Становлення і розвиток волонтерства як інституту громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Формування та розвиток демократичної, правової держави в Україні може відбуватися винятково в умовах розвиненого громадянського суспільства. Громадянське суспільство, як одне із ключових понять політології, філософії, соціології, його інституційний вияв у наукових дослідженнях стає поряд із такими категоріями, як демократія і правова держава.

Актуальність визначення статусу та правових засад діяльності волонтерського руху як політичного інституту громадянського суспільства обумовлена цілою низкою причин, головною з яких є підвищення ролі громадян та їх добровільних об'єднань в усіх сферах життєдіяльності людини: політичній, економічній, соціальній, духовній та правовій, оскільки це найпотужніша сила в секторі громадянського суспільства, ефективна форма організації громадянського суспільства.

Світовий досвід розвитку демократії свідчить, що політичний режим, заснований на принципах народовладдя, не може бути сформований без належного функціонування інститутів громадянського суспільства, що є, в свою чергу, основою правової держави. Конституція України закріплює та гарантує право на об'єднання у різноманітні інститути громадянського суспільства волонтерський рух як інститут громадянського суспільства, політичні партії, громадські організації, професійні спілки, релігійні організації тощо. Інститути громадянського суспільства все ще перебувають на стадії свого формування, а тому не можуть повною мірою здійснювати громадський контроль над державною владою. Волонтерський рух в Україні став невід'ємною частиною глибоких соціальних змін у структурі українського суспільства.

Становлення і розвиток волонтерського руху в Україні на сучасному етапі відбувається за рахунок внутрішніх ресурсів та викликів, наприклад, відродження традицій добровільної допомоги, загальнонаціональний кризовий стан українського суспільства внаслідок різких структурних трансформацій, соціально-політичної нестабільності, а також зовнішніх ресурсів, наприклад, привнесені з-за кордону основи інституту міжнародного волонтерства.

Отже, нагальною є потреба у визначенні правового статусу волонтерського руху як інституту громадянського суспільства, формуванні узгодженої системи законодавчих вимог до порядку їх створення та діяльності, розкритті природи корпоративних норм права, що мають служити основним джерелом регулювання відносин між учасниками інститутів громадянського суспільства.

Метою статті є визначення системи єдиних засад діяльності волонтерського руху як інституту громадянського суспільства, розкрити основні підходи, представлені в науці, до визначення громадянського суспільства; з'ясувати структуру громадянського суспільства, визначивши єдині критерії, яким має відповідати інститут громадянського суспільства; провести класифікацію інститутів громадянського суспільства, що має лягти в основу визначення специфіки правового регулювання їх діяльності; дослідити особливості становлення громадянського суспільства в Україні; запропонувати шляхи вдосконалення чинного законодавства України, предметом регулювання якого є порядок створення і діяльність волонтерського руху як інституту громадянського суспільства; визначити особливості правового регулювання діяльності окремих інститутів громадянського суспільства; встановити природу правил поведінки, що встановлюються всередині окремого об'єднання людей і є обов'язковими для учасників такого об'єднання.

Питання становлення та функціонування громадянського суспільства завжди перебували в центрі наукових міждисциплінарних досліджень. До найґрунтовніших праць із зазначених проблем належать дослідження Е. Арато, Г. Арендт, А. Блека, Ю. Габермаса, Е. Гелнера, Р. Дарендорфа, Д. Кіна, Дж. Л. Коена, Р. Патнема, А. Селігмена. Серед вітчизняних вчених, що зробили свій внесок до розв'язання проблем, пов'язаних із еволюцію теорії громадянського суспільства, слід назвати А. Карася, В. Князєва, А. Колодій, А. Кочеткова, І. Кравченка, В. Моргуна, А. Одинцову, І. Орлову, А. Соловйова, В. Шинкарука та ін.

Важливий напрям це дослідження, метою яких є розкриття окремих аспектів взаємозв'язку громадянського суспільства, волонтерського руху як інституту громадянського суспільства з державою. До таких питань у своїх працях зверталися В. Дудченко, С. Кириченко, А. Костицький, В. Литвин, Ф. Рудич, В. Сіренко, В. Степаненко, М. Цимбалюк, Ю. Шемшученко, Г. Щедрова та ін.

