Вплив інформаційної складової збройного насилля на політичний процес в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив інформаційної складової збройного насилля на політичний процес в Україні

Бадер А. В.

З 2014 р. Україна втягнута у збройне протистояння, що розгорнулось на нашій території, подається опонентом як громадянська війна, однак на практиці є сучасним видом збройної агресії, що отримала назву «Гібрида війна». Зазначений вид збройного насилля в період підготовки та проведення базується на інформаційному компоненті. Саме сучасні засоби комунікації, розповсюдження доступу до мережі Інтернет, поява та шалена популярність соціальних мереж надали можливість маніпуляції громадською думкою та впливу на формування ментальних уявлень у населення. Результатом такого роду агресії стало налаштування громадян проти власного уряду, зміна політичного керівництва та, навіть, розв'язання внутрішніх збройних конфліктів у державах-опонентах, що і було застосовано проти нашої країни. Україна виявилась неспроможною ефективно протистояти інформаційній агресії нового покоління. Відповідно, для вироблення дієвого механізму захисту нашої політичної системи актуальним та необхідним є проведення наукового аналізу засобів та методів упливу на населення, реалізованих в українському інформаційному просторі.

Особливої актуальності проблеми, пов'язані з інформаційним протистоянням, набули в другій половині ХХ ст., коли технічні засоби впливу на масову аудиторію стають широко розповсюдженими. З цього періоду проблемам державної інформаційної політики та інформаційної безпеки починають приділяти увагу відомі західні вчені, а саме: У Боудіш, Н. Вінер, П. Кеннеді, Л. Кокс, М. Лібікі, С. Мец, Дж. Стейн, Т. Томас, Е. Тоффлер, С. Хантінгтон та багато інших. Достатньо великий об'єм матеріалу з проблем захисту національних інформаційних ресурсів, маніпулятивних технологій та інформаційних війн напрацювали російські дослідники, зокрема: Л. Войтасик, В. Домарьов, С. Гриняєв, А. Панарін, С. Расторгуєв, С. Комов, Г. Рогозін, В. Сєдньов, В. Щуригін та ін.

Вітчизняні науковці за роки незалежності також опублікували достатньо велику кількість наукових розвідок з теми нашої статті. Серед українських дослідників, які розробляють проблеми інформаційної вразливості людини, суспільства та цивілізації в цілому, інформаційних загроз для держави, пошуку механізмів інформаційної безпеки слід назвати І. Горбатенко, В. Долгова, О. Литвиненко, М. Ожевана, Г. Почепцова, О. Старішева, О. Таликіна, А. Юричко, К. Данилішина, В. Сосніна, В. Толубко, Л. Макаренко, Т. Бєльську, С. Шаванова, О. Дубаса, Н. Гуріна, Ю. Нестеряка, В. Гурковського та ін. Отже, з дотичної до нашої теми проблематики напрацьовано достатньо великий об'єм матеріалу як зарубіжними, так і вітчизняними вченими. Однак, проблема інформаційної війни в України як компоненту збройної агресії проти нашої держави є, на сьогоднішній день, не достатньо розробленою.

Основним завданням статті є виявлення засобів та методів упливу інформаційного компоненту збройного насилля на політичний процес в Україні та розкриття сутності та технології ведення інформаційної війни проти нашої держави.

З 2014 р. Україна перебуває у стані неоголошеної війни з Російською Федерацією, що анексувала Автономну Республіку Крим та частину Луганської і Донецької областей. Разом з тим, задовго до безпосереднього збройного протистояння, проти України була розв'язана інформаційна війна. Форми, методи, технології та засоби вказаної інформаційної агресії не нові, вони розроблені та описані у науковій літературі ще наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст., що є опосередкованим доказом реальної спланованості інформаційної атаки проти України. Враховуючи значно менший, порівняно з супротивником, об'єм ресурсів, інформаційних можливостей та повну підпорядкованість комунікації опонента українській владі, громадському сектору та журналістам досить складно налагодити повноцінний захист свого інформаційного простору.

