Теоретичні засади визначення поняття "криза", як феномен політичної реальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Теоретичні засади визначення поняття «криза», як феномен політичної реальності

УДК 327.7

Петров А. М., здобувач кафедри політології філософського факультету

gileya.org.ua@gmail.com

Україна, Київ

Анотація

Досліджено деякі засади поняття «криза» як феномен політичної реальності. Розглянуто ґенезу поняття «криза». Доведено що криза це переломний момент у функціонуванні системи, у процесі якого вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає якісно нового реагування. Особливу увагу приділено деяким характерним ознакам кризи.

Ключові слова: криза, теорії кризи, політична криза, конфліктологія, ознаки кризи.

Політична система України сьогодні перебуває на якісно новому етапі трансформації. Успадкувавши командно-адміністративну модель управління, механізм державної влади сформувався на принципах надмірної концентрації владних повноважень в центрі, відвівши регіонам лише роль об'єктів соціально-економічних відносин.

Криза - багатогранне, всеохоплююче і всепронизуюче явище, що знаходить відображення в усіх сферах життєдіяльності людини: політиці, мистецтві, науці, в міжособистісних, трудових, міждержавних відносинах. Набуваючи різних форм, кризові явища є супутниками як природних, так і суспільних процесів, значною мірою визначають характер їхнього розвитку та впливають на кінцевий результат. Універсальність, велика кількість змістовних відображень інтерпретацій і сутнісних характеристик поняття «криза» зумовлює його широке застосування у різних сферах суспільного життя, тому є об'єктом дослідження ряду наукових галузей.

Саме поняття «криза» є варіативним перекладом від давньогрецького слова «krisis» (крюїф - рішення, переворот, перелом, етап перехідного стану, вирішальний момент, поворотний пункт та результат. Слід відмітити, що початково це поняття не несе негативного змістовного навантаження, означаючи стан певної невизначеності, що потребує нових активних дій.

Медицина була однією з перших сфер застосування терміну «криза», звідки він розповсюдився на інші. У політичну практику термін увійшов у XVII- XVIII столітті в контексті процесів, що відбуваються у суспільстві. Науковці в той час уже виокремлювали воєнні, політичні кризи тощо [5, с. 1-4].

В економіці термін «криза» набув поширення у XIX столітті, насамперед, у зв'язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, що належить до засадничих складових категоріального апарату економічної теорії та вже понад сто років посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямів економічної науки [23]. Циклічні економічні кризи та матеріальна основа їх періодичності досконало викладена у фундаментальній праці К. Маркса «Капітал». Кризові фази довготривалих економічних циклів досліджував російський учений, засновник теорії довгих хвиль в економіці М. Кондратьєв [7]. Питаннями теорії та історії економічних криз займалися Й. Шумпетер, Є. Варга, І. Трахтенберг, С. Меньшиков та інші.

Важливим у розумінні кризи як явища є врахування мінливості причин її виникнення та характер проходження, а також впливу супутніх факторів. Саме тому чисельні спроби наукового визначення характерних рис та ознак кризи, які тривають від початку дослідження її як соціального явища і до сьогодні не виявили універсальної (загальнонаукової) відповіді. Тим не менш наявний досвід теоретико-методологічного обґрунтування має важливе значення для визначення та подальшого розвитку власне категорії «кризи».

Американський науковець, автор праць з міжнародної політики та антикризового менеджменту Ч. Германн виокремлює три основних риси кризи: сюрприз (surprise), загроза (threat) та короткий термін для реагування (short time response) [22, с. 61-82].

Своєю чергою, М. Сігер, Т. Селноу та Р. Алмер визначають кризу як специфічну, несподівану і непоточну подію чи серію подій, що спричинила високий рівень невизначеності та, водночас, створює як можливості, так і загрози для реалізації цілей. З цієї дефініції бачимо, що автори виокремлюють несподіваність, невизначеність та загрозу важливих цілей як основні риси кризи. Однак, на думку професора С. Венете, іще однією невід'ємною рисою кризи є необхідність змін, оскільки криза є процесом трансформації, за якого стара система уже не може бути збережена [25].