Таким чином, погляди на природу громадянського суспільства можуть бути об'єднані за такими підходами: широкий підхід, за яким громадянське суспільство розглядається як етап розвитку суспільства загалом і включає в себе державу як один із його структурних елементів; підхід, за яким громадянське суспільство визначається через протиставлення державі й охоплює всю сферу позадержавних відносин; підхід, відповідно до якого основними сферами суспільного життя є публічна сфера (сфера реалізації загального суспільного інтересу, а тому сфера функціонування публічної влади), економічна сфера (у якій відбувається реалізація суто економічних інтересів і розвиток якої є можливим як за умови наявності громадянського суспільства, так і в умовах його відсутності або слабкості), сімейна сфера і, нарешті, громадська сфера, тобто сфера вільної комунікації членів суспільства з метою реалізації певного спільного інтересу, сфера реалізації свободи; підхід, прибічники якого закликають розглядати громадянське суспільство не тільки як сферу відносин, що існує в межах національної держави, але і як глобальнішу сферу, сферу глобального громадянського суспільства; підхід, відповідно до якого громадянським суспільством є будь-які форми комунікації членів суспільства для реалізації певних спільних інтересів громадських, політичних, економічних та ін. [1, с. 14].

Дослідники Д. Косенко, В. Степаненко визначили, що теоретичним містком, який поєднав неомарксистську концепцію громадянського суспільства та численні його сучасні інтерпретації, а також зв'язок з актуальною соціальною практикою, стали історико-концептуальні розробки німецького соціального теоретика Ю. Габермаса. Зокрема, становлення громадянського суспільства в Польщі за часів "Солідарності" майже відтворює у своїй спонтанності, множинності голосів та у формуванні нової соціальної ідентичності Габермасову ліберальну модель публічної сфери. Звичайно, таке "відтворення" відбувалось із певними адаптаціями, адже у своїх теоретичних розробках німецький теоретик навряд чи міг уявити виникнення нових форм сфери публічності, що була забезпечена активним розвитком самвидаву та широкою циркуляцією незалежних медіа за відсутності розвиненого ринку, як це було в Польщі на початку 1980-х рр. або мобілізаційних можливостей Інтернету на початку 2000-х рр. та пов'язаних із ними комунікативно-інформаційних особливостей "Помаранчевої революції" 2004 р. та "Революції гідності" 20132014 рр. в Україні [2, с. 144].

Волонтерський рух як політичний інститут громадянського суспільства є засобом акумуляції соціального капіталу, потужний інструмент політичного, соціального, культурного й економічного розвитку суспільства, який у ринкових умовах сприяє збереженню балансу в політичних відносинах та їх гармонізації, ефективний засіб об'єднання зусиль громадянського суспільства й органів державної влади щодо врегулювання соціальних проблем. Він є базисною передумовою й основою діяльності більшості громадських організацій, способом зниження соціальної напруги, оскільки державні структури неспроможні задовольняти соціальні потреби громадян. Крім того, волонтерський рух є інструментом збереження власної суверенності, розбудження самосвідомості та самоідентичності українського суспільства, підвищення рівня політичної культури, реактивним механізмом громадянського суспільства подолання деформацій розвитку гібридного політичного режиму, засилля корпоративно-кланових суспільних відносин, налагодження комунікації публічної сфери між владними інституціями і громадянським суспільством.

Фактором інституціоналізації громадянського суспільства в Україні стали протестні майдани, зокрема Євромайдан.

Дослідники вважають необхідним здійснення систематизації інституціональних факторів, по-перше, сприятливих для розвитку самоорганізованої громадянської активності, наприклад, набутий соціальний досвід самоорганізації та волонтерства, мотиваційні орієнтації громадян до самоорганізації, волонтерських і солідаристських практик часто поза організаційними рамками НУО, поширення новітніх електронно-комунікаційних технологій; по-друге, які блокують та перешкоджають розвитку, зокрема, стійкі суспільно-психологічні ефекти патерналізму у масовій свідомості, розколотість політико-ідеологічних і ціннісних орієнтацій населення країни, переважно за регіональним принципом, формування владних еліт зазвичай за принципом корпоративнокланової кооптації, глибоке соціально-економічне розшарування, відтворення патрон-клієнтелістських мереж та невеликий прошарок самодостатнього "середнього класу", масовий правовий нігілізм і нерозвинена культура правових контрактних взаємин [3, с. 2].