На наш погляд слід назвати наступі факти, що можна вважати проявами інформаційної війни та підготовчим етапом збройної агресії проти України. Так звана «Сирна війна» між Україною та Росією розпочалася в лютому 2012 р., із забороною Росспоживнагляду ввозити українські сири на територію Російської Федерації. Через ЗМІ до населення Росії була доведена інформація про те, що в сирах українських виробників нібито містилася пальмова олія. Перевірка українських сироварів не виявила слідів використання у продукції рослинних жирів. Однак, не отримавши підтвердження своїх підозр Росспоживнагляд висунув нові претензії - до технології їх виробництва. У квітні всі ці звинувачення були зняті, а у травні поставки відновилися, проте ця заборона суттєво зашкодила українським підприємствам. Так, за даними Національної асоціації молочників «Укрмолпром», в 2012 р. виробництво жирних сирів знизилося на 7, 6%. У результаті зазначеної інформаційної атаки близько 6000 українців були звільнені з роботи, а бюджет недоотримав 15 млн. грн. [1].

Ще одним проявом інформаційної агресії проти України слід вважати так звану «цукеркову війну», початком якої стала заборона Російською санітарною службою постачання до Росії продукції компанії «Roshen» - одного з найбільших виробників кондитерських виробів в Україні. У молочному шоколаді цієї фірми був, нібито, виявлений бензопірен. Конфлікт мав відверто політичне підгрунтя. Зараз цілком зрозуміло, що справа була не в бензопірені, адже цукерки «Roshen» поставляються і до Європи, де стандарти якості не нижче, а у тому, що в українських ЗМІ було опубліковано проект угоди про асоціацію України з ЄС, і Росія у такий спосіб намагалась завадити Україні підписати угоду. Наслідком зазначеного інформаційного впливу стало скорочення випуску продукції на чотирьох кондитерських фабрик «Roshen» - київській, вінницькій, маріупольській та кременчуцькій, що призвело до звільнень сотень робітників.

Особливої уваги заслуговують українсько-російські «газові» війни, що теж слід віднести до інформаційних. Загалом газовий фактор до недавнього часу був одним з основних засобів маніпулятивного впливу Росії на Україну. Політичне керівництво Російської Федерації неодноразово вдавалось до шантажу українського уряду ціною на газ, розповсюдженням чуток про крах нашої економіки через скорочення поставок газу, компрометації України як надійного транзитера блакитного палива. На сьогоднішній день російські спецслужби намагаються роздмухувати громадянське протистояння за допомогою тарифної проблеми. Слід додати, що жодна з укладених україно-російських газових угод не була виконана до кінця, а дві країни, між якими підписаний договір про дружбу, пережили кілька інформаційних «газових воєн», а сьогодні фактично є в стані війни у фізичному вимірі. Це протистояння корінним чином вплинуло на політику аналізованих держав та сприйняття один одного українським та російським населенням.

Отже, інформаційні війни, як правило, передують реальним (фізичним) війнам. Наприклад, російсько- грузинська війна в інформаційному полі почалася задовго до реальної війни в Південній Осетії і мала політичне підгрунтя, так само, як і сьогоднішня неоголошена російсько-українська війна.

Загалом, низка дослідників проблеми інформаційних війн називають два підходи щодо суті та змісту цього явища. Американський - це сукупність заходів, що використовуються для досягнення інформаційної переваги над супротивником шляхом впливу на його інформаційні системи, комп'ютерні мережі, суспільну й індивідуальну свідомість та підсвідомість населення, особового складу армії, державного керівництва. Однак, найбільш важливим у цьому варіанті є те, що ця перевага випливає із цивілізаційних можливостей країни, що веде подібну війну, і надає своєрідний шанс наблизитись до неї, прийнявши як орієнтир її рівень життя та модель розвитку.

Абсолютно протилежною названому варіанту побудові інформаційного впливу є модель, застосована Росією проти України, оскільки вона передбачає розгляд інформаційних війн у агресивному розумінні, як знищення чи підкорення собі супротивника через інформаційно-технічні та інформаційно-психологічні прийоми боротьби. Окрім того, постійне застосування вказаних жорстких засобів пропаганди, як в середині країни, так і ззовні, стали невід'ємною частиною існуючого державно-політичного режиму Російської Федерації. Одним із доказів цього є те, що рішення про застосування інформаційної агресії вирішується на самому вищому політичному рівні цієї країни [2].

