Українські "Femen": "політичний рух" чи "організація"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські «Femen»: «політичний рух» чи «організація»

«Femen» - українська та міжнародна громадська структура, що діє в Україні та Європі й відома своїми скандальними та епатажними акціями протесту проти дискримінації жінок, корупції та ін. Атракційність виступів «Femen» пов'язується передовсім з тим, що в ході акцій активістки руху «виступають топлес», оголюючи груди, і це стало візитною карткою їх дій.

Суспільно-теоретична проблематика діяльності «Femen» вже стала предметом аналізу в українських авторів, у тому числі опублікованих у західних виданнях (М. Маєрчик, О. Плахотнік та ін.); разом з тим проблема розглядається й польськими авторами (Ю. Шиманська та ін.). Однак тема вимагає сучасного теоретичного осмислення і вивчення.

Мета даної статті полягає у тому, щоби представити діяльність «Femen» в Україні та Західній Європі у контексті теоретичного аналізу руху, визначити його вплив на сучасний фемінізм.

«Femen» розпочали свою діяльність у 2008 році, а з середини наступного року вже стали достатньо відомими [6]. До першої групи «Femen» увійшло більше десяти осіб, а головою організації стала Анна Гуцол. Теоретиком руху та його організатором вважають українського фемен-мена Євгена Довлатова. Нині він вважає, що «Femen» створював для всіх активних жінок, а те, у що перетворили його ідею - звичайна комерція базована на сексизмі і далека від ідей фемінізму [7]. Дослідники називають «Femen» «новим жіночим активізмом», вкладаючи у цю формулу зміст діяльності цієї структури [2, с. 7-9].

Упродовж 2008-2010 рр. акції «Femen» відзначалися своєю зухвалістю; зникли й очікування, що цей вид жіночого руху приєднається до якоїсь політичної партії, стане рупором кандидата на чергових виборах, перетвориться у чийсь бізнес-проект. «Femen» не стали маріонетковою організацією, а у пресі з'явилися повідомлення про їх фінансовий аскетизм [3, с. 36-39].

Українські інтелектуалки сприймають «Femen» скептично, вказуючи на їх кічевість і непослідовність, відповідно, на Заході ними захоплюються, відзначаючи їхню дієвість і послідовність. Нині український фемінізм на Заході взагалі асоціюється з фігурами «Femen». Українські ж феміністки дистанціюються від «Femen», вказуючи на те, що останні «торгують сексуалізованою жіночою тілесністю» [2, с. 7-9]. Українська суспільність не сприймає їх виступів проти церкви; обурення громадськості викликали дії «Femen» 17 серпня 2012 року, коли вони спиляли у центрі Києва хрест, встановлений жертвам Голодомору та політичних репресій в Україні [8].

Зафіксовано зв'язки учасниць руху з колишнім власником медіа холдингу Джедом Санденом, німецьким мільйонером Гельмутом Гайєром та бізнесвумен з Німеччини Беат Шобер. Відомо також, що Джед Санден не фінансує «Femen» з грудня 2011 року у зв'язку з тим, що вони, окрім секс-туризму в Україні, включили до своєї місії також релігійні, політичні та інші питання [1].

Хоча акції «Femen» декларативно заангажовані у політику, однак як влада, так і опозиція, дистанціюються від них. У них відсутній виразний курс орієнтації чи то на владу, чи на опозицію. Дослідники зауважують, що «Femen» часто критикували як минулу владу так і сучасну, але ця критика була без-особистісною. (Водночас вони виступали проти важливих протестних акцій в Україні, зокрема проти «Податкового Майдану» 2010 року та інших мітингів у 2010-2011 роках) [9].

Окремі дослідники стверджують, що за своїм характером група належить до категорії нових суспільних рухів, які зорієнтовані на концепцію перформенсу і вуличних видовищ. Особливістю руху є також його презентація у медіах. У філософському вимірі українські «Femen» можна розглядати у контексті вияву попкультури та її різнопланового представлення [5, с. 21].