Проте питання діяльності волонтерського руху як інституту громадянського суспільства, вироблення єдиних принципів, на яких має базуватися законодавче забезпечення їх функціонування, визначення місця правил поведінки, що виробляються самими інститутами громадянського суспільства і поширюються винятково на їх членів, у системі соціальних норм предметом спеціальних наукових досліджень не ставали.

У вироблених політичною наукою підходах до визначення природи громадянського суспільства обґрунтовується, що в основі розуміння інститутів громадянського суспільства мають лежати певні єдині вихідні ознаки, що розкривають їх природу та дозволяють зрозуміти їх роль у суспільному житті. Відповідно, громадянське суспільство визначається через таку сутнісну ознаку, як забезпечення комунікації через спільний інтерес учасників відносин, що реалізується поза сферами родинних відносин і реалізації публічної влади. До сфери таких інтересів слід внести у тому числі інтереси економічні, оскільки активність членів соціуму, спрямована на реалізацію їх спільних економічних інтересів (бізнесасоціації, об'єднання співвласників, споживчі спілки, форми кооперації тощо), не повинна залишатися поза сферою громадянського суспільства. Адже ідея громадянського суспільства виникала саме як ідея свободи реалізації економічного інтересу. Підґрунтям особистісної свободи громадянського суспільства стала приватна власність, яка, створюючи багато центрів економічної влади, унеможливлює її централізацію однією особою, групою або партією і врівноважує владу держави. Підхід дозволяє виходити з розуміння громадянського суспільства як сфери вільної комунікації учасників суспільних відносин, в основі якої перебувають не родинні зв'язки, а мета реалізації певних спільних інтересів політичних, соціальних, економічних, культурних чи іншого характеру поза інститутами публічної влади [4, с. 243].

Реалізація активної позиції учасників волонтерського руху як інституту громадянського суспільства може здійснюватися поза тими формами, які передбачено чинним законодавством, адже його оновлення може не встигати за появою нових форм громадської активності, а тим паче випереджати її. У такому разі такі неформалізовані види активності будуть залишатися у сфері правового регулювання, оскільки їх учасники можуть розраховувати на судовий захист своїх прав у разі, якщо будуть чинитися перешкоди реалізації їх спільних інтересів, проте вони не будуть здійснюватися винятково у встановлених державою формах [5, с. 2].

Громадянське суспільство може вільно обирати форми свого існування, а тому його інститути можуть бути як формалізованими, тобто такими, що здобули певний, передбачений законодавством, правовий статус у той спосіб, який встановлено офіційно закріпленими нормами права, так і неформалізованими, такими, що засновані на певній стійкій формі спільної діяльності учасників суспільних відносин із метою реалізації певної спільної мети, які при цьому не потребують визнання з боку держави. При цьому до структури громадянського суспільства необхідно залучати не тільки інститути, але й інші елементи громадянського суспільства, у тому числі ті форми громадянської активності, що перебувають у передінституційному стані або інституціоналізації не потребують, наприклад, волонтерський рух, які можуть проводитися з певних соціально важливих питань проблеми безпеки руху, вшанування людей похилого віку, участь в інтернет-спільнотах тощо.

Конституція України 1996 р. не оперує поняттям "громадянське суспільство". У завуальованій формі його було проголошено в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.90; уперше в новітній історії України термін "громадянське суспільство" наведено в Законі України "Про надзвичайний стан" від 26.06.92. "Цей недолік Конституції негативно позначається на процесі формування громадянського суспільства", вважає В. Богайчук. До того ж він вважає стратегічно неприпустимою ситуацію, коли держава, проголосивши своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язала це на конституційному рівні із формуванням громадянського суспільства" [6, с. 165].

