Партійно- та коаліційно-зумовлені причини і передумови формування урядів меншості у європейських парламентських демократіях
З’ясування партологічних та коаліційних ознак, причин, передумов та особливостей формування і функціонування у європейських парламентських демократіях однопартійних і коаліційних кабінетів меншості. Фракціоналізацію та фрагментацію партійних систем.
| Рубрика | Политология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.05.2018 |
| Размер файла | 42,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК 321.015 + 321.72 + 328.122 + 328.131 + 328.183 + 328.187 + 342.529
Панчак-Бялоблоцька Н. В., кандидат політичних наук, викладач Вищої школи регіональної економіки в м. Кутно (Республіка Польща), докторант кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, Україна), E-mail: nadia.panczak@gmail.com
Партійно- та коаліційно-зумовлені причини і передумови формування урядів меншості у європейських парламентських демократіях
Анотація. Виокремлено й проаналізовано партійно- та коаліційно-зумовлені причини і передумови формування урядів меншості у європейських парламентських демократіях. Виявлено, що партологічна і коаліційна зумовленість урядів меншості у парламентських демократіях є доволірізносторонньою і багатогранною, однак в основному окреслюється проблематикою раціонального вибору партіями сценаріїв урядів меншості.
Ключові слова: уряд, уряд меншості, партії, партійні системи, коаліції, причини і передумови формування урядів меншості, парламентська демократія, Європа.
Панчак-Бялоблоцкая Н. В., кандидат политических наук, преподаватель Высшей школы региональной экономики в г. Кутно (Республика Польша), докторант кафедры политологии Львовского национального университета имени Ивана Франко (Львов, Украина), E-mail: nadia.panczak@gmail.com
Партийно- и коалиционно-обусловленные причины и предпосылки формирования правительств меньшинства в европейских парламентских демократиях.
Аннотация. Выделены и проанализированы партийно- и коалиционно-обусловленные причины и предпосылки формирования правительств меньшинства в европейских парламентских демократиях. Было выявлено, что партологическая и коалиционная обусловленность правительств меньшинства в парламентских демократиях является чрезмерно разносторонней и многогранной, однако в основном определяется проблематикой рационального выбора партиями сценариев правительств меньшинства.
Ключевые слова: правительство, правительство меньшинства, партии, партийные системы, коалиции, причины и предпосылки формирования правительств меньшинства, парламентская демократия, Европа.
Panchak-Byaloblotska N., PhD in political sciences, Lecturer of the Higher school of regional economy in Kutno (Poland), doctoral candidate of the Department of political science, Lviv national University named after Ivan Franko (Lviv, Ukraine), E-mail: nadia.panczak@gmail.com
Party- and coalition-based reasons and background of minority governments' formation in the european parliamentary democracies.
Abstract. Minority government, as the European experience and comparative statistics shows, is a «normal» phenomenon of political process and executive relations in parliamentary democracies, because, according to various sources, more than thirty percent of all European (i.e. Western and Central Eastern European) governments are single-party and coalition minority governments. Consequently, finding out the party and coalition characteristics, nature, causes, conditions and peculiarities of minority governments 'formation and functioning in the European parliamentary democracies has both ideological and conceptual meaning, as it can testify the generalized specifics of governments and patterns ofparliamentary democracies 'functioning in the situations of absence ofmajority government. This is particularly noteworthy in view of the fact that, accordingly to the European practice, minority governments are not uniform and monolithic structures. They differ in their composition, dimension, ideology, reasons of their formation and characteristics of their responsibility and so on. That is why different types of minority governments in the European parliamentary democracies are able to produce various political, legal and socioeconomic effects, can be determined with different formative and functional parameters and therefore can be divergent in their stability and effectiveness.
Thereby, the research is dedicated to analyzing the party- and coalition-based reasons and backgrounds of minority governments ' formation in the European parliamentary democracies. The author found that party and coalition theory conditionality of minority governments is quite versatile and multifaceted in parliamentary democracies, but it is mostly defined with the problems ofparties' rational choice of the scenarios of minority governments. This is very important in the context that minority governments in the European parliamentary democracies are traditionally studied on the basis of three key perspectives: traditional comparative analysis of governments and governmental institutions (institution-based analysis of minority governments), deductive theory of coalitions (including minority government theory, based on game assumptions) and comparative analysis of parties and party systems (including theory of minority governments, based on polarization and fractionalization of party systems).
Keywords: government, minority government, party, party system, coalition, reasons and background of minority governments 'formation, parliamentary democracy, Europe.
Уряди/урядові кабінети меншості, як свідчить європейський досвід і порівняльна статистика, сьогодні є «нормальним» явищем політичного процесу і владно-виконавчих відносин у парламентських демократіях, оскільки, за різними даними [1, с. 184; 12, с. 191; 15, с. 81; 24, с. 328; 25, с. 202], понад тридцять відсотків усіх європейських (тобто у країнах як Західної, так і Центрально-Східної Європи) урядів становлять саме однопартійні і коаліційні кабінети меншості. Тому з'ясування партологічних та коаліційних ознак, сутності, причин, передумов та особливостей їх формування і функціонування у європейських парламентських демократіях має як світоглядне, так і концептуальне значення, адже може свідчити як про узагальнену специфіку таких урядів, так і про патерни функціонування парламентських демократій у зрізі ситуацій відсутності урядів більшості. Це особливо примітно із огляду на те, що, як свідчить європейська практика, уряди меншості не є уніфікованими і монолітними структурами. Вони різняться за своєю композицією, розмірністю, ідеологічністю та ключове - за причинами і передумовами свого формування та особливостями відповідальності тощо. Саме тому різні типи урядів меншості у європейських парламентських демократіях здатні проводити різні політичні, політико-правові та соціально-економічні наслідки, визначатись різними формотворчими, функціональними і регламентними параметрами, бути розбіжно стабільними та ефективними.