Окрім природних криз, що за своєю сутністю є непередбачуваними (напр. виверження вулканів, цунамі і т.д.), більшість криз є результатом людської діяльності. В цьому аспекті несподіваність як ознака кризи залежить від самої людини, її можливості вчасно ідентифікувати початок кризових умов. Саме неспроможність «розгледіти» кризу у зародженні робить її загрозою. Своєю чергою, неспроможність викликана незнанням об'єктивного стану системи, який поступово розкривається у процесі розвитку кризи. Таким чином, внутрішні, глибинні причини кризових явищ виявляються уже в найвищій точці кризи, або ж, навіть, коли криза уже позаду.

Поширення економічних криз після Другої світової війни зумовило зростання інтересу до планування діяльності організацій як важливої функції управління останньою. Саме порушення планування спричинює виникнення економічної і політичної нестабільності, оскільки функція планування фактично є підготовкою рішень для попередження кризових ситуацій та криз, які існують та можуть виникнути. Рішення у плануванні, залежно від їхньої дії, можуть мати стратегічний, тактичний чи оперативний характер. Значне домінування певного характеру планування під час прийняття владою рішень визначає рівень стабільності системи управління. При превалюванні оперативних рішень, особливо у законодавстві, виникає «ручне» управління. Наслідком ручного управління є ще більший потік невдоволення, викликаний його не оптимальністю та непродуманістю, що призводить до появи нових кризових явищ та криз.

Ігнорування стратегічного планування або його необгрунтованість призводить до можливості виникнення кризових явищ в середньостроковій та довгостроковій перспективі. Вирівнювання дисбалансу, що виник унаслідок раніше прийнятих хибних рішень в оперативному режимі, найчастіше відбувається з урахуванням власних політичних інтересів, що в майбутньому призводить до ще більших втрат.

Своєю чергою, домінування стратегічних рішень веде до втрати їх своєчасності дій. Тому необхідно зберігати баланс різних типів рішень та їх відповідність законодавству. Несвоєчасність та низька якість стратегічних рішень, підміна їх оперативними рішеннями провокують виникнення криз в суспільстві, розростання бюрократичного апарату та, як наслідок, корупцію.

Розвиток транснаціональних корпорацій, кількість співробітників деяких сягає населенню невеликих країн Європи, а бюджет - більший, ніж у Греції та Португалії, зумовив виникнення досліджень про їхню систему. Сам аналіз компанії як системи дозволяє своєчасно виявляти негативний розвиток процесів та їх причини, а головне визначити підхід до їх вирішення як до першочергових. Так, у результаті досліджень було виявлено, що в корпоративному управлінні традиційний підхід «вирішити проблему» (отримати позитивний результат, спираючись на минулий досвід) змінився за визначенням відомого американського дослідника теорії систем Р. Акоффа на «закрити проблему»: змінити природу тієї субстанції, що породжує проблему, підвести систему до максимально бажаного стану, в якому проблема не може виникнути.

Українська дослідниця О. Дробишева виділяє три конструктивних функції, що відіграють кризи у динаміці систем, а саме: підривають основи застарілих елементів, відкривають шляхи для встановлення нових, зберігають та збагачують генотип системи [6, с. 157-162]. Означені функції кризи показують, що криза може виступати стимулом для ефективних суспільних перетворень.

Таким чином, кризове явище (ситуація) - це переломний момент у функціонуванні системи, у процесі якого вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає якісно нового реагування; це не лише збіг несприятливих факторів, а загальна тенденція, що властива елементам системи; вона зумовлюється нерівномірним розвитком зовнішнього середовища, а також об'єкта управління в цілому і окремих його частин. Кризові ситуації, до яких вчасно не застосовано відповідних заходів, перетворюються на кризи різного характеру [19, с. 452].