На підставі Основного Закону України була створена низка законодавчих актів, що регулюють діяльність окремих складових громадянського суспільства або окремі аспекти взаємодії суб'єктів громадянського суспільства, у тому числі волонтерських організацій, із суб'єктами публічної влади. Зокрема, це законодавчо-нормативні акти: "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" (03.07.91), "Про об'єднання громадян" (16.06.92) [4, с. 16], "Про інформацію" (02.10.92), "Про свободу совісті та релігійні організації" (23.12.93), "Про звернення громадян" (21.10.96), "Про місцеве самоврядування в Україні" (21.05.97), "Про благодійництво та благодійні організації" (16.09.97), "Про молодіжні та дитячі громадські організації" (01.12.98), "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (15.09.99), "Про внесення змін до Закону України "Про об'єднання громадян" (11.07.2001), "Про органи самоорганізації населення" (із змінами; редакція від 6.12.2012); Удосконалення нормативно-правового забезпечення організацій громадянського суспільства в контексті підписання Угоди про асоціацію 10 січня 2016 р. Інституціоналізації руху та організацій сприяли Закони України "Про громадські об'єднання", "Про волонтерську діяльність", Податковий кодекс України (у частині оподаткування неприбуткових організацій), Бюджетний кодекс України (у частині видатків державного та місцевих бюджетів для фінансової підтримки ІГС); постанова КМУ від 05.11.2008 № 976 "Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади".

Розглядаючи розвиток ідей громадянського суспільства в Україні й основні етапи його інституціоналізації, визначимо вплив на подальший розвиток інститутів громадянського суспільства Закону України "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012 № 4572-VI (відсутність обмеження для громадських організацій щодо захисту інтересів винятково своїх членів, спрощення державної реєстрації громадських об'єднань, приведення положень про контроль за діяльністю громадських об'єднань до європейських стандартів, спрощення ведення громадською організацією господарської діяльності для реалізації своїх статутних завдань) [2, с. 14].

Публічність інститутів у розумінні третьої статті закону "Про громадські об'єднання" означає, що "громадські об'єднання інформують громадськість" про свої цілі та діяльність. Ці приклади свідчать про викривлення діяльності громадянського суспільства.

5 березня 2015 р. прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України (щодо волонтерської діяльності)", у якому враховуються інтереси всіх волонтерських ініціатив та організацій, які залучають до своєї діяльності волонтерів. Згідно з ним, скасовується обов'язкова реєстрація волонтерських організацій в Міністерстві соціальної політики, визнаються неформальні групи, дозволяється індивідуальна волонтерська діяльність, скасовується обов'язкове страхування.

Визначальним на шляху становлення громадянського суспільства має бути відданість загальнолюдським цінностям, у яких втілені потреби й інтереси людства. Провідне значення для всього процесу формування волонтерського руху як інституту громадянського суспільства мають положення про права та свободи людини і громадянина, про їх природний і невідчужуваний характер.

В українському суспільстві поступово формується розуміння важливості належного правового, на конституційному рівні, забезпечення функціонування волонтерського руху як інституту громадянського суспільства. Наголошується, що взаємодія державних інститутів із волонтерським рухом як інституту громадянського суспільства є умовою існування правової демократичної держави.

В основі системи загальних вимог до діяльності інститутів громадянського суспільства мають лежати принципи громадянського суспільства, а саме, відкритість, плюралізм, ініціативність, самоврядність, автономність, громадська відповідальність, спрямованість на досягнення компромісів, на здійснення контролю інститутів публічної влади. Усі формалізовані інститути громадянського суспільства, у тому числі волонтерський рух як інститут створюються з особливим правовим статусом і мають спеціальну правосуб'єктність. Обсяг прав та обов'язків у різних видів об'єднань не збігається. Це поясняється намаганням закріпити в законодавстві всі права, спрямовані на найефективнішу реалізацію мети створення відповідної організації, і, водночас, не допустити зловживань із їх боку. На рівні чинного національного законодавства України виокремлено три групи актів, що регулюють діяльність інститутів громадянського суспільства: акти, які встановлюють загальні засади діяльності як політичних, так і неполітичних (прибуткових, так і неприбуткових) формалізованих інститутів громадянського суспільства; акти, що врегульовують діяльність формалізованих неполітичних інститутів громадянського суспільства. Вони у свою чергу поділяються на: ті, що регулюють діяльність неприбуткових неполітичних інститутів (відмінною рисою норм, що регулюють діяльність названих інститутів, є їх публічно-правовий характер; цим правове регулювання в зазначеній сфері відрізняється від інших сфер громадянського суспільства, де домінують приватноправові відносини); акти, що врегульовують діяльність формалізованих прибуткових інститутів громадянського суспільства; акти, які регулюють діяльність політичних формалізованих інститутів громадянського суспільства.

