Боротьба з фейками в умовах ери "пост-правди" - небезпека для демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 323.266:321.011.5](045)

Боротьба з фейками в умовах ери «пост-правди» - небезпека для демократії

Крупеня І.М.,

кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин, Київський міжнародний університет (Україна, Київ), 24tokiss@gmail.com

Розглядається проблема поширення неправдивої, недостовірної інформації та боротьба з фейками в умовах ери «пост-правди». Піднімаються питання функціонування в цих умовах демократії, ефективності політичних інститутів, взаємовідносин громадянина, суспільства й державної та політичної еліти. Особлива увага звертається на питання регулювання урядом розповсюдження фейкових новин.

Ключові слова: дезінформація, демократія, засоби масової інформації, неправда, правда, «пост-правда», «фейк».

недостовірний фейк демократія політичний

Krupenyal. M., candidate of.political sciences, associate professor,.Departmentof International Relations, Kyiv International UniversityfUkraine, Kyiv), 24tokiss@gmail.com

Fighting fake in the post-truth era is a danger to democracy

The article deals with the problem of spreadingfalse, inaccurate information andfighting againstfake in the era of «post-truth». The issues offunctioning in these conditions of democracy, the effectiveness of political institutions, the relations of the citizen, society and the state and political elites are raised. Particular attention is drawn to the issue ofregulating by the government the distribution offake news.

Keywords: misinformation, democracy, mass media, He, truth, «post-truth», «fake».

«Головна .задача -- жити без брехні» (Борис Гуменюк, доктор історичних наук, професор, ректор Дипломатичної академії України при МЗС України, Надзвичайний і Повноважний Посол України)

Не випадково епіграфом до даної статті взято слова відомого українського науковця! Словом 2016 р. за версією Оксфордского словника англійської мови став вираз «post-truth», який можна перекласти як «постправда» чи «пост-істина». За визначенням британських лінгвістів, це поняття позначає «обставини, за яких об'єктивні факти менше впливають на формування громадської думки, ніж емоції чи особисті переконання».

Концепція «пост-правди» існує упродовж останнього десятиліття, проте масове вживання цього поняття пов'язане з референдумом про вихід Великобританії з ЄС та президентськими виборами в США в 2016 р. Наукова спільнота занепокоєна розповсюдженням згаданого явища, намагається всебічно його осмислити і розробити певні запобіжники для зменшення його негативного впливу на функціонування суспільного організму ліберальної демократії, оскільки маніпулювання емоціями і скандальні заяви, які транслюються через телебачення, інтернет і соціальні мережі, сьогодні важливіші за об'єктивні факти. Цим неприроднім явищем останнім часом користуються політики в боротьбі за владу з опозицією, що в свою чергу є «невидимою зброєю» для демократичних суспільств [1].

Дослідницький інтерес до поняття неправда виник ще за часів античності з появою в Афінах у V столітті до нашої ери школи софістів. Неправда цікавила софістів як риторичний прийом, як інструмент ведення спору. Перша спроба теоретичного осмислення поняття неправди була зроблена Августином Блаженним, який виділяє вісім типів неправди: 1) «смертоносна» неправда в релігійній доктрині; 2) неправда, яка завдає кому- небудь шкоду, не маючи ніякої користі; 3) неправда, яка приносить користь одній людині, але шкодить іншій; 4) неправда з метою отримання задоволення як від самого процесу, так і від його результату - успішного обману; 5) неправда з метою зробити бесіду приємною; 6) неправда, яка нікому не шкодить, але є для когось корисною, адже економить його гроші; 7) неправда, яка не завдає нікому шкоди, але рятує від смерті людину, нехай навіть злочинця; єдиним винятком є надання свідчень в суді; 8) неправда, яка не приносить нікому шкоди, але рятує від осквернення тіла. В основі цієї класифікації лежить принцип «гріховності». Августин Блаженний зазначав, що брехня, метою якої є нанесення шкоди кому-небуть, обтяжена гріхом; гріховність неправди зменшується, якщо вона на благо - або собі на втіху, і тоді це жартівлива, або не шкідлива брехня, або допомагає іншим, і тоді це послужлива неправда.

