Проблеми децентралізації в контексті історичного розвитку США

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ США

Богдан Ростіянов

доцент кафедри філософських та соціально-політичних наук ОРІДУ НАДУ при Президентові України, к.філол.н.

Актуальність пропонованої статті полягає в актуальності самого питання про децентралізацію - воно, як відомо, на часі в Україні. І виникає ще одне відповідне питання: чи не можна було б чогось цінного в цьому відношенні запозичити чи взяти на озброєння - з досвіду тієї країни, яка для сучасної України є безперечним зразком? Тим більше, що в багатющому історичному досвіді державного управління цієї країни обов'язково має знайтися щось цінне для нашого вітчизняного сьогоденного досвіду. Мета статті - опрацювати проблематику децентралізації в контексті історичного досвіду США. Відповідні завдання статті: зупинитися на історичному аналізі питання розширення території США в ХІХ столітті - й відповідних проблемах державності; кілька слів сказати про таку важливу історичну подію як Громадянська війна в США - й зміцнення федерації; сказати й про відому «Реконструкцію Півдня» по завершенні Громадянської війни - з погляду саме децентралізації; поміркувати в контексті децентралізації про розвиток державного устрою США наприкінці ХІХ - на початку й у першій половині ХХ ст. - коли США перетворювалися на світову державу; подивитися на сучасну ситуацію зі штатами в США - в контексті децентралізації; взяти уроки децентралізації в США - для сучасної України.

Ключові слова: адміністративна одиниця, адміністративний поділ, автономія, децентралізація, державність, державне управління, державно-управлінський історичний досвід, громадянська війна, змінення федерації, місцеві закони, конституційні закони, республіканська форма правління, регіональний рівень, територіальна експансія, суверенітет, політична криза, правова система, форма правління, юрисдикція

Problems of decentralization in the context of historical development of the USA. Bogdan Rostiyanov

The urgency of the proposed article is the relevance of the issue of decentralization itself - it is known to be on time in Ukraine. And the question arises: was there anything worthwhile to borrow or to take on the weapon - from the experience of the country, which for the modern Ukraine is an indisputable example? Moreover, in the rich historical experience of the state administration of this country, it is necessary to find something valuable to our domestic experience today. The purpose of the article is to work out the issues of decentralization in the context of US historical experience. Relevant tasks of the article: to dwell on the historical analysis of the expansion of US territory in the nineteenth century - and the corresponding problems of statehood; a few words to say about such an important historical event as the Civil War in the USA - and the strengthening of the federation; to say about the well-known "Reconstruction of the South" after the end of the Civil War - in terms of decentralization itself; to think in the context of decentralization on the development of the US state system in the late nineteenth century - in the beginning and in the first half of the twentieth century. - when the US turned into a world power; look at the current state of affairs in the US - in the context of decentralization; take lessons of decentralization in the US - for modern Ukraine. The modern apparatus of the federal government of the USA has more than 2 million people. The president himself does not appoint anyone personally from this mass of officials, but his signature is the appointment to senior positions in the federal executive authorities. Personally, the president appoints: ministers and their deputies; employees of the White House apparatus; heads of departments of the Executive Directorate of the President; heads of federal agencies; Chairman and Board Members of the Federal Reserve; the head of the Export-Import Bank of the USA; director of the FBI; director of the CIA; Head of the Committee of Chiefs of Staff; the highest officer of all troops; US Ambassadors Abroad and US Representatives in International Organizations. In general, of about 11,000 executives in the executive apparatus of the federal government, the US president personally appoints about a thousand people. In the structure of executive bodies, the center of gravity of public administration in all models of power invariably falls on the government. The President himself holds a meeting of the Cabinet and approves the agenda of these meetings. The Cabinet of Ministers of the United States is not a collegiate body in terms of decision-making principles at its meetings. Discussions on various issues of public policy may have a collective character, but all decisions at the cabinet meetings are accepted personally by the president, even if most members of the cabinet stand against these decisions. We see that in the United States, along with the federal political authorities, a significant role is played by local legislative and executive authorities, the structure and competence of which is determined by the state legislatures. The United States is the first federal state in history, the political system of which is defined and enshrined in the Constitution of the country. Federalism in the United States is something like a compromise between unitary and confederative political organizations. The federal structure consists of 50 states and one autonomous district - Colombia. Central Legislative and Executive Power is located in Washington (Congress, White House, President), followed by states, counties, municipalities, local government, city mayors. In each state, the governor, members of the state legislature, mayors of cities are elected by local residents and responsible - first of all - before their voters. Legislatures of the state are represented by bicameral and unicameral legislative assemblies. The executive power in the states is carried out by governors who are elected by the population of the states for a term of 2 or 4 years. States have all the attributes of state sovereignty (flag, coat of arms, anthem). Decentralization of the power of legislative and executive bodies of the American federation is precisely foreseen by the presidential republic in the United States, and does not harm the strong presidential power. In the United States, there is no Institute of Presidential Presidents in the states. State power has more powers and real independence from the center - although state power is obliged to adhere to the federal constitution and federal laws. The state powers include: the adoption of their own laws and constitutions, the creation of local authorities and the protection of public order, elections to legislative and executive bodies of states and local self-government, the establishment of principles of justice and justice, regulation of the economy and trade within states, etc. However, they are not entitled to change the form of government assigned to them to withdraw from the federation on their own will, to foreign policy and military activities, the issue of money and control over money circulation; they are limited in the financial sphere and the establishment of quotas for immigration and a number of other rights established by national programs and parities. At the same time, the predominant jurisdiction of the states includes, in addition to the aforementioned authorities, the organization of public education and health care, public order provision, construction and maintenance of roads and communications, control over the use of land and natural resources, etc. Why would Ukraine not take into account the interesting positive experience of decentralization contained in the history and present of the «most democratic» country in the world? After all, not only from the bad one should take an example, although it is «infectious». Key words: administrative unit, administrative division, autonomy, decentralization, statehood, public administration, state-managerial historical experience, civil war, change of federation, local laws, constitutional laws, republican form of government, regional level, territorial expansion, sovereignty, political crisis, legal system , form of government, jurisdiction.

