», кн. 89, арк. 563 - 570.

21 РДАДА Москва. - Ф. 96 «Зносини Росії зі Швецією», 1655, спр.4, арк. 179 - 180; Кобзарева Е. Указ. соч. - С.62. Цікаво, що питання про листування Карла ХІІ з наказним гетьманом у Білорусії В. Золотаренком серед іншого обговорювалося під час дансько-московських переговорів, які навесні 1656 р. проводилися у Копенгагені (РДАДА Москва. - Ф.53, оп. 1, 1656 р., кн.11, арк. 30 зв.). Московський посол Д. Мишецький одночасно проводив переговори з представниками нідерландських Генеральних Штатів, які на той час перебували в Данії. У відповідь на заяву росіянина про те, що Б. Хмельницький є підданим царя, голандці заявили: «Ми до того по цей час ні від кого не чули, що запорозькі черкаси у царської величності в підданстві. А до них [голандців], де, про те звідусіль пишуть начебто вони [українці] стоять осібно і по цей час» (Там само. - Арк. 51 - 51 зв.).

22 Русская и украинская дипломатия в международных отношениях в Европе середины XVII века / Ред. М. Мейер. - Москва,2007. - С.106.

23 Владимирский-Буданов М. О взаимоотношениях Богдана Хмельницкого с Швецией в 1655 - 1657 гг. - С.256.

24 Цит. за: Котлярчук А. Дипломатические отношения Швеции и Украины в 1654- 1660 гг. - С.97.

25 РДАДА Москва. - Ф. «Зносини Росії з Бранденбургом», оп.1, 1656, №2, арк. 68.

26 РДАДА Москва. - Ф. 79 «Зносини Росії з Польщею», кн. 89, арк. 570 - 576.

27 Цит. за: Wibling K. Carl X Gustaf och Georg Rakoczy II. - Lund, 1891. - S.29.

28 Національний архів Швеції. - Ф. «Cosacica», ч.1; Документи Богдана Хмельницького. - С.544 - 546; Архив Юго-Западной России. - Ч.ІІІ. - T.VI. - С.180 - 181; Україна - Швеція: на перехрестях історії. - С.50 - 51.

29 Гурбик А. Україна в умовах Раднотської системи: похід української армії на Краків (1657) // Україна і Польща: стратегічне партнерство на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної конференції. - К.,2001. - С.34 - 37.

30 У листі до Карла ХІІ від 16. ХІ. 1656 р. гетьман Б. Хмельницький писав: “...Бажаємо насамперед, щоб Ваша Найясніша Величність знала, що ми пов'язані з Вашою Найяснішою Величністю не іншим зв'язком, ніж тим, яким ми зобов'язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії та найсвітлішому князеві Трансільванії” (Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - T.VI. - С. 180 - 181; Документи Богдана Хмельницького. - С.544 - 546; Україна - Швеція: на перехрестях історії. - С. 50 - 51,172 - 173).

31 Кобзарева Е. Документы по истории русско-шведского конфликта в 50-е гг. XVII в. в фондах РГАДА. - С.76.

32 Стосовно бажання гетьманського уряду Б. Хмельницького володіти землями Західної («Червоної») України-Русі в королівській інструкції Г. Веллінгу зазначалося: «Коли Ясновельможний пан Гетьман, окрім цих великих земель і володінь, якими він володіє, бажає прилучити до своєї території ще якісь інші частини Русі, Його Королівська Величність не має проти цього нічого, і навіть щодо тих, які він дозволив окупувати Князеві Трансільванському, Король обіцяє докласти всіх старань, щоб по-приятельски без ніякої образи й без порушення присяги налагодити цю справу з Князем Трансільванським, і справедливі бажання п. Гетьмана задовольнити..» (Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - T.VI. - С.206 - 207).

33 Котлярчук А. Дипломатические отношения Швеции и Украины в 1654 - 1660 гг. - С.98 - 99.

34 РДАДА Москва. - Ф. 96 «Зносини Росії зі Швецією», 1657, спр.2, арк. 139 - 140; Кобзарева Е. Указ. соч - С.72.

35 Гурбик А. Українське військо у війні Раднотської коаліції проти Польщі: від Кракова до Бреста / А.Гурбик // Україна в Центрально-Східній Європі. - Вип.5. - К.,2005. - С.318 - 320. Згідно з підрахунками А. Гурбика коаліційні шведсько-трансільванські-українські війська під час оволодіння Брестом (7. VI.