Відповідно до розуміння суті та змісту інформаційної війни політичним керівництвом РФ були обрані наступні основні прийоми ведення інформаційних операцій, що, до речі, мають напрацьовані та не раз апробовані шаблони їх застосування, висококваліфікований кадровий потенціал і масштабі технічні засоби здійснення. Одним з основних є і фінансовий фактор. Так, кошти залучені до інформаційної війни Росією обчислюється сумами у десятки мільярдів американських доларів. Слід також підкреслити, що наявний у Російській Федерації політичний режим надав можливості застосування «цивільних» засобам масової інформації, як механізму інформаційного протистояння. Зона впливу російських ЗМІ спрямована як на зовнішню аудиторію, в даному випадку проти України, так і на внутрішнього споживача, який теж є безпосереднім об'єктом інформаційних маніпуляцій.

На нашу думку, слід підкреслити, що сучасна антиукраїнська пропаганда ведеться Росією в дусі так званої «Гібридної війни», отже без офіційного, формального оголошення стану війни. Також слід підкреслити ще один важливий ідеологічний аспект. Із аналізу змісту інформаційної агресії стає зрозуміло, що Росія бореться не зі збройними силами України, чи з її державно-політичним керівництвом, а проти України як явища загалом, проти українців як національно- політичного суб'єкта.

Російська Федерація реалізує свій вплив у інформаційному просторі проти України за допомогою наступних основних прийомів - дезінформація, деморалізація, дифамація. Дезінформація спрямована на нав'язування суспільству викривлених чи відверто брехливих уявлень про факти реальної дійсності в Україні, компрометацію політики держави, маніпулювання масовою свідомістю тих громадян, які звикли споживати продукт російських ЗМІ. У даному контексті варто сказати, що російські експерти з інформаційної війни реалізували просту, однак досить ефективну технологію. Вони обрали один з найбільших жахів, що існує в громадській свідомості пострадянського суспільства і прив'язали його до України і всього українського. Конкретним проявом зазначеного є наступі штампи «фашистський» Майдан, київська «хунта», «жидобандерівці», «нацистська» національна гвардія, що плавно переходять з одного інформаційного потоку в інший, формуючи відповідне, заздалегідь сплановане уявлення про ситуацію в Україні.

Деморалізація суспільства реалізується через підштовхування до морального розкладу, зниження рівня дисципліни та морально-психологічного стану особового складу збройних сил, патріотично налаштованого населення. У повідомленнях, що спрямовані на деморалізацію акцентується увага на фактах військових невдач української сторони, політичних і військових прорахунках керівництва, незадовільному стані матеріального забезпечення, фізичній і психологічній втомі силовиків від бойових зіткнень та обстрілів, негативному сприйнятті української влади проросійськи налаштованим населенням.

У російській інформаційній агресії проти України широко застосовується дифамація - використання інформаційних каналів, у тому числі офіційних, для поширення версій, припущень, чуток і відвертої брехні з метою компрометації людини, органу, країни. Російські ЗМІ та підконтрольні соціальні мережі заповнені масою сюжетів, що є показовими проявами дифамації, у них розповідається і про «кровожерливість» майданівців, і про злочини «Правого сектору», і про жорстокість «карателів» з Національної гвардії, і про бездушність українських військових, яких, не дивлячись на результати міжнародних експертиз, звинувачують у знищенні малазійського пасажирського лайнера, обстріли мирних поселень «касетними снарядами» тощо.

Загалом інспірація фактів та інсценування новин є базовими методом російської пропаганди, мета якої - запустити в Україні громадський рух, спрямований на дискредитацію та повалення існуючого державного устрою. Кінцевим результатом цих дій є розчленування країни та ліквідація національної державності. Путінська теза про Україну як «державу, що не відбулася» зайвий раз підтверджує, що кінцева мета цієї війни переконати українців не в перспективності російського шляху, а у відсутності альтернативи, за допомогою знищення українства у всіх його проявах.

На наш погляд, слід більш детально розкрити техніку та засоби, застосовані проти України в інформаційній війні. Можна виокремити такі основні методи цієї агресії:

1) поширення чуток;

2) провокація;

3) дезінформація;

4) психологічний тиск;

5) диверсифікація громадської думки.