Актуальність нашої статті полягає, напевно, в актуальності самого проблеми питання про децентралізацію - воно, як відомо, на часі в Україні. І виникає ще одне відповідне запитання: чи не можна було б чогось цінного в цьому відношенні запозичити чи взяти на озброєння - з досвіду тієї країни, яка для сучасної України є безперечним зразком? Тим більше, що в багатющому історичному досвіді державного управління цієї країни обов'язково має знайтися щось цінне для нашого вітчизняного сьогоденного досвіду. децентралізація громадянський війна америка

Відповідні завдання нашої статті - такі:

1) зупинитися на історичному аналізі питання розширення території США в ХІХ столітті - й відповідних проблемах державності;

2) кілька слів сказати про таку важливу історичну подію як Громадянська війна в США - й зміцнення американської федерації;

3) сказати й про відому «Реконструкцію Півдня» по завершенні Громадянської війни - з погляду саме децентралізації;

4) поміркувати в контексті децентралізації про розвиток державного устрою США наприкінці ХІХ - на початку й у першій половині ХХ ст. - коли США перетворювалися на світову державу;

5) подивитися на сучасну ситуацію зі штатами в США - в контексті децентралізації;

6) взяти уроки децентралізації в США - для сучасної України.

Питання державно-управлінського історичного досвіду Сполучених Штатів Америки досліджували такі вчені: С. Бурин, А. Бушков, Б. Гончар, Р Іванов, Н. Ковалевський, Г. Куропятник та ін. [2; 3; 4; 5; 8; 9].