На думку Фоми Аквінського, розподіл видів неправди має здійснюватися відповідно до того, «що від природи властиво певному явищу», а не до того «ефекту, який вона справляє». Так, філософ стверджував, що неправда є опозицією правді; правда є нормою, згідно з якою можуть бути відхилення більшою або меншою мірою; отже, основними видами неправди є неправда як результат перебільшення і неправда як результат применшення.

Класифікація запропонована К. Ясперсом, Грунтується на етично орієнтованому підході до вивчення обману Августина Блаженного. Дослідник надає особливого значення принципу, в основі якого - мета здійснення обману: неправда може бути спрямована як на несення шкоди іншим, так і на отримання особистої вигоди, а також може бути «на благо без втрат». Виділено типи неправди відповідно до типів ситуацій, у яких вона виникає, і мети, яку вона ставить перед собою. Ціллю загальноприйнятого обману, за К. Ясперсом, є полегшення комунікації між людьми; це «неправда, в результаті якої не обманюють один одного, а тактовно маскують щось неприємне». Білою брехнею науковець уважає неправду «на порятунок», яка виникає під тиском обставин, що становлять загрозу для певної особи [2, с. 77-78].

В біблійних текстах існує багато прикладів до поняття неправди. «Усяка неправда -- то гріх» (1 Івана 5:17), «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!» (Вихід 20:16) тощо -мали б раз і назавжди поставити крапку в цьому питанні. Але справа ускладнюється тим, що в житті біблійних героїв неправда практикувалася, а не засуджувалася Богом. «І звелів був єгипетський цар єврейським бабам--сповитухам, що одній ім'я Шіфра, а ім'я другій -- Пуа, і говорив: «Як будете бабувати єврейок, то дивіться на порід: коли буде син, то вбийте його, а коли це дочка, то нехай живе». Але баби-- сповитухи боялися Бога, і не робили того, як казав їм єгипетський цар. І вони лишачи хлопчиків при житті. І покликав єгипетський цар баб-сповитух, та й сказав їм: «Нащо ви робите цю річ, та лишаєте дітей при житті?» І сказали баби--сповитухи до фараона: «Бо єврейки не такі, як єгипетські жінки, бо вони самі баби-- сповитухи: поки прийде до них баба--сповитуха, то вони вже й народять». І Бог чинив добро бабам--сповитухам, а народ розмножувався, і сильно міцнів» (Вихід1:15--20).

«І послав єрихонський цар до Рахави, говорячи: «Виведи тих людей, що до тебе прийшли, що ввійшли до твого дому, бо вони прийшли, щоб вивідати ввесь цей Край». А та жінка взяла двох тих людей, та й сховала їх. І сказала: «Так, приходили були до мене ті люди, та я не знала, звідки вони. А коли замикалася брама зо смерком, то ті люди вийшли. Не знаю, куди ті люди пішли. Швидко женіться за ними, то ви доженете їх». А вона відвела їх на дах, та й схована їх у жмутах льону, що були зложені в неї на даху» (Ісуса Навина 2:3-6). В наведених вище біблійних текстах використовувалася для досягнення благої мети, тобто мета виправдовує засоби. Випадки такої неправди ми знаємо із історії, наприклад, переховування євреїв у роки війни, нелегальне розповсюдження Біблії у країнах, де вона заборонена, підбадьорення смертельно хворих людей або тих, хто перебуває в глибокій депресії [3].

На теренах сучасної наукової парадигми знань існує безліч визначень неправди. Практично кожен дослідник, який звертається до цієї проблеми, трактуючи це поняття, намагається уточнити, вдосконалити вже існуючі. Останніми роками в ЗМІ та у соціальних медіа часто використовується англомовний переклад поняття неправди - «фейк» від англ, «fake», тобто підробка. Часто фейк трактують як синонім до поняття неправда, як «неправдива, недостовірна інформація, неперевірений фактаж» [4].