Декларативно «Femen» розпочали свою діяльність як політичний протест проти існуючого в Україні сексизму і дискримінації жінок, окремі дослідники вважають, що цей рух був також спрямований проти зловживань влади.

Проте, з часом вони стали зірками і улюбленцями європейців, а особливу підтримку здобули в Парижі, який і вибрали місцем свого «міжнародного тренінгового табору нових феміністок» [10]. Дії групи лідерок «Femen» у складі Анни Гуцол, Олександри (Саші) Шевченко, Інни Шевченко та Оксани Сачко завжди вели до публічного скандалу і відбувалися при великому згромадженні людей. Чогось подібного у публічному житті України ще не було. Тому кожна наступна поява «Femen», з черговою акцією на вулиці чи на телебаченні, викликала велике зацікавлення публіки. Напевно багато глядачів не вникали і не розуміли змісту їх протесту, а були зацікавлені тільки оголеним жіночим тілом.

Ставимо запитання: чим є діяльність «Femen» в Україні - політичним «рухом», «об'єднанням» чи «організацією»?

Якщо це суспільний рух, то чисто теоретично він би мав опиратися на значну групу людей, в яку б входили лідери, активісти і симпатики. Одночасно мав би бути ідеологічно спрямованим рухом. Однак, на практиці «Femen» лише декларують гасла про права жінок, а суттєвої конкретики цих гасел чи вимог не знаходимо. Самі ж «Femen» вважають, що їхні дії пов'язані з теорією марксизму, однак відповідної політичної та дієвої аргументації цьому немає. Медіа ж трактують їх як рух «Femen» проти всіх». Польська дослідниця Ю. Шиманська вважає, що вони репрезентують перш за все радикальний рух, а сама «радикальність» - декларативна чи фактична - визначає спектр та рамки їх дій [5, с. 21]. Польські дослідники також звертають увагу на те, що рух «Femen» народився в умовах загального спаду громадянської активності в Україні. Зокрема, після перемоги Помаранчевої Революції, яка стала тріумфом численних громадських ініціатив, в населення наступило переконання, що демократичні реформи є здобутими і загальноукраїнська демократія не вимагає вже масової підтримки. У таких умовах утвердилися «Femen». Вони швидко розгорнули активність в Україні і вийшли за межі держави. Це відбулося не завдяки підтримці симпатиків з України, а радше помимо їх масової підтримки. Тому Ю. Шиманська ставить запитання: а чим стали «Femen» на українській політичній мапі - громадянським рухом чи позаурядовою організацією типу grassroots»? [5].

На офіційному порталі у Facebook «Femen» заявляють про свої завдання трьома мовами: англійською, російською і українською, подаючи в кожному варіанті дещо відмінну дефініцію. Англійською мовою вони окреслюють себе як «Ukrainian protest group» («українська група протесту»); російською мовою - «украинская феминистическая организация», а от українською мовою дефініція звучить як «українська громадська організація». На офіційній інтернет-сторінці зазначено ще додатково «Femen» - це загальносвітовий рух жінок».

Зазначимо, що в російській дефініції слово «рух» означає те ж саме, що і в польській мові - це суспільний і громадський рух, який можна розглядати у філософському, фізичному чи біологічному контексті. На іншій інформаційній інтернет-сторінці можна знайти опис жіночого руху «Femen», як української громадської організації. Самі ж активістки окреслюють себе скоріше з російськомовним терміном «рух», інколи заявляючи про себе як про «організацію» - головно у правовому контексті, зокрема коли це пов'язано з офіційною реєстрацією [5, с. 5].