Зупинимося коротко на історичному аналізі розширення території США в ХІХ столітті й проблемах дер-жавності. Відомо, що розширення території США проходило за рахунок прямих захоплень земель індіанців, котрих селили в резервації; частину території відвоювали в Мексики (Техас, Флорида); частину придбали шляхом купівлі (Луїзіана у Франції, Аляска у Росії). Потік емігрантів-переселенців сприяв швидкому освоєнню нових земель (населення США зросло з 5,3 млн. у 1800 році - до 23,1 млн. у 1850 році). Порядок створення нових штатів визначався так званим «ордонансом» 1787 року. Коли населення нової території досягало певної чисельності, Конгрес оголошував її автономією з місцевим виборним законодавчим зібранням. Губернатора призначав президент за згодою сенату, і це обумовило жорсткий контроль з боку центру (губернатор наділявся правом вето по відношенню до рішень законодавчих зборів, а Конгрес міг не тільки скасувати місцеві закони, а й позбавити територію автономії). Через деякий час автономія здобувала право на реорганізацію в штат за умови введення республіканської форми правління, визнання Конституції та інших конституційних законів США. Конвент складав конституцію штату, котра затверджувалася голосуванням. Створювалися органи влади й управління. Далі Конгрес ухвалював рішення про прийняття нового штату до союзу. Рідше це відбувалося іншим шляхом - шляхом самовизначення чи відокремлення від іншого штату. На початок ХХ ст. у складі США налічувалося вже 48 штатів.

1803 року, користуючись сприятливою ситуацією, Т. Джефферсон за 15 млн.дол. купив у Наполеона величезну територію під назвою «Луїзіана» (вона пролягала від Мексиканської затоки аж до Канади. Ця оборудка, здійснена всупереч Конституції й в обхід Конгресу, подвоїла початкову територію США. Потім внаслідок американо-мексиканської війни 1846 - 1848 рр. Мексика віддала США Техас, Каліфорнію, Арізону, Нью-Мексико, Неваду, Юту й частину Колорадо, площа яких перевищувала території Франції й Німеччини разом узятих. В подальші десятиліття США здійснювали територіальну експансію тими ж самими методами. 1867 року цар Олександр ІІ продав Америці величезну територію Аляски (її площа майже вдвічі більша за площу Франції) за мізерну суму (7,2 млн.дол.). В результаті іспано-американської війни 1898 р. США захопили Пуерто-Ріко, о. Гуам, Філіппіни, окупували формально оголошену незалежною Кубу.?

Кілька слів тепер скажемо про Громадянську війну й зміцнення федерації. В ХІХ столітті спостерігалася активна експансія на захід південних штатів (екстенсивний характер плантаційного господарства) й північних штатів (потреби промисловості й фермерство). У 1818 - 1820 рр. відбулася загальнонаціональна політична криза у зв'язку з Міссурі. На цей час у складі федерації перебувало 11 рабовласницьких і 11 вільних штатів, і рабство вперше постало як загальнонаціональна проблема. В результаті тривалих дебатів було досягнуто компроміс: Міссурі вступав до федерації як рабовласницький штат, але одночасно Мен входив до федерації як вільний штат, й була встановлена межа рабства по 36-му градусу північної широти. Ця політична оборудка, що отримала назву першого Міссурійського компромісу, являла собою спробу підтримання історичної рівноваги представництва рабовласницьких і вільних штатів у сенаті.

Після Міссурійського компромісу в країні починається широкий рух за скасування рабства, котрий зазвичай називають рухом аболіціонізму. 1850 року було досягнуто новий компроміс: Північна Каліфорнія вступала до федерації як вільний штат, але одночасно був прийнятий закон, що зобов'язував владу північних штатів затримувати рабів-утікачів й повертати їх господарям. 1854 року було прийнято білль про Небраску: рішення про рабство мало прийматися населенням нового штату. Це призвело до збройних зіткнень загонів рабовласників - і противників рабства, й означало переддень Громадянської війни. 1854 р. відбулося утворення республіканської партії, в програмі якої були означені заходи з обмеження рабства. 1859 р. сталося повстання Джона Брауна, котре зробилося спробою боротьби за скасування рабства збройним шляхом.

В листопаді 1860 року на пост президента було обрано видатного прибічника скасування рабства, одного з організаторів Республіканської партії Авраама Лінкольна. Це показало зміни в співвідношенні суспільних сил на користь аболіціоністів, й означало крах багаторічної політичної гегемонії рабовласників. А. Лінкольн переміг завдяки програмі, котра містила вимоги щодо обмеження рабства. У відповідь спалахнув заколот південних штатів. В грудні 1860 Південна Кароліна оголосила про вихід із союзу, й до лютого за нею вийшли ще 6 штатів, котрі 4 лютого 1861 р. на з*їзді проголосили утворення Південної Конфедерації зі столицею в Річмонді - й обрали свого президента - Джефферсона Девіса. Всього з федерації вийшло 13 південних штатів. Невдовзі після офіційного вступу Лінкольна на посаду президента в березні 1861 року конфедерати підняли заколот, намагаючись силоміць повалити конституційний уряд, проголосили нову конституцію Конфедеративних Штатів Америки. Прагнучи поширити рабовласницькі відносини на територію всього союзу, конфедерати почали 12 квітня 1861 року Громадянську війну.