О. Богданов-Малиновський у роботі «Тектологія. Загальна організаційна наука» здійснив уточнення характеристик кризових явищ. Момент кризи, на думку дослідника, є кінцем невизначеності та коливань - перемогою однієї сторони, або примирення: в будь якому випадку починається щось нове, організаційно інше ніж попереднє. У ширшому розумінні О. Богданов-Малиновський вбачає в кризі різке порушення нерозривності, яке веде до зміни організаційних форм системи та переходу її в новий стан, або руйнацію. Він виділяє два типи криз: з'єднувальний - створення нових зав'язків та роз'єднувальний - створення нових кордонів там, де їх раніше не було. Однак кордони між ними умовні: «кожна криза існує у вигляді послідовності елементарних криз того чи іншого типу» [3, с. 93].

У цій роботі, визначаючи поняття «криза», спираємося на погляди українських політологів Б. Канцелярука та А. Черній, які розглядають кризові явища як закономірне явище еволюціонування системи до якісно нового стану функціонування, «як один з інгредієнтів її вдосконалення».

Криза як феномен політичної реальності знаходить відображення у працях мислителів іще з часів Стародавнього Сходу й Античності. Так, у літературних джерелах Стародавнього Єгипту кризу соціального розвитку описують як наслідок недотримання законів, незаперечна справедливість яких випливає із їхнього божественного походження. Порушення ж божественних норм призводить до «страшних змін» - кризи, нестабільності. В «Архашастрі» кризові явища в суспільстві пов'язуються зі слабкістю правителя [2, с. 76]. Конфуцій, який був противником управління за допомогою жорстких законів, першооснови порядку вбачав у культурі і традиціях. На його думку, ритуал і звичай допомагали уникнути насильства і конфліктів [8, с. 114]. політичний криза україна

У «Державі» Платона основою стабільності є верховенство права, а недотримання законів - головна причина державної кризи. Водночас, однією із причин політичної кризи давньогрецький філософ відносить майнову диференціацію, що виникає внаслідок існування приватної власності. Водночас, його учень Аристотель причини політичної нестабільності розглядав у контекстів соціальної структури суспільства, його політичного устрою та співвідносив стабільність із наявністю значного середнього прошарку. За Аристотелем, політична криза є результатом зміни соціальної структури суспільства, коли бідні верстви населення, потенційно схильні до радикальних дій, кількісно перевищували інші соціальні страти. Основна ж причина політичної нестабільності, на думку мислителя, полягала в посиленні соціальної нерівності з боку олігархії, та зрівнювання багатих і простого народу з боку неправової влади демосу.

Загалом, слід зазначити, що до середини ХІХ століття кризи розглядалися побіжно, здебільшого як негативні явища у контексті філософських та релігійних питань. Кризи часто пов'язувалися з людською гріховністю як покарання за неправильні вчинки, особливо у період Середньовіччя.

Новий час та раціоналізм забезпечив перехід від релігійно-філософського до політологічного аналізу феномена кризи. В цей час уперше було висунуто тезу про позитивний вплив кризи на розвиток політичної системи. Таке трактування політичної кризи знаходимо саме у Н. Макіавеллі, яких є одним із засновників дослідження політики як окремого напряму. У свої працях італійський філософ і політичний діяч важливим чинником історичного і політичного розвитку вбачає соціальні протиріччя та інтереси. Тобто політична криза і нестабільність виступають основою конструктивних змін.

Представники теорії суспільного договору та демократичного принципу розподілу влади (Ш.-Л. Монтеск'є, Т Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та інші) запоруку стабільності і безкризового розвитку вбачали у конституційних засадах державного управління, вдосконалення системи представницьких органів, встановлення системи стримувань і противаг шляхом поділу державної влади, визнання недоторканості природних прав людини і розширення інших демократичних процедур.

Однак, у ХХ столітті, що принесло людській спільноті кризи глобальних, регіональних та національних масштабів, у наукових дослідженнях та суспільних поглядах поняття кризи знову набуло негативного відтінку, а зміни розглядалися як прояв дестабілізації політичної системи. Починаючи з 70-х років ХХ століття, суспільство набуває динамічності та швидкого наростанням змін у всіх сферах життя. Умовою виживання і стабільності політичної системи стає саме її мобільність, а зміни виступають «потенціалом системи до відтворення і модернізації» [18, с. 276-281].