Чи варто державі включатися в боротьбу з поширенням недостовірної інформації? Що небезпечніше для демократії: фейкові новини чи способи з ними боротися? Історія вчить, наскільки небезпечним є регулювання урядом розповсюдження фейкових новин. У IV столітті до нашої ери афінський оратор Демосфен зауважив, що різниця між афінською демократією та спартанською олігархією полягає в тому, що в Афінах люди могли хвалити спартанську конституцію і критикувати афінську, тоді як у Спарті хвалити будь-яку іншу конституцію заборонялося. Цей лакмусовий папірець зараз більш актуальний для демократій, ніж 2000 років тому. Для справжньої ліберальної демократії також важливою є умова, що ніхто, а насамперед державні установи, не мають права визначати, що є істиною в питаннях політики та публічних дебатів [3].

Нещодавно керівництво Малайзії настільки занепокоє не обсягом інформації в ЗМІ, що закликало упровадити вперше в світі державне регулювання у сфері боротьби з фейковими новинами. Так, ЗО квітня 2018 р. нижня палата парламенту прийняла законопроект, який заборонив поширення дезінформації, в противному випадку передбачається покарання у вигляді шести років позбавлення волі. Кримінальному переслідуванню підлягають не тільки суб'єкти, які зловмисно поширюють такий матеріал, а також Інтернет-провайдери, які несуть відповідальність за зміст стороннього контенту, включаючи отриману інформацію за межами країни. Влада Малайзії стверджує, що законопроект має намір захистити фізичних та юридичних осіб від інтернет- атак. Міністр зв'язку та мультимедіа п. Саллех в одному із своїх інтерв'ю зазначив: «У Малайзії є свобода слова, але свобода не буде поширювати фальшиві новини. Будь- яка інформація не підтверджена урядом, вважається неправдивою». Але така точка зору не підтримується представниками Партії народної справедливості, які являються опозицією до правлячої коаліції «Барисан», головою якої є прем'єр-міністр Малайзії Наджиб Тун Разак. На думку представників опозиції законодавство має намір придушити свободу слова перед черговими виборами прем'єр-міністра та розслідування скандалу пов'язаного з 1 Фондом Малайзійського Розвитку Берхад, відомим як 1MDB [6].

Можна погодитися із позицією керівництва Малайзії, що навмисне розповсюдження дезінформації є загрозою для будь-якого суспільства. Однак стратегія боротьби з фальшивими твердженнями може бути небезпечнішою, ніж сама брехня. Законотворці мають намір втрутитися в процес перевірки інформації та усунення новин, які будуть визнані «фейковими», а на медіа компанії, які не виконуватимуть цих вимог, необхідно накладати штрафи.

Проте це дуже небезпечно з кількох причин. По- перше, упродовж історії зафіксована величезна кількість емпіричних даних із різних країн, які дозволяють зрозуміти, що навіть демократичні уряди намагаються використати такі повноваження насправді для того, щоб «закрити рота» опонентам та заборонити висловлювання, які їм не подобаються.

Наприклад, під час Французької революції намагання держави захистити істину призвело до того, що почали страчувати людей, звинувачених у поширенні неправдивих новин. Серед страчених були ті, хто критикував засновників Епохи терору якобінської диктатури.

У 1798 році конгрес США прийняв Закон про підбурювання до заколоту, щоб карати за неправдиві заяви про уряд, зроблені зі зловмисними намірами. Цей закон використовували для придушення поглядів, з якими не погоджувалась федеральна адміністрація президента Джона Адамса. Такий історичний досвід є однією з причин, чому в США заборонено судове переслідування за неправдиві заяви про уряд і чому свобода слова захищена Першою поправкою.

У недемократичних суспільствах заборона розповсюдження неправдивої інформації є потужним інструментом переслідування релігійних та етнічних меншин і придушення політичних протестів. Ми це бачили в комуністичних країнах за «залізною завісою» під час Холодної війни, а зараз це характерно для сучасних авторитарних режимів, таких як Єгипет, Росія, Китай та Туреччина.