Спочатку успіх сприяв «южанам». Перелом у війні стався у результаті заходів уряду Лінкольна 1862 року. Було проведено «чистку» армії від прибічників конфедерації, введено всезагальний військовий обов'язок, конфісковане майно заколотників, введено нові податки. А головне полягало в тому, що урядом Лінкольна прийнято два закони: «Гомстедакт» (травень 1862), за яким кожному бажаючому безкоштовно надавалася ділянка землі в 160 акрів, й «Прокламація про звільнення рабів» (вересень 1862), котра оголошувала вільними з 1 січня 1863 року всіх рабів, які належать заколотникам. Потім, по закінченні Громадянської війни (1865), прийнято 13-у поправку до конституції, котра предписувала: «У Сполучених Штатах чи в будь-якому місці, підпорядкованому їхній юрисдикції, не повинні існувати ні рабство, ні підневільне служіння, крім тих випадків, коли це є покаранням за злочин, за який особа була належним чином засуджена» [9, с. 378].

Весною 1865 року «южане» розгромлені, а 14 квітня (через 5 днів після закінчення бойових дій) в результаті замаху був убитий президент Лінкольн. Громадянська війна призвела до серйозних змін у правовій і політичній системі США. Важливе значення мали положення 14-ї поправки, котрі заборонили штатам приймати закони, що обмежують пільги й привілеї громадян США; заборонили штатам позбавляти будь-кого свободи чи власності без належної правової процедури - чи відмовляти будь-кому в межах своєї юрисдикції в рівному захисті законів. Дві ці поправки створили юридичні умови не тільки для звільнення негрів, а й урівнення їх у правах з білими громадянами. Однак прогресивні приписи 13-ї й 14-ї поправок були «торпедовані» рішеннями Верховного суду 1883 і 1896 рр., які визнали неконституційним Закон про громадянські права 1875 р. й конституційними закони штатів, котрі встановлювали «роздільні, але рівні можливості» для білих і чорних. Остання «поправка Громадянської війни» - 15-та, прийнята 1870 р. - забороняла дискримінацію на виборах: право голосу громадян Сполучених Штатів не повинно заперечуватися чи обмежуватися Сполученими Штатами чи якимось штатом за ознакою раси, кольору шкіри або в зв'язку з попереднім перебуванням в підневільному служінні» [2, с. 161]. Однак постанови цієї поправки були протягом століття мертвими для колишніх рабів.

Важливим наслідком Громадянської війни зробилося значне посилення президентської влади при А. Лінкольні, котре фактично справило суттєвий вплив на розвиток цього інституту протягом всієї подальшої історії США - і закінчилося встановленням «імперської президентської влади».

Кілька слів скажемо про відому «Реконструкцію Півдня» по завершенні Громадянської війни. Кривава Громадянська війна залишила Південь у стані економічного й політичного хаосу. Знадобилося 12 років реконструкції (1865 - 1877), щоби повністю інтегрувати південні штати в союз. За планом Конгресу Південь був розділений на 5 військових округів (в них вводилося військове управління). Військова адміністрація керувалася 14-ю поправкою (грудень 1865), котра надавала громадянські права неграм - і позбавляла права займати державні посади учасникам заколоту. «Реконструкція» передбачала економічні заходи: ліквідацію латифундій, заохочення дрібних і середніх господарств, розвиток промисловості, створення єдиного внутрішнього ринку. 1870 року введено в дію 15-ту по-правку, котра надавала виборчі права усім чоловікам, незалежно від кольору шкіри. Скасування військового управління відбувалося за умови прийняття цієї поправки. Нормалізація настала лише після виводу федеральних військ зі штатів розгромленої конфедерації.