Однією з найбільш поширених та ефективних технологій інформаційної війни є чутки. Основною причиною виникнення чуток учені називають відсутність або недостатню повноту офіційної інформації, а також поширення суперечливої, недостатньо аргументованої інформації. Психологи наголошують на тому, що важливою причиною поширення чуток є недостатня емоційна забарвленість інформації, що поширюється. Компенсація емоційної недостатності і реалізується через чутки. Нестабільна, кризова ситуація в державі - сприятливе середовище для появи чуток. Низький рівень політичної свідомості громадян та некомпетентність з тих чи інших актуальних питань теж слід віднести до основних факторів, що провокують розповсюдження чуток. Технологія застосування чуток широко застосована в інформаційній агресії проти України. Варто згадати, що у 2014 р. суспільно-політична ситуація на Сході нашої держави розхитувалась розповсюдженням чуток про автобуси з «Правим сектором», що рухаються на Донбас. На сьогоднішній день у суспільній свідомості українського народу активно фігурують штучно створені чутки стосовно постійного підняття тарифів, швидкого падіння гривні, краху економіки тощо.

Одним з основних елементів технології ведення інформаційних війн є провокація. Провокація - це інформаційна операція, що змушує суперника використовувати програшну для себе стратегію та лінію поведінки. Провокацією слід вважати ситуацію зі збитим малазійським лайнером. На сьогоднішній день поширена версія, що Росія намагалась збити власний цивільний літак, щоб звинувативши у цьому Україну та виправдати введення регулярних військ на територію нашої держави. Бойовики так званих «ЛНР» та «ДНР» також постійно вдаються до провокації на лінії розмежування з метою підштовхнути ВСУ до активної відповіді, що надасть можливість звинуватити Україну у порушені «Мінських домовленостей».

Сутність дезінформації полягає у введенні об'єкта в оману щодо справжніх намірів суб'єкта дій. Існує достатньо велика кількість методів реалізації дезінформування. Серед основних слід назвати наступні. Тенденційне викладення фактів, що полягає в упередженому висвітленні тих чи інших подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних. Дезінформація від «зворотного» - надання правдивої інформації у перекрученому вигляді чи в такій спосіб, щоб вона сприймалась об'єктом впливу як брехня. Термінологічне «мінування» - полягає у викривленні суті принципово важливих, базових термінів загально- світоглядного та оперативно-прикладного характеру [3].

Більшість сюжетів російські телевізійних новин про Україну є проявом дезінформування, в їх побудові застосовуються всі із вище названих методів впливу на масову аудиторію. Вже класичним прикладом явного дезінформування став сюжет, що вийшов на Першому російському телеканалові 12 липня 2014 р. про нібито розіп'ятого українськими силовиками хлопчика [4]. Абсолютна брехня була миттєво розповсюджена іншими російськими ЗМІ та поширена в соцмережах, а російська аудиторія отримала чергову порцію нагнітання страху та ненависті до української армії. Загалом російські ЗМІ формують образ Росії як лідера антизахідного світу, а Путіна - як головного поборника тих цінностей, якими, як він заявляв, Захід знехтував [5]. Треба також враховувати і широку аудиторію, на яку розповсюджується інформаційний вплив Російської Федерації, що охоплює більшість території колишнього Радянського Союзу [6].

Психологічний тиск є також одним з основних методів інформаційного впливу. Він полягає у залякуванні громадськості з метою підштовхування її до певної запланованої моделі поведінки. Реалізується психологічний тиск через доведення до об'єкта відомостей про реальну чи надуману загрозу, прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств, за допомогою шантажу, здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заручників, інших терористичних чи диверсійних акцій.

Події в Одесі 2 травня 2014 р. слід віднести до проявів психологічного тиску у російсько-українській інформаційній війні. Так, у Службі безпеки України заявили про те, що з метою психологічного тиску на аудиторію під час висвітлення російськими телеканалами цих подій була застосована технологія «25-го кадру». Начальник прес-служби СБУ Марина Остапенко продемонструвала журналістам відеофрагмент випуску новин телеканалу «Росія-24», у якому в куті екрана з'являються малопомітні написи: «підпал: «Правий сектор», «людей убивають бандерівці», «нацгвардія - вбивці». СБУ встановила, що російські ЗМІ використовують інші методи психологічного тиску, зокрема показ деталізованих сцен вбивств і насильства з метою емоційного впливу на глядача [7].