З'ясування окресленого кола наукових питань знайшло відображення у доробках таких вчених, як А. Романюк і В. Литвин [1-4], Х. Даалдер [5], Ж. Блондель [5], Я. Бадж та В. Херман [6], Р. Далтон [7], Л. Додд [8], М. Галлахер, М. Лейвер та П. Мейр [10], В. Херман та Д. Поуп [12], М. Лейвер та Н. Шофілд [14], Ф. Мюллер-Роммель [17; 18], Б. Пауелл [19], Дж. Сарторі [23], К. Стром [25; 2б], М. Тейлор та В. Херман [27] тощо. У них, особливо в розвідці К. Строма «Проблема уряду меншості» [26, с. 9], доведено, що внаслідок апелювання до досвіду урядових кабінетів меншості в парламентських демократіях можна виділити три перспективи теоретико-методологічних й емпіричних причини та передумов формування перших: 1) традиційний порівняльний аналіз урядів й урядових інститутів та інституцій (інституційно-зумовлений аналіз урядів меншості); 2) дедуктивна теорія коаліцій (зокрема теорія урядів меншості, побудована на теоретико-ігрових припущеннях); 3) порівняльний аналіз партій і партійних систем (зокрема фракціоналізаційно-поляризаційна теорія урядів меншості). Вчені вбачають, що кожна теоретико-методологічна перспектива дослідження причин та передумов урядів меншості наділена своїми плюсами (позитивами) та мінусами (негативами). Так, наукова література, спрямована на порівняльний аналіз урядових інститутів та інституцій, багата на еволюційно-історичні деталі, але її пояснювальна точність є дещо меншою, ніж точність інших теоретико- методологічних перспектив. Коаліційна теорія безумовно дає ретельніші пояснення та прогнози про особливості та причини формування урядів, зокрема урядів меншості, однак інтерес теоретиків коаліцій до урядів меншості донедавна був лише тангенціальним, а їхні припущення часто були неправдоподібними. Натомість, дослідники партій і партійних систем відомі великою кількістю цінних емпіричних досліджень, але і їхні пояснювальні спроби менш науково ефективні та часто слабо апробовані. Така кореляція груп підходів до з'ясування причин і передумов формування урядів меншості вимагає поетапного розгляду усіх регламентованих наборів факторів (або їхнього синтезування), а тому повинна бути здійснена послідовно. Так, у запропонованій розвідці представлено спробу розгляду, синтезу й оцінювання партійно- і коаліційно-зумовлених причин формування урядів меншості у парламентських демократіях, хоч ми і розуміємо, що її висновки є лише частковими та не становлять цілісної картини досліджуваної проблеми.
Приступаючи до політологічного аналізу партійно- та коаліційно-зумовлених передумов формування урядів меншості, апелюємо передусім до наукових доробків Дж. Сарторі [23] та К. Строма [26, с. 12-14], які такими передумовами вважають фракціоналізацію та фрагментацію партійних систем. Так, приміром, Дж. Сарторі пов'язує феномен урядів меншості із партійною системою поміркованого плюралізму. Цей тип партійної системи характеризується наявністю в легіслатурі від трьох до п'яти конкуруючих релевантних партій (жодна з яких не має абсолютної більшості мандатів, тобто не є домінуючою), що перманентно формують коаліційні уряди, але відділені одна від одної помірними ідеологічними розбіжностями. Це відбувається тому, що жодна партія не бажає втрати «гіпотетичних важелів» свого урядового впливу, тому вона не зацікавлена, щоб будь-яка інша партія самостійно була урядовою, адже більш раціональним є сценарій, за якого урядова партія розділяє свою урядову владу з іншими парламентськими партіями. Однак у цьому контексті очевидно й те, що отримувати важелі урядового впливу можна також і з-за меж урядового кабінету, гарантуючи парламентську підтримку будь-якій партії, яка самостійно/однопартійно становить композицію урядового кабінету, але в контексті парламентської підтримки всіх своїх ініціатив залежить від законодавчої підтримки іншої/інших неурядових партій. Підтримка з боку неурядової/неурядових партій законодавчих ініціатив урядової партії'/партій, які не мають більшості у легіслатурі, є «обміном» на реалізацію окремих програмних цілей неурядової партії'/партій. Таким чином в системах поміркованого плюралізму матеріалізуються уряди меншості.
Паралельно з таким висновком Дж. Сарторі запропонував декілька факторів, які додатково зумовлюють формування урядів меншості, та виділив деякі функції урядів меншості. Вчений аргументував, що інколи формування урядів меншості - наслідок політичної та урядово-формотворчої невмотивованості й помилок у розрахунках. Те, що він намагається донести до нас, іменується фракціоналізацією (фрагментацією) партійної системи, яка і зумовлює помилки у розрахунках. Фрагментація партійної системи в реальності виступає функцією кількості та розміру парламентських партій. Чим більша кількість партій і чим більш рівномірно вони «розпорошують» електорат, тим більшою є міра фракціоналізації'/фрагментації партійної системи. А це підстава вважати, що фракціоналізація партійної системи позитивно корелює зі статистикою формування урядів меншості, адже чим більшою є кількість партій у легіслатурі, тим теоретично складніше сформувати одночасно парламентську та урядову більшість, а тому більшою є ймовірність формування уряду меншості. І навпаки, кількість урядів меншості скорочується, за словами Я. Баджа, В. Хермана [6] та Д. Рея [21; 22], у тому випадку, коли партійна система стає менш фракціоналізованою, тобто прямує до двопартійності. Виняток середньо-статистично становлять так звані істотні або субстантивні урядові кабінети меншості [25], які можуть формуватися у ситуації меншої фракціоналізації або фрагментації партійної системи.
Елементи безсистемності у вивченні кореляції фракціоналізації партійних систем і ймовірності формування урядів меншості виправив Л. Додд [9], який аргументував, що фракціоналізація партійної системи веде до стану невизначеності серед партійних лідерів. Відповідно, чим більше фракціоналізована партійна система, тобто парламент чи палата парламенту, перед якими відповідальні урядові кабінети у парламентських демократіях, тим складніше парламентським партіям захищати надійну інформацію про свою діяльність та силу. А чим гірше інформовані лідери парламентських партій, тим більшою є ймовірність того, що вони формуватимуть уряди, які відхиляються від мінімального-переможного статусу (тобто від випадку урядової коаліції - мінімально-переможної, - яка є найменш розмірним зразком співпадіння урядової більшості та парламентської/законодавчої більшості) [9, с. 62-70]. Саме тому формується логічний взаємозв'язок між фракціоналізацією партійних систем та урядовими кабінетами, які не детерміновані урядовою більшістю, хоч і детерміновані ситуативною/постійною парламентською/законодавчою більшістю, тобто урядовими кабінетами меншості.
Але в працях Л. Додда парламентська фракціоналізація виступає як необхідна, проте недостатня умова для формування уряду меншості. Додаткове значення також мають рівень ідеологічного конфлікту чи поляризації між парламентськими партіями. Крім того, недостовірність інформації характеризує не тільки фракціоналізацію, але й нестабільність партійної системи та взаємодію цих двох факторів. Відповідно, увага Л. Додда на нестабільність партійної системи значно споріднена із вже описаними аргументами, які свідчать про причинність формування урядів меншості. Проте його теорія вказує на важливості швидше поступової, але не абсолютної фракціоналізації партійних систем. Це означає, що формування уряду меншості є можливим рішенням, коли партійна система раптово стає більш фракціоналізованою. Такий висновок про формування урядів меншості (однопартійних або коаліційних) особливо важливий у випадку політичних систем, в яких інституціоналізовано урядові кабінети більшості, і підтверджений у розвідках М. Тейлора, В. Хермана [27] та Б. Пауелла [19]. Так, Б. Пауелл аргументував, що в парламентських демократіях, де партійна та виборча система традиційно проводять ситуації парламентсько-урядової більшості (урядові кабінети більшості), партійна еліта, як правило, покладається на прямі результати виборів і орієнтується на майбутні вибори, а не законодавчі переговори про коаліції. Натомість, у парламентських демократіях, де партійно-виборчі системи традиційно не проводять ситуацій більшості, політичні партії частіше вдаються до формування коаліцій [19, с. 143].