Британський філософ К. Поппер у праці «Відкрите суспільство та його вороги», опублікованій у 1945 році, до джерел кризи відносить не тільки втручання держави в економіку та інші сфери життя людей, а й свідоме прийняття диктатури людьми. Так, закрите суспільство мислитель порівнює з організмом, оскільки спільноту утримують разом напівбіологічні зв'язки такі, як спорідненість, спільне життя, участь у спільних справах, спільні небезпеки, спільні радощі та спільні лиха, тобто спільність у всьому. Водночас, відкрите суспільство вимагає від громадян прийняття особистих рішень. Тому воно є конкурентним, демократичним, характеризується плюралізмом у політиці, економіці, культурі. Перехід від закритого до відкритого суспільства К. Поппер визначає як найглибшу революцію в історії людства [14, с. 198].

За К. Поппером, кризи є неминучими. Проте вирішення має бути спільним, при цьому держава не повинна позбавляти громадян їхніх прав. Дослідник є абсолютним противником насильницьких змін, які можуть привести до руйнації усієї системи. На думку К. Поппера виправданим є застосування сили лише у разі опору досягнутої демократії будь-якому нападові, навіть здійсненому чи дозволеному урядом [15, с. 163].

Сучасні зарубіжні дослідження політичних криз значною мірою присвячені питанням концептуалізації поняття «криза», методології її дослідження, а також еволюції наукових поглядів з цієї проблематики. Зокрема, американський учений C. Фланаган вбачає у кризі виклик чинній владі, загрозу її авторитету, що досягає рівня, на якому владні структури вже не в змозі підтримувати стабільність існуючого ладу [21, с. 48].

Німецький дослідник Е. Циммерманн розглянув політичну кризу у співвідношенні з урядовою кризою, або кризою управління. Вчений слушно зауважив, що політична криза є ширшим явищем та призводить до зміни у політичному курсі держави («policy») та політичній системі загалом [26, с. 69].

Вагоме значення має розмежування понять «криза» та «колапс» (breakdown), що здійснив датський політолог П. Свенссон. На думку вченого, у демократичних системах політична криза можлива без руйнування основ, тоді як колапс означає зміну всіх визначальних характеристик об'єкта [24, с. 136].

Кризові явища займають важливе місце у дослідженнях польського політолога П. Штомпки. На його думку, у період політичної, економічної чи культурної криз відбувається пожвавлення традиції, на перший план виходить історичний досвід. Поширеною ідеологічною позицією у такому випадку виступає «критичний традиціоналізм», що намагається врівноважити функції та дисфункції тієї чи іншої традиції [20, с. 98]. З позиції П. Штомпки, поряд із розглядом криз потрібно досліджувати поняття революції, що є вершиною загострення соціальних криз. Так, у роботі «Соціологія соціальних змін» автор виокремлює своєрідні «загадки революції», а саме: фактори, сили або детермінанти революції; причини раптовості і вибухоподібності масової поведінки в період революції; питання про закономірність або випадковість революції в загальній картині соціальних змін; розбіжність результатів революції з початковими планами її організаторів; непередбачуваність революцій у цілому [20, с. 386].

Американський учений Г Алмонд здійснив ґрунтовне дослідження сутності парламентських криз. На його думку, необхідною умовою подолання криз у парламенті є злагодженість роботи не стільки парламентських фракцій, скільки їх лідерів (формальних і фактичних) [2, с. 173].

Т. Парсонс у праці «Система сучасних суспільств» виокремлює довіру як одну з умов, що забезпечують суспільну стабільність [13, с. 24-26]. Його теза лягла в основу досліджень легітимаційних криз. Так, французький соціолог М. Доган у роботі «Ерозія довіри у розвинених демократіях» на прикладі Франції показує, що у суспільстві зазвичай спостерігається значний відсоток громадян, які не виражають низький рівень довіри або взагалі не підтримують окремих політичних інститутів, однак, водночас, не заперечують легітимність політичної системи в цілому. За думку вченого, це є типовим для стабільних систем, яким не загрожує руйнація, а криза легітимності за таких умов сприймається як поштовх до розвитку [5, с. 86].