Фактично, закони проти фейкових новин, які пов'язані з політичними подіями, вимагатимуть, щоб демократичні держави уповноважували поліцію та суддів визначати, що є істиною. Загроза покарання може стримувати людей і перешкоджати розповсюдженню навіть правдивих тверджень та думок [5].

Аналіз української юридичної практики показує переконливі аргументи, які доводять, що криміналізація розповсюдження фейкових новин суперечить принципам свободи слова, викладених у міжнародних конвенціях з прав людини. В справі «Салов проти України» Європейський суд постановив, що: «сама стаття 10 Європейської конвенції з прав людини не забороняє обговорення або поширення отриманої інформації, навіть якщо виникають серйозні сумніви щодо її вірогідності. В іншому випадку особи були б позбавлені права висловлювати свої погляди та думки щодо заяв, розповсюджених засобами масової інформації, і з'явилися б необгрунтовані обмеження свободи вираження поглядів».

В справі «Українська Прес-група проти України» відомі політичні діячі оскаржували на національному рівні поширення про них неправдивої інформації у газеті «День» (власник - «Українська Прес-група»), і національні суди прийняли рішення про відшкодування їм моральної шкоди, у зв'язку із чим «Українська Прес- група» (заявник) звернулася до Європейського суду за захистом права, передбаченого статтею 10 Європейської конвенції.

Європейський суд дійшов висновку, що «українське право і практика чітко запобігали тому, щоб суди розрізняли оціночні судження, справедливі коментарі чи твердження, що не підлягають доказуванню, а отже, містили не гнучкі елементи, які в разі їх застосування могли стати причиною прийняття рішень, що не узгоджуються зі статтею 10 Конвенції». «У статтях про політичних діячів висловлювалися оціночні судження, які, будучи використаними в ході політичної риторики, не підлягали доведенню, що не було враховано національними судами. Хоч публікації про політичних діячів і містили критику та були образливими і навіть шокуючими, проте політичні лідери, обираючи свою професію, були відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це є той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві».

Таким чином Європейський суд вказав, що «українські суди перейшли межу розсуду, визнання заявника винним у наклепі було вочевидь непропорційним меті, що переслідувалася, та втручання у свободу вираження слова не відповідало нагальній суспільній необхідності, яка б переважала суспільний інтерес суспільства у законній політичній дискусії щодо передвиборчої кампанії та політичних фігур, залучених до неї». Тому Суд вирішив, що мало місце порушення ст.10 Європейської конвенції [7].

Висновки. Боротьба з неправдивою, недостовірною інформацією відома людству протягом століть: про неї говорили у біблійні часи, існувала вона й у класичній Греції. Унікальність нинішньої проблеми у тому, що в світі «пост-правди» дезінформація може поширюватися політиками, а заборона емоційних висловлювань для опонентів може призвести до прямої загрози для ліберальної демократії. Іншими словами, закони проти фейкових новин, які пов'язані з політичними подіями, вимагатимуть, щоб демократичні держави уповноважували відповідні державні інститути визначати, що є істиною в питаннях політики та публічних дебатів. На суб'єктивну думку автора, загроза покарання буде стримувати людей перешкоджати розповсюдженню правдивої інформації. Зіштовхнувшись із плюсами та мінусами цифрових технологій у світі «пост-правди», ми повинні засвоїти історичні уроки регулювання урядом розповсюдження фейкових новин та скористатися порадою Надзвичайного і Повноважного Посла України, професора Б. І. Гуменюка «навчитися жити без брехні»!

Список використаних джерел

1. Дем'яненко В. М. Інформаційна гігієна в епоху «пост- правди»[Електронний ресурс] / В. М. Дем'яненко. - 2017. - Режим доступу: http://molodyvcheny.in.Ua/files/journal/2017/9.l/12.pdf

2. Омельчук Ю. О. Псевдоновини як жанр сучасного англомовного медіадискурсу: лінгвокогнітивний, комунікативно- прагматичний параметри: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 «Германські мови» / Ю. О. Омельчук. - Запоріжжя, 2017. - 230 с.