Отже, формуються правові засади діяльності основних формалізованих інститутів громадянського суспільства волонтерського руху, політичних партій, громадських об'єднань, засобів масової інформації, профспілкових організацій тощо. громадянський політичний волонтерський демократичний

Волонтерський рух як інститут особливу увагу приділяє аналізу правових засад регулювання діяльності громадських рад, які є постійно діючими консультативно-дорадчими органами, що створюються при органах державної влади, є інститутом громадянського суспільства, оскільки не належать до апарату держави, члени громадської ради не набувають статусу державного службовця і не входять до складу відповідного органу публічної влади; формуються із представників інститутів громадянського суспільства на основі форм їх взаємної самоорганізації; не фінансуються із державного чи місцевих бюджетів, не перебувають у відносинах підпорядкування щодо органів державної влади та місцевого самоврядування, не є підзвітними і підконтрольними їм; не можуть бути розформованими за ініціативою органів публічної влади.

Таким чином, існує об'єктивна потреба систематизації нормативно-правових актів, предметом регулювання яких є діяльність волонтерського руху як інституту. Створення єдиної законодавчої бази регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю інститутів громадянського суспільства, систематизація нормативноправових актів дозволить вирішити низку проблем, зокрема: забезпечити реалізацію принципу правової достатності у правовому регулюванні; уніфікувати термінологію; спростити процедури реєстрації та встановлення прозорих і простих процедур легалізації організацій, що є інститутами громадянського суспільства. Оптимальною формою такої систематизації визначено кодифікацію, результатом якої має стати Кодекс законів України про інститути громадянського суспільства.

Правове регулювання, через яке держава може намагатися здійснювати вплив на волонтерський рух як інститут громадянського суспільства, має здійснюватися у чітко визначених межах, здатних забезпечити поєднання та узгодження інтересів як суспільства загалом, представником якого є держава, так й інститутів громадянського суспільства. Таке правове регулювання має обмежитися встановленням у законодавстві таких елементів: порядок утворення та ліквідації таких об'єднань, мета створення, обсяг прав і обов'язків, ступінь контролю з боку державних органів за їх діяльністю, заходи впливу, що застосовуються до них [7, с. 80].

Розуміння корпоративних норм, за яким їх розгляд не зводиться винятково до сфери корпоративного права, тобто права господарських товариств та інших комерційних організацій. Такі відмінності як політичний чи неполітичний характер діяльності, наявність або відсутність мети отримання прибутку, можуть бути підставою для змістовних розбіжностей у нормативному регулюванні відносин за участі волонтерського руху як інституту громадянського суспільства, у той час як спільність природи зазначених утворень (об'єднання з метою досягнення певної мети поза інститутами публічної влади) має бути покладена в основу розуміння характеру правил поведінки, що виробляються такими об'єднаннями і є обов'язковими для їх учасників. Отже, ефективним може стати: поділ корпоративних норм на ті, що мають правовий характер, і корпоративні норми, які регулюють позаправові відносини, відносини, що не охоплюються сферою правового регулювання; розробка критеріїв розмежування локальних і корпоративних актів: локальні акти є актами, що приймаються уповноваженими суб'єктами публічної влади і поширюють свою дію на всіх осіб, що перебувають на певній території (тобто мають місцевий характер дії); корпоративні акти є актами, що приймаються інститутами громадянського суспільства і поширюють свою дію на кожного члена відповідного об'єднання, незалежно від місця його перебування [8, с. 271].

Право може лише встановити межу, у разі перетинання якої воно втрутиться до регулювання суспільних відносин. Зазвичай така межа пов'язана з необхідністю захисту прав, свобод і законних інтересів людини. Проте доки цю межу не перетнули, відносини перебуватимуть у позаправовому регулюванні.