З цього часу нова демократична партія повністю захоплює вплив у цьому регіоні. Однак расизм і сегрегація ще довгий час залишалися нормою життя не тільки для південних штатів, але і для «вільної» Півночі. Особливої «слави» зазнали суди Лінча й терористична організація Ку-клукс-клан. В цілому ж зміцнення федерації сприяло бурхливому розвитку США наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. З моменту закінчення Громадянської війни до початку ХХ віку в США відбулися колосальні зміни в усіх сферах життя суспільства. З аграрної республіки, якою були США ще в 60-х роках ХІХ століття, країна перетворилася при президентах У Мак-Кінлі й Т Рузвельті (наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.) на індустріальну державу. За сорок років населення США зросло з 31 до 76 мільйонів людей. За цей час до країни прибули 15 мільйонів іммігрантів, з котрих значну частину складали вихідці зі Східної і Південної Європи. Швидкими темпами зростали великі промислові міста: Нью-Йорк, Чикаго, Клівленд, Детройт. До складу союзу було прийнято 12 нових штатів; зник «кордон», що розділяв американізовані території і «Дикий Захід». Індіанські племена були вигнані зі своїх споконвічних земель й примусово переселені до резервацій. Знищення класу плантаторів широко розкрило двері для бурхливого розвитку капіталізму. Виникають трести, акціонерні товариства, банки, котрі займають командні пости в економіці.

Тепер кілька слів - про розвиток державного устрою США наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Перетворення США на світову державу, котра стала по суті колоніальною імперією - супроводжувалося суттєвими змінами в усіх підрозділах політичної системи. Однак ці зміни, в цілому спрямовані на розширення функцій центральних органів влади, далеко не завжди знаходили своє вираження у правовій системі. Переважно вони мали фактичний характер й були інкорпоровані не в юридичну, а в фактичну конституцію (як кажуть американці - «жива конституція»). На цей період припадають тільки дві поправки до конституції - 16-та й 17-та, ратифіковані 1913 року. 16-та поправка суттєво розширила податкові повноваження Конгресу. З тих пір встановлювані ним подоходні податки складають основну частину бюджетних надходжень. 17-та поправка скасувала старий порядок призначення сенаторів і ввела прямі вибори. Цей захід не лише демократизував процедуру формування сенату, а й суттєво підвищив його престиж і вплив. Важливе значення для Конгресу мала «парламентська революція» 1910 року, в результаті якої до цього всемогутній спікер палати представників був позбавлений права призначення членів усіх постійних комітетів палати й членства у доволі важливому комітеті правил, що визначали порядок процедури проходжень біллей і резолюцій. Цей захід сприяв установленню більш гнучких відносин постійних комітетів з впливовими групами тиску, оскільки в комітетах встановлювалося те ж саме співвідношення представників партій, що й у палатах Конгресу. Одночасно було вжито заходів щодо ліквідації спеціального затягування законодавчої процедури (таке, що постійно повторюється, на вимогу меншості, проведення поіменного голосування з метою визначення кворуму). Все це сприяло підвищенню ефективності роботи Конгресу.

Наприкінці ХІХ століття складається двопартійна система. В соціальному відношенні після війни різниця між партіями поступово стирається, але боротьба між ними зазвичай виливалася в бурхливу політичну дуель. Кожна прагнула довести виборцям, що саме вона віддзеркалює їхні інтереси. Але по суті розбіжності зводилися до митної політики й дрібних розходжень в політичних питаннях. Прихід однієї з партій до влади тягнув за собою зміну осіб в усіх ланках державного апарата знизу догори. Така практика створювала можливості для підкупу й корупції, але з іншого боку не дозволяла чиновникам подовгу займати місце. Обидві партії шумно обговорювали корупцію в держапараті й пропонували різні варіанти оздоровлення держустанов. 1883 року в результаті був прийнятий закон про цивільну службу, котрий забороняв практику роздачі посад за послуги у виборчій кампанії, і вводив систему конкурсних екзаменів для чиновників (поширювався тільки на 12% посад).