Що стосується пояснення партійних систем на підставі ідеологічного характеру взаємодії парламентських партій, цілком очевидно, що це становить собою окремий ракурс причин та передумов формування урядів меншості. Це означає, що масштаби соціополітичного конфліктного потенціалу, партійного екстремізму та ідеологічної поляризації стають головними причинами формування урядів меншості. Чим більше ідеологічно поляризованою і розділеною є партійна система, тим більша вірогідність формування урядів меншості. Причому, про рівень ідеологічної поляризації партій та партійних систем, згідно позицій Дж. Сарторі, свідчить міра загальної ідеологічної дистанції між релевантними (які мають потенціал коаліційності і шантажу) партіями [23, с. 135]. Натомість, про ідеологічну поляризацію партійних систем, згідно позицій Р. Патнема, Р. Леонарді і Р. Нанетті [20], свідчить міра біполярності партійних систем, виражена в електоральних преференціях виборців стосовно сприйняття різноманітних вимірів соціополітичних конфліктів, їхньої кумуляції у діяльності політичних партій. Однак більш релевантною є позиція про ідеологічну поляризацію партійних систем у контексті урядів меншості, яка запропонована Л. Доддом. Дослідник зазначає, що ідеологічно-політичне розмежування або поляризація партійної системи негативно позначається на безумовну готовність політичних партій вести переговори про участь в урядовому кабінеті. А чим менше намірів політичні партії мають вести переговори про формування уряду більшості, тим більша ймовірність, що в кінцевому результаті вони опиняться в уряді меншості. На думку Л. Додда [9, с. 57-68], це дуже ймовірно, якщо ідеологічна поляризація партійної системи збігається з явищем фракціоналізації і нестабільності партійної системи. Однак навіть попри це, ідеологічна поляризація у межах партійної системи може бути й самодостатньою причиною формування уряду меншості, бо у випадку надзвичайно великої ідеологічної поляризації багатопартійні парламенти стануть свідками формування урядів меншості, адже партії парламенту не визнаватимуть і не погоджуватимуться на коаліційну більшість навіть за наявності достовірної інформації [9, с. 69]. Висновок підтвердив Б. Пауелл, який аргументував, що в деяких інституційних кейсах формування уряду меншості спричиняє вирішення парламентсько-законодавчого конфлікту, адже у разі значної поляризації партії надто розділені, щоби дійти згоди з приводу стабільної й ефективної коаліції [19, с. 142].
Такі теоретичні результати щодо взаємозв'язку партійно-зумовлених чинників і передумов формування урядових кабінетів меншості значною мірою вписуються у логічну конструкцію М. Лейвера й Н. Шофілда, зокрема в контексті аналізу характеру взаємовідносин, які склалися між самими політичними партіями. Зі слів дослідників, урядові кабінети меншості можливі за умови, коли між парламентськими партіями, які гіпотетично можуть становити парламентську більшість, існують та працюють особливі, переважно конкурентні, взаємовідносини [14]. Саме тому надання права сформувати уряд меншості якійсь одній партії для решти партій буде меншим «злом» і вони будуть зацікавленими у збереженні міжпартійного статусу. За цих умов такий тип урядів може бути цілком життєздатним і стабільним. Зокрема, зазначена позиція, з слів А. Романюка [4], цілком логічна, коли право формувати уряд меншості надається центристській партії, а більшість у парламенті чи провідній палаті парламенту мають партії, які належать до різних частин ліво- правого ідеологічно-партійного спектра [25]. Це означає, що формування уряду меншості стає закономірним виходом із ситуації за умови наявності у парламенті чи провідній палаті парламенту протистояння із-поміж партіями з ідеологічних позицій. Безумовно, уряд меншості у подібній ситуації може гостро критикуватись за свою діяльність із обох сторін, але ідеологічне протистояння буде виступати стримуючим чинником стосовно об'єднання представників владних партій задля повалення/відставки уряду. У подібних ситуаціях, навпаки, існує досить багато прикладів «блокування» з урядом заради протиставлення своєму ідеологічному супернику. Ось чому формування/існування урядів меншості в окремих країнах деякі вчені, зокрема М. Галлахер, М. Лейвер та П. Мейр, мотивують фактором розділеної опозиції [10, с. 192].
Проте треба зважати, що ідеологічна поляризація, згідно ідей Б. Пауелла, є лише однією з передумов і причин формування урядів меншості й відповідає за конкретний тип урядів меншості. Річ у тім, як зазначає К. Стром [25], що ми не можемо виділяти єдиновірної тенденції щодо того, що збільшення ідеологічної поляризації партійних системи призводить до обов'язкового формування урядів меншості, адже істотні або релевантні (зазвичай однопартійні) уряди меншості традиційно асоційовані зі значно нижчими показниками ідеологічної поляризації, ніж коаліційні уряди меншості.
Але уряди меншості зумовлюються наявністю не лише структурних/культурних особливостей політичних систем, у яких вони формуються та функціонують, однак й природою й сутністю процесів, результати яких вони генерують, тобто наслідками дії чинників безпосередньо-найближчих передумов. У політичні науці часто побутує думка, що уряди меншості формуються тоді, коли всі інші механізми та типи урядів вичерпали та не реалізували себе або коли інших механізмів просто не існує. Уряди меншості, таким чином, репрезентують провалені міжпартійні переговори із приводу формування урядових коаліцій. Такі пояснення формування урядів меншості звикло є поширеними у дедуктивній теорії коаліції, яка, традиційно, припускає та постулює, що раціональність у формуванні уряду тягне за собою конструювання його варіанту на основі одночасної урядової і парламентської/законодавчої більшості. А відповідно, результат урядово-формотворчої діяльності у форматі уряду меншості майже ніколи не розглядається як такий, що веде до рівноваги [26, с. 15]. Тому формування урядових кабінетів меншості здебільшого пояснюється через посилання на різні обмеження, лімітований вибір, зрив переговорів і переваги іншого рівня, тобто на умови, які часто безпосередньо прив'язані до самого процесу переговорів про формування уряду [9; 23; 28]. Це безпосередньо означає, що уряди меншості мають зустрічатись у ситуаціях, коли властивими є перманентні урядові кризи (особливо дуже тривалі), а також численні невдалі спроби формування урядових кабінетів більшості [25]. Але, як каже К. Стром, такий висновок нерелевантно коректний, адже на формування однопартійного уряду більшості зазвичай витрачається одна спроба. Натомість, кількість спроб формування однопартійного уряду меншості (який зазвичай є істотним або ж субстантивним) та коаліційного уряду більшості є майже сумірною, хоча у ситуаціях меншості спершу в більшості парламентських демократій перевіряють варіант формування коаліційного уряду більшості. Це аргументує, що кожний із вищенаведених чинників формування урядів меншості може мати більше чи менше значення в кожній конкретній ситуації.