Сьогодні науковці вбачають успішність системи у її здатності перебувати у стані перманентних змін та ефективно долати конфлікти. У світовій політичній науці проблематика криз розглядається як необхідний регулятор політичного розвитку, що забезпечує політичній системі перехід від неефективних форм функціонування до стійких. Як зазначає український дослідник С. Ставченко: «Перманентна присутність у розвитку політичних систем конфліктів та кризових процесів розглядається як норма, за виключенням лише системної кризи, яка загрожує цілісності системи та може призвести до її руйнування» [18, с. 161].

Важливе значення у дослідженні політичних криз займає емпіричний напрям, що розробляється в галузі кризового та антикризового менеджменту. Так, особливості врегулювання політичних криз розглядали у своїх роботах О. Лербінгер, М. Реджерстер, Дж. Ларкін, Г Чейз та інші.

Окреме місце у вивченні політичних криз займає інформаційна складова процесу врегулюванням політичної кризи, зокрема проблема зв'язків із громадськістю, на вирішення якої спрямовували свої наукові пошуки С. Блек, Дж. Уайт, Ф. Зейтель. Г Почепцов та О. Дроздецька досліджували особливості антикризового PR в постсоціалістичних країнах.

Політичні кризи є об'єктом вивчення конфліктолії, зокрема в контексті етнополітичних досліджень, досліджень міжнародних, регіональних криз. Особливе місце займає аналіз політичних криз у загальних теоріях конфлікту, помітну роль серед яких відіграють праці Р Дарендорфа, Д. Бертона, К. Боулінга, Л. Козера та ін. Так, концепції «позитивно-функціонального конфлікту» Л. Козера, «конфліктна модель суспільства» Р Дарендорфа, «загальна теорія конфлікту» К. Боулінга ґрунтуються на твердженні, що конфлікти характерні для суспільного життя та забезпечують його оновлення.

Вивченням безпосередньо політичної кризи займалися В. А. Барсамов (досліджував структури суспільно- політичної кризи), С. Я. Лавренов (розглядав військово- політичну кризу), Р Ф. Матвєєв (розробив загальну теорію політичної кризи), М. Р Шагіахметов (аналіз системної теорії кризи), А. Шубін (дослідив кризу як складову політичного циклу) та інші. Так, сучасний російський дослідник О. Рогозян розглядає політичну кризу як різке (часто неочікуване) загострення протиріч в системі політичних відносин, що виходить зі стану нестабільності, яке може викликати ґрунтовні зміни у владі, суспільстві, або в цілому політичній системі та спричинити розпад системи, але може й слугувати джерелом змін та оновлення системи [16, с. 89].

Отже, під кризою розуміють різкий, переломний момент та тяжкий перехідний стан певного процесу соціального інституту, сфери суспільного життя, або суспільства в цілому.

Загалом можемо виокремити деякі характерні ознаки кризи, зокрема:

- нестандартність, що призводить до погіршення параметрів функціонування системи;

- загроза основним цілям, цінностям та функціонуванню системи в цілому;

- невизначеність в оцінюванні ситуації, що може ускладнювати управління нею;

- неготовність до кризи, що значно зменшує час на реагування;

- зниження рівня контролю за супутніми подіями;

- криза змінює відносини між учасниками;

- напруженість системи;

- посилення тиску оточуючих на осіб, які приймають рішення щодо врегулювання кризової ситуації тощо.