Після вбивства у вересні 1901 р. президента У Мак-Кінлі главою виконавчої влади став Т Рузвельт, котрий після переобрання в 1904 році займав цю посаду до 1909 року. При ньому остаточно закінчилася ера «правління Конгресу», тобто його відносна незалежність від президентської влади. Попередні президенти (Гаррісон, Клівленд і Мак-Кінлі) вважали себе агентами Конгреса, тобто тлумачили президентську владу в парламентарному дусі. Т Рузвельт не лише на практиці продемонстрував верховенство президентської влади у внутрішній і зовнішній політиці, він сформулював власну концепцію сильної президентської влади, підзвітної не Конгресу, а безпосередньо народові.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. велика увага приділялася посиленню бюрократичного апарата, пе-ребудові армії і поліції, котра була реорганізована за принципом регулярної армії, а також будівництву потужного флоту.

З 1913 року посаду президента зайняв В. Вільсон (був президентом до 1921 р.), котрий проголосив «еру нової демократії», але до початку Першої світової війни йому вдалося лише ввести прогресивний і подоходний податки й закон про Федеральні резервні банки й провести деякі інші дрібні заходи буржуазно-ліберального характеру.

Подивимося на сучасну ситуацію зі штатами в США - в контексті децентралізації. На даний момент у складі США налічується 50 штатів, останні з яких були прийняті до складу цієї країни 1959 року (Аляска й Гаваї).

Кожен штат має свою конституцію, законодавчі збори, губернатора, верховний суд і столицю. Адміністративний поділ штатів прописаний в їхніх конституціях. Так само як і Конгрес, законодавчі збори штатів є двопалатними (крім Небраски), і в більшості штатів створені за зразком Конгресу США. Також за зразком федерального конгресу нижня палата зазвичай називається палатою представників, а верхня - сенатом. У ряді штатів нижні палати йменуються також генеральними асамблеями або палатами делегатів.

Як правило, законодавчі збори штатів обираються на дворічний термін, конкретна його тривалість й чисельність палат дуже відрізняються від штату до штату. Порядок формування гілок влади в штатах багато в чому аналогічний федеральному, за винятком судової влади. У восьми штатах верховні судді призначаються губернатором, а в чотирьох - обираються законодавчими зборами штатів. Разом з тим у 16-ти штатах верховні судді не призначаються, а обираються на тривалий термін на безпартійних виборах, в 7-ми - на партійних виборах. Крім того, 15 штатів слідують так званому «плану Міссурі», згідно з яким кандидатури верховних суддів добираються особливою комісією й затверджуються губернатором. Така комісія складається частково з професійних юристів, членів колегії адвокатів, частково з громадян, відібраних губернатором. В трьох штатах «план Міссурі» модифікований. Конкретна тривалість терміну й кількість верховних суддів змінюється від штату до штату відповідно до місцевої конституції. На чолі кожного штату стоїть губернатор, котрий обирається населенням штату. В більшості штатів губернатор може обиратися не більш ніж на два чотирирічних строки (кількість строків не обмежується в штатах Коннектикут, Айдахо, Іллінойс, Айова, Массачусетс, Міннесота, Нью-Хемпшир, Нью-Йорк, Північна Дакота, Техас, Юта, Вермонт, Вашингтон й Вісконсин. Паралельно обирається віце-губернатор, котрий може належати до іншої політичної партії. В штатах Арізона, Мен, Нью-Хемпшир, Орегон, Теннесі, Західна Вірджинія і Вайомінг місцеві конституції посад віце-губернатора не передбачають, й відповідні функції покладаються на президента сенату штата. Крім того, в штатах Теннесі й Західна Вірджинія віце-губернатори обираються сенатом штата.

Основа побудови державної системи в США полягає в тому, що вона будується від штатів - до федерації, а не навпаки, й кожен штат має повний суверенітет на своїй території, за винятком того, що було передано федеральному урядові. Тому штати ухвалюють свої закони й мають свої податки, а тексти конституцій багатьох штатів набагато довші й докладніші, ніж Конституція США. Однак конституція і закони штатів не повинні суперечити Конституції США.