Перевіряючи окреслені теоретико-методологічні патерни причин та передумов формування урядів меншості у європейських парламентських демократіях, апелюємо до емпіричного досвіду фракціоналізації'/фрагментації і поляризації партійних систем у європейських парламентських демократіях та кількості урядів меншості у них у різні періоди (для різних країн) впродовж 1945-2015 рр. Для цього застосовуємо індекс ефективної кількості партій у парламенті/провідній палаті парламенту (перед якими колективно відповідальні всі типи урядових кабінетів), запропонований М. Лааксо і Р. Таагеперою [13], й індекс поляризації партійних систем Р. Далтона [8] (див. табл. 1).
У світлі результатів табл. 1 аргументовано, що в середньому у європейських парламентських демократіях фракціоналізація і поляризація партійної системи доволі позитивно корелюють з статистикою формування урядів меншості. Адже чим більшою є кількість партій у парламенті і чим більше вони є ідеологічно поляризованими, тим теоретично складніше створити одночасно парламентську і урядову більшість (у формі однопартійного/коаліційного урядового кабінету більшості), саме тому більшою є ймовірність формування уряду меншості. Але це стосується урядів меншості лише узагальнено, не враховуючи різновидів. Річ у тім, що, як свідчить досвід, такий висновок здебільшого на практиці виконується у випадку коаліційних урядів меншості, в зрізі яких зростає фракціоналізація/ фрагментація і поляризація партійних систем.
Таблиця 1 Кореляція статистики урядів меншості та фракціоналізаци/фрагментації і поляризації партійних систем як причин і передумов формування урядів меншості у європейських парламентських демократіях (станом на грудень 2015 р.)1
|
Кількість коаліційних урядів меншості |
Парламентські демократії Західної Європи (1944/1945-2015 рр.) |
- |
ІП |
1 |
20 |
40 |
0-1 |
1 |
- |
1 |
1 |
ОО |
1 |
04 |
0-1 |
1 |
40 |
'Cf |
|
|
Кількість одно партійних урядів меншості |
- |
О] |
О] |
ІП |
40 |
of |
04 |
ІП |
1 |
- |
1 |
1 |
- |
04 |
СО |
со |
г- |
||
|
Кількість урядів меншості / більшості |
2 / 31 |
7 / 39 |
2 / 18 |
35 / 3 |
12 / 14 |
6 / 26 |
9 / 4 |
26 / 36 |
0 / 21 |
1 / 14 |
8 / 24 |
0 / 25 |
20 / 11 |
П/П |
3 / 22 |
9 / 39 |
11 / 52 |
||
|
ШПСД/ Коаліційні уряди меншості |
0,36 |
0,39 |
1 |
0,42 |
0,35 |
0,45 |
1 |
0,46 |
1 |
1 |
o' |
1 |
0,45 |
Of Of o' |
1 |
0,37 |
О in o' |
||
|
ШПСД/ Одно партійні уряди меншості |
0,31 |
0,39 |
0,44 |
0,41 |
0,26 |
0,44 |
0,41 |
0,46 |
1 |
0,20 |
1 |
1 |
0,42 |
0,43 |
0,34 |
0,37 |
0,45 |
||
|
ШПСД/ Уряди меншості |
0,34 |
0,39 |
0,44 |
0,42 |
0,31 |
0,44 |
0,41 |
0,46 |
1 |
0,20 |
0,41 |
1 |
0,43 |
0,43 |
Of СО o' |
0,37 |
0,48 |
||
|
ІІІПСД / Уряди більшості |
0,37 |
0,38 |
0,42 |
0,38 |
0,32 |
0,44 |
0,43 |
0,45 |
0,41 |
0,17 |
0,38 |
0,35 |
0,40 |
0,46 |
0,35 |
0,37 |
0,53 |
||
|
ІЕКПП / Коаліційні уряди меншості |
2,90 |
6,12 |
1 |
4,92 |
3,12 |
4,45 |
1 |
4,28 |
1 |
1 |
5,31 |
1 |
3,99 |
4,20 |
1 |
4,97 |
4,23 |
||
|
ІЕКПП/ Одно партійні уряди меншості |
2,10 |
2,75 |
3,10 |
4,64 |
2,81 |
3,50 |
2,70 |
3,93 |
1 |
2,70 |
1 |
1 |
3,59 |
3,28 |
СО О] of |
5,00 |
3,50 |
||
|
ІЕКПП / Уряди меншості |
2,50 |
5,16 |
3,10 |
4,81 |
2,94 |
3,82 |
2,70 |
4,07 |
1 |
2,70 |
СО in |
1 |
3,73 |
CO СО <of |
со О] of |
4,98 |
О 04 со' |
||
|
ІЕКПП/ Уряди більшості |
2,70 |
5,82 |
2,40 |
4,07 |
2,85 |
3,79 |
2,53 |
4,06 |
3,40 |
2,00 |
4,81 |
3,33 |
3,31 |
3,15 |
ZtZ |
WO о in |
3,92 |
||
|
Країна |
Австрія |
Бельгія |
Греція |
Данія |
Ірландія |
Ісландія |
Іспанія |
Італія |
Люксембург |
Мальта |
Нідерланди |
Німеччина |
Норвегія |
Португалія |
СК |
Фінляндія |
Франція |
|
of |
1 |
СЛ |
СЛ |
О |
О |
Of |
О |
of |
Of |
1 |
сл |
СО |
1 |
1 |
||
|
04 |
1 |
СО |
сл |
1 |
1 |
СЛ |
of |
- |
1 |
сл |
сл |
СЛ |
1 |
1 |
||
|
23 / 8 |
1 |
Парламентські демократії Центрально-Східної Європи (1989/1990-2015 рр.) |
5 / 4 |
4 / 11 |
9 / 14 |
6 / 12 |
6 / 15 |
14 / 7 |
5 / 10 |
4 / 12 |
2 / 9 |
4 / 5 |
5 / 9 |
1 |
1 |
|
|
0,44 |
0,42 |
0,45 |
0,41 |
0,49 |
0,33 |
0,34 |
0,29 |
0,37 |
0,39 |
1 |
0,40 |
0,52 |
0,40 |
0,41 |
||
|
0,39 |
ОО СО o' |
0,35 |
0,37 |
1 |
1 |
0,35 |
0,27 |
ОО с* o' |
1 |
0,57 |
0,41 |
0,49 |
0,39 |
ОО СО o' |
||
|
0,40 |
0,39 |
0,39 |
0,39 |
0,49 |
0,33 |
0,35 |
0,29 |
0,35 |
0,39 |
0,57 |
0,40 |
0,51 |
0,41 |
0,40 |
||
|
ОО СО о" |
0,39 |
0,34 |
0,40 |
0,49 |
ОО СО o' |
0,34 |
0,27 |
0,34 |
0,37 |
0,43 |
0,41 |
0,50 |
0,39 |
0,39 |
||
|
4,30 |
4,40 |
4,10 |
4,95 |
5,48 |
5,13 |
о„ чо |
4,11 |
ОО СО Of |
ОО 40 |
1 |
3,90 |
3,77 |
4,81 |
4,58 |
||
|
3,42 |
3,28 |
2,80 |
4,10 |
1 |
1 |
6,03 |
5,03 |
3,20 |
1 |
2,60 |
4,00 |
3,40 |
3,90 |
3,50 |
||
|
3,57 |
3,68 |
3,32 |
4,53 |
5,48 |
5,13 |
6,05 |
4,31 |
4,14 |
ОО о |
2,60 |
3,93 |
3,62 |
ОО of Of |
4,01 |
||
|
3,28 |
3,48 |
3,23 |
4,69 |
5,79 |
4,00 |
4,66 |
О Of Of' |
4,28 |
5,37 |
2,96 |
3,88 |
4,42 |
4,33 |
3,81 |
||
|
Швеція |
У середньому |
Болгарія |
Естонія |
Латвія |
Литва |
Польща |
Румунія |
Словаччина |
Словенія |
Угорщина |
Хорватія |
Чехія |
У середньому |
У середньому в Європі |