Однією з головних особливостей кризи є необхідність прийняття рішення в умовах часових обмежень та за відсутності чітких емпіричних даних про її причини. З позицій системного підходу, «криза є ні що інше, як вища ступінь загострення протиріч між складовими системи та її структурою, той ступінь, за якого структура перетворюється в тормоз розвитку системи і одночасно виникає можливість переходу в новий якісний стан шляхом перебудови структури». Таким чином, криза являє собою той етап розвитку соціальної системи, коли з'являється можливість її переходу на якісно новий рівень, сама можливість є станом системи, за якого стає неможливим вирішення наявних протиріч звичними (традиційними) механізмами (самою системою).

Незважаючи на погляди, що склались в науковому середовищі щодо відсутності завершеної загальної теорії кризи, саме поняття «криза» та його прояви в соціальній та політичній сферах життя суспільства отримали достатньо завершену мовну фіксацію та наукове визначення, що зводиться до розуміння кризи як різкої зміни, крутого перелому, тяжкого перехідного стану певного процесу політичного інституту, або сфери та суспільно-політичного життя в цілому.

Список використаних джерел

1. Алмонд Г. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор [Текст] / Г. Алмонд, Дж. Пауэлл, К. Стром, Р. Далтон. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 537 с.

2. Архашастра, или Наука о политике - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1959. - 802 с.

3. Богданов А. А. Всеобщая организационная наука. 3-е изд. - М.; Л.: Книга, 1999. - Ч.1.

4. Дидье Д. М. Анализ теоретических подходов к понятию кризиса в социально-экономической системе [Текст] / Д. М. Дидье // Экономическая наука и практика: материалы II междунар. науч. конф. (г. Чита, февраль 2013 г.). - Чита: Издательство «Молодой ученый», 2013. - С.1-4.

5. Доган М. Эрозия доверия в развитых демократиях [Текст] / М. Доган // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №5. - С.85-93.

6. Дробишева О. О. Поняття, стадії та особливості криз у процесі управління промисловими підприємствами / О. О. Дробишева // Економіка промисловості. - 2009. - №4. - С.157-162. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/econpr_2009_4_26

7. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики / Редкол.: Л. И. Абалкин (отв. ред.) и др.; Ин-т экономики АН СССР. - М.: Экономика, 1989.

8. Конфуций Лунь Юй. - М.: Издательство АСТ, 2010. - 416 с.

9. Косенко Д. В. Інституціалізація сфери політичної відкритості в процесі демократичних трансформацій / Д. В. Косенко // Гуманітарні студії. Зб. наук. праць. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2015. - Вип.26. - С.142-148.

10. Косенко Д. В. Концепція раціональності як платформа для суспільно-політичних інновацій / Д. В. Косенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, 2014. - Вип.3 (117). - С.33-35.

11. Косенко Д. В. Рационализация политической власти демократических обществ в теории коммуникативного действия Юргена Хабермаса / Д. В. Косенко // Вестник Российского университета дружбы народов: Серия политология. - М.: ИПК РУДН, 2013. - Вып.4. - С.98-106.

12. Косенко Д. В. Рационализация политической власти как платформа для общественных инноваций в постнациональном государстве / Д. В. Косенко // Молодой ученый. Ежемесячный научный журнал. - Казань: ООО «Издательский дом Молодой ученый», 2014. - №12 (71). - С.336-339.

13. Парсонс Т. Система современных обществ [Текст] / Т. Парсонс; пер. с англ. Л. А. Седова, А. Д. Ковалева. - М.: Аспект-Пресс, 1998. - 270 с.

14. Поппер К. Р. Відкрите суспільство та його вороги [Текст] / К. Р. Поппер; пер. з англ. О. Коваленка. - К.: Основи, 1994. - Т.1. - 444 с.

15. Поппер К. Р. Відкрите суспільство та його вороги [Текст] / К. Р. Поппер; пер. з англ. О. Буценка. - К.: Основи, 1994. - Т.2. - 494 с.

16. Рогозян О. В. Антикризисный PR: понятие и типология кризисов / Олег Владимирович Рогозян // Человек. Сообщество. Управление. - Краснодар, 2001. - №3. - С.89-98.

17. Селезнев М. А. Социальная революция (методологические проблемы). - М.: МГУ, 1971. - 348 с.