Інколи «Femen» окреслюють себе як «жіноча організація», «група протесту», «суспільний рух» чи «феміністична організація». Хоча термін «рух» як і термін «організація» є, на думку Ю. Шиманської, у певному сенсі адекватними до опису явища яким вважають себе «Femen». Самі ж «Femen» схиляються до окреслення «рух», оскільки воно краще відображає характер їх діяльності [5, с. 5]. Однак, жодне з цих понять не відповідає у повній мірі змісту функціонування «Femen», а передовсім не відображає тих змін, які відбулися в організаційному і формальному процесі протягом останніх років. Спочатку група активісток, коли вона працювала лише в Києві не була офіційно зареєстрованою як правовий суб'єкт, а тому діяла на засадах об'єднання громадян, яке, оскільки не мало відповідного правового статусу, не мусило інформувати владу про зміст своєї діяльності. Відбувалося це ще й тому, що власті відмовляли у реєстрації активісткам, хоч право на утворення і членство у співтовариствах гарантовано Загальною Декларацією Прав Людини, Конституцією України, а також законом ухваленим Верховною Радою в 1992 році «Про громадські об'єднання» та адаптовано до вимог Європейського Суду з прав людини у 2013 році [11].

Остаточно активісток вдалося зареєструвати як «Femen» у рамках міжнародної організації восени 2012 року у Франції, коли Інна Шевченко переїхала до Парижа. Хоч офіційно зареєстровані «Femen» дають підстави ідентифікувати їх як рух - суспільний, громадянський, протестний, - їх діяльність здійснюється в рамках обмеженої статутної організації.

Наступна проблема полягає у тому, наскільки рух Femen можна трактувати як рух «новий», «глобальний» чи «локальний».

«Femen» важко визнати «масовим» явищем, беручи до уваги кількість заангажованих у цьому процесі осіб. Зрештою, й самі активістки не налаштовані на пошук можливостей створення масовості свого руху. Однак, при цьому «Femen» заявляють, що є рухом відкритим, оскільки не створюють якихось обмежень щодо членства, але одночасно заявляють про свою ексклюзивність.

Тому «Femen» можна віднести до нових суспільних рухів, які функціонують інакше, передовсім тому, що діють в постіндустріальній реальності, не зосереджуються на матеріальних аспектах, а лише на ідейних і культурних засадах - наприклад, на боротьбі за права жінок. Самі ж «Femen» не прив'язують себе до «постіндустріальності», а заявляють про інший процес - «сексуальної революції», якої в Україні ніколи не було [5, с. 21].

Як новий суспільний рух «Femen» мали б здійснювати спротив тиску держави на усі сфери суспільного життя, впливу на приватне життя і творення маніпуляційних систем. Однак, активістки створили у власних інтерпретаційних рамках «ідеологію», побудовану на «секстремізмі».

Якщо аналізувати «Femen» як «новий суспільний рух», то виразно видно, незначну підтримку, яку він дістає серед українського загалу, а особливістю нових суспільних рухів є масовість. Самі феміністки зазначають, що є надто радикальними, а тому не можуть притягувати до себе ширше коло жінок, особливо з такої традиційної країни, якою є, на їх думку, Україна.

Типовою для нових суспільних рухів є ідентифікація суспільного противника. Скажімо, активістки «Femen» заявляли, що їх ворогом є «патріархат». Лідеркам «Femen» за декілька років вдалося укласти засадничі цілі своєї боротьби, якою стали виступи проти сексуальної торгівлі, диктатури, церкви і ін., ще раніше були виступи спрямовані проти різних явищ, таких як газова політика Газпрому і ін. Такі акції були далекими від того, чим є «патріархат» і якою має бути боротьба з ним, що створювало враження віддаленості дій від головних теоретичних засад і завдань цього руху.

На прикладі «Femen» можна побачити ще один процес характерний для нових рухів - «розмитість кордонів» і «глобальність руху». «Femen», ще будучи регіональним рухом у Києві, поступово, але настирливо розширювали засяг своїх протестів у Європі, йдучи туди, де порушувалися права жінок: протести у Римі проти відомого сексизму пов'язаного з прем'єром Італії Сільвіо Берлусконі, здійсненого зґвалтування покоївки Доменіком Стросканом в Парижі та ін.