1 Умовні позначення: ІЕКПП - індекс ефективної кількості парламентських партій; ІППСД - індекс поляризації партійних систем Далтона. зустрічаються однопартійні уряди більшості. Це означає, що в таких країнах за результатами парламентських виборів одна з партій наділена абсолютною більшістю мандатів у парламенті чи в провідній палаті парламенту - і відповідно вона може сформувати однопартійний уряд більшості. Якщо ж партія із тих або інших причин за результатами виборів не наділена абсолютною більшістю мандатів у парламенті/ провідній палаті парламенту, тоді зазвичай формується так званий підтриманий однопартійний уряд меншості. У європейських парламентських демократіях це декілька разів було властиво в таких країнах, як Сполучене Королівство (уряди В. Черчіля, А. Едена й Г Вільсона у 1951-1955, 1955 та 1974 рр. відповідно), Ірландія (особливо до 1969 р.), Іспанія (зокрема, починаючи із 1977 р.). Причина формування однопартійних урядів меншості або нефор- мування коаліційних урядів більшості у таких країнах в тому, що партії та електо- рат надають перевагу першим. Будучи сильними, партії не бажають формування у ситуаціях меншості коаліційних урядів більшості [7, с. 163-164]. Це властива ознака двопартійних систем або систем з домінуючими партіями.
По-друге, уряди меншості можуть формуватися у випадку «іммобілізаційних ситуацій», коли традиційні/звичайні структурні параметри, властиві для партійної системи, перешкоджають формуванню коаліційних урядових кабінетів більшості [12, с. 195]. Значно це спричинюється зростанням ідеологічної поляризації й екстремізму партійних систем, тобто доцентровими тенденціями у ліво-правому ідеологічному спектрі, внаслідок чого урядові кабінети досить часто не можуть розраховувати на стабільну підтримку парламентської більшості (або ж на стабільну парламентську більшість), а тому позиціонуються як «ненадійні й необгрунтовані» [16, с. 59]. Такі урядові кабінети обмежені в можливостях «політичного маневрування», бо їх підтримка в парламентах чи провідних палатах парламентів є ситуативною, внаслідок чого самі урядові кабінети виявляються значною мірою обмеженими у здатності урядувати й адмініструвати. Така причинна логіка формування урядових кабінетів меншості є властивою для багатьох європейських парламентських демократій, зокрема й для тих, де традиційно реалізуються сценарії коаліційних урядів більшості.
По-третє, уряди меншості у європейських парламентських демократіях (й не лише) можуть формуватися як тимчасово виконуючі обов'язки урядові кабінети й адміністрації. Вони формуються та реалізуються у тому випадку, коли усталені та узвичаєні політичні розбіжності між політичними партіями є тимчасово забутими, що має наслідком постановку питання про формування непартійних/технократичних або й партійних урядових кабінетів. Такі урядові кабінети є «неполітичними» у тому сенсі, що вони примусово функціонують лише впродовж короткого періоду часу - наприклад, під час прийняття поправок до конституцій або до формування нового уряду внаслідок результатів дострокових або ж чергових парламентських виборів. Цікаво також й те, що у ситуаціях парламентської меншості міжпартійна підтримка, на яку опираються такі урядові кабінети меншості (а вони можуть у своєму складі бути і партійними, і непартійними), не поширюється на підтримку яких-небудь дуже серйозних та системних політичних змін партійного характеру, які можуть втілити на практиці такі урядові кабінети. Відповідно, вважають, що такі урядові кабінети меншості мають обмежений термін служби («життєвий цикл») і обмежену свободу своїх дій [12, с. 196]. Приклади тимчасово виконуючих обов'язки кабінетів меншості у європейських парламентських демократіях були властивими для Бельгії (кабінети Г. Верхофстадта й І. Летерме відповідно у 2007 і 2010-2011 рр.), Ісландії (кабінети Е. Джонсона і Б. Гроендала відповідно у 1958-1959 і 1979 рр. тощо), Італії (кабінет Г Андреотті у 1972 р.), Нідерландів (кілька тимчасово виконуючих обов'язки урядів меншості), Норвегії (кабінет Л. Корвальда у 19721973 рр.), Португалії (кабінети К. Мота Пінто, М. де Лурдіш Пінтасілгу і М. Соареша відповідно в 1979-1979, 1979 та 1985 рр.), Болгарії (кабінети С. Софіянські та П. Орешарські відповідно в 1997 і 2013-2014 рр.), Польщі (кабінет В. Павляка в 1992 р.), Словаччини (урядовий кабінет І. Радічової у 2011-2012 рр.), Чехії (кабінет Й. Тошовського у 1998 р.).
По-четверте, урядові кабінети меншості в парламентських демократіях можуть формуватися у випадку, коли традиції співпраці узвичаєних партнерів коаліційних урядових кабінетів більшості зазнають краху, а натомість одна або й більше партій парламенту/провідної палати парламенту з попереднього складу коаліційного уряду більшості продовжують урядувати, доки: а) попередній коаліційний уряд більшості не буде відновлено; б) новий коаліційний уряд з новими партіями-партнерами не буде сформовано. Це традиційний для Норвегії [11, с. 60-67] варіант формування коаліційних урядів меншості, однак він також зустрічається і в інших європейських парламентських демократіях, зокрема в тих країнах, де перманентно формуються коаліційні урядові кабінети більшості та меншості.