Отже, розуміння волонтерського руху як інституту громадянського суспільства має ґрунтуватися на певних єдиних вихідних ознаках з іншими інститутами, які розкривають їх природу і дозволяють зрозуміти їх роль у суспільному житті, а отже волонтерський рух як інститут громадянського суспільства має визначатися через засновану на певному спільному інтересі комунікацію учасників суспільних відносин, що реалізується поза сферою родинних відносин і поза сферою реалізації публічної влади;

Реалізація активної позиції учасників відносин може здійснюватися поза тими формами, які пропонує суспільству держава, адже вона не може встигати за появою нових форм громадської активності, а тим паче випереджати їх. У такому разі такі неформалізовані види активності будуть залишатися у сфері правового регулювання, оскільки їх учасники можуть розраховувати на судовий захист своїх прав у разі, якщо будуть чинитися перешкоди реалізації їх спільних інтересів, проте вони не будуть здійснюватися винятково у встановлених державою формах [9, с. 251].

Таким чином, система загальних вимог до діяльності волонтерського руху як інституту громадянського суспільства базується на власних принципах громадянського суспільства, тобто положеннях, у яких знаходить вираз і конкретизацію сама ідея громадянського суспільства або цінності громадянського суспільства: відкритість, плюралізм тощо, на яких має базуватися діяльність кожного інституту громадянського суспільства як формалізованого, так і неформалізованого; як того, що має комерційний характер діяльності, так і того, що має неприбутковий статус; як створеного із політичною метою, так і того, діяльність якого політичного характеру не має. Держава, визначаючи засади їх правового статусу, не повинна зазіхати на самі цінності громадянського суспільства. Зазначені принципи врегульовують сферу суспільних відносин, яка лише частково перебуває у сфері правового регулювання, а тому тільки в цій частині вони можуть бути забезпечені за допомогою права, а отже другим елементом системи є правові засади діяльності інститутів громадянського суспільства, що визначають їх правовий статус і не повинні супере-чити власним принципам громадянського суспільства. Необхідність проведення систематизації чинних норма-тивно-правових актів, предметом регулювання яких є діяльність інститутів громадянського суспільства, зумо-влена потребою формування системи нормативних вимог, в основі якої базові цінності громадянського суспільства, розуміння правової природи тих відносин, що виникають між інститутами громадянського суспіль-ства й органами публічної влади, специфіка правового статусу політичних і неполітичних, прибуткових і непри-буткових інститутів громадянського суспільства.

Література

1. Про об'єднання громадян: Закон України від 16.06.92 № 2460-ХІІ: сторінка офіційного веб-сайту Верховної Ради України.

2. Косенко Д.В. Інституціалізація сфери політичної відкритості в про-цесі демократичних трансформацій / Д.В. Косенко // Гуманітарні студії: зб. наук. праць. К.: ВПЦ “Київський університет”, 2015. Вип. 26. С.142-148.

3. Про громадські об'єднання: Закон України від 22.03.2012 № 4572VI.; Про органи самоорганізації населення (зі змінами; ред. від 6.12.2012): Закон України.

4. Косенко Д.В. Політичне відчуження в комунікативній теорії Ю. Габермаса / Д.В. Косенко // Політологічний вісник: зб. наук. праць. К.: «ІНТАС», 2012. Вип. 60. С. 243-251.

5. Удосконалення нормативно-правового забезпечення організацій громадянського суспільства у контексті підписання Угоди про асоціацію... 10.01.2016.

6. Богайчук В.Ж. Проблеми та перспективи становлення громадянсь-кого суспільства в Україні / В.Ж. Богайчук // Нова парадигма. 2007. Вин. 64. С. 164-172.

7. Соляр С.П. Корпоративна нормотворчість інститутів громадянсько-го суспільства [Текст] / С.П. Соляр // Вісник Академії правових наук України: зб. наук. праць. Х.: Право, 2010. № 4 (63). С. 80-87.

8. Соляр С.П. Громадянське суспільство: загальнотеоретичні підходи до визначення / С.П. Соляр // Вісник Академії правових наук України: зб. наук. праць. Х.: Право, 2013. № 1 (72). С. 271-279.

9. Степаненко В.П. Громадянське суспільство: дискурси і практики / В.П. Степаненко. К.: Ін-т соціології НАН України. 2013.

Размещено на Allbest.ru