Найістотнішим елементом самоідентифікації «Femeny» як руху є самоокреслення активісток як представниць «попфемінізму». Феміністки окреслюють власну групу іменем радикального жіночого руху, а «радикальний», як самі визначають, означає передовсім «скандальний»: треба діяти радикально, а це традиційно означає «topless» [4, с. 14-17]. З одного боку, оголені тіла мають бути їх протестом - знаком визволення з оков «патріархату», мають символізувати революцію, що наближається в сфері звичаїв і політики. З іншого, - вони мають привертати увагу: демонстрації «Femen» спрямовані на медійний ефект скандалу, ламання культурної заборони оголення жіночого бюсту та ін. Публічна демонстрація цього є актом констатації руйнування певного усталеного суспільного порядку. У цьому контексті тіло видається ключовим для розуміння стратегії опору прийнятої «Femen» [5, с. 21]. Тіло «Femen» трактують як зброю, виключно жіночу, яка має демонструвати вільність від накинутих чоловіками стереотипів, згідно з якими жіноче тіло належить до приватної, а не публічної сфери, як у фізичному так і політичному вимірі. «Вживаючи» голе тіло у боротьбі проти «патріархату», «Femen» роблять виклик як класичному поширеному фемінізмові так і ролі жінки у суспільстві.

У пресових виданнях Інна Шевченко зазначала: «Класичний фемінізм як стара, хвора жінка, яка не здатна вже нічого здійснити. Вона залишилася в світі конференцій і книжок. Ми маємо ті ж самі ідеї, що й класичні феміністки, а вирізняють нас форми боротьби. Боремося в спосіб, який має повернути і притягнути молодих жінок до ідеології» [10].

Відношення «Femen» до «класичного фемінізму» шляхом використання жіночого тіла під час протестів відрізняється не лише від українських, але й більшості європейських феміністичних груп. Підтримуваний активістками стиль одягу демонструє їхнє відчуття естетики, яку вони вважають за щось натуральне і жіноче. Сексуальна атракційність тіл, стала для «Femen» їх зброєю, яка притягує увагу до порушуваної проблеми. Ідея активісток полягає у творенні нового фемінізму, який повинен відрізнятися від дескредитованого «класичного фемінізму», зрештою останній також змушений буде поступово розвиватися і змінюватися.

Завдання «Femen» полягає у зміні розуміння самого фемінізму, відриву його від традиційного академічного трактування. Вони свідомо вирішили представляти ідеологію у версії «поп», яка, на їх думку, має бути доступною для всіх, атракційною для молодих жінок, зрештою такою, що зможе притягувати рух молоді і відповідатиме новітньому часу [5, с. 21].

Переважне число молоді, особливо в Києві, навіть не розглядали «Femen» як «суспільний рух», не бачили в їх діяльності жодної громадянської активності, а трактували їх акції як «голі протести». Переважно у медіях «Femen» трактуються як молодіжна група, яка діє не в якихось обмежених рамках, а як широка протестна спільність. Однак ця група діє в межах «візерункової теми».

Більшість активісток - молоді, біляві дівчата, які створюють образ української вроди; їх напівоголені світлини розміщені в Інтернеті, у пресових статтях часто бачимо коментарі, які оцінюють вигляд і вроду дівчат. Саме ця обставина створює потенційне коло їх прихильниць і наслідувачок, які не мають такого гарного тіла. З іншого боку «культурний вихід і суспільний бунт» у «Femen» взаємопов'язаний. Фундаментальним є те, що з одного боку відхід від загальних стандартів є «обороною середовища» і опозицією щодо великих інституціональних чинників, натомість, з іншого боку, маємо справу із суспільним бунтом спрямованим проти найбільш загальних політичних стандартів і рішень, бунтом, який на низовому рівні є критикою конкретних інституцій і культурною мобілізацією.

«Femen» опираються у своїх діях на цей другий чинник, а саме - на критиці патріархальних засад, які є усталеними у суспільстві і виступають проти таких явищ як дискримінація і підневільний стан жінки [5].