Таким чином, законодавство США має два основних рівні: рівень штату й федеральний. Згідно зі статистикою, щорічно в судах штатів розглядається до 27,5 млн. справ, тоді як у федеральних судах - тільки 280 тисяч. Загальна кількість рівнів судової влади відрізняється від штата до штата. Зокрема, Техас налічує 5 рівнів судів (мирові суди, муніципальні суди, суди графств, суди округів й апеляційні суди), причому штат має одночасно дві апеляційні інстанції - верховний суд, наприклад, штата Техас і суд з кримінальних апеляцій штата Техас. В деяких штатах проводяться референдуми. В Луїзіані діє романо-германське право, в той час як у решті штатів - англійське загальне право. До компетенції штатів відноситься все - крім того, що було передане у відання федерального уряду. У віданні штатів перебувають такі сфери, як освіта, в тому числі фінансування державних шкіл і вузів та управління ними, будівництво транспортної інфраструктури, видавання ліцензій підприємцям і фахівцям, забезпечення громадського порядку й кримінального правосуддя, видавання водійських прав і дозволів на укладення шлюбу, нагляд за фінансованими державою лікарнями й домами перестарілих, управління парками, нагляд за виборами (включаючи федеральні вибори), керівництво національною гвардією штата. У більшості штатів бюджети мають бути збалансованими, за винятком особливих ситуацій, перерахованих у конституції штата.

Найбільш типовими адміністративними одиницями штатів є округи й міста. Ці райони також мають свої статути, законодавчі, судові й виконавчі органи влади, котрі формуються через вибори. Хоча кожен з органів самоврядування є відносно невеликим за розміром, їх сумарна кількість така, що з півмільйона виборних посадових осіб США менше восьми з половиною тисяч відносяться до федерального й регіонального рівня. Решта працюють у місцевих органах самоврядування. У багатьох округах шериф, прокурор, суддя, мировий суддя, коронер (посадова особа, в обов'язки котрої входить встановлення причин смерті, що сталася за нез'ясованих обставин або раптово), глава податкової служби й ревізор є виборними посадами. В містах обираються муніципальні ради й мери, в деяких містах - також начальники поліції. В деяких округах і містах найвищі повноваження виконавчої влади зосереджені у руках професійного управляючого, котрого призначають (тобто наймають) представницькі органи самоврядування.

Одночасно з округами й містами існують спеціальні територіально-адміністративні одиниці штатів, котрі відповідають за водозабезпечення, економію води й природних ресурсів, пожежну безпеку, допомогу при надзвичайних ситуаціях, транспорт - і які фінансуються за рахунок окремих податків. Їхнє керівництво в одних випадках обирається, в інших - призначається владою штата. Управління державними школами здійснюють ради з освіти відповідного шкільного округа, котрі складаються або з виборних осіб, або з опекунів [6, т 3, с. 127].

В 33-х з 50-ти штатів столиця знаходиться не в найнаселенішому місті. Так, столиця штата Каліфорнія знаходиться не в Лос-Анджелесі, а в Сакраменто, а столиця штата Нью-Йорк - в місті Олбані. В результаті п'ять найбільш населених міст США не є столицями ні США, ні окремих штатів (лише шосте за кількістю населення місто Фініст є найбільш крупною столицею).

І ще кілька слів скажемо про федеральний уряд США. Сучасний апарат федерального уряду США налічує більше 2 мільйонів чоловік. Сам президент не призначає кожного особисто з цієї маси посадових осіб, але за його підписом відбуваються призначення на керівні пости у федеральних органах виконавчої влади. Особисто президент призначає: міністрів та їх заступників; співробітників апарату Білого дому; керівників підрозділів Виконавчого управління президента; глав федеральних відомств; голову й членів ради управляючих Федеральною резервною системою; голову Експортно-імпортного банку США; директора ФБР; директора ЦРУ; голову Комітету начальників штабів; вищий офіцерський склад усіх родів військ; послів США за кордоном й представників США в міжнародних організаціях. Взагалі з приблизно 11 тисяч керівних осіб у виконавчому апараті федерального уряду президент США особисто призначає близько тисячі осіб. У структурі виконавчих органів центр тяжіння державного управління при всіх моделях влади незмінно припадає на уряд. Президент сам веде засідання кабінету міністрів й затверджує порядок денний цих засідань. Кабінет міністрів США не є колегіальним органом з погляду принципа прийняття рішень на його засіданнях. Обговорення різних питань державної політики може мати колективний характер, але всі рішення на засіданнях кабінету приймаються особисто президентом, навіть якщо проти цих рішень виступає більшість членів кабінету [12].