По-п'яте, уряди меншості в європейських парламентських демократіях також формуються в ситуаціях, коли у парламентах/провідних палатах парламентів є такі політичні партії, яким бракує невеликої кількості мандатів задля того, щоби мати статус домінуючих, тобто представництво абсолютної більшості депутатів, підтримку перманентної парламентської/законодавчої більшості. Ці сценарії розподілу мандатів звикло зустрічаються у ситуаціях, за Ж. Блонделем [5, с. 180182], «багатопартійного домінування», коли домінуючі (в урядовому сенсі або в зрізі перспектив формування коаліційних урядових кабінетів більшості або меншості) парламентські партії або формують однопартійні уряди меншості самостійно (за постійної/«підтриманої» чи ситуативної/«непідтриманої» «волі» інших депутатів парламенту чи провідної палати парламенту), або формують і домінують в коаліційних урядах більшості/меншості [12, с. 197]. Не так часто уряди меншості за схожим сценарієм формуються у т. зв. двох-з-половиною партійних системах, де саме статус парламентської «партії половини» (з англ. «half party») сприяє балансу парламентсько-урядової влади й обмежує змогу більших (або так званих «цілих») партій отримати статус домінуючих та підтримку і представництво у форматі абсолютної парламентської'/законодавчої більшості. А це означає, що найбільша партія парламенту/провідної палати парламенту в умовах її «багатопартійного домінування» для формування урядів меншості заручається або ситуативною підтримкою інших (зазвичай малих) партій та непартійних депутатів, або їх сталим представництвом в урядовому кабінеті (у випадку коаліційних урядів меншості) та сталою підтримкою парламенту чи провідної палати парламенту. Така причинна конструкція та зумовленість урядів меншості притаманна для країн, в яких уряди меншості є нормою, навіть превалюють. Це, приміром, стосується Данії, Італії, Швеції, Румунії тощо. Кейси такого сценарію формування урядів меншості значно розширюють випадки партійних систем, у яких дрібні (всі крім урядово-домінуючої) партії сумарно не можуть або не хочуть сформувати поміж собою коаліційного уряду більшості. Дуже часто це трапляється внаслідок того, що з-поміж них присутні так звані «антисистемні» політичні партії, із якими інші парламентські партії не бажають себе ідентифікувати чи взагалі використовують до них так звану техніку «санітарного кордону» (політично-неформальної ізоляції антисистемних/радикаль- них партій від будь-яких владних, зокрема урядових, посад та впливу) [1; 3].
Аналіз теоретико-методологічних й емпіричних партійно- і коаліційно- зумовлених причин та передумов формування урядів меншості у європейських парламентських демократіях додатково доповнюється патернами розміру кожного уряду чи урядового кабінету (або сумарною кількістю мандатів, контрольованих партіями уряду легіслатурі) та розмірами найбільшої парламентської й урядової партії у кожному конкретному кейсі [12, с. 198]. Річ у тім, що від випадку до випадку розміри кабінетів меншості відрізняються. Корелюють також і розміри найбільших/ єдиних партій таких урядових кабінетів. Це, у свою чергу, по-різному впливає на передбачувану поведінку неурядових парламентських партій (тобто парламентської опозиції), а відповідно на особливості функціонування, ефективності та стабільності урядів меншості, які завжди залежать від постійної чи ситуативної підтримки партій парламенту, які не мають статусу урядових. Тому В. Херман та Дж. Поуп [12, с. 200] зауважують, що гіпотетично урядові кабінети меншості частіше формуються (отримують вотум інвеститури) у випадку, коли вони ініційовані більшими за розмірами парламентськими партіями. Більше того, частіше формуються такі уряди меншості, які на момент процесу свого формування розраховують отримати більшу кількість мандатів підтримки урядових партій, тобто уряди, парламентський склад і підтримка яких максимально наближені до статусу «переможних». Це проявляється в тім, що такі урядові кабінети гіпотетично у більшій кількості випадків отримуватимуть парламентську підтримку (з приводу різних законодавчих ініціатив і парламентських голосувань) у процесі функціонування. Значною мірою це спричинено тим, що малі неурядові партії легіслатури у характері і напрямі своєї підтримки зазвичай орієнтуються на великі (урядово-домінуючі) партії легіслатури, особливо якщо останні є урядовими або мають потенціал стати такими. Річ у тому, що кожна мала партія прагне відчути себе «відповідальною» перед своїм елек- торатом, навіть не будучи урядовою. Тому вона постійно чи ситуативно може підтримувати гіпотетичний або існуючий урядовий кабінет меншості (як у момент його ініціювання та формування, так і у момент його функціонування) в обмін на врахування урядовим кабінетом меншості окремих її програмно-виборчих ідей та принципів. Окрім того, у такому випадку неурядова партія постійної чи ситуативної підтримки урядового кабінету меншості трактується іншими партіями і виборцями як «творець урядового кабінету» (з англ. «government-maker») чи «вимикач урядового кабінету» (з англ. «government-breaker»). Внаслідок цього зростає неурядова сила (а можливо й електоральна популярність) такої партії. Відповідно, наявність партій, які готові підтримувати уряди та урядові кабінети, не будучи їхніми безпосередніми учасниками (тобто не маючи міністерських портфелів), іманентно збільшує шанси на виникнення в тому чи іншому кейсі саме урядів меншості. партологічний коаліційний демократія
Підсумовуючи різнофакторні партійно- та коаліційно-зумовлені причини й передумови урядів меншості у європейських демократіях, серед них виокремлюємо такі ключові: 1) прагнення розширити розмір уряду меншості на підставі залучення до нього інших учасників та гарантувати уряду більш надійні умови функціонування (це стосується випадків перетворення однопартійних і коаліційних урядів меншості в коаліційні уряди меншості з більшою кількістю урядових партій, а також з більшою парламентською підтримкою); 2) неефективність і нераціональність інших сценаріїв формування різних типів урядових кабінетів, внаслідок чого уряди меншості можуть трактуватись сценарієм крайньої необхідності, хоч можуть бути і цілком нормальним результатом політичного змагання у парламентських демократіях (так, часто уряди меншості є прямим результатом парламентських виборів, коли внаслідок складності і неможливості узгодити інтереси парламентських партій нема можливості сформувати однопартійного/коаліційного уряду більшості, а формування уряду на непартійній основі чи дострокові вибори парламенту/провідної палати парламенту небажані [17; 18]); 3) раціональний вибір парламентськими партіями між їх владним чи опозиційним статусом за умови, що можливість обстоювати інтереси певних груп (соціальних та груп інтересів) і реалізовувати власну партійну програму реальна з-за меж урядових кабінетів, зокрема через широко уповноважені парламентські комісії і комітети, які мають можливості впливати на внутрішнє та міжнародне життя тієї чи іншої країни, часто виконуючи/підміняючи безпосередні функції урядового кабінету; 4) наявність партійної системи за типом поміркованого плюралізму, особливо з огляду на те, що надмірна фракціоналізація та поляризація партійної системи позитивно корелює зі статистикою формування урядів меншості (а це особливо означає, що формування уряду меншості є можливим рішенням, коли партійна система раптово стає більш фрагментованою, фракціоналізованою, поляризованою, ідеологічно розпорошеною); 5) наявність у парламенті/провідній палаті парламенту протистояння поміж партіями з ідеологічних позицій, коли взаємини поміж парламентськими партіями є переважно конкурентними, а з них превалює партія з центру ліво-правого ідеологічного спектра; 6) дія чинників безпосередньо-найближчих передумов, зокрема вичерпаність, а також нереалізованість інших механізмів та типів урядових кабінетів, що проявляється у різних обмеженнях і лімітах, зриві переговорів, перевагах іншого рівня, у поганій та неповній поінформованості лідерів парламентських партій, у політичній та урядово-формотворчій невмотивованості, у здійсненні помилок в розрахунках; 7) наявність різних «іммобілізаційних ситуацій», коли традиційні/звичайні структурні параметри, властиві для партійної системи, перешкоджають формуванню урядів більшості; 8) у випадку завчасно-попереднього трактування урядів меншості як «неполітичних» тимчасових кабінетів, які примусово функціонують впродовж короткого періоду часу.