«Femen» апелюють до того, що найістотнішим для них означає бути «феменкою», що для засновниць руху становить практично усе їхнє життя, а для інших діячок - принаймні значну його частину. «Femen», висловлюючи свої погляди та ідеї, об'єднують молодих людей, які думають так само; приналежність до руху є для багатьох природнім розв'язанням життєвих пошуків, певною тяглістю мрій і суспільної активності. Зарубіжні відділи «Femen» утворюються на засадах неформальної етики і спільних поглядів, із збереженням певної автономії і незалежності.

Феміністки декларують певний рівень дисципліни, який випливає із визначених статутів об'єднання, однак якими справами повинні займатися активістки в інших країнах не визначено. Члени місцевих відділів «Femen» самі вирішують важливі локальні проблеми, а від творців «Femen» запозичили методи і символи (як, наприклад, вінки) [5, с. 16]. З іншого боку, усі неформальні структури, об'єднані під одним символом «Femen», мусять бути визнані і прийняті українським відділом. Поза цим членство не існує. Усе більше активісток з різних країн хочуть «взяти участь у правдивому протесті Femen» [5, с. 17].

Отже, «Femen» дуже швидко від часу своєї появи стали глобальним явищем, діючи як у політичному так і суспільному вимірах. Їх діяльність обумовлена власними бажаннями; вони не зацікавлені не тільки у співпраці з іншими українськими організаціями, але також не хочуть бути прийнятими іншими феміністичними структурами на Заході. Феміністки переконують, що хочуть стати справжнім суспільним рухом, який буде декларувати гасло радикальної жіночої революції, а тому не хочуть заангажовуватися до співпраці з іншими рухами. Зокрема йдеться про Францію чи Німеччину. Така позиція аргументується «Femen» тим, що вони не бажають «втратити власний характер», зміни, які прийшли від них з України зі Сходу, а не навпаки, із Заходу, мають бути стабільними і незмінними. На основі діяльності «Femen» можна стверджувати, що нові форми жіночого руху формуються як низові організації - «grassroot».

феміністичний протестний жіночий рух

Список використаних джерел

1. Журналістка стала FEMEN'істкою і дізналась, яка зарплата за оголені груди // Українська правда. - 2012. - 21 вересня. - Інтернет-ресурс: http://femen.org.

2. Маєрчик М., Плахотнік О. Радикальні «Фемен» і новий жіночий активізм / М. Маєрчик, О. Плахотнік // Критика. - 2010. - №11-12.- С.7-9.- Інтернет-ресурс: http://www.pokrov.lviv.ua/?p=2317.

3. Огонек. - 2010. - №37 (5146). - С.36-39.

4. Plachotnik O. Niewiarygodne przygody teorii gender na Ukrainie / Tlumaczenie z j^zyka ukrainskiego Mateusz Zalewski // Krytyka. - 2011. - №9-10. - S.1-17. - Режим доступу: Olga Plachotnik. Dzial wschodni № 44 maj 2012.

5. Szymanska J. Popfeminizm w sluzbie rewolucji. Ruchy kobiece i praktyki protestu na przykladzie ukrainskiej grupy Femen // Adeptus. Pismo humanistow. - 2014. - №4. - S.3-22.

6. Інтернет-ресурс: http://femen.org.

7. Інтернет-ресурс: http://www.pokrov.lviv.ua/?p=2317.

8. Інтернет-ресурс: FEMEN висловили підтримку і повагу спилявши хрест у Києві. - Режим доступу: http://femen.org.

9. Інтернет-ресурс: http://takeinfo.net/blogs/kiew/3013

10. Інтернет-ресурс: www.guardian.co.uk/world/2012/sep./22

11. Інтернет-ресурс: http://zakon 2. rada. gov. ua / laws/ show/4572 - vi. (Закон України про громадські об'єднання).

Размещено на Allbest.ru