1657) нараховували близько 60 000 чол., з них: шведи - 13 000, трансільванці - 28 000, українці - 19 000 осіб.

36 Національний архів Швеції. - Ф. «Cosacica», ч.1; Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - ^VI. - С.221 - 223. Відомо, що ще весною 1656 р. польський король Ян ІІ Казимир надіслав Б. Хмельницькому з послом Т. Тишкевичем проект майбутньої мирної угоди та просив його надати військову допомогу проти шведів, але гетьман, зсилаючись на московську протекцію, відмовив Короні Польській у підтримці (Горобець В. Еліта козацької України. - С.125 - 126; Заборовский Л. Недооцененный документ Б. Хмельницкого / Л.Заборовский // Славяноведение. - №6. - 1992. - С.55 - 56).

37 Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - Т.УГ. - С.303 - 304; Документи Богдана Хмельницького. - С.594 - 596.

38 Україна - Швеція: на перехрестях історії. - С.62 - 63, 174 - 175.

39 Йшлося про Віленське перемир'я 1656 р. Натомість на початку червня 1657 р. шведсько-українсько-трансільванське військо заволоділо столицею Речі Посполитої - Варшавою. При цьому відзначився козацький корпус під керівництвом наказного гетьмана А. Ждановича, а також полковників Богуна, Сербина та Сулименка нараховували 6 - 7 тисяч осіб (Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.9. - Ч.2. - К.,1997. - С.1410; Гурбик А. Похід військ Раднотської коаліції на Варшаву. - С.284 - 287).

40 Цит. за: Русская и украинская дипломатия в международных отношениях в Европе середины XVII века. - С.361.

41 Національний архів Швеції. - Ф. «Cosacica», ч.1; Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - ^VI. - С.332 - 333

42 Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - ^VI. - С. 361 - 362; Furbundstraktat mellan Sverige och de Zaporogiske Kosackerna. Dat. Corsun, d. 6 oktober 1657 // Riksarkivet. - RA / 2113 / 2113.2. Diplomatica Muscovitica Cosacica, t.1, Forbandlingar emellan Sverige och kosackerna 1655 - 1719, l. 1 - 3

43 Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - ^VI. - С. 332; Грушевський М. Історія України-Руси / М.Грушевський. - Т.Х. - К.,1998. - С.63.

44 Національний архів Швеції. - Ф. «Cosacica», ч.1; Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - ^VI. - С.337 - 338. Див. також: Смолій В. Богдан Хмельницький: соціально- політичний портрет / В.Смолій, В.Степанков. - К.,1995. - С.583 - 596.

45 Puncta pactorum ex parte Exercitus Zaporonianor Legato Regis Suetia. Dat. Corsun, d. 8 oktober 1657 // Riksarkivet. - RA / 2113 / 2113.2. Diplomatica Muscovitica Cosacica, t.1, Forbandlingar emellan Sverige och kosackerna 1655 - 1719, l. 1 - 2; Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - ^VI. - С. 336 - 337.

46 Про позицію Карла Х Густава засвідчував його лист від 22. IV. 1657 р. до своїх послів на переговорах з Річчю Посполитою: «Як і перед тим, я твердо стою за найшвидше примирення з Поляками - але ви мусите їм пояснити й посередникам, що на підставі союзного трактату з Козаками я не можу вести переговорів без участі Козаків, і допущення їх лежить в інтересах самих таки поляків, бо це полегшує заспокоєння Польщі. Ясно, що коли Козаків не буде включено до трактату, згідно нашого з ними союзного договору, то Польща залишиться в постійнім замішанні, а я собі буду мати більший клопіт з Козаками, ніж матиму користь із замирення з поляками: Козаки можуть тоді з'єднатися на шкоду мені з Москвою...» (Цит. за: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.Х. - С.67 - 68).

Анотація

У статті здійснюється аналіз особливостей політичних відносин між Українським гетьманатом і Шведським королівством упродовж другої половини 50-х рр. XVII ст.

Ключові слова: Український гетьманат, Шведське королівство, посольство, переговори.

В статье проводится анализ особенностей политических отношений между Украинским гетьманатом и Шведским королевством в течении второй половины 50-х годов XVII века.

Ключевые слова: Украинский гетьманат, шведское королевство, посольство, переговоры.

Размещено на Allbest.ru