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
1. Литвин В., Романюк А. Застосування техніки «санітарного кордону» до радикальних партій у країнах Західної Європи : наслідки та висновки для України // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2015, № 3 (77), С. 274-302.
2. Політичні інститути країн Центрально-Східної Європи : порівняльний аналіз / Анатолій Романюк, Віталій Литвин, Надія Панчак-Бялоблоцка. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2014. - 464 с.
3. Романюк А., Литвин В. Техніка «санітарного кордону» до радикальних партій у країнах Центрально-Східної Європи // Studia Politologica Ucraino-Polona («Українсько- польські політологічні студії»), 2014, № 4, С. 130-144.
4. Романюк А. Уряди меншості країнах Західної Європи // Вісник Львівського університету. Серія : філософські науки, 2002, № 4, 352 с.
5. Blondel J. Party Systems and Patterns of Government in Western Democracies // Canadian Journal of Political Science, 1968, Vol. 1, No. 2, P. 180-203.
6. Budge I., Herman V. Coalitions and Government : An Empirically Relevant Theory // British Journal of Political Science, 1978, Vol. 8, No. 4, P. 459-477.
7. Chubb B. The Government and Politics of Ireland. - Oxford : Oxford University Press, 1970. - 364 p.
8. Dalton R. The quantity and the quality of party systems : Party system polarization, its measurement, and its consequences // Comparative Political Studies, 2008, Vol. 41, No. 7, P. 899920.
9. Dodd L. Coalitions in Parliamentary Government. - Princeton : Princeton University Press, 1976. - 301 p.
10. Gallaher M., Laver M., Mair P. Representative Government in Western Europe. - McGraw-Hill Education, 1992. - 330 p.
11. Groennings S. Patterns, Strategies, and Pay-offs in Norwegian Coalition Formation // Groennings S. The Study of Coalition Behaviour : Theoretical Perspectives and Cases from Four Continents / Sven Groennings, E. W. Kelley, Michael A. Leiserson. - Holt, Rinehart and Winston, 1970. - 489 p.
12. Herman V, Pope J. Minority Governments in Western Democracies // British Journal of Political Science, 1973, Vol. 3, No. 2, P. 191-212.
13. Laakso M., Taagepera R. Effective number of parties : Measure with application to West Europe // Comparative Political Studies, 1979, Vol. 12, No. 1, P. 3-27.
14. Laver M., Schofield N. Multiparty Government : The Politics of Coalition in Europe. - London : Oxford University Press, 1998. - 308 p.
15. Lijphart A. Democracies : Patterns of Majoritarian and Consensus Government in Twenty- One Countries. - New Haven : Yale University Press, 1984. - 229 p.
16. Macrae D. Parliaments, Parties and Society in France : 1946-1958. - New York : St. Martin's Press, 1967. - 375 p.
17. Muller-Rommel F. Parteienregierungen in Mittel- und Osteuropa : Empirische Befunde im Landervergleich 1990 bis 2008 // Zeitschrift fur Parlamentsfragen, 2008, Vol. 39, No. 4, P. 810831.
18. Muller-Rommel F., Fettelschoss K., Harfst P. Party Government in Central European Democracies : A Data Collection (1990-2003) // European Journal of Political Research, 2004, Vol. 43, P. 869-893.
19. Powell B. Contemporary Democracies : Participation, Stability, and Violence. - Cambridge, 1982. - 279 p.
20. Putnam R., Leonardi R., Nanetti R. Devolution as a Political Process : The Case of Italy // Publius, 1981, Vol. 11, No. 1, P. 95-117.
21. Rae D. An estimate for the decisiveness of election outcomes // Lieberman B. Social Choice (Routledge Revivals) / Bernhardt Liebermann. - New York : Gordon and Breach, 1971. - P. 379-392.
22. Rae D. The Political Consequences of Electoral Laws. - New Haven : Yale University Press, 1971. - 203 p.
23. Sartori G. Parties and party systems : a framework for analysis. - ECPR Press, 2005. - 368 p.
24. Sridharan E. Why are multi-party minority governments viable in India? Theory and comparison // Commonwealth & Comparative Politics, 2012, Vol. 50, No. 3, P. 314-343.
25. Stram K. Minority Governments in Parliamentary Democracies : The Rationality of Nonwinning Cabinet Solutions // Comparative Political Studies, 1984, Vol. 17, No. 2, P. 199-226.
26. Stram K. The problem of minority government // Stram K. Minority Government and Majority Rule / Kaare Stram. - Cambridge University Press, 1990. - P. 1-21.
27. Taylor M., Herman V Party Systems and Government Stability // American Political Science Review, 1971, Vol. 65, No. 1, P. 28-37.
28. von Beyme K. Political Parties in Western Democracies. - New York : St. Martin's Press, 1985. - 444 p.
REFERENCES:
1. Lytvyn V, Romaniuk A. Zastosuvannia tekhniky «sanitarnoho kordonu» do radykalnykh partii u krainakh Zakhidnoi Yevropy : naslidky ta vysnovky dlia Ukrainy [The Use of technology «cordon Sanitaire» to radical parties in Western Europe : implications and lessons for Ukraine] // Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy, 2015, № 3 (77), S. 274-302.
2. Politychni instytuty krain Tsentralno-Skhidnoi Yevropy : porivnialnyi analiz [The political institutions of the countries of Central and Eastern Europe : a comparative analysis]. - Lviv : LNU imeni Ivana Franka, 2014. - 464 s.
3. Romaniuk A., Lytvyn V Tekhnika «sanitarnoho kordonu» do radykalnykh partii u krainakh Tsentralno-Skhidnoi Yevropy [The Technique of «cordon Sanitaire» to radical parties in Central and Eastern Europe] // Studia Politologica Ucraino-Polona («Ukrainsko-polski politolohichni studii»), 2014, № 4, S. 130-144.