18. Ставченко С. В. Криза як об'єкт політичного дослідження // Вісник Дніпропетровського університету. - 2008. - С.276-281

19. Шморгун Л. Г. Менеджмент організацій: Навч. посіб. / Л. Г. Шморгун. - К.: Знання, 2010. - 452 с.

20. Штомпка П. Социология социальных изменений [Текст] / П. Штомпка; пер. с англ. под ред. В. А. Ядова. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 416 с.

21. Flanagan S. Models and Methods of Analysis [Text] / S.Flanagan, G. Almond // Crisis, Choice and Change. - Boston, 1973. - P.43-102.

22. Hermann C. F. (1963). Some consequences of crisis which limit the viability of organizations. Administrative Science Quarterly, 8, 61-82.

23. Seeger M. W., Sellnow T. L., & Ulmer R. R. (2003). Communication and organizational crisis. Westport, CT: Greenwood Publishing Group.

24. Svensson P Stability, Crisis and Breakdown: Some Notes on the Concept of Crisis in Political Analysis / P. Svensson // Scandinavian Political Studies. - 1986. - Bind 9 (New Series). - №2. - P.129-139.

25. Venette S. J. (2003). Risk communication in a High Reliability Organization: APHIS PPQ's inclusion of risk in decision making. Ann Arbor, MI: UMI Proquest Information and Learning.

26. Zimmermann E. Crises and Crises Outcomes: Towards a New Synthetic Approach [Text] / E. Zimmermann // European of Political Research. - 1979. - №7. - P.67-115.

References

1. Almond G. Sravnitel'naja politologija segodnja. Mirovoj obzor [Tekst] / G. Almond, Dzh. Paujell, K. Strom, R. Dalton. - M.: Aspekt Press, 2002. - 537 s.

2. Arhashastra, ili Nauka o politike - M.; L.: Izd-vo AN SSSR, 1959. - 802 s.

3. Bogdanov A. A. Vseobshhaja organizacionnaja nauka. 3-e izd. - M.; L.: Kniga, 1999. - Ch.1.

4. Did'e D. M. Analiz teoreticheskih podhodov k ponjatiju krizisa v social'no-jekonomicheskoj sisteme [Tekst] / D. M. Did'e // Jekonomicheskaja nauka i praktika: materialy II mezhdunar. nauch. konf. (g. Chita, fevral' 2013 g.). - Chita: Izdatel'stvo «Molodoj uchenyj», 2013. - S.1-4.

5. Dogan M. Jerozija doverija v razvityh demokratijah [Tekst] / M. Dogan // Mirovaja jekonomika i mezhdunarodnye otnoshenija. - 1999. - №5. - S.85-93.

6. Drobysheva O. O. Ponjattja, stadii' ta osoblyvosti kryz u procesi upravlinnja promyslovymy pidpryjemstvamy / O. O. Droby- sheva // Ekonomika promyslovosti. - 2009. - №4. - S.157-162. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/econpr_2009_4_26

7. Kondrat'ev N. D. Problemy jekonomicheskoj dinamiki / Redkol.: L. I. Abalkin (otv. red.) i dr.; In-t jekonomiki AN SSSR. - M.: Jekonomika, 1989.

8. Konfucij Lun' Juj. - M.: Izdatel'stvo AST, 2010. - 416 s.

9. Kosenko D. V. Instytucializacija sfery politychnoi' vidkrytosti v procesi demokratychnyh transformacij / D. V. Kosenko // Gumanitarni studii'. Zb. nauk. prac'. - K.: VPC «Kyi'vs'kyj universytet», 2015. - Vyp.26. - S.142-148.

10. Kosenko D. V. Koncepcija racional'nosti jak platforma dlja suspil'no-politychnyh innovacij / D. V. Kosenko // Visnyk Kyi'vs'kogo nacional'nogo universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Filosofija. Politologija, 2014. - Vyp.3 (117). - S.33-35.