Переходячи до висновків, зазначимо наступне. Ми бачимо, що в США поряд із федеральною політичною владою значну роль відіграють місцеві законодавчі й виконавчі органи влади, структура й компетенція яких визначається законодавчими органами штатів. США - перша в історії федеральна держава, політичний устрій котрої визначений і зафіксований в Конституції країни. Федералізм в США являє щось на зразок компромісу між унітарною й конфедеративною політичними організаціями. Державний федеральний устрій складають 50 штатів й один автономний округ

- Колумбія. Центральна законодавча й виконавча влада розташована у Вашингтоні (Конгрес, Білий дім, президент) й далі йдуть штати, округи, муніципалітети, місцеве самоврядування, мери міст. В кожному штаті губернатор, члени законодавчих зборів штата, мери міст обираються місцевими жителями й відповідальні

- насамперед - перед своїми виборцями. Законодавчі органи штатів представлені двопалатними й однопалатними законодавчими зборами. Виконавча влада в штатах здійснюється губернаторами, котрі обираються населенням штатів строком на 2 або 4 роки. У штатів є всі атрибути державного суверенітету (прапор, герб, гімн).

Децентралізація владних повноважень законодавчих і виконавчих органів американської федерації якраз і передбачається президентською республікою в США, і не шкодить сильній президентській владі. При цьому в США відсутній інститут представників президента в штатах. Влада штатів має більші повноваження й реальну незалежність від центру - хоча влада штатів зобов'язана дотримуватися федеральної конституції й федеральних законів. До кола повноважень штатів входить: прийняття власних законів і конституцій, створення органів місцевої влади й охорона громадського порядку, проведення виборів до законодавчих й виконавчих органів штатів і місцевого самоврядування, встановлення принципів судочинства й судоустрою, регулювання економіки й торгівлі всередині штатів тощо. Разом з тим вони не мають права на зміну в себе форми правління, закріплену Конституцією США, на вихід з федерації за власним волевиявленням, на зовнішньополітичну й воєнну діяльність, емісію грошей і контроль над грошовим обігом; вони обмежені у фінансовій сфері й встановленні квот на імміграцію та низку інших прав, встановленими загальнонаціональними програмами й паритетами. В той же час до переважного відання штатів відноситься, крім вищезазначених повноважень, ще організація народної освіти й охорони здоров'я, забезпечення громадського порядку, будівництво й підтримання доріг і комунікацій, контроль за використанням землі й природних ресурсів тощо.

Чому б Україні не врахувати цікавий позитивний досвід децентралізації, який міститься в історії й сучасності «найдемократичнішої» країни в світі? Адже не тільки з поганого треба брати приклад, хоч він і «заразительний».

Література

1. Бельсон Я.М., Ливанцев К.Е. История государства и права США. Ленинград: Нева, 1982. 442 с.

2. Бурин С.Н. На полях сражений гражданской войны в США. Москва: Наука, 1988. 346 с.

3. Бушков А. Неизвестная война. Москва: РИП- ПОЛ-классик, 2012. 350 с.

4. Гончар Б.М. та ін. Всесвітня історія: навч. посібн. Київ: Знання, 2011. 360 с.

5. Иванов РФ. Президентство в США. Москва: Знание, 1991. 64 с.

6. История США. Т.1-3. Москва: Политиздат, 1984-1985.

7. Кислица Н. А. Американская революция XVIII в. Москва: Знание, 1968. 326 с.

8. Ковалевский Н.Ф. Всемирная военная история: Хронологический обзор. Москва: ОЛМА-пресс, 2005. 496 с.

9. Куропятник Г П. Вторая американская революция. Москва: Наука, 1961. 278 с.

10. Соединенные Штаты Америки. Начало английской колонизации. URL: mmkaz.narod.ru\vigp 1\ literature\us_colonies.htm.

11. Соединенные Штаты Америки после Войны за независимость. URL: mmkaz.narod.ru\vigp 1\literature\ us_colonies.htm

12. Соединенные Штаты Америки. Рождение двухпартийной системы. URL: mmkaz.narod.ru\vigp 1\ literature\us_colonies.htm

Размещено на Allbest.ru