4. Romaniuk A. Uriady menshosti krainakh Zakhidnoi Yevropy [Minority Government in Western Europe] // Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia : filosofski nauky, 2002, № 4, 352 s.
5. Blondel J. Party Systems and Patterns of Government in Western Democracies // Canadian Journal of Political Science, 1968, Vol. 1, No. 2, P. 180-203.
6. Budge I., Herman V. Coalitions and Government : An Empirically Relevant Theory // British Journal of Political Science, 1978, Vol. 8, No. 4, P. 459-477.
7. Chubb B. The Government and Politics of Ireland. - Oxford : Oxford University Press, 1970. - 364 p.
8. Dalton R. The quantity and the quality of party systems : Party system polarization, its measurement, and its consequences // Comparative Political Studies, 2008, Vol. 41, No. 7, P. 899920.
9. Dodd L. Coalitions in Parliamentary Government. - Princeton : Princeton University Press, 1976. - 301 p.
10. Gallaher M., Laver M., Mair P. Representative Government in Western Europe. - McGraw-Hill Education, 1992. - 330 p.
11. Groennings S. Patterns, Strategies, and Pay-offs in Norwegian Coalition Formation // Groennings S. The Study of Coalition Behaviour : Theoretical Perspectives and Cases from Four Continents / Sven Groennings, E. W. Kelley, Michael A. Leiserson. - Holt, Rinehart and Winston, 1970. - 489 p.
12. Herman V!, Pope J. Minority Governments in Western Democracies // British Journal of Political Science, 1973, Vol. 3, No. 2, P. 191-212.
13. Laakso M., Taagepera R. Effective number of parties : Measure with application to West Europe // Comparative Political Studies, 1979, Vol. 12, No. 1, P. 3-27.
14. Laver M., Schofield N. Multiparty Government : The Politics of Coalition in Europe. - London : Oxford University Press, 1998. - 308 p.
15. Lijphart A. Democracies : Patterns of Majoritarian and Consensus Government in Twenty- One Countries. - New Haven : Yale University Press, 1984. - 229 p.
16. Macrae D. Parliaments, Parties and Society in France : 1946-1958. - New York : St.
Martin's Press, 1967. - 375 p.
17. Muller-Rommel F. Parteienregierungen in Mittel- und Osteuropa : Empirische Befunde im Landervergleich 1990 bis 2008 // Zeitschrift fur Parlamentsfragen, 2o08, Vol. 39, No. 4, P. 810831.
18. Muller-Rommel F., Fettelschoss K., Harfst P. Party Government in Central European Democracies : A Data Collection (1990-2003) // European Journal of Political Research, 2004, Vol. 43, P. 869-893.
19. Powell B. Contemporary Democracies : Participation, Stability, and Violence. - Cambridge, 1982. - 279 p.
20. Putnam R., Leonardi R., Nanetti R. Devolution as a Political Process : The Case of Italy // Publius, 1981, Vol. 11, No. 1, P. 95-117.
21. Rae D. An estimate for the decisiveness of election outcomes // Lieberman B. Social Choice (Routledge Revivals) / Bernhardt Liebermann. - New York : Gordon and Breach, 1971. - P. 379-392.
22. Rae D. The Political Consequences of Electoral Laws. - New Haven : Yale University Press, 1971. - 203 p.
23. Sartori G. Parties and party systems : a framework for analysis. - ECPR Press, 2005. - 368 p.
24. Sridharan E. Why are multi-party minority governments viable in India? Theory and comparison // Commonwealth & Comparative Politics, 2012, Vol. 50, No. 3, P. 314-343.
25. Strom K. Minority Governments in Parliamentary Democracies : The Rationality of Nonwinning Cabinet Solutions // Comparative Political Studies, 1984, Vol. 17, No. 2, P. 199-226.
26. Strom K. The problem of minority government // Strom K. Minority Government and Majority Rule / Kaare Strom. - Cambridge University Press, 1990. - P. 1-21.
27. Taylor M., Herman V. Party Systems and Government Stability // American Political Science Review, 1971, Vol. 65, No. 1, P. 28-37.
28. von Beyme K. Political Parties in Western Democracies. - New York : St. Martin's Press, 1985. - 444 p.
Подобные документы
Сутність, функції та різновиди, закономірності та особливості політичних систем зарубіжних країн та України. Партійно-політичний спектр сучасної України, етапи розвитку української багатопартійності. Порівняльний аналіз партійних систем різного типу.
курсовая работа [55,3 K], добавлен 17.01.2010Визначення політичної еліти України як привілейованої меншості суспільства, яка бере участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади. Антрепренерська (підприємницька) система формування еліти демократичних держав.
контрольная работа [30,3 K], добавлен 11.06.2011Суть та теоретичні підходи до класифікації партійних систем. Сучасна типологія партійних систем. Критерії визнання політичного авторитету партій в суспільстві. Аналіз партійних систем. Суспільно-політична роль партій. Різновиди партійних систем.
реферат [20,3 K], добавлен 11.10.2010Політична наука про загальну теорію політичних партій та партійних систем. Особливості думки теоретиків про визначення партій та їх необхідність. Розвиток загальної теорії політичних партій, партійних систем та виборчої системи сучасною політологією.
курсовая работа [27,1 K], добавлен 04.09.2009Вибори як легітимний спосіб формування органів державної влади, порядок та нормативно-правове обґрунтування їх проведення. Мажоритарна система за досвідом європейських країн: поняття, види та особливості. Загальна характеристика пропорційної системи.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 21.02.2017Значення парламентської демократії на сучасному етапі розвитку політико-правових процесів. Місце парламентських фракцій в системі демократичних інституцій, їх нормативно-правове регулювання. Аспекти діяльності найбільших фракцій вітчизняного парламенту.
курсовая работа [109,7 K], добавлен 15.06.2016Політична реклама як основний чинник виборчої кампанії, її ціль і комунікативні завдання, особливості розвитку та застосування в Україні. Вплив ЗМІ на поведінку електорату. Маніпулятивні аспекти політичної реклами під час парламентських виборів 2012 р.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 23.01.2015Дослідження особливостей процесу формування правлячої еліти України в сучасних умовах; її роль в управлінні суспільством. Характеристика громадських організацій як єдиного джерела політичної верхівки. Визначення причин виникнення кризи рекрутингу.
реферат [36,7 K], добавлен 06.06.2011Дослідження історії формування політичної системи Сполучених Штатів Америки в різні періоди її функціонування. Визначення її правових засад та їх вплив на сучасне функціонування. Виконавча, законодавча та судова влада США. Роль політичних партій.
курсовая работа [53,2 K], добавлен 14.04.2015Поняття та становлення політичного ісламу в Туреччині. Поява ісламських політичних партій та прихід до влади партії Рефах. Перемога на парламентських виборах партії справедливості та розвитку. Радикальні групування політичного ісламу в Туреччині.
курсовая работа [64,2 K], добавлен 28.04.2012