Ще одним методом впливу на масову аудиторію є диверсифікація суспільної свідомості. Сутність цього методу полягає у розпорошенні уваги громадськості за допомогою переключення її на вирішення різних штучно створених проблем. Представник групи «Інформаційний спротив» В'ячеслав Гусаров стверджує, що Кремль вдається до нових інформаційних атак з метою ескалації конфлікту на сході України та тиску на українське керівництво, а кінцевим завданням цих дій є змусити прийняти московський сценарій урегулювання конфлікту. Експерт називає наступні напрями цієї атаки:

- нав'язування точок зору про неспроможність української влади керувати державою та приймати раціональні рішення;

- створення уявлень про те, що наразі для української еліти більш важливими є запобігти виборам до парламенту, ніж події на Сході України;

- формування негативних суджень про воєнно- політичне керівництво України та про те, що хаотичні бойові дії призводять до невиправданих жертв серед сил АТО;

поширення поглядів про те, що українська армія на Сході України деморалізована та неспроможна вести бойові дії, а також про недовіру особового складу до керівництва;

нав'язування думки про те, що Україна без російського газу прийде до тарифного колапсу та краху економічної системи [6].

Одним з трагічних результатів широкомасштабної інформаційної війни стали суттєві зміни у суспільній свідомості росіян та українців в аспекті сприйняття один одного. Зазначене підтверджують результати досліджень проведених російською соціологічною організацією Левада-Центр та Київським міжнародним інститутом соціології. Так, з лютого по травень 2014 р. (до початку активних бойових дій на Сході України) чисельність позитивно налаштованих до Росії українців різко скоротилася (з 78% до 52%). У Росії кількість позитивно налаштованих до України громадян скоротилася, за той же проміжок часу, із 66% до 35%, а кількість негативно налаштованих росіян зросла з 26 до 49% [8].

Таким чином, інформаційна війна проти України була розв'язана набагато раніше, ніж безпосередня збройна агресія. В протистоянні, що розгорнулось у нашому інформаційному просторі, Росією були застосовані найбільш ефективні технологічні прийоми впливу на масову аудиторію серед яких слід назвати: упровадження чуток, провокацію, дезинформацію, психологічний тиск та диверсифікацію громадської думки. Окрім того, інформаційний вплив застосовувався з урахуванням моделі світу, що вже була сформована у значної частини громадян України, які мешкали на сході та півдні нашої держави, а це суттєво підвищило ефективність маніпуляції громадською думкою. На сьогоднішній день очевидно, що для України життєво необхідним є налагодити дієвий механізм захисту власного інформаційного простору, а, отже, у подальшому корисним буде застосувати напрацьований у цій статті матеріал для вироблення практичних рекомендацій протидії зазначеній агресії.

інформаційний збройний агресія політичний

Список використаних джерел

1. Дымов В. Украина - Россия: последствия сырной войны [Електронний ресурс] / В. Дымов // Информационное агентство УНІАН. - Режим доступу: http://www.unian.net/news/495666- ukraina-rossiya-posledstviya-syimoyvoynyi.html.

2. Інформаційне повідомлення. Радник Путіна запропонував вдарити по українській армії, поки вона не зміцніла [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.unian.net/politics/926969- sovetnik-putina-predl ojil-udarit-po-ukrainskoy-armiichtobyi-ne- dat-ey-okrepnut.html

3. Петрик В. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи [Електронний ресурс] / В. Петрик. - Режим доступу: http://justinian.com.ua/article.php?id=3222

4. Ложь: распятие в эфире Первого канала [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.stopfake.org/lozhraspyatie-v- efire-pervogo-kanala/

5. Джил Догерті (Jill Dougherty). Усі брешуть, або як трансформувалися російські ЗМІ [Електронний ресурс] / Джил Дотерті. - Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/ material/33880

6. Гусаров В. Кремль розпочав нову інформаційну операцію проти України [Електронний ресурс] / В. Гусаров. - Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/material/34281

7. У СБУ заявили, що російські канали застосовують проти телеглядачів «25-й кадр» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tsn.ua/politika/u-sbu zayavili-scho-rosi yski-kanali- zastosovuyut-protiteleglyadachiv-25-y-kadr-350517.htm

8. Почепцов Г. Росія і Україна у співставленні їх комуні кативно-пропагандистських можливостей [Електронний ресурс] / Г. Почепцов. - Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/ material/33291

Размещено на Allbest.ru