11. Kosenko D. V. Racionalizacija politicheskoj vlasti demokraticheskih obshhestv v teorii kommunikativnogo dejstvija Jurgena Habermasa / D. V. Kosenko // Vestnik Rossijskogo universiteta druzhby narodov: Serija politologija. - M.: IPK RUDN, 2013. - Vyp.4. - S.98-106.

12. Kosenko D. V. Racionalizacija politicheskoj vlasti kak platforma dlja obshhestvennyh innovacij v postnacional'nom gosudarstve / D. V. Kosenko // Molodoj uchenyj. Ezhemesjachnyj nauchnyj zhurnal. - Kazan': OOO «Izdatel'skij dom Molodoj uchenyj», 2014. - №12 (71). - S.336-339.

13. Parsons T. Sistema sovremennyh obshhestv [Tekst] / T. Parsons; per. s angl. L. A. Sedova, A. D. Kovaleva. - M.: Aspekt-Press, 1998. - 270 s.

14. Popper K. R. Vidkryte suspil'stvo ta jogo vorogy [Tekst] / K. R. Popper; per. z angl. O. Kovalenka. - K.: Osnovy, 1994. - T.1. - 444 s.

15. Popper K. R. Vidkryte suspil'stvo ta jogo vorogy [Tekst] / K. R. Popper; per. z angl. O. Bucenka. - K.: Osnovy, 1994. - T.2. - 494 s.

16. Rogozjan O. V. Antikrizisnyj PR: ponjatie i tipologija krizisov / Oleg Vladimirovich Rogozjan // Chelovek. Soobshhestvo. Upravlenie. - Krasnodar, 2001. - №3. - S.89-98.

17. Seleznev M. A. Social'naja revoljucija (metodologicheskie problemy). - M.: MGU, 1971. - 348 s.

18. Stavchenko S. V. Kryza jak ob'jekt politychnogo doslid- zhennja // Visnyk Dnipropetrovs'kogo universytetu. - 2008. - S.276-281.

19. Shmorgun L. G. Menedzhment organizacij: Navch. posib. / L. G. Shmorgun. - K.: Znannja, 2010. - 452 s.

20. Shtompka P. Sociologija social'nyh izmenenij [Tekst] / P Shtompka; per. s angl. pod red. V. A. Jadova. - M.: Aspekt Press, 1996. - 416 s.

21. Flanagan S. Models and Methods of Analysis [Text] / S. Flanagan, G. Almond // Crisis, Choice and Change. - Boston, 1973. - P.43-102.

22. Hermann C. F. (1963). Some consequences of crisis which limit the viability of organizations. Administrative Science Quarterly, 8, 61-82.

23. Seeger M. W., Sellnow T. L., & Ulmer R. R. (2003). Communication and organizational crisis. Westport, CT: Greenwood Publishing Group.

24. Svensson P. Stability, Crisis and Breakdown: Some Notes on the Concept of Crisis in Political Analysis / P. Svensson // Scandinavian Political Studies. - 1986. - Bind 9 (New Series). - №2. - P.129-139.

25. Venette S. J. (2003). Risk communication in a High Reliability Organization: APHIS PPQ's inclusion of risk in decision making. Ann Arbor, MI: UMI Proquest Information and Learning.

26. Zimmermann E. Crises and Crises Outcomes: Towards a New Synthetic Approach [Text] / E. Zimmermann // European of Political Research. - 1979. - №7. - P.67-115.

Abstract

Petrov A. M., competitor of the Department of Political Science Faculty of Philosophy, Kyiv National Taras Shevchenko University (Ukraine, Kyiv), gileya.org.ua@gmail.com

Theoretical basis of the definition of «crisis» as a phenomenon of political reality

Studied some principles of the concept of «crisis» as a phenomenon of political reality. Considered genesis of the term «crisis». It is proved that the crisis is a turning point in the functioning of the system, during which it is exposed to the outside or the inside, which requires a qualitatively new responses. Particular attention is paid to some characteristic signs of the crisis.

Keywords: crisis, theory of crisis, political crisis, conflict, signs of the crisis.

Размещено на Allbest.ru