3. Український переклад І. Огієнка / Біблія Онлайн [Електронний ресурс] /1. Огієнко. - Режим доступу: https://www.bibleonline. ru/bible/ukr/

4. Кіца М. О. Фейкова інформація в українських соціальних медіа: поняття, види, вплив на аудиторію / М. О. Кіца // Наукові записки [Української академії друкарства]. - 2016. - №1. - С.281- 287. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_2016_l_37.

5. Осока С. Що небезпечніше для демократії: фейкові новини чи способи з ними боротися?[Електронний ресурс] / С. Осока. - 2017. - Режим доступу: https://irrp.org.ua/shho-nebezpechnishe-dlyademokratiyi-fejkovi-novyny-chy-sposoby-z-nymy-borotysya/

6. Beech Н. As Malaysia Moves to Ban «Fake News», Worries About Who Decides the Truth [Electronic resource] / H. Beech. - 2018.

7. Access mode: https://www.nytimes.com/2018/04/02/world/asia/ malaysia-fake-news-law.html

8. Булгакова M. Порушення Україною права на свободу вираження поглядів - практика Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / М. Булгакова. - 2013. - Режим доступу: http://stop-x-files-ua.org/porushennya-ukrajinoyu-prava-nasvobodu-vyrazhennya-pohlyadiv-praktyka-evropejskoho-sudu-z- prav-lyudyny/

References

1. Demianenko V. M. Informatsiina hihiiena v epokhu «post- pravdy» [Elektronnyj resurs] / V. M. Demianenko. - 2017. - Rezhym dostupu: http://molodyvcheny.in.Ua/files/journal/2017/9.l/12.pdf

2. Omelchuk Y. O. Psevdonovyny yak zhanr suchasnoho anhlomovnoho mediadyskursu: linhvokohnityvnyi, komunikatyvno- prahmatychnyiparametry: dys. ... kand. filol. nauk: 10.02.04 «Hermanski movy» / Y. O. Omelchuk. - Zaporizhia, 2017. - 230 s.

3. Ukrainskyi pereklad I. Ohiienko / Bibliia Onlain [Elektronnyj resurs] / I. Ohiienko. - Rezhym dostupu: https://www.bibleonline.ru/ bible/ukr/

4. Kitsa M. O. Feikova informatsiia v ukrainskykh sotsialnykh media: poniattia, vydy, vplyv na audytoriiu / M. O. Kitsa // Naukovi zapusku [Ukrainskoi akadenii drukarstva]. - 2016. - №1. - S.281-287. -Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_2016_l_37.

5. Osoka S. Shcho nebezpechnische dlia demokratii: feikovi novunu chy sposoby z nymy borotysia? [Elektronnyj resurs] / S. Osoka. - 2017.

6. Rezhym dostupu: https://irrp.org.ua/shho-nebezpechnishe-dlya- demokratiyi-fejkovi-novyny-chy-sposoby-z-nymy-borotysya/

7. Beech H. As Malaysia Moves to Ban «Fake News», Worries About Who Decides the Truth [Electronic resource] / H. Beech. - 2018.

8. Access mode: https://www.nytimes.com/2018/04/02/world/asia/ malaysia-fake-news-law.html

9. Bulhakova М. Poruschennia Ukrainiiu prava па svobodu vyrazhennia pohliadiv - praktyka Yevropeiskoho sudu z prav liudyny [Elektronnyj resurs] / M. Bulhakova. - 2013. - Rezhym dostupu: http:// stop-x-files-ua.org/porushennya-ukrajinoyu-prava-na-svobodu- vyrazhennya-pohlyadiv-praktyka-evropejskoho-sudu-z-prav- lyudyny/

Размещено на Allbest.ru